Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
М
__________

Мета статті − аналіз основних аспектів міжкультурної комунікації та виявлення проблем людського спілкування.

Міжкультурна й кроскультурна комунікація стали темою багатьох досліджень. Вивчення міжкультурної комунікації пов'язане з іменами зарубіжних і українських дослідників: Е. Голл, А. Кребет, Д. Трагер, В. Андрущенко, Дзюби, О. Гриценко, А. Єрмоленко, П. Скрипки та ін.

У вивченні питання про структуру міжкультурної комунікації більшість зарубіжних і вітчизняних фахівців у цій галузі дотримуються точки зору, згідно з якою говорити про міжкультурну комунікацію можна лише в тому випадку, якщо її учасники представляють різні культури й усвідомлюють усі культурні явища, які не належать до їх культури.

Вчені пропонували різні визначення комунікації, у тому числі міжкультурної і кроскультурної. Наприклад, Портер К. М. і Самовар О. В. дають комунікації таке визначення: "...Те, що присутнє кожного разу, коли хтось реагує на поведінку або наслідки поведінки іншої людини..." [2]. Слід визначити комунікацію, як обмін знаннями, ідеями, думками, поняттями й емоціями, що відбуваються між людьми.

Міжкультурна комунікація − це процес взаємного зв'язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, вміннями і навичками носіїв різних типів культур.

Міжкультурній комунікації властива низка особливостей, які роблять її більш складною ніж внутрішньокультурну або міжособисту комунікацію. Щоб розібратися в цих специфічних особливостях, необхідно отримати більш повне уявлення про базові компоненти комунікативного процесу [3].

Компоненти комунікативного процесу можна диференціювати декількома способами. Один із них визначає види, за допомогою яких може здійснюватися комунікація. Люди спілкуються, використовуючи дві модальності: вербальну і невербальну.

Вербальний модус включає в себе мову з його унікальними складовими: фонемами, морфемами, лексикою, синтаксисом, граматикою, фонологією, семантикою і прагматикою. Вербальна мова містить ці компоненти і смислові системи, які забезпечують обмін ідеями, думками і почуттями.

Невербальна модальність включає в себе немовну поведінку, в тому числі, вираз обличчя, погляд, контакт очей, голосові інтонації і паралінгвістичні підказки, міжособистісний простір, жести, пози тіла і паузи.

Інший спосіб подивитися на комунікативний процес – описати його в термінах кодування
і декодування. Кодуванням називають процес, за допомогою якого люди вибирають, свідомо чи несвідомо, певну модальність і метод, за допомогою яких можна створити і не відкрито надіслати повідомлення комусь.

Декодуванням називають процес, за допомогою якого людина приймає сигнали, розшифровує і переводить ці сигнали в смислові сполучення. Подібно до того, як "адекватне" кодування залежить від розуміння і використання правил вербальної і невербальної поведінки, "адекватне" декодування залежить від цих же правил, з тим, щоб повідомлення були проінтерпретовані в такому ключі, в якому їх передбачалося передати.

Комунікація – надзвичайно складний процес кодування і декодування, що трапляються у швидкісній послідовності і накладаються один на одного так, що вони відбуваються майже одночасно [4]. Саме цей швидкий обмін посланнями, коли люди стають то відправниками, то одержувачами, і робить вивчення комунікації настільки важким, проте корисним заняттям.

Важливо зазначити, що спілкування виникає між суб'єктами, які мають розбіжності, діють

Якщо людина прагне, щоб спілкування було успішним, то потрібно не тільки усвідомити, що є найбільш цінним для неї, а й також що є цінним для тієї культури, з представниками якої відбувається спілкування. Людині можуть не подобатися ті речі, які є найбільш цінними для інших, але потрібно визнати важливість цих цінностей для інших, а інші повинні визнати важливість ваших цінностей для вас.

У багатьох контекстах термін кроскультурна комунікація використовується як синонім терміна міжкультурна комунікація. У контексті комунікації різниці між цими термінами немає; однак є важлива відмінність між кроскультурним та міжкультурним дослідженням. Кроскультурне дослідження порівнює дві або більше культур за деякою цікавою мінливістю (наприклад, з'ясовуються відмінності між культурами у виразі емоцій). Міжкультурне дослідження стосується вивчення інтеракції між представ­никами двох конкретних культур (наприклад, з'ясовуються відмінності в тому, як представники культур виражають емоції, коли спілкуються відповідно з людьми інших культур).

Вирішальною значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Тому щоб підтримувати різноманітні і багаторівневі контакти і форми спілкування, необхідно не лише знання відповідної мови, але й знання норми правил іншомовної культури.

Міжкультурна комунікація є індикатором розвитку культури, розкриває її здатність до сприйняття іншокультурних елементів на основі нових, для певного соціокультурного організму форм, демонструє здатність транслювати свої цінності в інші культури.

Отже, міжкультурна комунікація є фактором соціокультурних змін і характеризується багатогранністю та динамічністю. Комунікація виконує дуже важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для забезпечення роботи не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери.

____________

Студент 1 курсу

фінансового факультету ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Т
__________

Питанням дослідження функціонування слів-термінів іншомовного походження у мові спеціальностей займалися: С. Влахов, Л. Кутіна, І. Кочан, Г. Мацюк, які досліджували специфіку перекладу термінології іншомовного походження. У свою чергу, Н. Васильєва, Н. Родзевич приділяли увагу дослідженню лінгвістичного аспекту професійної лексичної системи.

Мета статті – визначити відмінності слів термінів у англійській та українській мовах, розкрити основні принципи появи іншомовної термінології в професійному мовленні.

Питання про своє і чуже в науковій термінології є одним із багатьох у проблематиці метамови науки, яке завжди привертало увагу дослідників. Однією з реакцій мовознавців щодо проблеми слів-термінів іншомовного походження є пуризм, що полягає в очищенні мови від чужомовних елементів. Проте деякі вчені вбачають у пуристичних тенденціях практичне й теоретичне значення: поміркований пуризм до певної міри корисний тим, що перешкоджає надто швидкій і численній появі чужих слів.

Учені підкреслюють, що терміни як елементи певної фахової мови із специфічними особливостями з'являються, функціонують розвиваються на ґрунті певної національної мови.

Наразі існує тенденція до небажаності синонімії та омонімії в межах певної термінологічної системи.

Термін – це не особливе слово, а слово з особливою функцією. Функції термінів постають як конструкти діяльності у спілкуванні за певних соціальних умов і мають визначені мотиви й мету. Функціонування термінів тісно пов'язане з основною функцією мови – вираження певного пізнавально-інформативного змісту. Термін не тільки фіксує інформацію, але є засобом передачі, породження знань у процесі професійного спілкування.

Отже, слова-терміни виконують комунікативні, когнітивні, інформативні й тематичні функції.

Прагматичне функціонування у мовленні спеціалістів зумовлено особливостями суб'єктно-адресатних відношень, комунікативними потребами фахівців, функціями термінів, способами передачі інформації, соціально-прагматичною спрямованістю, дотриманням норм певного типу комунікації. Функціонування термінів безпосередньо пов'язано з реалізацією таких ознак слів-термінів, як системність, дефінітність, однозначність та інформативність. Вивчення та аналіз функціонування слів-термінів дає змогу безпосередньо встановити дискурсивні стратегії, які застосовуються комунікантами в процесі професійної взаємодії [1].

На сучасному етапі розвитку країни існує тенденція до активного входження англійської спеціальної лексики в термінологічні поля.

Термінологічні складники інтернаціонального характеру асимілюються відповідно до звукової та графічної форми лексичних одиниць мови. Так, англійські мовні одиниці правової галузі зазвичай піддаються транслітеруванню, тобто підпорядкуванню англійських термінів фонетичним нормам української мови й стабілізації цих лексичних мовних одиниць на новому мовному ґрунті.

Наприклад, impeachment – імпічмент, common law – комен ло, know-how – ноу-хау, barrister – баристер, claim – клайм, bookmaker – букмейкер, abandon – абандон, grant – грант, cash – кеш, racket – рекет. Або ж слова змінюються структурно: bank note – банкнота, stock broker – стокброкер.

Таким чином, транслітерація слів-термінів іншомовного походження підпорядковується певним закономірностям відповідно до норм української літературної мови. Хоча такий спосіб відтворення англійських термінів не завжди позитивно сприймається.

Поряд з транслітерацією використовується варіантний відповідник, функціональне призначення якого полягає в тому, щоб якомога точніше виражати певні наукові поняття, фіксувати їх найсуттєвіші ознаки. Автор вважає, що такі відповідники не є термінами, а лише поясненнями значень поданих термінів, що є засобом введення терміна в новий контекст, наприклад, кіднепінг – викрадення людини

Варто зважати на неоднорідність наукової термінології. Так, термін broker (брокер) в англійській мові має узагальнене спеціальне значення й виражає поняття "комерційний агент, представник, посередник, маклер, комісіонер". В українській мові значення даного терміна – "посередник під час укладання різних угод на біржі, який спеціалізується з певних видів товарів і послуг" [2].

Аналіз словникових дефініцій свідчить про неусталеність значення терміна брокер у лексико-семантичній системі української мови, що виявляється в невизначеності його семантичного обсягу та нечіткості меж значення. Зокрема, у словнику економічних термінів наведена така дефініція: "особа або фірма, що є офіційним акредитованим посередником у купівлі-продажу товарів, цінних паперів, валюти'' [3]. Банківсько-фінансово-правовий словник подає таке визначення терміна "брокер": "Посередник, який на підставі оформленої з клієнтом домовленості сприяє укладанню угод у сфері торгівлі товарами, надання послуг, у біржових операціях з товарами і цінними паперами, фрахтуванні суден. Здійснює зв'язки між зацікавленими сторонами за їх дорученням та за їх рахунок. Брокером може бути окрема особа, фірма або компанія" [4]. При цьому спостерігається активізація наукового осмислення поняття, вираженого цим терміном.

Voucher (ваучер, що отримав в українській юридичній термінології, поряд із значенням "документ, що підтверджує оплату товарів та послуг, видачу кредиту, отримання грошей тощо", додаткове значення "цінний папір, що посвідчує право його власника на частку в державному майні; приватизаційний чек", якого не має його англомовний прототип. Термін bill (білль) у мові-джерелі має широко розвинуту полісемію і вживається в 13 значеннях, які так чи інакше стосуються права: "1) позов, позовна заява; 2) судовий наказ; 3) петиція, прохання, заява; 4) білль, законопроект, закон, акт парламенту, законодавчій акт; 5) список, викладення пунктів і т. д." В українській же мові відображається

Точне значення терміна-поняття, як зазначають термінознавці, може бути визначене лише

Автором також виявлено ряд термінів, які хоч і мають інваріантне значення, однак відрізняються значеннєвими компонентами, наприклад, оренда – лізинг – гайринг – рейтинг – чартер. Те саме можна сказати й про синонімічний ряд: посередник – агент – ріелтор, трейдер, дистриб'ютор, дилер, брокер, джокер, скелпер.

У межах української термінології відбувається перехід номінації з однієї терміносистеми в іншу. Це стосується передусім економічної, фінансової та банківсько-кредитної термінології. У процесі засвоєння певною наукою термін набуває в ній нового значення, частково втрачаючи старе, притаманне йому в терміносистемі-джерелі, або зазнає повної десемантизації, позначаючи зовсім інше поняття. Однак більшість термінів повністю зберігає свою семантику і навіть має тотожні дефініції [2].

Таким чином, кожен спеціаліст має бути обізнаний з особливостями термінологічної лексики для того, щоб уникати мовних помилок у своїй сфері діяльності. Вивчення юридичних, економічних дисциплін у вищих навчальних закладах, опанування всієї суми знань у галузі цих знань передбачає необхідність глибокого засвоєння положень основ права, економіки.

____________

Студент 1 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
П
__________

Мовлення української молоді збідніле, перенасичене жаргонізмами, сленгізмами, словами іншомовного походження. Широкого вжитку набули слова, які мають український відповідник (прайс, окей, гуд, екс-прем'єр, екс-чоловік, екс-дружина, кава-брейк та ін.). Найчастіше молодь послуговується російською мовою або суржиком.

В Україні в перші роки незалежності поняття "мовна стійкість" семантично пов'язувалося зі здатністю за несприятливих обставин зберегти і відновити українську мову, не допустити загрози денаціоналізації і втрати національної мовної сутності. На сьогодні основу мовної стійкості визначають зростання авторитету української мови, усвідомлення внутрішньої потреби спілкуватися й пізнавати світ засобами рідної мови, заперечення мовного відступництва в будь-яких його проявах тощо. У пострадянському мовознавстві дослідження мовної стійкості, її джерел та проблем розпочав відомий український лінгвіст О. Ткаченко [1, с. 4]. Пізніше цю важливу тему розглядали С. Єрмоленко, А. Погрібний, Л. Масенко, Г. Залізняк та ін.

Мета статті – дослідження джерел впливу на поширення української мови серед сучасної молоді.

Про мовне питання в Україні говориться багато, але конкретних дій та результатів популяризації української мови, на превеликий жаль, можна побачити мало. Зараз катастрофічно не вистачає якісної україномовної літератури, якісної кінематографічної продукції. Пересічним громадянам відома лише невелика кількість українських митців, серед яких найчастіше естрадні виконавці, натомість практично невідомими залишаються письменники, художники тощо.

За нинішніх умов молодь, навіть вихована в українських родинах, вступаючи в доросле життя, змушена використовувати російську мову через панування в Україні російськомовного інформаційного продукту (в теле- та радіопросторі, у ЗМІ, на ринку періодики, а найбільшою мірою – в інформаційно-комп'ютерній мережі та Інтернеті). Інтернет-ЗМІ стають першочерговим джерелом інформації, тим самим диктуючи мовну моду своїм користувачам.

Засоби масової інформації часто послуговуються далеко не літературною мовою, використовуючи суржик, сленг, жаргонізми, неологізми, іноді нецензурну лексику. За допомогою ЗМІ створюється мода, яка відіграє провідну роль у процесах популяризації.

Мода – це тимчасове переважання одного стилю в різних сферах життя й культури, вона позначає неміцну, швидкоплинну популярність. Аналізуючи сучасне мовлення молоді, можна дійти висновку, що руйнівні процеси антимоди на українську мову й досі діють [2, с. 523].

Проблемою практичного застосування української мови серед молоді також є її недостатня популярність у теле- та радіоефірах. Це пов'язано з потребою в забезпеченні використання української мови в ЗМІ, сфері культури, освіти і науки, у інформаційних технологіях, рекламі тощо. Люди переважно дивляться російськомовні програми, які мають численну аудиторію. Телесеріали, гумористичні програми, кінофільми теж передаються головним чином російською мовою. Сучасна українська музика, яка перестає втрачати національний колорит, падає під навалою західних стандартів та попсових російських шаблонів, які не несуть у собі жодного патріотичного змісту [3, с. 6].

Ще однією з проблем популяризації української мови є наявність в Україні як україномовних, так і російськомовних дитячих садків, шкіл та вищих навчальних закладів. Більшість батьків обирають для своїх дітей навчальні заклади з російською мовою навчання, внаслідок чого частина випускників середніх навчальних закладів України переважно не знають української літератури, навчальної дисципліни, яка тісно пов'язана з українською мовою, не знають українських письменників-класиків, їхніх творів, усної народної творчості, що призводить до бездуховності й низької культури особистості загалом. Слід зазначити особливо низький рівень культури усного й писемного мовлення випускників середніх навчальних закладів, що зумовлене як постійним перебуванням їх у російськомовному середовищі, так і недостатньою увагою під час навчання їх української мови в середніх школах.

Проте не можна звинувачувати лише загальноосвітню школу, яка всю увагу спрямовувала на засвоєння учнями правил правопису й граматики й мало турбувалася про те, як треба вимовляти окремі звуки та словосполучення згідно з нормами української орфоепії.

Можна зробити висновок, що молодь не спілкується українською мовою через те, що їй насаджується російська мова, переважно в Інтернет-просторі, на радіо, різноманітних розважальних заходах, на яких, власне, і виховується сучасна молодь.

Популяризація мови – питання неоднозначне, воно потребує гнучкості у виборі методів та засобів дії. Нікого не можна змусити адміністративними методами користуватися українською мовою. Потрібна правильна й мудра мовна політика, яка б повернула народ до рідної мови, а національним меншинам дала змогу зберегти свою мову й водночас оволодіти в повному обсязі державною мовою.

Перехід на українську мову спілкування у повсякденному житті не може бути примусовим –

Отже, незважаючи на те, що російська мова споріднена з українською, вона повинна вільно функціонувати, не ставлячи під загрозу зникнення мови корінного населення України – української.

____________