Зошит з медіації однолітків зошит належить

КАРТИНКИ-ПЕРЕВЕРТНІ

1. 
   Почніть вправу з демонстрації різниці між «Ти-твердженнями» та «Я-твердженнями». Запросіть добровольців інсценувати замальовку №1.
   

ЛОРА: Не можу повірити, що ти забула взяти з собою наш плакат. Ти така забудько! Завжди запізнюєшся і ніколи нічого не робиш своєчасно! Як же нам тепер робити презентацію?

ПОЛІНА: Але ж ти відмовилася допомагати мені минулого вечора. Через це мені довелося працювати над плакатом до самої ночі, і я ледве не проспала школу цього ранку. Я так поспішала, що забула взяти з собою плакат. Моєї провини тут немає.

2. 
   Після завершення цієї рольової гри запитайте учнів, що вони помітили з точки зору мовної стилістики, міміки та жестикуляції учасників замальовки.
   
3. 
   Поясніть, що в даному випадку ми мали справу з так званим«Ти-твердженням», яке зазвичай передає почуття роздратованості, докору або осуду дій іншої людини. «Ти-твердженням» здебільшого налаштовують людей на так звані захисні та агресивні реакції.
   
4. 
   Запитайте учнів, чи вважають вони, що Лора та Поліна зможуть владнати свій конфлікт. Після обговорення запросіть добровольців інсценувати замальовку №2.
   

ЛОРА: Поліно, я дуже незадоволена, що в нас немає плакату. Без нього ми не зробимо презентацію. Мені дуже хотілося б, щоб якимось чином ми отримали його ще до обіду.

ПОЛІНА: Мені дуже шкода, що я забула його дома. Я так поспішала сьогодні вранці. Чудово розумію, що без цього плакату ми не зможемо зробити презентацію. Може моя мама зможе завезти його в школу по дорозі на роботу?

5. 
   Обговоріть різницю між цими двома замальовками. Поясніть учням, що «Я-твердження» передають ваші почуття, не звинувачуючи або критикуючи іншу людину. Таким чином, ви висловлюєте свої почуття, не перекладаючи відповідальність за них на людину, до якої ви звертаєтесь. Конструктивні зміни в поведінці людей швидше за все трапляються, коли вони бачать, що ви не бажаєте їх принизити, засуджувати або командувати ними. Так можна досягнути вирішення проблеми, що однаково задовільнить обидві сторони конфлікту.
   
6. 
   На великому аркуші паперу напишіть наступну формулу «Я-твердження». Роздайте учням тренувальний робочий аркуш «Складаємо «Я-твердження» та запропонуйте провести колективну «мозкову атаку» з приводу складання відповідей з «Я-твердженнями» стосовно першої ситуації. Якщо дозволяє час, запропонуйте учням попрацювати над іншими ситуаціями або просто порекомендуйте попрацювати над ними дома.
   

тому що _______________________________________________________________,

ось чому я хочу/бажаю/хотіла б ____________________________________________
ВПРАВА

Спробуйте скласти та записати «Я-твердження» для наступних ситуацій:

Твій молодший брат постійно розкидає свої речі по кімнаті, тобі доводиться прибирати за ним. Тобі хотілося б, щоб твій брат став охайнішим і сам прибирав за собою.

__________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________
Ти гніваєшся на свого сусіда по парті, вчора ви домовилися, що принесете по два підручники на сьогодні, але він забув. Через це ви були без підручника на математиці, а зараз треба читати уривок з літератури, а книжки немає.

__________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________
Твій знайомий має звичку постійно тебе штовхати, коли до тебе звертається – тобі це набридло, до того ж у тебе болить плече.

__________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________
КОЛО ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ
Дана форма роботи має назву «Community Circle» (коло громади), «Peacemaking Circle» (коло примирення) або просто «Circle» (коло). Коло – це дуже ефективний підхід, який сприяє залученню усіх зацікавлених у вирішенні певних проблем. Під час обговорення в колі кожен його член може виступити із власною точкою зору і бути почутим.

Процес кола примирення – це зібрання людей, рівних для спілкування щодо складних питань, проблем, в атмосфері взаємоповаги і турботи згідно з певними правилами.

• 
  «Предмет, що розмовляє» завжди рухається по колу за годинниковою стрілкою.
  
• 
  Учасник отримує право говорити лише тоді, коли йому в руки потрапив «предмет, що розмовляє», або якщо він отримав особливий дозвіл ведучого.
  
• 
  Коли «предмет, що розмовляє» потрапив до учасника в руки, а він/вона не має, що сказати, «предмет» передається далі по колу, а учасник має право зберігати мовчання.
  
• 
  Жоден з учасників не має право висловитися та піти, поки коло не завершилося
  
• 
  «Предмет, що розмовляє» продовжує рухатися по колу до тих пір, поки є учасники, які бажають висловитися на тему дискусії; якщо такі є, то остаточне рішення з приводу конфлікту не може бути прийняте, поки всі не висловляться.
  

• 
  «Від серця», чесно та відверто.
  
• 
  З повагою до присутніх.
  
• 
  Достатньо стисло і лаконічно, щоб кожен отримав можливість висловитися.
  
• 
  Дотримуючись теми питань, що обговорюються в колі.
  

• 
  Більше можливостей для того, щоб слухати одне одного – треба чекати, доки отримаєш право голосу, тому відбувається краще фокусування на предметі обговорення, а не на образах одне одного.
  
• 
  Попередження суперечок «один на один», оскільки учасники не мають можливості відповідати, не дочекавшись черги;
  
• 
  Розподіл відповідальності – за прийняття рішень та примирення – між усіма учасниками кола. Використання «предмету, що розмовляє» посилює принцип рівності в колі, надаючи рівні можливості як для участі, так і для особистого внеску в коло.
  
• 
  Більше можливостей для «тихих» учасників бути почутими під час дискусії; «предмет, що розмовляє» дає їм достатньо часу, щоб висловитися і не змагатися за таку можливість з більш «говіркими» учасниками.
  
• 
  Створення умов для досягнення спільної згоди: кожен буде почутий і всі питання озвучені, перед тим, як учасники кола приймуть певне рішення.
  

• 
  Добровільність – кожна з сторін добровільно приймає рішення щодо участі у переговорах і усвідомлює, що рішення може бути досягнуте тільки шляхом співробітництва; можливість добровільного припинення процесу на будь-якому етапі.
  
• 
  Розподіл відповідальності – сторони несуть відповідальність за прийняття рішення та його виконання, медіатор – за дотримання правил та принципів процедури.
  
• 
  Нейтральність, безпристрасність – під час процесу медіатор не займає позицію однієї з сторін, не оцінює їх, а в рівній мірі допомагає обом. Медіатор є нейтральним по відношенню до конфлікту (не «втягується» у суперечку) і, в той же час, щиро прагне допомогти сторонам знайти найкраще для обох рішення.
  
• 
  Конфіденційність – усе, що відбувається на медіації не розголошується ні медіатором, ні сторонами. За винятком ситуацій, коли сторони планують завдати шкоди собі чи комусь.
  

• 
  уважно слухає і не перебиває;
  
• 
  дуже чітко висловлює свою думку;
  
• 
  задає питання, що сприяють розумінню ситуації;
  
• 
  ставиться до кожного учасника ситуації з повагою;
  
• 
  дотримується нейтралітету і не приймає нічиєї сторони;
  
• 
  не надає ніяких порад і не висловлює свою точку зору;
  
• 
  не шукає, хто правий, а хто винуватий;
  
• 
  допомагає учасникам процедури примирення знайти справедливе вирішення проблеми, що спричинила конфлікт чи суперечку.
  

Підготовка є вирішальним етапом у процесі медіації. Часто учасники медіації відразу перестрибують до розв’язання проблеми: «Я не хочу витрачати час на формальності. Я просто хочу сісти разом з іншою стороною і поставити крапки над «і». Я не думаю, що вся ця справа забере більше години». Медіатор має вистояти перед спокусою погодитися на такий підхід. На відміну від інших форм розв’язання суперечок, успішні результати більшою мірою залежать від поетапного слідування процесу.

На цьому етапі медіатор має можливість закласти міцний фундамент для успішної медіації. Етап підготовки до спільної зустрічі передбачає роботу з двома важливими компонентами: налагодження контактів зі сторонами та організації простору для проведення медіації.

Медіатор (або, частіше за все, координатор ШСРК) попередньо розмовляє з кожним учасником конфлікту окремо. Така розмова проводиться з тим, щоб:

• 
  проінформувати учасників про процедуру медіації, роль медіатора і учасників в ній та отримати згоду на участь у медіації;
  
• 
  пояснити принципи і правила медіації та отримати згоду сторін дотримуватися цих правил;
  
• 
  упевнитися, що час, призначений для зустрічі, зручний для всіх;
  
• 
  відповісти на питання учасників конфлікту.
  

Медіатор використовує перший особистий контакт із сторонами для встановлення довіри та атмосфери безпеки. З цією метою можна зустріти учасників біля дверей та запропонувати їм місця за столом переговорів. Варто звернути увагу на те, щоб сторони не сиділи строго одна напроти іншої – це спонукатиме їх продовжувати суперечку.

Після цього медіатору доречно представитися, уточнити, як краще звертатися до кожного з учасників конфлікту та занотувати їх імена.

Опис процедури медіації та її принципів

Опис процедури повинен починатися з визначення мети зустрічі, а саме: допомогти учасникам віднайти взаємоприйнятне розв’язання їхньої суперечки чи проблеми.

Крім цього, необхідно представити послідовність зустрічі, що допоможе учасникам зорієнтуватися у процесі і дозволить зняти зайву напругу, пов’язану із нерозумінням процедури медіації. Таким чином, учасникам необхідно сказати, що:

• 
  кожен з учасників матиме можливість описати своє бачення конфліктної ситуації;
  
• 
  кожен зможе висловитися стосовно того, як можна розв’язати конфлікту ситуацію;
  
• 
  усі варіанти рішення будуть детально обговорені й учасники оберуть тільки той варіант розв’язання конфлікту, який влаштовуватиме їх обох;
  
• 
  за результатами зустрічі буде підписано угоду про домовленість учасників.
  

Особливість процедури медіації визначається її принципами – добровільність, розподіл відповідальності, нейтральність та безпристрасність, конфіденційність (детально про них ішлося у Розділі 1).

Важливим на початку зустрічі є чітке окреслення ролі медіатора та самих учасників. Зокрема, необхідно наголосити, що задача ведучого – допомагати сторонам вести переговори, а не вирішувати, хто з них правий, а хто винуватий, і не радити, що треба зробити, щоб вирішити їхні проблеми. Медіатор слідкує за процедурою зустрічі, сприяє створенню і збереженню безпечного, передбачуваного і продуктивного перебігу перемов. Натомість учасники самі визначають ключову проблему, спільно пропонують і обговорюють варіанти рішення ситуації та є відповідальними за вирішення свого конфлікту.

Правила медіації

Успіх медіації багато в чому залежить від стилю спілкування, який обирають учасники конфлікту. Тому доречно звернути увагу сторін на той факт, що взаємні образи і погрози не дозволять спілкуватися продуктивно. Натомість дотримання правил поваги один до одного та співпраця є запорукою розв’язання конфлікту з урахуванням інтересів учасників. Тому у вступному слові варто запропонувати сторонам деякі правила спілкування, які дозволять провести переговори конструктивно, наприклад:

• 
  Коли один говорить, інші його слухають.
  
• 
  Кожна зі сторін поводиться ввічливо.
  
• 
  Учасники не перебивають один одного.
  
• 
  Учасники не ображають один одного.
  

Перш ніж безпосередньо перейти до обговорення змісту конфліктної ситуації, необхідно переконатися, що сторони розуміють суть процедури, її принципи та погоджуються дотримуватися правил і брати участь у медіації. Для цього медіатор запитує учасників, чи все, з того що він сказав про медіацію, їм зрозуміло і чи є у них питання стосовно перебігу спільної зустрічі. Якщо учасники мають питання, медіатор пояснює незрозумілі моменти ще раз, якщо ні – пропонує сторонам підписати Згоду на участь у медіації.

Форма угоди може варіюватись, однак вона завжди переслідує три важливі завдання. По-перше, сторони, підписуючи угоду, досягають першого порозуміння між собою. По-друге, здійснюючи ритуал підписання форми, кожна сторона реально підтверджує намір продовжувати медіацію. Зрештою, сторони також визнають конкретні вимоги, зазначені в документі.
Розповіді сторін

Даний етап починається з прохання медіатора описати конфлікту ситуацію, пояснити, що сталося. Медіатор може звернутися до одного з учасників або запропонувати сторонам визначитися, хто розпочинатиме розповідь. Завдання цього етапу є надати сторонам можливість висловитися стосовно конфліктної ситуації і їх ставлення до неї. Важливо, перш ніж перейти до вирішення конфлікту, детально визначити і узгодити між сторонами суть проблеми та ключові моменти, що потребують розв’язання. Якщо даний етап буде пропущено або не буде сформульовано основних питань для обговорення, існує ризик, що подальший процес переговорів затягнеться у часі або, у гіршому випадку, конфлікт не матиме перспективи бути врегульованим.

Значну увагу на даному етапі необхідно приділяти роботі із емоціями та переживаннями сторін стосовно конфліктної ситуації та тих наслідків, до яких вона призвела.

Важливість цього етапу також полягає у тому, що він є базовим у побудові діалогу між сторонами, оскільки вони є основними суб’єктами комунікації, а роль медіатора полягає виключно у полегшенні процесу спілкування між учасниками. Для ефективної роботи медіатора в нагоді стануть навички активного слухання.

Етап «Розповіді сторін» закінчується лише тоді, коли повністю визначені всі проблеми та інтереси, зазначені сторонами, і сторони повністю задоволені цими результатами.
Розв’язання проблеми

Завдання цього етапу є визначення шляхів розв’язання проблеми та пошук варіанту, який задовольнить обидві сторони конфлікту. Для цього медіатор повинен допомогти сторонам:

• 
  Визначити, які питання потрібно розв’язати у першу чергу, щоб створити основу для наступних рішень.
  
• 
  Розглянути питання від найважливіших до менш суттєвих, коли атмосфера не надто напружена. Коли напруженість значна, обирати першими до опрацювання найлегші пункти.
  

Оскільки етап розв’язання проблеми, зазвичай, передбачає більшу самостійність сторін щодо прямого спілкування, медіатори слідкують за дотриманням принципів медіації, з цією метою вони:

• 
  Нагадують сторонам про правило не перебивати один одного.
  
• 
  Заохочують пряму дискусію між сторонами, якщо відчуває готовність сторін.
  
• 
  Використовують перефразування для полегшення спілкування між сторонами та спрямування процесу обговорення.
  

Останній етап процедури медіації присвячено підписанню документа, який офіційно закріплює досягнуте протягом попереднього етапу порозуміння. Порозуміння саме по собі – це завжди добре, однак, допоки воно залишається словесною декларацією, немає впевненості, що сторони дійсно порозумілися як конкретно (до деталей) вони будуть виконувати спільний план виходу з конфліктної ситуації. Хоча, треба сказати, в практичній діяльності не бракує випадків укладання між сторонами усної угоди, яка, одначе, завжди має значно нижчий статус (особливо для школярів) у письмовою угодою.

Медіатор на етапі укладання угоди допомагає сторонам:

• 
  Детально визначити рішення (шлях розв’язання) кожної із зазначених сторонами проблем, які виникли у результаті конфлікту.
  
• 
  Перевірити домовленості на реалістичність (спроможність сторін виконати зазначений об’єм робіт у визначені терміни).
  
• 
  Підготувати учасників суперечки презентувати досягнуту ними угоду третім сторонам (батькам, завучу, психологу та іншим), у випадку, якщо є така потреба.
  
• 
  Визначити майбутні відносини ( взаємодію, комунікацію) учасників суперечки.
  

За результатами обговорення медіатор може підготувати текс угоди, постійно уточнюючи зміст формулювань у учасників. Важливо пам’ятати, що медіатор не може наполягати на внесенні якихось пунктів, його завдання – допомогти сторонам сформулювати власні домовленості у такий спосіб, щоб угода була реалістичною. Після узгодження усіх пунктів угоди, учасники ознайомлюються з її текстом та підписують. Зазвичай, угоду підписують у двох примірниках – по одному для кожної із сторін.

Таким чином, угода повинна містити чіткий план виходу з конфліктної ситуації з вказаними часовими рамками та розподілом відповідальності між учасниками конфлікту. Формулювання угоди повинні бути чіткими та зрозумілими учасникам, а також мати стверджувальну, позитивну форму викладу.

НАВИЧКИ АКТИВНОГО СЛУХАННЯ
Активне слухання - процес усвідомлення слухачем фактів та почуттів співрозмовника.

Людина, яка вміє уважно слухати, завжди

• 
  слухає і не перебиває;
  
• 
  висловлює своє ставлення за допомогою міміки;
  
• 
  дивиться на співрозмовника;
  
• 
  задає питання, щоб краще зрозуміти ситуацію.
  

Це - погляд, міміка, жести, поза, темп мови, тон і тембр голосу, прості фрази, що підтверджують наявність контакту – «так-так», «звісно», «звичайно» і т.п., що ніби «говорять» співрозмовнику, що ми його слухаємо і розуміємо те, що він говорить.

Використовується для:

- стимулювання сторони до прийняття відповідальності за результат,

- прояву поваги до сторони: дати час подумати і справитися з почуттями,

- (іноді) прояв тиску, щоб активізувати участь.

3. Іменування відчуттів

Питання, які допомагають учаснику зрозуміти, яку саму емоцію він хоче виразити. Основна мета - допомогти звільнитися від емоцій, що заважають успішному діалогу.

Питання типу: «Ви маєте на увазі…?», «Ви говорите, що ...?»

Це такі «не оцінювальні» питання, що є нашою реакцією на сказане співрозмовником. Основна мета - прояснити думку, почуття і уявлення партнера.

5. Перефразування

Задача - допомогти людині сконцентруватися на змісті, підказати придатний спосіб виразити свої почуття, почати процес усвідомлення того, що відбулося, розділити почуття і зміст проблеми. У перефразовуванні поєднуються факти (змістовний аспект) і почуття (емоційний аспект повідомлення) в одне твердження.

Зведення інформації в стислу форму. Мета - зібрати разом інформацію, підсумувати загальні інтереси, іноді, - перервати занадто затягнутий монолог.

Медіатор раптом починає сперечатись з однією із сторін, захищати і виправдовувати власну точку зору.

Так створюється негативне враження, наче ви ворожо ставитесь до сторони, з якою сперечаєтесь.

Аналіз

Медіатор піддає аналізу (чи психоаналізу) особу та її мотиви. Або ж він дає вказівки людині, наприклад: «Ви не повинні так засмучуватись».

Аналіз мотивації учасника або пошук психологічних підстав для його позицій справляє негативне враження. Така поведінка трактується як засуджуюча. Наприклад, це стосується такого запитання: «Вам доводилось подібно чинити і раніше?»

Це безпосередньо сприймається, як знак того, що ви налаштовані проти людини, яку «аналізуєте».

Це відкидання повідомлень або почуттів людини як неважливих, що автоматично означає і відкидання власне цієї людини. Зокрема, мінімізація може виражатися в таких реченнях: «Це не так вже і важливо»; «Всі так почуваються».

Знов-таки, виглядає так, наче ви налаштовані проти людини.

Надання порад

Ви даєте поради, коли говорите людині, що їй слід або не слід робити: «Що ви повинні зробити, так ...»; «Чому б вам просто не ...».

Таке мовлення відбирає повноваження у сторони самостійно вирішувати свою справу. Справляє враження, що ви стали на бік іншої сторони.

Директивність

До цього належать втручання у мовлення іншого, припинення його речення, накази, що робити і як говорити.

І знов-таки, учасники сприймають це так, наче ви стали на бік однієї зі сторін.


ВІДКРИТІ ТА ЗАКРИТІ ПИТАННЯ

Запитання застосовуються з метою з’ясування додаткової інформації від співрозмовника. Усі питання поділяються на дві категорії: відкриті та закриті.

Закриті запитання передбачають коротку відповідь співрозмовника (частіше за все: «так» або «ні»). Крім того такі запитання часто містять у собі прихований осуд, наприклад: «Це ти розбив цю прекрасну вазу?».

Крім закритих існують більш нейтральні, відкриті запитання. Відкрите запитання дозволяє співрозмовникові висловити всі свої думки та почуття. Відкриті запитання допомагають з’ясувати більшу кількість інформації, розширити можливості співрозмовника для відповіді, наприклад: «Що трапилося з вазою?».

ВПРАВА

1. Це ти взяла його книжку? ____________________________________________________________

______________________________________________________________________________________

2. Чому ти просто не вибачишся? ________________________________________________________

______________________________________________________________________________________

3. Ти кажеш неправду? ________________________________________________________________

______________________________________________________________________________________

4. Ти назвав її крадійкою? ______________________________________________________________

______________________________________________________________________________________

5. Ти їй заздриш? ____________________________________________________________________

______________________________________________________________________________________
ТЕХНІКА «КІЛЬЦЕ»



ВПРАВА «НОВИЙ ВЕЛИК ІВАНКА»

1. 
   Запросіть трьох добровольців, які вважають, що вміють уважно слухати.
   
2. 
   Запропонуйте двом з них вийти. Прочитайте вголос оповідання «Новий велик Іванка» всій групі разом з першим добровольцем.
   
3. 
   Запросіть до класу другого добровольця та запропонуйте першому добровольцю переказати йому оповідання.
   
4. 
   Запросіть до класу третього добровольця та запропонуйте другому добровольцю переказати йому оповідання.
   
5. 
   Запропонуйте третьому добровольцю розповісти почуте всій групі.
   
6. 
   Скористайтеся наступними питаннями при проведенні дискусії:
   

«Що сталося з інформацією доки вона передавалася з уст в уста?»

«Чи загубилося при цьому щось важливе?»

«Як це вплинуло на нашу історію?»

«Що таке чутки?»

«Що відбувається при передачі чуток один одному?»

Дуже пишаючись покупкою, Іванко проїхав на своєму новенькому велику з десятишвидкісною передачею вздовж центральної вулиці містечка аж до школи, де він навчався. На шкільному спортмайданчику декілька його друзів грали в футбол.

Один з хлопчаків, Андрій, підбіг до Іванка і почав захоплено роздивлятися велик. Він попросив у Іванка дозволу проїхатися на ньому, і Іванко, дещо неохоче, дозволив йому зробити круг навколо школи.

Але минуло десять хвилин, а Андрій так і не з’явився. Іванко почав хвилюватися. Він побіг за ріг школи і побачив віддалік Андрія, який намагався випрямити скривлений передній обідок. Навколо нього юрбилися троє інших хлопчаків. Іванко підбіг до Андрія і без зайвих запитань почав гримати на свого товариша, коли ж побачив, що його новий велик стоїть собі цілий і неушкоджений під парканом. Андрій тільки посміхнувся і пояснив, що зупинився, щоб допомогти Денису, який упав зі свого велосипеда і трохи його пошкодив.

1. 
   Почему я должен первый начинать рассказывать? Он меня обозвал, он спровоцировал конфликт, он в конце-концов порвал мою куртку. Пусть он и объясняет что-случилось и почему…
   
2. 
   Ты постоянно занимаешься тем, что подначиваешь других на драки и потасовки. Вон вчера например, ты с Петром подрался. Если бы не твои оскорбительные высказывания, все бы разошлись мирно и тихо.
   
3. 
   Я все равно не согласен с тем, что я должен извиняться перед всем классом. Почему это, когда я что-то сделал, то сразу виноват? Потому что-ли, что у меня оценки низкие в школе и что учителя говорят, что из меня ничего не выйдет? Но это не означает, что я обязательно не прав…
   
4. 
   Она никогда не уступает мне в спорах, Она всегда хочет первой идти в ванну, ей должен достаться самый большой кусок торта, она должна сидеть у окна в машине и первой должна кататься на велосипеде, когда мы гуляем во дворе. Я считаю, что это несправедливо!
   
5. 
   Конечно, он считает, что он прав, поскольку, кто ж признается в своей неправоте. Он наябедничал учительнице, то есть поступил, как предатель и если он теперь сознается, то позор значит на себя навлечет. Я не верю, что он имеет достаточно смелости, чтобы признать свою неправоту.
   
6. 
   Она первая начала ругаться! Она первая начала обзываться и теперь все сваливает на меня…
   
7. 
   Пусть он вначале купит мне новый портфель, тогда я подумаю, прощать мне его или не прощать, а то я сейчас его прощу, а портфеля у меня так и не будет. Мне итак от родителей досталось, потому что они всегда считают, что это я сам виноват.
   
8. 
   Вечно он выдумывает неправду, а ему все верят, потому что он у Татьяны Ивановны ходит в любимчиках. Она ему и верит всегда, а на самом деле он врет все и выдумывает. Не было такого, чтобы я его обзывал и не обзывал я его вовсе, - просто сказал, что он никчема и ябеда.
   
9. 
   І чому ви просто не дасте мені спокою?
   
10. 
    12 балів… Не можу в це повірити!
    
11. 
    Мені непотрібна твоя допомога.
    
12. 
    Я сам можу дати собі раду.
    
13. 
    Коли ж це все закінчиться? Я не зможу цього зрозуміти. Здаюся.
    
14. 
    Він вас ніколи не дратує — тільки я.
    
15. 
    Не треба було мені бути такою прискіпливою. Її провини тут немає.
    
16. 
    Дайте мені спокій. Все одно всім байдуже, що сталося.
    

• 
  – позитивный и желательный подход, так как это способ поддержать людей и их работу.
  
• 
  – навык, который следует развивать.
  

Развитие навыков предоставления обратной связи является важным элементом методики активного обучения. Когда на занятиях в подходящей форме, заранее продумав ситуацию, вы предоставляете участникам возможность дать критическую обратную связь, вы:

• 
  Способствуете развитию навыков критического мышления
  
• 
  Помогаете преодолеть барьер между учителем и учеником
  
• 
  Поддерживаете принцип коллективного владения процессом
  
• 
  Поощряете участников идти на риск. Таким образом они (участники) знают, что смогут вынести критическую обратную связь и она (обратная связь) может стать для них дополнительным стимулом к совершенствованию (из "Educating for Change", Doris Marshall Institute for Education and Action)
  

(трикутник задоволення потреб)