Клуб сімейного дозвілля
похмільних історій, де фігурують опівнічні спотикання, осли зання в душі... тощо, тощо
жүктеу/скачать 2.24 Mb.
|
похмільних історій, де фігурують опівнічні спотикання, осли зання в душі... тощо, тощо.
«Тепер я точно мушу повідомляти поліцію анонімно, якщо вза галі зберуся це робити. Бо я брешу зараз, і вона це запам’ятає». Якщо вона взагалі збереться повідомляти? Звісно, вона це зробить. Правильно?
Тесс із цим погодилася. А оскільки мала здатність до переконливих вигадок (врешті-решт, саме цей талант сплачував її рахунки), вона додала:
Пані Ніл крутнулася на своєму обертовому стільці (сонце бризнуло їй на лице, на мить запаливши ті її незвичайні сині очі), відсунула одну з шухляд і дістала звідти її Тома-ТомТома. Госс зраділа, побачивши свого старого дорожнього компаньйона. Справи від цього загалом не покращали, але якийсь крок у правильному напрямку було зроблено.
Бетсі Ніл посміхнулась, усмішка вмить перетворила цю сувору міс Ділова Заклопотаність на жінку з осяйним лицем.
На цьому мусив бути вже й кінець — ну дійсно ж, мусив, — але тоді пані Ніл спитала, враз ставши сором’язливою, чи не важко було б Тесе написати автограф для її бабусі. Тесе відповіла, що вона звісно ж залюбки це зробить, і попри все, що бачила до цього, тепер зі щирим зачудуванням спостерігала, як пані Ніл знайшла фірмовий бланк закладу, за допомогою лінійки відірвала згори логотип «Стаґґер-Інн», а потім посунула той аркуш паперу по столу до неї.
Тесе могла. А коли вона вже ставила дату, у голові їй зринула нова фантазія. і»
Пані Ніл усміхнулася так, як це роблять люди, почувши старий-престарий жарт.
Посунувши по столу підписаний аркуш назад до пані Ніл, Тесе побачила, що вона вже буквально шкіриться на всі зуби.
і ти. чудернацького сюжету нарешті починали сплітатися в одно, пружинячи, немов мотузяні ручки добряче навантаженої 11 п подарськоїторби. Коли таке з нею траплялося, вона завжди почувалася здивованою й водночас зовсім не дивувалася. І Іо існувало задоволення, кращого за це. А ви часом не помітили, чи не було в нього персня на мі- іи 111 іі? З червоним каменем?
І Іані Ніл закивала.
і,. Я хочу зробити йому невеличкий сюрприз. Подарувати щось, чи якось так.
Тесе іще трохи забарилася.
Пані Ніл знизала плечима й посміхнулась.
Схоже, що на це відповісти їй було нічого. — 26 — Вона перевірила, чи заводиться її «Експідішен», а потім вручила шоферу таксі замість десятки двадцятку. Він щиро їй по- і дякував і поїхав у бік траси 1-84. Тесс поїхала слідом, але тільки після того, як підключила Тома до гнізда запальнички і ввімкнула його. |
з пікапа. — Зробимо лиш одну зупинку по дорозі.
Якби вона зараз перебувала у себе вдома, а не в машині, це міг би так само сказати Фрітці, і Тесс однаково не здивувала- ■і ся б. Вона з дитинства вміла говорити на різні голоси, імітувати когось, хоча вже восьми- чи дев’ятирічною припинила демонструвати це своє вміння в присутності чужих людей, хіба що заради комічного ефекту. — Я й сама не знаю, що я думаю, — промовила вона, але це не було щирою правдою. Попереду були «Заправся & мчи» і перехрестя з шосе № 47. Вона посигналила, звернула до крамнички і зупинила «Експі- дішен» перед стіною з двома телефонами-автоматами. Побачила на запилюженому шлакобетоні між ними номер «Роял Лімузин». Криві, незграбні цифри, написані пальцем, що не був спроможним не тремтіти. Обсипало морозом спину, вона обхопила себе руками, забрала у міцні обійми. Потім вилізла і пішла до того телефону, котрий ще не доламали. Шильдик з інструкцією хтось подряпав, мабуть, якийсь п’яниця ключем від машини, але вона все одно зуміла прочитати головну інформацію: дзвінки по № 911 безкоштовні, просто зніміть слухавку і наберіть цифри. Легко, як з гори котитися. Вона натиснула 9, завагалася, натиснула 1, а тоді знову завагалася. Уявила собі піняту1 і якусь жінку, що замахнулася ломакою, щоби по ній вдарити. Ось-ось усі сюрпризи покотяться з розбитої забавки. Друзі й колеги дізнаються, що її було зґвалтовано. Петсі Макклейн зрозуміє, що історія про те, як вона в темряві перечепилася об Фрітці, це породжена соромом брехня... і що Тесе їй насправді не довіряє, бо інакше б розповіла правду. Проте істина полягала в тім, що не це було головним. Вона вірила, що змогла б витримати публічну прискіпливість, особливо якщо це покладе край ґвалтуванням і вбивствам інших жінок чоловіком, якого Бетсі Ніл назвала Великим Водієм. Навернулася думка, що її можуть навіть сприймати героїнею, думка, котрої учора ввечері навіть побіжно неможливо було припустити, коли так боляче, до сліз, їй було пісяти, а розум ' Ріпаїа — велика, яскраво прикрашена паперова коробка з мексиканської святкової традиції, яку треба розбити, щоб звідти висипалися подарунки. І повсякчас повертався до картинки, де вкрадені в неї трусики стирчать із нагрудної кишені комбінезона велетня. От тільки...
А собі подумала: «Я маю зброю і знаю, як нею користуватися». Вона повісила слухавку й повернулась до машини. Поглянула на екран Тома, де показувалося перехрестя Стаґґ-роуд та шосе № 47.
Рух на великій автомагістралі, як зазвичай суботніми ранками, був нежвавий, і сидіти за кермом «Експідішена» було приємно. Гойно. Нормально. Том не подавав голосу, поки вона не проїхала повз знак із написом: «З’ЇЗД № 9. СТОК-ВІЛІДЖ ЗА 2 МИЛІ». А тоді промовив:
Том на це нічого не відповів. — 27 — Від’їжджаючи від «Заправся & мчи», вона запланувала собі увійти в мережу й подивитися, чи зможе вона вирахувати автотранспортну компанію, радше за все невеличку, незалежну, офіс якої міститься у Свебріджі або в якомусь іншому сусідньому з ним містечку. Компанію з пташиною назвою, де може фігурувати яструб, а може, орел. Саме так діяли б леді з Вербового Гаю; вони обожнювали свої комп’ютери і безперервно контактували між собою в мережі, немов якісь дівчатка-підлітки. Навіть відкинувши інші причини, цікаво буде подивитися, чи подіють її методи аматорського детективного розшуку в реальному житті. З’їхавши з 1-84 по естакаді за півтори милі від свого дому, вона вирішила, що спершу пошукає інформацію про Рамону Норвілл. Хтозна, може, окрім президентської посади в товаристві «Книгогризів-Буквоїдів & Ласунів», Рамона заразом очолює в Чикапі ще й якесь «Товариство запобігання ґвалтуванням». Вельми правдоподібна версія. Леді, котра була запросила Тесе, не просто лесбійка, а мужикувата активна лесбійка, а жінки з такими переконаннями доволі часто не полюбляють чоловіків не-ґвалтівників.
L пошукай про неї в інтернеті. — Том говорив ухильним голосом, котрого Тесе від нього аж ніяк не очікувала. Це трохи дратувало. — Як люб’язно з твого боку, Томасе, що ти мені це дозволяєш, — мовила вона. — 28 — Але, сидячи в своєму кабінеті, коли вже завантажився комп’ютер, перші п’ять хвилин вона просто тупилася на заставку- привітання «Яблука»' на моніторі, зачудована: невже вона дійсно думає про те, щоб розшукати і застрелити велетня, чи це якийсь різновид фантазування, до якого схильна вона й усі подібні їй вигадники історій заради прибутку. У даному випадку фантазування про помсту. Цього сорту фільми вона також не дивилась, хоча й знала про їх існування; неможливо уникнути вібрацій культури, що оточує тебе, якщо ти не переконаний аскет, а Тесе аскеткою не була. У фільмах про помсту чарівливо м’язисті парубки на кшталт Чарлза Бронсона чи Сильвестра Сталлоне1 не звертаються до поліції, поганців вони карають самотужки. Правосуддя фронтиру. Здобув собі щастя, мерзотнику? їй пригадувалося, що навіть Джоді Фостер, одна з найзна- менитіших випускниць Єйльського університету, знялася у фільмі цього жанру. Тесе не пам’ятала точно його назви. Може, «Відчайдушна жінка»?1 Ну, у всякому разі, якось схоже. б Її комп’ютер перемкнувся на скрінсейвер, показавши «слово дня». Сьогоднішнє слово виявилося — «баклан», що чисто випадково було ще й назвою птаха. — Відправляючи ваш вантаж автотранспортною компанією «Баклан», ви почуваєтесь ніби в польоті, — промовила Тесе тим своїм глибоким, уявним голосом Тома. Нарешті вона стукнула по клавіші і скрінсейвер зник. Вона увійшла в інтернет, але до жодного з пошукових сервісів звертатися не стала, у всякому разі поки що. Спершу вона зайшла на «Трубу»2 і надрукувала РИЧАРД ВІДМ АРК, сама не маючи зеленого поняття, навіщо це робить. Усвідомленого принаймні. «Може, я хочу з’ясувати, чи дійсно цей парубок вартий фа- натського поклоніння, — подумала вона. — Рамона ж точно в цьому впевнена». На сайті було повно кліпів. Найвище в рейтингу стояла шес- тихвилинна компіляція із заголовком: «ВІН МЕРЗОТНИК, ВІН РЕАЛЬНО МЕРЗОТНИК». Це відео передивилося вже кілька сотень тисяч людей. Там були сцени з трьох фільмів, але та, що вразила Тесе, ішла першою. Чорно-білий фрагмент, на вигляд убога дешевка... але безумовно це був один з тих фільмів. Навіть його назва це стверджувала: «Поцілунок смерті»3. Тесе переглянула цілком усе відео, а потім знову двічі передивилася той фрагмент із «Поцілунку смерті». Відмарк грав злочинця, котрий, гигочучи, мучив стареньку леді в інвалідному візку. Вимагав від неї інформації: «Де твій синок-донощик?» А коли старенька леді йому не виказала сина: «Ти знаєш, що я роблю з донощиками? Я стріляю їм у живіт, і тоді вони ще довго смикаються, мріючи, щоби все для них скоріше закінчилося». А проте старенькій леді в живіт він не вистрелив. Він прив’язав її дротом від лампи до візка і зіштовхнув униз по сходах. і,. Тесс вийшла з «Труби», набрала в пошуковику «Бінг»1 Ричард Відмарк і, зважаючи на потужне враження від того кліпу, знайшла саме те, на що й очікувала. Хоча він грав у численних фільмах, і чимдалі, то здебільшого позитивних героїв, найкраще його пам’ятали за роллю глузливого психопата Том- мі Удо в «Поцілунку смерті».
Кіт подарував Тесс скептичний погляд і сказав:
Щойно ця сентенція зіскочила з її губ, як вона тут же зрозуміла, наскільки це тупе зауваження. Якби люди не западали на психопатів, ніхто б давно не створював фільмів про придурка в хокейній масці або про того смаленого з ножицями замість пальців3. Але шляхетний Фрітці утримався від того, щоб з неї насміятися.
Вона набрала в «Гуглі» Рамона Норвілл і отримала результат із сорока чотирьох тисяч позицій, додала до запиту Чика- пі й отримала легший набір — одна тисяча двісті статей (хоча більшість з них, як вона розуміла, виявляться випадковим відстоєм).' Перша релевантна інформація була з тамтешнього тижневика «Віклі Рімайндер» і стосувалася вона самої Тесс: «БІБЛІОТЕКАРКА РАМОНА НОРВІЛЛ ОГОЛОШУЄ П’ЯТНИЦЮ ВЕРБОВОГО ГАЮ».
Проте, протягнувши сторінку до низу, Тесс переконалася, що єдина на ній фотографія належить їй. Це був фотопортрет Тесс по оголені плечі, знімок, який стандартно розсилала її асистентка за сумісництвом. Вона наморщила носа і повернулася назад на «Гугл», не дуже собі уявляючи, навіщо їй так хочеться знову побачити Рамону, але певна, що це чомусь потрібно. Коли вона нарешті знайшла фото бібліотекарки, то побачила те, що напевне вже підозрювала її підсвідомість, принаймні судячи з того зауваження, що зробив Том, коли вона поверталася машиною додому. Це знайшлося в номері «Віклі Рімайндер» за 3 серпня. «“БУКВОЇДИ & ЛАСУНИ” ОГОЛОШУЮТЬ ЦИКЛ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗУСТРІЧЕЙ НА ОСІНЬ» ішлося в заголовку. А під ним на ганку своєї бібліотеки, мружачись від сонця, стояла усміхнена Рамона Норвілл. Неякісний знімок, зроблений нікудишнім фотографом-аматором, і кепський (хоча, скоріш за все, типовий) вибір одягу з боку Рамони. У чоловічого крою блейзері, що робив їй занадто широкими груди, вона скидалася на гравця лінії захисту в професійному футболі. На ногах у неї були потворні черевики з абсолютно пласкими підошвами. Сірі, занадто тісні слакси демонстрували те, що Тесс зі своїми шкільними подружками колись були називали «громовими культами». — Ой, бля, Фрітці, та нехай їй грець, — вигукнула Тесс. Голос у неї звучав розпачливо від огиди. — Іди-но, тільки поглянь на це. Фрітці не підійшов подивитися і не відповів — та й якби він спромігся на останнє, вона була зараз надто вражена, щоби відтворювати його голос. «Переконайся, що ти бачиш саме те, що бачиш, — наказала вона собі. — Ти пережила жахливе потрясіння, ТессоДжин, либонь, найбільше з усіх, які тільки може отримати жінка, за винятком смертельного діагнозу в кабінеті лікаря. Тому переконайся напевне». Вона заплющила очі й викликала в уяві образ чоловіка зі старого фордівського пікапа з антикорозійною мастикою навкруг фар. Спершу він здався їй таким дружелюбним. «Не очікували зустріти Веселого Зеленого Велетня тут, у відлюдних хащах-харащах, еге?» От тільки він був не зеленим, він був засмаглим здорованем, котрий не їздив у своєму пікапі, а носив його на собі. Рамона Норвілл — авжеж, не Велика Водійка, хоча беззаперечно Велика Бібліотекарка — надто стара, щоби бути його сестрою. І якщо зараз вона й лесбійка, то не завжди такою була, бо їхня природна схожість вражала. «Якщо я катастрофічно не помиляюся, то зараз я дивлюся на фото матері мого гвалтівника». — 29 — Вона пішла на кухню й випила води, але вода не допомогла. Напівпорожня пляшка текіли мафусаїлового віку віддавна спала в найдальшому кутку кухонного буфету. Тесс дістала її, подумала про склянку, та потім зробила ковточок просто з пляшки. їй обпекло рот і горло, але позитивного ефекту було досягнуто. Вона приклалася ще — цього разу вже радше б /іигнула, ніж сьорбнула — і поставила пляшку назад. Вона не мала наміру сп’яніти. Якщо в неї хоч колись могла з’явитися потреба присутності здорового глузду, то сьогодні вона потребувала його найбільше. Лють — найправдивіша, найпотужніша лють за все її доросле життя — затопила її, немов гарячка, от тільки ця гарячка не була схожою ні на що знайоме їй дотепер. Вона нуртувала в Тесс дикою кров’яною плазмою, вона захолодила їй праву половину тіла, потім розжарила ліву, разом із серцем. І Іроте вона й зблизька не піднімалася до її голови, голова залишалася ясною. Яснішою, фактично, після того як вона випила текіли. Тесс швидко заходила колами по кухні, з опущеною головою, рукою масажуючи собі підпухлості на горлі. їй навіть невтямки було, що вона зараз кружляє кухнею, як кружляла тоді навкруг покинутої крамниці, коли виповзла з тієї труби, котру Великий Водій призначив їй могилою. Невже вона й справді вірить у те, що Рамона Норвілл послала її, Тесс, до свого сина- психопата, як якусь пожертву? Хіба в таке можливо повірити? Авжеж, ні. Та хіба вона може бути навіть цілком певною того, що вони мати й син, покладаючись на одну-єдину фотографію поганої якості та на власну пам’ять? «Але в мене добра пам’ять. Особливо пам’ять на лиця». Ну, це вона так вважала, але ж так думає про себе кожний. Правильно? «Авжеж, але сама ця ідея цілком божевільна. Ти мусиш це визнати». Це вона визнавала, проте бачила вона й божевільніші речі у документальних передачах по телевізору (це вона таки дивилася). Дами з багатоквартирного будинку в Сан-Франциско, які роками вбивали й закопували на задньому дворі своїх літніх сусідів заради їхніх пенсійних чеків. Пілот авіалайнера, котрий замордував свою дружину, а потім заморозив її тіло, щоби мати змогу прогнати його крізь дроводробарку в себе за гаражем. Чоловік, що облив власних дітей бензином, і засмажин їх, як курчат корнвольської породи, аби лише його дружини не вступила в опікунські права, призначені їй судом. А якась жінка, котра посилає жертв своєму сину, це, звичайно, шоку* юче і малоймовірно... проте, нічого неможливого тут нема, Коли доходить до найглибиннішого лайна в людській душі, здається, там уже ніяких меж не існує. — Ой леле, — почула вона власний голос, у якому змішалися огида і гнів. — Ой леле-лелечко. «З’ясуй. З’ясуй усе достеменно. Якщо зможеш». Вона повернулася до свого вірного комп’ютера. Руки в неї дико тремтіли, тож лише з третього разу їй вдалося в пошуковому полі у верхній ділянці сторінки «Гугла» надрукувати свій запит: АВТОТРАНСПОРТНІ КОМПАНІЇ СВЕБРІДЖ. Нарешті впоравшись, вона клацнула по клавіші «ентер», і ось є компанія, яка очолює список: «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ». ВАНТАЖНІ АВТОПЕРЕВЕЗЕННЯ. Звідти вона зразу ж перейшла прямо на веб-сайт «Червоного яструба», де побачила погано виконану анімацію з автопоїздом, на борту якого було намальовано щось приблизно схоже на яструба, а за кермом сидів водій з ідіотською усмішкою на обличчі. Автопоїзд перетинав екран справа наліво, миттєва транспозиція, і тут же він їде назад зліва направо, і знову транспозиція. Безкінечна подорож туди-сюди. Понад невгамовним автопоїздом блимало червоним, білим і синім гасло компанії: ПОСМІШКИ ВХОДЯТЬ У КОМПЛЕКТ НАШИХ ПОСЛУГ! Для тих, хто бажав зазирнути глибше парадної сторінки, пропонувалися десь чотири-п’ять опцій, включно з телефонними номерами, тарифами та відгуками задоволених клієнтів. Це Тесе оминула і клікнула на останній опцій під назвою: ПОГЛЯНЬТЕ НА НАЙНОВІШЕ ПОПОВНЕННЯ НАГЛОЇ ФЛОТИЛІЇ! А коли відкрилася картинка, стала на своє місце остання деталь. Ця фотографія була набагато кращою за знімок Рамони Норвілл на ґанку бібліотеки. На ній ґвалтівник Тесе сидів за .1
кермом сяючого безкапотного тягача «Піт»1, на дверях якого ішіов напис примхливим шрифтом: «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ». ВАНТАЖНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ. МАССАЧУСЕТС. На ньому не було того заляпаного білилами картуза, тож виявлена його відсутністю білява щетина на голові цього чоловіка робила його ще більше схожим на рідну матір, ледь не до заціпеніння крові в жилах. Не далі як учора Тесе бачила цей його життєрадісний усміх: «Мені ви цілком можете довіряти». Ту саму посмішку, що не покинула його обличчя й коли він промовив: «Може, замість того, щоби міняти колесо, краще я тебе виїбу? Як ти на це?» Споглядання цієї фотографії прискорило циркуляцію кров’яної плазми в її організмі. їй гатило в скроні, але болем це відчуття не можна було назвати: воно було майже приємним. На пальці в нього був перстень із червоним склом. Підпис під знімком повідомляв: Ел Стжельке, Президент Автотранспортної компанії «Червоний яструб», за кермом нашого найновішого придбання, «Літербілта-389», модель 2008 року. Цей жеребчик-ваговоз доступний тепер нашим клієнтам — НАЙКРАЩИМ В УСЬОМУ СВІТІ. Нумо! Хіба Ел не схожий тут на щасливого татуся?» У її голові зазвучав його голос, як він обзиває її курвою, плаксивою блядьською сукою, і пальці в неї стиснулися в кулаки. Вона відчула, як нігті вганяються їй у долоні, і стиснула кулаки ще міцніше, смакуючи цей біль. жүктеу/скачать 2.24 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|