Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа



бет16/35
Дата15.06.2016
өлшемі2.93 Mb.
#136398
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35

“Отож ти цар. Але зброя? Злоба Ірода не знає меж. Він знову відбудував нам Аскалон, але для власної слави. А тепер!.. Але сором Ізраїлю ти знаєш краще від мене. Як ти будеш діяти?”

“Я маю тільки зброю що іде від Бога”.

“Меч Давида?”

“Меч мого слова”.

“О, бідний мрійник! Він відскочить від металу сердець!”

“Ти думаєш? Я не прагну царства на цьому світі. Для вас всіх я прагну Царства Небесного”.

“Для нас усіх? І для мене, філистимлянина? І для моїх рабинь?”

“Для всіх, для тебе, для них і навіть для найбільшого дикуна у африканських хащах”.

“То ти хочеш заснувати таке велике царство? Чому ти називаєш його “Небесне Царство?” Ти міг би назвати його Всесвітнє царство?”

“Ні, ти маєш мене правильно зрозуміти. Моє Царство є Царством істинного Бога. Бог є на небі. Тому це Царство Небесне. Кожна людина є одягнута в тіло, а душа може жити тільки в небі. Я хочу зцілити ваші душі, удалити з них помилки і злобу і вести їх до Бога через доброту і любов”.

“Це мені дуже подобається. Інші... я не ходжу в Єрусалим, але я знаю, що інші з Ізраїлю уже століттями не так говорять. Отож ти нас не ненавидиш?”

“Я нікого не навижу.”

Старийроздумує... потім питає: “А обидві рабині також мають душу, як ви з Ізраїлю?”

“Звичайно. Вони не спіймані звірі. Вони нещасні створіння. Ми повинні їх любити. Ти їх любиш?”

“ Я не поводжуся з ними погано. Я вимагаю послух, але я не використовую нагайки. Тварина, якау погано годують, не працює, кажуть. Але із погано нагодованої людини мало користі. Крім того, вони ж народженні в домі! Я бачив, як вони росли. Тепер залишилисья тільки вони; тому що я дуже старий, знаєш, майже вісімдесять. Вони і Гетсо є тим, що залишилося від мого колишнього дому. Я звик до них, як до меблів. Вони закриють мені очі..”

“А потім?”

“ А потім... я цього не знаю. Вони знайдуть іншого пана, а дім стане зачиненим. Мені жаль цього. Я зробив його багатим своєю працею. Ниви запустіють... Виноградник... Моя жінка і я посадили його. Цей трояндовий кущ... Він єгипетського походження, Господи, і в ньому я відчуваю запах моєї жінки... Він для мене як син... Єдиний син, зараз уже прах, похований у його підніжжя... Болі... Краще померти молодим і не бути змушеним бачити цього і смерті, що наближається.”

“ Твій син і твою жінка не мертві; їх дух живий. Тіло мертве. Смерть не сміє лякати. Смерть є життям для того, хто покладається на Бога і живе як праведник. Подумай про те... я піду в місто, я повернуся сьогодні вечером і хотів би просити тебе, щоб з моїми переночувати у портику.”

“Ні Господи! У мене багато пустих кімнат. Я віддаю їх у твоє розпорядження.”

Юда кладе монети на стіл.

“Ні, я їх не хочу. Я із цієї місцевості, яку ви ненавидите. Але можливо я кращий від тих, що поневолили нас. Всього доброго, Господи!”

“Мир хай буде з тобою, Ананіє!”

Дві рабині прийшли з Гетсо, міцним старим наймитом, подивитися, як входить Ісус.

“ Мир і вамтакою! Будьте добрими! Всього вам доброго” І Ісус злегка проводить рукою по кучерявому волоссю Нубі і блискучому гладкому волоссю Аніби, посміхається чоловіковіі відходить.

Скоро потому вони дістаються до вулиці із колонадними ходами з обидвох сторін, котра веде прямо в центр Аскалону. Місто зі своїми басейнами і джерелами, своїми площами, що служать форумом і своїми вежами вздовж мурує сліпим наслідуванням Риму. Скрізь імя Ірода, тим самим приміщена, щоб себе вшановувати, тому що асколоністи його не шанують.

На вулицях великий рух, котрий збільшується по мірі того, як проходить час і наближається до центру. Це місто відкрите і вному багато повітря, а море служить йому задніи планом, і розкинулосьяк смарагд в оправі із рожевих коралів поміж будинками, котрі вишикувались в ряд аж до глибокої бухти, до узбережжя ; вона утворює не лиман, а справжню дугу, півколо, котре сонце змушує світитися блідим рожево-червоним.

“Давайте розділимось на чотири групи. Я іду, тобто, я вас відправляю. Тоді виберу я. Ідіть!Після дев’ятої години ми зустрінемось біля воріт, через які ми увійшли. Будьте розумними і терплячими!”

Ісус дивиться їм у слід. Він залишився сам з Юдою Іскаріотом, котрий поя’снив, що він не буде тут говорити, тому що люди гіршівід язичників.

Але коли він чує, що Ісус хоче піти туди-сюди і буде говоритию, то роздумує собі інакше і каже:”Тобі не несподобається залишитись самому? Я хотів би піти з Матеєм, Яковом і Андрієм; вони найбезпорадніші...”

“Іди ж! Всього доброго!”

І Ісус бродить сам по місту. Він проходить його вздовж і впоперек але зайняті справами люди не звертають на нього уваги. Тільки двоє чи троє дітей зацікавлено піднімають голову і одна неакуратно одягнена жінка рішуче іде йому на зустріч із двозначною посмішкою. Але Ісус так строго глянув на неї, що вона стає пурпурово-червоною і іде далі, опустивши очі додолу. На розі вона ще раз повертається і оскільки один чоловік, що спостерігав за сценою, кидає їй кусючі іронічні слова щодо її поразки, то вона закутується у свій плащ і поспішає звідти.

А діти обступають Ісуса, дивляться на нього і відповідають на його посмішку. Найхоробріший серед них питає: “Хто ти?”

“Ісус”, - відповідає він, гладячи його.

“Що ти робиш?”

“Я чекаю на друзів”.

“З Аскалопу?”

“Ні, з мого села і з Юдеї”.

“Ти багатий? Я так. Мій батько має гарний дім, в якому він виготовляє килими. Ходи, я хочу це тобі показати, це близько”.

Ісус слідує за дитиною довгим коридором, що свого роду критим провулком. На задньому плані напівтемного коридору блистить кусочок моря на сонці. Вони зустрічають худеньку дівчинку, що плаче.

“Де Діна. Вона, знаєш, живе бідно. Моя мама дає їй їсти. Її мама більше нічого не може заробити. Батько вже помер, на морі. В грозу, коли він плив від Гази до гавані великої ріки, щоб доставити товари і забрати інші. Оскільки товари належали моєму татові, а тато Діни був одним з наших моряків, тепер моя мама про неї піклується. Але таким чином погано, бути сиротою і бідним. Ось тут мій дім. Не кажи, що я був на вулиці. Я мав би бути в школі, але мене вигнали, тому що я ось цим смішив товаришів...” З одягу він витягує справді веселу вирізблену лялечку, з підборіддям, що справді карикатурно виступає вперед і довгим носом.

У Ісуса майнула на устах усмішка, але він опановує себе і каже: “Це ж не вчитель, чи не так? І також не родич? Це було б неправильно”.

“Ні, це начальник синагоги юдеїв. Він старий і потворний; ми завжди його сердимо”.

“І це теж неправильно. Він напевно набагато старший за тебе і...”

“О, він дуже старий чоловік, горбатий і сліпий; але він такий потворний... Я не можу нічого вдіяти, що він такий потворний!”

“Ні. Але це погано – висміювати старого. І ти також будеш потворним, коли станеш старим; бо ти будеш іти згорбленим, мати мало волосся на голові, і будеш напівсліпим; ходотимеш з палкою і матимеш точно таке обличчя... А потім? Це б тобі сподобалося, якби над тобою насміхався нешанобливий юнак?

Чому ти сердиш вчителя і заважаєш товаришам? Це неправильно! Якби твій тато це знав, він би покарав тебе, а твою маму це б боліло. Я нічого їм не скажу. Але ти маєш мені негайно дати дві речі: обіцянку так більше не жартувати і цього чоловіка. Хто його зробив?”

“Я, пане...” – каже засоромлено хлопець, усвідомивши тепер важкість своєї помилки. Він додає: “Я охоче різьблю по дереву! Деколи я вирізаю квіти, як вони виткані на килимах, або драконів, сфінкси і інші тварини...”

“Це ти повинен робити. На землі так багато гарного. Отож дай мені свою обіцянку і свого чоловіка. Інакше ми більше не друзі. Я матиму його як згадку про тебе і молитимусь за тебе. Як тебе звати?”

“Олександр. А ти, що ти даш мені?”

Ісус завжди має так мало! Але він нагадується, що має на одязі дуже гарну пряжку. Він шукає у себе в сумці, знаходить її, відщіплює від одягу і дає її хлопцеві. “А тепер ходімо. Але уважай, навіть коли я піду, я все знатиму. Коли я помічу, що ти поганий, то повернуся назад і все розкажу твоїй матері”. Союз укладений.

Вони входять в дім. За переднім двором іде ще один двір, з трьох сторін його оточують приміщення, в яких стоять ткацькі верстати. Служниця, що відчинила, здивована бачити хлопця із невідомим. Вона повідомляє господиню і ця, високого зросту жінка із ніжним обличчям, поспішає сюди і питає: “Мій син погано почувався?”

“Ні жінко! Він привів мене сюди, щоб показати мені твої ткацькі верстати. Я чужинець”.

“Ти хочеш купити?”

“Ні, я не маю грошей. Але я маю друзів, котрі люблять гарні речі і також мають гроші”.

Жінка здивовано дивиться на цього чоловіка, який прямо зізнається, що бідний, і каже: “Я подумала, що ти пан. У тебе поведінка і вигляд великого пана”.

“Все ж я тільки учитель із Галилеї: Ісус із Лазарету”.

“Ми торгуємо і не визнаємо упереджень. Ходи і дивись!”

Вона веде його до верстатів, за якими працюють дівчата під керівництвом господині. Килими дійсно чудесні, що стосується рисунку і кольорів. Товсті і м’які, якими вони є, вони схожі на грядки з квітами або на калейдоскоп коштовного каміння. На інших є оточені квітами алегоричні фігури, як єдиноріг, сирени, дракони або геральдичі птахи, як їх звичайно зображують у нас.

Ісус висловлює свій подив: “Ти дуже здібна. Я радий, що побачив це. І я радий, що ти добра”.

“Звідки ти це знаєш?”

“Це можна прочитати з твого обличчя, і хлопчик розповів мені про Діну. Хай Бог тобі за це заплатить. Навіть якщо ти в це не повіриш, ти дуже близька до істини, тому що ти маєш любов до ближнього”.

“Якої істини?”

“Істини Всевишнього Бога! Хто любить ближнього і виявляє цю любов у сім’ї і на підлеглих, і поширює її на бідних, той вже в собі має релігію. Дівчину звати Діна, чи не так?”

“Так. Її мати лежить на смертному одрі. Після її смерті я візьму дівчинку до себе; але не для ткацького верстату. Вона замала і заслабка. Привітай цього пана, Діно!”

Дівчинка із сумним обличчям нещасливих дітей підходить ближче, вагаючись. Ісус погладив її і каже: “Ти відведеш мене до своєї мами? Ти б хотіла, щоб вона ви здоровіла, чи не так? Тоді веди мене до неї! Всього доброго, жінко! Всього доброго, Олександре! Будь хорошим!”

Ісус виходить з дитиною за руку. Він питає: “Ти одна?”

“У мене троє братів і сестер. Найменше не знаю батька”.

“Не плач. Ти можеш повірити, що Бог може зцілити твою маму? Ти знаєш, що є лише один Бог, який любить свої творіння, людей і особливо добрих дітей, чи не так? І що він все може...”

“Я знаю це, пане; тому що раніше мій брат Толем ходив до школи, а в школі він змішувався з юдеями. Звідти він знає багато речей. Я знаю, що є один Бог і що він називається Ягве; і що він покарав нас, тому що филистимляни були до нього поганими. Це нам завжди закидають єврейські діти. Але я ще тоді була не народилася, і мама і тато також ні. Тоді чому...” Плач не дає їй можливості говорити далі.

“Не плач, Бог любить і тебе і він привів мене сюди через тебе і твою маму. Ти знаєш, що ізраїльтяни чекають на Месію, який прийде, щоб заснувати Царство небесне, Царство Ісуса, Відкупителя і Спасителя світу?”

“Я знаю це пане. І вони нам погрожують цим і кажуть: “Тоді вам буде погано”.

“А ти знаєш, що Месія зробить?”

“Він зробить Ізраїль великим, а з нами погано обійдеться!”

“НІ! Він рятуватиме світ, звільнятиме його від гріха і направлятиме людей, щоб вони більше не грішили. Він буде любити бідних, хворих і засмучених і шукатиме їх. Він закликатиме всіх бути добрими, щоб здобути вічне життя і бути блаженними у Небі. Це він буде робити і не буде нікого пригнічувати”.

“А звідки буде пізнати, що це він?”

“По тому, що він всіх любить і зцілює хворих, які в нього вірять; що він розрішає грішників і вчить любові!”

“О, якби він прийшов, перш ніж мама помре. Як би я вірила! Як би я його просила! Я б пішла і шукала його, поки б не знайшла і сказала б йому: “Я бідна дівчинка без батька, а моя мама помирає! Я надіюся на тебе!” Я знаю, що він вислухав би мене, хоч я і філістимлянка”. У голосі дівчини відчувається проста і сильна віра. Ісус посміхається і поглядає на бідолашну, що йде побіч нього. Дівчинка не може бачити цієї сяючої посмішки, тому що вона прямо дивиться на тепер вже близький будинок.

Вони приходять до бідного будиночка в кінці глухої вулички. “Це тут, пане! Заходь!” Просте приміщення, солом’яний матрас, на чкому лежить виснажене тіло і троє дітей від трьох до десяти років сидять біля солом’яного матрасу. Все кричить про бідність і голод.

“Мир хай буде з тобою, жінко! Не хвилюйся! Не роби зусиль! Я зустрів твою дівчинку і знаю. Що ти хвора. Я прийшов. Ти хотіла б стати здоровою?”

Жінка відповідає своїм слабким голосом: “О, Господи!.. Я при кінці”, і вона плаче.

“Твоя дочка вірить, що Месія може тебе зцілити. А ти?”

“О, і я вірила б. Але де є Месія?”

“Це я, котрий говорить із тобою”. І Ісус, що був нахилився над матрасом і шептав свої слова над обличчям хворої, випрамляється і вигукує: “Я хочу! Будь зцілена!”

Діти майже злякалися його владної постаті і стоять зі здивованими обличчями навколо постелі матері. Діна притискає свої руки до маленьких грудей. Світло блаженства, надії пробігає у неї на обличчі. Вона дихає майже важко, так дуже вона схвильована. Маленькі уста відкриті для слова, яке вже шепоче її серце, і коли вона бачить, що мама, яка щойно лежала восково бліда і безсила, пробує сісти, наче сила увійшла у неї, і як вона потім, весь час не зводячи своїх очей із очей Спасителя, встає, - радісно вигукує: “Мамо!” Слово, котре наповнювало серце, вимовлено!.. А потім друге: “Ісус!” Діна обнімає маму, примушує її вклякнути і каже при цьому: “Поклонись, поклонись! Він той, кого вчитель Толем називав обіцяним Спасителем”.

“Поклоняйтеся істинному Богові, будьте добрими і пам’ятайте про мене. Всього доброго!” І Ісус швидко виходить, в той час як обидві щасливиці все ще клячать на долівці.
260. Проповіді і чуда у Аскалоні.
Послушно слідуючи отриманій вказівці, маленькі групи апостолів приходять одна вслід за одною до міських воріт. Ісуса тут ще немає. Але скоро приходить і він із однієї вулички вздовж стіни.

“Здається, вчитель здобув добрий успіх”, – каже Матей. “ Гляньте, як він посміхається”.

Вони ідуть йому назустріч і потім покидають місто по головній дорозі. Обидва боки дороги обрамляють овочеві городи передмістя. Ісус питає своїх: “Ну, як вам повелося? Що ви зробили?” “Дуже погано” – кажуть одночасно Іскаріот і Вартоломей. “Чому? Що трапилось?”

“Нас мало не каменували. Ми змушені були втікати. Давайте покинемо цю країну варварів! Пошли нас туди, де нас люблять. Я більше не промовляю! Я і не хотів спершу промовляти. Але потім я дав себе на це схилити; ти не стримав мене, хоч ти і знав...” Іскаріот схвильований.

“Але що трапилося?”

“О, я був із Матієм, Яковом і Андрієм. Ми пішли до судної площі; тому що там кращі люди, які мають багато зайвого часу і можуть слухати, якщо хтось хоче говорити. Ми вирішили, що говорити повинен Матей, тому що він є най здібнішим обходитися із митниками і їхньою клієнтурою. Він і почав; він сказав двом, що сперечалися у справі спадку про поле: “Не ненавидьте себе через справу, що є минуща і яку ви не зможете взяти із собою в інше життя. Любіть себе, щоб могти насолоджуватись вічними добрами, для яких вам не треба нічого іншого робити, як тільки протистояти злим пристрастям, щоб стати здобувачами і власниками доброго”. Ти ж так сказав, чи ні? І потім він продовжував говорити далі, тоді як підійшло двоє чи троє, щоб послухати. “Слухайте правди, якої цей заклик вчить світ, щоб світ жив у мирі. Ви переконалися, що перебільшений інтерес до минущих речей приносить страждання. Але світ це не все! Є також Небо, а в Небі є Бог, так як зараз на землі є його Месія, якого він послав, щоб провістити вам, що прийшов час милосердя і жоден грішник не може більше сказати: “Ніхто не вислухає мене; тому що коли він дійсно розкається, то отримає прощення; він буде вислуханий, його полюблять і запросять у Царство Боже”.

Тим часом зібралося багато людей; серед них були і люди, що шанобливо слухали, і інші, що ставили запитання і тим заплутували Матея. Я ніколи негайно не відповідаю, але тільки в кінці проповіді. Люди відмічають собі свої питання і ставлять їх мені вкінці. А Матей захотів зразу ж відповідати... І нам також ставили запитання. Але деякі насмішкувато сказали: “Ще один божевільний! Він напевно прийшов із ізраїльської діри. Юдеї як ріп’яхи, що скрізь чіпляються. Завжди їхні вічні казки! Вони мають Бога за хрещеного батька. Послухайти їх тільки! Він на лезі їхнього меча і у гіркоті їхнього язика. Так, так, тепер вони прийшли сюди зі своїм Месією. Інший помішаний, який хоче збурити нас, як це уже стається впродовж століть. Чума б забрала його і його расу!”

Тут я втратив терпіння. Я відсунув Матея, який все ще посміхаючись, заперечував, так наче йому пошану виказували і я почав говорити і взяв темою моєї промови Єремію. “Глянь, води піднімаються із півночі; вони стають гірським потоком, що прибуває і затоплюють країну...” “З їхнім шумом”, - сказав я”, - кара Божа на вас, проклята раса, буде схожа на рокіт великої води; але це буде зброя і озброєні землі і небесні вершники, що слідують наказу голів народу Божого, щоб покарати вас за ваші безчесні вчинки – з їхнім шумом ви втратите силу; розвалиться ваша високо мірність, ваші серця, ваші руки, ваші почуття і все. Ви будете знищені, залишки острова гріха, ворота пекла! Ви знову стали високомірними, тому що Ірод наказав знову відбудувати ваше місто? Але вас ще більше перекопають і ви станете скоро безнадійними лисоголовими; у ваших містах і селах, у долинах і на рівнинах вас знайдуть усілякі нещастя. Пророцтво ще не мертве”; і я хотів продовжувати таким чином, але вони кинулися на нас; і ми змогли врятуватися тільки тому, що з бічної вулиці саме вийшов караван, тому що вже полетіло перше каміння. Вони попали у верблюдів і їх погоничів і зчинилася колотнеча, так що ми змогли утекти. Потім ми тихо затаїлися у маленькому дворі у передмісті. О! Я більше сюди не прийду...”

“Але вибач, ти їх образив! Вина твоя! Тепер я розумію, чому вони люто кинулися на нас, щоб нас прогнати!” – вигукує Натанаїл. Він продовжує: “Послухай, вчителю. Ми, а саме Симон Йони, я і Пилип пішли до воріт, котрі ведуть до моря. Там були моряки і власники суден, що вантажили товари на Кіпр, в Грецію і дальші країни. Вони сердилися через сонце, порох і зусилля. Вони проклинали свій жереб філістимлян і рабів своїх поневолювачів, тому що вони могли б були бути царями. Вони проклинали пророків і храми і нас всіх разом. Я хотів піти геть, але Симон був проти і сказав: “Тепер справді ні! Саме вони – грішники, до яких ми повинні наблизитися. Вчитель це б зробив, тому і ми маємо це зробити”. “тоді говори ти”, - сказали Пилип і я. “А якщо я цього не зможу?” – відказав Симон. “Тоді ми тобі допоможемо”, - відповіли ми.

Отож Симон, посміхаючись, підійшов до двох моряків, котрі, обливаючись потом, сіли на великий тюк, який вони більше не могли тягнути на корабель, і сказав: “Він важкий, чи не так?” “Більш ніж важкий, і ми втомлені. Ми повинні закінчувати навантаження судна, тому що так наказав господар. У час відпливу він хочу знятися з якоря; тому що сьогодні вечором море буде неспокійне і рифи мають бути позаду нас”. “рифи в морі?” “Так, там де вирує вода. Погане місце!” “Вир? Звичайно, тому що полудневий вітер крутить і зіштовхується там із течією”. “Ти моряк?” “Рибак, на прісноводді. Але вода - скрізь вода, а вітер є вітер. І я вже не один раз напився води і нерідко губив весь улов. Наше ремесло має свої добрі і свої погані сторони. Так є зі всіма речами! Ніде не живуть тільки погані люди. Маючи трошки доброї волі завжди можна порозумітися і скрізь є добрі люди. Давайте, я хочу вам допомогти”. І Симон покликав Филипа: “Ходи, бери тюк тут, я візьму його там, а ці добрі люди поведуть нас до складу на кораблі”.

Спочатку филистимляни не хотіли, але потім дали нам це зробити. Після того як ми перенесли тюк і ще інші, що лежали на мосту, в склад почав Симон, як це тільки він може, хвалити корабель і гарне місто над морем і цікавитися плаванням в морі і містами інших країн. І всі його оточили, щоб йому подякувати і його похвалити, поки один не почав питати: “Але слухай, звідки ти родом? З Нілу?” “Ні, з Галилейського моря. Але як ви бачите, я не жорстока людина. Це правда”. “Ти шукаєш роботу?” “Так”. “Я вже беру тебе, якщо ти хочеш. Я бачу, що ти тямущий моряк”, - сказав господар. “А я беру тебе”. “Мене? Чи ти не сказав, що ти шукаєш роботу?” “Це правда. Але моя робота полягає в тому, щоб вести людей до Месії Бога. Ти – людина. Отже ти є для мене роботою”. “Але я – філістимлянин”. “Що це значить?” “Це значить, що ви нас ненавидите і з давніх пір переслідуєте. Ваші головні весь час повторювали це нам...” “Пророки, чи не так? Але голоси пророків тепер вмовкли. Тепер є тільки один, великий, святий Ісус. Він не кричить, а кличе голосом друга. Він не проклинає, а благословляє. Він не приносить зла, а відсторонює його. Він не ненавидить і не хоче, щоб ненавиділи; він любить всіх і хоче, щоб ми любили і своїх ворогів. В його Царстві більше немає переможців і переможених, немає вільних і рабів, немає друзів і ворогів. Там немає більше відмінностей, котрі спричиняють тільки зло і ведуть до людської злоби. Там є тільки його послідовники, а саме люди, котрі живуть в любові і в свободі, переможці над всім, що є злом і болем. Я прошу вас, вірте моїм словам і прагніть до нього. Пророцтва написані. Але він набагато більший пророків і для всіх, хто його любить, пророцтва більше не дійсні. Бачите ваше гарне місто? Ще кращим ви віднайдете його у Небі, якщо вам вдасться полюбити Господа нашого Христа, Христа Божого”.

Так промовляв Симон, з добротою і водночас просвітлено; всі слухали його уважно і повні пошани. Так, повні пошани! А потім раптом із бічної вулиці кинулись з криком жителі міста, озброєні палицями і камінням. Вони нас побачили і по нашому одязі впізнали, що ми чужинці, і... Тільки тепер я розумію... Такі чужинці як ти, Юдо! Вони напевне подумали, що ми такі як ти. Якби нам не допомогли ті люди із корабля, то було б уже по нас! Вони спустили шлюпку, відчалили з нами в море, а потім пришвартували нас біля садів на півдні; звідти ми повернулися в місто, разом із квітникарями для тутешніх багачів. Але ти, Юдо, псуєш усе! Це спосіб переконувати?”

“Це правда”.

“Яку треба вміти використати. Петро теж не говорив неправду; але він зумів проповідувати”, - відказує Натанаїл.

“О, я... Я тільки спробував уявити себе вчителем, і подумав: “Він є м’який, отож і я маю таким бути», - каже Петро скромно.

“А я віддаю перевагу саме твердій манері. Вона піднесе ніша”.

“Твоя звичайна самонавіяність! Ти неправий, Юдо! Вде рік вчитель пробує вилікувати тебе від цієї самонавіяності; але ти не готовий виправитись. Ти також вперто притримуєшся помилки, як филистимляни, яких ти поносиш”, - вигукує Симон Зелот.

“Коли це він настановляв мене? Крім того, кожен має свою манеру і відповідно діє”.

Симон Зелот здригається, коли чує ці слова і дивиться на Ісуса, котрий проте мовчить і потім на цей багатомовний погляд відповідає розуміючою посмішкою.

“Це не причина”, - каже спокійно Яків Алфея і продовжує: “Ми тут, щоб покращити себе, поки спробуємо зробити кращими інших. Вчитель є нашим наставником. Він не був би ним, якби не захотів, щоб ми змінили наші звички і наші погляди”.

“Він був вчителем у його мудрості...”

“Був? Він є ним”, - каже серйозно Тадей.

“Скільки прирікань! Так, він є ним!”

“Він вчитель в усьому. Не тільки у мудрості. Його наука стосується всього, що є в нас. Він – досконалий, ми – недосконалі. Отож давайте будемо намагатися стати досконалішими”, - м’яко пропонує Яків Алфея.

“Я не вважаю, що я зробив помилку. Так сталося, тому що це проклята раса. Вони всі зіпсовані”.

“Ні, цього ти не можеш казати”, - запротестував Тома. “Йоан пішов до найменших: до рибаків, що приносять свою рибу на базар. Ти бачиш цей вологий мішок? В ньому там першокласна рибина. Вони відмовились від заробітку і подарували її нам. Із побоювання, що та, котру вони спіймали спозаранку, може бути несвіжою, вони ще раз вийшли у море і захотіли взяти нас. Це було як на Галилейському морі, і я запевняю тебе, якщо нам нагадуватимуть про ту місцевість і барки, повні уважних облич, то Йоан запам’ятався нам ще більше. Він був схожий на Ісуса. Слова лилися із його уст солодкі, як мед, а його обличчя світилося, як сонце. Як дуже він був схожий на тебе, вчителю! Я був цілком зворушений. Три години ми були на морі і чекали, поки натягнуті сіті наповняться рибою; це були три години блаженства. Потім усі захотіли побачити тебе. Але Йоан сказав: “Ми побачимось знову у Капернаумі”, так наче б він сказав: “ Ми зустрінемось на ринковій площі вашого села”. І вони пообіцяли: “Ми прийдемо”. Ми змушені були відбиватися, щоб вони не наклали нам забагато риби. Вони дали нам найкращої. Ми хочемо її негайно скуштувати. Сьогодні ввечері влаштуємо велику гостину, щоб відпочити від вчорашнього посту”.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет