Звільнення від кримінальної відповідальності в законодавствах зарубіжних країн

Правові системи багатьох держав (Німеччина, Франція, Швеція, Норвегія, Данія та ін.) сучасної мирової спільноти об’єднує романо-германська (континентальна) сім’я. Вплив цієї правової сім’ї знайшов своє відображення і в правовій системі Японії.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com

У таких випадках суд, керуючись 49 абзац 1 (58), може пом’якшити покарання чи відмовитися від нього взагалі, якщо за скоєне кримінально-правове діяння не передбачається більш суворіше покарання, ніж позбавлення волі на строк до одного року або штраф (до трьохсот шести десяти денних заробітків).

Примирення є підґрунтям для звільнення від покарання та слід пам’ятати, що КК ФРН не містить поняття „кримінальної відповідальності” і „кримінального покарання” і не розмежовує їх. За КК ФРН звільнення від покарання допускається як при повному, так і при частковому відшкодуванні завданої шкоди. Звільнення від покарання у ФРН є правом, а не обов’язком суду.

В КК ФРН існує розділ 4 „Скарги по справах приватного обвинувачення, дозвіл на кримінальне переслідування, вимоги кримінального переслідування”, який розділ чітко регламентує строки подачі скарги та ряд інших процесуальних аспектів.

Злочини, що порушуються тільки за скаргою потерпілого, зафіксовані в окремих параграфах та главах Особливої частини КК ФРН. Наприклад, 123 „Порушення недоторканності житла” – встановлено покарання до 1 року позбавлення волі; 204 „Використання відомостей, що становлять чужу таємницю” – встановлено покарання до 2 років позбавлення волі; 292 абз. 1 „Браконьєрство” – встановлено покарання до 5 років позбавлення волі; 299 „Хабарництво або підкуп у підприємницькій діяльності” – встановлено покарання до 3 років позбавлення волі та ін.

Всі ці злочини не являють собою великої суспільної небезпеки, можливо саме тому й можуть бути припинені при відзиві скарги потерпілого.

Кримінальне законодавство зарубіжних країн знає випадки, коли обов’язок по відшкодуванню заподіяних збитків виступає самостійною мірою криміналь-но-правового впливу. Зокрема це зафіксовано кодексами Польщі та Китаю.

Статтею 39 Кримінального кодексу Польщі встановлено, що кримінальною мірою є обов’язок загладити (відшкодувати) завдані збитки (виконання грошового обов’язку) [216, с. 57].

Обов’язок загладити завдану шкоду застосовується за постановою суду у випадку вчинення злочину, що потягнув за собою смерть, завдав тяжкої шкоди здоров’ю, порушив функції органів тіла чи розлад здоров’я. За злочини проти безпеки в роботі транспорту або здійснення злочину проти навколишнього (оточуючого) середовища, майна, економічного обороту. Замість обв’язку загладити заподіяні збитки суд може винести постанову про присудження на користь потерпілого грошового стягнення з метою винагороди за завдання тяжкої шкоди здоров’ю, порушення функцій органів тіла, за розлад здоров’я та заподіяння збитків.

У Кримінальному кодексі Польщі відсутня окрема глава, яка регулювала б звільнення від кримінальної відповідальності. Та статтею 59 встановлено, якщо за злочин передбачається покарання на строк не більше трьох років або альтернативні покарання (передбачені в ст. 32 п.1-3 (61), і суспільна шкідливість діяння не є значною, суд може відмовитися від призначення покарання, якщо одночасно призначить кримінально-правовий захід, а мета покарання може бути досягнута застосуванням цього заходу. У Польщі є можливим звільнення від покарання у випадку застосування кримінально-правового заходу, у тому числі й обов’язку по загладженю (відшкодуванню) завданої шкоди.

У Китаї ще в середні віки існувало досить розумне положення – при покаранні за незаконно придбане майно діяло загальне правило: „Встановлення вартості незаконно придбаного майна, саме воно визначало міру покарання”. До мір покарання при незаконному придбанні майна на підставі підрахунку купленого майна належала й оцінка відшкодування завданих збитків (шкоди). Визначення розміру відшкодування завданого збитку здійснювалося до перерахунку вартості незаконно привласненого на ринкову вартість шовку на момент вчинення злочину в тому місці, де він був скоєний [103, с. 67]. При відшкодуванні збитків, при крадіжці та пограбуванні діяло особливе правило – украдене відшкодовується у подвійному розмірі.

Стаття 31 КК КНР, прийнятого 1 липня 1979 р., встановлювала: „якщо потерпілий поніс матеріальні збитки то злочинець, крім покарання, у відповідності до положень Кримінального кодексу повинний буде відшкодувати і матеріальні збитки” [74, с. 37].

У статті 32 КК КНР зазначалося, що стосовно осіб, які скоїли незначні проступки і яких немає необхідності притягувати до кримінальної відповідальності із врахуванням конкретних обставин справи, їм може бути винесене суспільне осудження або їх можуть зобов’язати письмово розкаятися, вибачитися, відшкодувати завдані збитки або компетентним адміністративним органом на них може бути накладене адміністративне стягнення.

Кримінальний кодекс КНР, прийнятий 14 березня 1997 р. у ст.ст. 36, 37 встановив положення, що повністю повторюють зміст ст.ст. 31, 32 попереднього кримінального закону.

В Англії основними джерелами права, у тому числі й кримінального, є статути (парламентське законодавство) та судові прецеденти. Як і інші галузі права, кримінальне право значною своєю частиною засноване на рішеннях судів. Кожний суд, повинен наслідувати у своєму рішенні рішення більш високого за своєю ієрархією суду.

Слід зазначити, що в США та Англії існує узгодження загального та статутного права, відсутня кримінально-правова система, що пояснюється особливостями американського феодалізму. У США не існує федерального кримінального закону в загальноприйнятому для нього розумінні. А основними джерелами кримінального законодавства штатів є: Конституція США, конституції штатів, кримінальні закони (кримінальні кодекси штатів та підзаконні акти).

У кримінальному законодавстві США та Англії не існує згадування про примирення з потерпілим у жодній якості ( пом’якшуюча обставина, обставини для звільнення від кримінальної відповідальності.

Англійське кримінальне законодавство 70-х років минулого століття знало відмову від переслідування винного, що унеможливлювало притягнення останнього до кримінальної відповідальності у цьому випадку – у випадку „простого нападу”, під яким розумілося „будь-яке діяння (крім слова), що викриває намір застосувати до будь-кого силу”. В інших випадках примирення винного з потерпілим не є фактом усунення від кримінального переслідування [152, с. 91-98].

Та за останні два десятиліття у багатьох розвинених країнах, у тому числі в Англії та США, юристи-правники знаходяться у пошуках нових, альтернативних методів покарання карному правосуддю, які були би більш гуманними, раціональними та цілеспрямованими. І основою (базою) для цих „нових мір покарань” є саме концепція примирення винного з потерпілим. Зрозуміло, що кожна правова сім’я, кожна країна має свою назву та свій зміст. Так, у Нідерландах, Бельгії, Франції таке примирення отримало назву „трансакції” (transaction), тобто угода між потерпілим та правопорушником на взаємні поступки.

Бельгійський закон від десятого лютого 1994 р. встановив, що по ряду злочинів достатньо письмового визнання вини правопорушника, і потерпілий обов’язково отримає відшкодування завданої шкоди у цивільному порядку, а кримінальне переслідування по справі припиняється.

У країнах загального права при незначних порушеннях (прирівнюються до адміністративних деліктів) кримінального законодавства застосовується примирення з потерпілим у вигляді процедури фіксованого штрафу (fixed penalty procedure).

Крім системи фіксованих штрафів, як в континентальному, так і англосаксонському праві з 70-х років минулого століття застосовувався ще один різновид примирення потерпілого з правопорушником, що отримав назву „медіація” (mediation). Медіація – це вирішення конфлікту між правопорушником та потерпілим. Історично медіація виникла в рамках англосаксонської правової сім’ї і широко стала використовуватися в 70-і роки XX століття. В континентальній системі права медіація значно поширювалась у кінці 80-х – на початку 90-х років XX століття (хоча частково і під іншою назвою вона застосовувалася і раніше ) [38, с. 79]. Існують такі різновиди медіації:

- медіація проста. Прокурор вправі до винесення рішення по публічному позову та з дозволу сторін прийняти рішення про медіацію, якщо вважає, що така міра зможе забезпечити відшкодування завданих збитків; прокурор також може звернутися до громадської організації щодо врегулювання конфлікту між потерпілим та правопорушником (ч. 4 ст. 61 КПК Франції);

- комбінована медіація. Поєднує риси простої медіації і трансакції. Наприклад, германське законодавство вимагає від правопорушника не тільки відшкодувати потерпілому завдану шкоду, а й внести зазначену суму у доход суспільно корисного закладу або до казни [220, с. 13].

Таким чином у країнах загального та континентального права просліджується тенденція до законодавчої регламентації вирішення конфлікту між злочинцем та потерпілим шляхом різних форм їх примирення. У цілому ж положення, які стосуються примирення винного з потерпілим та відшкодування останньому спричиненої шкоди, в кримінальних кодексах розглянутих країн зазначені в як:

• 
  обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність та покарання, обставини, які беруться до уваги при призначенні покарання;
  
• 
  підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;
  
• 
  спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, яка передбачена розділом чи статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
  

Серед широкого кола населення розвинутих країн є поширеним уявлення про те, що метою кримінального покарання є відшкодування збитків потерпілому, його сім’ї. Це відбувається через живучіть у суспільній правосвідомості положень звичайного і мусульманського права [142, с. 78-83].

У законодавствах країн, що розвиваються, відсутнє положення про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у зв’язку з примиренням з потерпілим, не вказується й на пом’якшення обставин (компенсація заподіяної шкоди є однією з умов примирення – „це не прояв розкаяння та позитивна характеристика злочинця, а обов’язок винного”), у відповідності до чого у більшості країн, що розвиваються, поряд із іншими видами покарання встановлюється компенсація.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com

Аналіз підстав та умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим дозволив зробити такі висновки:

1. Статтю 46 КК України доцільно було б викласти у такій редакції:

„Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вчинила злочин невеликої тяжкості або вперше вчинила злочин середньої тяжкості проти іншої особи, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим або представником юридичної особи та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Особу, яка умисно або з необережності вчинила злочин середньої тяжкості чи з необережності вчинила тяжкий злочин щодо членів сім’ї та близьких родичів, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим, за умови, що протягом року з дня досягнення угоди про примирення виправдає довіру потерпілого”;

2. З метою вирішення конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності треба внести відповідні зміни до ст.ст. 45, 47, 48, 97 КК України (Додаток Б);

3. Обов’язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію або акта помилування повинно бути відшкодування винним завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.

Аналіз законодавства закордонних держав показав, що положення, які стосуються примирення винного з потерпілим та відшкодування останньому спричиненої шкоди, у кримінальних кодексах цих держав зазначенні як:

1) обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність та покарання, обставини, які беруться до уваги при призначенні покарання;

2) підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;

3) спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, яка передбачена розділом чи статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

Країни, що розвиваються, не містять у своїх законодавчих актах норм про примирення. Але у більшості цих країн ще здавна існує такий вид покарання як компенсація (відшкодування матеріальної чи особистої шкоди потерпілому). Їм також притаманний шлях у напрямку відновного правосуддя, а не карного. І, незважаючи на все це, існують тільки поодинокі випадки законодавчого закріплення у деяких країнах норм про примирення.

Із кримінального законодавства пострадянських держав випливає, що інститутові примирення винного з потерпілим властиві такі ознаки :

1. 
   Примирення винного з потерпілим є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а в Латвійській Республіці – й від покарання.
   
2. 
   Коло злочинних діянь, за яких є можливим звільнення від кримінальної відповідальності, обмежене злочинами невеликої і середньої тяжкості суспільної небезпеки.
   
3. 
   Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням із потерпілим є правом, а не обов’язком правозастосовчих органів.
   

Коло злочинних діянь, за скоєння яких звільнення від кримінальної відповідальності є можливим, обмежене злочинами невеликої суспільної небезпеки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням із потерпілим сприяє: відновленню порушених прав та інтересів потерпілого; відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди; обмеженню негативного впливу подвійної віктимізації; зниженню рівня рецидиву злочинності; економії заходів кримінально-правової репресії; підвищенню ступеня реалізації принципів кримінального права, а саме: принципу справедливості, гуманності, презумпції невинуватості, доцільності та індивідуалізації відповідальності, невідворотності кримінальної відповідальності, економії кримінальної репресії; підвищенню авторитету держави; сприянню реалізації положень кримінальної політики України.

Інститут примирення винного з потерпілим головним чином виявляється у звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України). Примирення винного з потерпілим є загальною обов’язковою, безумовною підставою звільнення від кримінальної відповідальності, яка застосовується у разі позитивної посткримінальної поведінки особи, винної у вчиненні злочину.

Звільнення від кримінальної відповідальності за своєю природою та

значенням у правовому регулюванні не належить до форм реалізації кримінальної відповідальності і є відмовою держави в особі відповідного органу (суду) від застосування до винного заходів кримінально-правового характеру, що призначаються не інакше, як за обвинувальним вироком суду.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com

„Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим

1. 
   Айртсен И. Примирение между жертвой и правонарушителем в случае серьезных преступлений: последовательное и структурное изменение парадигмы преступности / Пер. с англ. Т. Громовий / Правосудие по делам несовершеннолетних, М.: Центр „Судебно-правовая реформа” 2000. – 130 с.
   
2. 
   Алексеев Ю.Г. Псковская Судная Грамота и ее время. – Л., 1980. – 60 с.
   
3. 
   Аликперов Х.Д. Освобождения от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим / / Законность. – № 6. – 1999. – С. 13-17.
   
4. 
   Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку, 1992. – 65 с.
   
5. 
   Аликперов Х.Д. Проблема допустимости компромисса в борьбе с преступностью // Автореф. дис. …д-ра. юрид. наук. – М., 1992. – 22 с.
   
6. 
   Аликперов Х.Д. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности / Х. Д. Аликперов, К.Ш. Курбанова // Госуд-во и право. – 2000. № 1. – С. 56-59.
   
7. 
   Альберт С.А. Участники советского уголовного процесса: Конспект лекций. – Харьков, 1965. – С. 23.
   
8. 
   Антонов А.Г. Деятельное раскаянье как основание освобождения от уголовной ответственности: Автореф. … канд. юрид. наук. – Томск, 2000. – 22 с.
   
9. 
   Аристотель. Афинская полития. – М., 1937. – 219 с.
   
10. 
    Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних: теоретическое введение в изучение спецкурса. – М., 1970. – С. 48-62.
    
11. 
    Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. – Одесса, 1998. – 80 с.
    
12. 
    Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание, – Минск, 1976. – 30 с.
    
13. 
    Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие // Сост. В.И. Тютюгин. Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
    
14. 
    Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. –К.: Атіка, 2004. – 296 с.
    
15. 
    Беккариа Ч. О преступлении и наказании. – М., 1939. – 309 с.
    
16. 
    Бєляєв В.Г. Личность преступника в советском уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. Юрид. наук. – Ростов-н/Дону, 1964. – 18 с.
    
17. 
    Библия. – М.: Изд-е Моск. патриархии, 1979. – 925 с.
    
18. 
    Болдырев Е.В. Законодательное закрепление классификаций преступлений по признаку общественной опасности /Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып. 22. – 1970. С. 95-96.
    
19. 
    Бондаренко И.В. Уголовно-правовое понятие вреда, причиненного преступлением, и проблемы его возмещения: Автореф. дис. …канд. юрид. наук – Рязань, 1995. – 18 с.
    
20. 
    Бородин С.В. Пути оптимизации выбора санкций при разработке проектов уголовных кодексов республик (Юридический аспект) // Сов. гос-во и право. – 1991. – № 8. –– 84 с.
    
21. 
    Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М., 1963. – С. 25.
    
22. 
    Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1964. – 189 с.
    
23. 
    Брусницин Л.В. Потерпевший: уголовно-процессуальные аспекты // Государство и право. – 1995. – № 9. – с. 68 -73.
    
24. 
    Бэймор Г. Переосмысление функции наказания в суде для несовершеннолетних: карательный или воспитательный подход к подростковой преступности / Бейзмор Г., Умбрайт М. / Пер. с анг. Т. Громовой, М., 2000. – 72 с.
    
25. 
    Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12; Постанови пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – 360 с.
    
26. 
    Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. редактор В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1427 с.
    
27. 
    Верещак В.М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2000 – № 1. – С. 44.
    
28. 
    Владимирский-Буданов М.Ф. Огляд історії руського права – 4-е вид. // Книгопродавця М.Я.Оглобліна. – СПб., К., 1905. – 345 с.
    
29. 
    Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права.- Петроград-Киев, 1915. - 308 с.
    
30. 
    Владимирський-Буданов М.В. Хрестоматія по історії російського права. Ярославль, 1871.
    
31. 
    Владимирський-Буданов М.Ф. Огляд історії руського права. - 4-е вид. // Книгопродавця М.Я. Оглобліна. – СПб.; К., 1905. – 345 с.
    
32. 
    Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи / За матер. між нар. конференції – К., 2006.- 127 с.
    
33. 
    Голик Ю.А. Уголовно-правовое стимулирование позитивного поведения: вопросы теории. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1992. – С. 49.
    
34. 
    Голик Ю.В. Позитивные стимулы в уголовном праве (понятие, содержание, перспективы)// Автореф. дис. …докт. юрид. наук. М., 1994. – 20 с.
    
35. 
    Головко Л. Прощение долга – одно из оснований прекращения уголовного дела // Рос. юстиция.1998 – № 4. – С. 15.
    
36. 
    Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.; Изд-во „Юридический центр Пресс”, М., 2002. – 544 с.
    
37. 
    Головко Л.В. Классификация оснований освобождений от уголовной ответственности // Законность. 1998. – № 11. – С. 39.
    
38. 
    Головко Л.В. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения // Государство и право. – 1997. № 8. – М. – С. 47.
    
39. 
    Головко Л.В. Прощение долга - одно из основанный прекращения уголовного дела // Рос. юстиция. - 1998. – № 4. – С. 15-19.
    
40. 
    Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
    
41. 
    Греков Б.Д. Київська Русь. – Київ: Радян. школа. – 1951. – 500 с.
    
42. 
    Грищук О.В. Юридичні наслідки примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим // Державно-правова реформа в Україні: Матер. наук.-практ. конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. – 288 с.
    
43. 
    Давит Р. Сравнительное право. – В кн.: Очерки сравнительного права / Сост. В.А. Туманов. – М.: Прогресс. – 1981. – С. 35.
    
44. 
    Давит Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. В.А. Туманова. – М., 1998. – 400 с.
    
45. 
    Давыдов П.М. Обвинительный приговор без назначения наказания // Правоведения –1971. № 1. – 82 с.
    
46. 
    Давыдова Е.В. Примирение с потерпевшим в уголовном праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Ставрополь, 2001. – 150 с.
    
47. 
    Дагель Л.П. Субъективная сторона преступления и ее установления. – Воронеж, 1974. – 203 с.
    
48. 
    Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Учен. зап. Дальневост. ун-та // Владивосток, 1960. – 61 с.
    
49. 
    Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Рус. язик. 1991. Т. 4, – 459 с.
    
50. 
    Денисова Т.А. Відновне правосуддя – крок до відновлення соціальної справедливості. Міжнародна конференція „Формування української моделі відновного правосуддя”. Київ, 2005 – С. 84.
    
51. 
    Добровольская С. Чтобы примирение состоялось… // Домашний адвокат. 1999. – № 3-4. – С. 16-17.
    
52. 
    Дрьомін В.М. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі // Право України. – 2000. – № 6. – С. 27-31.
    
    
    жүктеу/скачать 0.52 Mb.
    
    Достарыңызбен бөлісу: