Історія та сьогодення структурних підрозділів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника

Ґембарович Мечислав Теофілович (1893–1984) [19, с. 386-387; 92; 141] — польський і український мистецтвознавець та історик. Народився в м. Ярославі (тепер Польща), народну школу закінчив в Станіславові (тепер Івано-Франківськ), класичну гімназію — у Бучачі. У 1912 р. вступив на філософський (історичний) факультет Львівського уні­верситету, 1921 р. одержав звання доктора історичних наук. У 1920–1922 рр. був асистентом кафедри історії Польщі Львівського універ­ситету і бібліотекарем Інституту ім. Оссолінських у Львові. Упродовж 1923–1938 рр. викладав історію мистецтва на архітектурному фа­культеті у Львівському політехнічному інституті. Від 1928 р. — доцент, від 1936 р. — титулований професор історії мистецтва в Універси­теті. Від 1928 р. був членом Комісії історії мистецтв, від 1938 р. — членом-кореспондентом. 20 липня 1945 р. його обрано дійсним членом Філологічного Відділу ПАН [1]. Завідував відділом мистецтва Львів­ської бібліотеки АН УРСР (1940–1950), працював науковим співро­бітником інституту суспільних наук АН УРСР (1951–1955) та Музею етнографії і художнього промислу АН УРСР у Львові (1955–1963).

Автор близько 100 наукових праць, монографій з історії різьби і ма­лярства на західноукраїнських землях: «Дослідження історії мистецької культури пізнього ренесансу в Польщі» (Торунь, 1962), «Нариси іс­торії мистецтва ХVІІ ст.» (Торунь, 1966), «Початки історичного ма­лярства в Польщі» (Вроцлав, 1981) та багато ін. Похований на Ли­чаківському цвинтарі у Львові.

^ Маньковський Тадеуш (Тадей) Володимирович (1878–1956) [19, с. 387; 141; 159] — польський мистецтвознавець, народився у Львові. 1904 р. закінчив Львівський університет, у 1898–1902 рр. працював у Закладі ім. Оссолінських у Львові. Від 1939 р. обраний дійсним членом ПАН. Впродовж 1944–1945 рр. був штатним співробітником Львівської бібліотеки АН УРСР. У 1945 р. виїхав до Кракова, де очолив музей на Вавелі. Написав понад 200 праць з історії мистецтва України та Польщі: «Львівські барочні церкви» (Львів, 1932), «Львівський цех малярів ХVІ і ХVІІ ст.» (Львів, 1936), «Давній Львів» (Краків, 1973) та ін. Автор першої монографії про художнє життя вірменів Львова «Ми­стецтво львівських вірменів» (Краків, 1934).

 Оссовський Станіслав Владиславович (1897 – ?) [98] — народився у польській родині. Від 1940 р. працював в Оссолінеумі на посаді біб­ліотекаря. Закінчив філософський факультет Варшавського універси­тету за спеціальністю «естетика».

^ Блюм Гелена (Олена) Фридріхівна (1904 – ?) [94]. Від 1923 р. почала працювати в Оссолінеумі, а в 1932 р. закінчила гуманітарний фа­культет Львівського університету за спеціальністю «історія мистецтва» (бібліотекар-музикознавець). Автор статей: «Zagadnienie rytmu w sztukach plastycznych» (Lwów, 1935), «O rzeźbie Karola Despiau: zdwiema podo­biznami» (Lwów, 1936), «Nowoczesny drzeworyt polski» (Lwów, 1937).

 Вінцковський (псевд. Ярославенко) Ярослав Дмитрович (1880–1958) [11; 12; 34; 45; 51; 53; 66; 67; 69; 70; 90; 93] — відомий український композитор, хоровий диригент і видавець музичної літератури, творець українських маршів, один із засновників спортивного товариства «Сокіл». Народився у Львові в сім’ї відомого українського письмен­ника, професора гімназії Дмитра Вінцковського. «Маючи 7 років, я почав ходити до шкіл у Львові, закінчивши класичну гімназію та політехнічний інститут, осягнувши диплом інженера шляхів. Під час наук у тих школах, я почав в 10-му році учитися грати на фортепіяні та студіювати теоретичні музичні предмети, аж вкінці «поглитив» композиторське знання у професора-композитора Яна Ґалля у Львові» [2]. У 1903 р. Він створив власну музично-видавничу фірму під назвою «Українська Накладня», яка переросла у музичне видав­ництво «Торбан» у Львові. Тут було видано 200 творів українських композиторів. Він написав оперету «Баб’ячий бунт» (1921) та оперу «Відьма» (1922), твори для духового оркестру, з них — 14 маршів, романси, здійснював обробки народних та стрілецьких пісень. По­хований на Личаківському цвинтарі у Львові.

 Сакк Зоя Павлівна (1912 – ?) [57] — росіянка, член ВКП (б), наро­дилася у с. Б. Буньково Ногінського р-ну Московської обл. 1927 р. закінчила семирічку в м. Ногінську, того ж року вступила до педаго­гічного технікуму, який закінчила 1930 р., а 1937 р. отримала диплом Харківського інституту народної освіти. 1944 р. переїхала до Києва, працювала завідувачем юридичної бібліотеки при Президії Верховної Ради УРСР, а 1948 р. розпочала роботу у Львівській бібліотеці АН УРСР.

^ Ващекіна Зінаїда Георгіївна (1911 – ?) [56] — народилася в м. Гродно (Білорусія). 1932 р. закінчила планово-економічний факультет Київ­ського інституту споживчої кооперації, від 1947 р. працювала на по­садах завідувача кабінету мистецтва та вченого секретаря Львівської наукової бібліотеки АН УРСР.

 Карпов Іван Тимофійович (1914 – ?) [95] — народився в с. Панчеве Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл. у родині селянина-бідняка. Семирічку закінчив у рідному селі. Впродовж 1930–1933 рр. навчався в педагогічному технікумі, одночасно працюючи викладачем мови і літератури. 1936 р. вступив до Харківського державного універ­ситету ім. М. Горького на відділення філологічного факультету за спе­ціальністю «українська мова і література». Член ВКП(б) з липня 1944 р.

^ Янчак Ярослав Васильович (1906–1980) [10] — громадський і куль­турний діяч, народився у м. Львові в сім’ї вчителів. 1908 р. родина переїхала до Петербурга, згодом до Москви. 1915 р., побоюючись пере­слідувань австрійської влади, родина повертається до Києва, згодом — до м. Городка біля Львова. 1930 р. закінчив класичну гімназію в Го­родку і вступив до Львівського університету на математично-при­родничий факультет. Через три роки перевівся на гуманітарний фа­культет. Під час навчання проявилася любов до книжки: безоплатно працював у бібліотеках Наукового товариства «Галицько-Руська Ма­тиця», Народного Дому, Наукового товариства ім. Шевченка та ін.

Впродовж 1935–1939 рр. Я. Янчак працював в університетській бібліотеці. У 1939–1940 рр. — завідувач столу довідок Львівського державного архіву, а у 1940–1941 рр. очолював бібліотеку цієї установи. Під час німецької оку­пації працював у різних бібліотечних установах, зокрема й в Оссолінеумі.

1944 р. був призначений завідувачем відділу комплектування Львів­ської наукової бібліотеки АН України, а впродовж 1950–1973 рр. завідував відділом мистецтва ЛНБ ім. В. Стефаника. Нагороджений почесними грамотами Президії АН України, Міністерства культури УРСР, дирекції бібліотеки. У лютому 1980 р. звільнився через хворобу, цього ж року помер. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

 Костюк Степан Павлович (1927 р. н.) [133] — народився у с. Сушно Радехівського р-ну Львівської обл. у сім’ї селянина-середняка. Там же здобув початкову шестирічну освіту. Впродовж 1944–1947 рр. на­вчався на бібліотечному факультеті Львівського технікуму культо­світніх працівників. Після закінчення працював бібліотекарем у Львів­ській обласній бібліотеці для дорослих. У 1953–1959 рр. навчався на історичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка. Під час навчання працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Тут він пройшов усі щаблі кар’єрного росту: сек­ретаря-машиніста, бібліотекаря, старшого і головного бібліотекаря, завідувача відділу.

Від 1996 р. є дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка; за плідну працю на мистецтвознавчій ниві відзначений державними нагородами.

Автор бібліографічних мистецьких покажчиків та каталогів: «Олександр Мишуга» (Львів, 1964), «Іван Іванович Труш» (Львів, 1969), «Василь Касіян» (Львів, 1976), «Назустріч» (Львів, 1999), «Олекса Новаків­ський» (Львів, 2001), «Микола Голубець» (Львів, 2005) та ін.

 Антонович (Терлецька) Тетяна Михайлівна (1915–2001) [33; 97; 102] — народилася у Львові. Медичні студії розпочала в університеті Мон­пельє у Франції, а продовжила у Віденському університеті. Впродовж 1941–1944 рр. працювала у Львові в університетській клініці та місь­кому шпиталі. 1944 р. виїхала до Відня, а відтак до Мюнхена, де була лікарем у Міжнародній організації біженців. 1949 р. емігрувала до США, працювала у медичному центрі Джорджтаунського універ­ситету у Вашинґтоні: інструктором, доцентом, а з 1974 р. — профе­сором. 1968 р. очолила відділ нефропатології в Інституті патології Американських Збройних Сил. Доктор медицини Віденського уні­верситету, професор університету Дж. Вашінґтона та Військового університету медичних наук у Вашинґтоні, дійсний член УВАН та співзасновник доброчинної Фундації Тетяни та Омеляна Антоно­вичів. Основні наукові дослідження Т. Антонович присвячені ура­женням кров’яних судин нирок та змінам, що відбуваються у нирках при захворюванні на СНІД. Усе своє подвижницьке життя Т. Анто­нович присвятила служінню людям і Україні. Нагороджена золотою медаллю Джорджтаунського університету.

^ Антонович Омелян Миколович (1914–2008) [33; 50; 135; 139] — на­родився в м. Долині (Івано-Франківська обл.). Тут закінчив почат­кову школу і два роки гімназії. 1926 р. успішно склав вступні іспити та був зарахований учнем третього класу (Української) Академічної гімназії у Львові. У цьому місті він змужнів, здобув освіту, сформу­вався як особистість, долучився до визвольних змагань. У молодому віці був призначений у керівні структури Перемишльського крайо­вого проводу ОУН. За активний захист українства від польської влади у 1933 р. був засуджений на 6 років ув’язнення. Після звіль­нення за амністією студіював право та економічні науки у Львові, Познані, Берліні та Празі. У роки війни був двічі заарештований гестапо, опісля працював у міжнародній організації біженців. Серед чільних діячів центрального проводу ОУН особисто виконував до­ручення С. Бандери, співпрацював з М. Лебедем та Р. Шухевичем. У 1949 р. О. Антонович з дружиною емігрував до США. Тут працював на різних ділянках. Був обраний головою Об’єднання українців Ва­шингтона, сприяв розбудові організованого життя української гро­мади. Від 1960 р. — відомий жертводавець. У 1980 р. разом з дружиною заснував в США доброчинний Фонд Антоновичів, який функціонує досі. У 1991 р., після проголошення незалежності України, повернувся в Україну, де на кошти Фундації Антоновичів збудовані пам’ятник «Борцям за незалежність України» та музей «Бойківщина» в м. Долині, а також капітально відреставровано Бібліотеку Тетяни та Омеляна Антоновичів Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Переможець національного конкурсу «Благодійник року» (2007). Указом Президента України № 33 від 22 січня 2008 р. О. Антонович нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Почесний громадянин міст Львова і Долини.