Загальна характеристика роботи

Поточний стан макроекономічного середовища пов’язаний з подоланням світової фінансової кризи, недостатній рівень забезпеченості власними ресурсами, відсутність підтримки інновацій на державному рівні, застарілі форми і методи управління промисловими підприємствами стримують інноваційний розвиток останніх. Це зумовлює необхідність формування дієвої інноваційної політики підприємств індустріального сектору національної економіки, який сьогодні є її домінантною складовою.

Дослідження теоретичних і практичних питань формування інноваційної політики промислових підприємств представлені в роботах видатних економістів: Ансоффа І., Глазьева С., Гелбрейта Дж. К., Друкера П., Іноземцева В., Котлера Ф., Лукаса Р., Портера М., Солоу П., Фостера Р., Шумпетера Й., Яковця Ю., Амоші О., Антонюка В., Бубенка П., Гальчинського А., Геєця В., Ковальчук С., Кондратьєва М., Малицького Б., Маслак О., Перерви П., Семиноженка В., Туган Барановського М., Чумаченка М., Шипуліної Ю., Яковлєва А. В зазначених роботах обґрунтовані основні теоретичні положення та методичні засади оцінки інноваційного потенціалу підприємств, управління інноваційними процесами, методичні підходи до формування інноваційних стратегій розвитку. Проте, незважаючи на широкий спектр наукових праць у сфері управління інноваційною діяльністю машинобудівних підприємств, потребує розв’язання проблемне коло питань з уточнення сутності понятійно-категоріального апарату та розробки методичного забезпечення формування інноваційної політики, а рекомендації щодо підвищення ефективності її реалізації вимагають подальшого наукового обґрунтування, що зумовлює актуальність дослідження, визначає його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основні результати дисертаційної роботи одержані при виконанні у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» держбюджетної теми «Формування організаційно-економічного механізму моніторингу інноваційної діяльності» (номер державної реєстрації № 0111U002284) та господарської договірної науково-дослідної роботи «Формування організаційно-економічного механізму визначення інноваційного потенціалу підприємства» (номер державної реєстрації № 0112U004192), де здобувачем запропоновано та обґрунтовано методичні підходи до формування та оцінки ефективності реалізації інноваційної політики машинобудівних підприємств.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних положень і науково-практичного інструментарію формування інноваційної політики підприємств машинобудівного комплексу.

Реалізація цієї мети обумовила визначення та вирішення таких задач:

• 
  обґрунтувати необхідність формування інноваційної політики машинобудівного підприємства як головного важеля забезпечення його економічного зростання й стабільності функціонування та розкрити сутність дефініції «інноваційна політика підприємства» і пов’язаних з нею понять;
  
• 
  удосконалити теоретико-методичне забезпечення процесу формування інноваційної політики машинобудівного підприємства;
  
• 
  проаналізувати вплив факторів зовнішнього середовища, основні тенденції перебігу інноваційних процесів на підприємствах та визначити ті ключові з них, що полягають у підґрунті здійснення короткострокового прогнозування ефективності їх функціонування й розвитку;
  
• 
  розробити методичні положення щодо визначення фінансово-економічних обмежень інвестицій в інноваційний розвиток підприємства;
  
• 
  удосконалити методичне забезпечення щодо подолання бар’єрів інноваційного розвитку машинобудівного підприємства;
  
• 
  обґрунтувати застосування сценарного підходу до формування комплексів цілей інноваційної політики підприємств машинобудування;
  
• 
  розробити організаційне забезпечення взаємовідносин та взаємодії машинобудівних підприємств із суб’єктами зовнішнього середовища при реалізації інноваційної політики.
  

Для досягнення визначеної мети і вирішення поставлених питань в процесі дослідження застосовувались такі методи: узагальнення, аналізу та порівняння – для структурування понятійного апарату; економіко-статистичні методи – для обробки статистичних даних; графічні та графоаналітичні методи – для наочного подання, порівняльного аналізу статистичних даних; методи системного аналізу та синтезу – для дослідження процесів управління та організаційно-інформаційного забезпечення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств; кореляційного та факторного аналізу – для визначення незалежних змінних при побудові прогнозної моделі; Panel Least Squares, МНК EGLS, узагальнений метод моментів, метод максимальної правдоподібності – для оцінки параметрів побудованої прогнозної моделі.

• 
  теоретико-методичне забезпечення процесу формування інноваційної політики машинобудівних підприємств, яке, на відміну від наявних розробок, ґрунтується на базовій системі цілей інноваційного розвитку машинобудівного підприємства, враховує фактори, які впливають на їх вибір, та визначає критерії досягнення, що дозволяє розробити систему заходів, спрямованих на ліквідацію розривів між пріоритетами стратегічного розвитку та їх ресурсним забезпеченням, збалансовувати інтереси суб’єктів управління інноваційною діяльністю підприємства;
  
• 
  методичний підхід до визначення ключових факторів впливу на вибір цілей інноваційної політики підприємства, що, на відміну від існуючої практики, більш точно враховує вплив чинників зовнішнього середовища, тенденції і закономірності інноваційного розвитку окремого машинобудівного підприємства, дозволяє обґрунтовано визначати пріоритетні напрями інноваційної політики та прогнозувати наслідки її реалізації у короткостроковій перспективі;
  
• 
  методичні положення щодо визначення граничних обсягів інвестицій в інноваційний розвиток машинобудівного підприємства, які базуються на формуванні системи показників оцінки фінансової стійкості, передбачають використання власного і залученого капіталу, що дозволяє визначати структуру та верхню межу фінансування, яке може бути спрямоване на інноваційну діяльність;
  
• 
  методичний підхід до формування та оцінки системи цілей інноваційної політики підприємства, який, у порівнянні з традиційними, розроблено на основі сценарного методу, що дозволяє врахувати фінансові обмеження при формуванні інноваційної політики та передбачає детермінацію ключових пріоритетів інноваційного розвитку для розробки найбільш ефективних комбінаторних сценаріїв інноваційного розвитку з метою досягнення максимальної ефективності виробничо-підприємницької діяльності машинобудівного підприємства;
  

• 
  визначення сутності поняття «інноваційна політика підприємства», що, на відміну від існуючих, розглядається як процес визначення перспектив і орієнтирів розвитку підприємства з подальшою їх формалізацією у вигляді системи цілей у відповідності до ключових компетенцій інноваційної діяльності, спрямованих на досягнення максимальної економічної ефективності його функціонування та фінансово-економічної стійкості з узгодженням комплексу суб’єкт-суб’єктних відносин;
  
• 
  методичне забезпечення подолання бар’єрів інноваційного розвитку машинобудівних підприємств, що, на відміну від існуючої практики, базується на виділенні основних видів бар’єрів інноваційного розвитку, визначенні ресурсозабезпеченості відповідних інноваційних цілей машинобудівного підприємства, враховує їх ієрархічну супідрядність, дає змогу формувати науково-обґрунтовані комплекси цілей інноваційної політики та визначати найбільш доцільний склад управлінських технологій і фінансових інструментів, спрямованих на їх реалізацію;
  
• 
  організаційне забезпечення інтеграційного підходу до взаємодії підприємства з суб’єктами зовнішнього середовища при формуванні його інноваційної політики, що, на відміну від інших, передбачає встановлення партнерських відносин, більш тісних ніж ринкові, та дає змогу машинобудівному підприємству залучати ресурси зовнішнього середовища за умов обмеженості внутрішнього та зовнішнього фінансування.
  

Запропоновані здобувачем методичні рекомендації, підходи та практичні заходи сприяють формуванню науково-обґрунтованої інноваційної політики підприємства, дозволяють сформувати та провести подальшу оцінку реалізації системи цілей інноваційного розвитку з урахуванням специфіки певного підприємства та поточного стану зовнішнього середовища, що, в цілому, забезпечує підвищення ефективності діяльності машинобудівного підприємства та його фінансову стійкість у середньостроковій перспективі.

Рекомендації і розробки здобувача впроваджено на підприємствах: публічному акціонерному товаристві «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» (акт № 1660 від 12.07.2011 р.), виробничий кооператив «Експертно-технічний центр «Солар-1» (акт № 124 від 03.07.2012 р.), приватне підприємство «Науково-виробнича фірма Сантек» (акт № 137 від 11.05.2013 р.), а також у навчальному процесі НТУ «ХПІ» при викладанні дисциплін «Інноваційний менеджмент», «Управління інноваційними проектами», «Ризики інноваційної діяльності», «Фінансовий аналіз», «Моделі та методи прийняття рішень у економіці та менеджменті», «Організація і методика економічного аналізу» (довідка від 28.01.2014 р.).

Особистий внесок дисертанта полягає у формулюванні і обґрунтуванні наукових положень, висновків і рекомендацій щодо формування інноваційної політики підприємств машинобудування.

Дисертаційна робота є особистою науковою працею здобувача. Усі результати, отримані безпосередньо здобувачем, знайшли своє відображення в опублікованих працях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані ті ідеї та положення, які отримані автором особисто. Внесок здобувача в роботах [3, 4, 7–10, 14, 15, 19, 20], виконаних у співавторстві, наведено в списку опублікованих праць за темою дисертації.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено результати їх апробації.

За результатами аналізу існуючих теоретичних підходів щодо розвитку підприємств та практики господарювання провідних компаній у розвинутих країнах світу та в Україні, доведено, що лише впровадження інновацій може забезпечити конкурентоздатність суб’єкта господарювання у стратегічній перспективі. В національній економіці за період 2007-2013 рр. близько 13% промислових підприємств були інноваційно-активними, 90% з яких демонстрували фінансово-економічні результати вищі за середньогалузеві.

Визначення пріоритетів у запровадженні інновацій на промислових підприємствах, в історичному ракурсі, дозволило виділити сім етапів їх еволюції (машина індустрія, автоматизація виробництва, реорганізація і реструктуризація, масштабне впровадження результатів НТП, новаторство як масове освоєння знань, поєднання НТР та інноватики, нові підходи і моделі формування систем управління підприємством). Їх аналіз та дослідження теоретичного базису закономірностей перебігу інноваційних процесів стало підґрунтям визначення ключових компетенцій інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, що реалізуються у трикутнику «модернізація устаткування – оновлення продукції – підвищення ефективності системи управління».

Теоретичне дослідження термінологічного апарату інноваційної діяльності підприємства зумовило виділення ієрархічної підпорядкованості і взаємозв’язку основних дефініцій інноваційної діяльності, що стало базисом розмежування понять «інноваційна стратегія підприємства» та «інноваційна політика підприємства». Сутність останньої з яких розкрито як процес визначення перспектив і орієнтирів розвитку підприємства з подальшою їх формалізацією у вигляді системи цілей, у відповідності до ключових компетенцій інноваційної діяльності, спрямованих на досягнення максимальної економічної ефективності його функціонування та фінансово-економічної стійкості з узгодженням комплексу суб’єкт-суб’єктних відносин.

Доведено, що базовими компонентами при формуванні інноваційної політики є: визначення цілей інноваційного розвитку машинобудівного підприємства у відповідності до ключових компетенцій його інноваційної діяльності; застосування специфічних методів, що враховують вплив факторів зовнішнього середовища та параметри інноваційної активності; необхідність збалансування взаємовідносин з суб‘єктами інноваційного процесу, оцінку впливу її запровадження на ефективність функціонування та фінансову стійкість у середньостроковій перспективі й можливістю подолання розривів між цілями інноваційного розвитку та їх ресурсозабезпеченістю. Це зумовлює необхідність формування інноваційної політики кожного підприємства з урахуванням специфіки його діяльності та наявного ресурсного забезпечення..

Теоретико-методичний базис формування інноваційної політики підприємства представлено на рис. 1.

Аналіз динаміки інноваційної активності промислових підприємств в України дає змогу констатувати, що за період 2007-2013 рр. спостерігалась позитивна тенденція підвищення освоєння нових видів інноваційної продукції та впровадження нових технологічних процесів, зростання у 2012р. відбулося на 5,42% та 4,7% відповідно. У регіональному розрізі відслідковувалась концентрація інноваційної активності у промислово-розвинених регіонах України (Харківська, Донецька, Дніпропетровська та Запорізька області). В структурі фінансування інновацій найбільшу частку займали власні кошти підприємства (більш 50% на протязі 2007-2012рр.), кредитні та інвестиційні ресурси, практично, не використовувались за умов високої вартості залучення та ризиків інноваційної діяльності.

Макроекономічна кон'юнктура циклічно змінює пріоритети інноваційної політики підприємств від інвестицій у модернізацію виробничих потужностей до зміни моделей з їх управління. Доведено, що більшість підприємств має консервативну інноваційну політику, яка зменшує ефективність їх поточної діяльності та не дозволяє концентрувати власні обмежені ресурси на пріоритетних напрямах розвитку. Визначення ключових управлінських факторів, що зумовлюють інноваційний розвиток підприємства, ґрунтується на забезпеченні високого рівня ефективності операційної діяльності та включає такі положення: використання системного підходу для визначення цілей та вибору сценаріїв інноваційного розвитку; дослідження загальних статистичних закономірностей у сфері інноваційної діяльності підприємств; використання панельних даних для статистичного аналізу підприємств машинобудування; узагальнення та обґрунтування причинно-наслідкових зв’язків між цільовими показниками інноваційного розвитку та індикаторами, що відображають фактори впливу зовнішнього та внутрішнього середовища; аналіз зворотного зв’язку між компонентами блоків моделювання, цілепокладання та заходами для вибору цілей інноваційної політики машинобудівного підприємства.

Дослідження теоретико-методичного базису щодо визначення основних факторів впливу інноваційної активності та чинників зовнішнього середовища на економічну ефективність діяльності підприємства дозволило сформувати 7 груп показників: структура та обсяги витрат на інновації, наукоємність, структура фінансування, структура номенклатури продукції, структура та якість виробничих потужностей, динаміка ринку, вартість кредитних ресурсів та визначити їх склад. У якості цільового показника було обрано коефіцієнт рентабельності активів (ROA), як такого, що враховує прибуткову частину діяльності підприємства та у повній мірі відображає віддачу сукупних активів підприємства.

Для прогнозування ROA в роботі запропоновано використовувати загальну динамічну модель PADL, розроблену на основі панельних авторегрісійних рівнянь з розподіленими лагами:

(1)

де: К4 – частка витрат на придбання машин і устаткування у витратах на інновації;

К8 – частка коштів інвесторів і залучених кредитів у витратах на інновації;

К10 – частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції;

К11 – частка нової для ринку продукції в загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції;

К13 – коефіцієнт оновлення основних фондів за попередній період;

F – фіксований ефект для кожного підприємства.

Зважаючи на те, що інвестиції в інноваційну активність підприємств здійснюються головним чином за рахунок власних коштів, поряд із забезпеченням економічної ефективності виникає необхідність дотримання фінансово-економічної стійкості. Граничний розмір власних коштів, що може бути спрямований на фінансування інноваційної діяльності, обґрунтовується наявним робочим капіталом підприємства. Для визначення можливості залучення зовнішнього фінансування в роботі на основі аналізу методичних підходів дослідження рівня фінансової стійкості, було сформовано систему показників, що відображають фінансовий стан підприємства: маневреності власного капіталу; співвідношення позикових та власних коштів; фінансового левериджу; довгострокового залучення позикових коштів; фінансового ризику та коефіцієнт Бівера. Урахування порогових значень даних показників дозволило визначити граничні обсяги коштів за кожним з можливих джерел фінансування (табл. 1).

Граничний обсяг фінансування інноваційної діяльності

За результатами розрахунків визначено, що лише два машинобудівних підприємства «Турбоатом» та «Світло Шахтаря» мають можливість використовувати зовнішні джерела фінансування для інвестування в інноваційну діяльність.