Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Слов’янськ, Україна: епіцентр благодійності та війни
- Усиновлення в Україні
- Початок руху
- Поточна ситуація
- Евакуація дітей та сімей
- Вчасно
- Евакуація продовжується
- Євангельське християнство у східній Україні: між розколом та єдністю
Що дає нам надіюНещодавно нам порадили “просто почекати”. Ми непевні заради чого, але ми готові. Ми намагаємось робити те, що вважаємо правильним зараз, але все всередині нас волає про повернення до нормального життя, яким би воно не було. Ми знаємо напевне, що Господь добрий та праведний в усіх судах Своїх, і що зло не має відношення до Його дій. Нинішня ситуація не може бути Його волею для України, і тільки Він може змінити ці обставини на краще. Саме це допомагає нам йти, молитися та дає надію. Слов’янськ, Україна: епіцентр благодійності та війниКарен Спрінгс Слов’янськ, місто у східній Україні з населенням близько 130 тисяч мешканців, не очікувано прославився на увесь світ, оскільки став одним з епіцентрів затяжної кризи в Україні. Ключове місто для Донецької, Луганської та Харківської областей та стратегічне місце розташування проросійських сепаратистів. Однак, ще до початку міжнародної уваги, яку місто отримало протягом останніх місяців, Слов’янськ був епіцентром іншої революції, революції усиновлення. Усиновлення в УкраїніЗ 2004 національне усиновлення та рух піклування про сиріт був в Україні на підйомі. Країна, в котрій колись усиновлення вважалось табу або незвичайною практикою, пережила драматичний зсув у відношенні до сиріт, настільки значний, що у 2013 Україна була визнана ЮНІСЕФ країною, яка демонструє найбільший прогресує у захисті дітей та реформі соціального захисту у Східній Європі. Більшу частину цього успіху можна віднести на рахунок християнської спільноти і альянсу однодумців-індивидів, організацій та церков, котрі об’єдналися у 2010, щоб утворити альянс “Україна без сиріт”. Його бачення можна прослідити до руху, котрий розпочався одинадцять років тому у Слов’янську, тому самому Слов’янську, котрий сьогодні постійно у заголовках світової преси. Початок рухуЦерква Доброї звістки, спільнота, що нараховує близько 600 членів та п’ять дочірніх церков у Слов’янську, була у перших рядах популяризації національного усиновлення в Україні та Росії протягом останнього десятиліття. Завдяки її кампаніям та популяризації усиновлення та опікунства, більш як сто українських дітей були прийняті родинами тільки в одному Слов’янську. Приклад Церкви Доброї звістки надихав сотні церков по всій Україні та Росії і, в результаті, рух усиновлення почав рости. Поточна ситуаціяСьогодні світ визнає Слов’янськ не завдяки його трансформуючій роботі по усиновленню, а завдяки проросійським сепаратистам, що захопили контроль над містом, та насиллю, що відбувається тут. На початку травня у Слов’янську посилилися активні бойові дії і було очевидно, що необхідно робити активні кроки, щоб гарантувати безпеку всиновленим дітям та їх родинам. Безпека сиротинця “Паруса надії”, який підтримує Церква Доброї звістки, стала пріоритетом для пасторів цієї спільноти, Сергія Демідовича та Петра Дудніка. Евакуація дітей та сімейКрай необхідно було вивезти дітей з зони військових дій. “Я знаю, що таке травмована дитина”, каже пастор Петро Дуднік, “і ми не хочемо, щоби діти бачили, що тут відбувається. Ми не хочемо, щоб ці діти зазнали ще більшої травми, чим та, якої вони вже зазнали”. Вранці 17 травня діти з сиротинця “Паруса надії” були евакуйовані до християнського табору поблизу Києва. З часу евакуації дітей, пастор Петро Дуднік та його дружина Тамара допомагають координувати вивезення інших прийомних сімей, дітей з опікунами, а також нужденні сім’ї. У абсолютно знеструмленім місті та за відсутності руху громадського транспорту, координувати вивезення сімей з міста стало непростим, щоденним завданням пастора Петра. ВчасноЯк оказалось, евакуація дітей була вчасною. За день сепаратисти окупували територію, а за декілька днів сиротинець став місцем бойових дій, котрі нанесли масштабні ушкодження ззовні будівлі та повибивали багато вікон. Ті, хто був евакуйований, мають дякувати Богові за те, що Він надав безпечне місце у необхідний час. Евакуація продовжуєтьсяОднак діяльність у Слов’янську не зупинилася з евакуацією. Після того, як вдалося вивезти свою родину у небезпечне місце, пастор Петро вирішив повернутися до Слов’янська, щоби допомогти тим, хто не має можливості евакуюватися. Їжі недостатньо, більшість магазинів у Слов’янську зачинені, тому пастор Петро та його команда регулярно відвідують нужденні сім’ї і забезпечують їх їжею та речами першої необхідності. Забезпечення їжею та задовільнення базових потреб для пастора Петра стає можливістю молитися з людьми та розповідати їм Євангеліє. “Всі живуть у страху. Ми можемо поширювати молитовні буклети, молитви, що містять Псалми”. Люди відкриті та звертаються до Бога у молитві як ніколи до цього. Пастор Петро не хоче обговорювати політику чи погляди. Для нього криза – це можливість для церкви бути церквою і залишатися світлом у час темряви. “Ми, церква, маємо бути вище за ситуацію. Ми маємо піднестися вище знамен, котрими розмахують. Ми не можемо фокусуватись на політиці. Ми служимо усім – пораненим та голодним по обидва боки... це наше покликання”. Тому він продовжує роздавати їжу та телефонувати тим, хто називають себе проросійськими, а також патріотам України. Для пастора Петра це шанс поділитися любов’ю Христа, і він каже, що залишиться у Слов’янську доти, доки зможе, роблячи те, що робив завжди – служив мешканцям цього міста. Карен Спрінгс – служить в організації “Орфан’с Проміс”, служінні, Крістан Бродкастінг Нетворк – Сі-Ай-Ес, Київ, Україна. Євангельське християнство у східній Україні: між розколом та єдністюДжон Уайт В Донецьку люди залишаються по домівках, дивляться новини та читають найсвіжішу інформацію в Інтернет. Страх перед українськими націоналістами з заходу і російським вторгненням зі сходу примушує людей читати, дивитись та очікувати. Повсякденне життя тут продовжується, вулиці велелюдні, хоча деякі важливі публічні події, наприклад футбольний матч донецького “Шахтаря”, вже не збирають такі натовпи, як зазвичай. Домінує напруга та невпевненість, і люди втомлюються, оскільки криза тягнеться тижнями та місяцями. Українська криза, що почалася з протесту на Майдані в центрі Києва, пригорнула деяку увагу у східній Україні, але зовсім не змінила життя. Тепер, після російської анексії Криму, з тисячами російських вояків на кордоні східної України та захопленням сепаратистами адміністративних будівель Донецька, напруга та розділення суттєво посилились, вони також вплинули на євангеліків. жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|