Передмова

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Вельми істотним для визначення кінцевого результату наукового міжнародно-правового дослідження є питання щодо джерел міжнародно-правової, а в цьому випадку й історико-правової інформації, що дозволяє точно окреслити і виокремити коло проблем, які викликають науковий інтерес. З цього погляду стає очевидним, що основний масив першоджерел, монографій і наукових статей про Вестфальський мир 1648 р. пов’язаний з Німеччиною, Францією і Швецією, а також з іншими країнами, які мають спонукальні мотиви, що стимулюють цілеспрямований науково-правовий аналіз теми дослідниками цих країн.

Коло таких джерел досить-таки різноманітне. Важливе місце серед них посідають власне тексти Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. Характерно, що відповідно до міжнародної практики, кожний договір був виготовлений у двох примірниках, з яких по одному призначалося для імператорської канцелярії, а по одному для інших основних сторін договорів, відповідно — для французької і шведської королівських канцелярій. Два примірники договорів, що призначалися для імператорської канцелярії, супроводилися відмітною жовто-чорною шнурівкою для скріплення його печаткою і таких же кольорів шовковою стрічкою. Відповідно для французької сторони були вибрані червоний і блакитний кольори, а для шведської — жовтий і блакитний. На лицьовому боці обкладинок усіх примірників договорів красувалося тиснене зображення імператорського орла — герба імперії. З чотирьох оригінальних текстів договорів, які були підписані 24 жовтня 1648 р. в місті Мюнстері — землі Вестфалії в Німеччині, до нашого часу збереглися тільки два, а саме ті, які виготовлялися і призначалися для імператорської канцелярії в Майнці.

Причому Оснабрюцький договір зберігається нині в державному архіві Відня, а Мюнстерський договір — у міському архіві Мюнстера і є приватною власністю, придбаною меценатом на аукціоні.

Відомо, що існують і “дублікати оригіналів”, виготовлені через деякий час після підписання Вестфальського миру. Такі примірники знаходяться в Парижі, Стокгольмі й Дрездені; за текстом вони майже не відрізняються від оригіналів [1].

Обидва тексти договорів незабаром після Вестфальського миру були видані для широкого читача й наукових досліджень: Мюнстерський договір — з дозволу представника імператорської канцелярії в Майнці, Оснабрюцький — з дозволу імператорського посланника на конгресі. Ці перші друковані видання були здійснені Філіппом Якобом Фішером уже 1648 р. в друкарні м. Франкфурта-на-Майні й отримали статус першого друкованого видання договорів Вестфальського миру. Але тільки через 90 років побачило світ у Стокгольмі перше друковане офіційне аутентичне видання Оснабрюцького договору. Аналогічна аутентична друкована копія Мюнстерського договору у Франції з’явилася лише 1893 р. завдяки зусиллям видавця Анрі Фаста [2].

Наступні офіційні видання обох договорів, звірених з оригіналами у Віденському архіві, здійснив до 250-ліття Вестфальського миру 1898 р. Ф.Філіппі [3]. Саме на видання А. Фаста й Ф.Філіппі посилається відомий історик права К.Цоймер у своєму дослідженні джерел історії імперського конституційного права [4]. 300-літньому ювілею Оснабрюцького й Мюнстерського договорів 1648 р. присвячене повне їх оригінальне видання латиною, а також переклад основних витягів німецькою мовою, здійснений у Швейцарії К.Мюллером [5]. Для викладання студентам-юристам служить широко відоме й популярне в Німеччині видання договорів А.Бушмана, що містить широкий хрестоматійний матеріал з історії імперського права [6]. Саме це видання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів перекладене нами на українську мову.

Напередодні 350-ї річниці Вестфальського миру побачило світ репринтне видання Мюнстерського договору, підготовлене 1996 р. зусиллями Г.Духгардта й Ф.-Й.Якобі й видане в друкарні Л.Райхерта у Вісбадені [7]. Завдяки досягненням сучасної поліграфії це видання зовні дуже схоже з оригіналом. Воно містить додатковий том, присвячений ювілею цього міжнародно-правового документа та Вестфальському миру в цілому, з науковим коментарем.

Монографічні правові і міжнародно-правові дослідження Вестфальського миру беруть свій початок вже в XVII ст. Вони численні і переважно проводилися німецькими юристами. Однак у більшості з них розглядаються проблеми становлення німецького конституційного та інших галузей права. У XVIII—XIX ст. юристи-міжнародники вивчають феномен Вестфальського миру з погляду встановлення першого європейського правопорядку і Вестфальської конфігурації міжнародного права. Подібна двоїстість використаної монографічної літератури пояснюється як двоїстістю характеру права самої Тридцятилітньої війни й миру 1648 р., так і двоїстістю феномена імперського права після підписання Вестфальського миру, що включає міжнародно-правові елементи відносин територій, наділених обмеженою міжнародною правосуб’єктністю. Це стало можливим також внаслідок того, що в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах переплітаються і взаємопроникають як міжнародне право, так і конституційне право імперії. Тому само собою зрозуміло, що є необхідність дослідження як міжнародно-правової літератури, так і літератури з окремих галузей імперського права, що забезпечує повноту вивчення Вестфальського миру.

До числа найбільш відомих зарубіжних авторів, дослідників Вестфальського миру, потрібно віднести таких юристів, як М.К.Лондорп [8], Й.Я.Мозер [9], Й.Ш.Пюттер [10], К.Г. фон Ремер [11], Е. де Ваттель [12], К.В.Гертнер [13], З.Брі [14], Г.Ф. фон Мартенс [15], Й.Л.Клюбер [16], А.В.Геффтер [17], Р.Сменд [18], Г.Шмоллер [19], Й.К.В. фон Штек [20], Е.К.Вестфаль [21] та інші.

Ці вчені розглядали, наприклад, правові аспекти інституту Імператора в системі імперських відносин після підписання Вестфальського миру (М.К.Лондорп); проблему суверенітету Швейцарії, інституту міжнародно-правової гарантії виконання Вестфальського миру, основні риси імперського конституційного права в поєднанні з їх міжнародно-правовим закріпленням (Й.Я.Мозер); засади Вестфальського миру в їх імперсько-правовому та міжнародно-правовому взаємозв’язку (Й.Ш.Пюттер); правові засади діяльності організаторів Вестфальського конгресу (К.В.Гертнер); імперсько-правове закріплення формули “Імператор та імперія” та її міжнародно-правове використання (Р.Сменд); основні риси конституційного будівництва, системи управління та економіки в імперії до та після Вестфальського миру (Г.Шмоллер); права та обов’язки гарантів виконання Вестфальського миру в контексті змін імперського конституційного й ленного права (Й.К.В. фон Штек); застосування норм загального та європейського міжнародного права, амністія як наслідок укладання у Вестфалії міжнародних договорів про мир, інститут реституції в міжнародному праві (Е.К.Вестфаль).

Вестфальський мир став поворотним пунктом і поштовхом для розвитку в цілому науки міжнародного права, його систематизації, а також викладу оригінальних навчальних курсів міжнародного права зарубіжними вченими (К.Г. фон Ремер, Е. де Ваттель, З.Брі, Г.Ф. фон Мартенс, Й.Л.Клюбер, А.В.Геффтер).

Матеріали Оснабрюцького і Мюнстерського мирних договорів, на жаль, ні до 1917 р., ні в колишньому СРСР, ні на пострадянському просторі, у тому числі в Україні, донедавна не досліджувалися. Причина цього криється в превалюючій раніше в доктрині міжнародного права Російської імперії, а потім, за інерцією, і в Радянському Союзі (відповідно і в Україні), позиції, виходячи з якої, вважалося, що Тридцятилітня війна 1618—1648 рр. не мала прямого відношення до країн Східної Європи. З цієї причини тексти названих договорів у повному обсязі в перекладі російською чи українською мовами не публікувалися і належно не досліджувалися юристами-міжнародниками. Хоча ми знаходимо в більшій або в меншій мірі визнання значення Вестфальського миру в процесі становлення міжнародного права в широко відомих і визнаних підручниках таких російських вчених XIX — початку XX ст., як Ф.Ф.Мартенс [22], Д.І.Каченовський [23], В.П.Даневський [24], Л.А.Камаровський [25], П.Є.Казанський [26], Н.М.Коркунов [27], А.Н.Стоянов [28], В.А.Уляницький [29], В.Ф.Малиновський [30], О.О.Ейхельман [31] та інших.

Викладання науки міжнародного права було введене в російських університетах статутом 1835 р. під назвою всенародного права, яке статутом 1863 р. перейменоване в міжнародне право. Характерно, що перший за часом російський підручник з цього предмета був виданий у 1863 р. в Харкові професором Харківського університету Д.І.Каченовським (1827—1872). Це вказаний вище “Курс міжнародного права” [32], що приніс йому популярність. За твердженням В.Е.Грабаря, “в історії науки міжнародного права Каченовському належить одне з найбільш значних місць. Він був першим російським міжнародником, популярність якого не обмежувалася кордонами його Батьківщини” [33]. Другий випуск свого курсу, де планувалося поглибити нарис історії міжнародного права, Д.І.Каченовський перевидати не встиг через важку хворобу (сухоти) і ранню смерть у віці 45 років.

Іншим видатним представником харківської школи юристів-міжнародників є В.П.Даневський (1852—1898). Його перу належить вказаний вище прекрасний “Посібник до вивчення історії і системи міжнародного права”, де належне місце посідає і оцінка Вестфальського миру. Саме тому не є випадковою позиція В.П.Даневського, відповідно до якої мету міжнародного права він бачив у встановленні “всесвітнього правового порядку”, що об’єднує всіх людей і всі народи для їхнього благополуччя і щастя” [34]. При цьому прообразом такого порядку для В.П.Даневського був приклад Вестфальського миру.

Знавцем німецької правової школи у ХІХ ст. був професор Київського (ім. Св. Володимира) університету О.О.Ейхельман. Навіть свої ранні статті О.О.Ейхельман писав німецькою мовою, якою він володів краще, ніж російською. Одна така робота німецькою мовою присвячена історії дипломатичних зносин Росії в XVIII ст. в умовах правопорядку, встановленого Вестфальським миром 1648 р. [35].

Окремі з указаних вище російських підручників були відомі не тільки в Росії, але й за кордоном. Наприклад, наукову славу професорові Петербурзького університету Ф.Ф.Мартенсу (1845—1909) приніс згадуваний вище двотомний курс “Сучасне міжнародне право цивілізованих народів”, що вийшов у світ у 1882—1883 рр. Це видання було потім перекладене на німецьку, французьку, іспанську, сербську, перську і японську мови [36]. Поява його була великою подією не тільки в Росії, але й за рубежем. У цьому підручнику його автор приділив належну увагу і Вестфальському миру 1648 р., його міжнародно-правовому значенню.

Незважаючи на віддаленість у часі, Вестфальський мир залишається в центрі уваги зарубіжних юристів-міжнародників XX ст., серед яких знаходимо і такі відомі імена, як Г.Трипель [37], А.Фердросс [38], К.Штрупп [39], Е.Трапп [40], Г.Веберг [41], А.Рандельцхофер [42], Г.Хольцхауер [43], Х.Штайгер [44], В.Г.Греве [45], В.Александров [46], К.Бранді [47], В.Шлезінгер [48], Ш.У.Піпер [49], К.Лінк [50], Е.-В.Бекенферде [51], П.Вагнер [52], Г.Вазер [53], К.-Г.Лінгенс [54], Е.Кауфманн [55], Г.Бухштаб [56], В.Бекер [57], К.Гаттенхауер [58], Г.Везенберг [59], Г.Кваббе [60], Б.Пірот [61] та інші.

Серед названих імен заслуговує особливої уваги відомий німецький юрист-міжнародник А.Рандельцхофер, чий творчий внесок в дослідження міжнародно-правових аспектів Священної Римської імперії після укладення Вестфальського миру беззаперечний. А.Рандельцхофер зробив вдалу спробу проаналізувати матеріали Оснабрюцького і Мюнстерського договорів з позиції сучасних досягнень теорії міжнародного права у мирному розв’язанні міжнародних спорів, у питаннях міжнародної інтеграції, у запобіганні роздмухуванню міжнародних конфліктів. Саме в підґрунті сучасного міжнародного права, яким є Вестфальський мир 1648 р., А.Рандельцхофер побачив шляхи і перспективи розв’язання сьогоднішніх міжнародних проблем.

Великий внесок у вивчення міжнародно-правових засад Вестфальського миру вносить юридичний факультет Мюнстерського університету (Німеччина), професорсько-викладацький склад якого в своїй дослідницькій роботі не втомлюється відкривати нові сторінки цього міжнародно-правового феномену. До їх числа належить і Х.Штайгер — уродженець Мюнстера, випускник юридичного факультету й аспірантури Мюнстерського університету, доктор права, професор, визнаний фахівець у галузі міжнародного і європейського права. Перу Х.Штайгера належить аналіз засад європейського правопорядку 1648—1792 рр. Більш того, Х.Штайгер висунув концепцію розгляду існуючого правопорядку в Європі у контексті засад Вестфальського миру.

Визначним організатором науково-дослідної роботи із вивчення Вестфальського миру є директор Інституту історії німецького права професор Г.Хольцхауер. Під його редакцією побачила світ книга “Європа 1648—1998: від Мюнстера до Маастріхта”, яка підтверджує концептуальний підхід до розуміння ролі Вестфальського миру як підґрунтя існуючого європейського правопорядку наших днів.

Нарівні з концептуальним дослідницьким підходом до Вестфальського миру як цілісного правового феномена, німецькі юристи розглядають й окремі його складові. До числа таких наукових робіт слід віднести аналіз Аугсбурзького релігійного миру 1555 р. як основи толерантності міжконфесійних відносин (К.Бранді); вивчення проблеми територіального верховенства та права імперських станів і вільних міст на союзницькі договори, засад становлення і розвитку окремих імперських інститутів (В.Шлезінгер,

Е.-В.Бекенферде, Г.Бухштаб, В.Бекер); розгляд міжнародно-правових засад і меж реституції (Е.Кауфманн); аналіз інститутів міжнародно-правової гарантії виконання міжнародних договорів (Г.Кваббе), мирного розв’язання міжнародних спорів (П.Вагнер, Г.Лінгенс). Вивчення Вестфальського миру дало можливість ряду вчених визначити й виокремити особливість його ролі, важливість для сучасного міжнародного права й низки його галузей (Ш.У.Піпер, К.Лінк, К.Гаттенхауер, Г.Везенберг, Б.Пірот та інші).

Монографічні дослідження Вестфальського миру, окремі наукові публікації впливали на формування загального підходу до викладу даної проблеми в підручниках з міжнародного та європейського права, підготовлених такими авторами, як Е.Аннерс [62], У.Ейзенхардт [63], Ф.Й.Бербер [64], К.-Г.Ціглер [65] та іншими.

Не тільки в Німеччині, а й в інших європейських країнах юристи-міжнародники продовжують дослідження Вестфальського миру. До таких ентузіастів слід віднести болгарського вченого В.Александрова, що підготував цікаву, згадану вище монографію “Європейська ідея” між рівновагою та об’єднанням”. За твердженням В.Александрова поняття “європейська ідея” має свої геополітичні, ідеологічні й правові параметри. Вона відбивається, за В.Александровим, у таких взаємопов’язаних термінах, як “європейська рівновага” та “об’єднана Європа”; причому перший термін своїм історичним корінням сягає рішень Вестфальського миру 1648 р. [66].

Шведський учений Е.Аннерс у згаданому вище підручнику з історії європейського права проаналізував і виклав комплекс умов розвитку права в період західноєвропейського середньовіччя. “Справді катастрофічні наслідки для Європи, — підкреслює Е.Аннерс, — які принаймні в найбагатшій західноєвропейській країні — Німеччині — перевищили наслідки чуми XIV ст., мала Тридцятилітня війна. Після неї населення Німеччини поменшало на 2/3, а рівень виробництва в країні скоротився на 4/5” [67]. Що ж до європейського права, то, за переконанням Аннерса, “завдяки розвитку юридичної техніки в середні віки право стало набагато точнішим інструментом управління суспільним розвитком через законодавство і контроль юридичної практики”. У таких умовах розвитку європейського права формувався феномен Вестфальського миру 1648 р. [68].

Сучасні російські та українські юристи-міжнародники, залишаючись вірними вказаній вище доктрині міжнародного права, поки що традиційно лише згадують у навчальній і науковій літературі роль Вестфальського миру у становленні міжнародного права. Це праці Ф.І.Кожевникова [69], Г.І.Тункіна [70], В.І.Лісовського [71], Ю.Я.Баскіна, Д.І.Фельдмана [72], К.Я.Бекяшева [73], Н.Т.Блатової, Л.А.Моджорян [74], І.І.Лукашука [75], Г.В.Ігнатенка, В.Я.Суворової, О.І.Тіунова [76], В.Н.Денисова [77], Л.Д.Тимченка [78] та інших.

Однак до 350-ї річниці договорів побачила світ перша в Україні монографія про Вестфальський мир 1648 р., підготовлена А.І.Дмитрієвим у співавторстві з німецьким ученим Г.Білером [79]. Книга містить переклад українською і російською мовами найбільш важливих витягів з Оснабрюцького і Мюнстерського договорів, а також загальний міжнародно-правовий аналіз цих історичних документів, що істотно змінили хід розвитку міжнародного права і поклали початок нового правопорядку в Європі.

У вересні 2000 р. вийшов з друку навчальний посібник “Міжнародне публічне право”, підготовлений А.І.Дмитрієвим та В.І.Муравйовим [80]. У цій книзі вперше у вітчизняній літературі обґрунтовується на основі вітчизняних досліджень історії міжнародного права величезне значення Вестфальського миру для розвитку міжнародного права та міжнародно-правової науки; аналізуються особливості лабільної системи держав того історичного періоду, коли запорозьке козацтво було вже помітною політичною силою для Західної Європи; розкриваються деякі характерні риси міжнародних відносин тієї історичної епохи, а також економічні, соціокультурні, релігійні та інші складові чинники, що формували європейське і міжнародне право.

Як відомо, предметом міжнародно-правового регулювання є міжнародні відносини. У теорії міжнародного права вже досить давно вказувалося на процес взаємовпливу і взаємозалежності міжнародних відносин і міжнародного права.

Так, ще в кінці XIX ст. професор Київського (Св. Володимира) університету О.Ейхельман при підготовці до видання своєї “Хрестоматії російського міжнародного права” зазначав, що законами і договорами визначаються міжнародні відносини Росії. Більш того, за твердженням О.Ейхельмана, саме Віденські трактати 1815 р. створили “систему європейських міжнародних відносин” [81] після розгрому наполеонівської армії. Робота ж Віденського конгресу планувалася з урахуванням досвіду свого історичного попередника — Вестфальського конгресу, що шукав виходу з Тридцятилітньої війни.

Викладене вище переконує, що методологія неоднорідного і багатогранного дослідження міжнародно-правового та історико-правового матеріалу в інтересах глибини й всебічності аналізу Вестфальського миру вимагає одночасного дослідження допоміжних джерел, наприклад, з історії міжнародних відносин, дипломатії середніх віків, а також економіки, культурології та ін. Такий комплексний дослідницький підхід дозволяє глибше розібратися в системі регульованих міжнародним правом міжнародних відносин європейських країн XVII ст., її неоднорідності й лабільності, у спільності коренів європейської сім’ї народів, у толерантності відносин і, водночас, у наявних протиріччях і навіть антагонізмах.

З урахуванням такого підходу унікальною є дослідницька школа історика міжнародних відносин професора Б.Ф.Поршнєва. Його аналіз міжнародних протиріч у Європі, всієї складної системи європейських держав періоду Тридцятилітньої війни 1618—1648 рр. відрізняється історичною точністю і скрупульозністю. Б.Ф.Поршнєв показав роль Московської держави в європейській системі держав, увів до предметного поля дипломатичної і воєнної історії Тридцятилітньої війни “загадкову” для західноєвропейців східноєвропейську сферу [82].

У свою чергу, зрозуміти місце і роль українського народу в системі відносин народів Європи в XVII ст. дають змогу твори українських істориків І.П.Крип’якевича [83], Н.Полонської-Василенко [84], угорського історика І.Удварі [85]. На думку цих учених, запорозьке козацтво, частина населення Трансильванії (на території сучасного Закарпаття) були помітною для Заходу “політичною силою Східної Європи”. У межах своєї “політичної сили” вони впливали як на європейські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку свого часу.

Серед існуючих джерел для дослідження переговорного процесу, підготовки до підписання договорів про мир на Вестфальському конгресі безумовно основними джерелами залишаються зарубіжні офіційні адміністративно-правові акти (Німеччини, Франції, Швеції, Нідерландів, Швейцарії та ін.). Але існує також значний масив допоміжних джерел, що розширюють історико-правове інформаційне поле дослідження, містять вельми значну інформацію соціального, морального, культурологічного та інших аспектів, які відіграють роль додаткових чинників, що мотивували вироблення позицій сторін у ході переговорного процесу.

Названі джерела дослідження переговорного процесу можна умовно згрупувати таким чином:

1) матеріали, що стосуються участі в переговорах імперських станів;

2) дипломатичне листування, реляції, звіти і щоденники повноважних представників на конгресі;

3) приватна кореспонденція глав держав і міністрів, офіційних осіб і дипломатів.

Розглянемо їх детальніше.

1. Досить велика частина матеріалів, які були згодом опубліковані й тому дають змогу проаналізувати позиції сторін і хід переговорного процесу, стосуються імперських станів. Останні брали участь у переговорах практично з усіх проблемних питань, що обговорювалися на Вестфальському конгресі і сприяли тому, аби їхні позиції, що спиралися на станові і майнові інтереси (як свої, так і підданих), оприлюднювались і чинили потім тиск на позиції імперської верхівки. Це був своєрідний диктат, на використання якого звертав увагу К.Раух [86]. У той історичний період усі дипломатичні ноти, пропозиції, проекти досягнення миру, рішення, протоколи, прохання, скарги і т.п. подавалися встановленим порядком до канцелярії імперської директорії в Майнці, де оброблялися секретарем, спеціально виділеним для цієї мети, і подавалися потім по інстанції. Ці матеріали носили відкритий характер і численними каналами міжособистісного спілкування широко розповсюджувалися в масах. Але спираючись тільки на ці матеріали, робити які-небудь висновки про загальну картину переговорного процесу, звичайно, важко, та й неможливо.

2. Більш чітке уявлення про хід переговорного процесу дають архівні матеріали офіційної службової інформації. До неї належить велике за обсягом дипломатичне листування, реляції і підсумкові повідомлення, які подавалися послами перед поверненням, що було звичаєм дипломатичної практики за прикладом венеціанської дипломатичної школи. Повноважними представниками на Вестфальському конгресі велися і службові щоденники дипломатичних переговорів, де фіксувалася інформація про кожну фазу переговорного процесу [87].

3. Істотним додатковим інформаційним джерелом є опублікована після наукової обробки приватна кореспонденція монарших персон із членами їхніх родин, міністрів, інших офіційних осіб і дипломатів, а також їхні особисті щоденники. Однак подібна інформація вимагає ретельного зіставлення з офіційними джерелами.

Аналіз різноманітних аспектів багатьох із указаних вище проблем ми знаходимо в працях таких учених, як А.Вікквефорт [88], Й.Фідлер [89], Ф.Кафан [90], М.Браубах [91], К.Дюссманн [92], Л.Гросс [93], Г.Йєллінек [94], М.Гекель [95], К.Моммзен [96], Б.Мейєр [97], П.Гардім [98], П.Штадлер [99], Г.Шпангенберг [100], Г.Детлефс [101], С.Гроєнфелд [102], Д.Альбрехт [103], Р.Г.Аш [104], Г.Петерзе [105] та ін.

Серед сучасних німецьких учених і організаторів дослідження Вестфальського миру слід окремо назвати Г.Духгардта, директора Інституту європейської історії (м. Майнц, Німеччина), якому належить низка наукових праць про Вестфальський мир, у тому числі історична бібліографія, що містить близько 4000 найменувань книг, статей та інших видань [106]. Не менш плідно довгі роки веде дослідження різноманітних проблем Вестфальського миру німецький учений К.Репген, що видав як автор, а також і як відповідальний редактор, низку цікавих книг про Вестфальський мир [107]. Найбільш відомий російському та українському читачеві як дослідник Вестфальського миру Ф.Дікманн, що опублікував у Німеччині низку цікавих монографій на цю тему [108]. Саме на праці Ф.Дікманна ми знаходимо посилання у названому вище підручнику Ю.Я.Баскіна, Д.І.Фельдмана “Історія міжнародного права”.

Названими вище джерелами далеко не вичерпується джерельна база Вестфальського миру. Однак саме вони стали основою для початку дослідження, допомогли розкрити основоположні сторони Оснабрюцького і Мюнстерського мирних договорів, представлені в цій роботі.