Ботмерівська гімнастика у стінах університету

Медіа-центр Університету «Україна»

2 і 3 вересня 2013 року в Університеті «Україна» відбулися початкові заняття з ботмерівської гімнастики. Їх люб’язно провели наші гості зі Швеції – панство Йоран Петерсон та Елена Альман (Стокгольм, Скандинавська вища школа ботмерівської гімнастики).

Таке оголошення з’явилося на самому початку навчального року на стендах Університету «Україна», викликаючи одночасно почуття гордості за свій навчальний заклад (і в Швеції нас знають!), вдячності закордонним гостям, що так благородно-щедро погодилися поділитися своїми знаннями із нами, і цікавості (що ж це таке – ботмерівська гімнастика?). І відчуття, що ось зараз маєш доторкнутися до чогось, чого ще не знаєш, але що обов’язково має змінити і твоє життя, і погляди на цей світ. Словом, до чогось дуже важливого.

Справді, уже інтернет-матеріали, переглянуті мимохідь, дали можливість зрозуміти: маємо справу не зі звичайною гімнастикою, а з небаченим досі явищем потужної реабілітаційної сили. Чому сотні, тисячі і навіть сотні тисяч наших європейських сусідів збираються разом, стають у коло, щоб перекидати з рук у руки симпатичні біленькі м’ячики, ритмічно сплескувати руками і притупувати ногами, тримати паличку у витягнутій руці? Чому серед них – таких різних – і жваві дитинчатка, і височенні незграбні підлітки, і люди середнього віку, і – що найдивніше – поважні дідусі і бабусі з неквапливістю рухів, із головами, щедро посрібленими сивиною? Чому вони всі такі веселі, життєрадісні, внутрішньо розкуті, впевнені у собі? Чому, дивлячись на них, мимоволі хочеться і собі якщо не приєднатися до їхнього кола, то хоч запозичити їхні секрети здоров’я і життєрадісності?

Щоб детальніше вивчити це питання, звернемося до завідувача кафедри соціальної роботи та педагогіки, радника президента Університету «Україна» з питань інклюзії Катерини Олегівни Кольченко, співорганізатора та учасниці українсько-шведського майстер-класу, яка безпосередньо змогла відчути всю могутню силу ботмерівської гімнастики.

- Цього року наш університет виграв грант на впровадження нових форм оздоровчої діяльності, зокрема рухової терапії. Не секрет, що наші діти потерпають від гіподинамії, яка у свою чергу веде до остеохондрозу, викривлень хребта (кіфозу, сколіозу), інших проблем сучасного світу. Ботмерівська гімнастика – один із добре знаних у світі методів гармонійного психофізичного розвитку людини. Зокрема, він є дуже ефективним при запровадженні інклюзії – органічного введення людини з особливими потребами у навколишній світ. Ми вже багато років підтримуємо творчі стосунки з нашими колегами-реабілітологами зі Швеції. На цей раз відгукнулися викладачі Скандинавської вищої школи ботмерівської гімнастики, щоб озброїти наших дітей новими потужними знаннями і реабілітаційними техніками.

Звідки ж бере свій початок ботмерівська гімнастика? На початку 20-х років минулого століття німецький аристократ граф Фрідріх Максиміліан Едуард Ботмер, професійний військовик, який тільки що пережив усі страхіття першої світової війни, відгукнувся на заклик свого наставника і товариша, німецького мислителя Рудольфа Штайнера і приїхав викладати фізичну культуру у новозасновану приятелем фабричну школу «Вальдорф-Асторія» міста Штудгарта. Початок був невеселим: школа навіть не мала закритого залу, заняття відбувалися на вулиці. Невеселими були і перші учні графа Ботмера – діти, народжені у час війни і загартовані війною. Не знаємо достеменно, яким був соціальний склад перших «ботмерівців», але, мабуть, не блискучим. Про фізичний стан теж промовчимо, знаючи, що всі свої зусилля і всю любов своєї душі Ботмер присвячував насамперед маленьким «ізгоям» суспільства – дітям із фізичними і розумовими вадами. Тим більшою була заслуга новоявленого педагога: за кілька років він випускав зі своєї школи фізично міцних і соціально адаптованих дітей, які потім залишили численні спогади про свого незвичайного викладача.

Якою ж методикою користувався граф Ботмер, яке «осяяння» примусило його змінити і викладання фізичної культури, і все своє життя? Сповнений любові до дітей, бажаючи їм усього найкращого, Фрідріх Максиміліан Едуард починав учити їх так, як учили його самого у вищих німецьких школах, натискаючи на марширування і виконання військових команд. Досить було одного заняття, щоб зрозуміти всю жалюгідність і безглуздість військової муштри для людей із особливими потребами. І вже наступне заняття було зовсім іншим: діти стали виконувати вправи, які зміцнювали їхнє тіло і душу. Граф Ботмер, творчо застосовуючи ідеї свого колеги Рудольфа Штайнера, обрав своїм союзником навколишній простір.

Але почнемо здалеку. Невідомо з яких часів, але вже досить давно помічаємо серед наших співвітчизників (а найгірше – серед керівної їх частини) неприємну звичку впритул «не помічати» своїх же таки співгромадян із особливими потребами. Звідки вона береться, чому часом входить у нашу плоть і кров? Не станемо говорити ні про відсутність пандусів на наших вулицях, ні туалетів для інвалідів (що є звичайною річчю для європейських країн), ні про байдужість бездушних чиновників, що часом доводять до плачу не тільки самих інвалідів, а й їхніх батьків і родичів. Сконстатуємо факт: кожен новий емоційний удар, кожна нова різка, що шмагає безсилого, залишає на його духовному тілі невидимий обруч. А що душа і тіло невіддільні одне від одного, то і тіло людини набуває досить специфічних своєрідних форм. Настає «кривобокість» – намагання рухатися одним боком, якомога непомітніше, аби нікого не зачепити, не уразити, згинається постава, щоб здаватися меншим, очі дивляться в землю, рухи стають напруженими і різкими. Такі особливості життєвої долі людини з особливими потребами.

Так було і за часів Ботмера, і колишній військовик, який ще недавно бачив усі страхіття війни, простягнув свою руку тим, хто її потребував, – дітям із особливими потребами. Як? Гармонізуючи простір навколо них. Вивчивши з праць Рудольфа Штайнера особливості людського тіла, Ботмер зробив фундаментальне відкриття: змінюючи форму тіла спеціальними фізичними вправами, «розширюючи» простір навколо себе, дитина скидає «обручі» зі своєї душі, гармонізуючи себе і навколишній світ. Вальдорфська педагогіка стала вихованням доброї дитини у чудесному світі, який простягнув до неї свої зелені руки.

За переконанням графа Ботмера, простір планети Земля якраз і був тим найкращим місцем, де мала перебувати людина. Земля, повітря, вода… Поле, ліс, річка… І починався він там, де кінчалося дитяче тільце. Ботмер зрозумів, що, гармонізуючи рухи людини, «вписуючи» їх у ритми Всесвіту, можна вилікувати численні хвороби, зміцнити людський організм. А разом із тим вилікувати егоцентризм, навчити дитину не забувати про тих, хто разом із тобою стоїть у колі. Попереду – майбутнє, позаду – минуле. Лагідними плавними рухами, розкриваючи руки, дитина відкриває себе назустріч світу, притискаючи до грудей, захоплює його у свої обійми, і, заводячи руки за спину, повертається до себе самої. Кожен рух сповнений глибинної символіки, ботмерівську гімнастику виконує («співає», «малює») не лише тіло, а й душа дитини. Недаремно ці вправи порівнюють то з малярством, то з архітектурою, то зі скульптурою, пластикою, і це рухи добра, відкритості, радості від того, що живеш; людина з природою зливаються воєдино, співаючи пісню Життя. «Людина визначає простір», – таким був основний принцип графа Ботмера. Отже, збивай обручі зі своєї душі, розширюй простір – виходь за свої можливості, за тісну клітку свого дотеперішнього світу, залишай свою «зону комфорту». Плавні, гармонійні рухи твоєї душі «впишуть» тебе у простір Всесвіту. Ти сам творитимеш світ навколо себе, – світ добра і любові.

Іншим відкриттям Рудольфа Штайнера і Фрідріха Ботмера стала евритмія – цілеспрямоване наслідування і відтворення ритмів Землі і Космосу. Хто з нас у своєму житті хоч раз приклав вухо до землі, слухаючи, як дихають її могутні груди? «Ботмерівські» вправи несподівано нагадують найстародавніші танці, ті, що нараховують не одну тисячу літ. І це знаменно: в обох випадках в основу пластичного рисунка покладені незримі і невідчутні для побіжного погляду ритми, властиві для Космосу, зірок, Сонця, Місяця, Землі. У цих же ритмах пульсує кров у жилах людини, працюють її внутрішні органи, хоч вона про це часом і не здогадується (а помічає їх, власне, тоді, коли орган починає хворіти). У цих ритмах закладена споконвічна світова гармонія, яку в свій час відчували такі далекі наші предки. Повторюючи їх під час «просторового малюнка», дитина ніби «випадає» з сучасності у блаженний час «золотого віку», гармонізуючи свої душу і тіло. А відтак з’являється відчуття тепла, легкості, просвітлення, любові до світу, дружньої підтримки.

Людство давно уже оцінило ботмерівську гімнастику. Нею займаються майже в шістдесяти країнах світу. Особливо популярна вона у країнах Європи – від дитячих садків до вищих навчальних закладів. Наші найближчі сусіди – Росія, Білорусь, Польща, Угорщина, Румунія давно вже мають стійкі «ботмерівські» традиції, бо прагнуть здоров’я і життєвої сили – хотілося б сказати: для своїх дітей, але, пригадавши срібні голови усміхнених дідусів і бабусь, що так бадьоро стрибають через скакалку, поправимося: для своїх громадян. В Україні, здається, «ботмерівська» традиція лише починається.

− Під час виконання вправ кожен із нас мимоволі проймався відчуттям легкості, просвітленості, розкутості. На душі ставало так тепло і світло, ніби ти повертався до часів свого золотого дитинства. Після закінчення вправ кожен несподівано відчув і позитивні зрушення в організмі. Ми дуже вдячні нашим шведським колегам і чекаємо їхнього наступного приїзду. Найголовніше для нас те, що вони мають намір підготувати з кола наших студентів інструкторів ботмерівської гімнастики з виданням їм відповідного сертифікату».