Вечорниці на андрія мета

Великий історик античності Геродот, який жив у V ст. до Христа, стверджував: "Якби всім народам у світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні". Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість одна з най­давніших і найбагатших.

Із прийняттям християнства на Русі впроваджувалися нові святкові дати, проте залишалася народна обрядова основа, яка упродовж століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Таке поєднання називають дво­вір'ям... Поєднання різноманітних обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми не уявляємо зими без Різдва Христового, куті і колядників, весни — без Великодня, писанок і гаївки, літа — без Зелених свят і купальських обрядів...

Наближається одне із зимових свят, улюблених серед української молоді, — свято Андрія Первозваного, або, як у народі кажуть, Андрея.

Спробуємо відтворити, як колись в українському селі святкували Андрія. Але спершу послухаємо розповідь про святого апостола Андрія Первозваного.

II. Виступ учня.

Святий Андрій названий Первозваним, бо він першим із апостолів пішов за Христом, а потім привів до нього свого брата — святого апостола Петра. В юності майбутній апостол, який був родом із Вісаїди, всім серцем віддався Богові. Він не одружувався і разом зі своїм братом займався рибальством.

Коли над Ізраїлем рознісся голос святого пророка, Предтечі і Хрести­теля Господнього Івана, св. Андрій став його найближчим учнем.

Після того, як Святий Дух зійшов на апостолів, св. Андрій подався з проповіддю Слова Божого у східні країни. Пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов побережжя Чорного моря, Крим, Причорномор'я і по Дніпру піднявся до того місця, де сьогодні красується місто Київ. Тут він зупинився поблизу Київських гір на нічліг. Проки­нувшись вранці, він сказав учням, які були з ним: "Чи бачите гори ці? На цих горах засіяє благодать Божа, буде великий город, і Бог воздвигне багато церков". Апостол піднявся на гори, поблагословив їх і поставив хрест. Помолившись, він поплив далі Дніпром, добрався до поселень слов'ян, де був заснований Новгород. Звідси він пройшов через землі варягів, Рим і знову повернувся у Фракію, де в невеликому поселені Візантії, майбутньому Константинополі, заснував християнську церкву. На своєму шляху Первозваний апостол зазнав чимало горя і мук від язичників: — його виганяли з міст, били.

Із волі Господньої св. Андрій вершив чудеса — дотиком рук зцілював багатьох хворих, сліпих робив зрячими.

Останнім містом, куди прийшов апостол і де йому суджено було прийняти мученицьку смерть, було місто Патри. Запеклий язичник, правитель міста Егеат, незважаючи на прагнення святого відкрити йому християнську тайну вічного життя, наказав розіп'яти апостола. Андрій Первозваний з молитвою до Господа сам прийшов на місце страти. Прив'язаний до хреста, два дні навчав святий людей, які зібралися навколо. Городяни всім серцем співчували апостолу і вимагали зняти його з хреста. Злякавшись народного гніву, Егеат наказав припинити страту. Але св. Андрій почав молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті: "Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій". Тоді яскраве сяйво освітило хрест і розп'ятого на нім мученика.

Коли сяйво щезло, св. Андрій Первозваний уже віддав свою душу Господу. Максимілла, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з почестями похоронила його. Кілька століть пізніше, при імператорі Константині Великому, мощі св. Андрія було урочисто перенесено в Константинополь і захоронено в храмі Святих Апостолів.

Учитель. Прослухавши короткий життєпис святого апостола Андрія Первозваного, можемо зробити висновок: ні його життя, ні діяння не мають нічого спільного з тими елементами дохристиянських обрядів, які спостерігалися у розвагах молоді напередодні свята Андрія.

III. Вечорниці на Андрія.

Інтер'єр сільської хати. У центрі — стіл, застелений вишитою скатертиною. На печі сидить літня жінка, в руках у неї — в 'язання. На ослінчику сидять дві жінки. Ганна. (Підводиться). Ой, засиділась я в тебе, пора й додому. Марія. Не поспішай, ще не пізно. Ганна. Он за вікном уже темніє.

М а р і я. І що з того, що темніє? Година ще рання. Сказано: груднева днина куца: сюди тень, туди тень — та й минув день.

Ганна. Що правда, то правда. Я ніяк не справляюся з роботою.

Марія. Робота не заєць, у ліс не втече. Та й чи мало ми наробилися від ранньої весни й до пізньої осені?!

Ганна. Дякувати Богу, осінь гарна була. Дала людям і врожай зібрати, і озимину засіяти, і землю на зяб виорати. А ти часник посадила?

Марія. Аякже, з цим я справляюся до Дмитра. Бо, за народним повір'ям, після Дмитра вже часнику садити не можна.

Ганна. І ти в це віриш?

Марія. І ти вір. Бо все, чого вчить народна мудрість, перевірено багатовіковим досвідом.

Ганна. Може, й так. Це в радянські часи нас привчали скоса дивитися на старовину, все приписували як не пережитки капіталізму, то забобони або націоналізм.

Марія. Сьогодні по-іншому. Вже й наука повернулася обличчям до народної мудрості. І забуті традиції та обряди пробують відродити.

Оце прибігла якось моя Оленка така схвильована. "Мамусю,— просить,— дозволь провести у нас дома вечорниці на Андрія!"

Ганна. І ти дозволила? Хай би собі в школі проводили.

Марія. І я так думала спочатку. А потім дозволила: все-таки хата є хата, хай буде так, як колись бувало. Та й мама мої багато чого пам'ятають, то й підкажуть молодим...

Ганна. Це цікаво.

М а р і я . То й лишайся. Незабаром уже почнуть збігатися.

Ганна. Таки піду. Чоловік з роботи прийде, треба нагодувати. Бувайте здорові!

Марія. З Богом!

Вбігає Оленка.

Оленка. Привіт, рідненькі! (Глянула на годинник.) Ой, скоро вже прийдуть дівчата (крутнулась перед дзеркалом). Бабусю, а наша калита вже спеклася?

Бабуся. Аякже! Та така вдалася — на славу. Якби не літа — сама б підскакувала, аби відкусити. А внеси-но, Ганю, пікну діжу та гарненько вимий.

Ганна. Для чого? Я ж не збираюся сьогодні пекти хліб.

Бабуся. Так годиться. Кожна господиня напередодні свята Андрія повинна гарно вимити діжу. Особливо, якщо у неї є донька.

Ганна. Гаразд (вносить). Поможи, Оленочко.

Бабуся. А тепер обвийте її хмелем, ось у мене є засушений, та поставте на почесне місце.

Оленка. А хміль для чого?

Бабуся. Весною, коли вперше виганятимемо корову на пашу, зваримо з нього пійло та напоїмо худібку, щоб не боялася грому і щоб не нападали на неї вовки.

Оленка. Он як! Хоча вовків у наших краях давно не бачили, проте діжу я із задоволенням заквітчаю. (Обвиває діжу хмелем, ставить на чисту скатертину.)

За дверима стукіт і голос.

Можна до вас?

Ганна. Ласкаво просимо!

Заходять дівчата, вітаються. Добрий вечір у вашій хаті!

Ганна. Доброго здоров'ячка!

Оленка. Добре, що ви прийшли. Ще ж треба наліпити вареників.

Бабуся . А так, так. Чим же пригощатимете своїх кавалерів?

Оленка. Я ще вдень приготувала різноманітні начинки для вареників. Є і картопля, і смажена капуста, і вишеньки.

Дівчата: 1-а: А сюрпризи?

Дівчата. І ми так зробимо! Зробимо! От буде сміху!

Бабуся. Давайте, я вам замішу тісто на вареники, а ви тим часом готуйте свої балабушки для ворожби. Найперше біжіть до джерельця і принесіть води. Але нести треба в роті. (Дівчата вибігають.)

За дверима чути галас, тупіт, сміх. Вбігають дівчата.

Ганна. Ну, де ваша вода?

Дівчата:

1-а: Там за ворітьми хлопці! Як почали нас смішити, то ми й воду повиливали.

2-а: А я свою проковтнула!

3-я: А я донесла (виливає в мисочку з мукою).

4-а: Доведеться, дівоньки, повертатися ще раз. Тепер уже донесемо, хоч би що.

5-а: Гайда!

Повернувшись, дівчата виливають воду, замішують тісто, виробляють

балабушки.

Оленка. Треба позначити свій, щоб, як спечеться, можна було впізнати. Ось я зроблю посередині дірочку. Дівчата:

Ганна. А тепер беріться до вареників.

Сергій. Добрий вечір вам!

Ганна. Доброго здоров'ячка!

Микола. Привіт, красуні! (Підходить до бабусі, потім до матері Оленки, цілує їх у руку.)

Бабуся. Ото поштива дитина! Дай тобі, Боже, здоров'ячка.

Сергій. Я думав, у вас уже й вареники готові, а тут ще й пес не жениться...

1-а дівчина. — А ти, мабуть, днів зо три не їв, щоб більше вареничків укласти?

Микола. Може, ходімо, Сергію, та покличемо всіх наших хлопців.

Сергій. Самі втраплять, не заблудяться. А ми краще дівчатам допоможемо.

Микола. Ніколи не думав, що ти вмієш робити вареники.

Сергій. Чого б це я виконував дівочу роботу?

Микола. То як же, ти збираєшся допомагати?

Сергій. Морально! Ось послухайте, дівчата, співомовку С. Руданського про вареники. (Читає напам'ять.)

Сидить москаль на прилавку.

Прищурює очі.

Дівчина. А як лише надкусить?

Бабуся. Тоді потрібно стерегтися від нещастя...

Господиня. Та не журіться, Оленка цілий день сьогодні Рябка морить голодом, щоб мав добрий апетит.

Бабуся. Ідучи додому, не забудьте порахувати штахети.

1-а дівчина. Це ж як?

Бабуся . Торкаючись по черзі кожної штахетини, вимовляйте: "вдівець", "молодець". На якому слові закінчите рахунок — ото й ваша доля.

2-а дівчина.А ще моя тітка розказувала, що треба "сіяти" коноплі, промовляючи: "Я, святий Андрію, конопельки сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу!" (Сміх.)

3-я дівчина. Між іншим, завтра у школу. Не забули!

4-а дівчина. Пора додому. Спасибі, тітко, що пустили нас до хати.

5-а дівчина. Вибачайте, що нашуміли Вам та насмітили!

Господиня. Що ви, дівчатка! Ви нас звеселили.

Бабуся. І мені, старій, молодість нагадали.

Дівчата. То бувайте здорові!

Господиня. Ідіть щасливо!