Крізь всесвіту хвилі прозорі, сполохано блимають зорі… Ми в космосі, дякую долі, хоч завжди голодні і голі…
жүктеу/скачать 230.28 Kb.
|
| Кварк + Галя = кулепуп
Бета замріяно посміхалася, наспівуючи собі під носа жартівливу пісеньку: “Крізь всесвіту хвилі прозорі, сполохано блимають зорі… Ми в космосі, дякую долі, хоч завжди голодні і голі…” Оглядовий місток, що скоріше нагадував велетенський ілюмінатор-колбу, обладнаний зручним літаючим кріслом, віднедавна став її улюбленим місцем на цій станції. Бета вже в котре переглядала цю картину… шукала серед згасаючих зірок найяскравішу. Але марно. Всі живі поглинуті нутрощами чорних пасток. Жодної живої… Тільки тьмяні відблиски зникаючого всесвіту. Одна з міріадів, зовсім поряд з колбою, ось-ось мала згаснути. Зникали її останні відблиски… Беті здавалося, що до неї можна дотягнутися рукою. Думки текли спокійним потічком і заколисували до справжнього сну: ”Початок епохи кінця зірок. Вона ще є, ота – найкраща і жива. Сонце. Красуня... заради неї створювали цю систему…” – А я оце щойно подумав. Чи не катапультувати нам Кварка в цю нову… чортову Восьму чорну діру, – перервав її романтичні роздуми Альфа. Альфа цієї пори катався на велосипеді в оранжереї по торованим стежкам поміж дерев та кущів. Він щойно перевірив дані камери інформаційної статики в дуплі гігантського дуба. Там, поки що спокійно спав їх ненароджений син Кварк. – Велосипед – геніальний винахід, – не помітивши реакції Бети, він почав верзти казна що. – Вже в котре переконався. Оцей двоколісний варіант – найкращий, як на мене. Одноколісний потребує багато енергії. Трьохколісний, чесно скажу, не для дорослих, – констатував не без ноток іронії Альфа. – Чотирьохколісний… взагалі абсурд. Він говорив, а його погляд знімав кольоровий листок з животика Бети: – Знаєш, малий чудово себе почуває. Сповнений сили. Готовність до енергетичного заряду за межею норми. Він готовий повноцінно відродитися. Я впевнений, вона – там. – Ти своєчасно, як завжди. Я ледь-ледь не заснула. Ми в космосі, дякую долі, хоч завжди голодні і голі. Малий буде в повній бойовій тільки завтра, – стримуючи емоції, мовила Бета. – Що таке завтра? Ти занадто часто користуєшся своїм мозком. Кинь свої жарти. Це не нормально. В кінці кінців ми ж не люди. Тільки вдаємо з себе заклопотані тіла… Люба, вичерпали ми себе тут. Давай нарешті припинимо тішити себе людськими сподіваннями. Справу зроблено. Яке завтра? Яке сьогодні? – Ти завжди маєш рацію, любий. Ми в космосі, дякую долі, хоч завжди голодні і голі, – повторила Бета. – Голі? Он ти про що. Не хочу я натягувати на себе ці лахи. Як їх люди носять? Ти он, як вирядилася. Вибач, але мені смішно. Прикрила животик. Горіховий листок сяє всіма кольорами, аж очі мружить. Краса осліплює… – Люди? А чому ця перехідна ланка нас так привабила? – перервала його Бета. Останнім часом вона мала це за звичку. – Їм притаманна звичка все іронізувати, переводити на жарт аби не втрачати контроль над собою та не перетворити своє життя на жах. Завдяки цьому вони вижили свого часу… – Родзинка в неможливості завершити програму ”Посмішка долі”. Відсутній кінцевий стан. Нескінченна безліч варіантів. До речі, твоя ідея. У відповідь Бета клацнула пальцями і в її руці з’явилося велике зелене яблуко. – А ти знову з приводу “голодні”... Ми все обговорили. Ці травні системи. Завжди я був проти такої будови. Не вистачало нам ще перетравлювати їжу. Чи ти про інший голод? – захищався Альфа. – Там… Там вона. Ясно, як абсолютний нуль. Але чи правильний код? Ми створили черговий абсолютний файл. Мене одне бентежить – він тепер буде відчувати біль і матиме сумнів. Все знову по колу, як завжди розмірено, чітко. А, що, як обійдеться без нового вибуху? Гармонія без втручань зовні. Га? Хай розважається. Дивись і діло буде з цього. – Хай… Час повертатися додому – у невизначеність. Матеріальні тіла прагнуть досконалості… Реагують на майбутнє, – Бета повільно вставала з крісла. – Гарне слова придумали люди цього разу – Пралайя. Нірвана… Абсурд. Наша розмова – абсурд. – А до Ескімоски хай завітає. Спочатку до неї. Вона покаже, як перетворити відходи – в доходи. Енергія творить енергію. Вічний двигун уповільненої дії першого покоління, – намагання Альфи відтягнути ним же запропоноване катапультування почало нагадувати відступ. – На разі не про це. Хоча ми були не проти знову відчути імпульси задоволення, їх швидкість. Інтенсивність цього разу збільшилася. Нірвана, трясця їй… одним словом. У відповідь Бета посміхнулася і закрила очі. Вона прошепотіла: – Нас скоро не буде… – Малий зможе. Хай йому буде казка цього разу. Можливо й раніше треба було не все так серйозно, – Альфа вдав ніби не чує шепоту. – Все сам, без нас. Хоча цей ковчег припав мені до душі. Три космічні швидкості. Четверта – мультикосмічна. Знищувати його не буду. Хай теліпається в просторі. Може Кварк знайде… Досконала апаратура для цієї системи. Кращої мабуть і не треба, але велосипед за межею оцінки, – діловито, як справжній господар, зауважив Альфа. Бета, загадково посміхаючись, відкинула листок. Він почав плавно кружляти навколо цієї парочки, описуючи неймовірні піруети, але так і не впав їм під ноги. Він прилип до стінки колби, закривши собою вид на невеличку сіру плямку – щойно зітлілу зірку… Вона нарешті встала з крісла. Солодко потягнулася, намагаючись навмисне зачепити кінчиками пальців тіло Альфи. Справу зроблено. Їх син продовжить справу, але передусім повинен співпасти код. З цим завжди були проблеми. Навіть коли код починав діяти виникали збої і відбувався черговий вибух. А вже потім… Він сам має знайти зірку Сонце, планету з еталонним режимом реальності. Якщо вони цього разу не помилилися, то він знайде її самостійно. Його організм стане частиною системи. І якщо все буде добре, Кварк спровокує новий етап гармонії матерії. Він – це все їхнє багатство. Вона зняла руки Альфи з керма. Велосипед лунко впав додолу. Бета відчула тепло його тіла. Слова перетворилися на лагідний дотик… – Дві прямі перетнулися і утворили третю. Тепер все, як у людей. Все, як в казці, – посміхнувся Альфа. – Шість променів утворили вісім секторів. Сім всередині восьмого, а восьмий складова всіх семи. Парадоксальна технологія. Кварк, опісля кінця кінців, творитиме нову-стару реальність. – Любий мій любий, ми останнім часом кожним словом намагаємося переконатися в правильності своїх дій. Пояснюємо одне одному прописні істини… Зайві слова. Ми ж не первісні ідіоти, – з нотками невиправного сарказму, мовила Бета. – Ми катапультуємо Кварка. Негайно. Якщо чесно, я вже втомилася. Ми знали, що буде насправді. Ми знаємо, що все буде тільки добре. А яким чином буде добре – обирати Кварку. Гру скінчено. Слова, слова… Досить слів. Нам пора. – Він – я і ти… Так пора, що й пора перепорала! – навмисне роблячи неправильний наголос на букві о, голосно сказав Альфа. – Бето, я знаю. Ти знаєш. Це нестерпно приємно, бути тілом і знати все наперед. Ти ж бо недаремно зняла той безглуздий одяг… Бета вже востаннє обірвала Альфу на пів слові: – Людьми прийшли, то людьми і йдемо… – Так, моє кохання… Який гарний і гладенький у тебе животик. Навіть жаль його псувати. Опісля того, як я натисну оцю точку, що ти прикривала листком., катапульта спрацює, а ми тієї ж миті будемо вдома. Поцілуй мене цими губами. Вони солодкі, мов зібраний в купальську ніч мед квітки Рути… ***
Чорні пастки – пролог вічності. Кінець епохи зірок. Вся їх безліч згасла, перетворившись на коричневих карликів, які поволі зливалися в чорне місиво, розділене на сім згустків. Ця нова структура ненаситно поглинала все суще, включно з собі подібними. Їх мало бути вісім, для того аби спровокувати гігантський вибух і відродити новий всесвіт. Ця – восьма – Парадоксальний артефакт. Вона поглинула інші сім… Навіть саму себе. Простір наповнений фантомами згасаючих зірок, нагадував цвинтар з пам’ятками зниклим світам. Очікування змін перетворилося на вічність. Невизначеність набула ознак абсолютного статусу. Паралельних світів віднині не існувало. Вся сутність скоріше нагадувала дірчастий конгломерат, в якому тепер зосередилося існування одного досконалого мозку. Свідомість без народжень і смерті… ***
Він знову опинився не з своєї волі, але очікувано, в іншому місці. Віднедавна чомусь називав їх пломбами. Мабуть тому, що собою пломбував свої ж помилки. В таких випадках йому доводилося робити два кроки назад і крок вперед. Виправляти помилки набагато складніше, ніж навмисне чинити правильно. Згодом сидів деякий час серед бур’яну, під якимось старим тином. Намагався проаналізувати ситуацію. Пам’ять зафіксувала напередодні знайомство з селянами на планеті Ярмарок. В святкових етнічних костюмах укрів, розважався люд на свою втіху. Чомусь таке вбрання мало попит на цьому базарі. В цій системі жили переважно гостинні укри, які один раз на рік влаштовували на цій планеті це цікаве ярмаркування. Розваг тут було вдосталь та на будь-який смак. Особливо гамірно було біля майданчику з клоунами. Одягнені в яскраві костюми, вони вже мокрі, мов хлющі, бігали навколо басейну з водою, трясли шушками та безладно вимахували руками. А народ поціляв у них перестиглими гнилими яблуками. Щойно плід лунко влучав в якогось блазня, той падав на воду, навмисне, здіймаючи безлічі бризок. Відразу роздавався регіт і веселі зойки дітей… Двоє їх було, однакового зросту. Жінки… Свою ятку поставили неподалік атракціонів. Якраз біля величезної каруселі. Продавали вони сезонні сувенірні продукти. Чомусь припали вони йому до душі своєю невимушеною простотою чи відвертістю намірів своїх відносно всього реально оточуючого зовнішнього. Тягнуло його до них, мов магнітом. А особливо до молодшої. Вона чи то соромилася, чи так треба було, але погляду свого не дарувала Кварку. Як згодом з’ясувалося, чоловік старшої на ім’я Чумак був відучора на планеті Фарс. Виборював титул чемпіона з легкоатлетичних шахів на олімпійських іграх. Поки він лідирує в забігу і позиція в нього краща, ніж у суперника Шлях. Мав скоро повернутися. Пообіцяли й Кварка навчити згодом. Гра доволі цікава. Існувало ще безліч тонкощів у правилах, та суть її полягає в виваженій майстерності шахіста і неабиякому атлетизмі. Дистанція – один екватор планети Фарс, а це приблизно вісімсот вісімдесят вісім мільйонів кроків. Старт. Перший хід оголошують білі, але першим стартує гравець чорними. Треба прибігти до фінішу з виграшною позицією або ж оголосити мат супротивнику. Тільки так партія вважатиметься завершеною. Пригостили вони його, як годиться, місцевими смаколиками. Плодами злакового дерева. Гібрид хліба і сала з часником мав неповторний аромат. Смакота. Кварк так апетитно їв цей плід, що жінки дали йому добавки… ***
Старша жінка, доволі симпатична, на вигляд – молодиця в самому розквіті сил. Поряд з нею гарненька дівчина. Скоріше за все доводилася їй донькою, бо схожі, мов дві краплі. Виглядали вони на тлі всіх, хто торг вів на базарі, досить беззахисно, як здалося Кварку. Та й одяг на них був якийсь аж занадто простакуватий: довгі, яскраво жовті, одного крою сукні з дірчастими, мало не до землі капюшонами. Видно було відразу, що раніше вони були іншого кольору. Скоріше за все сукні були помаранчевими. Крізь дірки було помітне русяве волосся, сплетене в неймовірну кількість косичок. І літат їхній мав архаїчний вигляд зі слідами дивних пошкоджень та ще й схожий на живіт вагітної, яка ось-ось мала народити. На дверцятах була вм’ятина, що нагадувала пуп на тілі людини. Ніби хто тицьнув величезним пальцем. Якщо це взагалі можна було вже назвати човником для переміщень. «Кулепуп». Така назва викарбувана на дверцятах, трохи вище пошкодження. Хоча, начиння мабуть мав достойне. Гравітаційні аномалії в чорних пастках на аби чому не долають. –Привіт, інопланетянам. Гарний у вас літітат, – невимушено привітався Кварк. – Це хто тут інопланетянин? – замість привітатися, відповіла молодиця.– Ми сім’я Головатенків із села Головані, що на планеті Земля. А ти невидимий чи тебе ще не існує, чи вже? Багацько тут всілякого народу топчеться. Несподівано втрутилася донька: – Мамо, скажіть йому, що це не якийсь там літтат, а справжній кулепуп. – Чув, це – кулепуп.
Після цього запитання Кварк почав поволі набувати матеріального змісту. Повноцінно відчути своє тіло йому допоміг невеличкий камінець, об який він спіткнувся та впав на землю. Кварк мало не скривився від болю, але зміг стриматися аби не подати виду. Відразу ж підвівся і почав посміхатися, потираючи забитий лікоть. Дівчина тієї ж миті відвела свій погляд від парубка. Вона під час розмови чомусь не дивилася йому в очі. Чи то соромилася, чи на те була зовсім інша причина… – Я – чоловік! Вуса? Нема. Не люблю я вуса та й край. А одяг у мене достойний. На це жінки загадково переглянулися і пирснули від сміху. Кварк з’явився в гарному одязі, наслідуючи місцеві традиції: біла полотняна сорочка, сині широченні штани та ще зелені шкарпетки-чоботи з корінців сушеної трави подорожника. – Це вже інша справа Якщо чесно, то ми на тебе сьогодні не чекали. Ти мав бути завтра. А ти й справді нічого так… справжній красень. Мене назвали Кося. Можна просто Космос. А це доня моя, Галя. Виросте, буде Галактикою. – Якось все тут у вас без сміху та жартів не обходиться, – зауважив Шкварка. – Але радий знайомству. Космос? Дивне ім’я. Так називали… А втім нормально. А доня у вас красунечка… – Якщо ти чоловік, як ти кажеш… то з’їж спочатку ось цей плід. – жінка люб’язно дала йому білий, правильної квадратної форми, шмат. Кварк з насолодою спожив цю екзотику. Не відмовився і від добавки. – Тепер покатайся з моєю Галинкою на каруселі. Вона сама боїться. А з тобою, якщо ти той, ким себе назвав, їй буде зовсім не страшно, – запропонувала Кварку симпатична молодиця, роблячи акцент на слові страшно. Галя натомість сором’язливо опустила очі, але першою зробила крок назустріч Кварку. Шкварка впевнено взяв дівчину за руку і без зайвих слів провів її до атракціону. Вони, з дозволу мами Косі, пліч о пліч зручно вмостилися на м’яких кріслах. Величезна карусель почала поволі обертатися. З кожним новим обертом, набираючи швидкості. Незабаром все оточуюче перетворилося на миготіння і голосний шум. Кварк наважився повернутися до Галі аби запитати чи не страшно їй, але не встиг. Дівчина спокійно подивилася йому в очі… Мабуть оце все, що він зміг згадати. Його свідомість відмовилася аналізувати цю реальність тільки-но він промовив: ”Галя…”. Тільки її очі… чарівні, зелені, глибокі. Вона вигукнула: – Вибух! Його не було, його не має бути! Поглянь на себе в люстерко! – вона дістала з-за пазухи невеличке люстерко в зеленій рамочці і піднесла до обличчя Шкварки. Опісля цього він втратив контроль. Провал в невідомість… *** А тепер Кварк опинився в цій пломбі. Сидів серед високих бур’янів під плетеним тином і чітко, вже без похибок, фіксував перебіг подій. Що правда опісля подій напередодні це було дуже складно… Хотів було дати драла з цієї гостинної місцини. Намагався вийти вузенькою стежиною, до речі не єдиною, що вела до інших населених пунктів. Було тих стежок навколо села, як променів у сонця. Обрав першу, що під ноги простелилася. Та невдовзі нею ж і повернувся. “Стандартна схема пастки”, – констатував Кварк. Інша завела його високо в гори. Спробував було ще одна. Так опинився в степу широкому і безкрайому. Йти навпростець наважився, переступаючи стежки, але згодом зовсім втратив орієнтири. Схоже було на те, що він тупцював на місці. Треба було чітко обирати… ”Не знаючи броду не лізь у воду. Знати напевне. Скоріше за все “все” відбуватиметься в цьому місці”, – заспокоював себе Шкварка. Повернувся відразу до села, бо відчув свою безпорадність. На диво він почувався комфортно в зовсім незнайомому середовищі, кардинально відмінному від попереднього. Тим більше, що він так швидко і адаптовано матеріалізувався. Це вже величезний плюс… Тут була погожа осіння днинка. Місцевість схожа на архаїчну сільську. Дуже архаїчну і аж занадто сільську, бо відмітив відсутність доріг. Тільки стежки вузенькі поміж одноповерховими однотипними хатинками без вікон та дверей під очеретяними стріхами. Їх було всього вісім, чисто вибілених і підведених чорним знизу. Тільки отвори, де мали б бути вікна і двері додавали якогось незрозумілого змісту. Зіяли, мов воронячі ока… Невеличкі городики, засаджені якимись їстівними квітами. Скоріше за все ромашкою чи чорнобривцями. Попід тинами росли розкішні бур’яни. Особливо рясно цвіли пухнастими синіми квіточками колючі височенні будяки. Поодинокі дерева біля хат, схожі на акації чи то дикі абрикоси, давали трохи тіні. Його погляду відкрився невеличкий майдан, посеред якого на дерев’яному стовпі красувалася металева трохи погнута і побита корозією, але начищена до блиску на вцілілих фрагментах, табличка з написом ”с. Головані (центр Всесвіту)” зі стрілочкою, що вказувала на невеличке люстерко в зеленій рамочці з чорною щербиною посередині, припнуте червоним шкіряним паском. Воно висіло в повітрі на рівні його погляду... Аби не цей натягнутий, мов струна пасок, залетіло б безвісти чи прилипло до його обличчя. Йому кортіло поглянути в те чудернацьке скло. Він спробував ходити навколо стовпа, навіть бігати, здіймаючи куряву аби не ненароком не спіймати відблиск світла від нього і одночасно заглянути в хитре люстерко. Так воно ж, то переслідувало його, то тікало, ніби навмисне пропонувало подивитися в нього… Таке йому показувала Галя на каруселі. Можливо це і не воно, але дуже схоже. Кварк наважився зупинитися аби нарешті туди заглянути. Побачив там своє відображення. Впізнав себе і на радощах декілька разів скривився: показfd язика та зробив з носа свинячого пятака. Потім голосно розсміявся зі своїх жартів. Ніби звичайне люстро, та й годі… Тільки щербина на якусь мить зробилася яскраво золотою і згасла, ставши знову дефектом цього предмету. Біля стовпа… і, як він відразу не звернув увагу, висів в повітрі той самий “Кулепуп”. Як виявилося не один. Кварк штовхнув цю кулю. Вона відлетіла на декілька кроків, а на цьому місці з’явилася ще одна. Він повторив цю процедуру декілька разів. Тепер на майдані красувалося а ж вісім кулепупів. Опісля восьмого – дев’ятого було зась… Кварк швидко закотив всі ці літати на місце. “Мабуть місце для паркування чи гараж. Економлять простір. Правильно!” – констатував Кварк. Дуже багато високих стовпів з лампами денного освітлення хаотично розкидано по селу. Він навіть спробував порахувати їх, але збився на цифрі 88. Починав декілька разів спочатку. Безуспішно. Кожного разу зупинявся на цій сакральній відмітці. Намагався знайти сонце в небі над цим селом, але марно. Мабуть бул ніч, а може так тут заведено мати стільки стовпів з лампами. Жодного натяку н сонце. ”Може тут економлять на сонячній енергії. Здоровий ігнор ультрафіолету. Утримувати неорбітальне сонце в активній фазі непроста справа. Схоже на те, що табличка на майдані зі щирого червоного золота. Хоча поїдена іржею. Як так?”, – думав Кварк. *** Невідомо скільки б ще часу витратив Кварк аби з’ясувати всі непорозуміння цього візиту, якби не Галя. Вона з’явилася з-за рогу, тільки-но він про неї подумав. Впевнено підійшла до нього. Босонога, в знайомій жовтій сукні з капюшоном і сіла поряд.
– Так от. Вік у нас міряють кілограмами. Чим важчий, тим поважніший. Щоб знав. Коротше, один рік дорівнює одному кілограму. Я не брешу. Зранку стала на ваги і маєш – рівнісінько двадцять один. Ця новина підняла йому настрій. Він сказав дівчині: – А мені вчора виповнилося двадцять три кілограми. Так от. А ти гарна! Все при тобі і врода, і розум, і дотепність… – Вітаю, – перервала його на пів слові Галя. – Ти це вже говорив. Вчора. Ти теж мені відразу сподобався. Але мама суворо заборонила нам навіть думати про всі ці любовні витребеньки, аж поки мені не виповниться двадцять один кілограм. А сьогодні можна. Я вже готова. Замість відповіді Кварк підвівся та підхопив Галю на руки. На що та почала пручатися і верещати. ”Вона дійсно легенька. Важить кілограмів двадцять.” – подумав Кварк. Поставив Галю на землю. Дівчина не забарилася дати йому дзвінкий ляпас:
Дійсно, кроків за двадцять від них, йшов, ховаючи лице в жовтій вбороді, так званий Жовтий дід з величезним прозорим наплічником схожим на вулика, в якому юрмилися бджоли.
Він відразу згадав ієрархію цього села. За мить прокрутив у голові цю схему… У Головатенків було ще п’ять сусідів. Самі вони були помаранчевими сусідами для решти населення і відповідали за штучне сонце, включно з усіма лампами на стовпах. Червоні – сім’я Ковалів. Вони виготовляв все металеве в селі. Зелені – Агрономенки. Звісно ці виводили нові сорти рослин. До речі, Червона Рута – їх дітище. Блакитні – Сім’я Рибалко. Вони зналися наводі.вода в місцевій річці завжди була криштальної чистоти. Сині – Літати. Лагодили кулепупи. Фіолетові – Казкарі. Ці підтримували казкову атмосферу в голованях. Восьмий колір – гостьовий. Він на разі ним і був. Сірий… Галя впевнено продовжила:
Галя навіть встала. Навмисне обернулася навколо себе аби Кварк зайвий раз зміг помилуватися її незвичайною людською вродою. Та ще й світло лампи на стовпі просвічувало одяг наскрізь вимальовуючи форми молодого зрілого тіла. Кварк на мить замовк. Дійсно на таке бездоганне диво не можна дивитися спокійно. Він навіть проковтнув декілька несказаних слів, так перехопило в нього дихання, але опанував себе:
*** Тільки дещо залишилося в пам’яті чітко. Допомагав приймати теля в корови. Телилося вона вночі. Ніби нічого незвичайного, як для пересічної події. Але мав Кварк не для сновидінь картинку. І розбудили його серед ночі Галя з матусею… перелякані зовсім. Прийшли до його гостьової хати і ну стукати по вікнах. З їхніх слів вперше їм таке доводилося бачити. Телятко народилося без голови. Було живим. Ворушило ніжками, махало хвостиком, навіть намагалося підвестися… Він пояснення знайшов їм, бо голова теж невдовзі з’явилася на світ із корови. Космос сказала, що це вперше таке в Голованях. Але то добра ознака. Будуть зміни. Буде нове і цікаве. Про це їм сказав третій сусіда – художник, який буцімто все тут розфарбовує кольорами. І село, і ліс, і стежки. Все… Голова відкривала очі, вухами рухала і висолоплювала язичка. Мабуть просила молочка. Вона тепер лежала поряд з тулубом. Мабуть розвиток їх був автономним і незалежним одне від одного. Тому така дивина сталося.. Але по факту малося наявне. Кварк взяв голову в руки і приклав до тулуба. Телятко було жіночої статі. Голова підходила навіть по кольору. Приклав і прилаштував міцно. Консолідував весь організм за допомогою дощечок та мотуззя. Та ще ганчірку обмотав поверх всього. Вийшло незле зовсім. Єдина вада – не могло телятко головою крутити в різні сторони… Яка його подальша доля Кварк не уявляв. Лише сидів тепер під тином, просто на землі і аналізував всі оці події. Догори низом деякі зовсім. *** У всякій справі важлива послідовність, але ж не в такій справі, як кохання. Кварк намагався пояснити Галі про абсурдність їхньої ситуації: – Галинко, все має бути в гармонії. Але не так розмірено і передбачувано, як в казках. Ось тобі він і вона, а тут тобі кохання з щасливим кінцем. Казки в майбутньому будуть зовсім іншими.
Її очі наповнилися вогнем. Вогонь палав, рвався відродити щось донині нове і невідоме.
А ця Галя ще та штучка. Кручена, мов дзиґа. Чергова перевірка. Кому я це кажу? Вона створена для мене! Незаперечний факт. Не в моїх силах його спростувати… Розумна? Розумна, аж занадто. Тільки вдає безпосередність, але так вдало аби я помітив. Красива та хитра. Знає де гладенько постелити, а де і мокрим рядном накрити. Вона перевіряє мене. Я – її. Треба покласти цьому край, але так невимушено, щоб без фальші, щоб не виникало жодних сумнівів у щирості почуттів. Ситуація не проста. Щось типу:”То нема що випити, то нема куди налити”… ***
Кварк повернувся, але з відновленими спогадами. Виявляється він перед матеріалізацією на цій планеті гостив у Ескімоски з епохи Розумного заліза. Не те, щоб справді був званим гостем. Так, її черговою галюцинацією. Але важливе для себе засвоїв. Вона повчала його, маючи за свого близького друга з яким вона вела повчальні бесіди. Побачив її на подвір’ї дуже рано вранці. Стомлена спала. Він її розбудив і розпитав про все. Сказала тільки, що втомилася дуже. Їй потрібен відпочинок тривалий, та ще дещо досить цікаве. Навчила, як треба правильно робити заготівлю помиїв – консервація відходів. Визначила місце для цього… На звалищах збирала недоїдки. Нагадувало воно невеличку капличку. Розпалювала багаття і в великій каструлі кип’ятила помиї. На протязі декількох хвилин, потім давала стигнути. Опісля заливала суміш в целофанові пакети. Зав’язувала щільно дротом і закопувала в землю на глибину не менше 0,5 метра. Познала місце або запам’ятовувала відносно орієнтирів навколишніх. Вже потім коли наставали часи голодні знаходила консерви свої і споживала в їжу час ввід часу. Невибаглива їжа, але ж їжа. Технологію Костик запам’ятав. Коли зовсім розвиднилося, бо вночі вони з цією бабусею робили заготівлю. І була вона національності дуже не поширеної. Ескімоска. Таким було і ім’я цієї бабусі. Яким чином вона тут опинилася Ескімоска не пам’ятала. На всі питання відносно цього давала відстороненні відповіді. Дуже дивно вела себе, як на звичайних жителів цієї місцевості. Кварк знав про ескімосів тієї епохи. Знання поширенні для масового сприйняття. Ескімоси так їжу собі консервували. М’ясо і жир клали в торби шкіряні і закопували глибоченько в землю. Пролежати там мало це їдло не менше року. Там перетворювалося на масу їстівну зі специфічним запахом і смаком. Амінокислоти дуже потрібні організму для життя утворювалися за цей термін. Переважно м'ясо і жир китів використовували. Як не було, то м'ясо різних звірів та риб… *** Кварк стояв на галявині біля річки, серед вуликів Жовтого діда. Кварк почував себе напрочуд затишно і комфортно. Аби чимось себе зайняти кидав камінці в річку. Він рахував скільки разів камінець відскочить від поверхні тихої води. Найбільше камінець відскочив вісім разів. Він чекав на Галю. Почало вечоріти. Лампи в селі згасали. Поволі зійшло сонце. Воно на мить яскраво спалахнуло і зникло за обрієм. З’явився молодий місяць. Стало темно, але не настільки, щоб непокоїтись з приводу орієнтирів. Шкварка чітко вирізняв всі об’єкти. І річку, і ліс, і… Галю, яка швидко йшла по стежці від села… Він кинув останнього камінця, але не зміг дорахувати. Камінець стрибав аж до берега навпроти, не зупиняючись продовжив свій шлях в лісі, поки не зник з очей. Навпроти молодого місяця її силует примусив серце Кварка битися в нестримному ритмі. “Вона без одягу?” – не вірив своїм очам парубок. З кожним кроком Галі… Він вперше, за все своє буття, може скуштувати меду квітки папороті… Якщо вони з Галею насправді ті, за кого себе мають.
Кварк послухав дівчину.
Галя пахла коханням.
Тепер ініціативу взяв за віжки Шкварка.
Шкварка похапцем зняв своє вбрання. Вони стояли поряд в чому мати родила… Галя підкорилася Кварку. Вони пов’язали одне одному на очі білі стрічки. Тепер для них існувала тільки спокуса-ніч, заповнена незвіданими відчуттями оголених спраглих до кохання тіл. Дивні почуття заволоділи Кварком. Його єство заповнило бажання звідати невідомість. Вони взялися за руки і зробили перший крок назустріч Купальській ночі. Вони разом, вони сповнені бажання, але чи є оте, заради чого створюють світи? Йшли мовчки, слова були зайвими. На їх шляху з’явилося величезне багаття. Воно палало з неймовірною силою, всіма можливими кольорами. Здавалося, що воно поглине й знищить все, що потрапить в його безжальне пекло. Галя міцніше стисла руку кварку. Вона боялася, хоча очі бачили тільки морок. Вони ввійшли у вогонь… Їхні тіла залишилися недоторканними. Жодної ознаки… перше випробування пройдено. Далі вони спустилися до річки. Не шукаючи броду, ступили у прохолодну вологу. Вони зайшли у воду по груди. Вище вода не сягала. Перейшовши річку, зайшли до лісу. Кварк зупинився, аби зняти з очей білі стрічки. Він, обережно зняв стрічку з очей Галі, потім свою пов’язку, але очі закрив. Мабуть це зробила і Галя. Ліс наповнився якимось дивним гулом. – Чуєш, гуде?
Вони пройшли огонь і воду. Залишилися разом цілі цілісінькі. Тепер вони мають знати чи справді існує їхня любов. Чи це просто випадковий збіг? А окрім порожніх балачок у них не було і не буде. ”Тільки б не спіткнутися…” – раптом подумав Кварк. Спіткнутися їм все таки довелося. Об квітку. Вірніше, не спіткнутися, а несподівано наштовхнутися. Вона дійсно була великою і величною з безліччю кольорових світлячків-зірочок на двох пелюстках, які почали змикатися, утворюючи дивовижний бутон, тільки-но до неї доторкнулися… Але вона була жовтою.
За мить квітка перетворилася на пурпурове диво. Вона сяяла, мов сонце. Щойно Рута стала червоніти, як налетіли білі бджоли. Весь рій був тут. Медоноси залетіли всередину крізь оті зірочки світлячки… ***
”Вона розумна. Можливо аж занадто. Краса... Краса врятує всесвіт! Ми розкрутимо цей еталон на всі чотири сторони. Енергії вистачає. Треба її раціонально використовувати. Ключ майже готовий. Гармонія є і вона – кохання моє. Але тоді ми вже ніколи не зможемо бути людьми. Ми виросли з них…” – Кварк вже не змагався з варіантами свого майбутнього. ***
Ніякого вибору не відбулося. Вибух не буде віднині причиною творення… Кварк Шкварка перевів відтворення матерії в режим динамічного перетворення. Тепер центр Всесвіту ділився на вісім складових, які в свою чергу також діляться… Все перетворилося на безперервний рух. Він розкрутив Всесвіт, мов карусель і йому, сину Альфи і Бети, під силу підтримувати цей баланс…
Вона пристрасно подивилася йому в очі:
жүктеу/скачать 230.28 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|