Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Фосфор входить до складу важливих органічних сполук, зокрема нуклеїнових кислот, які необхідні для синтезу білків, процесів росту і розмноження клітин. Багато фосфору у фосфатидах, фітині, фосфорних ефірах, ферментах та інших біологічно активних речовинах. Важлива роль фосфору в процесі фотосинтезу, дихання, у синтезі складних вуглеводів з більш простих.

При фосфатному голодуванні затримується ріст стебел і листя.

На нижніх листках злакових культур при цьому з'являються фіолетові смуги, у картоплі – вузькі темно-коричневі смужки, а в цукрових буряків краї листків скручуються і відмирають.

Рослини засвоюють фосфор переважно у вигляді солей орто­фосфорної кислоти, причому краще ті її сполуки, які добре розчи­няються у воді або слабких кислотах. Поповнення запасів фосфору в ґрунті можливе лише за рахунок внесення органічних і міне­ральних добрив.

Основною сировиною для виготовлення фосфорних добрив є фос­форити та апатити і частково відходи металургійної та м'ясної про­мисловості.

За розчинністю і доступністю для рослин розрізняють такі фос­форні добрива: 1) фосфор, який розчинний у воді (суперфосфат); 2) фосфор, який нерозчинний у воді, але розчинний у слабких кисло­тах (преципітат, мартенівський фосфатшлак, томасшлак, знефторений фосфат, термофосфати); 3) фосфор, який нерозчинний у воді і лише частково розчинний у слабких кислотах – фосфоритне і кіст­кове борошно (фосфор цих добрив доступний для більшості куль­тур лише на кислих ґрунтах).

Суперфосфат [Са(Н₂РО₄)₂•Н₂О] виготовляється у ви­гляді порошку або гранул світло-сірого кольору. Це одне з найбільш поширених фосфор­них добрив. Суперфосфат придатний для застосування на різних ґрунтах і під всі культури до сівби, у рядки під час сівби, під зяблеву оранку і для підживлення.

Порошковидний суперфосфат при підвищеній вологості погано розсівається і мажеться. Для поліпшення фізичних властивостей суперфосфату і зменшення поглинання фосфору ґрунтовим комплек­сом хімічна промисловість виготовляє гранульований суперфосфат, який не злежується при зберіганні і добре розсівається.

Подвійний суперфосфат відрізняється від звичайного більшим вмістом фосфору. Випускають його у вигляді порошку або гранул. За ефективністю він не посту­пається перед звичайним суперфосфатом за умови внесення одна­кової кількості поживних речовин.

За фізичними властивостями і впливом на рослини та ґрунт по­двійний суперфосфат не відрізняється від звичайного. Оскільки по­двійний суперфосфат містить багато фосфору, мало баласту, він є найбільш перспективним фосфорним добривом.

Преципітат (СаНРО₄•Н₂О). Він розчинний у слабких кислотах, тому це добриво доступне рослинам, особливо на кислих ґрунтах. За зовнішнім виглядом преципітат - це порошок білого кольору, негігроскопічний, не злежується і добре розсівається. Виготовляють це добриво з фосфориту і апатитового концентрату. Преципітат за ефективністю близький до суперфосфату.

Мартенівський фосфатшлак містить фосфор у вигляді Са₃(РО₄)₂•СаО. Добувають його як побічний продукт ме­талургійної промисловості при переробці залізних руд, багатих на фосфор. Це темно-сірий або чорний порошок.

Мартенівські фосфатні шлаки мають лужну реакцію, тому їх рекомендують вносити на кислих ґрунтах під основний обробіток ґрунту.

Термофосфати добувають, сплавляючи або спікаючи фосфорити чи апатити з лужними солями, шлаками і вапном. Тер­мофосфати є складними сполуками. За фізичними і хімічними властивостями термофосфати близькі до мартенівського фосфатшлаку.

Фосфоритне борошно – це порошок сірого, темно-сірого або коричневого кольору, не гігроскопічний, не злежується, добре розсівається. Добувають його розмелюванням фосфоритів різних родовищ. Залежно від якості вихідної сировини вміст фос­фору у фосфоритному борошні вищого сорту становить не менше 30%, першого сорту – 25, другого – 22, третього – 19%. Реак­ція фосфоритного борошна 7,2-8,1.

Фосфор фосфоритного борошна входить до складу важкорозчин­них сполук (малодоступний для рослин Сa₃(РО₄)₂, які під дією слабких кислот ґрунту поступово перетворюються в більш розчинні (СаНРО₄) і доступні рослинам.

Фосфоритне борошно слід вносити до сівби і тільки на кислих ґрунтах. Якість цього добрива тим вища, чим тонший помел фосфо­риту.
Калійні добрива

Калій так само необхідний для росту і життєдіяльності рослин, як і нітроген, фосфор та інші елементи. Він сприяє обводненню тканини рослин, бере участь у нагромадженні білків, стимулює синтез і на­громадження вуглеводів, а також підвищує стійкість рослин проти вилягання та зараження грибковими хворобами. Калій стимулює ферментативні процеси в рослинах, підвищуючи їх зимостійкість і посухостійкість.

Ознаками калійного голодування рослин є побуріння та закру­чування країв листя. У картоплі при калійному голодуванні рано відмирає бадилля.

Основним джерелом сировини для виробництва калійних добрив є природні родовища калійних солей, серед яких найбільш поши­рені сильвініт, каїніт, лангбейніт тощо.

За вмістом діючої речовини калійні добрива поділяють на прості і концентровані.

Прості калійні солі (каїніт, полігаліт, лангбейніт) добу­вають способом простого розмелювання калійної породи, звідки походить їх назва.

Концентровані калійні добрива містять понад 30% калію. До цієї групи належать калімаг, калімагнезія, хлорид калію, сульфат калію, 40%-а калійна сіль, поташ.

Всі калійні добрива мають кристалічну будову і добре розчи­няються у воді.

Каїніт (КСl • МgSO₄ • 3Н₂О) містить 10-12% калію і значні домішки NaCl (до 50%). Виготовляють його розмелюванням каїнітової або каїнітово-лангбейнітової руди. За зовнішнім виглядом крупнокристалічна речовина з сірими, білими і рожевими криста­лами. Добриво малогігроскопічне і добре розсівається.

Каїніт також містить багато хлору, який негативно впливає на розвиток рослин, чутливих до цього елемента. Вносять каїніт під час зяблевої оранки під цукрові буряки, кукурудзу, зернові куль­тури, на луках та пасовищах. Каїніт - найкраще калійне добриво для цукрових і кормових буряків.

Калімагнезія (К₂SО₄ • МgSO₄) - цінне калійне добриво, яке містить 28-30% К₂О і 10-18% МgО. При зберіганні не злежується, добре розсіває­ться. Застосовують калімагнезію переважно під чутливі до хлору культури - картоплю, овочі.

Калімаг (К₂SO₄ • 2МgSO₂) добувають з лангбейніту після вилучення з нього за допомогою гарячої води NaС1. Добриво містить 18,4-19% К₂О та значні домішки магнію і сірки. Це має велике значення на легких дерново-підзо­листих ґрунтах. Так само, як і калімагнезія, це добриво має хороші фізичні властивості і є кращою формою калійних добрив для куль­тур, що негативно реагують на хлор.

Хлорид калію (КС1) - найбільш поширене калійне добриво. Вміст К₂О становить 56-62%. Виготовляють його з силь­вініту і карналіту, очищаючи їх різними способами від домішок хлориду натрію. Порівняно незначний вміст хлору дає можли­вість застосовувати це добриво і під культури, які негативно реагують на хлор.

40%-у калійну сіль виготовляють змішуванням хлориду калію з розмеленим сильвінітом або каїнітом.

Сульфат калію (К₂SО₄) містить 48-52% К₂О. Це - дрібнокристалічне білого або кремового кольору добриво, під час зберігання не злежується, добре розсівається. Дуже цінне добриво для культур, які негативно реагують на домішки хлору. Сировиною для його виробництва є лангбейніт.

Поташ (К₂СО₃) – концентроване калійне добриво з вмістом К₂О 55-60%. Добувають його як побічний продукт алюмінієвого виробництва з нефеліну, не містить хлору і має лужну реакцію. Рекомендується на кислих ґрунтах і під культури, чутливі до хлору.

Поташ має дуже високу гігроскопічність, розпливається, погано розсівається, тому його вносять у суміші з сухим торфом у спів­відношенні 1 : 1 або 2:1.

Попіл – цінне місцеве калійно-фосфорне добриво. Крім калію і фосфору воно містить всі потрібні для рослин зольні елементи. Калій міститься у вигляді поташу. Найбільше калію у попелі гре­чаної соломи і соняшника (до 38%). Найменше калію в попелі з торфу і кам'яного вугілля. Використовують це добриво під усі культури на всіх ґрунтах, крім солонців, солонцюватих і осолоділих.

З мікродобрив найбільшого поширення набули борні, марган­цеві, молібденові та мідні. Найчастіше це відходи промисловості, які містять мікроелементи бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.

Застосовують мікродобрива для передпосівного обпудрювання насіння, підживлення рослин і безпосереднього внесення в ґрунт.

Борні добрива вносять до сівби, під час сівби в рядки разом з насінням (припосівне обпудрювання) в таких дозах: 3-6 кг бури або 0,5 ц борнодатолітового борошна чи 20-40 кг бормагнієвої солі на гектар.

Марганцеві добрива у вигляді марганцевого шламу вносять під зяблеву оранку у дозі 1,5-4,0 ц/га та під час сівби в рядки з розрахунку 0,3-0,75 ц/га. Для позакореневого піджив­лення використовують 0,05-0,1% розчин сульфату мар­ганцю з розрахунку 500-600 л/га.

На Україні найбільше використовують марганцеві добрива у вигляді марганізованого гранульованого суперфосфату, який міс­тить 18-18,7% засвоюваної фосфорної кислоти і 1,5-2,5% мар­ганцю.

Найбільш поширеними мідними добривами є піритні недогарки та мідний купорос. Застосовують їх здебільшого на тор­фових ґрунтах один раз протягом 4-5 років з розрахунку 3-5 ц/га під зяблеву оранку.

Молібден дуже важливий мікроелемент для бобових і деяких інших культур.

Молібденові добрива вносять під час передпосів­ного обробітку насіння та для позакореневого підживлення рослин.

Оскільки мінеральні добрива надходять у сільське господар­ство протягом всього року, а застосовують їх у певні періоди, тому в господарствах треба правильно організувати збереження міне­ральних туків, оскільки це одна з основних умов ефективного вико­ристання їх. При неправильному зберіганні втрачаються поживні речовини і погіршуються фізичні властивості добрив.

Зберігають добрива в складах, які спеціально будують на підвищених місцях, де глибоко залягають ґрунтові води. Навколо складу викопують канаву для відведення води. Підлогу в примі­щенні складу вистеляють щебенем, а зверху вкривають асфальтом. Покрівлю та стіни роблять щільними і водонепроникними. У при­міщенні роблять засіки для зберігання різних добрив. На кожному засіку зазначають вид, кількість добрива та час його надходження в господарство. Розмір складів розраховують, виходячи з потреб господарства в добривах.
Правила змішування добрив

Якщо вносять кілька видів добрив, перед внесенням їх необхідно змішувати у співвідношеннях, відповідно до прийнятих норм внесення окремих добрив.

Змішують добрива і для того, щоб поліпшити фізичні власти­вості їх. Наприклад, пилуваті добрива (преципітат) змішують з більш вологими, щоб одержати сипку масу, яку легше буде вноси­ти в ґрунт.

При змішуванні добрив треба мати на увазі, що при цьому можуть втрачатися поживні речовини. Так, при змішуванні аміачних солей з лужними добривами (вапно та ін.) втрачається аміак з селітри, з добривами, що містять вільну сірчану кислоту, – оксиди нітрогену.

Поживні речовини можуть стати менш доступними для рослин, наприклад, при змішуванні розчинних фосфатів з вапном.

Тому, змішуючи добрива, потрібно додержуватись певних пра­вил.

Не можна змішувати аміачну селітру, сульфат амонію та інші аміачні добрива з попелом і фосфатшлаком, вапном та іншими лужними добривами, бо при цьому можливі значні втрати нітрогену у ви­гляді аміаку. Проте, щоб поліпшити фізичні властивості і запобігти підкисленню ґрунту, аміачні добрива змішують з вап­ном. Щоб запобігти при цьому втратам нітрогену, потрібно змішувати су­хі добрива і дотримуватися правильних співвідношень між нітратним добривом і вапном.

Аміачну селітру, а також інші селітри з суперфосфатом і калійним добривом можна змішувати лише перед внесенням у ґрунт, причому робити це потрібно не на землі, а в спеціальних ящиках.

Більш докладно правила змішування добрив наведено на мал. 14.

Перед змішуванням добрив, які злежалися, їх треба подріб­нити і просіяти крізь сито з отворами 3-5 мм. Якщо добриво зво­ложилось перед подрібненням його треба просушити. Суміш добрив повинна бути однорідною. У великих сховищах використовують спе­ціальні агрегати, які подрібнюють і перемішують добрива.

Комплексні мінеральні добрива містять два-три і більше пожив­них елементів. У них, крім нітрогену, фосфору і калію, часто є й мікро­елементи (марганець, бор, молібден, цинк, мідь), а також інсекти­циди, фунгіциди, гербіциди та інші хімічні речовини, які поліпшу­ють умови росту, розвитку та збільшують урожайність сільсько­господарських культур.

Комплексні мінеральні добрива поділяють на змішані, складні та комбіновані.

Змішані добрива виготовляють механічним змішуванням про­стих добрив, дотримуючись при цьому правил змішування добрив (мал. 14).

Такі суміші виготовляють на заводах і безпосередньо у госпо­дарствах.

Амофос [NН₄Н₂РО₄] – подвійне, висококонцентроване добриво, яке містить 11-12% нітрогену і близько 46% фосфору. Недоліком цього добрива є широке співвідношення (1:4) між нітрогеном і фосфором, тоді як багато сільськогосподарських культур потребують більше нітрогену, ніж фосфору.

Діамофос (NН₄)₂НРО₄) містить 18-21% нітрогену і 51-53% фосфору. Це найбільш концентроване складне добриво.

Діамофос, як і амофос, краще використовувати на чорноземах, зокрема солонцюватих, під технічні культури.

Калійна селітра (КNОз) – подвійне складне добриво, яке містить 13% нітрогену і 46% калію. Калійна селітра цінна для культур, чутливих до хлору.

Мал. 14. Змішування добрив: 1-сульфат амонію; 2-ціанамід кальцію; 3-аміачна селітра; 4-хлорид амонію; 5-сечовина; 6-кальцієва селітра; 7-натрієва селітра; 8-суперфосфат; 9-фосфатшлак; 10-фосфоритне борошно; 11-кісткове борошно; 12-преципітат; 13-сильвініт; 14-хлорид кальцію; 15-30%-а і 40%-а калійна сіль; 16-вапно; 17-гній

Комбіновані добрива виготовляють спеціальною хімічною або фізичною обробкою готових простих добрив або первинної сировини. Кожна гранула таких туків містить всі поживні елементи добрива. Випус­кають комбіновані добрива у вигляді гранул. Амонізований супер-фосфат – комбіноване доб­риво, яке містить 2-3% нітрогену і 18% фосфору. Виготовляють його насиченням звичайного суперфосфату аміаком. Це нейтралізує кислотність і поліпшує фізичні властивості суперфосфату. При застосуванні цього добрива треба вносити ще й прості нітратні добрива.

Нітрофоски та нітрофоси – найбільш поширені комбіновані добрива.

Кожна гранула нітрофосок містить всі три елементи живлення – нітроген, фосфор і калій, а нітрофосів – нітроген і фосфор. Залежно від способу виробництва вміст поживних речовин у нітрофосках становить: N – 10-17%, Р₂О₅ – 8-30%, К₂О – 12-20%.

Нітрофоски та нітрофоси найбільш доцільно використовувати для припосівного внесення. За ефективністю вони близькі або пере­вищують еквівалентні суміші простих туків.

Карбоамофос – подвійне висококонцентроване грану­льоване добриво, яке містить нітроген у вигляді амідів та аміаку і водо­розчинні сполуки фосфору. Загальний вміст поживних речовин ста­новить 60-62%. Добриво випускають з різним співвідношенням між нітрогеном і фосфором (1:1,25; 1:1; 1,5:1; 2:1). Вносять карбоамофос на ґрунтах з достатнім вмістом калію.

Карбоамофоски – потрійне висококонцентроване гра­нульоване добриво (співвідношення між нітрогеном, фосфором і калієм становить 1:1:1, 1,5:1:1; 2:1:1; 1:1:1,5). Загальний вміст поживних речовин близько 60%. Карбоамофоски можна використовувати під різні сільськогосподарські культури.

Рідкі комплексні добрива є одними з перспективних міне­ральних добрив. Виготовляють їх, нейтралізуючи фосфорну кислоту аміаком, з наступним додаванням до неї хлориду калію та сечовини. Сума поживних елементів у потрійному рідкому добриві не перевищує 30%, оскільки при подальшому збільшенні концентрації елементів вони випадають в осад. Ці добрива не містять вільного аміаку, а тому їх можна вносити на поверхню ґрунту з по­дальшим загортанням бороною, культиватором, плугом.

Рідкі комплексні добрива за ефективністю дії на сільськогоспо­дарські культури не поступаються перед твердими комплексними добривами.

- калійної cолі і сульфату амонію;

- сечовини і суперфосфату;

- фосфатного борошна і хлориду калію;

- аміачної селітри, суперфосфату і попелу;

- вапна і гною.

1. Визначте, користуючись схемою, показаною на мал. 14, добрива для чого: насипати невелику кількість добрива у пробірку і, доливши, до неї води, визначити ступінь розчинності. Якщо добриво розчиняється дуже погано (фосфорне), ступінь розчинності визначити за зовнішнім виглядом.

2. Якщо добриво добре розчиняється у воді, взяти на шпатель нову порцію добрива і нагріти його на вогні (не менше, як 3-4 хв.). Якщо добриво не горить і не плавиться (калійне добриво), визначити його за зовнішнім виглядом.

3. Якщо добриво горить і плавиться, додатково випробувати його, використовуючи затиснуту пінцетом розжарену вуглину, а на одну порцію добрива капнути лугом і за запахом визначити наявність аміаку, після чого остаточно визначити добриво.

Форма запису результатів:

Група добрив	Назва добрива	Вміст діючої речовини, %	Зовнішній вигляд (колір)	Характер реакції з
				водою	вогнем	розжаре-ним вугіллям

Контрольні питання

1. Що таке агрохімія ?

2. Назвати основних вчених-агрохіміків, які внесли великий вклад у розвиток цієї науки ?

3. На які групи поділяються хімічні елементи ?

4. Дати пояснення кореневого живлення рослин.

5. Подати класифікацію мінеральних добрив за призначенням.

6. Як поділяються мінеральні добрива за конструкцією ?

7. Яке значення нітрогену в житті рослин ?

8. Які нітратні добрива вам відомі ? Їх. значення.

9. На які групи поділяються нітратні добрива ?

10. Яке значення фосфору в житті рослин ?

11. На які групи поділяються фосфорні добрива в залежності від розчинності ?

12. Яке значення калію в житті рослин ?

13. Як поділяються калійні добрива за вмістом діючої речовини ?

14. Навести приклади калійних добрив.

15. Які мікродобрива вам відомі ? Їх значення.

16. Що таке складні добрива ?

17. Яка перевага рідких комплексних добрив ?

18. Які комплексні добрива вам відомі ?

19. Які правила змішування мінеральних добрив ?
Розділ IV. ПІДГОТОВКА НАСІННЯ, СІВБА ТА ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ



ВИЗНАЧЕННЯ ПОСІВНИХ ЯКОСТЕЙ НАСІННЯ. РОЗРАХУНОК НОРМ ВИСІВУ
Мета і завдання роботи: ознайомитися з методикою взяття середнього зразка і одержання такого зразка для наступних визначень якості насінного матеріалу.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент.

На конкретних прикладах навчитися розраховувати норму висіву насіння для різних сільськогосподарських культур.

Оволодіти методикою визначення чистоти насіння, маси 1000 насінин, схожості насіння та енергії проростання, посівної придатності.

Опис лабораторного обладнання: насіння різних рослин, листок паперу, лінійка, терези, різноважки, розбірні дошки, шпателі, фільтрувальний папір або пісок, термостат.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал з підручника, конспектів лекцій, практикуму, а також відповісти на контрольні запитання.

Порядок оформлення звіту: форма запису результатів у вигляді таблиць, які наведені в кінці кожної роботи.

Теоретична підготовка до роботи. У сучасному землеробстві сорт і високоякісне насіння поряд з іншими агротехнічними прийомами мають велике значення для одержання високих і сталих урожаїв.

Якість посівного матеріалу характеризується сортовими і посівними ознаками.

Важливим сортовим показником якості насіння є сортова чистота, тобто відсотковий вміст у посівному матеріалі насіння з чітко вираженими сортовими ознаками. За сортовою чистотою насінний матеріал поділяють на три категорії:

першу – з сортовою чистотою не менше, як 99,5%;

другу – з сортовою чистотою не менше, як 98%;

третю – з сортовою чистотою не менше, як 95%.

Основними показниками якості насіння є: чистота, схожість, посівна придатність, енергія проростання, маса 1000 зерен, натура зерна, вирівняність, зараженість шкідниками, вологість зерна.

У рослинництві встановлено певні вимоги до якості насінного матеріалу всіх сільськогосподарських культур. Вони визначаються державними стандартами на насіння. Відповідно до державного стандарту розрізняють класи насіння.

Насіння зернових, зернобобових і олійних культур, бобових і злакових трав поділяють на три, а насіння цукрових буряків, кормових коренеплодів, баштанних і овочевих культур – на два класи. Контроль за якістю насіння у господарствах здійснюють державні насіннєві інспекції.

Чистота насіння – це маса чистого насіння досліджуваної культури у відсотках до загальної маси зерна. Насінний матеріал не повинен містити домішок.

Схожістю насіння називають кількість насіння, що проросло у встановлений для цієї культури термін (7-10 днів). Виражається вона у відсотках до загальної кількості насіння, взятого для пророщування.

Енергія проростання насіння – кількість насіння, що проросло за перші 3-4 дні, виражене у відсотках. Насіння, що має високу енергію проростання дає дружні сходи, які менше пригнічуються бур’янами і більш стійкі до несприятливих умов.

Посівною придатністю насінного матеріалу називають кількість відсотків у ньому чистого та одночасно схожого насіння. Щоб визначити посівну придатність, відсоток чистоти множать на відсоток схожості і добуток ділять на 100.

Для визначення маси 1000 зерен з фракції чистого насіння відбирають підряд дві проби по 500 штук зерен у кожній і зважують з точністю до 0,01г.

Вологість визначають у лабораторії, висушуючи подрібнене насіння в сушильній шафі до постійної маси при температурі 130ºС протягом 40 хв. Різниця в масі до і після висушування, виражена в % до початкової маси, і становитиме вологість зерна.

Нормальною вологістю насіння зернових культур вважають 14-15%, а соняшника, льону – 11-12%. При підвищеній вологості зерно в зерносховищах самозігрівається, вражається хворобами, пошкоджується шкідниками.

Партією насіння називають визначену кількість насіння однієї культури, одного сорту, репродукції, сортової чистоти, фізичних властивостей, року одержання і походження.

Вихідний зразок – частина насіння, виділена із зразка для лабораторного дослідження.

Наважка насіння – частина середнього зразка, взята для визначення одного показника якості насіння.

1. Розсипати вихідний зразок на рівній поверхні і старанно перемішати його до повної однорідності.

2. Середній зразок насіння відбирати відповідно до маси, зазначеної в табл. 7.

Форма запису результатів:

1. Із середнього зразка взяти дві наважки для аналізу (маса кожної наважки має бути такою, як у табл. 8):

2. Наважку з відібраного насіння на аркуші паперу або розбирній дошці шпателем розібрати на такі групи:

а) повноцінне насіння основної культури;

б) пошкоджене насіння основної культури;

в) живе і мертве сміття (насіння культурних рослин, насіння бур’янів, а також камінці, грудочки ґрунту тощо).

3. Зважити кожну фракцію з точністю до другого знака і знайти чистоту насіння за формулою:

а - маса чистого насіння, г;

в - маса насіння разом з домішками ( наважка ), г.

4. Порівняти результати визначення у двох наважках.

5. Дані визначення чистоти насіння записати в зошит за формою:

Культура, фракції	Перша Наважка		Друга наважка		Середнє
	г	%	г	%
Повноцінне насіння Неповноцінне насіння Живе сміття Мертве сміття Насіння бур’янів Інші компоненти

6. Підрахувати кількість насіння інших культурних рослин в 1кг насіння досліджуваної культури.

1. 
   З чистого насіння відібрати дві наважки насіння по 500 шт. для крупно-насінних і по 1000 шт. для дрібнонасінних культур.
   
2. 
   Зважити кожну наважку з точністю до 0,01 г.
   
3. 
   Якщо результати зважування відрізняються один від одного не більш як на 3%, обчислити масу 1000 насінин як середнє арифметичне двох показників.
   

Схожістю насіння називають властивість насіння давати нормальні сходи при оптимальних умовах пророщування за певний для кожної культури термін. Схожість виражають (у відсотках) відношенням нормально пророслого насіння до загального числа насіння, яке взяте для пророщування.

Одночасно з схожістю визначають енергію проростання насіння, тобто появу дружних сходів за відносно короткий період.
Табл. 10. Час пророщування насіння різних культур для визначення енергії проростання і схожості

Культура	Час для визначення, діб
	енергія проростання	схожість
Кукурудза, просо, пшениця м’яка, жито, горох, ячмінь, сочевиця, коноплі, льон, соняшник, соя, люцерна синя, редиска, ріпа, турнепс Овес Гречка, пшениця тверда, квасоля, тимофіївка Вика яра і озима, кенаф, кунжут, мак, гарбуз, кабачки, капуста Рис, боби кінські, арахіс, конюшина, люпин, люцерна жовта, житняк, салат Рицина, цукровий буряк, махорка, еспарцет, костриця лучна, райграс, суданка, морква, буряк столовий і кормовий Тютюн, томати Грястиця збірна, костриця, кріп, баклажан, петрушка	3 4 4 3 4 5 6 7	7 7 8 10 10 10 12 14

1. З чистого повноцінного насіння відібрати чотири сотні насінин, кожну сотню окремо (для крупнонасінних культур по 50 штук насінин в кожній).

2. Помістити кожну пробу насіння у ванночку або чашку Петрі, попередньо насипавши в неї шар піску (1,5-2 см), діаметр часточок 0,5-1 мм або поклавши кілька шарів фільтрувального паперу. Насінини розмістити на відстані близько 1 см одне від одного.

3. Зволожити пісок або папір, вкрити розкладене насіння шаром фільтрувального паперу.

4. Помістити насіння в термостат і пророщувати зернові культури, бобові, льон, коноплі, соняшник при температурі 20° С; гречку, кукурудзу, просо, овочеві і баштанові культури, злакові трави 6 год. на добу при температурі 30°С, а решту 18 год. при температурі 20°С (табл. 10).

Спостерігати за пророщуванням насіння щоденно.

5.Підрахувати двічі (час, встановлений для визначення енергії проростання і схожості) в кожній чашці кількість пророслого насіння, виразити його у відсотках і обчислити середнє з чотирьох повторностей.

Форма запису результатів:

Норма висіву навіть однієї культури в різних районах вирощування неоднакова і залежить від ґрунтово-кліматичних умов місцевості, строків і способів посіву, посівних якостей насіння.

Норму висіву виражають масою або кількістю штук насінин, висіяних на одиницю площі. В основному її розраховують на 100% посівну придатність посівного матеріалу.

Норму висіву перераховують на фактичну посівну придатність за формулою:

Х = ,

де,

а – норма висіву, яка встановлена в господарстві, кг;

в – фактична посівна придатність насіння, %.

Наприклад, в господарстві встановлена норма висіву 240 кг/га при 100% посівній придатності насіння. Фактична посівна придатність дорівнює 90%. В цьому випадку норма висіву повинна бути:

Х = = 267 кг

Більш точно можна розрахувати норму висіву, виходячи із кількості насінин, яку висівають на одиницю площі. Для цього використовують таку формулу:

Х = ,

де,

а – норма висіву, яка рекомендована для даної зони, млн. шт./га;

b – фактична посівна придатність насіння, %;

с – маса 1000 насінин, г.

Наприклад, у даній зоні встановлена норма висіву насіння озимої пшениці 6 млн. шт./га (при 100% посівній придатності насіння). Якщо господарство має посівний матеріал з фактичною посівною придатністю 90% і масою 1000 насінин 40 г, норма висіву повинна бути:
Х = = 267 кг/га
Знаючи норму висіву на 1 га, можна розрахувати норму висіву на 1м², відстань між насінинами в рядку і т. д.

Щоб визначити норму висіву в г/м², потрібно норму висіву в кг/га помножить на 0,1. У нашому прикладі норма висіву буде дорівнювати:

267 ∙ 0,1 = 27 г/м².

Кількість насінин в штуках, яка необхідна для посіву рядка довжиною 1 погонний метр, визначається за формулою:

де,

а – норма висіву насіння, яка рекомендована для даної зони, млн. шт./га;

d – ширина міжряддя, см;

b – фактична посівна придатність насіння, %.

1. 
   Що таке сорт?
   
2. 
   Які основні показники якості насіння?
   
3. 
   Які категорії сортової чистоти насіння вам відомі?
   
4. 
   Що таке чистота насіння?
   
5. 
   Що таке схожість насіння ?
   
6. 
   Енергія проростання насіння і як її визначають.
   
7. 
   Що таке вирівняність і натура зерна?
   
8. 
   Як визначається маса 1000 насінин?
   
9. 
   Які основні прийоми підготовки насіння до сівби?
   
10. 
    Що таке інокуляція, скарифікація і стратифікація насіння?
    
11. 
    Які основні способи сівби сільськогосподарських культур ви знаєте?
    
12. 
    Які строки сівби озимих і ярих культур?
    
13. 
    Що називають нормою висіву насіння?
    
14. 
    Як визначають норму висіву насіння?
    
15. 
    Від чого залежить глибина загортання насіння різних сільськогосподарських культур?
    

За морфологічними особливостями та біологічними властивостями хлібні злаки поділяють на дві групи: хліба першої групи або справжні, хліба другої групи або просовидні. До хлібів І групи належать: пшениця, тритікале, жито, ячмінь, овес, а до ІІ групи – просо, кукурудза, рис та сорго.

1. На черевному боці зерна є поздовжня борозенка.

2. Зерно проростає кількома зародковими корінцями.

3. Стебла здебільшого порожнисті.

4. Озимі і ярі форми.

5. Рослини “довгого дня”.

6. Вимогливість до тепла менша, ніж у хлібів ІІ групи.

7. Вимогливість до вологи більша, ніж у хлібів ІІ групи.

8. Ріст у початкових фазах відносно швидкий.

Особливості хлібів ІІ групи:

1. На черевному боці немає поздовжньої борозенки.

2. Зерно проростає одним зародковим корінцем.

3. Стебла здебільшого виповнені.

4. Тільки ярі форми.

5. Рослини “короткого дня”.

6. Вимогливість до тепла більша, ніж у хлібів І групи.

7. Вимогливість до вологи менша (за винятком рису), ніж у хлібів І групи.

8. Ріст у початкових фазах дуже повільний.

Коренева система хлібних злаків мичкувата. Основна маса коріння знаходиться у верхньому шарі ґрунту. Окремі корені проникають у ґрунт на 100-150 см.

Стебло злакових хлібів – циліндрична соломина, порожниста у більшості культур або заповнена серцевиною, розділена вузлами на міжвузля. Міжвузлів у таких хлібів, як пшениця, жито, ячмінь, овес – 4-6, а у високостеблових (кукурудза, сорго) – до 20 і більше. У хлібних злаків стебла здатні кущитися, тобто утворювати бічні пагони з підземних стеблових вузлів.

Листок хлібних злаків складається з листкової пластини та листкової піхви і утворюється на кожному вузлі стебла. Листкова пластина лінійної або ланцетоподібної форми.

Суцвіття у пшениці жита, ячменю, тритікале – колос; вівса, проса, сорго, рису – волоть, у кукурудзи на одній рослині є чоловічі суцвіття – волоті і жіночі – качани.

Квітки у хлібних злаків, за винятком кукурудзи, двостатеві.

Зернівки пшениці, жита, ячменю, вівса на черевному боці мають поздовжню борозенку. Протилежний бік зернівки називається спинним. У нижній частині зернівки з спинного боку розміщений зародок. У верхній частині зернівки пшениці, жита, вівса є чубок, який складається з коротеньких волосків. У деяких хлібів він є досить характерною систематичною ознакою для розпізнавання видів і сортів (табл. 11).