Згідно з типовими навчальними планами загальноосвітніх навчальних закладів, у середній школі України поновлено ви­вчення астрономії як обов'язкового предмета інваріантної час­тини навчальних планів



бет23/24
Дата28.04.2016
өлшемі3.13 Mb.
#93342
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Барабашов Микола Павлович (1894—1971) — видатний український астроном, народився в Харкові, закінчив Харків­ський університет, працював у ньому все життя, фахівець у га­лузі фізики Місяця та планет, створив відому харківську шко­лу планетознавства; академік АН України.

Бессель Фрідріх (1784—1846) — видатний німецький астро-ном-спостерігач і геодезист, працював у Кенігсберзі; засновник сучасних методів в астрометрії, виміряв один із перших зоря­них паралаксів (зорі 61 Лебедя), визначив параметри земного геоїда, що використовувалися понад 100 років.

Біруні (973—1048) — видатний середньоазіатський уче-ний-енциклопедист, висунув низку астрофізичних ідей, ство­рив квадрант із радіусом 7,5 м, визначив із великою точністю нахил екліптики до небесного екватора, запропонував ідею трі­ангуляції.

Богородський Олександр Федорович (1907—1984) — укра­їнський астрофізик, народився в Горлівці, із 1944 р. працював

234



g-BANOHL

Додатки

у Київському університеті, займався загальною теорією віднос­ності та її застосуванням в астрономії, фізикою Сонця.



Бор Нільс(18851962) — видатний датський фізик, заснов­ник квантової теорії будови атома, яка лежить в основі інтер­претації спектрів небесних тіл і визначення їхнього хімічного складу; лауреат Нобелівської премії.

Браге Тихо (1546—1601) — датський астроном, найвизнач­ніший астроном-спостерігач дотелескопічної астрономії, до-сяг точності позиційних спостережень у 2", дані його спостере­жень дозволили Кеплеру встановити закони планетних рухів.

Брадлей Джеймс (1693—1762) — видатний англійський астроном, директор Ґринвіцької обсерваторії, відкрив явища аберації світла та нутації земної осі, уточнив значення паралак­су Сонця.

Брауде Семен Якович (1911—2003) — український радіо­астроном, народився в Полтаві, закінчив Харківський універ­ситет; започаткував декаметрову радіоастрономію, засновник радіоастрономії в Україні, під його керівництвом створено ра­діотелескопи УТР-1 таУТР-2, радіоінтерферометричну систему УРАН; академік АН України.

Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — видат­ний радянський учений-природознавець, засновник геохімії та радіохімії, з'ясував геологічну роль біосфери, розвинув учення про ноосферу, засновник і перший президент АН України, ака­демік AH CPCP.

Вілсон Роберт (н. 1936 р.) — американський радіоінженер і радіоастроном, разом з А. Пензіасом відкрив реліктове випро­мінювання; лауреат Нобелівської премії.

Вольф Рудольф (1816—1893) — швейцарський астроном, на підставі багаторічних спостережень Сонця встановив 11-річ­ну періодичність сонячної активності та її зв'язок із коливан­нями магнітного поля Землі, увів числа В. як міру сонячної ак­тивності.

Всехсвятський Сергій Костянтинович (1905—1984) — ра­дянський астроном, із 1939 р. багато років працював у Київ­ському університеті, займався проблемою походження комет, вивчав явище сонячного вітру, передбачив існування кілець у планет-гігантів.

235

g-BANOHL

Розділ IV

Габбл Едвін (1889—1953) — видатний американський астро­ном, засновник сучасної позагалактичної астрономії, запропо­нував першу класифікацію галактик, установив закон Г. про пропорційність швидкості віддалення галактик відстані до них.

ГагарінЮрій Олексійович (1934—1968) — космонавт СРСР,

уперше у світі здійснив космічний політ 12 квітня 1961 р. на космічному кораблі «Восток», загинув під час тренувального польоту на літаку; Герой Радянського Союзу.



Галілей Галілео (1564—1642) — великий італійський астро­ном і фізик, один із засновників точного природознавства, за­сновник телескопічної астрономії, його телескопічні відкриття (рельєф Місяця, фази Венери, плями на Сонці, структура Мо­лочного Шляху) підтвердили геліоцентричне вчення Коперни-ка, висунув найважливіші засади класичної фізики — принцип відносності та закон інерції.

Галлей Едмонд (1656—1742) — видатний англійський астроном і геофізик, розробив методи розрахунку руху комет, передбачив повернення комети, названої його ім'ям, відкрив власний рух зір, передбачив існування фотометричного пара­доксу, вивчав циркуляцію повітря в атмосфері та земний маг­нетизм.

Гамов Георгій Антонович (1904—1968) — видатний фізик і астрофізик XX ст., народився в Одесі, закінчив Ленінград­ський університет, із 1933 р. жив і працював у США; створив теорію альфа-розпаду, розробив теорію «гарячого Всесвіту», яка лежить в основі сучасної фізичної космології та пояснює хімічний склад Всесвіту, передбачив існування реліктового ви­промінювання, з'ясував інформаційний код молекул ДНК.

Герасимович Борис Петрович (1889—1937) — український астрофізик, народився в Кременчузі, закінчив Харківський університет і працював у ньому, був директором Пулковської обсерваторії; одержав багато важливих результатів у фізиці зір і туманностей, астрономії подвійних та змінних зір і зоряній астрономії.

Герцшпрунг Ейнар (1873—1967) — датський астрофізик, установив існування зір-гігантів і зір-карликів, уперше побуду­вав діаграму «спектр — світність» (діаграму Г.—Рессела), ви­вчав зоряні скупчення та змінні зорі-цефеїди.

236



g-BANOHL

Додатки

Гершель Вільям (1738—1822) — видатний англійський астроном і оптик, будував великі телескопи-рефлектори, ство­рив каталоги туманностей та змінних і подвійних зір, устано­вив позагалактичну природу деяких із них, створив першу мо­дель будови Галактики, відкрив планету Уран та інфрачервоне випромінювання Сонця.

Гінзбург Віталій Лазарович (н. 1916 р.) — видатний радян­ський фізик і астрофізик, розробляв проблеми походження кос­мічних променів, природи сонячного радіовипромінювання, фізики пульсарів і чорних дір, температури міжгалактичного газу; академік AH CPCP, лауреат Нобелівської премії.

Гішіарх (близько 185—125 до н. є.) — найвидатніший астро­ном античності, уклав перший каталог зір, увів їх поділ за зо­ряними величинами, відкрив прецесію земної осі та встановив її період, почав розроблення геоцентричної системи Г.—Птоле-мея, увів поняття географічних координат, один із засновників тригонометрії.

Глушко Валентин Петрович (1908—1989) — видатний ра­дянський конструктор реактивних двигунів, народився в Оде­сі; уперше висунув ідею електродинамічного реактивного дви­гуна; академік AH CPCP.

Годдард Роберт (1882—1945) — американський учений, один із піонерів космонавтики, у 1926 р. здійснив запуск раке­ти на рідкому паливі.

Гоман Вальтер (1880—1943) — німецький інженер, один із піонерів космонавтики, у 1922 р. запропонував оптимальні тра­єкторії для міжпланетних польотів (еліпси Г.).

Гюйгенс Христіан (1629—1695) — видатний голландський астроном, фізик і математик, відкрив кільця Сатурна та йо­го супутник Титан, полярні шапки на Марсі та темні смуги на Юпітері, сформулював поняття про відцентрову силу й висунув ідею про полярне стиснення Землі, винайшов маятниковий го­динник.

Евдокс Кнідський (близько 408— близько 355 до н. є.) — давньогрецький астроном, склав одну з перших карт зоряного неба, створив першу наукову космологічну модель із концен­тричних сфер, пізніше розвинуту Аристотелем.

237



g-BANOHL

Розділ IV

Еддінгтон Артур (1882—1944) — видатний англійський астрофізик, заклав основи теорії будови зір та їхніх атмосфер і теоретичної інтерпретації діаграми «спектр — світність», за­ймався теорією пульсуючих зір, здійснив першу спостережну перевірку загальної теорії відносності.

Ейнштейн Альберт (1879—1955) — великий німецький фі­зик, один із засновників квантової фізики, творець спеціаль­ної (СТВ) і загальної (ЗТВ) теорій відносності, що підтверджені астрономічними спостереженнями, ЗТВ лежить в основі сучас­ної космології нестаціонарного Всесвіту та фізики чорних дір; лауреат Нобелівської премії.

Ератосфен (близько 276—194 до н. є.) — давньогрецький астроном і географ, уперше визначив розмір земної кулі, дав оцінку відстаней до Сонця і Місяця, уточнив значення нахилу екліптики до небесного екватора.

Зельдович Яків Борисович (1910—1986) — видатний ра­дянський фізик та астрофізик, один із засновників релятивіст­ської астрофізики, розробив зі своїми учнями адіабатичну те­орію утворення великомасштабної структури Всесвіту, зробив великий внесок у розвиток атомної науки й техніки; академік AH CPCP.

Каврайський Володимир Володимирович (1884—1954) — радянський астроном, геодезист і картограф, закінчив Харків­ський університет, працював у галузі математичної картогра­фії, морехідної астрономії, астрогеодезії, лауреат Державної премії СРСР.

Каденюк Леонід Костянтинович (н. 1950 р.) — космонавт, Герой України, народився в с. Кащевці Чернівецької обл., пер­шим в історії незалежної України здійснив космічний політ на американському КК багаторазової дії «Колумбія» 19—27 лис­топада 1997 р.

Кащеєв Борис Леонідович (19202002) — український ра­діоастроном, засновник радіометеорної астрономії в Україні, працював у Харківському політехнічному інституті та Харків­ському інституті радіоелектроніки.

Кассіні Доменіко (1625—1712) — видатний французький астроном-спостерігач, відкрив низку супутників Сатурна, щі­лину в кільці Сатурна, яку назвали його ім'ям, одержав перше значення сонячного паралаксу, спостерігав зодіакальне світло.

238



g-BANOHL

Додатки

Келдиш Мстислав Всеволодович (1911 1978) — видат­ний радянський механік і математик, розв'язав низку важли­вих проблем гідро- та газодинаміки, талановитий організатор науки, насамперед космічних досліджень; президент AH CPCP.

Кеплер Йоганн (15711630) — видатний німецький астро­ном, один із засновників природознавства нового часу, відкрив закони планетних рухів, запропонував нову схему телескопа-рефрактора, близько підійшов до ідеї всесвітнього тяжіння, ма­тематичні роботи К. сприяли появі диференціального та інте­грального числення.

Климишин Іван Антонович (н. 1933 р.) — український астрофізик, народився в с. Кутика Тернопільської обл., закін­чив Львівський університет, працював у ньому, а потім у При­карпатському університеті; розвивав теорію перенесення ви­промінювання у середовищах, що рухаються; автор підручника для середньої ніколи та багатьох науково-популярних книг.

Койпер Джерард (1905—1973) — відомий американський астроном, вивчав подвійні зорі, досліджував еволюцію зір, від­крив два супутники планет-гігантів і наявність вуглекислоти в атмосфері Марса, вивчав головний пояс астероїдів і передба­чив існування зовнішнього поясу астероїдів.

Кондратюк Юрій Миколайович (1897—1942, справжнє ім'я — Шаргей Олександр Гнатович) — радянський інженер і винахідник, один із піонерів космонавтики, народився в Пол­таві, працював зокрема в Полтаві та Харкові, у книжці «Завою­вання міжпланетних просторів» розглянув основи космонавти­ки, запропонував схему польоту до Місяця, загинув на фронті Великої Вітчизняної війни.

Коноваленко Олександр Олександрович (н. 1951) — укра­їнський радіоастроном, народився в Харкові, закінчив Хар­ківський університет; фахівець у галузі декаметрової радіо­астрономії, відкрив лінії випромінювання міжзоряного вуглецю з квантовими числами понад 800; академік НАН України.

Кононович Олександр Костянтинович (1850—1910) — український астроном, один із піонерів астрофізики в Росії, за­кінчив Новоросійський університет в Одесі та понад ЗО років працював у ньому; займався фотометрією планет, спостережен­нями сонячної активності, визначенням орбіт подвійних зір.

239

g-BANOHL

Розділ IV

Коперник Миколай (14731543) — великий польський астроном, засновник геліоцентричного вчення, його книга «Про обертання небесних сфер» стала першим понітовхом для розвит­ку фізики й астрономії нового часу, був також здібним лікарем, економістом і військовим діячем.

Корольов Сергій Павлович (1907—1966) — засновник прак­тичної космонавтики, народився в Житомирі, навчався в Одесі та Києві, під керівництвом К. були здійснені запуск першого ШСЗ, перший політ людини в космос, перший вихід людини у відкритий космос, перші дослідження Місяця та Венери за до­помогою космічних апаратів; академік AH CPCP.

Лагранж Жозеф (1736—1813) — видатний французький математик, механік і астроном, завершив разом із П. Лапласом побудову основ небесної механіки, розвинув метод оскулюючих орбіт, дослідив характер вікових збурень планетних орбіт, за­клав основи аналітичної механіки.

Ландау Лев Давидович (19081968) — видатний радян­ський фізик-теоретик, у 1935—1940 pp. працював у Харків­ському університеті, де заклав основи всесвітньо відомого курсу теоретичної фізики, на якому виховується вже не одне поколін­ня фізиків і астрономів, одна з його праць лежить в основі уяв­лень про нейтронні зорі; академік AH CPCP, лауреат Нобелів­ської премії.

Лаплас П'єр (1749—1827) — видатний французький астро­ном, математик і фізик, його п'ятитомна праця «Трактат із небесної механіки» завершила створення основ цього розділу астрономії, розглянув широке коло питань, пов'язаних із ру­хом Місяця, планет, їхніх супутників і комет, уперше розгля­нув питання про стійкість Сонячної системи, зробив великий внесок у розвиток математичної фізики та теорії ймовірностей.

Левер'є Урбен (1811 —1877) — французький астроном, фа­хівець у галузі небесної механіки, незалежно від Д. Адамса пе­редбачив існування планети Нептун, розвивав теорію руху ве­ликих планет, виявив додатковий поворот перигелію Меркурія, який був пояснений лише загальною теорією відносності.

Левицький Григорій Васильович (1852—1917) — україн­ський астроном, народився в Харкові, працював у Пулковській обсерваторії та Харківському університеті, засновник постійної

240



g-BANOHL

Додатки

астрономічної обсерваторії цього університету, займався спо­стереженнями сонячної активності та визначенням орбіт по­двійних зір, гравіметричними дослідженнями.



Леонов Олексій Архипович (н. у 1934 р.) — космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу, 18 березня 1965 р. здійснив пер­ший у світі вихід у відкритий космос із КК «Восход-2»,у 1975 р. був командиром радянського екіпажу під час першого міжна­родного космічного польоту за програмою «Союз—Аполлон».

Литвиненко Леонід Миколайович (н. 1938 р.) — україн­ський радіоастроном, народився в Харкові, закінчив Харків­ський університет, фахівець у галузі міліметрової радіоастро­номії, директор Радіоастрономічного інституту НАН України в Харкові, академік НАН України.

Ломоносов Михайло Васильович (17111765) — великий російський учений-енциклопедист, відкрив атмосферу Венери, запропонував нову схему телескопа-рефлектора, розвивав якіс­ні, але в основі правильні уявлення про будову Сонця, зір і ко­мет, заклав основи гравіметрії в Росії.

Ляпунов Олександр Михайлович (1857—1918) — видатний російський математик і механік, під час роботи в Харківському університеті заклав основи теорії стійкості руху, яка відіграла велику роль у розвитку небесної механіки та багатьох інших розділів науки і техніки, зробив значний внесок у розвиток ма­тематичної фізики та теорії ймовірностей.

Ньютон Ісаак (1643—1727) — великий англійський фізик, астроном і математик, відкрив закон всесвітнього тяжіння та основні закони класичної динаміки, заклав основи теорії ру­ху небесних тіл, відкрив неперервний спектр сонячного світ­ла, розвивав корпускулярну теорію світла, винайшов телескоп-рефлектор, заклав основи диференціального та інтегрального числення, завершив закладання основ класичної фізики та за­снованої на ній астрономії.

Оберт Герман (1894—1989) — німецький учений, один із піонерів космонавтики, виконав дослідження з теорії ракет та їх застосування для вивчення земної атмосфери та космосу.

Орлов Олександр Якович (1884—1954) — український астроном, був директором астрономічної обсерваторії Одесь­кого університету, засновником Полтавської гравіметричної

2



g-BANOHL

Розділ IV

обсерваторії, директором ГАО АН України, вивчав приплив­ні явища, рух полюсів Землі, сонячну активність; чл.-кор. АН СРСР, академік АН України.



Пензіас Арно (н. 1933 р.) — американський радіоінженер і радіоастроном, у 1965 р. разом із Р. Уїлсоном відкрив релікто­ве випромінювання; лауреат Нобелівської премії.

Піфагор (близько 570—500 до н. є.) — давньогрецький ма­тематик, філософ і астроном, висунув ідею кулястості Землі, припустив, що ранкова і вечірня зорі — це та ж сама планета Венера, йому приписують перше визначення нахилу екліптики до небесного екватора.

Попович Павло Романович (н. 1930 р.) — космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу, народився в м. Узині Київ­ської обл., 12—15 серпня 1962 р. вперше у світі здійснив групо­вий політ на КК «Восток-4» разом із космонавтом А. Г. Нікола-євим (КК «Восток-3»), був командиром екіпажу ОС «Салют-3».

Птолемей Клавдій (близько 87—165) — визначний давньо­грецький астроном, його книга «Альмагест» стала вершиною античної астрономії, завершив розробку геоцентричної системи світу, яка дозволила з потрібною на той час точністю розрахову­вати рух небесних тіл, уперше став ураховувати під час спосте­режень рефракцію, розширив зоряний каталог Гіппарха.

П'яцці Джузеппе (1746—1826) — італійський астроном, відкрив у 1801 р. першу малу планету Цереру, вивчав власні рухи зір.

Ремер Оле (1644—1710) — датський астроном, уперше за спостереженнями супутників Юпітера виміряв швидкість світ­ла, винайшов і вдосконалив низку астрометричних інструмен­тів і приладів.

Рессел Генрі (1877—1957) — американський астроном, не­залежно від Е. Герцпіпрунга побудував діаграму « спектр — світ­ність» для зір, одним із перших застосував в астрофізиці кван­тову теорію й визначив хімічний склад Сонця та зір, розвивав теорію орбіт затемнювано-подвійних зір.

Ропі Едуард (1820—1883) — французький астроном і мате­матик, вивчав фігури рівноваги небесних тіл, установив най­меншу відстань, на якій супутник може існувати й не буде ро-

242



g-BANOHL

Додатки

зірваний припливними силами з боку центрального тіла (межа Ропіа), вивчав внутрішню будову зір і планет.



Сергєєв Володимир Григорович (н. 1914 р.) — видатний конструктор систем керування ракетами та космічними апара­тами, багато років очолював харківське НВО «Хартрон»; акаде­мік АН України.

Сєверний Андрій Борисович (1913—1983) — радянський астроном, багато років працював у Кримській астрофізичній об­серваторії, був її директором, вивчав внутрішню будову й маг­нітні поля зір, під його керівництвом створено нові інструменти для вивчення Сонця та його магнітного поля, розвинув уявлен­ня про механізми сонячної активності, засновник геліосейсмо-логії; академік AH CPCP.

Соболєв Віктор Вікторович (1914—1999) — видатний ра­дянський астрофізик, один із засновників сучасної теорії пе­ренесення випромінювання, зокрема в середовищах, що ру­хаються, в анізотропних середовищах та з урахуванням стану поляризації; видатний педагог, засновник ленінградської шко­ли теоретичної астрофізики, академік AH CPCP.

Степіенко Микола Володимирович (н. 1927 р.) — україн­ський астроном, фахівець у галузі фізики Сонця й телескопо-будування, народився в с. Диканька Полтавської обл., закінчив Київський університет, працює в Кримській астрофізичній об­серваторії, зараз є її директором; академік НАН України.

Струве Василь Якович (1793—1864) — видатний росій­ський астроном, засновник і перший директор Пулковської об­серваторії, де під його керівництвом були створені високоточні зоряні каталоги; вивчав подвійні та кратні зорі, уперше вимі­ряв зоряний паралакс (зорі Веги), обґрунтував припущення про існування міжзоряного поглинання світла, під його керівни­цтвом були виконані геодезичні роботи з вимірювання «росій­ської» дуги меридіана завдовжки у 25°.

Струве Людвіг Оттович (1858—1920) — астроном, онук В. Я. Струве, працював у Дерптському, а потім у Харківському університетах, основні роботи — у галузі астрометрії та зоряної астрономії, першим намагався визначити швидкість обертання Галактики.

Струве Отто Людвігович (1897—1963) — видатний астро­ном XX ст., син Л. О. Струве, народився в Харкові, закінчив

243



g-BANOHL

Розділ IV

Харківський університет, жив і працював у США, де був ди­ректором низки обсерваторій; його роботи із зоряної спектро­скопії, визначення осьового обертання зір, фізики туманностей і міжзоряного середовища є важливим внеском у створення тео­рії будови й еволюції зір; був президентом Міжнародного астро­номічного союзу.



Терешкова Валентина Володимирівна (н. 1937 р.) — пер­ша у світі жінка-космонавт, яка здійснила космічний політ 16—19 червня 1963 р. на КК «Восток-6»; Герой Радянського Союзу.

Улугбек Гураган (1394—1449) — найвидатніший середньо­азіатський астроном, онук Тамерлана, заснував у Самарканді велику обсерваторію, яка мала квадрант радіусом у 40 м і багато інших інструментів, створив каталог 1018 зір із нечуваною рані­ше точністю в 15" , характеристики руху Сонця були визначені ним на підставі тридцятирічних спостережень із точністю в Ґ .

Федоренко Іван Іванович (18271888) — український астроном, закінчив Харківський університет, працював в об­серваторіях Харківського та Київського університетів, потім очолював кафедру астрономії Харківського університету, пра­цював у галузі практичної та зоряної астрономії.

Федоров Василь Федорович (1802—1855) — російський астроном, засновник астрономічної обсерваторії Київського університету (1846 p.).

Федоров Євген Павлович (19091989) — радянський астро­ном, був директором ГАО АН України, фахівець у галузі астро­метрії, теорії обертання Землі як пружного тіла, руху полюсів Землі, академік АН України.

Фесенков Василь Григорович (1889—1972) — видатний ра­дянський астроном, закінчив Харківський університет і працю­вав у ньому, засновник низки астрономічних установ, зокрема Астрофізичного інституту АН Казахстану, який зараз назва­ний його ім'ям, працював у багатьох галузях астрофізики; ака­демік АНСРСР.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет