Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа

Але куди зайшла я, коли Ісус запалив мене і жителів Юти своїм поглядом любові? Ви помітили, що я більше не говорю від себе, або дуже рідко. Скільки речей могла б я сказати! Але тілесна втома і слабкість, що огортають мене зразу ж після диктантів, і духовний сором, що стає все сильнішим, чим більше я просуваюся вперед, переконують, навіть зобов’язують мене мовчати. Але сьогодні… я зійшла задуже високо, а, як відомо, повітря стратосфери спричинює втрату контролю… А я зійшла набагато вище стратосфери і не змогла більше опановувати себе… А потім я думаю, що ми, якщо би ми всякий раз мовчали, коли захоплені цим виром любові, то врешті вибухнули б як снаряд, або, краще кажучи, як перенагріті закриті котли…

Простіть мені, отче. Отож продовжимо.

Ісус входить у Юту, його супроводжують до ринкової площі, а звідти – до бідного будиночка, в якому впродовж тридцяти років страждав Ісаак. Йому пояснюють: “Сюди ми приходимо, щоб говорити про тебе і щоб молитися, як у істинній, справжній синагозі. Тому що тут почалося наше знайомство і тут кликали тебе до нас молитви святого. Увійди! Поглянь, як ми все облаштували.”

Будиночок, що рік тому складався із трьох дірявих кімнат (в першій хворий Ісаак просив милостиню, друга служила коморою, а третя – кухнею, що вела у двір), перетворений в єдину кімнату, в якій стоять лавки для людей, що сходяться тут. У хижці в дворі виставлені деякі предмети обстановки Ісаака як реліквії; глибока пошана жителів Юти зробила двір менш сумним місцем. В’юнки рослини утворюють початок альтанки; вони обвиваються навколо тросів, що натягнуті сіткою, аж до висоти низького даху.

Ісус хвалить і каже: “Тут ми хочемо залишитися. Я прошу вас дати притулок тільки жінкам і дитині.”

“О, вчителю, це ніяк не повинно трапитись! Ми прийшли сюди з тобою і ти промовлятимеш до нас; але ти і твої учні – всі наші гості! Подаруй нам милість могти прийняти тебе і слуг Божих. Жалко тільки тог, що вас не так4 багато, скільки будинків у вашому розпорядженні…”

Ісус погоджується і покидає будиночок, щоб податися до будинку Сари, яка нікому не передає право запропонувати Ісусові і його учням гостину.

…Ісус промовляє в домі Ісаака. Люди наповнюють приміщення, двір і ще потребують місця; і, щоб усі й його зрозуміли, Ісус стає посередині приміщення, так що його голос чути також в дворі і на площі.

Це має стосуватися теми, що саме розглядалася на основі попередніх запитань або подій. Ісус каже: “… Але не сумнівайтеся в цьому. Як каже Єремія, вони самі дізнаються, як це гірко і боляче – покинути Господа. Для певних злочинів, ми друзі, немає жодного нітрату чи боріду, що були б здатними витравити пляму. І полум’я пекельне не гасить цього знаку. Він не знищимий.

І тут також слід відзначити правильність слів Єремії. Наші великі Ізраїлю справді здаються дикими ослами, про яких говорить пророк. Залишені без нагляду у пустелі їхнього серця; тому що, повірте мені, допоки хтось є з Богом, навіть якщо він є такий бідний як Йов, самотній і наглий – він ніколи не самотній, бідний і обнажений, ніколи не в пустелі. Але вони удалили Бога із своїх сердець і тому знаходяться у безлюдній пустелі. Як дик ослиці занюхують вони на вітрі запах ослів; тобто в нашому випадку: владу через пожадливість, гроші, а крім того і по-праву – нечистоту; за їхнім запахом вони біжать аж до злочину. Так, вони слідкують за ними і будуть слідкувати за ним більше і більше. Вони не знають, ще не їхня стопа, а їхнє серце є нагим в очах Божих, який покарає їхній злочин. Якими здивованими будуть царі і князі, священики і книжники, які в істині до того, що є нічим, або, ще гірше. Є гріхом, говорили і говорять: “Ти мій отець. Ти створив мене!”

Істинно, істинно кажу я вам, що Мойсей розбив у гніві таблиці Завіту, коли побачив, як народ поклоняється ідолам, а потім зійшов на гору, для того щоб молитися, поклонятися, і він був вислуханий. Так продовжується століттями. Але воно ще не зникло і не зникне, а сходитиме, як дріжджі у муці – ідолопоклонство у серцях людей. Майже кожна людина має свого власного золотого тільця. Земля є дикою місцевістю ідолів, тому що кожне серце є алтарем, на якому тільки рідко є Бог. Якщо має не певну зла пристрасть, то має іншу. У кого немає жадоби чуттєвих насолод, то є пристрасть з іншою назвою. Хто робить усе не тільки заради грошей, робить усе задля свого положення у суспільстві. Хто не живе цілком заради тіла, живе цілком заради егоїзму. Скільком багатьом “Я” як золотим тільцям поклоняються у серцях! Прийде день, коли вони, поражені, взиватимуть до Господа і отримають відповідь: “Зверніться до своїх богів, я тебе не знаю!” Я тебе не знаю! Жахливе слово, коли воно мовлене Богом до людини! Бог створив людський рід і знає кожну окрему людину. А якщо він каже: “Я тебе не знаю”, то це є знаком, що він своєю волею стер цю людину у своїй пам’яті. Тебе не знаю! Чи Бог не занадто суворий із цим присудом? Ні! Людина кричала до Неба: “Ч тебе не знаю”, і Небо відповіло людині: “Я тебе не знаю.” Точно як луна…

Тому роздумайте: людина зобов’язана признавати Бога із вдячності і з огляду на власний розум.

Із вдячності: Бог створив людину. Він подарував їй безцінний дар життя і забезпечив її невимірним даром милостей. Якщо останній втрачається через провину, тоді людина чує в собі велику обіцянку: “Я хочу знову подарувати тобі милість.” Бог, ображений, є тим. Хто так говорить до того, хто образив, наче він, Бог, і винним і зобов’язаним усе виправити. Бог дотримується своєї обіцянки. Я тут, щоб знову подарувати людям милість. Бог не задовольнився тим, щоб дати тільки надприродне; він схиляє свою надприродну сутність, щоб потурбуватися про обтяжуючі потреби тіла і крові людини і дає сонячне тепло, скріпляючу силу води, зерна, винограду, найрізноманітніших фруктів і найрізноманітніших тварин. Так людина має від Бога всі засоби до життя. Він є благодійником. За це слід бути йому вдячним і показувати йому цю вдячність зусиллям пізнати його.

Повага до власного розуму: Помішані і слабоумні не є вдячні своїм опікунам, тому що вони не розуміють істинного значення догляду і ненавидять того, хто їх миє і годує, водить їх , або вкладає у ліжко, пильнує і оберігає від небезпек; вони ненавидять його, тому що через свою душевну хворобу плутають догляд із муками. Людина, що грішить проти Бога, сама себе позбавляє честі, тому що вона обдарована розумом. Тільки слабоумні і помішані нездатні відрізнити батька від чужого, благодійника від ворога. А розумна людина впізнає свого батька і свого благодійника; він радіє з того, що все більше знайомиться із ним, також в справах, яких вона не знає, тому що вони можливо сталися до її народження або до того, як вона була обдарована батьком чи благодійником. Отак треба триматися із Господом: доказувати, що маєш розум і не є твариною. Але багато в Ізраїлі схожі на помішаних, що не впізнають батька і благодійника.

Єремія запитує себе: “Чи може коли діва забути свої прикраси, а наречена свій – пояс” О так! У Ізраїлі є багато таких помішаних дів, цих безсоромних наречених, що забувають прикраси і шанований пояс, щоб одягнути на себе мішуру повій; і це стається у все зростаючому масштабі, чим вище підніматися по класах, які повинні б бути прикладом для народу! До них відноситься Божий докір, біль і сльози Божі: “Чому намагаєшся ти зобразити доброю свою переміну, щоб знайти любов, ти, що вчиш злоби і на краях одежі якого сліди крові бідних і невинних?”

Друзі, віддаленість може означати щось добре і щось зле. Бути віддаленим далеко від місця, де я часто промовляю – це недолік, що перешкоджає слухати слова Життя. Ви жалієтеся на це. Це правда. Але віддаленість має в собі і щось добре, тому що вона тримає вас далеко від місць, де вирує гріх і бродить зіпсуття і є нагоди пошкодити мені, перешкодити мені у моїй роботі і вкласти в серця сумнів і брехню про мене.

Тому мені миліше знати, що ви далеко від зіпсованих. Я потурбуюся про вашу освіту. Ви бачите, Бог уже потурбувався завчасно перш ніж ми познайомились і тому полюбили себе взаїмно. Я був знайомий вам, перш ніж ми побачились. Ісаак був моїм посланцем. Я пошлю багато Ісааків, щоб провістити вам моє посланство. А крім того ви маєте знати, що Бог може скрізь сам говорити із душею людини і виховувати її у своєму вченні.

Не бійтеся, що відособленість заведе вас у блуд! Ні! Якщо ви цього не захочете, ви не станете невірними Господеві і його Христу. Крім того, якщо хтось абсолютно не може бути далеко від Месії, хай знає, що Месія відкриває йому серце і обійми і каже: “Прийдіть! Прийдіть ви усі, що хочете прийти. Залишайтеся ті, що хочете залишитись. Але проповідуйте його напротивагу безчесності, що що гніздиться у занадто багатьох серцях. Проповідуйте його на противагу легкодумності тих незліченних, що не можуть залишитися вірними; що забувають свої прикраси і свій пояс як душі , що покликані на весілля із Христом. Щасливі ви сказали: “Відколи ти прийшов до нас, у нас немає більше хворих і мертвих. Твоє благословення охоронило нас.” Так, здоров’я – це велика справа. Але погляньте, що мій теперішній прихід зробив всіх вас здоровими духом, назавжди і у всьому! Тому благословляю вас і даю вам свій мир, вам, вашим дітям, полям, домам, урожаям, отарам, плодовим деревам. Послуговуйтесь тим у святості; не живіть для них, а з них; давайте надлишок потребуючим, щоб тим самим здобути повною мірою благословення вашого Отця і місце у Небі. Ідіть!

Я хочу залишитися для молитви…”

Ми в середині синагоги у Керіотах. На тому самому місці, де був покладений мертвим Саул, після того як він побачив могутню велич Христа. І на цьому місці, у замкнутій групі, над якою видніються Ісус і Юда, двоє найбільших, обидвоє із сяючими обличчями, один – через свою любов, інший – від радості із того, що його місто все ще вірне вчителеві і виказує йому з цією всією помпою пошану, ще тут знаходяться знатні люди із Керіот, а тоді, трохи далі від Ісуса, але тісно притиснуті одні до одного, як насіння у мішечку, громадяни; вони наповнюють синагогу, в якій , незважаючи на відкриті двері, не можна дихати. Щоб пошанувати вчителя і послухати його, вони збуджено спілкуються направо і наліво і створюють шум, в якому нічого неможливо зрозуміти.

Ісус терпляче мовчить. Але інші стають неспокійними, розмахують руками і кричать: “Тихо! ” Заклик губиться у галасі як крик про допомогу на березі під час бурі.

Юда довго не роздумує. Він влізає на високу лавку і б’є по лампах, що звисають як виноград. Порожній метал звучить, а грона дзвенять як музичні інструменти. Люди заспокоюються і нарешті можна почути, як говорить Ісус.

Він каже до начальника синагоги: “Дай мені десятий звиток з полиці.” Коли він його отримує, він розв’язує стрічку і віддає його назад начальнику синагоги, кажучи: “Читай четвертий розділ другої книги Маккавеїв.”

Начальник синагоги послушно читає. І перед духовними очима присутніх проходять і мінливості долі Онії, і помилки Ясона і зради і крадіжки Менелая. Розділ закінчений. Начальник синагоги дивиться на Ісуса, який уважно слухав.

Ісус робить знак, що прочитано досить і звертається до народу: “У місті мого дорогого учня я не хотів би вживати звичайних слів повчань. Ми зупинимося тут на кілька днів і я хотів би, щоб і він говорив до вас. Тому що відтепер повинен бути прямий постійний контакт між апостолами і народом. Це було вирішено у верхній Галилеї і там це принесло вже перший успіх. Але покірність моїх учнів змусила їх потім відступити у тінь, тому що вони побоювалися бути нездатними і недостойними зайняти моє місце . але вони повинні це робити і вони робитимуть це добре і так допомагатимуть своєму вчителеві. Отож, тут повинно взяти свій початок справжнє апостольське проповідування і поєднати у одній любові галілейсько-фінікійські границі з областями Юдеї, найпівденішими, що межують із країнами сонця і піску; тому що вчитель не може більше задовольнити потреби великих мас народу. І це правильно, що молоді орли покидають своє гніздо і роблять перші спроби літати, допоки сонце ще з ними і міцні крила підтримують їх.

Отож в ці дні я буду вашим другом і вашою підтримкою. Вони є слово і розсіюють насіння, яке я їм дав. Отож ви не одержите від мене слова загальних повчань; я хочу подарувати вам щось особливе. Пророцтво! Згадуйте у майбутні часи про те, коли жахлива подія людства затьмарить сонце і серця могли б впасти у темряву помилкового присуду. Я не хочу, щоб схилили до помилки вас, котрі із першого моменту були добрими до мене. я не хоче, щоб світ міг сказати: “Керіоти були налаштовані вороже супроти Христа.” Я справедливий. Я не можу допустити, щоб критика, яка говорить за або злобно і без любові проти мене, звинувачувала вас із різноманітних причин у провині супроти мене. так як у великих сім’ях не можна вимагати однакової святості від усіх дітей, так не можна вимагати цього і від населеного міста. Але було б несправедливо, щоб через одну розбещену дитину чи одного поганого громадянина, говорили: “Вся сім’я, чи все місто – прокляття.”

Отож слухайте, пам’ятайте про це, будьте завжди вірними і так як я вас люблю і захищаю вас від несправедливого обвинувачення, так і ви повинні любити невинних. Хто б вони не були. Яким би не було їхнє родство із винуватим. Тепер слухайте! Прийде час, коли в Ізраїлі знайдуться зрадники скарбу і батьківщини, котрі у надії стати друзями іноземців, говоритимуть погано про істинного Первосвященика і обвинуватять його, що він пов’язаний із ворогами Ізраїлю і погано поводиться із дітьми Божими. І щоб досягнути цього, вони здатні піти на злочин, а провину за це перекласти на невинного. Прийде час, коли знову в Ізраїлі, ще більше ніж в часу Онії, злочинець стверджуватиме, що він Первосвященик, піде до могутніх Ізраїлю і хотітиме підкупити їх золотом і, що ще більше низько, брехливими словами. Він перекрутить правду і не виступить проти неподобства; більшою мірою він буде переслідувати свою низьку мету і спробує, зруйнувати традиції, щоб легше здобувати душі, які більше не матимуть дружби Божої; все тільки для того, щоб досягти своєї мети. І це йому вдасться. О, Звичайно! Тому що якщо в тій самій будівлі на горі Моріа немає арен за зразком Ясона, то вони в дійсності є в серцях жителів гори, що за свою свободу готові продати те, що є більшим від шматка землі, а є їхнім власним сумлінням. Тоді виявляється плоди старого блуду і хто має очі, щоб бачити – пізнає, що це відбувається саме там, де мали б панувати любов, чистота, праведність, доброта і священна релігія. Але якщо ті плоди вже змушували здригнутись, то плоди, що вийдуть із їхнього насіння, не лише жахатимуть, а й викличуть Боже прокляття.

І ось власне пророцтво. Істинно кажу я вам, що чоловік, який хитро, викликаючи довір’я і внаслідок тривалої підступної гри візьме на себе зобов’язання, передасть ворогам гроші Первосвященика, істинного Священика. Обманутий проявами любові і вказаний вбивцям жестом любові, Первосвященик, без жодного огляду на справедливість, буде вбитий. Яке звинувачення висунуть проти Христа – я говорю про себе – щоб виправдати страту? Яка доля буде уготована тим, що таке роблять? Безпосередня доля жахливої справедливості. Доля, що не індивідуально, а колективно сповниться ні співучасниках зрадника. Доля, що буде віддаленішою і жахливішою від долі людини, яку розкаяння приведе до того, щоб увінчати свій демонічний дух останнім злочином проти себе самого. Цей злочин буде сповнений в одну мить. А це останнє покарання буде довгим і жахливим. Ви знайдете його у словах: "… і запалений гнівом, наказав він негайно забрати у Андроніка пурпуровий плащ, зірвати додолу одежі і вести його через місто до площі, де він здійснив злочин супроти Онії" (2 Мак4, 38).

Так, священича каста буде покарана в синах, не тільки у виконавцях. А долю співучасників ви можете дізнатися із цих слів: "Голос цієї крові взиває із землі до мене. Тому ти повинен бути проклятим (Бут 4,9). Бог скаже це до свого народу, що не зумів зберегти подарунок Неба; тому що якщо правда, що я прийшов, щоб спасати, тоді горе тим, хто стане вбивцями, а не спасенними в цьому народі, що першим спасінням має моє слово.

Я сказав. Пам'ятайте ці слова! Коли ви почуєте, що говоритимуть, ніби я злочинець, то відкажіть: "Ні. Він це сказав. Це пророцтво, що збувається і він є умертвлена жертва за гріхи світу”.

Синагога порожніє і всі жестикулюють і говорять про пророцтво і пошану, яку виказує Ісус Юді. Жителі Керіот відчувають себе пошанованими, тому що Месія вибрав рідне місто апостола і саме місто апостола із Керіот для початку апостольської праці, а також для подарунку пророцтва. Хоч це пророцтво і має сумний зміст, все ж великою честю є отримати його, а з ним і слова любові, що передували йому…

У синагозі залишаються Ісус і група апостолів. Вони разом ідуть в садок, що лежить між синагогою і будинком начальника синагоги. Юда сів і плаче.

"Чому ти плачеш? Я не бачу жодної причини для цього…" – каже інший Юда.

"Але так, я теж майже хотів би заплакати… Ви чули? Тепер ми повинні промовляти" - каже Петро.

"Ну, трохи ми вже робили це на горі. Ми робитимемо це весь час краще. Ти і Йоан, ви зразу ж виявилися здатними до цього," – каже Яків Заведея, щоб підбадьорити його.

"Я в цьому найгірший… але Бог поможе мені. Чи не так, вчителю?" – питає Андрей.

Ісус, що читає у свитках, які він взяв із собою, повертається і питає: "Що ти сказав?"

"Що Бог мені допомагатиме, якщо я повинен говорити. Я спробую повторити твої слова якмога краще. Але мій брат боїться, а Юда плаче”.

"Ти плачеш? Чому?" – питає Ісус.

"Тому що я справді згрішив. Андрей і Тома можуть це засвідчити. Я очернив тебе, а ти відзначаєш мене, називаєш мене "твоїм дорогим учнем" і хочеш мати мене тут вчителем… Скільки любові!"

"Але чи ж ти не знав, що я тебе люблю?"

"Так, але… Дякую, вчителю. Я не буду більше ніколи бурчати, тому що я справді – темрява, а ти – світло!"

Повертається начальник синагоги і запрошує їх у свій дім. По дорозі він каже: "Я роздумую над твоїми словами. Якщо я правильно зрозумів, ти знайшов у Керіотах улюбленця, нашого Юду Симона, і ти пророкуєш, що ти знайдеш тут негідного. Це засмучує мене. Принаймні Юда буде урівноваження для іншого…

"Всім своїм єством", – каже Юда, що знову ожив. Ісус не каже нічого; він оглядає своїх співрозмовників, робить жест і розпростирає руки, наче хоче сказати: "Так є!"

255. В домі Юди із Керіот.

Ісус саме збирається сісти за стіл зі всіма своїми учнями у гарному домі Юди. Він каже до матері Юди, яка прибула у свій сільський дім, щоб достойно прийняти вчителя: “Ні, ти, мати, також повинна бути разом з нами. Ми тут одна сім’я. Це не проста холодна трапеза, що пропонується випадковим гостям. Я взяв у тебе сина і я бажаю, щоб ти прийняла мене як сина, так як я бачу в тобі матір; тому що ти достойна цього. Чи не так, друзі, так ми почуватимемося краще і як удома?”

Апостоли і обидві Марії якнайтепліше це засвідчують. І мати Юди з дуже блискучими очима, змушена сісти між своїм сином і вчителем, навпроти нього сидить Маргціам з обома жінками. Служниця приносить страви і Ісус жертвує, благословляє і розподіляє; тому що на цьому наполягає мати Юди. Він розподіляє, всякий раз починаючи від неї, що все більше зворушує жінку і робить гордим Юду. Одночасно налаштовуючи його на роздуми.

Говорять про різні речі і Ісус намагається зацікавити ними матір Юди і познайомити її з обидвома ученицями. Маргціам допомагає йому в цьому; він пояснює, що йому дуже подобається мати Юди, “тому що вона називається Марія, як усі добрі жінки”.

“А жінку, яка чекає нас біля озера, ту ти напевно не любиш, бешкетнику?” – питає напівсерйозно Петро.

“О, дуже, коли вона така добра.”

“В цьому ти можеш бути впевнений. Всі кажуть це і я також мушу це сказати; вона завжди терпляча зі своєю матір’ю і зі мною також; це говорить про те, що вона добра. Але її звати не Марія, мій сину. У ній своєрідне ім’я; тому що її батько дав їй ім’я товару, що допоміг йому розбагатіти назвав її Порфирія. Пурпур гарний і коштовний. Моя жінка некрасива, але вона коштовна через свою доброту. Я люблю її, тому що вона дуже спокійна, чиста і мовчазна: три чесноти, яких не так легко знайти! Я вже спостерігав за нею, коли вона була ще маленькою дівчинкою. Часто ходив я з рибою в Капернаум і заставав її біля сітей, або біля колодязя, або також у садку біля дому мовчазною за роботою; і вона не була порхаючим метеликом, що літає туди-сюди; і не дурна курка, що закочує очі при кожному кукуріку півня. Вона ніколи не піднімала голови, коли чула чоловічі голоси і коли я. Залюблений у її доброту і її розкішні коси. І також … також із співчуття до її рабського становища у родині, перший раз звернувся до неї із словом вітання – їй тоді було шістнадцять років – вона ледве відповіла, ще більше запнулася покривалом і пішла в дім. О, це покривало довге, поки я усвідомив, що я не видався їй ведмедем і можу серйозно продовжити своє сватання!… Але я в цьому не розкаюсь. Я міг би пройти увесь світ, не знайшовши такої, як вона. Чи не так, вчителю, вона добра?”

“Дуже добра. Я впевнений, що Маргціам полюбить її, навіть якщо її звати не Марія. Чи не так Маргціаме?”

“Так; вона зватиметься “мама”; мами добрі їх треба любити!”

Потім Юда розповідає, що він робив протягом дня. Я розумію, що він інструктував матір про прибуття Ісуса і учнів. Потім він почав промовляти на полях Керіот, у супроводі Андрея. Тоді він каже: “Завтра я хочу, щоб ви усі прийшли. Я не хочу один сіяти. Давайте ходімо, по-можливості вдвох, по-обставинах дивлячись, іудей і галилеянин разом. Я, наприклад, з Йваном, а Симон з Томою. Якби тільки прийшов інший Симон! Ви – він показує на синів Алфея – будете разом. Я усім, навіть тим, які не хотіли знати, повідомив, що ви кузени вчителя. Все ж ви двоє (він вказує на Филипа і Варфоломея) можете іти разом. Я сказав, що Натанаїл – равин і належить до почту Ісуса. Це справляє враження. Отож залишається троє. Але як тільки тут буде Зелот – можна буде утворити парою більше. Потім ми поміняємося; тому що я хочу, щоб усі познайомилися з вами…” Юда переживає піднесення. “Я говорив про Десять Заповідей, вчителю, і спробував пояснити особливо ті місця, проти яких особливо грішать у цій області.”

“Не будь грубий у своїх словах., прошу тебе! Постійно думай проте, що лагідністю можна досягти більшого, ніж твердістю, і що ти також людина. Тому перевір себе і розваж, як легко ти можеш впасти і як ти хвилюєшся, коли тобі докоряти задуже відкрито”, – каже Ісус, тоді як мати Юди опускає голову і червоніє.

“Не бійся, вчителю. Я хочу намагатися в усьому наслідувати тебе. Все ж у селі, яке ми можемо бачити з цих дверей (вони їдять при відчинених дверях і з цього верхнього приміщення видно гарний краєвид), є хворий, який хотів би бути зціленим. Його не можна принести сюди. Ти пішов би зі мною?”

“Завтра, Юдо. Завтра вранці, цілком певно! Якщо є ще інші хворі, то скажіть це мені і ведіть мене до них.”

“”Чи ти справді хочеш виявити благодіяння моїй батьківщині, вчителю?

“Так, щоб не можна було сказати, що я був несправедливим до тих, хто не заподіяв мені нічого злого. Я і для злих чиню добро. То чому ж не для добрих у Керіотах? Я хочу залишити по собі немеркнучий спогад…”

“Але як? Ми ніколи більше не прийдемо у Керіоти?”

“Ми прийдемо знову, але…”

“Ось Мати, Мати із Симоном!” – щебече дитина, що побачила, як Марія яз Симоном піднімається сходами, які ведуть на терасу, де знаходиться зал.

Всі встають і ідуть назустріч обидвом. Чути вигуки, вітання і совання стільцями. Марія іде прямо до Ісуса і вітає його, потім – матір Юди, яка низько вклоняється, тоді як Марія випрямляє її і обнімає як дорогу товаришку, яку зустріла після довгої відсутності.

Вони повертаються в зал і Марія Юди робить розпорядження служниці, щоб та принесла страви для прибулих.

“Глянь, Сину, вітання Елізи”, – каже Марія дає Ісусові малий звиток, який він відкриває і читає, після чого він каже: “Я це знав. Я був певен цього. Я дякую тобі, Мамо. Від себе і за Елізу. Ти справді “спасіння, благополуччя, щастя хворих.”

“Я? Ти, Сину, не я.”

“Ти, і ти є моєю найбільшою поміччю.” Тоді Ісус звертається до апостолів і учениць каже: “Еліза пише: Повертайся мій мире. Я хочу не тільки любити тебе, але й служити тобі.” Отож ми визволили одну істоту від страху і смутку і здобули ученицю. Так, ми повернемось.”