Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 13 листопада 2012 р. N К/9991/13332/12

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі N 2а/1570/7282/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніель-Бутік"

до Державної податкової інспекції у Малинському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011 N 0004092301/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 1 720 412,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011 N 0004102301/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 368 913,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій. На думку скаржника судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань відповідно до спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 19.07.2011, про порушення Товариством у період з 01.01.2010 по 31.03.2011 (період перевірки) пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Такий висновок податкового органу мотивовано:

- нікчемністю правочинів, укладеними між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Страйдер", ПП "Ардея-Тех", ТОВ "Альфа-Мед-2006") у І-му кварталі 2011 році, через те, що товар позивач не придбавав і ці операції були безтоварними;

- наявною кредиторською заборгованістю відповідно до даних бухгалтерського обліку (Кт 631 - розрахунки з вітчизняними постачальниками) за отриманими, але неоплаченими товарами, перед контрагентом ТОВ "Росттон" у сумі 3 268 164,00 грн., що, на думку фахівців контролюючого органу, свідчить про безоплатність отриманого товару;

- отриманням Товариством інформаційних послуг по підбору спеціалістів від ПП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та формування валових витрат за відсутності документального підтвердження.

Також фахівці контролюючого органу дійшли висновку, що позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток внаслідок віднесення до складу податкового кредиту та складу валових витрати за споживання електроенергії, оскільки на підставі ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, до якого контрагенти-орендодавці ТОВ "Ковчег", ТОВ "Маспо-В", ПП "Рент Едвантідж Кампані", з якими позивачем було укладено договори суборенди та оренди нежитлових приміщень, не відносяться.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону N 334/94-ВР господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону N 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, а норми Закону N 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону N 334/94-ВР та Закону N 168/97-ВР необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, а також наявність господарської та спеціальної податкової правосуб'єктності у контрагентів позивача на момент спірних правовідносин.

При цьому, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову в частині висновків податкової перевірки щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "Страйдер", ПП "Ардея-Тех", ТОВ "Альфа-Мед-2006", суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що в акті перевірки причин чому саме угоди, укладені між позивачем та даними контрагентами, не спричинили реальних наслідків, не відображено, будь-яких доказів з цього приводу відповідачем також надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як встановлено судами, згідно наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи) зобов'язання за договорами, укладеним між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Страйдер", ПП "Ардея-Тех", ТОВ "Альфа-Мед-2006"), виконувались сторонами належними чином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення до складу валових витрат видатків Товариства на інформаційні послуги по підбору спеціалістів.

Як встановлено судами, відповідно до договорів, укладеними між позивачем та ПП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, останні надали послуги з пошуку та підбору спеціалістів, які відповідають вимогам замовника (позивача), про що складені відповідні акти приймання - передачі робіт (надання послуг). Відповідно до зазначених актів та на підставі наказів були прийняті у штат Товариства адміністратор (Гончарук О.Є.) та директор магазину (Радкевич Л.П.), у трудових книжках яких були зроблені відповідні записи.

При цьому судами з посиланням на відсутність додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в Законі N 334/94-ВР, спростована позиція податкового органу щодо відсутності всіх підтверджуючих документів у позивача за фінансово-господарськими операціями з контрагентами ПП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5

Отже, судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного придбання позивачем послуг, встановлено зв'язок між фактом придбання таких послуг і господарською діяльністю платника податку, і, за наявності таких доказів, як договори, акти приймання - передачі робіт, банківські виписки, які підтверджують факт надання таких послуг, достовірно встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати.

Судами попередніх інстанцій також правомірно зроблено висновок щодо господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ "Росттон".

Судами встановлено, що керуючись положенням 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону 334/94-ВР та пп. 7.4, пп. 7.5 Закону N 168/97-ВР, позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит за першою подією - на підставі договору поставки від 01.07.2010, виписаних контрагентом на користь позивача видаткових та податкових накладних. Крім того, як вірно зазначили суди, наявність кредиторської заборгованості по рахунку Кт 631 бухгалтерського обліку, строк позовної давності по якій не минув, свідчить про отримання позивачем товару від контрагента на платній основі.

За правилом першої події та на підставі відповідних документів (акти здачі прийняття -робіт, податкові накладні), як встановлено судами, позивачем також були включені до складу валових витрати та податкового кредиту видатки на забезпечення та компенсацію спожитої електроенергії в орендованих нежитлових приміщеннях (частина Торгівельно-офісного центру "Мандарин Плаза", частина площі ТДЦ "Босфор"), оскільки останні використовувалися ним виключно у виробничих цілях, що відповідають визначенню господарської діяльності згідно з п. 1.32 Закону N 334/94-ВР та не заперечується відповідачем.

Судами встановлено, що відповідно до договорів оренди та суборенди між позивачем та ТОВ "Ковчег", ТОВ "Маспо-В", ПП "Рент Едвантідж Кампані" позивачу було передано нежитлові приміщення.

Згідно умов договорів позивач повинен був вносити орендну та суборендну плату, плату за експлуатаційні витрати, відшкодування за електроенергію та комунальні послуги щомісячно, але не пізніше визначеного даними договорами строку з моменту отримання рахунку на оплату.

Майнові зобов'язання, якi виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У вiдповiдностi до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають бути виконані належним чином i у встановлені законом або договором терміни.

Згідно зі ст. 19З Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та iншi учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином вiдповiдно до закону, інших правових актів, договору, а за вiдсутностi конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - вiдповiдно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У податковому обліку витрати на оренду приміщення, згідно зі ст. 5 Закону N 334/94-ВР, включаються до складу валових витрат такого платника податку. Плата за оренду установок, побутових приладів та іншого обладнання для провадження основної діяльності включається до складу валових витрат підприємства. Крім того, і вартість комунальних послуг орендованого приміщення може бути віднесена орендарями до валових витрат за рахунками орендодавців (узгодженими з орендарями щодо кількості спожитих послуг), про що також зазначено у листі Державної податкової адміністрації України від 05.01.2000, N 34/6/15-1116 "Про деякі питання оплати за використання орендованого майна".

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі N 2а/1570/7282/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий

О.В. Карась

Г.К Голубєва