Згідно з типовими навчальними планами загальноосвітніх навчальних закладів, у середній школі України поновлено вивчення астрономії як обов'язкового предмета інваріантної частини навчальних планів
жүктеу/скачать 3.13 Mb.
|
Місцевий час — середній сонячний час на даному меридіані Землі (дорівнює: Тм =UT+ X , де X —довгота (у часовій мірі), або Тм -Тп -N + X , де N — номер годинного поясу, а Тп — поясний час). 2 g-BANOHL Розділ IV М  ісячне море — частина місячної поверхні зі зниженою відбивною здатністю, утворена внаслідок виливання лави з надр Місяця.
Множинність всесвітів — уявлення про існування багатьох всесвітів, що виникають з одного всеосяжного квантового Всесвіту й можуть мати різні фундаментальні фізичні властивості (виникло на підставі розгляду проблеми походження нашого Всесвіту в рамках ідей єдиної теорії фізичних взаємодій). Наднова зоря — явище спалаху зорі, під час якого її блиск збільшується на 18 — 20т , більша частина речовини зорі розлітається, утворюючи газову туманність, яка поступово розширюється, а ядро зорі, стискаючись, перетворюється на нейтронну зорю або чорну діру. Небесна механіка — розділ астрономії, що вивчає рух небесних тіл та їхніх систем. Небесна сфера — сфера довільного радіуса з центром у місці перебування спостерігача, на яку проектуються спостережувані на небі об'єкти. Небесний екватор — велике коло на небесній сфері, паралельне екватору Землі. Небесний меридіан — велике коло, що проходить через полюс світу та зеніт. Незбурений рух — рух матеріальної точки під дією сили тяжіння іншої матеріальної точки, підкоряється законам Кеплера. Нейтронна зоря — зоря проміжної маси в кінцевій стадії ево- люції(і,2 MQ Неправильна галактика — невелика галактика, що має неправильну форму. Нетеплове випромінювання — електромагнітне випромінювання (у радіодіапазоні), що виникає під час прискореного руху заряджених частинок у магнітному полі; циклотронне — якщо швидкість частинок значно менша від швидкості світла (нерелятивістські частинки), синхротронне — якщо швидкість частинок є зіставною зі швидкістю світла (релятивістські частинки). 2 g-BANOHL Додатки Н ова зоря — компонент тісної подвійної системи, блиск якого раптово збільшується на 7 — 15т під час скидання речовини її поверхневих шарів унаслідок перетікання на неї речовини з іншого компонента (яким є зоря-карлик пізнього спектрального класу) і виникнення тимчасових ядерних реакцій у поверхневих шарах зорі.
Новий Місяць — конфігурація Місяця, за якої увечері із Землі видно найвужчий серп світила (коли Місяць знаходиться майже поміж Землею та Сонцем). Озоновий шар — шар озону (О3) в атмосфері Землі, який утворюється внаслідок дисоціації молекулярного кисню під час поглинання короткохвильового та корпускулярного випромінювання Сонця й захищає поверхню Землі від цього випромінювання. Орбіта — траєкторія небесного тіла в його русі навколо при-тягувального центра. Остання чверть — конфігурація Місяця між повним та новим Місяцем, за якої Сонце освітлює половину видимого із Землі боку супутника Землі. Парадокс теплової смерті — суперечність між спостережною структурою Всесвіту і безструктурним рівноважним станом, якого мав би набути Всесвіт унаслідок дії другого принципу термодинаміки за нескінченний час свого існування в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту. Парниковий ефект — підвищення температури поверхні та нижньої атмосфери планети за рахунок енергії, що її випромінює в інфрачервоній ділянці спектра поверхня планети й поглинає та частково випромінює вниз атмосфера планети (створюється насамперед вуглекислим газом та водяною парою). Парсек (пк) — відстань, із якої велику піввісь земної орбіти видно під кутом в 1", дорівнює 206 265 а. о. = 3,08 1013 км. Перигей — найближча до Землі точка орбіти Місяця або штучного супутника Землі (ШСЗ). Перигелій — найближча до Сонця точка орбіти тіла Сонячної системи, що є супутником Сонця. Перша космічна швидкість — швидкість, одержавши яку в напрямку, перпендикулярному до радіуса, матеріальна точка 2 25
g-BANOHL Розділ IV м Перша чверть — конфігурація Місяця між новим та повним Місяцем, за якої Сонцем освітлена половина видимого із Землі боку супутника. Пилові туманності — скупчення газу та пилу в міжзоряному просторі з підвищеною кількістю пилу. Пиловий хвіст — хвіст комети, у якому переважають пилові частинки. Півтінь — частина простору за Землею, де під час місячного затемнення світло Сонця ослаблене, тому що частина сонячного диска закрита Землею. Плазма — нейтральна в цілому суміш заряджених частинок (електронів та йонів), суттєвим чином взаємодіє з магнітним полем. Планета — космічне тіло, що містить речовину в конденсованому стані та еволюціонує внаслідок гравітаційної диференціації речовини. Планетарна туманність — кільцеподібна газова туманність, що утворюється під час скидання червоним гігантом своєї оболонки й перетворення його ядра на білий карлик. Планети-гіганти — більш віддалені від Сонця планети великого розміру, які містять речовину переважно в рідкому стані (Юпітер і Сатурн — водень та гелій, Уран і Нептун — льодяну компоненту) і мають протяжні атмосфери та тверді силікатні ядра. Планети земної групи — чотири відносно невеликі найближчі до Сонця планети, основна частина речовини яких перебуває у твердому стані. Поглинальна здатність — відношення енергії, яку поглинає тіло, до енергії, яка впала на нього (доповнює альбедо до одиниці). Позасонячні планети (екзопланети) — планети біля інших зір (існування таких планет установлено останнім часом в основному за допомогою точних вимірювань тієї складової променевої швидкості зорі, що зумовлена її рухом навколо центра мас системи під дією планет). 226
межами.
Поясний час — середній сонячний час на середньому меридіані даного годинного поясу (дорівнює Ти = JJT + Nh , де iV — номер годинного поясу), цей час приймається однаковим для всього годинного поясу. Припливні явища — зміщення речовини океану, атмосфери або твердого тіла Землі під впливом різниці сил тяжіння, що діють з боку Місяця та Сонця на даний елемент речовини та центр мас Землі. Протистояння — положення планети, коли її кутова відстань від Сонця найближча до 180° (Земля знаходиться між Сонцем та планетою). Пряме сходження — кут між площинами, які проходять через полюс світу та точку весняного рівнодення й через полюс світу та світило, відлічується в напрямку річного руху Сонця; вимірюється відповідною дугою небесного екватора. Пульсар — нейтронна зоря, що є джерелом періодичного імпульсного радіовипромінювання. Радіотелескоп — інструмент для приймання та реєстрації радіовипромінювання від небесних об'єктів. Реголіт — відносно пухкий поверхневий шар Місяця (та інших безатмосферних тіл Сонячної системи), перероблений 2 g-BANOHL Розділ IV б Реліктове (фонове мікрохвильове) випромінювання — первинне електромагнітне випромінювання, що залишилося від попередніх етапів еволюції Всесвіту (коли випромінювання перебувало в термодинамічній рівновазі з речовиною; воно має майже ізотропний тепловий характер, зараз має температуру 2,7 К з максимумом інтенсивності на довжині хвилі в 1,1 мм). Рефлектор — телескоп, у якому випромінювання фокусується завдяки його відбиттю від дзеркала певної форми. Рефрактор — телескоп, у якому випромінювання небесного об'єкта фокусується завдяки його заломленню в одній або кількох лінзах об'єктива. Рівнодення — момент часу, коли Сонце у своєму річному русі перетинає небесний екватор; у відповідну добу день приблизно дорівнює ночі: весняне рівнодення — 21 березня, осіннє — 23 вересня. Річний паралакс — кут, під яким із зорі видно велику піввісь земної орбіти. Роздільна здатність — найменша кутова відстань між двома точковими об'єктами, які можна побачити в даний оптичний прилад як окремі об'єкти (для ідеального приладу визначається хвильовою природою світла — дифракцією, практично для малих телескопів — якістю їхньої оптики та турбулентною нестабільністю земної атмосфери, для великих телескопів — тільки станом атмосфери). Розсіяне зоряне скупчення — скупчення в просторі зір, поєднаних загальним походженням, має неправильну форму й налічує десятки або сотні зір. Сарос — період (у 18 років і 10 діб) повторення затемнень (визначається періодом обертання лінії вузлів місячної орбіти під збурюючим впливом Сонця). Світловий рік — відстань, яку проходить у вакуумі світло за один рік, дорівнює 0,307 пк = 9,5-1013 км. Світність — кількість енергії, що її випромінює зоря в одиницю часу. 2 g-BANOHL Додатки С ередній сонячний час — час у межах доби, що вимірюється за допомогою середнього Сонця, уявної точки, яка пересувається у своєму річному русі рівномірно по небесному екватору; дорівнює годинному куту середнього Сонця, збільшеному на12Л.
Сидеричний період — період обертання небесного тіла по його орбіті (відносно зір). Синодичний період — найменший проміжок часу між двома однойменними конфігураціями планети або двома однаковими фазами Місяця. Смуги хмар — хмарові утворення, паралельні екватору пла-нет-гігантів, темніші, ніж сусідні. Сонцестояння (с.) — момент часу, коли Сонце має найбільше (літнє с.) і найменше (зимове с.) схилення, у Північній півкулі Землі в літнє с. (22 червня) день найдовший, у зимове с. (21 грудня) — найкоротший. Сонячна стала — кількість енергії, що приходить від Сонця за одиницю часу на одиничну площадку, перпендикулярну до сонячних променів, на відстані в 1 а. о. (1,36 кВт/м2). Сонячний вітер — потік (переважно електронів та протонів), що йде від Сонця внаслідок розширення сонячної корони, збільшується в максимумі сонячної активності, особливо після хромосферних спалахів, досягає Землі за 1—3 доби. Сонячні нейтрино (с. н.) — нейтрино, що виникають в ядрі Сонця під час термоядерних реакцій перетворення протонів у ядра Гелію й випромінюються в навколосонячний простір; проблему с. н. (вона полягала в тому, що не було пояснено розходження між розрахунковим та спостережним потоками с. н.) розв'язано після доказу існування нейтринних осциляцій. Сонячні плями — темні утворення зі зниженою температурою у фотосфері Сонця, у яких частина теплової енергії перейшла в енергію магнітного поля. Сполучення — положення планети, коли вона має найменше кутове віддалення від Сонця (нижнє — коли планета знаходиться між Землею та Сонцем, верхнє — коли Сонце знаходиться між Землею та планетою). Спектр — розподіл за довжиною хвилі або частотою енергії, яку випромінює або відбиває небесне тіло (має неперервну складову (приблизно планківського типу), на яку накладаються 2 29
g-BANOHL Розділ IV л Спектральна класифікація — поділ зір на групи за температурою фотосфери, а відтак і світністю (у межах певного класу світності), зовнішня ознака певного спектрального класу — наявність у спектрі ліній тих елементів, що виникають за відповідної температури. Спектрально-подвійні зорі — системи, подвійність яких установлюється за періодичним зсувом спектральних ліній у їхніх спектрах унаслідок орбітального руху компонент навколо їхнього центра мас. Спектральний аналіз — визначення наявності та вмісту хімічних елементів у речовині поверхневих шарів небесного тіла за наявністю та інтенсивністю в його лінійчастому спектрі спектральних ліній, притаманних даному елементу. Спіральна галактика — гігантська галактика, у якій поширюються хвилі густини, що надають галактиці структуру з ядра та двох або більше спіралей. Стадія випромінювання — стадія еволюції Всесвіту, у якій на темп його розширення впливала енергія випромінювання (змінювала інфляційну стадію й передувала стадії речовини). Стадія речовини — теперішня стадія еволюції Всесвіту, у якій на темп його розширення суттєво впливає енергія речовини. Стала Габбла — сучасне значення параметра Габбла, який є коефіцієнтом пропорційності між швидкістю позагалактичного об'єкта, що віддаляється від спостерігача внаслідок розширення Всесвіту, та відстанню до цього об'єкта. Субзоря (коричневий карлик) — космічне тіло, що має масу, проміжну між масами планет та зір, і світить за рахунок енергії, накопиченої під час його утворення внаслідок гравітаційного стиснення. Схилення — кутова відстань світила від небесного екватора (або відповідна їй дуга на небесній сфері). Телескоп — оптичний прилад, який фокусує випромінювання, що приходить від небесного об'єкта, з метою збільшення 2 g-BANOHL Додатки с Термінатор — межа між освітленою та неосвітленою Сонцем частинами видимого диска Місяця або планети (має форму півеліпса). Термоядерні реакції — реакції синтезу ядер більш важких елементів із більш легких (насамперед ядер Гелію з протонів), що відбуваються в центральних частинах зір і є джерелом їхньої енергії. Точка весняного рівнодення — точка перетину екліптики з небесним екватором, у якій Сонце у своєму річному русі переходить із Південної півкулі небесної сфери в Північну. Точки лібрації — точки відносної рівноваги в обмеженій задачі трьох тіл. Цих точок усього п'ять: три прямолінійні та дві трикутні. Третя космічна швидкість — найменша швидкість, одержавши яку відносно планети в напрямку її руху, матеріальна точка може покинути Сонячну систему й віддалитися від неї у нескінченність. Тропіки — земні паралелі (ф = ±23,5°), на яких Сонце тільки один раз на рік (у день літнього сонцестояння) кульмінує в зеніті. Троянці — групи астероїдів, що рухаються по орбіті Юпітера поблизу трикутних точок лібрації (точок відносної рівноваги) Юпітера та Сонця; їх названо іменами героїв Гомерової «Іліади». Фази (Місяця або планети) — різні форми освітленої частини видимого диска, які бачить спостерігач на Землі (кількісно визначаються відношенням ширини освітленої частини диска до його діаметра). Фізичний вакуум — стан матерії, у якому час життя елементарних частинок визначається співвідношенням невизна-ченостей; у збудженому стані спричиняє від'ємний тиск, що викликає експоненціальний характер розширення Всесвіту на інфляційній стадії його еволюції. Фізично-змінні зорі — зорі, що змінюють свою світність завдяки певним фізичним процесам, які в них відбуваються. 2 31
g-BANOHL Розділ IV Ф отометричний парадокс — відсутність середньої яскравості неба, зіставної з яскравістю сонячного диска, яка б мала бути в моделі нескінченного ньютонівського всесвіту.
Фотосфера — поверхневий шар зорі, з якого до нас приходить випромінювання в її неперервному спектрі. Хмара Оорта — гіпотетичне скупчення кометних ядер на відстані приблизно 100 тис а. о., окремі з яких під впливом гравітаційних збурень проникають у внутрішню частину Сонячної системи й утворюють явище комети. Хромосфера — частина атмосфери Сонця, у якій переважно утворюються лінійчастий спектр Сонця та яку можна бачити в час повних сонячних затемнень у вигляді кольорового обідка навколо Сонця. Хромосферний спалах — найпотужніший вияв сонячної активності, який супроводжується короткочасним (від хвилин до годин) збільшенням яскравості окремої ділянки хромосфери, збільшенням потоку корпускулярного, короткохвильового та радіовипромінювання Сонця за рахунок енергії магнітного поля в місцях зближення магнітних полів протилежної полярності. Цефеїди — пульсуючі змінні зорі, що змінюють свій блиск унаслідок коливань, викликаних зміною прозорості речовини під час йонізації та рекомбінації гелію в підповерхневих шарах зорі, і відповідного їхнього нагрівання та охолодження. Хвилі густини — підвищення густини зір та міжзоряної речовини в галактиці, яке, поширюючись зі швидкістю, що залежить від відстані до центра галактики, набувають спіральної форми й визначають зовнішній вигляд спіральних галактик. Червоний гігант — зоря з відносно холодною поверхнею, але великою світністю за рахунок великого розміру; певна стадія еволюції зір, розширення яких викликається збільшеним виділенням енергії внаслідок зміни типу ядерних реакцій. Чорна діра — об'єкт, радіус якого менший, ніж його гравітаційний радіус, тобто радіус, за якого друга космічна швидкість дорівнювала б швидкості світла (кінцева стадія еволюції масивних зір (М>(3-6)М0); надмасивні чорні діри можливі як центральні утворення в галактиках і квазарах. 2 g-BANOHL g-BANOHL Додатки Ю ліанський календар — календар, у якому три роки мають по 365 діб, а кожний четвертий (високосний) має 366 діб.
Ядро — внутрішня оболонка планети, що утворюється виділенням з мантії найбільш важких порід (металеве або силікатно-металеве у планет земної групи та силікатне у планет-гі-гантів); внутрішня оболонка зорі, де відбуваються термоядерні реакції, що є джерелом її енергії. А ВИДАТНІ АСТРОНОМИ ТА ДІЯЧІ КОСМОНАВТИКИ Нижче подано короткі відомості про вчених і діячів космонавтики, чий внесок у розвиток астрономії та космонавтики є беззаперечним і загальновизнаним, із чиїм ім'ям пов'язані відкриття та пріоритетні досягнення або широковживані терміни; особливу увагу приділено тим, чиї життя й діяльність пов'язані з Україною. Докладніші відомості про згаданих нижче та інших учених, які зробили внесок у дослідження Всесвіту, можна знайти в довіднику І. Г. Колчинського, А. О. Корсунь і М. Г. Родригеса «Астрономи» (К.: Наукова думка, 1986) та енциклопедії «Космонавтика» (М.: Сов. знциклопедия, 1985). Абалакін Віктор Кузьмич (н. 1930 р.) — радянський астроном, народився в Одесі, фахівець у галузі небесної механіки й ефемеридної астрономії, закінчив Одеський університет, працював у ньому, пізніше — директор Пулковської обсерваторії; чл.-кор. АНСРСР. Аксентьєва Зінаїда Миколаївна (1900—1969) — український астроном, народилася в Одесі, закінчила Одеській університет, працювала в Полтавській гравіметричній обсерваторії, фахівець у галузі астрогеодезії; чл.-кор. АН України. Альфвен Ханнес (1908—1995) — шведський фізик й астрофізик, засновник магнітної гідродинаміки та космічної електродинаміки, зробив значний внесок у розв'язання проблем походження космічних променів і природи сонячної активності; лауреат Нобелівської премії. 2 Розділ IV А мбарцумян Віктор Амазаспович (1908—1984) — видатний радянський астрофізик, один із засновників сучасної теорії перенесення випромінювання, установив нестійкість зоряних асоціацій і цим довів наявність процесу зореутворення в сучасну епоху; академік AH CPCP.
Аристарх Самоський (близько 310—230 до н. є.) — видатний давньогрецький астроном, уперше визначив відстані до Сонця та Місяця, їхні розміри (у частках радіуса Землі) і на цій підставі розвинув першу геліоцентричну систему світу. Аристотель (384—322 до н. є.) — великий давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, у наукову картину світу, створену ним, увійшла й перша наукова космологічна модель Всесвіту, яку він розробив, розвинувши модель Евдокса Кнід-ського. Аріабхата (476 — близько 550) — індійський астроном і математик, розвивав методи астрономічних обчислень, висунув ідею осьового обертання Землі, його ім'ям був названий перший індійський ШСЗ. Армстронг Ніл (н. 1930 р.) — американський астронавт, перша людина, яка 21 липня 1969 р. ступила на поверхню Місяця під час польоту космічного корабля «Аполлон-11». жүктеу/скачать 3.13 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|