Наукова новизна одержаних результатів

Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять такі висновки та положення:

- здійснено правове обґрунтування ПСБЮ як самостійної політики ЄС (хоч і тісно пов’язаною з іншими політиками ЄС, зокрема зовнішньою політикою та внутрішнім ринком), яка: охоплює три взаємозалежні у своєму розвитку складові (“свобода”, “безпека” та “юстиція”), кожна з яких створює окрему підсистему (будучи наділеною, окрім загальнополітичних ознак, індивідуальними особливостями історико-правового та інституційного розвитку); характеризується двовимірністю (внутрішній – в рамках ЄС та зовнішній – співробітництво з третіми державами та міжнародними організаціями); має власні цілі (створення відкритої та безпечної Європи, яка стоїть на захисті інтересів своїх громадян); та супроводжується постійним посиленням ролі ЄС і компетенції його інститутів, а в окремих сферах – делегуванням державами-членами частини своїх суверенних прав Союзу;

- подано періодизацію міжнародно-правового регулювання заснування та розвитку ПСБЮ, де за основу взято установчі договори ЄС, міжнародні договори, укладені між державами – членами ЄС, і ключові програмні документи ЄС у зазначеній сфері. Встановлено обсяг правових реформ на кожному етапі розвитку правового регулювання ПСБЮ, впродовж яких неформальне співробітництво між відповідними службами (безпеки, міграційними, охорони правопорядку та судовими органами) європейських держав було оформлено у вигляді двох опор ЄС (першої та третьої), а відтак трансформовано в єдину концепцію ПСБЮ, усі складові якої підпорядковано функціонуванню Європейського Союзу (колишній першій опорі ЄС);

- доведено, що Лісабонський договір 2007 р. відіграє вирішальну роль у процесі заснування та розвитку ПСБЮ: встановлює єдині правові та інституційні рамки формування ПСБЮ; запроваджує ефективну звичайну законодавчу процедуру прийняття рішень спільно Європарламентом та Радою кваліфікованою більшістю голосів; поширює на співробітництво поліції та судів держав-членів у кримінально-правовій сфері правовий інструментарій колишньої першої опори ЄС та компетенцію Суду ЄС; надає національним парламентам право перегляду проектів законодавчих актів ЄС на предмет дотримання принципів пропорційності та субсидіарності; розширює правові рамки забезпечення та розвитку ПСБЮ внаслідок надання юридичної обов’язковості Хартії основоположних прав Союзу; спрощує ведення переговорів та укладення угод ЄС із третіми державами у сферах СБЮ;

- визначено систему принципів правового регулювання ПСБЮ: принципи, які визначають поведінку держав-членів у сфері ПСБЮ (принцип лояльності, або сумлінної співпраці, солідарності, взаємного визнання, недискримінації); та принципи здійснення компетенції Союзу у сфері ПСБЮ (принцип надання компетенції, субсидіарності, пропорційності, поваги до суттєвих функцій держави);

- зроблено висновок, що правове регулювання імміграційної політики ЄС ґрунтується на таких засадах: інтегрування міграційних компонентів у інші сфери діяльності та політики ЄС; врахування колективного інтересу ЄС, специфічних потреб кожної держави-члена в процесі визначення та розвитку спільної імміграційної політики ЄС та інтересів мігрантів; забезпечення балансу між міграцією та розвитком; розвиток інтеграційного компоненту (інтеграція громадян третіх країн); взаємної відповідальності та солідарності держав-членів; відповідності нормам міжнародного права у сфері прав людини;

- доведено, що перепонами у створенні спільної Європейської системи притулку залишається недостатній рівень гармонізації матеріальних та особливо процесуальних норм притулку (що зумовлює необхідність удосконалення існуючих та ухвалення нових законодавчих інструментів ЄС);

- обґрунтовано еволюційний характер правового регулювання спільної політики ЄС у сфері зовнішніх кордонів (інформування та консультування в рамках міжурядового співробітництва, розвиток спільної політики у сфері прикордонного контролю в рамках першої опори, посилення “безпекового” компоненту на кордонах ЄС, вироблення концепції “інтегрованого прикордонного менеджменту”). Встановлено, що Лісабонський договір розставив нові акценти у політиці ЄС щодо зовнішніх кордонів – імплементація усіх існуючих і запровадження нових механізмів та інструментів контролю руху осіб через кордони ЄС, забезпечуючи баланс між принципами відкритості та безпеки;

- визначено тенденцію до зміцнення та підвищення ролі Європолу (набуття статусу агенції ЄС, розширення його компетенції, залучення до повноважень, якими, з огляду на суверенні права, наділені національні поліцейські органи, посилення інструментарію опрацювання інформації, удосконалення інституційного механізму щодо захисту персональних даних, спрощення процедури прийняття рішень Управлінською Радою) та водночас посилення контрольного механізму за його діяльністю як на національному (національними парламентами держав-членів) так і європейському (Європарламентом) рівнях;

- зроблено висновок про унікальність формування в рамках ЄС простору кримінальної юстиції, який – окрім традиційного міжурядового співробітництва (у формі спільних слідчих команд та обміну інформацією) – націлений на інтегрування національних кримінально-правових систем на основі широкого застосування (на всіх стадіях кримінального процесу) принципу взаємного визнання, зближення норм кримінального права держав –членів ЄС, функціонування Євроюсту, Європейської судової мережі (та інших аналогічних мереж), а також створення (у перспективі) Європейської Прокуратури;

- визначено спільні принципи, що покладені в основу законодавчих інструментів ЄС у сфері взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах: пряма та швидка передача ордерів чи інших судових рішень між компетентними судовими органами держав-членів; безпосереднє визнання та виконання рішень; незастосування принципу подвійної карності до визнання та виконання судових рішень, які стосуються тяжких злочинів; ne bis in idem; забезпечення демократії, поваги до прав людини та засадничих свобод, а також верховенства права;

- встановлено, що передбачена Лісабонським договором 2007 р. можливість створення при Євроюсті Європейської Прокуратури – це об’єднання в єдині інституційні рамки двох різних за своїм правовим статусом структур: горизонтальної системи співробітництва держав-членів у рамках Євроюсту (що ґрунтується на принципах міжурядового співробітництва) та вертикальної системи в рамках Європейської Прокуратури (з підпорядкуванням їй національних органів розслідування та звинувачення). Це неминуче впливатиме на структуру, завдання та порядок діяльності Євроюсту (з можливою передачею державами-членами частини своїх суверенних прав);

- визначено специфіку правових зв’язків у сфері СБЮ між ЄС та Радою Європи, ООН, ОБСЄ і Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права, яка полягає у спільності цілей, завдань, програм та заходів, а також – що особливо важливо – у взаємному доповненні правопорядків зазначених міжнародних організацій;

- визначено структуру (двосторонній та регіональний рівні співробітництва) та особливості імплементації компонентів СБЮ в рамках ЄПС. Встановлено, що впровадження диференційованого підходу в рамках регіонального виміру ЄПС (на відміну від двостороннього, який запроваджує однаковий правовий інструментарій) спрямоване на забезпечення внутрішньо-регіональної синергії, а не на вироблення стратегії різношвидкісного розвитку відносин з ЄС;

- зроблено висновок, що запровадження “Східного виміру” ЄПС змінює політичні рамки співробітництва Україна – ЄС з “партнерства” на “асоціацію”, але не впливає на зміст співробітництва визначеного Планом дій Україна – ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки, лише визначає його пріоритети у коротко- та середньостроковій перспективі, однак запроваджені Порядком денним асоціації Україна – ЄС інструменти підтримки України у виконанні пріоритетних завдань створюють нові можливості для досягнення цілей співробітництва;

- встановлено, що попри загальну картину вдосконалення українського законодавства відповідно до європейських та міжнародних стандартів, а також здійснення інших внутрішньодержавних реформ у сфері СБЮ, основними недоліками процесу забезпечення в Україні “безпечного та правового середовища” (як необхідної умови запровадження з боку ЄС безвізового режиму для громадян України) є: безсистемність і непослідовність законотворчої діяльності (зокрема у сфері запобігання та протидії організованій злочинності); необхідність ідеологічного та змістовного оновлення законодавства (в першу чергу кримінально-процесуального); переважання репресивного, а не превентивного методу правового регулювання (наприклад, у правоохоронній сфері); низький рівень імплементації нормативно-правових актів (здебільшого у сферах юстиції та безпеки);

- доведено, що співробітництво між Україною та ЄС у кримінальних і цивільних справах відбувається в рамках трьох правопорядків – універсального (на основі Конвенцій ООН), загальноєвропейського (на основі міжнародних договорів, укладених в рамках Ради Європи) та транснаціонального (на основі двосторонніх договорів між Україною та державами – членами ЄС) і здійснюється на різних стадіях цивільного і кримінального процесу. Обґрунтовано, що зазначений перелік може бути доповнений ще одним правопорядком – в разі укладення угоди про правову допомогу у цивільних справах між Україною та ЄС, яка є одним із способів розв’язання проблеми відсутності міжнародно-правових основ співробітництва між Україною та державами – членами ЄС у сфері взаємного визнання та виконання судових рішень;

Удосконалено:

- класифікацію форм співробітництва ЄС із третіми державами у сфері СБЮ, критерієм якої визначено різну ідеологічну основу зовнішньополітичних зв’язків Сторін (інтеграційна мета, запровадження спільного ПСБЮ, стратегічні партнерські паритетні відносини, розвиток співробітництва в окремих сферах СБЮ), що зумовлює застосування різної методології та набору правових інструментів;

- правові підходи до визначення свободи руху осіб, яка лежить в основі забезпечення “європейського простору свободи”. Як фундаментальне право громадянина ЄС ця свобода не обмежується економічною метою, а її основними ознаками є: безпосереднє застосування – без прийняття будь-яких спеціальних правових актів; гарантованість з урахуванням обмежень, закладених установчими договорами ЄС; умовність (відповідність критеріям фінансового забезпечення чи медичного страхування); надання національного режиму громадянам ЄС, які мають постійне місце проживання на території іншої держави-члена;

Отримало подальший розвиток:

- правова характеристика співробітництва між поліцейськими органами держав – членів ЄС, а саме – визначення слабких сторін цього співробітництва: залежність пріоритетів взаємодії поліцейських органів від політичної кон’юнктури ЄС, невисокий рівень імплементації законодавчих актів ЄС у зазначеній сфері, неналежна взаємодія та синергія між існуючими механізмами обміну інформацією та інформаційними системами.

Положення та висновки щодо правових засад заснування та розвитку ПСБЮ в рамках ЄС становлять певний внесок у розвиток теорії міжнародного права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень цієї тематики.

Отримані результати також можуть бути використані в процесі визначення напрямів здійснення правових та інституційних реформ в Україні, вироблення договірних зобов’язань України з ЄС, у тому числі вдосконалення двосторонніх та багатосторонніх механізмів співробітництва, у сфері СБЮ зокрема, а відтак – у контексті реалізації зовнішньополітичного курсу країни, пов’язаного з її інтеграцією в європейський політичний та правовий простір.

Наукові висновки та практичні пропозиції дисертаційного дослідження були використані у роботі Департаменту Європейського Союзу Міністерства закордонних справ України (№311/17-910-23 від 5 січня 2012 р.)

Матеріали, положення та висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому розумінню правової природи та змісту концепції ПСБЮ, що лежить в основі поглиблення євроінтеграційних процесів в ЄС. Будучи відносно новою політичною сферою (цілісно сформованою відповідно до Лісабонського договору 2007 р.), ПСБЮ вніс чимало нового в розвиток цілей, цінностей та пріоритетних завдань ЄС, а також зумовив позиціонування ЄС (як в середині Союзу, так і за його межами) як “відкритого та безпечного простору, який стоїть на службі та захисті громадян”.

Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі підготовки і перепідготовки фахівців, що займаються питаннями співпраці з Європейським Союзом, а також для підготовки відповідних курсів і спецкурсів, написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права і права Європейського Союзу.

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на таких науково-практичних конференціях: X міжнародній науково-практичній конференції “Новітні тенденції і стратегія розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти” (м. Київ: Українська академія зовнішньої торгівлі, 30 травня 2007 р., тези опубліковано); науковій конференції “Шевченківська весна 2009. Секція: порівняльне і європейське право” (м. Київ: Інститут міжнародних відносин КНУ ім.Тараса Шевченка, 26 березня 2009 р., тези опубліковано); науковій конференції “Дні порівняльного правознавства в Києві. Компаративістські читання” (м. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 8 – 11 квітня 2009 р., тези опубліковано); міжнародній конференції “Загальна декларація прав людини: міжнародне право та історичний розвиток” (Київ: Інститут міжнародних відносин КНУ ім.Тараса Шевченка, 20 травня 2009 р., тези опубліковано); конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин 2009” (м. Київ: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 22 жовтня 2009 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України” (м. Шамборі (Франція): Міністерство освіти і науки України, Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Савойський університет м. Шамборі (Франція) за підтримки Української асоціації порівняльного правознавства, 9 – 16 січня 2010 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Механізми кримінально-правового впливу: український та зарубіжний досвід” (м. Одеса: Одеська національна юридична академія, 9 – 10 квітня 2010 р., тези опубліковано); II науковій конференції “Дні порівняльного правознавства. Компаративістські читання” (м. Івано-Франківськ – Яремче: Інститут держави і права ім.

Проведений аналіз правових засад заснування та розвитку ПСБЮ в рамках ЄС дав змогу комплексно дослідити ПСБЮ, як цілісну політико-правову категорію, та дійти наступних висновків:

1. Становлення ПСБЮ в рамках ЄС – це складний та тривалий процес, в ході якого можна визначити, зважаючи на обсяг правових реформ, три основні етапи: до підписання Амстердамського договору, пост-Амстердамський та пост-Лісабонський періоди.

2. Етап, який передував підписанню Амстердамського договору відзначався розвитком від неформального співробітництва між службами безпеки, міграційними службами та службами охорони правопорядку в рамках спеціальних робочих груп (TREVI, Ad Hoc Immigration Group) до оформлення, відповідно до Маастрихтського договору, міжурядового співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ в рамках третьої опори ЄС, що відзначався політичним характером прийнятих рішень (окрім рішень прийнятих у формі Конвецій).

3. Вперше, на рівні установчих договорів, однією з цілей ЄС – збереження і розвиток Союзу як простору свободи, безпеки та юстиції, було визначено Амстердамським договором, який запровадив принципово важливі положення щодо досягнення зазначеної цілі: переніс питання політики щодо віз, притулку, імміграції та інших політик, пов’язаних з вільним пересування осіб, а також питання співробітництва у судовій сфері з цивільних справ, що мають транскордонні наслідки в рамки першої опори, надавши право органам Співтовариства приймати (у зазначених сферах) законодавчі акти (юридично-обов’язкові); інтегрував Шенгенські acquis до структури ЄС; вніс зміни та доповнення в рамках третьої опори, а саме забезпечив більш детальну програму спільних дій у сфері співробітництва служб поліції та співробітництва судових органів у кримінальних справах, визначив зміст та межі співробітництва в рамках Європолу, розширив правовий інструментарій за рахунок рамкових рішень, розширив компетенцію Суду ЄС (звернення до Суду ЄС з преюдиційним запитом стосовно чинності та тлумачення рамкових а також інших рішень чи конвенцій на підставі спеціальної декларації).

4. З підписанням Лісабонського договору, який здійснив суттєві нововведення у правове регулювання заснування та розвитку ПСБЮ, розпочався сучасний етап розвитку цього процесу. Зі скасуванням "піларної" структури завершується поступовий перехід сфер "свободи", "безпеки" та "юстиції" з міжурядової співпраці до компетенції функціонування Європейського Союзу (колишньої першої опори), що тягне за собою цілий комплекс правових, інституційних та процедурних реформ: встановлення єдиних правових та інституційних рамок формування ПСБЮ та, відповідно, припинення прийняття паралельних законодавчих актів ЄС; запровадження ефективної (звичайної законодавчої) процедури прийняття рішень (спільно Єпропарламентом та Радою, кваліфікованою більшістю голосів); поширення на співробітництво поліції та судів держав-членів у кримінально-правовій сфері правового інструментарію колишньої першої опори ЄС (регламенти, директиви та рішення); розширення ролі національних парламентів (отримують право перегляду висунутих Єврокомісією проектів законодавчих актів на предмет дотримання принципів пропорційності та субсидіарності); поширення компетенції (преюдиційні звернення та юрисдикція щодо розгляду справ) Суду ЄС на всі сфери ПСБЮ; надання юридичної обов’язковості Хартії основоположних прав Союзу (має своїм наслідком розширення правових рамок забезпечення та розвитку ПСБЮ); спрощення ведення переговорів та укладення угод з третіми державами (ЄС діє в межах Союзу та за його межами в якості єдиного суб’єкта з єдиним набором правових інструментів). За таких умов, Лісабонський договір визначає правові підстави здійснення реформ та сприяє більш доступній, ефективній, відкритій та демократичній діяльності ЄС у сфері свободи, безпеки та юстиції.

5. Розвиток сучасної концепції ПСБЮ, теоретичним підґрунтям якої є сукупність ідей лібералізму, космополітизму та європейської інтеграції, має еволюційний характер: від сфери міжурядового співробітництва, спрямованої на реалізацію інших політик ЄС, з відсутністю внутрішньої єдності складових та чітко визначених цілей реалізації спільного проекту – до формування самостійної політики ЄС.

6. Аналіз положень первинного та вторинного права ЄС дає змогу здійснити правове обґрунтування ПСБЮ як самостійної політики ЄС (хоч і тісно пов’язаною з іншими політиками ЄС, зокрема зовнішньою політикою та внутрішнім ринком), яка: охоплює три взаємозалежні у своєму розвитку складові (“свобода”, “безпека” та “юстиція”), кожна з яких створює окрему підсистему (будучи наділеною, окрім загальнополітичних ознак, індивідуальними особливостями історико-правового та інституційного розвитку); характеризується двохвимірністю (внутрішній – в рамках ЄС та зовнішній – співробітництво з третіми державами та міжнародними організаціями); має власні цілі (створення відкритої та безпечної Європи, яка стоїть на захисті інтересів своїх громадян); в основі якої лежать спільні принципи, єдині правові та інституційні рамки та дієвий набір правових інструментів; та супроводжується постійним посиленням ролі ЄС та компетенції його інститутів, а в окремих сферах – делегуванням державами-членами частини своїх суверенних прав Союзу.

7. На основі функціонального підходу, засадничі принципи заснування та розвитку ПСБЮ слід класифікувати на: принципи, які визначають поведінку держав-членів у сфері ПСБЮ (принцип лояльності, або сумлінної співпраці, солідарності, взаємного визнання, недискримінації); та принципи здійснення компетенції Союзу у сфері ПСБЮ (принцип надання компетенцій, субсидіарності, пропорційності, поваги до суттєвих функцій держави). При цьому, не можна не наголосити на важливому значенні та ролі Лісабонського договору у визначенні вищезазначених принципів. Що стосується першої групи принципів, то Лісабонський договір не лише закріплює нові (які не були визначені установчими договорами) принципи у сфері ПСБЮ (принцип взаємного визнання та солідарності), але й розширює сферу застосування раніше закріплених в установчому порядку принципів (принципу сумлінної співпраці або лояльності та принципу недискримінації). Стосовно другої групи принципів можна стверджувати, що у положеннях Лісабонського договору щодо поділу компетенції між ЄС та державами-членами у сфері ПСБЮ закладено двоякий потенціал – посилення компетенції ЄС у зазначеному домені та, одночасно, підстави для обмеження діяльності ЄС державами-членами.

8. Заснування та розвиток "простору свободи" передбачає забезпечення свободи руху осіб в рамках ЄС, розвиток та імплементацію імміграційної політики, створення Європейської системи притулку, а також політику у сфері прикордонного контролю.

9. Як одна з умов забезпечення ПСБЮ в рамках ЄС, свобода руху осіб має розглядається як фундаметальне право громадянина ЄС (вільний в’їзд на територію будь-якої з держав-членів та проживання на ній) та не визначається економічною метою, а її основними рисами є: безпосереднє застосування (не вимагає прийняття будь-яких правових актів національними органами чи органами ЄС); гарантованість з урахуванням обмежень закладених установчими договорами та заходів ухвалених на їх виконання (на підставах публічного порядку, безпеки та здоров’я); умовність (реалізація права на проживання протягом терміну більшого ніж шість місяців вимагає дотримання певних умов, зокрема займатися економічною діяльністю, мати відповідні засоби для проживання чи медичне страхування); забезпечення національного режиму (громадянам ЄС, які постійно проживають на території іншої держави-члена).

10. Спільна імміграційна політика ЄС розвивається на основі глобального підходу, що визначає її структуру, внутрішній вимір якої включає комплекс заходів на рівні ЄС щодо забезпечення спільних підходів у сфері легальної імміграції (визначення статусу тривалого перебування в ЄС; заходи щодо об’єднання сім’ї; єдині умови допуску громадян третіх країн в цілях навчання, обміну учнями, стажування та добровільного надання послуг; спільні підходи до трудової міграції; заходи щодо інтеграції іммігрантів) та боротьби з нелегальною імміграцією (візова політика; безпека кордонів; менеджмент зовнішніх кордонів; безпечні дорожні документи та документи, які засвідчують особу; боротьба з торгівлею людьми; боротьба з нелегальним працевлаштуванням; політика повернення; удосконалення обміну інформацією; співробітництво з третіми країнами). У свою чергу зовнішній вимір передбачає включення імміграційної сфери у зовнішню політику ЄС (у договори між ЄС та третіми державами, зокрема реадмісійні, а також створення широкого партнерства з країнами походження та транзиту з метою забезпечення балансу між міграцією та розвитком).

11. Правове регулювання імміграційної політики ЄС базується на таких засадах: інтегрування міграційних компонентів у інші сфери діяльності та політики ЄС; врахування колективного інтересу ЄС, специфічних потреб кожної держави-члена в процесі визначення та розвитку спільної імміграційної політики ЄС та інтересів мігрантів; забезпечення балансу між міграцією та розвитком; розвиток інтеграційного компоненту (інтеграція громадян третіх країн); взаємна відповідальність та солідарність держав-членів; відповідність нормам міжнародного права у сфері прав людини.

12. Незважаючи на широкий комплекс заходів ЄС щодо заснування спільної Європейської системи притулку, основними факторами завершення цього процесу залишається гармонізація матеріальних та, особливо, процесуальних норм притулку (недостатній рівень гармонізації зумовлює необхідність удосконалення існуючих та ухвалення нових законодавчих інструментів ЄС), а також поглиблення практичного співробітництва між державами-членами (зокрема, шляхом забезпечення ефективності функціонування Європейського офісу з підтримки притулку, а також надання компетентним органам держав-членів ЄС, які уповноважені приймати рішення щодо надання притулку, єдиного набору правових інструментів).

13. Зміни внесені Лісабонським договором у правові засади ПСБЮ, розставляють нові акценти у політиці ЄС в сфері прикордонного контролю, а саме: вироблення та імплементація стратегії поступового впровадження інтегрованого прикордонного менеджменту, що включає усі існуючі (та ті, які заплановано запровадити у перспективі) механізми та інструменти контролю руху осіб через кордони ЄС та метою якого є забезпечення балансу між принципами відкритості та безпеки кордонів ЄС (спрощення процедури перетину кордонів ЄС особами, які подорожують до ЄС на законних підставах чи потребують міжнародного захисту та одночасне посилення заходів безпеки з метою запобігання таким негативним явищам, як нелегальна міграція, торівля людьми, незаконне перевезення наркотиків та ін.).

14. Забезпечення простору безпеки в рамках ЄС - це гарантування безпеки та правової захищеності громадян ЄС, застосовуючи широкий підхід, який включає цілий комплекс заходів на рівні ЄС (заходи з запобігання та боротьби проти злочинності, расизму, та ксенофобії та заходи з координування та співпраці органів поліції, правосуддя та інших компетентних органів, взаємне визнання судових рішень у кримінальних справах та зближення норм кримінального права), як по горизонталі (залучення правоохоронних, судових, митних та інших компетентних органів держав-членів), так і по вертикалі (зокрема, міжнародне та регіональне співробітництво), розширюючи компетенцію інститутів ЄС у зазначеній сфері (створення нових структур та посилення компетенції існуючих), посилюючи роль національних парламентів (перевірка законодавчих актів на предмет дотримання принципу пропорційності та субсидіарності), визначаючи дієвий правовий інструментарій (регламенти, директиви та рішення), спрощуючи процедуру прийняття рішень (кваліфікованою більшістю голосів), а також запроваджуючи механізми взаємодії та взаємного доповнення європейського та національного рівнів забезпечення внутрішньої безпеки (підпорядкувавши їх єдиним принципам та Моделі Європейської безпеки, відповідно до Стратегії внутрішньої безпеки ЄС).

15. Співробітництво між поліцейськими органами держав-членів має свою структуру, яка включає співробітництво органів поліції та співробітництво митних адміністрацій, і форми – оперативна взаємодія (створення спільних слідчих команд, переслідування по “гарячих слідах”, організаційна підтримка) та обмін інформаціє (що базується на принципі доступності). Незважаючи на тісний та інтенсивний характер цього співробітництва, його слабкими сторонами є залежність пріоритетів взаємодії поліцейських органів від політичної кон’юктури ЄС, не високий рівень імплементації законодавчих актів ЄС у зазначеній сфері, неналежна взаємодія та синергія між існуючими механізмами обміну інформацією та інформаційними системами. Прийняття Стратегії поліцейського співробітництва в рамках Союзу та розробка Кодексу поліцейського співробітництва для ЄС сприяли б визначенню спільних політичних цілей та пріоритетів, а також консолідації правових інструментів ЄС (у формі юридично-обовязкового законодавчого акту ЄС) у вказаній сфері співробітництва. У свою чергу трансформація існуючих інформаційних систем в Єдину інформаційну систему або гармонізація форматів роботи з даними та доступу до них між усіма існуючими інформаційними системами, сприяли б усуненню недоліків інформаційного співробітництва, зокрема дублювання функцій.

16. Слід відзначити тенденцію до зміцнення та підвищення ролі Європолу (набуття статусу агенції ЄС, посилення інструментарію опрацювання інформації, удосконалення інституційного механізму з захисту персональних даних, спрощення процедури прийняття рішень Управлінською Радою), розширення його компетенції (поступово перебирає на себе повноваження, якими традиційно наділені національні поліцейські органи, оскільки окрім збору, зберігання, опрацювання та обміну інформацією, в тому числі з третіми державами, перед ним ставиться завдання щодо координації, організації, вчинення слідчих та оперативних дій разом з компетентними органами держави-члена чи у складі спільних слідчих команд в цілях боротьби з серйозними транскордонними злочинами) та, одночасно, посилення контрольного механізму за його діяльністю, як на національному (національними парламентами держав-членів), так і європейському (Європарламентом) рівнях.

17. Одна з перваг ПСБЮ – ефективний доступ до правосуддя, забезпечується в рамках Європейського простору юстиції, що передбачає цілий комплекс заходів, як щодо створення Європейського простору кримінальної юстиції, так і Європейського простору цивільного правосуддя.

18. Формування в рамках ЄС простору кримінальної юстиції, є унікальним явищем, оскільки, окрім традиційного міжурядового співробітництва (у формі спільних слідчих команд та обміну інформацією), передбачає інтегрування національних кримінально-правових систем на основі широкого застосування (на всіх стадіях кримінального процесу) принципу взаємного визнання, зближення норм кримінального права держав-членів ЄС, функціонування Євроюсту, Європейської судової мережі (та інших аналогічних мереж), а також створення (у перспективі) Європейської Прокуратури.

19. Спільними принципами, що покладені в основу правових інструментів ЄС у сфері взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах є: пряма та швидка передача ордерів чи інших судових рішень між компетентними судовими органами держав-членів; безпосереднє визнання та виконання рішень; не застосування принципу подвійної карності до визнання та виконання судових рішень, які стосуються тяжких злочинів; ne bis in idem; забезпечення демократії, поваги до прав людини та засадничих свобод, а також верховенства права.

20. Окрім горизонтальної системи співробітництва судових орнанів держав-членів, в межах ЄС розвивається нова європейська система сівробітництва у сфері юстиції, інституційними рамками якої є Євроюст, який наділений (відповідно до Лісабонського договору) значним потенціалом. Одночасно зі спрощенням та покращенням координації між компетентними судовими органами держав-членів ЄС у процесі розслідування та покарання ними серйозних злочинів, та тісною співпрацею з Європейською судовою мережею (та іншими відповідними мережами), Лісабонський договір про функціонування ЄС передбачає можливість створення при Євроюсті Європейської Прокуратури, яка є вертикальною системою (оскільки їй підпорядковуватимуться національні органи розслідування та звинувачення), що кардинально впливатиме на структуру, завдання та порядок діяльності Євроюсту.

21. Створення європейського простору цивільного правосуддя передбачає цілий комплекс заходів, як законодавчих (в основі яких лежить принцип взаємного визнання та виконання судових рішень чи принципи міжурядового співробітництва; ті, які сприяють відповідності чинних у державах-членах норм, що стосуються колізії правових норм та юрисдикції; чи метою яких, є спрощення доступу до правосуддя), так і практичного характеру (спрощення співробіництва між державами-членами в рамках Європейськох судової мережі у цивільних та торгових справах; функціонування електронного порталу "е-юстиція"; підтримка навчання суддів та судового персоналу).

22. Розвиток права ЄС у сфері цивільного судочинства свідчить про формування якісно нового комплексу правил – цивільного процесуального права ЄС, яке охоплює спільні реально застосовні норми, що стосуються окремих процесуальних інститутів (підсудність та виконання судових рішень; вручення судових документів; дослідження доказів; обмін правовою інформацією) та базується на принципах свободи руху судових рішень в рамках ЄС, забезпечення права на належний захист, правової визначеності та вирішення спору належним судом. Водночас слабкими сторонами судового співробітництва у цивільних справах є несистемний характер законодавчих актів ЄС у зазначеній сфері правового регулювання (що вимагає систематизації відповідних правових інструментів ЄС), а також не достатній рівень гармонізації національних правових норм (зокрема, у сфері спадкування та заповітів чи права, яке застосовується до шлюбно-сімейних відносин).

23. Концепція ПСБЮ інтегрується у визначення та імплементацію інших політик та сфер діяльності ЄС, є важливим чинником зовнішньої політики Союзу. Успішне заснування та розвиток ПСБЮ можливе за умови ефективного поєднання внутрішніх заходів (на рівні ЄС та держав-членів) та співробітництва з третіми державами і міжнародними організаціями у сфері СБЮ. В основу "зовнішнього виміру" ПСБЮ, цілями якого є реалізація "внутрішнього виміру" ПСБЮ (зокрема шляхом "експорту" європейських цінностей в треті держави), покладено принцип диференціації (визначення пріоритетів та, відповідно, інструментів співробітництва залежно від статусу третьої держави у її відносинах з ЄС), а його ефективність у значній мірі залежить від "інтересу" (стратегічного, економічного чи ін.) третіх держав (який може бути забезпечено перевагами від співробітництва у інших сферах чи заохочувальними заходами).

24. Характерною рисою взаємодії ЄС з третіми державами у сфері СБЮ є зміна пріоритетів співробітництва за географічним принципом (співпраця за усім спектром напрямків свободи, безпеки та юстиції має розвиватися з країнами-кандидатами, країнами-сусідами та деякими іншими країнами, що мають особливі стосунки з ЄС, з іншими третіми країнами достатньою є співпраця за окремими напрямами). Беручи за основу географічний принцип та, відповідно, різну ідеологічну основу зовнішньополітичних зв’язків ЄС (інтеграційна мета, запровадження спільного ПСБЮ, стратегічні партнерські паритетні відносини, розвиток співробітництва в окремих сферах СБЮ) можна здійснити таку класифікацію форм співробітництва ЄС з третіми державами у сфері СБЮ: допомога країнам-кандидатам та країнам з перспективою членства в ЄС у запровадженні acquis у сфері СБЮ; імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до ЄПС; стратегічне партнерство; тісне партнерство; та інші (обмежені) форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері СБЮ.

25. ЄС застосовує єдину методологію до країн-кандидатів та потенційних кандидатів. Процес стабілізації та асоціації поступово інкорпорував інструментарій процесу розширення, поклавши в основу співробітництва у сфері СБЮ, як з країнами Партнерства щодо приєднання, так і Європейського партнерства принцип інтеграції в ПСБЮ. Хоча рівень досягнутого у зазначеному процесі прогресу відрізняється не лише між зазначеними групами країн, але й між країнами однієї групи (більше того, не є співрозмірними результати внутрідержавних перетворень у сфері демократії, верховенства права, дотримання прав людини, а також законодавчих та інституційних реформ окремих країн Західних Балкан, зокрема Сербії, та деяких країн Східного партнерства, зокрема України).

26. Співробітництво між ЄС та країнами ЄАВТ має амбітну мету – максимальна участь в ПСБЮ (без євроінтеграційних перспектив). Наразі можна констатувати запровадження між Сторонами спільного простору СБЮ, в рамках якого забезпечено свободу руху осіб (внаслідок приєнання зазначених країн до Шенгенської та Дублінської систем), встановлено Союзні правила, процедури та механізми співробітництва у кримінальних справах, а також універсальні принципи та норми співробітництва в цивільних справах.

27. Різним є змістовне наповнення та інструментарій стратегічного співробітництва ЄС з третіми державами у сфері СБЮ. Так, співробітництво між ЄС та США має на меті встановлення трансатлантичного діалогу у сфері СБЮ, в якому домінують питання безпеки, а міжнародні угоди, що визначають правові рамки взаємодії Сторін, спрямовані на подолання спільних загроз та викликів. Кінцевою ж метою співробітництва ЄС – Росія є запровадження спільного простору СБЮ, однак інструментарій цього співробітництва схожий за своєю формою, структурою та напрямами співробітництва на інструментарій, запроваджений ЄС в рамках Європейської політики сусідства, за винятком його націленості (не породжує зобов’язання щодо внутрішніх реформ у відповідності з європейськими стандартами).

28. Спільними рисами співробітництва ЄС у сфері СБЮ з стратегічними та тісними партнерами (США, Росією та державами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі) є глибокі партнерські відносини, які базуються на принципах паритетності та взаємності та здійснюються за усім спектром напрямів свободи, безпеки та юстиції. Проте відмінності у цілях співробітництва ЄС з зазначеними групами країн (встановлення тісного трансатлантичного діалогу з США; запровадження спільного простору СБЮ з Росією; та залучення країн ЄАВТ до ПСБЮ ЄС) зумовили застосування різного правового інструментарію (міжнародних договорів, міжнародних актів незобов’язального характеру, приєднання до правового інструментарію, що визначає відносини між державами-членами ЄС).

29. У свою чергу до інших форм співробітництва (політично їх окреслено, як партнерські, стратегічні чи навіть асоціативні, що не зовсім відповідає їх змістовному наповненню) включена взаємодія з третіми державами, які співпрацюють за окремими напрямами у сфері СБЮ. Характерним є правова регламентація обмеженого кола питань, які становлять інтерес передусім для зовнішньої політики ЄС (реадмісія, боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, торгівлею наркотиками). В багатьох випадках співробітництво за напрямом “юстиція” не отримує жодної правової регламентації, а такий компонент, як “свобода” (в разі його наявності) включає візовий діалог, або, рідше, перспективу спрощення візового режиму.

30. ЄПС включає два рівні співробітництва – двосторонній (між ЄС та конкретною державою-сусідом) та багатосторонній (регіональний). Двосторонній рівень запроваджує однакові інструменти співробітництва, як для країн Євро-Середземноморського партнерства, так і для держав учасниць процесу Партнерства та співробітництва. Водночас за змістом співробітництва у сфері СБЮ, Плани дій зі Східними державами-сусідами більш схожі до програм Європейського партнерства, оскільки ставлять за мету здійснення докорінних інституційни та законодавчих реформ та адаптацію до європейських норм і стандартів, проте (на відміну від програм Європейського партнерства) не визначають жодних євроінтеграційних перспектив. У свою чергу в основі регіонального виміру ЄПС лежить принцип диференціації, який передбачає забезпечення внутрішньо-регіональної синергії, а не запровадження стратегії різношвидкісного інтегрування в ЄС.

31. Правові зв’язки у сфері СБЮ між ЄС та Радою Європи, ООН, ОБСЄ і Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права характеризуються спільністю цілей, завдань, програм та заходів, а також, що особливо важливо, взаємним доповнення правопорядків Сторін.

32. Співробітництво між Україною та ЄС у сфері СБЮ базується на такому інструменті ЄПС, як План дій у сфері ЮСБ 2007 р., який доповнюється, запровадженими в рамках ПДА та Східного партнерства, інструментами підтримки (зокрема технічною допомогою) України у виконанні поставлених перед нею завдань. Запровадженя “Східного виміру” ЄПС змінює політичні рамки співробітництва Україна – ЄС з “партнерства” на “асоціацію”. Це не впливає на зміст співробітництва у сфері ЮСБ (визначеного Планом дій у сфері ЮСБ) лише окреслює його пріоритети у коротко та середньостроковій перспективі. Проте, запроваджені ПДА інструменти підтримки України у виконані пріоритетних завдань створюють нові можливості для досягнення цілей визначених Сторонами.

33. Для України однією з пріоритетних цілей співробітництва з ЄС у сфері СБЮ є безвізовий режим поїздок українських громадян до ЄС (Угода між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз не забезпечує взаємності Сторін у візовій сфері, лише частково вирішує проблему, зокрема спрощує процедури оформлення віз для окремих категорій українських громадян), перспектива якого визначена Планом дій Україна – ЄС у сфері ЮСБ, Угодою між Україною і ЄС про спрощення оформлення віз та ПДА, а політико-правовими підставами його забезпечення є Стокгольмська програма 2009 р. та Повідомлення "Східне партнерство" 2008 р. Наразі Україна перебуває на операційній стадії безвізового діалогу, що передбачає виконання Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. Належна імплементація зазначеного документу є доведенням відповідності нашої держави критерію "безпечного середовища", а саме забезпечення достатнього рівня правового регулювання у сфері міграції та притулку, управління міграцією, інтегрованого прикордонного менеджменту, боротьби зі злочинністю та доступу до правосуддя.

34. Попри загальну картину удосконалення українського законодавства у міграційній сфері та у сфері притулку, що відбувається в процесі гармонізації до міжнародних та європейських стандартів, його недоліками є: несистемний характер (схвалена Концепція державної міграційної політики України сприятиме підпорядкуванню нормативно-правових актів єдиним цілям, принципам та завданням); зважаючи на переважний розвиток правового регулювання боротьби з нелегальною міграцією, приділення недостатньої уваги розбудові правових основ попередження нелегальної міграції, та окремих аспектів іншої складової міграційної політики – легальної міграції (зокрема інтеграції іноземців). Водночас можна стверджувати про зростання можливостей та потенціалу України у сфері підвищення ефективності управління міграцією. Довгоочікуваним успіхом у інституційному забезпеченні управління міграцією є створення єдиного державного органу у сфері міграції та наділення його усіма необхідними повноваженнями (у тому числі правоохоронними, хоч і опосередковано - через службу створену на базі МВС та підпорядковану функціонально Державній міграційній службі) у цій царині.

35. Практичними кроками щодо впровадження в Україні інтегрованої моделі управління кордонами є адаптація українського законодавства до європейських стандартів, зокрема щодо створення сучасної прикордонної служби європейського типу, врегулювання правових та практичних аспектів діяльності ДПСУ у пунктах пропуску через державний кордон, визначення конкретних процедур і правил перетину державного кордону. Прийняття Концепції інтегрованого управління кордонами та Плану заходів щодо її реалізації є початком нового етапу у розвитку національних підходів до прикордонного менеджменту – переходу від фрагментарного підходу (обмеженого функцією охорони кордону) до інтегрованого, що включає широку інституційну взаємодію як на національному, так і міжнародному рівнях в цілях забезпечення балансу між безпекою та відкритістю кордонів.

36. В Україні забезпечено належну організаційно-правову основу боротьби з тероризмом, проте відсутня єдина скоординована політика запобігання та протидії організованій злочинності. Незважаючи на певний прогрес у законодавчій та інституційній сферах, законотворча діяльність є безсистемною, непослідовною і має у більшості випадків репресивну спрямованість, що зумовлює необхідність консолідації та систематизації заходів, що здійснюються правоохоронними органами в зазначеній сфері. Що стосується співробітництва правоохоронних органів України та відповідних служб ЄС, то воно полягає здебільшого у обміні інформацією, досвідом та підготовкою особового складу. Одним з шляхів залученя представників правоохоронних органів України до проведення спільних (з їх європейськими колегами) оперативних заходів на території держав-членів ЄС та України є укладення угоди про оперативне співробітництво з Європолом.

37. Аналіз стану національного правового регулювання у сферах юстиції та безпеки громадян свідчать про досягнення різного рівня прогресу (оцінка якого здійснена на основі критеріїв відповідності міжнародним та європейським стандартам, ратифікації ключових міжнародно-правових актів, а також вироблення, на цій основі, відповідних політик та стратегій): від помітного (беручи до уваги врахування практично всіх рекомендацій міжнародних органів – у сфері боротьби з відмиванням брудних грошей та фінансуванням тероризму та, враховуючи відповідність європейським стандартам закріплених законодавчо національних заходів, – у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) до помірного (через все ще триваючий процес вироблення інструментарію реалізації фундаментальних законодавчих засад – у сфері боротьби з торгівлею людьми, а також у зв’язку з не повною відповідністю міжнародним стандартам з ключових питань – у сфері боротьби з корупцією та реформування судової системи) та незначного (у зв’язку з відсутністю фундаментальних законодавчих засад - у сфері реформування пенітенціарної системи). Водночас спільною проблемою на всіх зазначених напрямах правового регулювання є реалізація законодавчих норм, вирішенню якої, зокрема сприятиме прийняття та чітке виконання відповідних планів дій з вказівкою суб’єктів, часових рамок та механізмів виконання, а також ширше залучення допомоги спеціалізованих міжнародних організацій, органів, фондів, програм та експертів. Однак, жодні законодавчі або адміністративні заходи, навіть якщо вони в повній мірі відповідають європейським та міжнародним нормам і стандартам, не можуть бути ефективними без: політичної волі на всіх рівнях влади, зокрема щодо забезпечення незалежності правоохоронної, передусім судової, системи чи протидії корупції у всіх сферах суспільного та політичного життя; активної позиції та чітких і дієвих механізмів контролю з боку громадськості.

38. Судове співробітництво між Україною та ЄС відбувається в рамках трьох правопорядків – універсального (на основі Конвенцій ООН), загальноєвропейського (на основі міжнародних договорів укладених в рамках Ради Європи) та транснаціонального (на основі двосторонніх договорів між Україною та державами-членами ЄС), і здійснюється на різних стадіях цивільного і кримінального процесу.

39. Недоліком правового співробітництва Україна – ЄС у цивільних справах є відсутність міжнародно-правових основ співробітництва з державами-членами ЄС у сфері взаємного визнання і виконання судових рішень (таке співробітництво здійснюється лише з окремими державами-членами, на основі двосторонніх договорів про правову допомогу), що значно ускладнює доступ громадян сторін до правосуддя. Виходом з цієї ситуації може стати укладення угоди про правову допомогу у цивільних справах між Україною та ЄС, яка, забезпечивши багатосторонню основу цього співробітництва, може закріпити положення щодо спрощення процедур та розширення сфер співробітництва, закріпити принципи, норми та механізми максимально наближені до тих, що існують в рамках правопорядку ЄС (що має тенденцію до постійної лібералізації міждержавної взаємодії, зокрема стосовно взаємного визнання та виконання судових рішень, а також поширюється на нові інститути права - шлюб, спадкування, договірні та не договірні зобов’язання тощо).

40. Cпівробітництво Україна – ЄС у кримінальних справах здійснюється на всіх стадіях кримінального процесу та набуває таких основних форм: виконання або надання допомоги в проведенні процесуальних дій на території іноземної держави; обмін інформацією (нові можливості для якого може відкрити Угода з Євроюстом); видача (екстрадиція) осіб, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочинів; визнання та виконання вироку винесеного однією договірною державою на території іншої договірної держави. Що стосується останньої форми співробітництва, то вона, хоч і регламентується низкою міжнародно-правових актів, однак спричиняє труднощі в процесі їх імплементації українськими судовими органами. Причиною цьому є, в першу чергу, відсутність регулювання зазначених питань чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, який потребує суттєвого оновлення – як ідеологічного, так і змістовного. Іншим важливим завданням, яке стоїть на порядку денному співробітництва сторін у кримінальних справах є приєднання України до Римського Статуту та визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, що дозволить розмовляти з ЄС "однією мовою" у справі боротьби з тяжкими злочинами, які загрожують миру, безпеці і викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства.

41. Ратифікація Україною основних міжнародно-правових інструментів співробітництва у кримінальних та цивільних справах передбачає приведення національних норм у відповідність до універсальних та загальноєвропейських стандартів, наслідком чого є зближення національних кримінально-правових та цивільно-правових систем України та держав-членів ЄС. Водночас трансформація універсальних та загальноєвропейських правових норм у зазначеній сфері у право ЄС доповнюється заходами щодо створення в рамках ЄС простору юстиції, що, у свою чергу, зумовлює закріплення та широке застосування до співробітництва між державами-членами ЄС принципу взаємного визнання, а від так – забезпечення свободи руху судових рішень у кримінальних та цивільних справах.

42. Таким чином ПСБЮ, як політико-правова категорія, відображає правовий характер діяльності та взаємодії ЄС (як суб’єкта міжнародного права, а також його інституцій), його держав-членів та третіх держав (в тому числі їх поліцейських, митних, прикордонних та судових органів), а також міжнародних організацій (як універсального так і регіонального характеру) у сфері забезпечення свободи, безпеки та належного правового середовища для громадян ЄС. Процес розвитку ПСБЮ є надзвичайно динамічним, він супроводжується постійним посиленням ролі ЄС та компетенції його інститутів, а в окремих сферах – делегуванням державами-членами частитни своїх суверенних прав Союзу (зокрема, у сфері безпеки та юстиції), а також зростанням ваги зовнішнього виміру цього простору, що зумовлено як особливою природою цієї міжнародної організації, так і глобалізаційними процесами, які "не залишають в сучасному правовому середовищі світу і Європи місця односторонній поведінці і необмеженому суверенітету" [24, c. 36], спонукають до адекватного реагування на спільні виклики та загрози.