Володимир Шаян «Віра предків наших»

Колір Синій

У Знанні Таємному Барва Блакитна є містичною барвою планети Юпітера. У світі барв вона несе у собі усю безмірну та­ємність цієї найпотужнішої планети — Юпітера, Володаря Бо­гів, Творця і Вседержителя Вселенної.

У ексотеричній — тобто загально доступній мудрості — ця барва є зв'язана нерозривно і символізує Проявлену Вселенну, — тобто Ладу, Дружину і Потугу Перуна.

В українському світовідчуванні ця Бого-Сутність окресле­на словом — ЛАДА — і заключає у собі як свій словотворчий корінь поняття Ладу. Основою Ладу — знову ж таки у світо­відчуванні Українського Духа — є поняття Любови, як основи

Ладу. Лад нерозривно поєднаний із Любов'ю. Бого-Сутність Ла­да є, отже, у мітолоіїчному аспекті Богинею Любови, Богинею Ладу, Богинею Жінкою і Матір'ю.

У космогонічному аспекті Божественности це — Вселен-на Проявлена, це Еманація чи Твір Перуна у стані Пробуджен­ня і Космічної Творчости, у стані Манвантари. Барва Синя, це закреслений ним Простір, це Магічний Круг його Танцю і Твор­чости.

Це сотворений ним Простір, — Проявлена Потуга, — Простір Космосу і сам Космос —у відрізненій від Хаосу, що є ворогом Космосу, відсутністю барви.

Бачимо отже, як дивно і блаженно українське світовід­чування природи Ладу і Богині Лади відповідає — на нижчій площі пізнання — глибокій мудрості Знання Таємного.

Отже у земському аспекті це буде ота безмежна синь не­бес, над таким же безмежним українським ланом, степом і простором.

У ще більше спрощеній геральдичній концепції заходу, ця барва символізує також безмежність моря, репрезентованого у геральдиці поземими лініями. Цей аспект, одначе, не відігра­вав дотепер більшої ролі в українському світовідчуванні.

В українському державно-творчому аспекті життя нації — це простір здобутий творчою працею, простір первісного і дикого простору-хаосу, перетвореного людською працею на культивований терен, придатний для розвитку і росту нації. Це в майбутньому також море, як можливість дальшого розвитку.

Це, отже, ЛАД в українському значенні цього слова, осно­ваний на Любові. Цілком інстинктовно українці вважають не-достаточною і недосконалою всяку форму об'єднання чи орга­нізації, в якій немає елементу любови.

У психо-онтологічному аспекті — це благородність, це творчий ідеалізм, це безмежна далекоглядність духового про­зріння, це всеобіймаюча ширина ідеалістичного універсалізму, це Висока Космічна і Божественна Мудрість і Любов.

Це стан чистого Божественного Натхнення і Прозріння. Це Ізида і Лада.

Тут доходимо до межі ексотеричного і глибшого, есоте-ричного значення Барви Синьої. Барва Синя відчувається у сві­ті ексотеричному, як барва спокою і лагоди, як барва жіноча.

Тільки в найглибшому есотеричному аспекті знаходимо мужеський еквівалент цієї барви.

Це ГРІМ такий яркий і до „синього" розпалений, що са­ме в ньому натхненні віщуни бачили ба'/ву синю, навантажену потугою громові мшої сили. Таку барву, найяркішу і найпотуж­нішу, яку тільки могло знайти їх віще око на небі, вбачали вони у найяснішому світлі Божественного Юпітера.

Ця Синя Барва із Електричним Наладуванням є таємною барвою Юпітера.

Із тим саме таїнством зв'язаний Символ і Бого-Сутність Синього Грому Перуна. Ключ до розв'язки цього преглибокого таїнства знайде пильний читач у моїх книгах „Про Перуна Знан­ня Таємне".

Тайна Синього Грому була відомою в історії людства тільки дуже нечисленним гієрофантам із Білого Кругу Ордену Бога Сонця.

Незбагненне Таїнство Синього Грому не може бути до кінця зрозуміле, а тим менше виявлене.

Те, що можна сказати є слідуюче:

У психо-онтологічному аспекті Синій Грім, це та Таємна МужесьКа Сила Перуна, що розпалює саме Натхнення Найви­ще.

У душевному стані лицаря — це повне визволення від усіх обмежень особовости, коли його душа відзивається і ста-ється голосом Синього Грому.

Це, отже, Тайна Відчування Божественної Творчості!. Цс участь у ній. Це правдива і найвища Воля Лицаря, колш він здійснює Жертву Найвищу. Це стан безмежної Любови до Пе­руна і Ордену, в якому Синій Грім відчувається як безпосеред­ньо присутній у нашому дусі. Це стені безмежної Відданосте і Активності! рівночасно. Синій Грім знаходить тоді у душі Лица­ря простір і паливо для свого вибуху. Це стан найчастішого По­слухи і найвищої Любови, в якому Воля Лицаря є одночасно Волею Ордену і Перуна.

Це та сила, що в космічному аспекті розпалює само нат­хнення. Із цього натхнення щолиш — у дальшому процесі — постає рішення, воля чину і потуга здійснення, тобто Владар-ська Червінь Вогню.

Синій Грім — це та Таємна Потуга, що запліднює саму Мужеську Силу Плідности. В цьому змислі, цс найбільше згу­щена Творча Сила Космосу.

В цьому місці кінчиться можливість дальших вияснень щодо природи цієї Потуги.

Так само багато інших Таїнств, зв'язаних із Таїнством

Синьої Барви Синього Грому Перуна, не можуть бути виявлені.

Ця препотужна Барва Блакитного Грому є першою бар­вою Прапору України.

Барва Жовта

Жовта барва в очевидний спосіб в'яжеться із Сонцем. Це найближче і безпосереднє джерело всякої і всієї Енергії на Землі.

Основна якість цієї Потуги — це саме Життя у його не­збагненній і многопроявній всеобіймаючості і всепроявленні. Золота барва Сонця — це, отже, Барва Життя у його повноті проявлення, у його здійсненні, у його радості і творчому тріюм-фі.

Це барва Життєвої Потуги і Радости. Це Свято Життя у його Владарній Короні.

Це барва володарів, здійснена в історії у коронах всіх во­лодарів світу.

Барва Владарної Величі і Потуги здійснена у золотому панцирі римських імператорів.

Та сама барва — дозрілої пшениці і меду, — тих най­більше золотистих дарів Бога Сонця для Людства.

Цією барвою відповідають лани України на споконвічний Зов Бога Сонця, Цією барвою вітають вони Бога Сонця. Цією барвою видзвонюють йому свій золотистий гимн.

Це барва дзвінкого металу, барва труб, літаврїв, фанфар і чінелів. Барва музики радісної і тріюмфальної.

Це барва Золотого Снопа Пшениці — Уосіблення Духа Прапредка і Духа Сонця, основника нашої раси. Його шанува­ли наші предки, як найвище Божество у День Різдва Сонця.

Ексотеричний зміст цієї барви такий самозрозумілий, що , слід залишити дальший розвиток цих роздумувань натхненним гимнам поетів і піднесеній душі наших читачів.

З черги спробуймо визначити деякі есотеричні аспекти цієї барви.

Це барва Вогню у його розквіті. Барва Вогненного Квіту, — Вогню у його благодійній, життєтворчій потузі, Вогню у його здійсненні і актуальності.

Вогню, що ним живе Земля і Сонце.

Це Любов у її емоційному і актуальному здійсненні. Це власне її полум'я. Це любов, що обіймає предмет любови, так як вогонь, що обіймає паливо і перемінює його на Потугу.

Ще глибше значення Барви Жовтої веде до арканів Знан­ня Таємного Ордену Рожехресників. Воно зв'язане там із тай­ною, про яку світ чув неясні і глухі вістки, як про чудесну пере­міну металів у альхемії. У цій переміні барва золота мала б бути тим чудесним барвником, що відігравав ролю діючого агента переміни, або може каталізатора, якби це сказав сьогоднішній хемік. Цей чудесний барвник в'яжеться далі із їх — Рожехрес­ників — таїнством Філософського Каменя Переміни.

У есотеричному сенсі ця переміна менш благородних ме­талів на золото — цс саме переміна, що докопується в людській душі. Це процес її ублагороднення, — тобто — переміни менше вартісного металу у золото Лицарської Непохитностн, Стійко­сте, Незаплямленосте і Неможливосте Заржавлення Чистої Ду­ші Лицаря Рожехресника, випробуваної в усіх пробах вогню, випробуваної Філософським Каменем Правди. Це була ота фаб-рпфікація золота, що їй завидували Орденові профани.

Таке розуміння золота було дане в інтуїції Володимира Великого, коли він висказав пам'ятні для Ордену слова:

„Із доброю Лицарською Дружиною можна здобути все золото світу, але за жодне золото світу не можна купити доб­рої Лицарської Дружини."

Оце є те націнніше золото Лицарів Ордену Рожехресни­ків. ч

Золото — це магічний еквівалент душі Лицаря Ордену. її не заторкне іржа зависти, ненависте чи страху. Вона усе го­рить рівним і однаково сильним полум'ям послуху, вірносте і любови Ордену.

Багато таїнств в'яжеться із цим процесом переміни мета­лів на золото. Вже божественний Плятон клясифікував душі людські за схемою цінностей металів. ,

Сутність людської душі є насправді куди міцнішою реаль­ністю від золота. І справді легше є перемінити олово на золото, ніж душу уродженого раба на душу Лицаря Ордену.

А однак існує Знання Таємне Майстерства над душами людськими.

. Золото є справді каменем пробним душі Лицаря.

Це є правдива барва Золота Сонця і Вогненного Квіту.

Співдія обох барв

Обі ці барви — Синя і Жовта, — належать взаїмно до се­бе і взаїмно себе доповнюють. Цей факт знаний у фізіо-біології, як контрастовість барв Синьої і Жовтої.

Золото Сонця є дальшим здійсненням Синього Грому, так як Бог Сонця є іншим аспектом тієї самої і єдиної Природи Бо­га Богів — Перуна.

Сонце на небі — це його Живий Вогненний Диск, викине-ний ним у простір, щоб сіяв безмежну і безконечну Енергію його Золотого Сімени.

Ми є виткані із цього Золотого Проміння і Правдивого Золота Сонця.

Всі первні Життя розкладаються і складаються на один і єдиний первень:

На Золото Соняшного Проміння.

Обі ці барви доповнюються так, як благородне натхнення і дійсність чину, що із цього натхнення випливає.

Обі ці барви є нероздільні. Життя нації було би немож­ливе в одному пляні однієї барви. Там, де немає гармонійного поєднання дії обох барв, там немає теж розвитку нації.

Обі ці барви разом у їх співдії означають Промінь Божес­твенної Мудрости і Любови Проявленої в Житті.

Великий і Блаженний буде нарід, що зрозуміє і здійснить магічний клич, заключений таємно у його Блакитно-Золотому Прапорі.

Бо Мудрість і Любов є основою Ладу і Величі.

Бо Мудрість і Любов — це справжній фундамент Божест­венної Владарности.

Таким хочу сотворити Тебе, Мій Народе!

Прийми об'явлення Таїнства Твого Прапору, — як мій високий наказ і благословення.

Так нехай станеться! Хай переможе Дух Просвітитель!

Дано 5-го березня 1954 р.

Володимир Ордену Бога Сонця
ПРАПОР УКРАЇНИ І ДУХОВІСТЬ УКРАЇНЦЯ

Достойні Лицарі Ордену Бога Сонця! Достойні Лицарі — Борці за волю України! Дорогі Друзі!

У продовженні мого послання про Прапор України, я хо­чу теж поділитися з Вами деякими думками про те, як Знання Таємне про Прапор України, — дійсний зов і ключ до україн­

ської Духовости, — позволяє нам дещо глибше заглянути у тай­ну душі української нації.

У своєму розвитку українська нація, — а вона саме перед порогом свого духового пробудження і 'Самоусвідомлення, — починає уже зовсім виразно виявляти ті якості духового харак­теру, які відповідають магічним якостям її прапору. І хоч вона ще не досягнула порога свого духового самоусвідомлення, про­те можна вже говорити про основні риси характеру і світогля­ду українця, як типу.

Отже, якості обох барв сполучені у гармонійній дії, дають нам важливий ключ до зрозуміння духовости ідеального укра­їнця, а також до оцінки його теперішнього — тобто — актуаль­ного стану його духового розвитку". До цього актуального, отже хвилевого і переминаючого стану душі українця, відносяться мої завваги. Міра наближення актуального до ідеального буде, от­же, нашою мірою розвитку.

Пригляньмося перш за все характерологічним відповід­никам, у яких виразно переважає чи то одна чи друга барва, так би мовити окремо, у дії роз'єднаній і негармонійній.

Синьому променеві буде відповідати тип ідеаліста, мрій­ника, шукача ідеалів, шукача правди, сповненого любов'ю до народу, а рівночасно до цілого людства, із глибоким співчуттям для всякої кривди і терпіння. Цей тип характеризує благород­ність і жертвенність посунену аж до повного самовідречення і самозаперечення. Цей тип природно шукає свого доповнення у другому типі, що його назвемо тином життєвої сили. Звідси любов українського інтелігента-ідеаліста до українського селян­ства. Він природно відчуває потребу праці над підвищенням духовости цього другого типу, вбачаючи в цьому розвиток і здійснення своїх ідеалів. Українська історія, а зокрема історія визвольного руху у першій фазі національного самоусвідомлен­ня, знає безліч типів ідеалістів — національних пробудників. Цей тип характеризує наголошена діяльність інтелекту, часом це навіть вищий ментальний плян із універсалістичиими тен­денціями, при рівночасній недомагаючій вітальності чи прак­тичній життєздатності.

З другого боку. Жовтому Променеві буде відповідати тип людини міцної своєю заполонюючою силою вітальности і життєздатности. Цей тип аж промінює силою життя на його нижчому, біологічному пляні існування.

Характеризує цей тип глибока і природна життєздатність, що випливає із самого метафізичного кореня життя. Ця сила

немов переливається в цьому типі через береги, як невичерпана Потуга Життя із непереможним гоном до здійснення у життє­вому рості і розвитку.

Це, отже, соняшна сила пшеничної раси так буйно і пре­красно виражена у основних рисах молодого українця. Чаша Життя наповнена Богом Сонця шумить і переливається у п'ян­кій, невичерпаній радості і захопленні. Найбуйніше вона прояв­ляється в українському танцю і в українській народній ноші, до захвату закоханій у насичених сонцем життєрадісних барвах.

Деякі із тих танців носять на собі виразні сліди старого ритуального танцю, як напр. аркан. Гуляють його самі мужчи­ни, зачеркуючи в русі магічний круг, що підлягає в такий спо­сіб виїмково сильній ритуальній магнетизації. Аналіза цього тан­цю виходить поза межі цієї праці, однак його зв'язок із куль­том Сонця є самозрозумілий для кожного, що хоч поверховно ознайомлений із проблемами ритуальних танців. Кривий танець дівчат, що символізує соняшну спіралю у русі, є відповідником аркана у жіночій формі.

Цей другий тип українця, — після молодечого буяння, -при відсутності впливу Синього Променя, — дає нам пересіч­ний тип практичної, життєздатної і життєрадісної української людини, із виразно означеною біологічною силою, можливо на­віть надакцентованою, при відсутності ідеалізму і прагнень ви­щої духовости. Це той тип, що при всій своїй заполонюючій красі і силі, творив отого тепер зненавидженого, темного раба, що знав тільки проблеми свого біологічного існування. Це оті українські парубки із драми „Ой не ходи Грицю". У своїй не­гативній крайності, це також гой темний мужик, якому не тре­ба держави, бо мовляв: „Мене із мужика ніхто не скине". Це той тип, із душі якого хоче Шевченко вицідити сукровату кров раба, і налить у його серце крови чистої, святої і лицарської. Крови Синього Променя, як ми це сказали би сьогодні.

Золотий Промінь має свій осередок у Серцевому Крузі. Деякі містики вважали його осередком егоїзму. По суті цей егоїзм спроваджується до відсутности дії, або кволої дії непро-буджених ще вищих кругів, а перш за все Чолового Круга. Цей круг живиться головно Променем Синім і Фіолетним.

Прикладом національної трагедії, основаної на неспів-мірності дії обох променів, є сам Шевченко, який виразно ствер­джує у „Перебенді" і „Тризні", що існує пропасть поміж ним і народом і тому він не може розкрити перед народом повністю

свою душу. „Дурним би назвали, од себе б прогнали. На своїм ріднім полі пророка побили б камінням." (Порівняй мою працю на цю тему п.н.: „Основна Сила Творчости Шевченка".)

Отже, що лиш через поєднання дії Променя Синього і Жовтого, почав витворюватися новий і правдивий тип духового українця.

Його життєва Снага поєднана із ідеалізмом, дає горіючий ентузіязм і жертвенну любов, що знаходить своє самоусвідом­лення і здійснення в українському героїзмі.

Це буде героїзм служби священним Ідеалам, що разом із висотою ідеалістичного лету несе у собі життєрадісну потугу здійснення в чинах і борні. В історії людства, це тин героя-міс-тика, святого мученика чи реформатора.

Дійсність української історії виплекала єдиний в своїм роді тип масового героя. Вроджене прагнення до ідеалізму знайшло свій вираз у прагненні до Ідеалу Національної Волі. Безстрашний і безмірно жертвенний борець за цей Ідеал На­ціонального Визволення, є вже виразом поєднаної дії Променя Синього і Жовтого.

Синя барва у його прапорі діє без сумніву як зов до ідеаль­ного, як зрв самого Ідеалу, як щось Високе, Піднесене, Натх­ненне, Священне. Був навіть через короткий час спір, котра бар­ва є першою. Інстинкт нації вирішив правильно це питання на користь Барви Синьої.

Звичайно не слід забувати, що в природі і людському пси-хо-організмі діють рівночасно всі Сило-Промені Містичного Со-няшного Спектру. Коли говоримо про вплив якогось Променя, то маємо на увазі його переважаючий чи вирішальний вплив.

Для здійснення співдії обох згаданих променів є характе­ристичне світовідчування, ідеалістичне і героїчне, при безмеж­ній готовості до жертви, навіть і саме найвищої жертви життя. Життя стає виразно підпорядковане домінуючій Ідеї. Рівно­часно знаменує таке світовідчування однонапрямність волі, дії і борні. Ця однонапрямність у своїх негативних формах при­бирає вид однобічности, засліплення чи фальшивої ідеалізації.

Розуміння борні для такого типу героя — це прямий про­лом при фронтальній зустрічі ворога. Це „Іду на Вас" Святосла­ва. Це героїчна безстрашність і повна погорда смерти, болю, ран, чи терпінь. Це пряма оборона ідей через пряме і безпосе­реднє їх визнання. Це постава перших християн у самоствер­дженні їх віри. Це герої Круг і Базару.

У політичному думанні така постава дає крайню безкомпромісовість.

Прикладом такого героя у лицарському аспекті був ле­гендарний Берсерк, безстрашний лицар, що зустрічає у бою безмірно переважаючу силу цілої фаланги ворогів.

Історія українських визвольних змагань дає людству но­ві, безсмертні приклади героїзму, яких не знає історія цілого людства. Зокрема історія героїчної борні Української Повстан-чої Армії, — у трагічних умовинах борні на два фронти, при безмірній, технічній і чисельній перевазі ворога, — дає людству безсмертні приклади тисячів Берсерків, а кожний із тих тисячів ие тільки не уступає перед героїзмом легендарного Берсерка, але сильно і високо його перевищує.

Можна сьогодні об'єктивно і понад всякий сумнів ствер­дити, що пробуджена до чину і борні нова, молода українська генерація — це найбільш героїчна нація на цілому світі і в усій історії людства.

У типі героя-бо'рця Української Повстанчої Армії, україн­ська нація віднайшла вихідний пункт для творення свого націо­нального ідеалу героя.

Це буде той сам молодець, повний запалу, життєвих сил і життєвої радости, той сам син пшеничної раси Бога Сонця, той сам, що так легко, розкішно і невтомно гулягз аркана, а що тепер ставить собі усвідомлене завдання служити Високому Ідеалові Волі і Суверенносте Нації. Свої перекипаючі через бе­рет життєвої чаші молодечі сили віддає він у жертвенну служ­бу героїчному ідеалові своєї нації. На своє здивування він від­криває, що в цьому героїчному пробудженні він не тільки не заперечує себе, а власне знаходить своє правдгче і вище „я". Його не відстрашує ані безмір ворожих сил, ані навіть факт, що його дію часто утруднює отой опортуністичний дядько, який ніяк не розуміє його героїчного пориву.

В українських військових формаціях останнього часу да­ється понад всякий сумнів ствердити дивний і подиву гідний факт: це наглий, нечувано скорий і стихійний процес інтелек­туального розвитку цілої основної маси вояцтва. Для сирого, невиробленого, хоч кучерявого і бистрого сільського парубка, що, здавалося, знав тільки гуляти аркана і бігати за дівчатами, знайшли у цьому війську іронічне окреслення „селепка". Зви­чайно у кожному війську такий тип виходив із нього дещо об­тесаний, але переважно на тому самому рівні інтелектуального

розвитку. Тимчасом в українському війську, — основаному на ідеалі високої жертви при найвищому напруженні jioni і чину, під морально-ідейним тиском високих ідеалів Волі і Суверен-ности Нації, — отой іронічно названий „Селепко" виявляв нечу-вано скорий і надзвичайно багатий інтелектуальний розвиток. Вивчення чужих мов, фаху, чи звання офіцера продовж кількох місяців — це ще найменші чудеса того чудесного розвитку. Ми бачили там пробудження справжніх філософських і ідеологіч­них шукань в парі із дійсним моральним ростом.

Це чудо пояснюється тим, що в граничних ситуаціях смерти і ікертви і напруженні волі, у високому ідеалістичному натхненні, відбувалося магічне пробудження Чолового Круга, що дає висоту і досягнення інтелектуального розвитку. У висліді цього процесу осміяний „Селепко" переставав існувати.

Цей процес наглого пробудження вищих кругів має од­нак свою негативну форму. Пожвавлення чи пробудження дії одного із тих кругів відбувається часом, як наслідок наглих віб­рацій чи роздражнень нижчого Круга, що дає фатальні і часто безпосередньо нищівні наслідки для даної одиниці. Вислідом такого демонічного пробудження є часто переріст особистої амбіції, часто холодної, рафінованої, жорстокої. Це прямо сатанічна гординя, що витворює цілу галерею типів злочинних чи патологічних. Однак пробуджений Чоловий Круг дає також у таких випадках певне пожвавлення своєї дії. Це тільки скріплює небезпечну і деструктивну дію таких демонічних типів, зокрема небезпечних на провідних становищах. На жаль молодець, що легко ідеалізує кожний провід, майже зовсім не вміє розрізни­ти ці два типи інтелектуального пробудження.

У таких скомплікованих і трагічних, а проте в основному величавих і радісних обставинах, — у вогні і бурі революцій відбувається поєднання дії Синього і Жовтого Променів.

У пробудженому до борні новому українському лицар­стві, знайшла нарешті українська нація свій ідеал героя. Але ук­раїнський героїзм не знайшов ще свого власного Ідеалу. Ще надто коротко позволив він діяти в своєму серці великому і незбагненному'Променеві Універсального Ідеалізму. Ще надто сильно діють нижчі, біологічні сили в його духовості, щоб він міг побачити хоч би тільки середню висоту свого Правдивого Ідеалу і Зову в історії Людства.

Синій Промінь ще надто слабий в українській духовості. Тут доходимо до однієї із найглибших тайн Прапору Ук­раїни, а отже і душі українця.

Поєднана дія обох барв Синьої і Жовтої, дає у висліді ук­раїнський Прапор — тобто співдія Барв Синьої і Жовтої — у ексотеричному аспекті не дає — як здається — розв'язки про-відництва, тобто Володаря Української Нації чи Української Держави.

У популярних, ексотеричних клясифікаціях променів, спо­лучену дію Синього і Жовтого Променів, окреслюється як Дру­гий Промінь. У дії цього Другого Проіменя (підкреслюю — в ас­пекті ексотеричному), не бачимо провідника у його земському чи державно-організаційному змислі.

З другого боку існує наявний факт, що до сьогодні в ук­раїнській свідомості проблема українського провідника чи провідництва не є розв'язана.

Як відповісти на ці факти?

Божественна Мудрість і Всеобіймаюча Любов, — здаєть­ся, — чи справді так тільки здається — витворюють як проек­цію ідеалу, що втілював би у собі ці якості, тільки...

Тільки, — як здається — постать Мудреця, Учителя, Про­рока, Гієрофанта, Мислителя, Віщуна, Мандрівного Філософа, чи Кобзаря.

Відомо, що типовими втіленнями цього Променя вважа­ються в історії людства такі постаті як Будда, Христос, Божес­твенний Плятон, чи напр. Фребель, творець дитячих садків.

Справді видимі і безсумнівні провідники української на­ції, як Сковорода, пробудник українських пробудників, чи Шев­ченко, властивий пробудник сучасної української національної свідомости, чи безліч інших пробудників і продовжувачів діла Григорія і Тараса, — всі вони видаються нам перш за все вели­кими чоловіколюбцями і учителями, а не провідниками в орга­нізаційному змислі цього слова.

Стрічаємо віч-на-віч найгрізніше питання української дійсности. Стрічаємо віч-на-віч... не знаємо чи... найбільшу велич, чи найбільшу трагедію української нації.

Загляньмо відважно в очі цього українського Сфінкса.

Чи це недосконалість другого Променя (отже Прапору), чи може недосконалість нашого розуміння Проводу?

Відповідь справді не є легка.

Недосконале є в першу чергу наше розуміння Проводу. Правдивий Провідник — це Дух Нації у довгій черзі своїх вті­лень. Божественна Мудрість і Всеобіймаюча Любов є основни­ми атрибутами справжнього Провідника. Без цих якостей прав­дивий провід був би неможливий.

Цьому питанню я присвятив багато місця і уваги у моїх працях про Шевченка і Сковороду, показуючи і доказуючи їх правдиву провідницьку ролю у житті нації.

Однак примітивна уява про провідника, при склонності до ідеалізації молодого українського героя, бачить його радше у старшині військового типу. Ця примітивна уява не бачить факту, що всі військові старшини є тільки другорядними вико­навцями справжньої Волі і справжніх наказів виданих Духом Нації.

Військові старшини були б на своєму місці у ролі послу-шних виконавців цих наказів, якби їх духовість, їх ідейний світ, їх здисциплінована дія і борня були повністю і без застережень виразом їх відданости і послуху Духові Нації.

Невже ж вони не йшли за голосом Духа Нації, — спи­таємо затривожені.

Цей голос якоюсь мірою живе у душі кожного українця. Але виразом цього голосу є і той дядько, що йому не треба дер­жави і той юнак, що зірвався до бою і знає покищо тільки хто є його ворогом. Розвоєвий ідеал нації на кожному ступені роз­витку, є зідентифікований із власним світоглядом і із власними нормами цінностей. Він, як правило, є все забарвлений і нероз­ривно змішаний із обмеженою особовістю, із усіма її обмежен­нями, отже часто егоїзмом чи засліпленням.

Коли ж немає визнаного виразника духової програми на­ції, а що більше немає впорядкованої чи загальновизнаваної системи національних цінностей, національного світогляду, а головне національної віри, — то це у висліді дає хаос, в якому кожний утотожнює свій власний світогляд із завданням нації. Це все творило пригожий грунт для атаманії, самопокЛиканих „вождів", ...

Невже ідеологія України не була досить чітко виражена Сковородою, Шевченком, Федьковичем, Франком, Лесею Укра­їнкою...

Справді українська духовість була .в своїй основі зало-жена у працях цих великих духів України.

Обов'язком виконавців було якнайпильніше шукати ос­нов для своєї дії у цих джерелах і наказах. Що ж сталося...

Ідеологія Сковороди чи Шевченка видавалася декому надто... синьою, тобто „ідеалістичною" — тобто, як вони це ро­зуміли, якоюсь буцімто „відірваною від дійсности", якоюсь буцім-то „недійсною", „непрактичною", „недієздатною".

Сталася звичайна історія. Дядько не зрозумів Шевченка. Прогнав його від себе. Жовтий Промінь не реагував на Синій

Промінь. Приймав його остільки, оскільки деякі елементи ду­ховости Шевченка, як їм здавалося, відповідають їх світосприй­манню. Із Гайдамаків Шевченка вони зрозуміли тільки, що це поема пекла і помсти. Вони не зрозуміли, що це Поема Братер­ства і Всепрощення, Поема Синього Променя, не могли піднес­тися до зрозуміння справжніх духових висот Синього Проме­ня України, вираженого у творах Сковороди і Шевченка.

З другого боку слід ствердити, що цей Синій Промінь Ук­раїни не набрав якогось оформленого виду, — якогось тіла про­воду, групи, чи організації. Він і не міг появитися як втілений у якійсь організації, заки заіснували живі тіла живих героїв, що були б готові цей Синій Промінь сприняти до своєї душі у по­слусі і натхненні Правдивого Духового Причастя.

Кажучи простіше, Синій Промінь не міг бути прийнятий опортуністичним дядьком так довго, поки цей дядько не пробу­див у собі героїчного світосприймання. Опортуністичний дядь­ко мусів дозріти до героїзму... битий Лихом.

З есотеричного становища немає, отже, ніякої трагедії в нашій фазі змагань за волю України. Те все, що діялося і дієть­ся, це конечні етапи розвитку і росту.

Мусів наперед заіснувати герой із окресленим героїчним характером і героїчним світосприйманням, заки Синій Промінь міг би появитися не тільки у формі Живої Особи, але у формі видимої Організації, Носія і Сторожа Синього Променя, Слова України. Що лиш у душі героїв дозрілих до сприйняття Синього Променя, може він почати переливати Зміст Синього Променя у їхні душі.

Все ж таки кожний із тих провідників військового типу відіграв свою позитивну ролю саме у процесі виковування ду­ші українського Героя. І в тому їх історична заслуга.

Попри те і разом із тим деякі із них прямували до вста­новлення своєї чи групової диктатури примітивного військово­го типу. Для цієї цілі вони пробували встановити якусь „немов би то ідеологію" (квазі-ідеологію). І тут такою мірою, якою во­ни розходилися із ідеальною лінією Синього Променя, такою мі­рою кожна спроба обернути зброю для здобуття особистої вла­ди всупереч хоч би тільки ідеальній програмі Духа Нації, кін­читься неминучою катастрофою. Скорше чи пізніше виявляєть­ся морально-ідейна несамовистачальність і иедостаточність цих узурпаторів, а вслід за тим иедостаточність у самому ділі про­воду. І чим скорше виявиться ця їх морально-ідейна несамовис­тачальність і иедостаточність, тим краще для нації.

Скора кармічна реакція означає в основному чистоту загальнонаціонального керма. Коли, отже, узурпатор влади заз­нає на собі тих самих методів розламу чи узурпації, — і коли це відбувається в скорому часі, скорому для історії людства, — то це означає, що небагато є вже негативних „ довгів карміч-них" до сплачення даною нацією. А цс значить далі, що період її світлого духового розвитку є в досягненні руки.

Отже кожний із великих Пророків-Віщунів, — що діяли „тільки" у формі Учителя, був справжнім Провідником і Воло­дарем Нації. Це вони сповіщають світові повий лад, нову дер­жаву, чи нове людство. їх першою зброєю — немічною і найсильнішою водночас — це меч їхнього слова, що виходить із їх уст. Могло здаватися, що поза наукою вони нічого іншого не мали до здійснення на землі. У майбутніх століттях виявля­ється однак, що це ті Великі Учителі змінювали курс історії на цілі століття або тисячоліття.

Володарство Другого Променя тільки до часу не прояв­ляється у зовнішньо-церемоніяльному аспекті з уваги на надто велику і далеко йдучу радикальність змін, які ці учителі спро­ваджують на світ своєю наукою. їх дія отже ніби то обмежена до дії слова. Тому єдиною видимою формою Другого Променя є стан Учителя-Йророка.

Чи існує якась метафізична невистачальність Другого Променя...

Ексотерично: Так! Другий Промінь є похідним променем, отже його дія не є самовистачальна у Процесі Космічної Твор­чосте. Він вимагає доповнення перш за все якостей Першого Променя і звичайно всіх інших.

Есотерично: Це Тайна Блакитного Грому.

Блакить Синього Грому має відтінок електричний, тобто згущеного нагадування Прапервісною Потугою Волі Перуна.

Синій Грім є істотою Першого Променя.

Барва Синього Грому є барвою, що заключає у собі най­більш таємну силу Першого Променя.

Променя Божественної Волі: Станься!

Променя Батька, Творця і Володаря у його найглибшій Божественній Сутності.

Містична Барва Перуна Всетворця і Вседержителя!

Барва Синього грому має, отже, у есотеричному змислі не тільки найвищу морально-ідейну самовистачальність, але Творчу Владарність і Суверенність Божественної Волі.

Очевидно тільки у есотеричному змислі.

З цього ясно, як сильно заблудився нарід, шукаючи свого Вождя в людині військово-адміністраційного типу. Може най­кращі із цього типу це ті, що не пробували ставати на ідеоло­гічні котурни. Бо саме тут їх морально ідейна иесамовистачаль-ність є очевидною.

Розв'язка проблеми Проводу Української Нації лежить зовсім виразно і очевидно у площі.не тільки високого мораль­но-ідейного рівня, але — скажім це виразно — у площі тієї ви­соти, що знаменує правдивих гієрофантів.

Суверенність — це перш за все Морально-Ідейна Самови-стачальність Нації. Небагато націй світу здійснило цю високу місію.

Але звідси також зовсім ясний висновок, що визнання чужого морально-ідейного авторитету є запереченням мораль­ної суверенности нації.

Ясне теж, що у сучасній стадії розвитку, український на рід лиш зачинає собі здавати справу із труднощів питання Про­воду Української Нації. Треба однак ствердити, що хоч українці вбачають у цьому питанні трагедію, — то однак саме українсь­кий нарід посунувся значно вперед, — вперед перед іншими народами — у своєму досвіді і шуканні творчої розв'язки проб­леми Проводу. Українська нація несе, отже, в собі можливість творчої розв'язки цього питання для цілого людства.

Слід торжественно ствердити, що це питання повністю розв'язане у теократичній і ідеократичній концепції Лицарсь­кого Ордену Бога Сонця.

Цей Божественний Орден від самого почину його земсь­кого проявлення, є носієм Тайни і Потуги Синього Грому.

Тому встановлюю, що Український Національний Прапор уживаний у Лицарському Ордені Бога Сонця, може бути вико­наний тільки із такого матеріялу, що забезпечує Прапорові електричний блиск Першого Променя і Синього Грому, тобто із матеріялів як шовк, атлас, метал, живе світло, живе полум'я...

Лицарю Ордену!

Вір непохитно, що у твоїй душі живе найбільш мужня і творча Сила Космосу, Промінь Синього Грому Перуна Світо-творця!

Хай переможе Дух Просвітитель! Дано дня 6-го березня 1954 р.

Володимир Ордену Бога Сонця

ТРИЗУБ

Настав час, коли мені вільно поділитися з вами Таїн­ством Тризуба. Великим Таїнством Української Душі.

Зрозуміння цього Високого Символу вимагає великої ві­ри, закріпленої борнею, досвідом і жертвами. Я вірю, що ири-наймі дехто із вас буде годен мене зрозуміти. Тоді зачнеться Самоусвідомлення Українського Духа.

" Тризуб — це один із старинних символів і тільки у сві­ті старинної Тайної Мудрости, у вченні символіки і магії, мо­жемо знайти деякі натяки потрібні до розв'язки його справж­нього містичного значення.

Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або від­кидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає, що азбука не має ніякого значення.

Треба сказати на вступі, що люди матеріялістичного світо­гляду не зрозуміють і не сприймуть інсокЬго, ідеалістичного значення, що заключене у символі Тризуба. Я сказав уже, що ці люди не повинні уживати ніякого символу; коли цей символ нічого не означає і не повинен означати, годі навіщо його вжи­вати. Всіх матеріялістів, а зокрема всіх соціялістів з під знаку матеріялістичної доктрини Маркса, прошу в цім місці перестати читати цього листа тому, що в їхніх думках може виникнути образа для високого значення Тризуба. Високе призначення України може бути здійснене тільки в безпощадній борні з матеріялізмом, як з ворогом людства число один.

- Значення символів було відоме тільки для втаємничених, тобто — адептів. Було великою тайною старанно береженою від негідних. Розуміння символу створило дорогу до пізнання вищих правд, а отже до потуги у зовнішньому світі. Знання символів могло бути надужите для низьких цілей чорної магії.

Звичайно було теж два значення символів: ексотеричне, тобто призначене для розповсюдження на зовні, і есотеричне,

тобто таємне, призначене тільки для адептів. Часто подавалося як таємне і есотеричне таке значення символу чи правди, що було по суті тільки першим кроком до знання таємного, а часто навіть ще у межах призначеного для ексотеричного роз­повсюдження. Тут важив рівень слухачів. Навіть ексотеричні труїзми могли видаватися таємними для початкуючих учнів.

Значення Символу Тризуба, що його можу сьогодні по­дати до відома є ексотеричне. Зрозуміння цього символу є рів­ночасно ініціяцією, тобто втаємниченням високого ступеня в Ордені. Однак в ім'я правди мушу відмітити, що подане мною сьогодні значення Тризуба не є ще найвищим аспектом цього Символу у відношенні до Космічної Творчости.

Чому ж вперше в історії України я рішився сьогодні по­дати до відома ці таємні істини не тільки лицарям Ордену, але і цілої героїчної авангарди Української Нації. Це станеться ясним продовж самого процесу пізнання таїнства. Тут вистачить відмітити, що Тризуб так глибоко врісся і зрісся з душею укра­їнського героя, що він уже сьогодні є виразом його душі й ідеалів. Український Лицар краще ці ідеали розуміє. Краще ро­зуміє свою власну душу і самого себе. Він не зжахнеться фак­ту, що здійснення цих ідеалів вимагає від нього ще вищого ідейно-морального рівня. Він не один раз складав життя на вівтарі ідеалу України, а отже, мабуть не буде важко відкину­ти деякі обмеження своєї особовости, щоб досягти рівня, ви­маганого ідеалом Тризуба. З другого боку матеріялістичний глум чи глузування із значення Символу вже ніяк не вб'є від­чуття Величі Символу Тризуба освяченої життям мільйонів ге­роїв. Навпаки, кожна злочинна спроба матеріялістів зневажи­ти святість Символу звернеться безпосередньо проти спричин-ника зневаги і станеться причиною його моральної і фізичної смерти.

Ми мусимо зачати від значення символу взагалі.

Символ — це зовнішній знак для уявлень, емоцій і ідей, що не дадуться виразити інакше у слові. Символ є отже якістю вищою від слова. Символ є комплексом слів і ідей, вираженими одним знаком. Символ висказує все те, що заключене в цілій системі ідей, а рівночасно щось більше, щось, що в даній систе­мі ідей не дасться висказати ні словом, ні в жоден інший спо­сіб. Думаючи про символ, чи викликуючи його в нашій свідо­мості чи теж у магічній дії, ми немов „одним словом" затор-куємо увесь комплекс з усією його ідейно-моральною висотою і глибиною. Через цю свою властивість символ стається святістю

для його визнавців, чи це буде релігійний рух, військо чи нація. Часто слово чи міт набирають значення і функції символу. Незрозуміння старинної мудрости полягає на тому, що новочасні дослідники не зуміли відрізнити слова від словосимволу. Проте ці міркування виходять поза межі нашого листа.

Більшість із символів виникає па світанку людської істо­рії, в добі героїчних летів людської душі. Слово, хоч як в той час воно було надхнене, живе, високе і небосяжне, все ж таки навіть таке осяйне слово не могло вмістити в собі усього над-хненного змісту душі старинних віщунів. Воно — слово — не могло немов одним помахом дужих крил орла на висотах обня­ти досить широкого круга всесвітнього простору змісту. Тому старинні віщуни знайшли символ. Вартість вищу за саме слово. Слово слів. Слово-ідею, що дає початок цілим системам люд­ської думки. Тому кожне правдиве мистецтво досягнувши пев­ної висоти, стається символічним.

Саме ця обставина старинности символу є його цінністю. Заторкуючи символ, ми немов — чи насправді — зв'язуємо себе з його символічною потугою через емоції й ідеї усіх, що цей символ визнавали. Символ має у собі щось, що можна б на звати магічним кругом його потуги. Це не тільки сила його здійснення в людських діях, але це перш за все потуга того сві­та, до якого даний символ відноситься і який він у магічний спосіб репрезентує. Це є той дужий помах крил орла-віщуна, той магічний круг його думки, що своїм метом вниз заторкує ввесь видимий його горизонт, а своїм метом вгору заторкує Невимовне і Незбагненне.

Символ Тризуба є старинний, а рівночасно складний і високий у гієрархії символів. Він появляється у високій стадії таємної мудрости як вислід глибокого, есотеричного розуміння онтології — тобто старинної науки про Буття. Символ є много-значний у своїй природі. Різно глибоко можна його розуміти і залежно від висоти чи глибини пізнання, щораз то нові змісти стаються дійсними у нашому переживанні — тобто у станах розвитку нашої душі. Символ Тризуба дається зрозуміти тіль­ки у високій стадії духового розвитку.

Зачнемо від ексотернчного змісту і значення, тобто від світового, не таємного, зовнішнього і призначеного до розпо­всюдження.

Символ-Тризуб — у видимий і наявний спосіб в'яжеться з ідеєю Потрійности, гармонійно поєднаною в Суцільну Єдність.

Це таємне Три в Одному і Один в Трьох — з усіма мо­жливими примкненнями й імплікаціями цієї абстрактної ідеї.

Це таємна Абсолютна Єдність у різновидності Трьох Аспектів.

Число Три це метафізичне число-сутність Буття ще перед його Проявленням як Світо-з'явище. Момент Світо-проявлення є рівночасно тим самим моментом чи елементом, що об'єднує Троїстість: це Абсолютне Метафізичне Життя. Його число-су­тність є Чотири

Ідея Тризуба відноситься і проявляє саме цей момент Світо-проявлення Троїстости. Цей четвертий елемент — це саме Видимість Тризуба. В графічній концепції це Корінь Тризуба, що пробиває його метафізичну основу. Це перший Промінь Світо-проявлення Життя і Світла. Як я уже сказав, це той сам елемент, що об'єднує Троїстість у Єдність.

Це отже Буття і Дійсність сама в собі, у її Всевічності.

В есотеричному вченні для початкуючих аспірантів знан­ня таємного, цю Троїстість окреслено популярним визначен­ням: Батько, Мати, Син.

1. Батько

2. Мати — (Вірадж — Всевлада)

3. Син — (Льоґос)

Тут саме стрічаємося з тим, що я окреслив як відно­сність понять „есотеричний" і „ексотеричний". Троїстість окреслена як Батько-Мати-Син є грубим антропоморфізмом для справді втаємниченого адепта. А проте це вчення подавалося як есотеричну мудрість. Насправді це був тільки перший крок до неї. Звичайно вже на цьому першому кроці визначення „Бать­ко-Мати-Син" — мають символічно-метафізичний, а не антро­поморфічний зміст. Проте навіть у цьому виді антропоморфіч­ний корінь концепції є деякою перешкодою для її поглиблен­ня. Але вернімось до головної лінії наших міркувань.

Прояв на зовні трьох елементів Троїстости є саме че­твертим елементом:

Прояв Життє-Світла як перший вияв Космічної Творчо-

сти.

Містична Троїстість проявлена на зовні як Дія Духа, Життя і Світла.

Знання Таємне про Тризуб було б отже Знанням Таєм­ним про Буття. Воно невичерпне і незбагненне як само Буття і тільки різною мірою глибоко чи високо можна вникнути у його відчуття чи зрозуміння.

Не можемо отже заглиблюватися в цей предмет у цьому посланні. Це одне з основних завдань Ордену: об'явити цілому

людству Знання Таємне про Буття і вести людство в напрямі його поглиблення і удосконалення.

Тризуб, як символ, куди краще за символ Трикутника на­ближає нас до зрозуміння Містичної Троїстости як Єдности. Трикутник обмежує одну і єдину площу, затираючи уяву про окремішність трьох складових елементів чи компонентів Троїс­тости. Рамена Тризуба вказують виразно на „індивідуальний" — так би мовити — Вид Трипроявної Єдности, а рівночасно вказує на їх основну єдність в основі їх спільної бази, тобто їх онтологічного коріння. Але, як я підкреслив. Тризуб відно­ситься до іншого космогонічного моменту як Трикутник. Три­зуб заключає в собі елемент Світо-проявлення. Його містична число-сутність є Чотири.

У нижчому ексотеричному сенсі державно-політичної дії Тризуб означає Троїстість Ідеалів та Ідей поєднаних в єдиному здійсненні Духа Нації.

Це будуть ідеї:

1. Бог

2. Добро

Ці елементи відповідають у площі Світоздійснення від­повідним онтологічним елементам Троїстости в такій схемі:

1. Батько — Бог

2. Мати — Добро

3. Син — Правда

При чому кожне з цих визначень є слово-символ з необ­меженим обсягом можливих значень і примінень, так само глибоких і невичерпних як Символ Тризуба.

Ці всі визначення змісту Тризуба все ще якоюсь мірою ексотеричні.хоч часто доводилось в цих міркуваннях перейти потойбік знання таємного.

Дальше, есотеричне розуміння Символу Тризуба можли­ве тільки на основі доглибного засвоєння всього попереднього.

Я рішився однак піти сьогодні далі і це є доказ високої ціни, яку ставлю моїм українським учням, точніше Українській Нації.

Есотеричне розуміння символу у протиставленні до ексо-теричного дає не тільки зміст, обсяг чи ідеал символу, але дає ключ до здійснення ідеалів чи цінностей, що заключені в символі. Іншими словами есотеричне знання подає таємну ре­цепту як уживати символ у магії, щоб досягнути таємної по­туги, до якої ключем є даний символ.

Так, наприклад відомо кожному початкуючому аспіран­тові, що символ п'ятикутної зірки із рогом зверненим вниз е символом „лівої руки". Це символ чорної магії, злочину, вбив­ства, помсти і всіх темних сил людської душі. "Ліва рука" — це натяк на спосіб уживання цього символу. Це символ демо-нічдай. Тому докладний спосіб "уживання" символу був усе найбільш старанно бережений тайною.

Нарід, що уживає чи приймає даний символ входить у сферу його магічного впливу. Ідентифікує себе з природою символу і через те наближує чи утотожнюе свою природу із природою символу.

"Ти подібний до Духа, що ти його розумієш!"

"Du gleichst dem Geist, den du bergeist"

(Ґете).

Це звичайно зовсім не випадкове, чому даний нарід ви­бирає даний символ. Хоч немає тут механічного детермінізму, все ж таки природа вибраного символу у великій мірі залежить від природи нації чи руху, що даний символ вибирає.

Я щасливий, що мій нарід вибрав символ Тризуба. Це був один із найбільше надхненних моментів в історії України. Тут, Дорогі Лицарі, жде вас найжахливіша проба вашої

віри.

Бо Тризуб в есотеричному сенсі означає Потрійне Само­відречення і Жертву.

В такому аспекті уживали Тризуб достойні і святі індій­ські сан'ясіни. Вживали теж цей знак як Символ Бога Сіви, Бога Життя і Смерти. Творення Світу і Знищення.

Бог Сіва — це одна із найглибших містичних концепцій, що їх створила арійська мисль Індії. Його визнавці вбачають в ньому Члена Троїстости. В санскриті назва Тризуба звучить "Трісюля".

Наближаємося до величезного Таїнства Тризуба.

Перш за все ця думка видається для нас жахлива, сувора, аскетична, жорстока в здійсненні чи навіть неможлива до здій­снення. Тут теж головна небезпека незрозуміння найвелича-вішої ідеї Тризуба.

Пригляньмося отже уважно ідеї Самовідречення і Же­ртви в есотеричному навчанні.

Жертва це не є стан терпіння чи самознищення. Жертва це потужна і первісна Космічна Сила, завдяки якій світ чи Всесвіт могли бути створені. Пурупіа — Дух Людства і Дух Світла — жертвує сам себе, „розпорошується" — так би мовити образово — в просторі, щоб міг постати Всесвіт і Людство, як це об'явлено в есотеричному гимні Риґведи — „Поруша сук-там". (Порівняй мою працю про цей гимн п. з. "Поруша-суктам — Містерія Жертви").

Жертва в есотеричному значенні однозначна з актом божественної Переміни і Творчости. Перехід з нижчого стану у вищий чи теж черговий стан Космічної Творчости, відбувається через свідоме зусилля волі і думки, через жертву.

З цього погляду пригляньмося дещо значенню жертви в природі.

Батько і мати зуживаються, вичерпуються, чи теж же­ртвують себе, коли творять нове покоління. Нове покоління ви­никає із жертви старого. Життя матері є правдивою, щоден­ною жертвою для дітей чи сина. Хто з нас не зазнав добродій­ства цієї жертви? Але й мати сама, — правдива Добра Мати, — щаслива у цій жертві. Вона знає, що в сині і через сина вона продовжує своє життя, росте і розвивається. Чим повніша її жерТва, тим здоровіший, чи сильніший, чи більше розвинений буде її син. Тим святіше буде її місце в пам'яті родини, в ду­шах потомства, в небі, у вічності. Вона не тільки не нищить себе у жертві, але забезпечує своє вічне тривання і розвиток. Вона щаслива в усіх її турботах і найтяжчих пробах життя.

Нове пізнання, чи нова теорія в науці виникає з жертви старої теорії. Стару теорію уживаємо як матеріял і "покидаємо" її. Із її жертви виникає нова і вища теорія.

Те саме діється з новими родами чи гатунками в ево­люції у природі. і

Те саме з кожним новим чи вищим станом у духовому розвитку людини. "Покидаємо" старий стан як зужиту шкіру і "жертвуємо" його для вищого стану, що виникає з поперед­нього через жертву. Так досягаємо нової висоти в нашому рості.

Треба жертвувати багато сил, щоб вийти на високу гору, але що лише на високій горі пізнаємо різницю поміж людиною і жабами в болоті.

Жертва — це дія зроджена із Найвищої Любови. Сократ не пише ні одного твору. Усю свою безмежну мудрість він роз­

порошує і сіє в серцях своїх улюблених учнів. Там воно жи­тиме вічно. І що ж, чи втратив на тому Сократ, що його муд­рість переказав світові його учень Плятон? Чи втратив Сократ і світ на тому, що ми сьогодні не знаємо, що було вчення Сок-рата, а що розвитком того вчення у Плятона? І що ж... Коли Плятон перейшов в історію як божественний Плятон, то для Сокарта бракує уже слова в людській мові, щоб його ще вищу божественність жертви окреслити.

"Справді Жертвою є Чоловік" — навчає нас старинна Чхандогя — Упанішад (3. 16. 1.).

Ці приклади можна б множити в безконечність і тоді здивована, маленька, обмежена людська думка запитає сама себе: Чому ж я цього не знала, коли це такий загальний закон розвитку і творчости у світі?

Жертва, це не є самознищення, як нам підказує обмеже­на егоїстична думка; жертва, це радісна перемога над життям і смертю.

І тому з понадсвітньою впевненістю перемоги носили знак Тризуба надхненні індійські віщуни, що перемогли смерть ще за свого життя.

Потрійне Самовідречення і Жертва означає жертву Ми­слі, Почувань і фізичної Енергії (Життя і Тіла) у службі Пе­рунові — Богові Космічної Творчости.

Така жертва — це найбільше радісне і повне життя у віч­ній розкоші творчости Найвищого.

Із такої жертви виростає нова, вища особовість, куди більш досконала за попередню. Такої жертви навчав Сковорода в своїй науці про Нового Чоловіка.

Бачимо отже, що ця, здавалося б, жахлива жертва — -по суті — тобто в есотеричному розумінні — веде не до знищення життя чи особовости, але до нечуваного і майже чудесного розвитку людини, що перейшла через вогневу пробу найвищої жертви.

Я говорю це до Вас, Лицарі, знаючи, що деякі з Вас цю пробу уже перейшли. Я бачу Вас у цьому чудесному рості і тому є можливим для мене ці правди Вам об'явити.

Лицар, що жертвував свою нижчу особовість — світ вузько-індивідуальної ментальности (сферу ментальну), як теж світ своїх вузько-іцдивідуальних емоцій (сферу астральну), як теж світ вузько-індивідуальної енергії і дії (сферу фізичну), та­кий лицар не тільки не затрачає себе — як йому спершу зда­ється — але навпаки, він зачинає жити у понадіндивідуальній

сфері свідомости (сфера буддгі) і через те розвиває в собі ви­щу і досконалішу особовість лицаря із безмежно більшим і вищим кругом ідей, емоції і дії. Чим чистіша і повніша його жертва тим вищого круга досягає лицар у своєму розвитку. Так отже у Орденській Жертві заключена тайна особового, точніше понадособового розвитку людини.

Лицар живе життям цілої нації і цілого людства, високо понад своїм обмеженим маленьким „індивідуальним я". Він зрозумів, переживши вогневу пробу найвищої жертви, що йо­го нова понадособова індивідуальність є справжньою дійсністю. Увійшовши в цей круг, він уже за свого життя відчуває свою безсмертність.

І тут є найглибша тайна і радість Орденської Жертви.

З'явище фізичної смерти, як якогось остаточного фізич­ного кінця без змислу і цілі перестає існувати. Жертвуючи своїм життям, Лицар відчуває повну погорду і перемогу над з'явищем смерти у розумінні темної людини, сповненої біоло­гічним жахом, жагою і забпудом.

Тут можемо перейти до дальшого значення Тризуба.

Після Потрійного Самовідречення і Жертви і у висліді цієї правдивої Жертви отримуємо повну владу над Потрійним Світом.

Тризуб — це символ повної і досконалої Влади над По­трійним Світом Мислі, Почування і фізичної Енергії.

Міра жертви є рівночасною мірою влади над світом. Од­нак мірою чистоти жертви є відсутність прагнення влади над світом.

Аскеза і жертва в цьому значенні — це зосередження мислі, волі і дії для цілей божественної творчости уч трьох світах.

Благословенна хай буде Нація, що вибрала своїм сим­волом Тризуб — Символ Потрійної Жертви і Потрійної Влади.

Здійснення Таємного Зову, заключеного в містиці Три­зуба веде до правдивої Сили Добра і Героїзму, веде до Потуги і Влади в історії Людства і Космосу.

Справді ніодна нація в історії не досягнула такого ве­личного розуміння жертви , і героїзму, як нація українська. Жертва на вівтарі Волі і Правди стається українською націо­нальною релігією.

І хоч жертвам цієї нації здається немає кінця, — гак здається для темного матеріялістичного ока, — то все ж таки ця нація не усумнилася ніколи в доцільності обраного шляху святої борні і жертви за понаднаціональні і загальнолюдські ідеали Волі Народів і Гідности Людини.

Переборюючи темні сили у власному лоні, українська на­ція щораз виразніше виявляє себе гідною Великого Символу, що вона його приняла. Хоч приймаючи цей символ українська нація не була свідома його значення, то однак цей символ справді відповідає глибоким утаєним і ще не повністю про­явленим якостям національної душі українського Лицаря.

Безмежна любов до Вас, Лицарі, веліла мені сьогодні об'явити Вам Вашу найглибшу духову природу і Ваше най­вище призначення у Космічній Творчості!

Герої України, ніодна крапля крови свідомо пролита в жертві за священну справу Життя і Волі Нації, не пропала да­ремне. Кожна крапля Вашої шляхетної крови є чудесною животворчою росою, що дає Нації Життя і Надхнення.

Ви вірите в це, Лицарі України, і в цій вірі здійснюється Ваша єдність з Орденом Бога Сонця.

Тому я поділюся з Вами ще глибшим Таїнством Сим­волу Тризуба.

В історії людства постає час-від-часу нова епоха. В історії Космосу нова доба космічної творчости. Ця правда знайшла свій вираз у мітологічному аспекті у міті про Знищення і Розклад Світу перед новим днем Космічної Творчости.

Так сон людини чергується з станом дії і свідомости, подібно уявляли собі віщуни, що існує Ніч і День Космічної Творчости. Ніч — це розклад світу —- пралля, а день — це но­ва доба творчости.

У цьому космічному процесі Тризуб є жахливою збро­єю знищення Космосу. Цією зброєю Сіва запалює всі світи, ко­ли надходить Космічна Ніч, Пралля, тобто розклад світу.

Людське розуміння охоплює несвітський жах і гроза на думку про це космічне знищення.

Той сам Бог Сіва, що є силою Творчости Світу, той сам Бог Сіва доконує його знищення, запалюючи його своїм вогнен­ним Тризубом. Цей міт є ексотеричний, а його таємне, есоте­ричне значення дається тільки справді визволеним, великим духам людства. Це найважливіша проба великого духа.

Я не можу вичерпати в цьому посланні усіх таїнств, зв'я­заних з цією концепцією. Скажу однак слідуюче.

У таємному вченні насправді ніякого знищення світу не має. Те, що називається жахливим кінцем Старого Світу є на­справді рівночасно початком Нового Світу, ще більше радісно­го, досконалого, продуховленого і божественного.

Спопеління Фенікса через Самоспалення означає його чергове народження у вищому крузі і світі. Фенікс встає з сво­

ro попелу ще більше живий і свіжий, ніж був перед „смер­тю". Вогонь саможертви очистив його душу і наблизив її до досконалого. Новий його лет це нова доба космічної творчости.

Я об'явив докладніше це таїнство у розділі про Жертву Найвищу у моїй книзі „Про Перуна Знання Таємне".

Бачимо, що це та сама ідея жертви на вищому космічно­му рівні. В першій частині ми говорили про індивідуальну ду­шу, а тут говоримо про космічні процеси. Однак метафізична основа є в обох випадках та сама.

Силою Космічної Творчости, — а отже і Знищення — є та сама основна Сила Свідомої Волі Зосередженої для Творчости. Рішення Перебудови Світу має рівночасно свою сторінку, що видасться знищенням на короткому відтинку часу, але" це рівно­часно Рішення сотворити нову і ще кращу Побудову Людства.

Для Нової Доби і Нового Людства потрібна дійсна Сила Волі і Дії, що є рівночасно руйнуюча у відношенні до старого і перегнилого і в той сам час будуюча і творча у відношенні до Нового людства, що йде на зміну старому.

Тризуб є цією Космічною Силою, що нищить світи старі і творить нові і кращі.

Цього свого призначення Українська Нація ще не знає і не розуміє. Однак вже сьогодні можна б ствердити з історії України, що на дні української душі дрімає оця таємна сила Тризуба, що велить українцям шукати нової і творчої розв'язки їх національного існування. Відоме теж, що ніяка стара форму­ла не може розв'язати питання нашого національного буття.

Не відоме українській нації, що розв'язка, якої вона шу­кає, є творчим питанням Нового Людства. А тому даремне її шукати в якому небудь, — хоч би здавалося і найкращому, — чужому зразкові.

Людство зовсім виразно увійшло в Нову Добу свого існування. Астрологи називають її Добою Акваріюса.

До здійснення і розв'язки питань Нової Доби потрібна Сила Тризуба.

І це є високе призначення Української Нації.

Багато таїнств зв'язаних з процесом Космічної Твор­чости ще не можуть бути виявлені. Повинно однак стати зо­всім зрозумілим, що зовсім не випадково Орден Бога Сонця, як форма існування Нового Людства був у своєму ембріоні сотворений на ґрунті Української Нації. Це є та форма існу­вання нації і людства, що йде на зміну Старому Світові.

В таємній силі Тризуба криється утаєна міць, що зни­щить світ старий і світ новий сотворить.

А пожежа, що обійме світ це буде таємний вогонь ли­царського надхнення.

А вогонь, що спалить світ старий, це містична сила Та­ємного Вогню, що його розпалює Лицар на вівтарі своєї душі як жертву найвищу, як героїзм найвищий і як любов найбіль­ше надхненну.

Але шлях до цього Космічного Призначення Тризуба ве­де тільки через Потрійну Самопожертву, якого основою є очи­щення власної душі від усіх елементів демонічної природи — як злоба, злість, зависть, помста, засліплення, ненависть, страх, а далі всі інші обмеження нижчої особовости.

А ті, що лицарських проб очищення у вогні не перей­дуть, стануть не тільки знаряддям знищення, але самі вони будуть знищені. Бо до Нового Людства увійдуть тільки ті, що до Нового Людства дозріли. Природа божественної сили, що її зовнішнім знаком є Тризуб, є така, що ця сила знищить всіх тих, що пробували б надуживати сили Тризуба для демонічних цілей нижчої особовости. Вони належать до старого світу і для них Тризуб справді означає Знищення. Тому об'явлення та­їнства Тризуба не грозить ніякою шкодою для Людства.

Тризуб — це символ Перемоги над Смертю і знищенням.

Тризуб — це символ Борні зі старим, злочинним світом зневаги, егоїзму і особового засліплення, «— світом призначеним на загладу і забуття.

Тризуб — це символ Нового світу збудованого з еле­ментів Самовідречення, Любови і Жертви.

Тризуб — це високий релігійний символ Великої Бо­жественної Троїстости, Вічного Джерела Буття і Існування.

Тризуб — це символ Влади, досягненої самоопануванням, самовідреченням і жертвою.

Тризуб —це символ Влади і Дії для Створення Нового

Світу.

Здійснення цього призначення веде до Бога, що є Ко­смічною Творчістю і Радістю Космічної Творчости. Він є Сві­тлом, Жиггям і Любов'ю. Його Сила — це Світотворча Потуга Громів.

Коли ж відвернетеся від свого призначення, тоді саме станете на шлях самознищення. Але я вірю, що багато з Вас не відвернеться від Тризуба, коли пізнає його справжню силу.

А тих, що прозріли, кличу до світотворчого Ордену Ли­царів Бога Сонця.

І здоровлю Вас піднесенням руки у знак Тризуба: Хай переможе Дух Просвітитель!

(Володимир) Ордену Бога Сонця

2-го серпня 1953 року.

Народ, який уміє працювати, Не мусить нищити і всіх вбивать. Він може розумом своїм крилатим Все винаходити на світі й здобувать.

Він розумом всі відкриває далі

І відкриттями покоряє світ.

Йому не треба бомб й мечів зі сталі —

Він може розумом себе озолотить.

А в кого розуму нема — живе, з розбою. Корсар-пірат — це вічний галапас. Нічого доброго він не несе з собою, А тільки — смерть і сльози повсякчас.

І цей народ несе саму руїну, Бо пожирає все, мов сарана. Кінець-кінцем і він таки загине, Бо творчого вогню у нім нема.

Народ, в якого — сонцесяйний розум, Є друї ом-братом людям залюбки, Бо він спиняє всі нещастя й грози — Дає усім зціляючі думки.

Дає усім він мудрости скрижалі

І вчить усіх на світі — працювать! —

Щоб люди продуктивними ставали

І без війни могли все здобувать.

777

Вступні завваги про метозу досліду

Загально відомо, що назви рік, а зокрема їх лінгвістичне опреділення відносно їх походження й значення, помагають у науці до визначення, населення, яке дані ріки назвало, а отже — було там поселене на певнову відтинку часу. Якщо ці дані збі­гаються з подібними висновками з археології, передісторії, чи ранньої історії, тоді вони набирають ваги допоміжних джерел для визначення етнографічного складу населення даної країни на даному відтинку часу.

Каталог назв українських рік дозволяє з легкістю ствер­дити, що їх етимологія, з незначними виїмками, дається повніс­тю пояснити на грунті української мови, чи теж її старших ви­дів, пов'язаних походженням із первісно-слов'янською мовною спільнотою.

Каталог українських рік є дуже багатий. Він обіймає 2,613 позицій і приблизно 2,600 назв.

Назви рік як: Золота Липа, Цвітоха, Голубиця, Гуска, Смуга, Безодня, Руда, Білка, Жилка, Кропивниця, В'юн, Бистра, Гнилка, Старуха, Вербова, Багата і майже ввесь каталог дока­зує, що всі ці назви рік є або відразу зрозумілі, або легкі до по­яснення у відчутті й мовній системі української мови. Пояснен­ня потрібні тут тільки для чужинців.

Але є теж група назв рік, значення яких однак не дається нам безпосередньо, але вимагає лінгвістичних дослідів. До та­ких налижить група назв рік як: Дунай, Дон, Дніпро-Бористен, Дністер, Стир, Простир, Стрий, Стрвяж, Стривігор та інші. Ети­мології цих назв було присвячено значну кількість уваги з боку дослідників, мені здається однак, що поглиблена порінняльно-лінґвістична, а разом із тим філологічна аналіза їх значень, дасть нам деякий матеріял також для датування цих назв при­наймні в періодах розвитку мов, а, можливо, аж у їх корінях у прадавній індо-европейській мовній спільноті.

Можливо, що того роду аналіза дасть нам теж деякий матеріял до питання первісного поселення, чи теж колиски індо-европейських народів.

Підкреслюю заздалегідь, що говорю тільки про матеріял для можливих висновків, а не про самі висновки, які, очевид­но, вимагають куди ширшого матеріялу з ономастики, топогра­фії, фльори і фавни, як теж численних інших ділянок чи аспек­тів питання іпдо-европейської мовної спільноти чи праспільноти.

Можливо,,одначе, що поглиблена лінгвістично-філологіч-на аналіза з окремим уваженням семантичної сторінки дозво­лить нам якоюсь мірою наблизитися до більше речевого, ніж у дотеперішній науці підходу до так складного і так спірного пи­тання, як первісне поселення народів, які говорили спільними для них у далекому передісторичному минулому мовами чи діялектами протоіндо-евронейської спільноти.

Зовсім ириродньо, нас цікавить також питання про насе­лення чи нарід, який надавав назви згаданим рікам і який засе­лював простори сьогоднішньої України та її географічного су­сідства. Це питання у високій мірі актуальне для дослідників археології та передісторії України.

Якщо зможемо досягнути у наших дослідах можливо певних наукових вислідів, то був би це вклад у складні досліди чи спроби висновків українських і світових учених у цій ділян­ці. В літературі предмету знаходжу багато здогадів, непевних висновків, опертих на цілій серії сумнівних здогадів. Тому клас­тиму наголос на певність, обоснованість і поглибленість досліду, радше ніж на приманливі, далекойдучі висновки із здогадного тільки матеріялу.

Якщо па основі представленого мною матеріялу дозво­ляю собі на деякі напрямні для висновків, то в цьому місці ви­разно застерігаюся, що вони мають характер гіпотез, як нап­рямних для дальших дослідів і праці.

ДУНАЙ

За прийнятою традицією шукаємо найстарших записів цієї назви у грецьких історіографів і географів. Це будуть Геро-дот (484-424) і Страбон (64--19), батьки грецької історії та гео­графії.

їхні записи, що відносяться до теренів басейнів згаданих рік, походять, як відомо, і мають своє джерело у факті зустрічі греків із „СКОЛОТАМИ" (по-грецьки: „СКИТАМИ") так у їхній

загальній історії, як теж зокрема на терені діяльности грецьких колоній на побережжі Чорного моря.

На вступі нашої аналізи слід виразно та з притиском під­креслити, що дані назви були у грецьких записах сильно геле-нізовані, крім самого факту трудности транскрипції чужих назв у чужих мовах, яку досьогодні відчуваємо. Для ясности я подам відразу яскравий приклад такої геленізації.

Отже, Геродот у своїм описі Скитії подає виразно сліду­юче:

Це є шостий розділ із четвертої книги його Історії. Дові­дуємося з нього, що Сколоти (чи Скити) ділилися на різні пле­мена (отже, і здогадно говорили різними говірками), одначе, всі вони разом мали почуття своєї спільноти і називали себе „СКОЛОТАМИ". Перекладаю відповідне місце із кінця цього розділу:

„Всі ці (сколотські племена) називаються „сколотами" за . іменем їх короля (родоосновника): „скитами" назвали їх греки."

Отже „скити", це геленізована назва сколотів. Геродот уміє передати точно оригінальне звучання назви сколотів, а рів­ночасно вияснює, „СКИТИ" — це грецька — себто геленізована назва, — яку надали їм греки (асимілюючи це слово в дусі грецької фонетики).

Від „сколотів" до „скитів", чи „скифів" довга дорога. Уя­вім собі клопоти лінгвістів, які взяли б цю геленізовану форму як оригінальну, в їхній мові звучну, і шукали б безнадійно ети­мології слова „скифи" від такої похідної і сильно здеформова­ної форми. Добре, що в цьому важливому місці й випадку Геро­дот подає також за своїм знанням у цьому випадку відоме йому автентичне звучання, саме сколотське звучання цієї на­зви, як „сколоти". Але це тільки виїмок. Звичайно Геродот та інші грецькі географи подають ці назви просто тільки у згеле-нізованій формі. Наслідком цього сколоти відомі в історії не

під їх власною і дійсною назвою, але під її згеленізованою де­формацією.

Я вважаю, що не має причини називати їх „скитами" ко­ли в тому самому джерелі маємо вірніший запис і вияснення щодо його геленізації.

Цей факт мусимо постійно мати на увазі в усіх наших аналізах грецьких записів назв. їх не можна брати буквально, як фонетично чи транскрипційно вірний запис, якого вимагала б порівняльна лінгвістика. їх треба брати не тільки „кум ґрано саліс", але у повній свідомості їх можливої, чи дійсної геленістичної деформації.

Після цих вступних методологічних завваг, пригляньмося найстаршим записам відносно ріки „Дунай".

Як відомо, ця назва звучить у Геродота „ІСТЕР". Могло б здаватися на перший погляд, що це старша назва Дунаю. Од­нак ближчий розгляд самих грецьких джерел виявить слідуюче:

Страбон уживає в загальному для означення Дунаю тієї самої прийнятої у греків назви „Істер", однак він відмічує та­кож другу назву „ДАНУЙ" і, у зв'язку з цим, подає таке вияс­нення:

Страбо: Ґеогграфікон. 7.3.13.:

Y перекладі із коментарем пояснюю це місце так: „Ріка Маріс пливе через їх край (себто: Даків-Ґетів) і вливається до ДАНУЯ ... Так саме вони називають горішню час­тину ріки, від джерел до катарактів (себто порогів) Дануя, себ­то ту частину, яка пливе головно через країну даків, хоч вони називають „Істер" долішню частину від катарактів до моря, себто ту частину, яка пливе вздовж краю гетів. Мова даків є така сама як мова гетів."

Отже стрічаємо тут докладне свідоцтво, що ту саму P1KY-в тому самому часі, називають ріжними іменами. При чому ргж-ницю в назві стрічаємо тільки в долішній частині Дунаю.Го-

781­

Трудно припустити, щоб один нарід називав одну і ту саму ріку двома ріжними назвами. Слід радше прийняти, що на теренах ближчих до Греції — і до Геродота — ця ріка носила місцеву назву „Істер", чи подібну (увага! — геленізація!), прий­няту на цьому терені. Для мешканців поза порогами Дунаю ця ріка називалася „ДУНАЙ", чи „ДАНУЙ", чи якось подібно. Во­ни однак у зустрічі із іншими народами, як греками, вживали також другу місцеву назву Дунаю, відому на терені від його по­рогів до моря.

Постає питання, котра з цих назв є старша. Чи можемо відповісти на це питання поза лінгвістичною аналізою.

Можливо, що деяке світло в цьому напрямі кинуть такі

дані:

Дві назви Дунаю мусіли якось непокоїти Страбона, і він в іншому місці вертає до цього питання та пробує його роз'яс­нити.

Y перекладі:

„Істер називався колись „Матаос" — себто по-грецьки „Асіюс" (себто „Багнистий") і хоч сколоти (ио-грецьки скифи) часто проходили його без жодного нещастя, то однак, коли їм одного разу таке нещастя (при переході ріки) трапилося, вони змінили його назву на „Данубіс" або „Даусіс" так немов би ця ріка була причиною їх нещастя."

Зауважмо насамперед, що повища цитата походить із тієї частини VII-ої книги Страбона, яка не доховалася до наших часів у відписах з оригіналу, а яку пробують учені зреконстру-ювати на основі розсіяних цитат чи здогадних Цитат у творах

782

інших, пізніших авторів. Загально приймається, що цитата, в даному випадку „Географ" за Евстадієм, є достовірною цитатою із Страбона. Приймаю цс твердження, відмічую однак важливу і характеристичну відміну в орфографії слова „Дунай". Y запи­сах у попередніх місцях — безсумнівно автентичних. — ми ма­ли все запис „ДАНУЙ-ос" із наголосом на складі „нуй". Тепер у пізніших переписах чи цитатах із дальших рук стрічаємо за­пис „ДАНУБ-іс" чи можливо у вимові „ДАНУВ-іс" із наголосом на складі „Да", а також другий неясний варіант „Даус-іс". Цю характеристичну зміну пояснюю пізнішим впливом (може кель-тизації?) на первісне звучання. Саме у цій виразно другорядній і пізнішій формі „ДАНУБІЮС" чи „ДАНУВІЮС", ця ріка стала відомою в Европі і саме таку форму стрічаємо в латині.

Вернімо покищо до самого тексту.

Стрічаємося тут із фактом зміни ближче невідомої і мож­ливо ще старшої назви Дунаю із „МАТАОС" на „ДАНУЙ". Змі­ну цю приписують сколотам. Отже назва „ДАНУЙ" мала б бути надана йому екологами.-Очевидно, вона мусіла б бути зрозумі­лою в їхній мові. Постає питання, чому тоді не знає цієї назви Геродот. Сколоти, як він каже, існували 1000 років до його (Геродота) часу. Здається, що легко це пояснити фактом, що назва цієї ріки була відома грекам від інших народів і такою вживає її Геродот.

Погодити ці факти можна хіба так: Геродот не чув цієї назви, або не записав її як негрецьку, а подав натомість назву, яка була в обігу тоді у Греції, назву частини Дунаю, яку балкан-ські народи, чи їх частина в контакті із Грецією називала „Іс-тер .

Поминаю теж спокусу увійти в етимологію „МАТАОС", що мала б означати „MYT-ний", яку легко віднести до коренів „МЕНТ", „МУТ".

Доводиться перейти до самої аналізи слова „ДУНАЙ" у її — як виявляється із повищих міркувань — найстаршій формі

засвідченій у текстах як „ДАНУЙ" — після відкинення закін­чення „ос".

Як відомо закінчення „ос" є характеристичне для грець­кої мови, належить, отже, до з'явища геленізації. Залишаю на боці всі питання пов'язані із тим закінченням. Для цілей нашої аналізи маємо, отже, форму „ДАНУЙ" як найстаршу.

Завважмо перш за все, що старинне індо-европейське „а" не мало чистого сьогоднішнього звучання в українській мові, але було слабше артикуловане і мало забарвлення звуку „о". Отже звучало як короткий звук посередині між „а" і „о". Так ноно звучало в похідному санскриті і так воно там звучить до СЬОГОДНІ. Для прикладу порівняймо чергу слів: АҐНІ — у вимо­ві ОҐНІ — ОҐЕНЬ — ОГЕНЬ — ВОГЕНЬ — ВОГОНЬ; другу чергу: АҐНІ у послабленій вимові дає латинське ІҐНІС — во­гонь.

Отже наше слово звучало: Даонуй. Наголос був виразно на другому складі. Таке ненаголошене „о" ще й невиразно ар­тикуловане, мусіло дати в дещо молодшій вимові саме „У", але цс вже на ґрунті спеціялізації протослов'янської, бо ж в усіх слов'янських мовах чуємо виразно звук „у". Таке коротке „у" підлягає далі дуже часто скороченню до зовсім короткого „у" відмічуваного в старослов'янській і старо-українській мові саме окремим знаком для дуже короткого „у" — інакше т.зв. „твер­дим знаком".

Отже вистачила зміна забарвлення ненаголошеної голос­ної у звучанні „ДАНУЙ", щоб отримати українську вимову „ДУНАЙ" із тим самим наголосом на останньому складі. Зреш­тою трудно припустити, щоб грецький запис був надто доклад­ний для вимог сучасної фонетики.