Розвиток теорії фізичного виховання

Фізичне виховання історично є однією з перших педа­гогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміц­нення здоров'я і загартування організму дитини відзнача­ли Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон ствер­джував, що "гімнастика є цілюща частина медицини". Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.

Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров'я дитини найпершим обов'язком матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для рухової актив­ності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здо­ров'я та фізичного розвитку дітей рекомендував правиль­но підібрані і дозовані фізичні вправи.

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров'я необ­хідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов'язкового фізичного ви­ховання в англійських навчальних закладах у формі рух­ливих ігор та спортивних вправ.

Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов'язкового годування немовляти материн­ським молоком, а час від народження до двох років жит­тя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фі­зичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розви­нути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здо­ровою.

Й.-Г. Песталоцці у книзі «Елементарна гімнастика» охарактеризував типи вправ залежно від рухливості сугло­бів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як «підготовчий засіб» ефективного фізичного розвитку дітей, за допомо­гою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо.

Зв'язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей «та­ким чином, що допоможе краще пізнати науки».

К. Ушинський надавав виняткового значення народ­ним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схва­лював дослідження цього засобу зміцнення здоров'я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського пе­діатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного вихован­ня, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного ви­ховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив си­стему фізичного виховання дітей, засновану на антрополо­гії — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із ле­жачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував законо­мірностям анатомії і фізіології.

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв'язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збіль­шення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.

Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський (1857—1937) розробив систему засобів фі­зичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував на зна­ченні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла дитини.

С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров'я, повноцінної життєдіяльності дитини та рухливим народ­ним іграм.

Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін (1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу, педаго­гічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп.

Як важливий елемент всебічного розвитку людини роз­глядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошую­чи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток і ду­ховне життя дитини.

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового ре­жиму в дошкільному закладі досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різ­них форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні наго­лошує на турботі про фізичне здоров'я дитини як одному з пріоритетів педагогічної роботи. Тому розроблення теоретико-методичних засад здійснення фізичного виховання є важливою частиною наукових досліджень у галузі до­шкільної педагогіки.

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволо­дінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщен­ня, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематично­го догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні ово­лодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

— навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

— навички догляду за тілом (умивання, чищення зу­бів, розчісування волосся та ін.);

— навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотри­мання порядку в приміщенні, його прибирання;

— навички здійснення різних видів діяльності (гри, пра­ці, навчання) а дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з вико­ристанням природних факторів — сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здо­ров'я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своє­часний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фі­зичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, ме­тання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяль­ність впливає на формування таких фізичних ознак орга­нізму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання лю­диною рівних життєвих труднощів. Цілеспрямований роз­виток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому віці й організовувати його відповідно до вікових та індиві­дуальних можливостей дітей.

Важливе значення для здоров'я і фізичного розвитку дитини мас формування правильної постави — звичного положення тіла у спокої та в русі. Правильна постава ство­рює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, ди­хальної та травної систем, значною мірою впливає на само­почуття та настрій. Порушення її може бути спричинене недотриманням гігієнічних умов, недостатньою розвине­ністю кістково-м'язового апарату, недостатнім рівнем ру­хової активності дітей, відсутністю або низьким рівнем профілактичної роботи, вродженими вадами. Тому необ­хідно стежити за дотриманням таких гігієнічних умов життя і діяльності дітей, як освітлення, відповідність меб­лів та одягу, взуття віку дітей; правильно організовувати заняття фізичними вправами: бігом, стрибками, підлізан­ням, пролізанням, що зміцнюють м'язи спини та підвищу­ють гнучкість хребта. А головне — переконати дитину в значенні правильної постави для її здоров'я і краси, навчити правил самоконтролю під час сидіння, стояння, ходін­ня, раціонального розподілу навантаження.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організо­вувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одя­гом, особистими речами, культурно поводитися за столом під час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщен­ні повинні перерости у стійкі звички. Не менш важливі здобуття уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, виховування інтересу до активної ру­хової діяльності, формування потреби в систематичних за­няттях фізичними вправами.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку вирішує ба­гато загальновиховних завдань. Фізичні вправи сприяють пізнанню навколишнього світу, розвитку органів чуття, координації рухів, морально-вольових якостей (сміли­вості, відповідальності, наполегливості та ін.). Загартовувальні процедури, оволодіння рухами, участь у рухливих і спортивних іграх виховують цілеспрямованість, самостій­ність, формують уміння управляти своєю поведінкою і сво­їм тілом. Колективні ігри допомагають вихованню друж­ніх і товариських стосунків, налаштованості на спільні дії, розвивають уміння взаємодіяти, адекватно оцінювати си­туацію, себе і партнерів. Відчуття краси і доцільності ру­хів тіла, звичка до чистоти й акуратності сприяють вихо­ванню естетичних почуттів.

Фізичне виховання дітей не може бути спонтанним, безсистемним, закостенілим щодо використовуваних форм і методів. Організація його має відбуватися за дотримання таких умов:

— охорона нервової системи дитини, раціональне чер­гування активної діяльності та відпочинку, гігієна денно­го і нічного сну;

— наявність сприятливих умов для постійного пози­тивного емоційного стану, відсутність чинників, які пригні­чують нервову систему дитини;

— планування й утримання відповідно до санітарно-гі­гієнічних норм приміщень дитячого садка і майданчика, обладнання фізкультурного залу, достатня кількість необ­хідного для кожного віку дітей спортивного інвентаря та іграшок.

Програми виховання і навчання у дошкільних закла­дах України визначають конкретні завдання і зміст роботи з фізичного виховання дітей кожної вікової групи.

Наприклад, програма "Малятко" до найголовніших завдань дошкільного виховання зараховує турботу про фі­зичне і психічне здоров'я дітей, забезпеченню якого має бути підпорядкована організація їхнього життя, предмет­ного та соціального середовища, всіх видів діяльності. Ос­новний показник роботи вихователя — фізично розвинені, загартовані, активні діти, які спокійно і вільно спілкують­ся між собою та з дорослими. Зміст розділу «Виховуємо здорову дитину» програми спрямовує на поетапне фізичне вдосконалення дітей, передбачаючи гнучкий режим дня, оптимальний повсякденний руховий режим. Програма орієнтує вихователів на використання різних форм робо­ти: щоденних занять з фізичної культури, ранкової та гігі­єнічної гімнастики, рухливих ігор, фізкультурних пауз, розваг, свят, днів здоров'я, піших переходів, самостійної рухової діяльності.

Програма "Дитина" виокремлює такі головні завдан­ня фізичного виховання:

— зміцнення здоров'я, всебічний фізичний розвиток, загартування, удосконалення функцій організму, підви­щення фізичної та розумової працездатності дітей;

— сприяння формуванню правильної постави, профі­лактика плоскостопості;

— формування ігрових дій;

— розвиток рухових якостей (спритності, швидкості, сили, гнучкості, загальної витривалості);

— виховання позитивних моральних і вольових рис ха­рактеру дитини;

— сприяння набуттю доступних уявлень і знань про ко­ристь занять фізичною культурою, іграми, про основні гі­гієнічні вимоги і правила;

— виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування потреби у систематичних заняттях фізич­ними вправами.

У фізичному вихованні дошкільників важливо дотри­муватися принципу індивідуалізації та диференціації. У дитячих садках фізкультурно-оздоровчого типу виправда­ним є функціонування: групи загального типу; фізкуль­турно-оздоровчої групи, що дає змогу враховувати інтере­си та здібності дітей щодо оволодіння різними фізичними вправами; групи дітей, які за станом здоров'я належать до підготовчої медичної групи; групи, вихованці якої мають певні порушення у стані здоров'я (спеціальні медичні гру­пи), порушення опорно-рухового апарату; спортивні сек­ції; фізкультурні гуртки; центри здоров'я та реабілітації.

Отже, фізичне виховання є однією з передумов ефек­тивності розумового, морального, естетичного виховання, а належний рівень загального розвитку робить привабливою мету, пов'язану із досягненням фізичної досконалості.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюєть­ся засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організа­ція раціонального харчування, сну, перебування на свіжо­му повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізично­го розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дот­римання норм площі приміщення, її правильного викорис­тання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м² на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років — +18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого ор­ганізму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: біл­ки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні віта­міни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сні­данком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полу­денок — 10—15, на вечерю — 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервіру­вання столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмов­ляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочува­ти, використовуючи приклад однолітків.

Добова тривалість сну залежить від віку, стану здо­ров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дити­ни. В середньому загальна тривалість сну за добу стано­вить: для дітей перших 5 місяців життя 20—22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років— 12—14, з 3-х до 4-х років — 11 — 12, з 8-ми до 12-ти років — 10—11, з 12-ти до 16-ти років — 9— 10, після 16-ти років — 8—9 год.

Протягом цього часу організм дитини компенсує витра­ти енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапля­ються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційо­ваним залежно від типу нервової системи дітей. Найре­зультативніше забезпечує глибокий сон правильний ре­жим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога — на верандах.

Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова сис­тема відновить свою працездатність.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоров­лення і фізичного виховання дітей є прогулянки. їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (іг­ри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спор­тивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загар­товує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості ін­дивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосу­вання організму до середовища.

Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни темпера­тури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної систе­ми до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування орга­нізму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід від­новлювати процедури з використанням того самого под­разника, з якого їх починали.

Загартовування ґрунтується на використанні умовно­рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навко­лишнім середовищем, належить терморегуляція — здат­ність організму зберігати температуру тіла на певному рів­ні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються ви­падки нестійкої температури тіла. Загартовувальні про­цедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охоло­дження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змі­нюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у про­цесі загартовування виробляється вища адаптація до охо­лодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систе­матично з урахуванням індивідуальних особливостей ді­тей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але не­ухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює фун­кціональних змін у діяльності організму. Ефективними є і контрастні короткочасні впливи, які сприяють удоско­наленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовніш­нього середовища. Обов'язковою умовою успішного загар­товування є позитивний емоційний стан дитини під час підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

Комплекс загартовувальних процедур передбачає:

— повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22°—23° С на один градус що­тижня до +16—17° у молодшій і середній, до +14—15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;

— водні процедури. На перших норах діти обмежують­ся умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, мит­тям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсо­леною водою. Воду охолоджують через кожні три дні, до­водячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном ре­комендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°— 40° С до +16°—18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом – вологою. Ця проце­дура триває 1,5—2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня — на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від + 32° С до +22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшу­ючи інтервал через кожні 2—3 дні на 5 сек. Купання в ба­сейні може тривати 3—12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років ре­комендують промивання носа, полоскання горла відвара­ми лікарських трав тривалістю 1 хв.;

— сонячні панни. їх приймають улітку з 9 до 11 і з 16 до 18 год. тривалістю від 4—5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.

Оригінальну систему загартовувальних процедур про­понує автор програми «Створення умов природного роз­витку дітей у системі дошкільного виховання» Л. Блудова, завідувач дитячим садком № 28 м. Луганська. Природне ви­ховання вона розглядає як розвиток дитини за допомогою природних сил, бережливе ставлення до природи, а загар­товування — як спосіб життя. При цьому корисними, на її погляд, є рекомендації лікаря М. Амосова, педагогів-нова-торів, батьків Б. й О. Нікітіних, народного цілителя П. Іва­нова. Для загартовування повітрям пропонується перебу­вання у приміщенні в трусиках і босоніж, при відкритих кватирках або вікнах. За будь-якої погоди доцільно става­ти босоніж на землю і виконувати дихальні вправи із за­триманням дихання (взимку — розтирання снігом і про­біжка по снігу, влітку — ходьба по землі, траві, дрібному гравію, піску). Щоденно, навіть за мінусової температури, необхідне обливання холодною водою з відра на свіжо­му повітрі. З двох років дітей доцільно парити щотижня в сауні або лазні з наступним охолодженням на снігу або в басейні. Загартовувальні процедури слід поєднувати з ру­хами, виконанням фізичних вправ. Діти мають усвідом­лювати їх користь. Головне — сформувати бажання дити­ни до таких занять: спочатку вибігатимуть на вулицю смі­ливіші діти, а згодом, наслідуючи їх, — інші. Тривалість перебування дитини на вулиці залежить від її бажання, а час визначає вихователь.

Досвід подружжя Б. й О. Нікітіних свідчить, що діти витримували різницю температур у 15°—20° С і добре почувалися, коли їх виносили роздягненими з теплої кімнати (+25° С) на мороз (до -10° С). Однак використовувати такі методи загартовування в дошкільних закладах складно, оскільки вони вимагають обов'язкової участі батьків і ме­дичних працівників.

За будь-якої методики в усіх видах загартовування не­обхідно дотримуватися таких принципів:

1. Систематичність — регулярне проведення загартовувальних процедур.

2. Поступовість — плавне нарощування сили подразника, правильність якого мас підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.

3. Індивідуальний підхід — ураховування стану здоров'я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини.

Передумовою раціонального використання природних факторів у фізичному вихованні дошкільників є знання закономірностей фізичного і розумового розвитку дітей, змін у їхніх організмах. Позитивний вплив природних факторів буде надійним і стійким за єдності гігієнічних, загартовувальних вимог у дошкільному закладі та сім'ї.

Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зу­мовлюють відповідний режим дня, що має важливе зна­чення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінно­го розвитку.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають від­повідати ритму життєдіяльності організму. Режим зміню­ється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного моз­ку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це оз­начає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхід­но правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяль­ності дитини.

Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотри­мання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фі­зіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до по­рядку, організованості, відповідальності.

Активна діяльність повинна чергуватися з відпочин­ком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зу­мовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочин­ку швидко відновити працездатність.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьо­му віці кори головного мозку, нервові клітини якої не мо­жуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричиню­ють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роз­дратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановле­ного порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, «головний закон дитячої природи можна вислови­ти так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюєть­ся не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго ду­мати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день».

Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усві­домлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотри­мання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непо­мітно для дитини.

3. Гнучкість. Режим мас враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції орга­нізму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували ба­жання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, ди­тині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її само­почуття, стану здоров'я, попередньої або наступної діяль­ності можна скоригувати час прийому їжі та ін.

Загальними компонентами режиму дітей в усіх віко­вих групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранко­ва гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогу­лянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяль­ність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас ре­жим дня кожної вікової групи має свої особливості.

У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоді­ли навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, нама­гаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.

Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успіш­ного розумового, морального та естетичного розвитку.

Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є перед­умовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюва­ності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчать­ся цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знан­ня про гігієну; звикають до організованості, охайності, по­рядку.

Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім'ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збу­джують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки.