Схема циркуляції канцерогенів у навколишньому середовищі

Схема циркуляції канцерогенів у навколишньому середовищі

Утворення канцерогенів

Їх перехід у біосферу(атмосферу повітря, грунти, водойми, продукти харчування)

Накопичення

Розподіл та розповсюдження у об‘єктах навколишнього середовища

Включення у цикл перетворень, що пов‘язані з деструктуризацією та самоочищення середовища

Спеціально видані методичні рекомендації регламентують умови та методи дослідження бластомогенних речовин. Саме біотестування хімічних сполук включає в себе скринінг (відбір) речовин з припустимою канцерогенністю та перевірку їх активності. Основними критеріями відбору є:

1)хімічна структурна схожість з відомими хімічними канцерогенами (при цьому приймається до уваги схожість шляхів метаболізму в організмі та зв’язок структури хімічної сполуки з трансформуючою дією); 2)наявність гормоноподібних ріст-стимулюючих властивостей, здатності до алкілування молекул клітин та цитостатичних властивостей; 3)поширеність у основних складових частинах екосистем (грунті, воді, повітрі); 4)наявність епідеміологічних даних про підвищення частоти виникнення злоякісних пухлин у організмів (у тому числі і людей), що контактують з тими чи іншими речовинами.

Встановлення кореляції між мутагенними та канцерогенними властивостями бластомогенних факторів сприяло розробці короткострокових тестів виявлення канцерогенів, основаних на реєстрації генних мутацій, хромосомних аберацій, ДНК-пошкоджуючих ефектів у прокаріотичних та еукаріотичних організмів, рослин, дрозофіли, в культурах клітин ссавців та людини in vitro. Серед експрес-тестів найбільш розроблений та розповсюджений тест Еймса, в котрому у якості об’єкту впливу використовуються бактерії Salmonellae tiphymurium, що дають можливість реєструвати як прямі, так і зворотні мутації. Для тестування тих хімічних сполук, трансформуючий ефект котрих проявляється лише після їх метаболічної активації, використовуються тест-системи, доповнені активаторами метаболізму канцерогену (мікросоми печінки), або культури клітин ссавців (гепатоцити щурів). Порівняльний аналіз найвідоміших сучасних експрес-тестів наводиться у таблиці 1

У ряді тест-систем, представлених культурами ссавців, реєструються епігеномні зміни, що індукуються канцерогенами та виражаються у порушеннях контактного гальмування поділу, зниження залежності від ростових факторів сироватки, у втраті залежності росту від субстрату.

Найбільш важливим та специфічним для канцерогенів є моніторинг на рівні організму, що оснований на виявленні злоякісних пухлин, що індукуються у представників тваринного світу хімічними агентами. Відібрані у вказаних біотестах хімічні речовини далі підлягають біологічному скринінгу в хронічних експериментах на лабораторних тваринах. Згідно до інструкції Комітету по канцерогенним речовинам МОЗ СРСР, тестування повинно проводитись як мінімум на двох видах лабораторних тварин (як правило на мишах та щурах) з використанням не менше двох способів введення максимально переносимої дози досліджуваної речовини, причому один з способів повинен бути близьким до природнього (наприклад, введення з водою чи їжею). Речовина, що викликає утворення злоякісної пухлини будь-якої локалізації з частотою, що перевищує контрольну, навіть в одному виді тварин та при одному типі введення, визнається канцерогенним. Обов’язковим підсумком експериментів на лабораторних тваринах є ретельний морфологічний аналіз усіх виявлених у них пухлин.

Окрім широко використовуваних раніше гризунів (мишей, щурів) у останній час у якості тест-об’єкту застосовуються акваріумні рибки та декотрі амфібії, що дає можливість здійснити популяційний моніторинг у експерименті та порівняти його результати з даними про поширеність онкологічних захворювань у природних популяціях гідробіонтів. Аналогічні тест-системи складають грунтові та морські мікроорганізми (мікробоценоз), якісні та кількісні зміни котрих можуть служити непрямим показником рівня забруднення у відповідних екосистемах.

Враховуючи значну різноманітність канцерогенів, багатоманітність біологічних ефектів як специфічного, так і неспецифічного характеру, окрім тварин та рослин, що виявляють чутливість до дії канцерогену у вигляді специфічних реакцій різного рівня, використовуються живі організми-пастки тих або інших канцерогенів . Очевидно, що у різних типах біоценозів у якості тест-об’єкту повинні і можуть виступати вищі та нищі рослини, безхребетні, кишковопорожнинні, черви, молюски, риби, гризуни і т. ін. Робота у цьому напрямку лише почалася і потребує особливої уваги до біології вибраного тест-об’єкту, аналізу його місця та ролі у відповідній екосистемі.

Проблема біотестування бластомогенних агентів ускладнюється тим, що багато потенційно небезпечних у канцерогенному відношенні речовин знаходиться у біосфері у низьких концентраціях, але у багатьох випадках дія їх може бути синергічною, частина з них може виступати у якості промоторів, коканцерогенів та ін.

1.7. Сучасні підходи до вивчення дії канцерогенних сполук, що розробляються молекулярною епідеміологією

Генетично люди та дослідні тварини стоять дуже далеко одні від одних. Б. Еймс, біохімік з університету в Берклі (США), вивчаючи дію канцерогенів, був вражений: одні з них викликають пухлини у мишей і безпечні для щурів, інші, навпаки, не шкодять мишам і вбивають щурів. “Можна уявити, що відбувається, коли здійснюється стрибок від гризунів до людини! “- вигукнув учений.

Слід додати, що досліди ці не зовсім коректні. Щоб захворіти, тварини повинні надихатися, з’їсти, випити, тобто спрямовано отримати певну кількість канцерогену (чи лише підозрюваної речовини)- відбувається спрямований штурм клітин хімічними речовинами.

Досліди ставляться за такою схемою: на вході їх причина хвороби, на виході- сама хвороба. А що при цьому відбувається в організмі не завжди відомо.

Так, склалася ситуація, коли повинна була виникнути нова дисципліна, яка б розвивала нові підходи та концепції та намагалась уникнути усіх вище зазначених недоліків. Нею стала молекулярна епідеміологія: “молекулярна”, оскільки користується методиками, котрі допомагають проникати на субмікроскопічний рівень, “епідеміологія”, оскільки вивчає як саме хвороби поширюються і як цей процес контролювати.

Молекулярна епідеміологія успадкувала певний “інструментарій” традиційної епідеміології, простежує історію хвороби, веде опитування, використовує точну лабораторну техніку для досліджень клітини. Об’єктом експериментів є людина, дослідження проводяться на добровольцях (поки що, а згодом це стане звичайним медичним аналізом), які працюють на шкідливих виробництвах, випробовують вплив хімічних речовин, або ж беруть кров у курців і шукають ознаки перебування в клітині молекул канцерогенів у вигляді біомаркерів, якими є комплекс канцерогенних речовин з ДНК. При цьому вважається, що вчасно виявити біомаркер- це найважливіше, оскільки: по-перше, це реальний шанс своєчасно вжити заходів і запобігти розвитку пухлини, коли ще тільки помітні передракові зміни; по-друге, якщо ніяких подій не відбулося,- це сигнал, чого людині слід остерігатися, яких канцерогенів, мікробів, тютюну, натуральних чи синтетичних речовин, бо кожен з них утворює свої біомаркери. Поряд з ранньою діагностикою можливе передбачення ракових подій у клітині та її першу реакцію на канцероген, знаходження “прапорця”, який сигналізує про передумови хвороби

Можна навести декілька прикладів доцільності виявлення біомаркерів канцерогенних речовин.

Так, групою дослідників на чолі з професором Ф.Перерою були проведені досліди по вивченню впливу ПАВ. Дослідження проводились у дуже забрудненому регіоні Польщі, у Селезії, де спостерігається високий рівень захворюваності на рак легенів. Обстежили дві групи людей: перші мешкали у Селезії, другі- у сільській місцевості. У клітинах крові мешканців індустріального району ПАВ-ДНК комплексів виявилося набагато більше, тобто спостерігалось утворення генетичних пошкоджень.

Подібні результати були проведені і з фінськими ливарниками; аналогічні були й результати. Коли вони щоденно працювали у гарячих цехах, клітини крові містили набагато більше ПАВ-ДНК комплексів, ніж тоді, коли вони повертались з відпустки, провівши місяць на свіжому повітрі. Так само і в курців: вже через кілька місяців після того, як вони припиняють палити, слідів проникнення в клітини канцерогенних молекул стає все менше.

Давно відомо- негри більш чутливі до канцерогенів, аніж білі. Але молекулярні епідеміологи виявили, що вони до того ж є носіями гену, який викликає рак легенів. Якщо людина при цьому ще й палить, то ймовірність захворіти збільшується у 2-3 рази порівняно з білими.

Набагато більше ніж здорові вражаються діти: в організмі, що росте, клітини мають більше генетичних поломок, оскільки клітини адсорбують більше хімічних токсинів на одиницю ваги. Так, в організм немовлят попадає в 2-3 рази більше небезпечних двоокисів, ніж в організм дорослих на одиницю ваги. В клітинах дітей, що народилися в екологічно забруднених районах Європи, набагато більше ПАВ комплексів, ніж у їх матерів, хоча вважається, що немовлятам передається лише одна десята частина дефектних молекул. Матері, що випалюють 10 цигарок за день, насичують клітини організму своїх дітей значно більшою кількістю канцерогенів, ніж власний організм.

Якщо прийняти проблему мінімізації впливу на організм, як особисту та соціально-політичну, то її можливо вирішити, відкоригувавши свій спосіб життя, звички і навіть філософію, привести у відповідність з найновішими рекомендаціями медиків систему харчування. Але чистота повітря, води, продуктів харчування забезпечується на рівні уряду, і це- найефективніший рівень, що здатен скоротити поширення раку на 90%, також багато залежить від рівня охорони здоров’я в країні.

З тих пір, як ще у 1775 році англійський лікар Персиваль Потт описав “рак трубочистів”, в котрому була винна вугільна сажа, ризик розвитку професійного раку підвищений при контакті у процесі виробництва з азбестом, декотрими метиловими ефірами, вінілхлоридом, іпритом, миш‘яком, нікелем, хромом, а також продуктами переробки кам‘яного вугілля. До числа професійних захворювань відносяться рак сечового міхура у робочих анілінової промисловості. Виявлена підвищена захворюваність раком легень у робочих резинової, шкіряної, хутряної, газової та хімічної промисловості, уранових копалень, у електрозварників. Давно відомі пухлинні враження шкіри після тривалого вживання ліків з миш‘яком. У тих, хто сприскував виноградники інсектицидами, що вміщують миш‘як, відмічалося збільшення випадків захворювань раком печінки. Тепер досить зрозуміло, що тривале зіткнення з декотрими хімічними речовинами сприяє розвитку злоякісних пухлин.

Чисельність людей, що підлягають впливу факторів на різноманітних підприємствах, є визначним та соціально важливим критерієм для проведення епідеміологічних досліджень з ціллю виділення груп ризику та розробки профілактичних заходів у відповідних професійних групах та населенні. На Україні немає загальнодержавного та державного реєстрів зайнятих на канцерогенно-небезпечних виробництвах.

У гірничовидобувній промисловості робочі підлягають впливу радону, канцерогенних поліароматичних вуглеводнів (ПАУ), пилу, що вміщує миш‘як. та азбест, у металургійній промисловості- ПАУ, бензолу, сполук хрому, нікелю та інших матеріалів, у промисловості- вінілхлориду, ароматичних амінів та ін. За даними американських дослідників (7), впливу 40 канцерогенів, вміст котрих у виробничій сфері регламентовано федеральними агенціями, у США підлягають 22317 тис. робочих.

За визначенням Комітету експертів ВВОЗ (1971р.), професійний канцероген- це канцероген, що викликає злоякісні захворювання у чоловіків та жінок у результаті їх професії. Виходячи з цього, Л.М.Шабад сформулював поняття професійного раку як захворювання, “безпосередньо пов‘язаного з виробничою діяльністю” (5).

За оцінками відомих епідеміологів Р.Долла та Р.Піто. на долю професійних факторів як причини онкологічної смертності приходиться 2-4% усіх випадків. Відповідні долі впливу для чоловіків та жінок оцінюються у 6,8 та 1,2%. Вплив на виникнення злоякісних новоутворень (ЗН) у чоловіків більш виражено ніж у жінок, можливо, у силу того, що професійні впливи у чоловіків частіше спряжені з важчими умовами праці та більшим розповсюдженням шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю). Вклад професійних впливів у смертність від різних локалізацій раку вар‘ює від 25% (плевра, носові пазухи та інші органи дихання, крім легенів) до 1% (передміхурова залоза ). Наведені оцінки досить умовні. Слід враховувати, що вони зроблені за матеріалами США та відносяться до усієї популяції. Вони можуть істотно змінюватися у залежності від частки участі інших факторів. Наприклад, на канцерогенно-небезпечних виробництвах внесок професійних впливів в онкологічний ризик може істотно збільшуватись, і оцінки їх впливу коливаються від 2 до 38%.

Професійні впливи, що підвищують онкологічний ризик, охоплюють практично усі локалізації ЗН. Найчастіше у якості органів- мішеней виробничих канцерогенних впливів є легені, органи шлунково-кишкового таркту, шкіра, сечовий міхур, кровотворна та лімфатична тканини, центральна нервова система. Ряд професійних канцерогенних факторів характеризується політропністю дії: азбест, миш‘як, сажі , дьоготі та масла, вінілхлорид, етиленоксид. Щоб проілюструвати це, наведемо частину прийнятого у 1991 році та переглянутого у 1995 році офіційного “Переліку речовин, продуктів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини” [21] з вказівкою на локалізацію ЗН, викликаних цими факторами (табл. 2 та 3).

Міжнародна агенція з вивчення раку та Комісія з канцерогенних факторів при ГКСЕН РФ при оцінці канцерогенності фактора або виробничого процесу керується результатами епідеміологічних досліджень, котрим відводиться роль основного та найбільш об‘єктивного інструменту у виявленні канцерогенності для людини.

Проблема виробничих впливів зводиться не лише до погіршення здоров‘я самих працюючих, але й відбивається на здоров‘ї дітей. Так, наприклад, вивчення ролі професії батьків у розвитку раку у дітей проводиться в лабораторії професійного раку ОНЦ РАМН, та, безумовно, належить до пріоритетних напрямків.

Вплив на батьків до зачаття дитини нафтопродуктів, органічних розчинників, електромагнітних полів (ЕМП), нагріваючого мікроклімату на робочому місці достовірно підвищує ризик розвитку ЗН у дітей. Робота матерів до зачаття дитини, пов‘язана з впливом хімічних речовин, нафтопродуктів, високих температур, зварочного аерозолю, іонізуючої радіації та ЕМП, достовірно підвищувала ризик розвитку ЗН у дітей (табл.4).

Аналіз професій матерів (до зачаття дитини) показав, що достовірно підвищений відносний ризик ЗН у їх дітей спостерігався у радіо- та електротехніків (2,05), механіків (3,70), хіміків (2,27) (р<0,01).

На Україні у 1997 році прийнято офіційний “Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини ”, що дозволяє перейти до експертизи виробництв з ціллю оцінки можливої канцерогенної небезпеки для працюючих та населення, провести паспортизацію підприємств, почати створення реєстрів, зайнятих у канцерогено-небезпечних виробництвах. До теперішнього часу є значна кількість загальнодержавних актів про захист здоров‘я населення. Існує потреба розробки науково обгрунтованих регламентуючих та методичних офіційних документів, що враховують специфічність різних видів несприятливих впливів, зокрема канцерогенних, на здоров‘я населення.

В офіційних даних за професійною захворюваністю онкологічна захворюваність представлена лише поодинокими випадками. Причиною недорахування професійної онкологічної захворюваності є відсутність реєстрації тих, хто працює в канцерогено-небезпечних виробництвах; як правило в канцерогено-гігієнічній характеристиці умов праці не відбивається наявність канцерогенних факторів;

Утруднюється виявлення професійних ЗН та тривалий латентний період ЗН професійної етіології. Але більш за все цей недогляд був пов‘язаний з тим, що, як вірно вказує Г.К.Радіонова з співавторами., “…показники професійної захворюваності використовувались у якості негативних критеріїв при проведенні підсумків соціалістичного змагання…, що призводило до “укривання” професійних захворювань…” [28].

Оскільки у світі при оцінці канцерогенності фактору або виробничого процесу керуються результатами епідеміологічних досліджень, яким відводиться роль основного та найоб‘єктивнішого інструменту у виявленні канцерогенності для людини, на Україні потрібно проводити коректні епідеміологічні дослідження та дати оцінку онкологічного ризику у працюючих при видобуванні та переробці руд та азбесту, отриманні колярових металів, азботезнічних виробів, азбоцементу, графіту, шин, у деревообробці, машинобудуванні, у виробництві гуми, автотранспорті, анілінфарбниковому виробництві, чорній металургіі, виробництві вінілхлориду та т. ін., тим більше, що при проведенні такого заходу ми можемо користатися досвідом ідентичної для цього випадку Росії, яка вже провела серію таких робіт.

Відчутний ефект профілактики професійного раку може бути досягнутий лише при вирішенні комплексу наступних задач:

• 
  модернізація виробництва, зведення до мінімуму контакту з канцерогенами;
  
• 
  забезпечення правової основи, що гарантує дотримання санітарних норм на виробництві (паспортизація виробництва, реєстрація тих, хто контактує з канцерогенами, експертиза тих, хто захворів на ЗН для виявлення зв‘язку захворювання з професією);
  
• 
  розробка ГДК канцерогенів та перегляд діючих з урахування бластомогенної дії;
  
• 
  розробка та введення ефективних як загальних , так і індивідуальних засобів захисту, специфічних для кожного виду впливу;
  
• 
  моніторинг виробничих канцерогенних факторів, включаючи епідеміологічний моніторинг та використання експрес-методів;
  
• 
  реабілітація хворих хронічними фоновими захворюваннями;
  
• 
  боротьба з шкідливими звичками (паління, зловживання алкоголем);
  
• 
  активне та систематичне застосування антиканцерогенів, збалансоване та раціональне харчування зайнятих на канцерогенонебезпечних виробництвах.
  

У багатьох розвинених країнах, насамперед, США, Великобританії, Японії, Швеції, Данії, Бельгії, Італії та інших, проводиться вивчення розповсюдження професійного раку. За останні 10-15 років число видів цих захворювань майже подвоїлося. Згідно з підрахунками епідеміологів та урядових організацій у Великобританії до 5% всіх онкологічних захворювань приходиться на долю професійного раку. За даними МОП оцінки розповсюдження цих захворювань базуються на результатах епідеміологічних досліджень і мають коливання в різних країнах з урахуванням їх науково-технічного розвитку, масштабів використання онконебезпечних технологій та речовин тощо, від 1 до 40% всіх випадків раку. На рівні ЄЕС, МОП прийнято ряд конвенцій, що стосуються заборони використання канцерогенних речовин, з впливом яких зв'язується розвиток злоякісних пухлин професійного генезу.

Достовірність оцінок розповсюдження професійного раку в різних країнах та масштаби цього явища залежать від наявності та досконалості національних канцер-реєстрів, конфіденційності тієї чи іншої медичної інформації, системи обліку та врахування професійного маршруту працівників, стану медичного страхування тощо. В той же час, зважаючи на масштаби розповсюдженості професійного раку та відповідні прогнозні оцінки (у США в недалекому майбутньому за оцінками Bridport et al (1985) питома вага професійного раку може досягти 20-38% від усіх онкозахворювань), облік. реєстрація, первинна профілактика, законодавче регулювання боротьби з професійними новоутвореннями є одним з напрямків боротьби з раком взагалі.

В Україні дослідження в галузі вивчення професійного раку ведуться фрагментарно, відсутня державна система обліку та реєстрації злоякісних новоутворень професійного генезу, що стримує заходи по їх первинній профілактиці.

Сьогоднішній стан обліку та реєстрації онкологічних хворих у зв'язку з неповнотою даних, що вносяться до "Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення" (форма № 090/0); "Контрольної карти диспансерного спостереження хворого на злоякісне новоутворення" (форма №030-6/0) та іншу медичну документацію (форми №027-1/0, №27-2/0, №030-6) і стосуються не тільки професійного маршруту, а навіть основної професії, не дозволяє аналізувати онкозахворюваність під цим кутом зору. Тому на загальнодержавному рівні поки що не може бути створена ефективно діюча система заходів по зменшенню канцерогенного навантаження на працююче населення, зокрема в канцерогенонебезпечних виробництвах, а звідсіль і система оперативного прийняття відповідних управлінських рішень. У той же час внесення до системи канцер-реєстрів інформації, що стосується поточної роботи людини на канцерогенонебезпечних підприємствах у контакті з канцерогенними речовинами та факторами, в значній мірі могло б сприяти первинній профілактиці раку шляхом заходів технологічного, технічного, санітарно-гігієнічного, соціально-економічного та іншого плану.

Такий неповноцінний стан обліку призводить до підтримки низького рівня онкологічної грамотності і настороги не тільки лікарів загальнолікувальної мережі, а й лікарів-онкологів; низького охоплення активної частини населення профілактичною медичною допомогою, про що, насамперед, свідчить і неефективність системи профоглядів, при якій на сьогодні виявляється лише 15,8% онкологічних хворих, у тому числі навіть з візуальними локалізаціями пухлин (12-36%).

Відповідного вдосконалення на основі нових наукових даних потребує також "Список профзахворювань..." (у частині 7 "Новоутворення"), затверджений МОЗ, Мінсоцзахистом та Мінпраці України спільним наказом від 2.02.95р. №23/36/9. Гармонізація його з Державним клінічним канцер-реєстром у частині переліку виробництв, виробничих процесів, речовин та продуктів, канцерогенних для людини, дала б змогу вдосконалення не тільки системи своєчасного надання профілактичної та лікувальної допомоги, а й відповідної системи пільгового та пенсійного забезпечення.

2.3.Основні етапи у підході до регламентування канцерогенів. Сучасний стан цієї проблеми на Україні.

Виявлення в навколишньому для людини середовищі канцерогенних речовин з усією гостротою поставило питання про визначення допустимого рівня цих сполук.

Питання про встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) для канцерогенних речовин має вже свою історію: в перший період , протягом приблизно 10 років (1956-1965 рр.), можливість встановлення таких концентрацій майже одностайно не схвалювалась, однак у останні роки думки змінились, оскільки у механізмі бластомогенезу є одна дуже істотна риса, що вказує на можливість профілактики раку- це твердо встановлена залежність ефекту від дози канцерогенної речовини. Вона встановлена багаточисельними експериментами на тваринах. Залежність для людини бластомогенного ефекту від дози доведена також багаточисельними спостереженнями над різноманітними видами професійного раку, над частотою раку у осіб, що палять, декотрими епідеміологічними дослідженнями інших видів раку і т. ін. Залежність бластомогенного ефекту від дози речовини примушує змінити відношення до питання встановлення ГДК та ГДД (гранично допустимої дози). ГДК можуть бути розроблені на основі:

1.Досліджень розповсюдження та циркуляції канцерогенів у навколишньому середовищі.

2.Епідеміологічних даних та вивчення професійних пухлин.

3.Експериментальних досліджень залежності ефекту від дози.

При цьому слід мати на увазі особливості кожного канцерогену, різноманітні шляхи його застосування, неоднакову чутливість різних клітин, тканин, органів різних тварин у різні періоди життя та інші модифікуючі фактори.

Однак у всіх випадках встановлені ліміти не можна вважати абсолютно “небезпечною” дозою

Регламентування вмісту канцерогенів у виробничому середовищі є діючим напрямком у профілактиці раку, зокрема, у умовах виробництва.

У літературі грунтовно викладено стан лімітування виробничих канцерогенів у 9-ти країнах Європи, Європейському економічному співтоваристві, Японії та США [45]. Більше 41 країни мають офіційні списки шкідливих речовин, вміст котрих у виробничому середовищі лімітовано [47]. Існують великі розбіжності між країнами у відношенні регламентування канцерогенів. Вірогідно, це обумовлено трудомісткістю, тривалістю експериментальних та епідеміологічних досліджень, а також різними поглядами на сам процес канцерогенезу.

Велику роботу постійно проводить Міжнародна Агенція по вивченню раку (МАВР), з 1972 р. вона публікує серію узагальнюючих монографій по оцінці канцерогенного ризику для людини [50]. Експертами МАВР також розроблена широко визнана класифікація канцерогенів з групуванням за ступенем доведеності їх канцерогенності для людини. Їх список постійно переглядається та доповнюється [51].

Основною міжнародною угодою з цієї проблеми є “Конвенція про боротьбу з небезпекою, що викликана канцерогенними речовинами та агентами у виробничих умовах та заходах профілактики”, яка прийнята Міжнародною організацією праці (МОП), вона коротко зветься “Конвенцією 1974 року про професійні ракові захворювання” (№ 139) та відповідна “Рекомендація” № 147 [9?10].

У преамбулі до Конвенції підкреслюється бажаність встановлення міжнародних норм захисту від канцерогенних речовин або агентів.

У статті 1 Конвенції говориться, що кожен член організації, що ратифікує дану Конвенцію, періодично визначає канцерогенні речовини та агенти, піддавати впливу котрих на виробництві заборонено або допускається лише з дозволу або під наглядом. У п. 7 Рекомендації записано, що при визначенні таких речовин та агентів компетентний орган уряду повинен приймати до уваги останні дані, що є у правилах, керівництвах та у висновках нарад експертів, а також інформацію, що надходить від інших компетентних органів.

Разом з тим, ці Конвенція та Рекомендації нашою країною що не ратифіковані.

Однак на Україні у 1995 році було створено “Комітет з питань гігієнічного регламентування” при Міністерстві охорони здоров’я України. У 1997 році цим комітетом був розроблений Державний гігієнічний норматив “Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів, канцерогенних для людини” (далі згадується як Норматив).

Загальні положення цього Нормативу включають наступні пункти:

1. 
   Державний гігієнічний норматив “Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини” включає перелік основних хімічних сполук та факторів (хімічної, біологічної, фізичної природи), які здатні викликати у людини утворення злоякісних та доброякісних пухлин.
   

2. 
   Дотримання Нормативу повинно забезпечити попередження несприятливого впливу цих сполук, процесів і факторів на здоров’я населення.
   
3. 
   Цей Норматив призначено для органів та установ державного і відомчого нагляду, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, проектних та конструкторських організацій, адміністрації та відділів техніки безпеки підприємств, профспілкових та інших державних та громадських організацій незалежно від форм власності.
   
4. 
   Даний Норматив повинен використовуватись при організації і проведенні заходів щодо профілактики злоякісних новоутворень, атестації робочих місць, санітарно-гігієнічної паспортизації виробництв, що застосовують або виробляють канцерогенні сполуки та продукти, а також при експертизі професійно обумовленого онкологічного захворювання, при проведенні державної санітарно-гігієнічної експертизи нормативних документів на продукцію, що виробляється чи ввозиться з-за кордону.
   
5. 
   Цей Норматив є державним нормативним документом, обов’язковим для дотримання підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
   
6. 
   Державний контроль за дотриманням вимог цього Нормативу здійснюється органами та установами санітарної служби Міністерства охорони здоров’я України згідно з діючими для цієї служби положеннями.
   

Щодо попередження канцерогенної небезпеки в документі вказується, що попередження канцерогенної небезпеки дії на людину речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів має включати комплекс організаційних, технічних, санітарно- гігієнічних та технологічних заходів на державному, регіональному, галузевому рівнях щодо повного видалення канцерогенних речовин чи факторів з технологічного процесу або максимального зменшення їх рівня. Сприяти цьому має виконання наступних вимог:

2.1.Розробка і впровадження заходів щодо повного виключення канцерогенних факторів з метою попередження контакту з ними людини в умовах як виробництва, так і побуту. Пріоритетним тут є заміна канцерогенних неканцерогенними або більш безпечними сполуками.

2. 
   У тих випадках, коли повного видалення канцерогенних факторів досягти неможливо (з технічних, економічних чи інших причин), обов’язковим є встановлення гранично допустимих концентрацій (доз, рівнів) з урахуванням канцерогенного ефекту і забезпеченням методами кількісного визначення та організацією регулярного контролю за їх вмістом в повітрі виробничої зони, об’єктах навколишнього середовища, промислових виробах, продуктах харчування тощо.
   
3. 
   Коло людей та тривалість впливу на них канцерогенних факторів на виробництві мають бути скорочені максимально. Попередження контакту робітників з канцерогенними факторами досягається застосуванням безперервних, безвідходних технологічних процесів з максимальним ступенем автоматизації та механізації, які забезпечують досягнення гігієнічних нормативів допустимого рівня шкідливих речовин.
   
4. 
   Для виробництв, в технології яких має місце застосування канцерогенних сполук або очікується їх утворення, обов’язковим є їх облік.
   
5. 
   Кожен працівник, який піддається дії канцерогенних речовин на виробництві, має отримувати від власника інформацію про наявність канцерогенних речовин та очікуваний ризик, а також пройти інструктаж щодо можливої дії їх та заходів попередження шкідливого впливу.
   
6. 
   Кожен працівник, що має контакт з канцерогенними факторами, повинен проходити медичні огляди у встановленому законом порядку.
   
7. 
   У разі транспортування і транзиту речовин і продуктів, що входять до Нормативу, інформація щодо їх канцерогенної небезпеки має бути включена в супровідні документи відповідно до міжнародних вимог.
   

Норматив підготовлено з урахуванням даних вітчизняних вчених, матеріалів країн (МАВР), 1982 р., а також Директиви Ради Європейських товариств 89/391 EWG від 28 червня 1990 р. “Про захист працеотримувачів від загрози, яка створюється канцерогенними речовинами при роботі”

Нормативи схвалено комісією з канцерогенних факторів та Бюро Комітету з питань гігієнічного регламентування МОЗ України.