11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52
жүктеу/скачать 7.9 Mb. Pdf көрінісі
|
| Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 ще у ХІІ ст. на Великому городищі підтвердилось і археологічними дослідженнями наступних років 146 . Значна частка артефактів, віднайдених на Великому городищі, проливає світло на господарське життя місцевого населення. До їх числа належать цвяхи, долото, зубило, серп, коса, сопло, жорнові камені, шиферні пряслиця, точильні бруски, кістяні лощила, проколки, голки, швайки (знаряддя для плетіння рибальських сітей), рибальський тягарець та ін. 147 . Серед господарських споруд можна виокремити яму ХІІ ст. з півсферичним дном діаметром 1,20 м та глибиною 1,20 м. У її заповненні зафіксовано фрагмент бортика велика протвіня з орнаментом у вигляді відбитків зерен по краю 148 . До категорії виробничих будівель належить об’єкт ХІІ ст., який П. Довгань інтерпретує як залишки залізоплавильної печі. Її залишки збереглись у вигляді лінзоподібного прошарку сильно випаленої глини, товщиною 5–8 см, поблизу якого зафіксовано дев’ять шматків залізного шлаку, в один з яких був “заварений” уламок кераміки 149 . Крім того, на території Великого городища виявлено два інгумаційні поховання кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст., які вкупі зі знахідками двох фрагментів керамічної плитки, притаманної для внутрішнього облаштування руських церков, свідчать про можливе існування тут сакральної споруди 150 . Прикметно, що саме в цій частині міста знайдено предмети християнського культу, зокрема, – мідний натільний хрестик, розмірами 2×2 м, та аналогічний виріб, розмірами 1,6Ч1,8 см, щоправда, виготовлений з мармуру 151 . Поблизу впадіння Полтви до Західного Бугу розташоване т. зв. Мале городище (розмірами 400×150 м), споруджене на невеликому підвищенні (зараз – територія міського парку) (Рис. 2, 3). Згідно усталеної історіографічної традиції, хронологічні межі цього оборонного пункту окреслювалися ХІІ–XIV ст., а його функціональне призначення дослідники вбачали у контролі над доступом по Західному Бузі до основної частини літописного Бужеська 152 . Мілітарний характер цієї пам’ятки підтверджують знахідки кількадесяти наконечників стріл лука та арбалета, фрагментів кольчуги, пластинчастого обладунку, окремих елементів кінської збруї та ін. 153 . Однак, археологічні дослідження (зокрема, розкопки валів), проведені на Малому городищі у 2015 р., дозволили датувати 146 Петро Довгань, “Буський археологічний комплекс,” 150; Петро Довгань і Наталія Стеблій, “Дослідження Буської археологічної експедиції у 2013 р.,” Вісник Інституту археології 8 (2012): 347. 147 Петро Довгань, “Буський археологічний комплекс”, 141–144, 147–149. 148 Там само, 150. 149 Там само, 150. 150 Там само, 141. 151 Там само, 141, 147. 152 Володимир Петегирич, “Початки Белза і Буська,” 207; Петро Довгань і Наталія Стеблій, “Система оборони літописного Бужська,” 283. 15 3 Орест Корчинский і Владимир Петегирич, “Изучение древнерусских городищ в Прикарпатье,” Археологические открытия 1986 года (1988): 290. 32 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 його XIV ст., тим самим поставивши під сумнів функціонування цього укріплення в системі оборони літописного Бужеська 154 . Натомість достовірну руську метрику має городище на Волянах (передмісті Буська) на правому березі Рокитни, локалізоване на віддалі 1,5 км у північно- західному напрямку від центру сучасного міста (Рис. 2, 3). Майданчик городища прямокутної в плані форми, площею 0,15 га, по периметру оточений валом висотою 3 м і шириною основи 10–12 м. Зі східного, західного та північного боків додатковим укріпленням слугував рів, віддаль між берегами якого коливається в межах 10–25 м, а глибина сягає 6 м. В’їзд на територію пам’ятки простежено у південно-західній частині укріплень. У 1988 р. Михайло Филипчук у східній частині валу (на глибині 0,15 м від рівня сучасної поверхні) виявив зрубну конструкцію внутрішньої оборонної стіни, до якої прилягали кам’яна кладка, товщиною 0,6 м, та рештки господарської кліті. Під плахами зрубу знайдено бойову сокиру, а на долівці кліті зафіксовано кераміку кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст. та обвуглені зерна пшениці, жита та ячменю 155 . В результаті невеликих розвідкових досліджень В. Петегирича та П. Довганя з’ясовано, що культурний шар на городищі залягав до глибини 0,8–1,0 м. У ньому виявлено значну кількість керамічного матеріалу, в тім числі перепаленого, уламки амфор, шиферні пряслиця, скляну намистину діаметром 0,7 см, два залізні черенкоподібні ножі, елементи кінської упряжі, трубчастий замок і ключ від нього, на основі яких хронологічні межі функціонування городища визначені ХІІ– ХІІІ ст. 156 . Аналогічним часом датоване і селище, розташоване поруч з городищем 157 . Неподалік укріплень, на правому березі Рокитни знайдено хрест- енколпіон ХІІ ст., а також скарб залізних знарядь праці, який складався з п’яти серпів, наральника, чересла та коси-горбуші 158 . Значна кількість перепаленої глини і кераміки та наявність горілого дерева у культурному шарі та заповненні споруд дозволяють пов’язувати занепад описаних укріплень із масштабною пожежею, яка трапилась у ХІІІ ст. 159 . До містобудівельної структури літописного Бужеська належало також городище ХІІ–ХІІІ ст. в урочищі Ліпибоки, яке розташоване на лівому березі Солотвини й на сьогодні практично повністю зруйноване міською забудовою та середньовічним єврейським кладовищем (Рис. 2, 3). Пам’ятка локалізована 154 Петро Довгань і Наталія Стеблій “Система оборони літописного Бужська: нове бачення,” у Пам’ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі; проблеми їх збереження та використання: мат. ІІІ міжнар. наук. конф., 7–8 квітня 2016 р., ред. Роман Миська (Львів: Простір-М, 2016), 45. 155 Михайло Филипчук, Звіт про рятівні роботи, арк. 5, рис. 10–12. 15 6 Володимир Петегирич , Звіт про роботу Буської, арк. 5, рис. 20; Петро Довгань, “Археологічні дослідження городища в Буську, на передмісті Воляни,” Археологічні дослідження Львівського університету 5 (2002): 255, 257, рис. 3–9. 157 Михайло Филипчук, Звіт про рятівні роботи, арк. 5 158 Петро Довгань, “Буський археологічний комплекс,” 138. 159 Петро Довгань, “Археологічні дослідження городища в Буську,” 257. 33 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 на мисі підтрикутної в плані форми, який здіймається на висоту 10–12 м від рівня заплави ріки. З півдня оборонний рубіж городища становив вал, ширина підніжжя якого сягає 12 м, а висота 3 м, та рів шириною 8 м і глибиною 3 м. Цей оборонний пункт, площа якого становить 0,15 га, за підйомним матеріалом датовано ХІІ–ХІІІ ст. 160 . Зі східної сторони городища було селище Х–ХІ ст. 161 , на якому в 1988 р. М. Филипчук дослідив заглиблене житло каркасно-стовпової конструкції, розмірами 3,2×3,2 м, з піччю-кам’янкою у північно-західному куті котловану 162 . Аналогічне датування має й інше заглиблене житло з глинобитною піччю у його північно-західному куті, яке в 1989 р. розкопав В. Петегирич 163 . Ймовірно, що городища в урочищах Воляни та Ліпибоки можна трактувати як пригороддя, основу якого складали заміські укріплені резиденції представників боярсько-князівського середовища. Прикметно, що в літописі на початку 1212 р. 164 згадані бужеські бояри “…Гл4бъ же Потковичь [...] и Станиславичь Иванко и братъ его. Збъэславъ…”, які при наближенні військ пересопницького князя Мстислава Ярославича (Німого) втекли з міста 165 . Поява укріплень в урочищах Воляни і Ліпибоки, згідно археологічних джерел, датується ХІІ ст. Така хронологія, звісно – з певною мірою умовності, дозволяє пов’язати розростання містобудівельної структури Бужеська з виділенням міста в окремий уділ для Ярополка Ізяславича у 1157 р. Адміністративна окремішність Бужеської волості збереглась і після занепаду Руського королівства, зокрема, у 1374 р. посеред надань Яська Кміти зустрічаються “Bartkowo cum Roszna in districtu Buscensi” 166 . На тісний зв’язок між територіальною структурою Бужеського князівства-волості та його пізньосередньовічного дітища вказує грамота 1376 р., в якій Владислав Опольський надає у володіння Яськові Кміті з Вісніча “…castrum suum et oppidum Busko, cum toto eius districtu, in fluvio Bug in terra Lembergensi situm, жүктеу/скачать 7.9 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|