і утикана довгими шипами. У потайній кімнаті замку черго
ву жертву замикали всередині цієї фігури і піднімали вгору,
аби кров потоками лилася просто у ванну.
Час минав, а криваві обмивання не давали результату:
графиня продовжувала старіти. У гніві вона покликала
Дарвулю і пригрозила зробити з нею те саме, що за її
порадою робила з дівчатами. «Ви помилилися, пані! —
заголосила стара. — Потрібна кров не холопок, а знатних
дівиць. Дістаньте таких, і все відразу владнається». Після
цього агенти Ержебет умовили двадцять дочок бідних
дворян оселитися в замку, щоб розважати графиню і чи
тати їй на ніч книжки. Уже за два тижні нікого з дівчат не
було серед живих. Убивця так і не омолодилася, а Дарвуля
померла від страху.
Та божевільні фантазії Ержебет вже не можна було зу
пинити. Вона поливала селянок киплячим маслом, ламала
їм кістки, відрізала губи і вуха й змушувала їх їсти. Влітку
її улюбленою розвагою було роздягати дівчат, зв'язувати
й саджати на мурашник, взимку — обливати водою на мо
розі, поки вони не перетворяться на крижані статуї.
Убивства здійснювалися не тільки в цьому замку, але
і удвох інших, що належали жінці. Графиня не могла про
вести й кількох днів без убивств. Навіть у Відні, де Ержебет
мала будинок, за іронією долі, на Кривавій вулиці (Блю-
тенштрасе), вона заманювала до себе і вбивала вуличних
жебрачок. Залишається дивуватися, що стільки років їй все
сходило з рук, тим більше що округою хвилями котили
ся чутки про жахливі злочини в замку Чахтіце. Можливо,
і справді Ержебет мала високих покровителів. Так, свід
ки згадували про знатну даму, яка приїжджала до зам
ку в елегантному чоловічому костюмі і незмінно брала
Достарыңызбен бөлісу: |
