За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

ББК 67.9(4УКР)307я73 А25

Вступ

A25 Аграрне право України : Підручник / За ред. О. О. Погріб ного. — К.: Істина, 2007. — 448 с.

ISBN 966-7613-45-3
У підручнику докладно розглянуті умови та порядок створення та фун­кціонування суб'єктів аграрних правовідносин, питання права власності їх на землю, розкриті умови та порядок набуття і користування земельними ділянками, реалізації земельних прав і обмеження прав на землю.

Підручник буде корисним для студентів, бакалаврів, спеціалістів, магіс­трів, аспірантів та викладачів правознавчих, аграрних, землевпорядних та економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також широко­му колу читачів, які цікавляться проблемами аграрного законодавства і пра­ва України.

Колектив авторів:

Багай Н. О. — розділ 2;

Бондар Л. О. — розділи 6, 12, 18, 22;

Гуревський В. К. — розділи 4, 7;

Луняченко А. В. — розділ 11;

Пащенко О. М. — розділи 5, 8—9, 13, 17, 21;

Погрібний О. О. — вступ, розділи 10, 15—16;

Погрібний С. О. — розділи 19—20;

Семчик В. 1. — розділ 3;

Титова Н. І. — розділ 1;

Федорович В. І. — розділ 14.
Рецензенти:

Статівка А. М. — д-р юрид. наук, професор кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого;

Шульга М. В. — д-р юрид. наук, член-кор. АПрН України, професор Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого;

Янчук В. 3. — д-р юрид. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік АПрН України, зав. кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного аграрного університету.

Гриф надано Міністерством освіти і науки України 15 червня 2004 р. № 1/11 - 2755.

ББК 67.9(4УКР)307я73

ISBN 966-7613-45-3 © Колектив авторів, 2007

© Видавництво "Істина", 2007

Одним із напрямів аграрної реформи в Україні є зміна суті й ха­рактеру відносин власності на землю та майно, реформування тру­дових відносин у сільськогосподарських підприємствах недержав­ної форми власності, що потребує адекватного правового оформ­лення та врегулювання зазначених суспільних відносин з метою створення належних юридичних гарантій реформування недержав­них сільськогосподарських підприємств і створення нових суб'єк­тів підприємництва у сільському господарстві та агропромислово­му комплексі.

Законодавче регулювання вказаних змін у сільському госпо­дарстві України є надзвичайно суперечливим. Лишається багато актуальних проблем, пов'язаних зі зміною характеру земельних, трудових та управлінських відносин, що має своїм наслідком пору­шення прав та ігнорування законних інтересів громадян, юридич­них осіб, територіальних громад, держави в реформуванні аграрно­го сектора економіки.

Незважаючи на розмаїття юридичної літератури, виданої за ос­таннє десятиріччя, студенти правознавчих навчальних закладів усе ж таки недостатньо забезпечені підручниками й навчальними по­сібниками для вивчення дисципліни аграрне право. Видані в мину­лі роки підручники з аграрного права певною мірою застаріли, а навчальні посібники — відстали від вимог навчальних програм.

Нині в Україні створено досить велику аграрну нормативно-правову базу, що дозволяє по-новому поглянути на зміст галузі аг­рарного права і науково осмислити її. За останню чверть XX ст. ця галузь пережила колгоспний період розвитку, й перетворилася в сільськогосподарське право, а згодом трансформувалася в аграрне право. Ці зміни в найменуванні галузі законодавства й права дик­тувалися пошуками нових форм і реальними змінами, що відбува­ються в агропромисловому комплексі країни. Вони мали не фор­мально юридичний, а сутнісно-змістовний характер. Але якщо наз­ва галузі аграрного права стабілізувалася на довгий час, цього не можна сказати про його зміст.

Сучасна аграрна реформа й соціальні процеси, що мають місце, ще впродовж тривалого часу впливатимуть на зміст аграрного зако­нодавства й права. З огляду на це предмет, метод, система, принци­пи і джерела правового регулювання аграрних суспільних відносин мають домінуюче значення для становлення внутрішньо злагодже­ної і логічно послідовної галузі аграрного законодавства. Саме це мали на меті автори підручника, розглядаючи питання загальної ча­стини сучасного аграрного права. Особлива частина підручника представлена викладом питань правового регулювання використан­ня земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів у сільському господарстві, правового становища різних форм господарювання в аграрному секторі економіки, правового регулювання окремих видів господарської діяльності сільськогоспо­дарських підприємств, договірних відносин суб'єктів аграрного гос­подарювання, а також питань охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві й правового забезпечення якості товарної сільськогосподарської продукції і сировини.

Розвиток аграрного права як комплексної галузі права і на­вчальної дисципліни в правознавчих вузах є актуальним не лише для підготовки висококваліфікованих фахівців з юридичною осві­тою. Найбільше потребує цього практика здійснення аграрної й зе­мельної реформ, що відчуває гостру нестачу у фахівцях, які володі­ють глибокими знаннями аграрного законодавства. Парадокс ситу­ації полягає в тому, що нинішня аграрна реформа в країні розпо­чата не тільки без розвиненої системи аграрного законодавства, але й без достатньо апробованої і вивіреної теорії аграрного права. То­му не дивують скромні успіхи реформування аграрних відносин за минуле десятиріччя.

Підручник написано на основі матеріалів, апробованих впро­довж багаторічного досвіду читання лекційного курсу "Аграрне право України" студентам-юристам в Інституті держави і права іме­ні В. М. Корецького, Львівському національному університеті іме­ні Івана Франка, Одеському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ, Одеській національній юридичній академії. У ньому максимально доступно, логічно й послідовно ви­кладені основні питання сучасного аграрного права, окреслені в навчальній програмі курсу. Колектив авторів свідомо відійшов від зайвого теоретизування окремих проблем, віддаючи перевагу харак­теристиці змісту вимог чинного аграрного законодавства.

Пропоноване видання не можна розглядати як вичерпне джере­ло знань із навчального курсу, оскільки в ньому викладено лише основні елементи концепції курсу "Аграрне право України". Це, по суті, перший підручник, створений після ухвалення нових Цивіль­ного, Господарського і Земельного кодексів. Зважаючи на те, що багато питань ані в теорії, ані в практиці правозастосування ще й досі не знайшли свого однозначного вирішення і визначення, ав­тори припускають можливість виникнення цілком обґрунтованих заперечень щодо окремих проблемних аспектів, незгоди з їх погля­дами, тим самим запрошуючи вчених і практиків до конструктив­ної дискусії з метою спільного пошуку шляхів вирішення всіх су­перечливих питань.

Підручник розрахований, передусім, на студентів вищих юри­дичних навчальних закладів, котрі вивчають аграрне право як нор­мативну дисципліну. Його можуть успішно використовувати вик­ладачі правознавчих закладів для підготовки відповідних лекційних курсів. Він може бути корисним для студентів економічних, аграр­них, землевпорядних і природоохоронних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також для широкого загалу читачів, які ці­кавляться проблемами аграрного права України.

Авторський колектив висловлює щиру подяку рецензентам під­ручника: доктору юридичних наук, професору, академіку АПрН

України, завідуючому кафедрою аграрного, земельного та екологіч­ного права Національного аграрного університету Василю Зинові­йовичу Янчуку, доктору юридичних наук, професору, члену-коре-спонденту АПрН України, директору Інституту підвищення квалі­фікації Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Михайлу Васильовичу Шульзі, доктору юридичних наук, професору кафедри аграрного права Національної юридичної ака­демії України імені Ярослава Мудрого Анатолію Миколайовичу Статівці за висловлені ними побажання, які суттєво вплинули на структуру розташування матеріалу і зміст окремих його розділів. Однак автори будуть вдячні й читачам, за будь-які пропозиції і за­уваження щодо вдосконалення структури й змісту підручника, які враховуватимуться в подальших виданнях.


Заслужений діяч науки і техніки України, академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор, перший проректор Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ

О. О. Погрібний

¹ Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. В 2-х т. — Т. 1. — М., 1981. — С. 256.

² Див.: Козырь М. И. Советское сельскохозяйственное право: тенденции становле­ния и развития // Сов. государство и право. — 1973. — № 6.


¹ Див.: Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). — Львов, 1989. - Розд. IV.

дарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. їхня ді­яльність може бути заснована на приватній, комунальній та дер­жавній формах власності; по-третє, — це спеціалізована галузь пра­ва, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єк­тів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська ви­робнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення.

Можна назвати ще одну специфічну рису аграрного права, яка полягає в тому, що воно відповідає окремій аналогічній галузі еконо­міки. По суті, йдеться про адекватність галузі права й галузі еконо­міки.

Норми сучасного аграрного права України не можуть не регу­лювати певною мірою й соціальні проблеми селян, кількість яких, за переписом 2001 р., становить 32,8% від усього населення країни.

Розширення предмета правового регулювання сучасного аграр­ного права України відбувається завдяки тому, що воно стосується не тільки відносин у сфері виробництва сільськогосподарської про­дукції (які залишаються основними), а й відносин у сфері перероб­ки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продук­ції та ін.

І Отже, аграрне право України — це комплексна, інтегрована і спе-I ціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регу­люють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використан­ня земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб'єктами.

Ця галузь виникла у 70-х рр. минулого століття, пройшла дис­кусійний етап свого становлення, утвердилась у комплексну, інте­гровану та спеціалізовану галузь права, яка істотно розширила й якісно збагатила свій зміст внаслідок здійснення в Україні земель­ної та аграрної реформ.

§ 2. Предмет аграрного права України; його зміст та особливості

Предмет аграрного права — це сукупність однорідних суспіль­них відносин, які регулюються нормами цієї галузі права.

Дискусія з питань існування сільськогосподарського (аграрно­го) права, яка відбувалася в 70-х рр., була зумовлена начебто від­сутністю у нього власного предмета правового регулювання. Проте при цьому не бралося до уваги те, що для комплексних галузей права однорідність суспільних відносин як предмета правового ре­гулювання є відносною. Це пояснюється тим, що комплексна га­лузь права охоплює первинні норми інших галузей права, спеціалі­зуючи їх відповідно до галузевого об'єкта правової регламентації та їх суб'єктного складу, і водночас має "власні" специфічні (здебіль­шого — інтегровані) норми. Незважаючи на такий поліструктурний склад норм комплексних, спеціалізованих та інтегрованих галузей права, яким є аграрне право, воно все ж складає системну цілісну сукупність правових норм. Остання здебільшого зумовлена специ­фікою єдиної сфери виробництва сільськогосподарської продукції. Саме цим чинником визначається єдина предметно-змістовна спрямованість норм аграрного права та їх спеціалізований харак­тер. Тому, як зазначає С. С. Алексеев, комплексні утворення є до­сить міцною правовою спільністю, що складається із спеціальних норм¹.

Отже, предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня аграрного права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь у системі права.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного пра­ва є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, напри­клад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські відносини (майнові, трудові, управлінські та ін.).

Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аграрних від­носин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сіль­ськогосподарського призначення як основного й незамінного засо­бу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної з нею іншої діяльності.

До системи аграрного права належать і власні первинні норми, які регламентують суспільні відносини, комплексний характер кот­рих лише генетично походить від основних профільних галузей, а за своєю суттю вони є аграрно-правовими. До цієї профільної частини аграрно-правових норм належать норми, які регулюють відносини з ви­користання земель сільськогосподарського призначення.

Йдеться про правову регламентацію специфічного виду землеко­ристування — сільськогосподарську виробничу діяльність із вико­ристанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення (передусім — грунтів) як об'єкта аграрних відносин.

Під час переходу до ринкових відносин істотно розширилось і урізноманітнилося коло суб'єктів аграрних відносин. Виникли та

¹ Див.: Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" // Відомості Верховної Ради України. — 199/. — № 39 — Ст. 261.

² Див.: Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" // Відо­мості Верховної Ради України. — 2003. — № 45. — Ст. 363.

³ Див.: Закон України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 29. — Ст. 232.

набрали розвитку фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі), особисті селянські гос­подарства, приватні аграрні підприємства тощо.

Земельний кодекс (ЗК) закріпив в Україні приватну, комуналь­ну та державну власність на землю (ст. 78). Він досить чітко врегу­лював правовий режим земель сільськогосподарського призначен­ня, які є природною базою сільськогосподарської виробничої ді­яльності. Ці землі мають пріоритетне значення серед інших катего­рій земель України.

Отже, предмет правового регулювання аграрного права України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин знач­но розширився і набув нового змісту порівняно з періодом станов­лення сільськогосподарського (аграрного) права та його функціо­нування до 90-х рр.

По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом аграрного права. Йдеться насамперед про земельні відносини щодо земель сільськогосподарського призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії державної власності на ці землі та запровадженню при­ватної власності на них.

По-друге, приватна власність поширилась і на майнові аграрні від­носини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це — фермерські господарства, сіль­ськогосподарські кооперативи різних видів, особисті селянські госпо­дарства, приватні аграрні підприємства, орендні організації тощо.

Отже, предмет аграрного права увібрав у себе систему якісно онов­лених, і цілком нових суспільних відносин. Проте незмінним для їх ¹ юридичної природи є те, що об'єктом цих суспільних відносин бу­ла й лишається виробнича господарська діяльність на землях сіль­ськогосподарського призначення. Можна лише стверджувати, що поняття й зміст цієї діяльності стали ширшими і вагомішими.

Виробнича сільськогосподарська діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земель­них і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного права.

Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регла­ментації правового режиму земель сільськогосподарського призна­чення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові від­носини (їх часто називають просто трудовими).

Якщо земельне право регулює правовий режим усіх категорій земель, у тому числі — земель сільськогосподарського призначен­ня, то аграрне право — лише правовий режим останніх. При цьо­му норми земельного права є загальними положеннями, вихідними засадами, які дістають специфічний вияв у нормах аграрного пра-; ва, що регулюють господарсько-виробничу діяльність, пов'язану з раціональним використанням сільськогосподарських земель різни­ми аграрними суб'єктами. Земельно-трудові відносини складають­ся переважно під час використання земель як основного засобу ви­робництва сільськогосподарської продукції. Проте іноді це можуть бути й "відокремлені" земельні або трудові відносини. Що має міс­це тоді, коли йдеться про менш характерні, ніж рослинництво, га­лузі сільськогосподарської діяльності.

У процесі аграрно-правової спеціалізації норм земельного пра­ва для різних суб'єктів аграрних відносин (особливо — для сіль­ськогосподарських кооперативів) у сучасних умовах важливу роль відіграють норми локальної правотворчості, зокрема статути цих аграрних суб'єктів.

Із земельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні від­носини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. Радикальні зміни відносин власності під час переходу до ринкової економіки, виник­нення приватної власності не лише на землю, а й на майно (зде­більшого через паювання майна колишніх колективних сільського­сподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучас­них аграрних майнових відносин.

Цивільний кодекс (ЦК) закріпив підприємницьку сутність та­ких аграрних суб'єктів, як виробничі кооперативи (ст. ст. 163-166).

Господарським кодексом (ГК) деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юридично зафіксовано існування при­ватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орен­дних підприємств як підприємницьких структур (ст. ст. 113-115).

Аграрне законодавство України визначає спеціалізацію майно­вого статусу сільськогосподарських виробничих та інших коопера­тивів¹, фермерських господарств², особистих селянських госпо­дарств³.

Майнові аграрні відносини мають внутрішній і зовнішній харак­тер. І навіть тоді, коли внутрішні виходять за межі аграрних струк­тур і розглядаються судами, вони не втрачають своєї первісної юри­дичної аграрно-правової природи, оскільки органічно позв'язані з внутрішніми аграрними відносинами.

До предмета аграрного права належать також організаційні та уп­равлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно зміни­лася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання в аграрному секторі України.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійно­го характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського ви­робництва. При цьому значно зміцнюються демократичні засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і об­слуговуючих кооперативів та ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформовано­му секторі аграрної економіки стосовно державного управління ни­ми, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає ціл­ковитого невтручання державних органів у зазначену сферу. Йдеть­ся лише про заміну методів адміністрування методами всебічної підтримки аграрного підприємництва.

За сучасних умов розвитку соціальної правової держави, виз­нання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності найвищою со­ціальною цінністю, чомусь права селян захищено значно менше, ніж права міського населення. Зважаючи на це, аграрне право має містити також і комплекс соціальних аграрних відносин. На жаль, поки що цим відносинам як елементу змісту сучасного аграрного права приділяється мало уваги, законодавство у цій сфері перебу­ває не на належному рівні. Що істотно впливає на стан виробни­чої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних структур.

Отже, предмет аграрного права України можна визначити як і сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних і аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, і майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; \вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб'єк­тами сільськогосподарської виробничої та пов 'язаної з нею іншої ді­яльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аграрного права на­дають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільськогосподарського призначення (переду­сім — грунтів) як об'єкта аграрних відносин.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для ос­новних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не мож­на й цілком відкинути.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, "зцементовані" характером сільськогосподар­ської виробничої діяльності під час використання земель сільсько­господарського призначення, не може мати якогось одного спосо­бу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відно­син, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галу­зей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до зміс­ту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профі­лююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аг­рарного права.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються пере­важно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різ­ними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на акти­візацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в за­безпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарю­вання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучас­них аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної пра-вотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному зако­нодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення еле­ментів рекомендаційності в їх регламентації.

Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аг­рарного сектора економіки з господарською самостійністю аграр­них суб'єктів (переважно як підприємницьких структур).