Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа



бет21/35
Дата15.06.2016
өлшемі2.93 Mb.
#136398
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   35

«Вчителю, Марія покликала Марту»


Чудового літнього ранку у супроводі Зелота Ісус іде в сад Лазаря. Ранкова зоря ще не погасла і тому все ще свіже і сяюче.

Сюди поспішає служник із саду, щоб прийняти Вчителя, вказує на край білої одежі, що зникає за живоплотом, і каже: ,Лазар із сувоями Письма іде до жасминової альтанки, щоб почитати. Я негайно покличу його».

«Ні, я сам піду до нього!»

Ісус швидко іде стежкою, оточеною квітучим живоплотом. Трава по краях стежки приглушує шум кроків, а Ісус намагається іти саме нею, щоб здивувати Лазаря.

І це йому вдасться. Лазар стоїть прямо, звитки Письма розгорнуті на мармуровому столі. Він голосно молиться: «Не розчаруй мене, о Господи. Дай їй рости, цій надії, що зародилась у моєму серці. Дай мені те, про що я слізно просив Тебе десятки і сотні разів. Це, про що я просив Тебе також моїми вчинками, моїм прощенням і всім моїм я! Дай мені це і візьми за це моє життя! Дай мені це в ім'я Твого Ісуса, що пообіцяв мені мир. Чи Він може коли сказати неправду? Чи повинен я припустити, що Його обіцянка була лиш пустим словом? Чи є Його влада меншою, ніж безодня гріха моєї сестри? Скажи мені це, Господи, і я примирюся з цим ради Твоєї любові...».

«Так, я скажу тобі це!» – каже Ісус.

Лазар одним ривком повертається і гукає: «О, мій Господи! Але коли Ти прийшов?». Тоді він нахиляється, щоб поцілувати одіж Ісуса.

«Кілька хвилини тому».

«Сам?»

«З Симоном Зелотом. Але сюди, де ти є, я хотів прийти сам. Я знаю, що ти маєш мені сказати щось важливе. Отож говори це мені».



«Ні! Спочатку дай мені відповідь на питання, які я ставлю Богові. Відповідно до Твоєї відповіді я розповім Тобі це».

«Скажи її мені, скажи її мені, цю твою велику новину. Ти можеш мені її сказати...». Ісус посміхається, розкриваючи свої руки, так наче запрошує.

«Всевишній Боже! Але чи це дійсно правда? Отож Ти знаєш, що це правда?!» – Лазар надає в руки Ісусові, щоб звірити Йому важливу новину.

«Марія покликала Марту у Маґдалу. Стурбована Марта виїхала, тому цю вона побоювалася, що сталося щось погане. Я залишився тут з такими самими побоюваннями. Але Марта послала мені листа через служника, який її супроводжував, і цей лист сповнив мене надією. Глянь, я маю його тут, на своїх грудях. Я зберігаю його тут, тому що він для мене є найкоштовнішим скарбом. Це кілька слів, але я знову і знову перечитую їх, щоб бути певним, що вони дійсно написані. Дивись...». Лазар виймає із своєї одежі малий звиток, перев'язаний фіолетовою стрічкою, і відкриває його. «Ти бачиш, – каже він, – читай, читай! Голосно. Прочитані Тобою слова переконають мене більше!».

«Лазарю, мій брате. Хай мир і благословення буде над тобою. Я прибула швидко і добре. І моє серце більше не б'ється з боязні перед новим нещастям, тому що я побачила Марію, нашу Марію здоровою і... можу я тобі це сказати?.. не такою розпущеною за своїм зовнішнім виглядом, як раніше. Вона плакала біля мого серця. Спільно плакала... А потім вночі в кімнаті, яку вона відвела для мене, вона питала мене багато речей про Вчителя. Я не хочу тобі більше про це говорити. Але оскільки я побачила обличчя Марії і почула її слова, у моєму серці пробудилася надія. Молися, брате! Сподівайся! О, чи це може бути правдою! Я ще трохи залишуся, тому що відчуваю, що вона хоче мати мене поруч, як захист перед спокусою. І щоб вчитися... Чого? Того, що ми вже знаємо. Безконечної доброти Ісуса. Я розповіла їй про ту жінку, що приходила у Витанію. Я бачу, що Марія роздумує і роздумує... Ісус мав би бути тут. Молися. Надійся. Хай Господь буде з тобою». Ісус складає звиток і повертає його Лазарю.

«Вчителю...».

«Я піду туди. Ти можеш повідомити Марту, що вона повинна приблизно через тринадцять днів вийти до Капернауму мені назустріч?».

«Це можливо. Господи. А я?».

«Ти залишишся тут, тому що і Марту я відправлю сюди».

«Чому?».

«Тому цю навернення пов'язані з глибоким соромом. А немає нічого більш соромлячого, як око батьків або братів і сестер. Тому я кажу тобі: «Молися, молися, молися!».

Лазар плаче на грудях Ісуса... Після того як він заспокоївся, він розповідає про своє схвилювання і свої упадки в смуток....

«Вже майже рік, що я сподіваюся... і впадаю в розпач... Як довго триває час воскресіння!» – вигукує він. Ісус дає йому говорити, говорити, говорити... поки Лазар не помічає, що він занехаяв свій обов'язок гостинного господаря. Він піднімається, щоб запросити Ісуса в дім. По дорозі вони ідуть вздовж густого живоплоту із квітучого жасмину, па зіркоподібному цвіті якого кружляють золоті бджоли.

«Ах, я забув Тобі сказати... Старий патріарх, якого Ти мені прислав, повернувся в лоно Авраама. Максиміан знайшов його сидячим отут, голова оперта на цей живопліт, так наче б він заснув біля вуликів, які він завжди так обслуговував, наче будинки, повні золотих дітей. Він називав бджіл дітьми. Здавалося, що вони розуміють одне одного.

І коли Максимін знайшов старого, спочилого в мирі доброго сумління, здавалося, що він покритий коштовним покривалом малих золотих тілець. Всі бджоли опустилися на свого друга. Слуги з великими зусиллями відігнали їх. Він був такий добрий, що здався бджолам медом... Він був таким доброчесним, для бджіл – як незаплямлена квітка... Це було для мене дуже болісно. Я б охоче довше тримав його у моєму домі. Він був праведником...».

«Не оплакуй його. Він – у мирі, і в своєму мирі він молиться за тебе, що прояснив йому його останні дні. Де він похований?».

«В кінці саду. Зовсім близько від бджолиних вуликів. Ходи, я поведу тебе туди...».

Вони ідуть через малий ліс воскових лаврових дерев до бджолиних вуликів, від яких до них долинає робоче гудіння...

23 липня, 8 години, після обіду.

Юда зовсім блідий. Він висідає з карети разом з Мадонною і ученицями – Маріями, Йоаною й Елізою...

...Через суєту, що панувала цього ранку в моєму домі, я не могла писати, коли мала видіння, і тому тепер, коло 18 год., я можу лише сказати, що я зрозуміла і почула, що виздоровлюючий Юда повертається до Ісуса, ідо він знаходиться в Гетсиманії із Марією, яка доглядала його, і з Йоаною, яка наполягла, щоб жінки і виздоровлюючий поверталися у Галилею каретою. Ісус з цим погоджується і розпоряджається, щоб і хлопчик поїхав з ними. Йоана і Еліза залишаються ще кілька днів у Єрусалимі, потім Еліза повернеться у Ветсур, а Йоана – у Бетер. Я пригадую, що Еліза сказала: «Тепер я маю мужність повернутися туди, тому що моє життя не є більше змістовним. Я потурбуюся про те, щоб мої друзі тебе любили». І я пригадую, цю Йоана додала:

«Те саме хочу зробити я в своїх помістях, як довго Хуза доставить мене тут. Це завжди буде служіння Тобі, хоч і я вважаю за краще послідувати за тобою.

Я пригадую таке, що Юда сказав, що він жодного разу і в найгірші хвилини хвороби не тужив за своєю матір'ю, тому що, як він сказав: «Твоя мати була мені справжньою, доброю і люблячою матір'ю, чого я ніколи їй не забуду». Все інше спуталось (що стосується слів), і тому я не хочу цього говорити, тому що це були б мої слова, а не слова осіб, котрі говорили у видінні.
268. Марґціама довіряють Порфирії, дружині Петра
Ісус разом зі своїми апостолами на Галилейському морі. Ранній ранок. Присутні всі апостоли. Також Юда, який тепер повністю зцілений і після хвороби та завдяки гарному догляду має м'який вираз обличчя. Марґціам також присутній, дещо під враженням свого першого перебування на воді. Він не хоче цього помічати, але з кожним сильнішим поштовхом хвилі він однією рукою огортає шию вівці, що поділяє його побоювання і жалібно мекає, тоді як друга рука хапає те, що саме може схопити: мачту, лавки, весло, або ногу Петра, Андрія чи юнги, що проходить мимо. І Іри цьому він закриває очі, можливо в переконанні, що прийшла його остання година.

Петро говорить йому час від часу, попліскуючи по щоках: «Ти боїшся, га? Учень не повинен ніколи боятися». Дитина заперечує кивком голови. Але оскільки вітер стає сильнішим, а вода неспокійнішою по мірі того, як човен наближається до гирла Йордану, то він міцніше чіпляється і частіше закриває очі, аж поки у нього не виривається крик через несподівану хвилю, що хлюпнула в човен.

Деякі сміються і жартують з Петра, котрий взяв сина, що не може прямо стояти в човні; деякі жартують з Марґціама, котрий завжди говорить про те, цю хоче подорожувати сушею і морем, щоб проповідувати Ісуса, а потім боїться, коли має поплисти кілька стадій озером. Але Марґціам захищається словами: «Кожен боїться речей, яких він не знає. Я – води, а Юда – смерті...».

З цього я роблю висновок, що Юда має дуже боятися смерті і я дивуюся, що він не зупиняється на зауваження, а тільки каже: «Це ти добре сказав. Боїшся того, чого не знаєш. Але ми приїхали. Витсаїда від нас всього за кілька стадій. Ти можеш бути певним, що знайдеш тут любов. І я теж хотів би бути поблизу свого батьківського дому для того, щоб впевнено іти, щоб знайти любов». Він каже це втомлено і сумно.

«Ти не маєш надії на Бога?» – питає здивовано Андрей.

«Ні, я не довіряю самому собі. її ці дні хвороби, оточеним стількома чистими і добрими жінками, я відчув себе таким маленьким. Тут я багато роздумував! Я сказав собі: «Якщо вони ще працюють, щоб стати кращими і здобути Небо, то цю ж я тоді маю робити?». Тому що вони, які здавалися мені святими, почувалися ще грішницями. Л я?.. Чи я колись досягну цього, Вчителю?».

«Доброю волею можна досягнути всього».

«Але моя воля дуже недосконала».

«Божа допомога може доповнити відсутнє, для того, щоб стати святим. Твоя теперішня смиренність походить із хвороби. Отож ти бачиш, що добрий Бог потурбувався про те, щоб дати тобі при допомозі болючого випадку таке, що ти раніше не знав».

«Це правда, Вчителю. Але ці жінки! Що за досконалі учениці! Вже зовсім мовчу про твою матір, її знають! Я маю на увазі інших. О, вони справді перевершують нас! Я – один з перших прикладів їхньої майбутньої місії. Але повір мені, Вчителю, Ти можеш покластися на них. Я й Еліза були під їхнім доглядом, вони повернулися у Ветсур зі зціленою душею, а я сподіваюся, що стану кращим після того, як вони пропрацювали над моєю душею...». Юда, ще ослаблений, починає плакати. Ісус, що сів біля нього, кладе йому на голову руку і робить іншим знак не говорити.

Петро й Андрій дуже зайняті останніми маневрами приставання до берега і не говорять, а також Зелот, Матей, Филип і Марґціам не пробують говорити, частково через боязке очікування швартування, частково – із мудрості.

Барка завертає у гирло Йордану і незабаром твердо лягає на гальку. В той час як хлопці висідають, щоб закріпити її за великий камінь і покласти дошку, що має служити трапом, Петро і Андрей вдягають свої довгі одежі. Інша барка робить такий самий швартовочний маневр і інші апостоли виходять. Ісус та Юда також висідають, тоді як Петро вдягає одіж па хлопчика і приводить його в порядок для того, щоб відрекомендувати його своїй жінці.

Тепер всі на суші, включаючи ягнят.

«А тепер ідемо», – каже Петро схвильовано. Він бере за руку так само схвильоване хлоп'я, що забуває навіть про свої вівці, яких тепер переймає Йоан. Хлопча питає у раптовому нападі страху: «Але чи вона мене захоче? Чи вона справді буде любити мене?». Петро заспокоює його, але можливо страх також продається і йому, тому що він каже до Ісуса: «Говори Ти, Вчителю, із Порфирією. Я думаю, що не зможу це добре сказати». Ісус посміхається, але все ж обіцяє, що займеться цією справою. Ідучи по гравієвому берегу, вони незабаром дістаються до будинку. Через відчинені двері чути, що Порфирія саме викопує свої хатні роботи.

«Мир хай буде з тобою!» – каже Ісус, що показується в дверях кухні, де жінка саме приводить в порядок свій посуд.

«Вчителю! Симоне!». Жінка поспішає до них, щоб впасти в ноги Ісусові і своєму чоловікові. Потім вона встає, її привітне, хоч і негарне обличчя розчервонілося, і каже: «Я дуже тужила за вами! Чи всі ви в доброму здоров'ї? Ходіть! Ходіть! Ви напевно стомлені...».

«Ні! Ми прийшли з Назарету, де провели кілька днів. 1 в Капі ми ще раз зупинилися. В Тиверіяді лежали барки. Ти бачиш, що ми не стомлені. З нами дитина. 1 Юда Симона все ще ослаблений після хвороби».

«Дитина? Маленький учень”.

«Сирота, якого ми взяли з собою по дорозі».

«О дорогий! Ходи, скарбе, дай я тебе поцілую!».

Хлопча, що сором'язливо наполовину заховалося за Ісуса, без заперечень дає себе обняти і поцілувати жінці, що опустилася на коліна, аби бути однакового зросту.

«І тепер ви завжди берете його з собою, хоч він ще такий малий? Це стомить його...». Жінка жаліє дитину. Вона обнімає його і притуляється щокою до його щоки.

«Власне кажучи, я мав інший намір. Я хотів довірити його котрійсь учениці, коли ми віддалились від Галилеї і від озера...».

«Чому не мені? Я ніколи не мала дітей. Але зате мала племінників і племінниць, я вмію обходитися з дітьми. Я – учениця, що не зуміє говорити і яка не є такою міцною і здоровою, щоб могти, як інші, слідувати за Тобою. О, Ти це знаєш! Я також нерішуча, але Ти знаєш, під яким пресом я перебуваю. Я сказала пресом? Я – між двома канатами, що тягнуть мене у протилежні напрямки, і я не маю відваги перетяти один з двох. Дозволь мені принаймні в чомусь Тобі послужити і бути мамою-ученицею цієї дитини. Я навчу його всього, чого вчать багато інших... Тебе любити!..».

Ісус кладе їй руку на голову, посміхається і каже: «Ми привели дитину сюди, тому що вона повніша знайти тут маму і тата. Глянь сюди, зараз ми створимо сім'ю». І Ісус вкладає обидві руки Марґціама в руку Петра, що стоїть тут із блискучими очима і в руку Порфирії: «Виховуйте мені праведно цього невинного!».

Петро це вже знав, тому він обмежується тим, що тильною поверхнею долоні витирає сльозу. Але його жінка, що не чекала цієї несподіванки, на хвильку від подиву оніміла. Потім вона знову вклякає і каже: «О мій Господи! Ти взяв у мене чоловіка і зробив мене майже вдовою. Але тепер Ти даєш мені сина... Ти повертаєш моєму життю усі троянди; не тільки ту, яку Ти у мене забрав, але й інші, яких би я ніколи не мала. Будь благословенним за це! Ця дитина повинна стати мені милішою за власну, тому що вона прийшла від Тебе!». І жінка цілує одіж Ісуса, цілує дитину і садить її собі па коліна. Вона щаслива...

«Залишмо їх їхнім душевним виливам», – каже Ісус.

«Залишся і ти тут, Симоне. Ми ходімо в місто, щоб проповідувати. І пізно ввечері ми повернемося і проситимемо тебе про харчі і нічліг».

Ісус виходить зі своїми апостолами, а троє залишаються у мирі...

Йоан каже: «Мій Господи, Симон сьогодні блаженний!».

«Ти теж хотів би ту дитину?».

«Пі! Я хотів би тільки пару крил, що понесли б мене аж до небесної брами і я хотів би вивчити мову Світла, щоб могти повторювати її людям», – і Він посміхнувся.

Вони відводять овець в кінець саду, під повітку із сітями, дають їм листя і траву, а ще води з криниці. Тоді всі разом вирушають до міста.
269. Ісус промовляє у Витсаїді
Ісус промовляє від будинку Филипа. Там зібралося багато народу перед Ісусом, Котрий стоїть па високому порозі, до якого ведуть дві великі сходинки.

Новина про прийомного сина Петра, що прийшов із своїм малим багатством із трьох овець і знайшов велике багатство родини, поширилась як крапля олії на полотні. Всі говорять про те і шепочуть відповідно до свого способу мислення зауваження. Хто добре налаштований до Петра і Порфирія, той поділяє їхню радість. Недоброзичливець каже: «Щоб вони прийняли його, він повинен був забезпечити його приданим». Доброзичливець каже: «Давайте всі будемо любити цього малого, якого любить Ісус». Злобний каже: «Великодушність Петра! Певно! Якусь вигоду з цього він та матиме!..».

Інші жадібні: «Я б також це зробив, якби я до дитини отримав в придачу тих три вівці. Три, ви зрозуміли?! Це мала отара. А які вони гарні! Шерсті» і молоко забезпечені; можна продати ягнят або ростити їх! У любому випадку – багатство! Хлопець може служити, тоді – працювати...».

Інші впевнено забирають голос: «О ганьба! Дати оплатити своє благодіяння? Симон точно про це не думав. Зі своїм скромним статком рибалки ми завжди знали його як великодушного супроти бідних і особливо дітей. Це справедливо і правильно, щоб тепер, коли він менше заробляє риболовлею і має в сім'ї на одну особу більше, ще трошки заробив в інший спосіб».

В той час як кожен робить свої зауваження, дістаючи із свого власного серця, що там приховано – доброго чи злого – і одягаючи це в слова, Ісус розмовляє з кимось із Капернауму, який просить Його прийти якомога швидше в це місто, оскільки дочка начальника синагоги лежить при смерті, і, крім того, уже кілька днів його шукає одна дама у супроводі служниці. Ісус обіцяє вирушити наступного ранку. Це засмучує людей з Витсаїди, які б охоче хотіли бачити Його кілька днів посеред себе.

«Я вам потрібен метне, ніж іншим. Дайте мені піти! Крім того, я влітку зостануся в Галилеї і часто буду в Капернаумі. Ми легко зможемо бачитися. Там – один батько і одна мати перебувають в страху. Любов вимагає, щоб їм допомогти. Ви хвалите доброту Симона щодо сироти, принаймні, добрі серед вас. Тільки присуд добрих має вартість.. Злих із їхніми поглядами, забарвленими отрутою і брехнею, не слід вислуховувати. Тож ви повинні погодитись і з моєю добротою до добрих і відпустити мене, щоб звільнити від горя батька і матір. Потурбуйтеся про те, щоб ваша згода не залишалась безплідною, а заохочувала до наслідування.

Скільки добра може постати внаслідок доброго діла – говорять вам сторінки Письма. Подумайте про Товію. Він заслужив це, щоб Архангел взяв молодого Товію під свій захист і настановив його повернути батькові світло очей. Але скільки справжньої любові до ближнього без власних інтересів виявив порядний Товія, незважаючи на докори його жінки і прибічників за своє життя! 1 згадайте слова Архангела: «Доброю справою є, у поєднанні із постами і пожертвами, молитва: вона вартує більше, ніж гори золотих скарбів, тому що милостиня звільняє від смерті, очищує він гріхів, дозволяє знайти милосердя і вічне життя... Коли ти в сльозах помолився і поховав мертвих... я поніс твої молитви до Господа».

Істинно кажу вам: у багатьох речах мій Симон перевертить доброчесності старого Товії. Коли я піду, він буде як опікун ваших душ у моєму житті. Зараз він починає своє батьківство для душ, щоб завтра бути святим батьком всіх мені відданих душ. Тому не бурчіть! Але коли одного дня ви знайдете сироту на вашому шляху, як пташеня, що випало з гнізда, – візьміть його. Кусок хліба, який ви розділите із сиротою, не применшить харчу ваших власних дітей; більшою мірою сирота принесе дому благословення Боже. Робіть це, оскільки Бог є батьком сиріт, пропонує себе в них і допомагає їм знову влаштувати гніздо, яке розтріпала смерть. Робіть це, тому що цього вимагає закон, який одержав від Бога Мойсей, папі законодавець. В країні ворогів і ідолів дитиною він знайшов повне милосердя серця, що охоронило його від смерті, що витягло його з води і захистило від переслідувань, тому що Бог призначив його для того – бути визволителем Ізраїлю. Акт милосердя подарував Ізраїлю провідника. Наслідки доброго вчинку наче хвилі звуку, що поширюються від точки відправлення, або, якщо це вам більше сподобається, як вітер, що розносить загублені насінини далеко на родючий ґрунт. Ідіть тепер. Хай мир буде з вами!».


270. Кровоточива жінка і дочка Яіра
Ісус знаходиться на осяяній сонцем запорошеній дорозі, що веде вздовж берега озера. Він іде до населеного пункту, де на Нього чекає великий натовп людей, який тут же оточує Його, хоч апостоли працюють руками і плечима, щоб вивільнити Йому простір, голосно закликають людей зробити місце.

Але Ісус жодним чином ще занепокоєний цією колотнечею. Вищий від юрби, що Його оточує, на голову, Вій з лагідною усмішкою оглядає тих, що товпляться, відповідає на їхні питання, приголубить цю чи іншу дитину, якій вдасться наблизитись через натовп дорослих, і кладе свою руку на голівку немовлят, яких матері простягають йому через голови оточуючих, щоб він торкнувся їх. Між тим він іде далі, повільно і терпляче посеред криків і постійної тисняви, що обтяжували б будь-кого іншого.

Чоловічий голос гукає: «Зробіть місце, зробіть місце!». Це дуже стурбований голос, який все ж багато хто впізнав і пошанував, як голос впливової особи, тому що юрба розступається, тільки з зусиллями, оскільки вона дуже щільна, і пропускає чоловіка років під п'ятдесят, що підходить у довгій одежі, яка розвівається, і в білому головному покривалі, кіпці якого спадають вздовж обличчя і спини.

Підійшовши до Ісуса, він кидається Йому в ноги і каже: «О Вчителю, чому Тебе так довго не було? Моя донечка дуже хвора. Нікому не вдається їй допомогти. Ти Один – моя надія і надія моєї матері. Ходи, Вчителю! Я чекав Тебе з безкінечною тугою. Ходи, ходи швидко! Моя єдина дитина лежить при смерті...», – і він плаче.

Ісус кладе свої руки па голову плачучого, на схилену голову, що здригається від схлипувань, і відповідає: «Не плач! Май довір'я! Твоя донечка буде жити. Ходімо до неї. Вставай! Ходімо!». Ці два останні слова звучать як наказ. До того вій був Утішителем. Тепер він – Володар, що говорить.

Вони рушають. Ісус має плачучого батька побіч себе і тримає його за руку. Коли голосне схлипування похитнуло сильного чоловіка, я бачу, як Ісус глянув на нього і стиснув йому руку. Він нічого іншого не робить, але скільки сили має вливатися в душу, коли вона чує себе в опіці Ісуса! Спочатку Яків був на місці батька. Але Ісус розпорядився, щоб той поступився місцем бідному батькові. З іншого боку – Петро. Йоан іде біля Петра і намагається створити з ним перепону супроти натиску юрби. Те саме роблять Яків і Іскаріот з іншого боку, з якого знаходиться плачучий батько. Інші апостоли – частково спереду, частково позаду Ісуса. Але з незначним успіхом. Особливо трьом позаду них, серед яких я впізнаю Матея, ледве вдається відсунути схвильовану юрбу, Ісус повертає голову і каже лагідно: «Лишіть цих моїх малих!..».

Але в певний момент Він раптово обертається, навіть випускає руку батька і зупиняється. Він не лише повертає голову, але повертається всім тілом. Він також здається набагато вищим, тому що прийняв царственну поставу. Суворим і вивчаючим поглядом Він оглядає юрбу. Його очі сяють не твердо, а велично: «Хто доторкнувся до мене?» – питає Ісус.

Ніхто не відповідає.

«Хто доторкнувся до мене, повторюю я?» –наполягає Ісус па своєму питанні.

«Вчителю, – відповідають учні, – хіба Ти не бачиш, як з усіх боків па Тебе напирає юрба? Всі торкаються до Тебе, незважаючи на всі наші зусилля».

«Хто доторкнувся до мене, щоб отримати чудо, хочу я знати? Я відчув, як чудодійна сила вийшла з мене, тому що віруюче серце потребувало цього. Хто це?».

Очі Ісуса поглядають, коли Він говорить. Поглядають двічі чи тричі па малу жінку років сорока, бідно зодягнену і з виснаженим виглядом. Вона намагається зникнути в натовпі і відійти. Але ці очі мають горіти на ній. Вона усвідомлює, що відійти неможливо, повертається і кидається Ісусові в йоги, обличчям майже в порох і простягнувши вверх руки, не торкаючись все ж Ісуса.

«Прощення! Це я. Я була хвора. Дванадцять років я була хвора. Все від мене утекло. Мій чоловік покинув мене. Я витратила увесь свій статок па те, щоб не бути відразою своїм співгромадянам, щоб могти жити, як усі інші. Але ніхто не міг вилікувати мене. Бачиш, Вчителю? Я передчасно постаріла. Сила пішла з мене разом з моєю невиліковною кровотечею, і мир також.. Мені сказали, що Ти добрий. Один прокажений, зцілений Тобою, сказав це мені. Люди уникали його впродовж багатьох років, він не відчував відрази до мене. Я не наважилася сказати Тобі це наперед. Тому я прошу в Тебе прощення. Я подумала собі, що мені досить доторкнутися Тебе, щоб зцілитися. Але я не зробила Тебе нечистим. Я ледве торкнулася краю Твоєї одежі, там, де вона торкається землі, бруду па землі... Я також тільки бруд... Але я зцілена і хвала Тобі за це! В момент, коли я торкнулася Твого одягу, нещастя покинуло мене. Мій чоловік, мої діти, мої родичі можуть тепер бути при мені і я могтиму приголубити їх. Я знову буду корисною в домі. Дякую, Ісусе, добрий Вчителю! Хай буде хвала Тобі у вічності!».

Ісус споглядає на неї із безкінечною добротою. Він посміхається до неї і каже: «Іди в мирі, дочко! Твоя віра допомогла тобі! Будь зцілена назавжди. Будь добра і щаслива. Іди!».



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   35




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет