Київ Видавництво

У такому значенні слово новатор уживали й українські письменники XIX ст.: Франко явився новатором у галицькій літературі (М. Коцюбинський); Українці завше були новаторами, завше перед вели у всяких новинах та реформах (І. Огієнко).

Коли назване поняття стосується осіб жіночої статі, виникає форма новаторка. Діяльність, пов’язану із запровадженням нового, називають новаторством: У цілому цей період [20-і роки] характеризується розкріпаченням думки, творчими пошуками, сміливим новаторством (з газ.). Останнім часом іменник новаторство замінюють словом новація або частіше у множині — новації, що означає «нововведення» або «заміна старого новим», напр.: Дояром Петро Бабанюк став у п’ятнадцять років. Яка ж то була новація на той час! (з журн.).

Латинське за походженням слово інновація (частіше — інновації) має значення «нові зміни», отже, на перший план виступає загальне поняття «зміни» з уточненням «нові». У загальному вживанні інновації — «нововведення, нові підходи». Сучасна офіційна мова широко послуговується й прикметником інноваційний, пор.: інноваційні технології.

Поширена в сучасній формі й варіантна форма чоловічого роду оберіг. Від обох згаданих форм утворюється множина обереги, що часто вживається в сучасній українській мові.

У складних словах уживається частина взаємо-: взаємовигідний, взаємовиручка, взаємовідносини, взаємовплив.

Треба розрізняти за значенням слова взаємовідносини і взаємовідношення. Взаємовідносини — це «взаємини». Наприклад: національні взаємовідносини, взаємовідносини між людьми і под. Взаємовідношення — це «прояв певних взаємопов’язаних дій, явищ» і под. Скажімо, взаємовідношення громадської думки і правосуддя», взаємовідношення нервової системи і залоз внутрішньої секреції.

ОВОЧІ — ГОРОДИНА — ЯРИНА. Чого там [у саду] тільки немає! — зітхнувши промовив Василь... — Мати розказує... що не тільки райські яблучка, а й аґрус, порічки, виноград, — отакими кетягами так і висить! А груш тих, а ягід усяких, а яблук!

...А що, якби тобі, Грицьку, узяв та віддав усе те дворище? Що б ти робив?

... — Я б тоді паном діло зажив... Усе б у садку і сидів та овоч їв (Панас Мирний).

Що це — помилка? Говорять про яблука, груші, виноград, арус, а потім усе це називають одним словом овоч! Адже знаємо, що овочі ростуть не в садку, а на городі, в полі. І вже ж не на деревах, а в землі або як трави. А ще їх називають городиною, яриною.

Овоч (частіше множинна форма овочі) — запозичення зі старослов’янської мови, в якій воно мало значення «те, що росте».

З давніх-давен в українській мові слово овощ (овоч) та інші його фонетичні різновиди вживалися на позначення різних плодів — городніх, садових, польових. Це відображено і в мовній практиці письменників, і в словниках. Так, у Словнику української мови за ред. Б. Грінченка овощ фіксується як відповідник російського слова плод, а похідний прикметник овочевий — відповідник слова фруктовый. Російсько-український словник Уманця і Спілки подає овощ як третій український відповідник до російського фрукт, а російське плод перекладає двома формами — овоч і овощ (другий і третій відповідники). В українсько-німецькому словнику Є. Желехівського та С. Недільського форми овоч і овощ розрізняються: овоч «плід», «фрукт взагалі», а овощ — збірне.

Словник української мови в 11 томах визначає овощ як застаріле; сучасна літературна норма — овоч. Називають цим словом плоди городніх (рідше польових) рослин і зелень, що використовується як їжа, тобто городину. Вживається воно переважно у формі множини і відповідає російському нормативному овощи та розмовному овощ: Мати йде... в городню бригаду вирощувати овочі (О. Копиленко). Рідше вживається іменник овочі як назва плодів садових (часом лісових) дерев та кущів, фруктів, садовини (перекладається російськими плод, фрукт): Цвіт весняний — літній овоч На дереві життя давав (М. Рильський).

Отже, основне значення слова овочі — «плоди городніх рослин». Воно широковживане й загальновідоме. Овоч — це те, що дає літо на додачу до хліба: цибуля, капуста, морква, буряк з ботвиною, картопля, огірки, помідори, ріпа, кавуни, редиска, баклажани, гарбузи, дині тощо.

Для щоденної потреби господарі здавна вирощували овочі на присадибних ділянках — городах. Звідси ще такі назви того, що тут виростало: городина, огородина, городовина, напр. Одна половина города зеленіла городиною, друга половина була засіяна житом (І. Нечуй-Левицький); Городину і льон пололи двічі, стручкові і коноплі — один раз («Гуцульщина»); Я повертаю в зелений ряд огородини (на базарі)... В гарячому повітрі запахло кропом, петрушкою. Ряди зелені — наче зелений город (І. Нечуй-Левицький).

Зелень, що йшла на приправу до страв, — це зілля: Христя уже кришила зілля на страву (Панас Мирний); Ось Андрійко-Неумійко Юшку з риби став варить: Вкинув зілля, Рибку з сіллю, А води... забув налить (Г. Бойко).

Сьогодні в побуті овочі (городина) — те, що росте на городі (рідше в полі), — відрізняють від фруктів (садовини), того, що росте на деревах, кущах у саду (рідше у лісі). Порівняймо у сучасних назвах магазинів овочі-фрукти.

Запозичене фрукт, широковживане в усіх стилях сучасної української мови, належить до активної лексики. Літературні городина, садовина — нейтральні слова, але на тлі загальнішого овочі сприймаються як побутові, з відтінком розмовності. Всі три іменники наявні в різних стилях літературної української мови. Використання конкретніших, вужчих значенням городина, садовина допомагає уникнути повторів, урізноманітнити оповідь. Саме таку роль виконують ці слова, наприклад, у газетних нарисах: Хай буде надворі пізня сльотава осінь, зимові сніговії, а в теплиці завжди літо, щедре на свіжу городину (з газ.).

У художніх творах трапляється ще одна назва — ярина. Це слово засвідчується ще в Синонімі словено-роській — пам’ятці староукраїнської мови (XVII ст.). Воно увійшло також до Словника української мови П. Білецького-Носенка, де подане з двома наголосами: ярúна (яринá) і тлумаченням: «Всякие летние хлеба, которые сеются и поспевают летом, как-то: пшеница ярая, гречиха, ячмень, просо, овес и проч.»

Б. Грінченко ярину фіксує у значеннях «яровий хліб», «ярові посіви», «ярове поле». У Є. Желехівського та С. Недільського ярина пов’язується не тільки з хлібами: це ще й «овочі, зелень», «поле для ярового хліба», «поле для овочів, зелені», напр.: В городах найшов Андрійко часник, редьку, петрушку, цибулю і насмикав досить ярини, з якої думав зварити юшку (Ю. Опільський).

У наукових, офіційно-ділових текстах поширені нейтральні нормативні назви овочі, фрукти: Збільшується виробництво заморожених овочів та фруктів (з газ.).

ОЖЕЛЕДЬ — ОЖЕЛЕДИЦЯ. Часто доводиться читати в газеті або чути по радіо: Завтра буде мокрий сніг, туман, ожеледь, на дорогах ожеледиця.

Що ж то за ожеледь і що за ожеледиця? У загальномовному словнику читаємо: ожеледь «тонкий шар льоду на поверхні землі, на деревах і т. ін.», напр.: В садках гірським кришталем блищала ожеледь, бурульки іскрилися і мінилися діамантами (З. Тулуб).

У мові синоптиків ожеледь і ожеледиця означають різні атмосферні явища. В одному випадку замерзають переохолоджені краплі дрібного дощу або мряки при слабкому морозі. Дерева, будинки, земля вкриваються з навітряного боку шаром криги. Це атмосферне явище синоптики кваліфікують як ожеледь. У другому випадку замерзає вода на охолодженій поверхні землі, коли після дощу або відлиги вдарить мороз. Дороги вкриваються шаром льоду. Таке атмосферне явище у мові синоптиків — ожеледиця.

І ожеледь, і ожеледиця завдають багато прикростей людям, шкодять господарству. Ожеледиця на дорогах заважає рухові транспорту. Тому-то в зведеннях погоди пізньої осені, ранньої холодної весни або взимку після відлиги і наступного похолодання синоптики часто попереджають: Уранці місяцями слабка ожеледь, на дорогах ожеледиця.

ОПРИЛЮДНЮВАТИ, ОПРИЛЮДНИТИ. Значної популярності в засобах масової інформації набуло гніздо слів оприлюднювати, оприлюднити, оприлюднений, оприлюднено, оприлюднення. Ці різні форми охоче вживають газети: оприлюднення творчих здобутків «письменників», на сторінках газети оприлюднено виступ Президента на Сесії Верховної Ради України; оприлюднений Закон і под. Однак не знайдемо цих слів у жодному з сучасних основних українських словників.

Своїм змістом дієслово оприлюднювати синонімічне до обнародувати — «повідомляти, широко розголошувати що-небудь; публічно ознайомлювати з чимсь», тобто «робити що-небудь відомим для людей, народу». Таким чином, друга складова частина семантично та сама: народ — люди. Префікс о- вказує на охоплення об’єкта дією, станом, префікс при- увиразнює зміст слова, передаючи значення присутності (пор.: при людях — прилюдний; прилюдний захист дисертації). Отже, названі вище слова одного словотвірного гнізда мають усі підстави зайняти належне місце в словниках.

Правильний вислів — пально-мастильні матеріали. Чому? Матеріали, про які йдеться, призначені для двигунів (у тракторах, комбайнах, автомашинах тощо). Двигуни перетворюють теплову енергію в механічну. Для одержання теплової енергії використовують паливо (рос. топливо). Одним із видів палива є пальне (рос. горючее), саме ним і заправляють двигуни. Отож, конкретно йдеться не про паливо взагалі, а про один із його видів — пальне. Тому коли мають на увазі забезпечення двигунів пальним та мастилом, кажуть пально-мастильні матеріали (рос. горюче-смазочные материалы). Запам’ятайте речення: Пально-мастильне забезпечення сільськогосподарських робіт залежить від стану паливно-енергетичного комплексу України.

Так, пам’ятник — це насамперед архітектурна чи скульптурна споруда в пам’ять чи на честь кого-, чого-небудь: Пам’ятник Шевченкові.

Разом із відродженням української мови, поширенням її в масовому спілкуванні в адміністративних установах бажано відроджувати шанобливі форми звертання: добродію, пане; добродійко, пані; добродії, панове. Форма пан... властива усьому західному слов’янському світові. Її активно використовують мешканці західного регіону України. Така форма звертання фіксується в українському фольклорі, у текстах української літературної мови 20-х років XX ст.

В офіційних звертаннях-документах форма пан уживається з ім’ям, прізвищем, назвою посади, тобто пан, порівняно із добродій, має виразне забарвлення офіційності.

До колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановні колеги, шановне товариство, вельмишановне зібрання.

Слово паска — розмовний синонім до церковного вживання пасха, фонетичний варіант пасхи». У пробоїнах бійниць стирчали горлаті жерла пушок, з котрих у і великі свята, як от на різдво або на паску стріляли (Панас Мирний). У художній літературі, фольклорі слово паска в цьому значенні є широковживаним. Проте основна назва свята Воскресіння в українській мові — Великдень (Великий день). Ця назва засвідчується ще в текстах XI ст., зокрема в Остромировому євангелії. Це буквальний переклад відповідної грецької назви. Він має давню традицію вживання в українському фольклорі, художній літературі, у живій народній мові: Ось уже піст минув і Великдень задзвонив у всі дзвони (І. Нечуй-Левицький); За тиждень — Великдень. Не вмирай, Червоної крашанки Дожидай (з фольклору).

Додамо, що паскою в українській мові називають солодкий здобний високий хліб циліндричної форми, що випікається за православним звичаєм до Великодня: І він показав товаришам свій шматок, з пухкої жовтої середини паски, печеної, видно, на молоці та крашанках (Олесь Гончар). На Великдень печуть паски і фарбують крашанки.

ПЕРЕЙТИ ЧЕРЕЗ ДОРОГУ — ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ. Синтаксичні синоніми перейти через дорогу і перейти дорогу відрізняються незначними семантичними відтінками.

Іменникова форма через + знахідний відмінок у висловах типу перейти через поле, переступити через рів указує на наскрізний рух у межах простору чи просторового орієнтира. Префікс пере- вносить у семантику дієслова значення завершеної дії: іти через якийсь простір — перейти, брести через що-небудь — перебрести, ступити через що-небудь — переступити. Таким чином, конструкція передає значення місця і напрямку руху, напр.: Самійло Лащ та князь Корецький перейшли через Пилявку вбрід вище греблі (І. Нечуй-Левицький); Ми перейшли через вулицю в сад (Леся Українка).

У сучасній українській літературній мові значення наскрізного руху також передається безприйменниковим знахідним відмінком іменника, напр.: Перейшли вбрід напівпересохлу річку Іргиз і посувалися тепер її лівим берегом, залишивши праворуч гору з могилами батирів (З. Тулуб); Перейти рівчак, і тут дві стежки перетнуться — одна в село, друга на хутір (М. Стельмах). Проте у таких конструкціях значення наскрізного руху послаблене, натомість актуалізується семантика шляху руху та вказівка на об’єкт дії.

Коли місце дії охоплює значний лінійний простір, увесь простір, дієслово, як правило, поєднують з безприйменниковим іменником у знахідному відмінку, напр.: Життя прожить — не поле перейти (прислів’я); Перейду ліс завидна, — сказала Василина хапаючись (І. Нечуй-Левицький).

Прикметник периферійний сполучається з найрізноманітнішими словами. Вживаючись із географічними назвами, найменуваннями об’єктів, споруд, закладів тощо, вказує на їх віддаленість від центру, центральної частини чогось (країни, столиці, міста): периферійне містечко, видавництво, поселення; периферійний театр, вуз, зоопарк; периферійна бібліотека, школа, галерея. Сполучається цей прикметник із найменуваннями людей і є свідченням їх «нецентрального» походження, місця мешкання, роботи: Вони зупинились одночасно: поїзд і оцей периферійний франт, що артистично схрестив руки на грудях, ніби даючи можливість помилуватися собою (О. Чорногуз); периферійний журналіст, периферійна вчителька. У поєднанні з назвами предметів слово периферійний характеризує місце їх виготовлення чи побутування: периферійна газета, периферійні велосипеди, трактори. У переносному слововживанні з абстрактними назвами прикметник актуалізує значення «відсталий», напр.: периферійний погляд, периферійна думка, периферійна душа.

В останні десятиріччя розвинулося ще одне значення слова периферійний. Стосовно технічних пристроїв, систем прикметник периферійний передає зміст «додатковий, допоміжний»: До «Електроніки МС 1502» можна підключати різні периферійні пристрої: кольоровий телевізор чи монітор, касетний магнітофон, принтер і т. ін. (з журн.); У наші дні в багатьох сферах людської діяльності активно освоюється периферійна техніка (з газ.).

У мовній практиці трапляються взаємозаміни типу периферійний кровообіг і периферичний кровообіг, периферійна преса і периферична преса. Щоб не припускатися помилок, варто пам’ятати, що слово периферичний усталилося в сучасній літературній мові у значенні «який стосується зовнішньої частини організму, віддаленої від його центральної будови», напр.: периферична нервова система, периферичні органи чуття, периферичний зір, сухожильний і нервово-м’язовий апарати.

З тим самим значенням слова отець і пресвітер побутують також у деяких інших конфесіях, а саме греко-католицькій та католицькій.

Для підкреслення необхідності, обов’язковості виконання якоїсь дії, особливо якщо це суперечить бажанню чи залежить від певних обставин, як правило, послуговуються присудковими формами повинен, мусить: Ти повинен написати йому листа. Вибачення попросити. Це ж батько, найрідніша людина (О. Гончар); За півгодини він мусить іти на побачення. «Чому мусить?» — спитав він сам себе. Бо дія, зв’язана з іншою особою, після достатнього повторювання обертається в обов’язок (В. Підмогильний). У дієслові має, що сполучається з іншими дієсловами, відсутній відтінок категоричності, обов’язковості, пор.: Народний депутат — це насамперед політик. І він має вміти не тільки аналізувати події, а й передбачати їх (з журн.).

У науковому, офіційно-діловому стилях і пресі надають перевагу модальним словам повинен, має: Рівень води не повинен перевищувати п’яти метрів (з газ.); Дослідження та освоєння космосу мають здійснюватися тільки в мирних цілях, для розвитку науки і виробництва, відповідно до потреб усіх народів (з газ.).

Дієслово мусить здебільшого передбачає сполучуваність із суб’єктом дії, стану (особою). У книжні стилі воно вносить відчутний емоційний колорит, відповідне ставлення до описуваного: Якщо у позашлюбному співжитті, яке звичайно переслідувалось, народжувались діти, їх батьки мусили одружитись («Бойківщина»); Сучасна економіка мусить бути екологічною! (з газ.). Присудки з дієсловом мусить закріпилися переважно за уснорозмовною сферою і художньою літературою, напр.: І справді, Марта в потребах своїх була дуже обережна, мусивши часом півроку збиратись на потрібну річ — черевики, сукню, капелюх (В. Підмогильний).

Отже, у виборі синоніма з можливих повинен — має — мусить керуємося тим, що книжні стилі тяжіють до слововживання повинен, має, причому має передає обов’язковість у її слабкому, нейтральному виявленні. Дієслово мусить властиве уснорозмовному спілкуванню та мові художньої літератури.