116
Подивись, онучко, чи не кличе хто жати.
Люди ідуть жати, а ми на сонечко лежати.
А я жита не жала, в борозенці лежала.
Пішла Гандзя в поле жати та й забула серпа взяти.
Як у поле — Анцю в боці коле, як до танцю — вже не коле Анцю.
Він і за косою мерзне.
Хоч плач, пане,— коса не бере.
Він-то й рад косити, та нема кому коси носити.
Гультяй сіно косив, а чорт по полю носив.
Пішов на косовицю з собачкою.
Цілий день косив сіна, а за вечір коза з’їла.
Накосили скирту сіна, прийшла коза та й поїла.
Сім день молотив, а восьмого все з’їв.
Три дні молотив, а за півтора з’їв.
У всякої Федорки свої одговорки.
Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе.
Скільки вб’єш, стільки в’їдеш.
Повертається, як ведмідь за горобцями.
Жвавий, як рак на греблі.
Дибає, як муха в сметані.
То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи.
До готового хліба знайдеться губа.
До муки — то мельники, а до праці: «Хворі, братця!»
Подалі від землі, а поближче до готового хліба
Ївши гріється, а робивши мерзне
Їсть за вола, а робить за комара.
З кута в кут — і вечір тут.
До роботи — в Гриця порвані чоботи.
Батько хай іде орать,— його коні знають, а я піду гулять,— мене гості чекають.
Хоч ти йди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.
Ану, синку, розкидаймо хлівець та нарубаймо дровець.
Аби танцювати вмів, а робити — лихо з ним.
Люди орать, а ми — руками махать.
Хто діло робить, а хто гави ловить.
Ні до печі, ні до речі.
Ні до плуга, ні до рала, а додому боса драла.
Ще далеко Ілля, ще напряду і я.
Не сама пряла, а кума помагала.
Поведу я коровку до вовка, щоб не боліла головка.
Він добрий жнець, як вузький загонець, а як широка нива,— то бестія лінива.
117
Гарно наша Танка жито жне, що і серпа в руки не бере.
Жать удень душно, а вночі кусаються комарі.
А я знаю, що він діє: коло печі спину гріє.
Коли б то можна бути через зиму котом, через літо пастухом, а на Великдень попом.
Дав бог теля, та не дав хліва.
Гулі не одного в постоли взули.
Де нема охоти, там нема роботи.
Трудно того возити, що не хоче ходити.
Якби так хотілось, як не хочеться.
Працює гірш теляти.
З його помочі, як з осики груш.
Не живе, тільки дні тре.
Робить, як мокре горить.
Береться, наче не своїми руками.
Ні швець, ні кравець, ні в дуду грець.
Треться, мнеться — думає, минеться.
З гори далеко, на гору високо — краще ніяк.
Як до череди гнать, то й п’ятки болять.
Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере,
Хоч вогню до нього прикладай.
І за холодну воду не візьметься.
Мокрого поліна вогонь не йметься.
Під тобою лід розтає, підо мною мерзне.
Як пес робить, так пес у чоботях ходить.
Шукає учорашнього дня, що добрий був.
Покіль найде, то і сонце зайде.
Його по смерть добре посилать.
Ходить, як приблудна вівця.
Волочишся, як голодне літо.
За море по зілля пішов.
Пішов, як рак по дріжджі.
Йшли по воду — та й бабуся приснилася.
Пішов глечик за водою та й пропав там з головою.
Один не йде, другий не везе.
Пішов багачеві по смерть.
Як пішла по масло, то й в печі погасло.
Пішов посол та й упав у розеол.
Пішла по сир, а в хаті пожар, пішла по масло, а в ній погасло.
Ходить, неначе три дні хліба не їв.
І не лежить, і не біжить.
Якби хліб та одежа, їв би козак лежа.
Наївся, напивсь і на бік поваливсь.
118
Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить.
Свиня у барлозі, а птах у дорозі.
Валяється, як свиня в барлозі.
Тит третій день як лежить, а вже дев’ятий буханець кінчає
Не здужає третього хліба з’їсти.
Хвора, нездорова, лиш би їла та спала.
Хвора я і то дуже хвора: і з вами буду їсти, і окремо мені дайте, і на потому лишіть.
Я забула, що я хвора: як танцюй, то танцюй.
Не дай, боже, ледачому та ще й хвороби.
Не кожний, що стогне, слабий.
На голові чиряк, а він на ногу шкутильгає.
Закривіла на ногу, та не знає, на котору.
Лінивого не добудишся, як мертвого не докличешся.
Нездужає, що й ведмедя за вухо вдержав би.
Спите, а хліб цвіте!
Хто слухає, а хто окунів ловить слухаючи.
Мислі в небі, а ноги в постелі.
Думками за горами, а ділом у запічку.
Хто ранок проспить, той день проголодує.
Уморився лежачи.
Уморився, поки хліба наївся.
Йому розкуси, та ще й у рот положи.
Хоч не в’їжно, але вліжно.
Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне.
Як спить, то не їсть, а як їсть, то не дрімає.
В роботі «ох», а їсть за трьох
Їсть, п’є та байдики б’є.
Хто вліті в холоді, той зимою в голоді.
Нехай гуляє. «Що робив?» — зима спитає.
Літо просвистав.
На чужу роботу дивитися — ситому не бути.
З ледачого вовка хоч шерсті клок.
Дай і діжу з тістом, то будуть клясти, що важко нести. Ледачого не займай, сам себе не марай.
Ледаче ледачим і згине.
Треба шести, аби звести.
Болить бік дев’ятий рік, та не знаю, в котрім місці.
Двоє недужих сіли та й хліб поїли.
Голова болить, а хліб, як на вогні, тріщить.
Добра вимівка — болить голівка.
Хворий лежить та без пам’яті хліб їсть.
Шивіт болить, мабуть, на піч кортить.
Не хворіла, не боліла та проскурку з’їла.
119
Беззубий: хамелю-хамелю, а вареники з сиром умелю. Напав нежить — ніде кусок хліба не влежить.
Він тяжко хворий: коли працює, все мерзне, а коли їсть, то все потіє.
Всі хворі, всі хворі, а як наварять, то не знати, де ся подіє.
Захворів Іванко, аж опух від спанку.
Ой казали мені люди, що добра з тебе не буде!
Гуляй, тато, завтра свято!
Такий побожний, що другий день святкує.
«А чом ви, хлопці, не орете?» — «Та, дядьку, свято!» — «Яке свято?» — «Чересло й леміш знято».
Хто празників питає, той сорочки латає.
День свят, а діла сплять.
Йому щодня неділя.
П’ять днів нічого не робимо, а шостий відпочиваємо.
Хто святкує на Пилипа, той буде голий, як липа.
Ні гульня, ні робота.
Тень-тень, аби збути день.
Дзень-дзень, аби минув день.
Аби день до вечора.
Сюди ник, туди ник — та й день невелик.
Сюди тень, туди тень — та й минув день.
Вдень від спеки ховається, а вночі від комарів.
Вчорашнього дня шукав, а що робити — не знав.
Вчорашнього дня стома кіньми не доженеш.
Час не стоїть, а роботи світ.
Пропав день — і собаки не брехали.
Дарма в бога день крадеш.
Що нині утече, то завтра не зловиш.
День дармувати, два дні спочивати.
Коли став робить, то байдики не бить.
День не стоїть, а діло не робиться.
Робота не ведмідь, у ліс не втече.
Убити б день, а ночі не побачу.
Цілий день бомки б’є.
Шукає вчорашнього дня.
їлось би сласно, а робити страшно.
Робити — хоч києм бити, а їсти — хоч рачки лізти.
І каші не хочу, і по воду не піду.
Дай йому яєчко, та ще й облупи.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Де кисіль, там я й сів, де пиріг, там я й ліг.
Як не стане, то батько достане, як не буде, то мати добуде.
ПОБУТ ЛЮДИНИ
Добре тому, хто в своєму дому.
Не дай, боже, в чужій хаті жити, в чужій печі палити.
Не надійся на чужу хату, бо під тином доведеться умирати. Бодай ніхто добрий не сидів у чужій хаті.
В чужій хаті і тріска б’ється.
І в тата не своя хата.
І собаці своєї хати хочеться.
«Кіндрате, де твоя хата?» — «Літом на полях, а зимою під скиртою».
Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена. Надворі дує, а в хаті чує.
Нащо тобі жінку брати, як нема своєї хати.
Оце хата: дві сохи та соломи трохи, то й діти почаділи. У нас вітер хату мете, сонечко хліб пече, вода сама ллється, все гаразд ведеться.
Пустка така, що вітер по хаті гонить.
Хата хлібом не нагодує.
Нестатки гонять з хатки.
Хата багата, та нічого й собаці дати.
Хата чужая, як свекруха лихая.
Чужа хата гірше ката.
Чужа хата — велика досада.
Будуй хату з лободи, а в чужую не веди.
Була б в сірка своя хата.
На ката й хата, як топить нічим.
Хату обдирає, а сіни лагодить.
Мусиш привикати, як не маєш своєї хати.
Чужу хату топить — свої очі сліпить.
Чужа хата не гріє.
Налагодив дід бабі хижку: то лазили кішки, стали лазити собаки.
Вдома і солома їдома.
У нього стільки домів, як у зайця ломів.
Хоч і в брата, та не своя хата.
Добре тому, хто в своєму дому.
Не взявшись за сокиру, хати не зробиш.
В дощ хату не покривають, а в погоду й сама не капав. В порожній хаті сумно й спати.
В хаті наче гуси ночували.
121
В хаті, як у віночку, хліб випечений.
В хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка.
В хаті, як у дзеркалі.
Де будь, там будь, а свій кут не гудь.
Де мир, там і лад, там є в хаті благодать.
Де хата не метена, там дівка не плетена.
Дорогая тая хатка, де родила мене матка.
Що друга хатка, то інша гадка.
Зимою і собака хату ставить.
І собака каже: «Щоб літа діждати, то буду хату будувати». Купуй хату криту, а свиту шиту.
Коли з топленої хати йде, то й дверима стукає.
Люди добрі, хата тепла, є що їсти, є де спати, хоч зимуй. Надворі потеплішав, то й хата порозумнішає.
Не буває хатки без звадки.
Нова хата — велика втрата.
Нова хатка — нова гадка.
Само нічого до хати не прийде, крім біди.
Така хата тепла, що спотієш дрижачи.
Угли обрубуй, а хату отоплюй.
Хата, що покришка: що скажеш, то в хаті повинно пропасти.
Хату руки держать.
Хоч одвірки виймеш, а з хати вийдеш.
Хто нашу хату минає, той щастя не має.
Хто не ризикує, той хати не збудує.
Чим хата багата, тим і рада.
Що хата має, тим і приймає.
Чия хата, того й правда.
Що хатка — то гадка.
У своїй хаті і вугли помагають.
В своїй хаті кожний пан.
В своїй хаті легше й помирати.
В своїм дуплі сиди в теплі.
Ліпша своя сяка-така хата, як чужа палата.
Своя хатка лучче від чужих палат кам’яних.
Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха.
Своя хатка, як рідная матка.
Кожному свій куток милий.
Чи тут, чи не тут, аби свій кут.
Чужу стріху покриває, а своя тече.
Хижа не тісна, коли челядь не збісна.
Най буде не пишно, аби затишно.
122
Біля границі не випада будувать світлиці.
Всюди добре, а дома найкраще.
В чужому домі будь привітливий, а не примітливий. Вдома і стіни помагають.
Вдома і солома їдома.
Вдома добра постіль і солома.
Горе тому, в кого нема порядку в дому.
Домівка — не ворог, коли запалиш, тоді згорить. Домівка — не ворог, коли не прийдеш, то прийме. Свій дім не чужий, із нього не виженуть.
За морем тепліше, та дома миліше.
І заєць має домівку, хоч під кущем.
Достарыңызбен бөлісу: |