Войтович Леонтій " баварський географ": спроба локалізації слов’янських князівств у ІХ столітті. Опубліковано

жүктеу/скачать 0.6 Mb.

бет	3/5
Дата	06.07.2016
өлшемі	0.6 Mb.
	#181683

1 2 3 4 5

Caziri
Forsderen
Dadosesani
Opolini

Uuizunbeire [Вічунбейри]: також зібрали низку фантастичних локалізацій (Vidivarii Йордана, Beormas Орозія, Biarmi короля Альфреда і скандинавських джерел, пермяки або карели, булгари білі або чорні)^¹⁷⁹. З огляду на розташування поблизу прусів заслуговує на увагу варіант локалізації в р-ні Візни над Нарвою^¹⁸⁰. Ця локалізація найкраще мотивована і з огляду назви (uuizun – візна, bei – при, коло, біля), спотвореної в німецькій передачі. Варіант Б.Томенчука “біла весь”^¹⁸¹ з лінгвістичного боку не обгрунтований. Доводиться константувати, що плем’я 39 належить скоріше до попередньої групи і може бути локалізованим в р-ні Візни над Нарвою.

Племена 40–47 лежали на шляху з Хазарії через Київ до Чорного моря і Візантії.

(40) Caziri [Казіри, Хозари]: ототожнення caziri з хозарами заперечень не викликає^¹⁸².

(41) Ruzzi [Руси]: тотожність ruzzi з русами також заперечень не викликає^¹⁸³. Зрозуміло, що Русь і руси – це дніпровський київський каганат, який недавно виник після звільнення полян від зверхності хозарів^¹⁸⁴.

(42) Forsderen [Форсдери] та (43) Liudi [Ліуди, Люди?]: За І.Лелевелем та П.Шафариком – (42) і (43) назви різних фінських племен, що приймав С.Закршевський^¹⁸⁵. За К.Цейссом, це одна назва: “Forst” – “ліс”, “Liudi” - “люди”, тобто “лісові люди” або “древляни”^¹⁸⁶. В. фон Кельтш локалізував їх над дніпровськими порогами, виводячи назву від скандинавського “fors” – “водопад” та від готських Тервінгів (Therwingi)^¹⁸⁷. Б.Горак та Д.Травнічек розміщали їх у Криму^¹⁸⁸. Об’єднав ці назви в одну також І.Геррман. За його версією, “Forsderen Liudi” – “Erste Leute”, “Vorderste Leute” чи “Fuhrendes Volk” – “перші, керівні люди”^¹⁸⁹. Тобто, в такий спосіб підкреслена зверхність варягів–русів у придніпровському об’єднанні – Київському каганаті. Ця версія доволі переконлива, хоча гіпотезу К.Цейсса повністю відкидати не можна, навіть з огляду її неоднозначності з лінгвістичного боку^¹⁹⁰.

(44) Fresiti [Фрезити]: Від Fresi^¹⁹¹. Плем’я роташовували в Новгородській землі. П.Я.Шафарик вагався: відносити їх до слов’ян чи фінів^¹⁹². С.Закршевський розташовував їх серед Весі, звертаючи увагу на можливу тотожність Fresiti = Wariazi, Waregowie. Він також припускав тотожність Фрезитів і Кривичів^¹⁹³. Б.Горак та Д.Травнічек вважали їх кримськими Фризами, як відлам Готів^¹⁹⁴. Більш переконливою виглядає гіпотеза І.Геррмана, за якою Fresiti (від Freigesessenen, Freisassen) позначають людей, що живуть на власній землі, тобто вільних людей^¹⁹⁵. Така назва німецького редактора для далеких полян цілком логічна. Єпископ Пруденцій зафіксував у Бертинських Анналах (Annales Bertiniani) прибуття 18.05.839 р. в Інгельгейм біля Майнця посольства візантійського василевса Феофіла. З цим посольством поверталося на батьківщину і посольство кагана Русі, яке через протидію ворогів не могло скористатися старим чорноморським шляхом. Поява кагана Русі є свідченням звільнення полян від хазарської залежності, що стало відомо при дворі франкського імператора^¹⁹⁶.

(45) Serauici [Серавичі]: також вистачає різноманітних версій щодо їх локалізації (р.Зерев (Жерев), притока Ужа на Волині^¹⁹⁷; околиці Zar між Бобром і Нейсе Лужицькою^¹⁹⁸; як Letauici тотожні з литовцями або латишами^¹⁹⁹; на р.Сєріці в ізборській землі^²⁰⁰; на р.Іжорі^²⁰¹). З цього ряду можна виділити версії К.Цейсса^²⁰² та Л.Нідерле^²⁰³, які ототожнювали Serauici з Сіверянами, що, з огляду на розміщення племені в контексті назв, виглядає більш мотивованим.

(46) Lucolane [Луколяни, Лучани]: розміщалися від району чеського відламу лучан в середній течії Огри^²⁰⁴ на захід від чехів до Лукомор’я в гирлі Дніпра^²⁰⁵. І.Геррман розмістив їх на півдні в межиріччі Південного Бугу та Дністра^²⁰⁶, Б.Томенчук – в нижній течії Дніпра^²⁰⁷. Керуючись розташуванням племені в контексті назв, луколян можна розмістити на середньому Дніпрі південніше полян-фрезитів.

(47) Ungare [Унгри, Угри, Угорці]: ідентифікація ungare з угорцями не викликає сумнівів. Зрозуміло, що у середині ІХ ст. угорці ще перебували десь поблизу чорноморського побережжя в степах між нижніми течіями Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Бл. 839 р. угорські загони як союзники болгар з’явилися на Дунаї^²⁰⁸.

Племена 48–58 І.Геррман розмістив вздовж торгового шляху Краків–Бауцен–Ерфурт–Прага–Краків^²⁰⁹. Напевно, вартує погодитися з пропонованим Б.Томенчуком уточненням цього шляху як головного центрально-європейського шляху, який зв’язував три річкові системи Віслу–Одру–Ельбу з Дунаєм^²¹⁰.

(48) Vuislane [Вісляни]: не виникає сумнівів щодо локалізації Віслян (Верхня Вісла з притоками Ніда, Нідиця, Камінна, Дунаєць, Раба, Скава, нижній і середній Віслок, нижній Сян)^²¹¹.

(49) Sleenzane [Слензяни]: етимологія назви виводиться від р.Сленза (Slęza), яка тепер носить назву Логе (Lohe), та гори Слез (Slez, тепер Sobótne). Це лехітське плем’я добре локалізується на верхній Одрі^²¹².

(50) Lunsizi [Лужичі, Лужиці (Lusici, Lunsizi), Лужичани]: також добре знане плем’я, яке локалізується північніше мільчан у пізнішій області Нижні Лужиці. Лужичани входили до об’єднання сорбів^²¹³.

(51) Dadosesani [Дадосечани, Дзядошани, Дядошани]: відомі з різних джерел, локалізуються в Нижній Сілезії між нижнім Бобром та Одрою^²¹⁴.

(52) Milzane [Мільчани]: також добре відоме одне з сербо-лужицьких племен, осади якого локалізуються на захід від Гвізди і Лаби в пізніших Верхніх Лужицях^²¹⁵.

(53) Besunzane [Безунчани, Бежунчани]: назва, ймовірно, походить від місцевості Бежунець, Бежунь^²¹⁶. Точна локалізація цього сербо-лужицького племені залишається дискусійною^²¹⁷.

(54) Uerizane [Веричани]: навколо локолізації цього невеликого племені також триває дискусія (його пов’язують з р.Спревою, пропонують називати Wkrzani або вважають одним із дрібних чеських племен^²¹⁸). Заслуговують на увагу версії, які пов’язують їх з серадзянами^²¹⁹ або з р.Вартою (Wierczanie – Wirczanie – Вірчани)^²²⁰.

(55) Fraganeo [Фрагани]: За П.Й.Шафариком – Fergunna (Hercynia silva, тобто збірна назва смуги гір і лісу від витоків Дунаю до Карпат, скоріше Крушні гори^²²¹). Fergunia, готське fairguni – гора, взгір’я. За К.Цейссом, Прагани, Пражани, тобто жителі празької округи^²²². Цю ідею підтримували В.Новотни^²²³, В.Халупецкі^²²⁴, В.Ванєчек^²²⁵. За В.фон Кельтшем, Frawengo (від Maegdhaland короля Альфреда) у південно-західній Великопольщі^²²⁶. За А.Кралічеком, тотожні Амазонкам Ібрагіма ібн Якуба^²²⁷. С.Закшевський розміщав їх у краківській землі^²²⁸. Цю версію підтримав Б.Горак, ототожнивши їх з Варягами (Waregomi), які жили в Краківській землі^²²⁹. З цих версій найбільш мотивованою виглядає версія П.Й.Шафарика – крушняни чи горяни.

(56) Lupiglaa [Лупигляни, Глупчиці]: плем’я локалізували над р. Луп’я, в районі Єглави на Мораві, в Землі Любуській або Чехії, пропонували розшифрування назви як “Głupie głowy” – “дурні голови”^²³⁰. Найбільшi обгрунтована локалізація – місцевість Глупчиці у Верхній Сілезії в басейні рік Одра, Особлонга і Страдуні^²³¹.

(57) Opolini [Ополяни]: легко локалізуються у верхній течії Одри в районі Ополя^²³².

(58) Golensizi [Голендзичі Голендзичі, Голендзяни, Голеншичі]: плем’я локалізується в районі Олави на кордоні Польщі і Чехії^²³³.

Таким чином, підсумовуючи огляд локалізації слов’янських племен за “Баварським географом”, можна стверджувати наступне:

– вздовж східних кордонів імперії франків з півночі на південь точно локалізуються 13 племенніх союзів та князівств: Північні ободричі, Велети (Лютичі), Глиняни, Бетинці, Смоленці, Моричани, Гаволяни, Сорби-Серби, Делемінці, Богемці-Чехи, Морави, Болгари, Мерехани;

– вздовж одерського шляху: Східні ободричі;

– вздовж шляху між Лабою, Одрою та Віслою: Мільчани, Пешнуці [?], Дошани, Глоп’яни.

– вздовж основної артерії “бурштинового шляху”: Черв’яни, Бужани, Житичі, Стадичі, Шеббіроси [?], Уличі, Нерв’яни, Тиверці (двічі), придунайські болгари (Ептарадичі, Вілероси), дако–романці (Саброси?, Знеталичі?), Хозари.

– вздовж другого відгалуження “бурштинового шляху”: Лендзяни, Таняни, Черв’яни, Присяни, Волиняни, Пруси, Візняни [?].

– вздовж шляху з Хозарії через Київ до Чорного моря: Хозари, Руси, Древляни, Поляни, Сіверяни, Луколяни, Угри.

– вздовж шляху Вісла – Одер – Ельба: Вісляни, Слензяни, Лужичани, Дядошани, Мільчани, Бежунчани, Веричани, Крушняни чи Горяни, Глупчиці, Ополяни, Голендзяни.

Зрозуміло, що локалізація частини племінних князівств з груп 14–58 залишається дискусійною.

Вартує відзначити той факт, що таке надійне і позбавлене тенденційності джерело зафіксувало у ІХ ст.(найпевніше у його першій частині) присутність у Середньому Придніпров’ї русів-варягів (Ruzzi), можливо, навіть, підкресливши їх присутність в середовищі верхівки союзу полян (“Forsderen Liudi” – “Erste Leute”, “Vorderste Leute” чи “Fuhrendes Volk” – “перші, керівні люди”).

1 Михайлина Л. Слов’яни VIII–Х ст. між Дніпром і Карпатами. – Київ, 2007. – С.246–247.

2 Мельникова Е.А. К типологии становлення государства в Северной и Восточной Европе (Постановка проблемы) // Образование Древнерусского государства. Спорные проблемы: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В.Т.Пашуто. Москва, 13-15 апреля 1992 г. Тез. Докл. / Отв. Ред. А.П.Новосельцев. – Москва, 1992. – С.40–45; Її ж. К типологии предгосударственных и раннегосударственных образований в Северной и Северо-Восточной Европе (Постановка проблемы) // Древнейшие государства на территории Восточной Европы. 1992–1993. – Москва, 1995. – С.20–23.

3 Горський А.А. Древнерусская дружина. – Москва, 1989.

4 Крадин Н.Н. Вождество: современное состояние и проблемы изучения // Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности. – Москва, 1995. – С.9–15.

5 Пузанов В.В. О спорных вопросах изучения генезиса восточнославянской государственности в новейшей отечественной историографии // Средневековая и новая Россия. Сборник статей к 60-летию И.Я.Фроянова. – Санкт-Петербург, 1996. – С.149–160; Його ж. Образование Древнерусского государства: межэтнический симбиоз и иерархия территорий // Долгов В.В., Котляров Д.А., Кривошеев Ю.В., Пузанов В.В. Формирование Российской государственности: разнообразие взаимодействий “центр - периферия” (этнокультурный и социально-политический аспекты). Екатеринбург, 2003. – С.107.

6 Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети ХІІІ вв. – Санкт-Петербург, 2003.

7 Шифр Clm 560 (“Descriptio” є припискою на двох сторінках до тексту трактату Боеція з геометрії fol.149v – 150 r).

8 Potocki J. Fragment historiques et geographiques sur Scythie, Sarmatie et les Slaves. – Brunsvic, 1796.

9 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki historyczne. 1951-1952. – R.20.– S.9–58.

10 Nový R. Die Anfänge des böhmischen Staates. – Bd.1. – Praha, 1969. – S.131–149; Херрманн Й. К вопросу об исторических и этнографических основах “Баварского географа” (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. – Москва, 1988. – С.166–168.

11 Dralle L. Slaven an Havel und Spree // Studien zur Geschichte des hevellisch-wilzischen Fűrstentums (6. bis 10. Jahrhundert). – Berlin, 1981. – S.43–44.

12 Havlík L. Moravané v údajích franko-bavorského Descriptia // Historický Časopis. – R.7. – Bratislava, 1959. – S.282–289.

13 Гюзелев В. Баварският географ от ІХ в. и неговото значение за българската история // Гюзелев В. Средневековна България в светлината на нови извори. – София, 1981. – С.68–81.

14 Раткош П. Великая Моравия – территория и общество // Великая Моравия. Ее историческое и культурное значение. – Москва, 1985. – С.83, 94.

15 Fritze W.H. Die Datierung des Geographus Bavarus und die Stammesverfassung der Abodriten // Zeitschrift fűr slavische Philologie. – Bd.21. – Heft.2. – Berlin, 1952. – S.326–542; Id., Probleme der abodritischen Stammes- und reichsverfassung // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, sale und Oder / In Verbindung mit H.Jankuhn und a. hg. H.Ludat. – Giessen, 1960. – S.147; Id., Frűhzeit zwischen Ostsee und Donau: Ausgewählte Beiträge zum geschichtlichen Werden im öMitteleuropa vom 6. bis zum 13. Jahrhundert. – Berlin, 1982. – S.440–441.

16 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – Praha, 1837. – S.980–981.

17 Назаренко А.В. Русь и Германия в ІХ-ХІ вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. – Москва, 1994. – С.35–61.

18 Назаренко А.В. Об имени “Русь” в немецких источниках IX-XI вв. // Вопросы языкознания. – 1980. – № 5. – С.40–57; Його ж. Имя “Русь” и его производные в немецких средневековых актах (IX–XIV ст.): Бавария – Австрия // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. 1982 г. – Москва, 1984. – С.86–129; Його ж. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер., коммент. Москва, 1993. С.7–51; Його ж. Русь и Германия в X-XI вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. – Москва, 1994. – С.33–61; Його ж. Древняя Русь на международных путях: междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХІІ вв. – Москва, 2001. – С.51–70.

19 Lelewel J. Winulska Sławiańszczyzna z Geografa bawarskiego // Tygodnik Wileński. – N 47-50. – 1816: Id., Geographe du Moyen Age III. – Bruxelles, 1852. – S.21–45.

20 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – Praha, 1837. – S.979–998.

21 Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstämme. – Můnchen, 1837; 2 Aufl. – Heidelberg, 1925.

22 Keltsch V. von. Der bairische Geograph // Alpreussische Monatschr. – N 23. – 1886. – S.507–560.

23 Kraliček A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren // Zeitshrift der Vereins fŭr die Geschichte Mahrens und Schlesiens. – Т.2. – 1898.

24 Kucharski E. Polska w zapisce karolińskiej zwanej niewlasciwie “geografem bawarskim” // Pamiętnik IV powszechnego Zjazdu historyków polskich. – T.1. – Lwów, 1925. – S.111–125.

25 Fritze W. Die Datierung des Geographus Bavarus // Zeitschrift fůr Slavische Philologie. – Bd.21. – Heft.2. – Berlin, 1952. – S.326–542.

26 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki historyczne. – R.20. –1951-1952. – S.9–58; Id., O identyfykacji nazw Geografa bawarskiego // // Studia Żródłoznawcze. – T.3. – 1958. – S.1–22.

27 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу об исторических и єтнографических основах “Баварского Географа” (первая половина ІХ в.) // Древности славян и Руси. – Москва, 1988. – С.162–169.

28 Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер., коммент. Москва, 1993. С.7–51; Його ж. “Хазары, русь, луколяне, венгры”: народы Восточной Европы в “Баварском географе” // Древняя Русь в свете зарубежных источников. – Москва, 2000. – С.292–295.

29 Горский А.А. Баварский Географ и этнополитическая структура восточного славянства // Древнейшие государства Восточной Европы. Мотериалы и исследования. 1997 г. – Москва, 1997. – С.271–282.

30 Томенчук Б. Річкові шляхи в геополітичних зв’язках Центральної і Східної Європи доби Середньовіччя (за Баварським Географом) // Етногенез та рання історія слов’ян: Нові наукові концепції на зламі тисячоліть. Львів, 2001. С.211–219.

31 Zakrzewski S. Opis grodów i terytoriów z północnej strony Dunaju czyli t. zw. Geograf Bawarski.Lwów, 1917. – S.4; Horák B., Trávniček D. Descriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii (t. zv. Bavorský geograf) // Rozpravy Československéakademie véd. Rada společenských véd. – T.66. – 1956. –Z.2. – S.7-9; Hermann E. Slawisch-germanische Beziehungen im südostdeutschen Raum von der Spätantike bis zum Ungarnsturm: Ein Quellenbuch mit Erläuterungen. München, 1965. S.220-221; Hellmann M. Karl und die slawische Welt zwischen Ostsee und Böhmerwald // Karl der Grosse, Lebenswerk und Nachleben / Hg. W.Braunfels. – Bd.1. – Düsseldorf, 1965. – S.712–713; Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв. – C.7–8.

32 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego., – S.51; Id., O identyfykacji nazw Geografa bawarskiego., – S.3.

33 Войтович Л.В. Восточное Прикарпатье во второй половине I тыс. н. э. Начальные этапы формирования государственности // Rossica Antiqua. 2006. Исследования и материалы. – Санкт-Петербург, 2006. – C.23.

34 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу., – С.162–169.

35 Томенчук Б. Річкові шляхи., – С.211–219.

36 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу., – С.162–163.

37 Филипчук М. Генезис Прикарпатських городищ VIII–XIV ст. з позиції полісної структури суспільства // Тези доповідей міжнародної конференції “Еволюція розвитку слов’янських градів VIII–XIV ст. у передгір’ї Карпат”. – Львів, 1994.

38 Литаврин Г.Г. Некоторые особенности этнонимов в византийских источниках // Вопросы этногенеза и этнической истории славян и восточных романцев. – Москва, 1976. – С.198–217.

39 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – T.2. – Praha, 1837. – S.608; Perwolf J. Slavische Völkernamen // Arch. Slov. Phil. – T.7. – 1884. – S.593; Krogmann W. Obodriti // Zeitsckrift fůr vergleichende Sprachforschung. – T.65. – 1938. – S.140; Vasmer M. Der Name der Obodriten // Zeitschrift fůr slaviscze Philologie. – T.16. – Heidelberg-Leipzig, 1939. – S.361–362; Lehr-Splawiński T. Obodriti – Obodrzyce // Slavia Occidentalis. – T.18. – Poznań, 1947. – S.223–228; Bulin H. Počatky statu bodrickégo // Pravnehistoricke studié. – T.7. – 1958; Rudnicki M. Nazwy Słowian połabskich i łużyckich u Geografa Bawarskiego z IX wieku // Opuscula Casimiro Tymiemiecki septuagenario dedicate. – Poznań, 1959. –S.249–253; Fritze W. Probleme der obodritischen Stämme und Reichsverfassung und ihrer Entwicklung vom Stammesstaat zur Herrschaft // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale, und Oder / Hrsg. H.Ludat. – Giesen,1960; Саливон А.Н. Самосознание ободритов (к вопросу образования раннефеодальной народности) // Советское славяноведение. – 1979. – № 5; Санчук Г.Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI–X вв.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. – Москва, 1982. – С.201–211.

40 Trautmann R. Die slawischen Ortsnamen Meklenburgs und Holsteins. – Berlin, 1950. – S.153; Bulin H. Německy přinos k dějinam polabskych slovanů // Vznik a počatky slovanů. – D.3. – Praha, 1958. – S.5, 71; Fritze W. Probleme der obodritischen Stämme.– S.149–159; Schuldt E. Die Ausgrabungen im Gebiet der “2 Alten Burg” vom Sukov, Kreis Teterow // Bodendenkmalpflege in Mecklenburg: Jahrbuch 1963. – Meklenburg, 1963. –S.217–238; Herrmann J. Siedlung. Wirtschaft und gesellshaftliche Verhältnisse der slawischen Stämme zwischen Oder – Neisse una Elbe. – Berlin, 1968. – S.164; Санчук Г.Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI–X вв.). – C.201–206.

41 Szafarzyk J.P. Słowiańskie starożitności. – T.2. – Poznań, 1844. – S.723.

жүктеу/скачать 0.6 Mb.

Достарыңызбен бөлісу:

1 2 3 4 5