Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа
жүктеу/скачать 2.93 Mb.
|
|
«Я іду з тобою, Сузано», – каже Діва. «Ні, ми впораємося, це нам послужить і для тої о, щоб познайомитись, тому що робота зближує». Вони разом виходять, і після того як Ісус винив ковток води із дещицею фруктового соку, він, Мати, апостоли і чоловіки дому всідаються у прохолоді аркади і залишають на слуг і стару домогосподарку приготування страв. З іншої зали долинають голоси трьох учениць, що накривають столи. Сузана розповідає про чудо, яке сталося на її весіллі, і Марія із Магдали відказує на те: «Перетворити воду у вино – це щось велике. Але перетворити грішницю в ученицю – це ще щось більше. Дай, Боже, щоб я зробила, як вино, і стала однією з найкращих». «Не сумнівайся в тому! Він все перетворює якнайдосконаліше. Тут була жінка, язичниця, яку Він перемінив у мисленні і в вірі. Чи можеш ти сумніватися в тому, цю й тобі, яка вже є ізраїльтянкою, може статися так само?». «Вона була молода?». «Молода і надзвичайно гарна!». «І де вона тепер?» – питає Марта. «Тільки Вчитель не знає». «Ах, тоді це та, про яку я тобі розповідала. Лазар був з Ісусом того вечора і чув слова, які Він промовив до неї. Що за пахощі були у тій кімнаті! Лазар впродовж багатьох днів відчував їх у своєму домі. Але Ісус сказав, що пахощі серця наверненої є ще більшими через її покаяння і жаль. Хто знає, куди вона пішла. Я думаю, що вона усамітнилася...». «Вона, що була чужинкою, – в усамітненні. А я, яку добре знають, залишаюся тут. Вона спокутує в усамітненні, а я – життям у світі, який мене знає. Я не заздрю її жеребу, тому що я біля Вчителя. Але я сподіваюся, що колись зможу вчинити так, як вона, коли нічого не буде навкруг мене, щоб мене від Нього відволікало». «Ти б Його покинула?». «Ні! Але Він каже, що Він нас покине. Тоді мій дух послідує за Ним. З Ним я можу протистояти світові. Без Нього я мала б боятися світу. Отак я між собою і світом покладу пустиню». «А я і Лазар? Що ми будемо робити?». «Те, що ви робили у болі. Ви будете любити один одного і будете любити мене, не будучи змушеними червоніти. Хоч ви і будете самі, але знатимете, що я побіч Господа і що я люблю вас у Господі». «Вона хоробра і ясна, як і її рішення», – зауважує Петро, котрий слухав. А Зелот додає: «Прямий клинок, як її батько. Від матері у неї проворність, але від батька – нездоланний дух». А вона, що має нездоланний дух, швидко сходить вниз до очікуючих, щоб сказати їм, що столи накриті. ...Ландшафт зникає у темряві веселої ночі, ще безмісячної. Слабке світло зірок дозволяє розрізняти темні групи дерев і білі будинки. Більш нічого. Нічні птахи літають у беззвучному польоті навколо дому Сузани в пошуках мушок. Вони торкаються осіб, які сидять на терасі навколо лампи, що кидає слабке світло на обличчя тих, котрі зібралися навколо Ісуса. Марта дуже боїться летючих мишей і викрикує кожного разу, коли цей нічний птах з'являється поблизу неї. Ісус же турбується про нічних метеликів, яких притягує світло, і намагається своєю довгою рукою відігнати їх від полум'я. «Як одні, так і інші – справді дурні тварини, – каже Тома. – Перші плутають нас із мухами, а інші вважають полум'я за сонце і згорають у ньому. У них немає і сліду розуму». «Це тварини. Як ти можеш вимагати, щоб вони розумію поводилися?» – питає Іскаріот. «Цього я не вимагаю. Але попи могли б, принаймні, слідувати своєму інстинктові». «Для цього у них немає часу – я говорю про метеликів – тому що вже після першої спроби вони мертві. Інстинкт прокидається і стає сильним після перших болючих випробувань», – вважає Яків Алфея. «А летючі миші? Вони, принаймні, мають його мати, тому що живуть роками. Вони дурні, ось і все», – заперечує Тома. «Ні, Томо, вони не дурніші від людей. І люди також часто уподібнюються до дурних летючих мишей. Вони летять, чи краще скачати, ширяють, наче п'яні, навколо речей, які служать тільки для того, щоб спричиняти болі. Поглянь, мій брат влучним ударом меча попав у летючу мишу і збив її додолу. Дайте її мені», – каже Ісус. Яків Заведея, до стін якого упала летюча миша, яка тепер цілком спутано робить невправні рухи, бере її двома пальцями за одне з перетинчастих крил, піднімає її, як брудну ганчірку і кладе її Ісусові на коліна. «Ось нерозумна летюча миша». Залишимо її жити; ви побачите, що вона відійде, але не поправиться». «Дивовижний порятунок. Вчителю. Я б її тут же вбив», – каже Іскаріот. «Ні! Навіщо? І вона має одне життя і дорожить ним», – відповідає Ісус. «Мені так не здається. Або вона не знає небезпеки, або не дорожить життям. Вона ставить його у небезпеку». «О, Юдо! Юдо! Яким би ти був суворим ч грішниками, ч людьми! І люди також знають, що вони мають одне життя і ще інше життя, і вони не остерігаються того, щоб ставити у небезпеку як одне, так і інше». «Ми маємо два життя?». «Життя тіла і життя душі – ти ж це знаєш». «Ах так! Я думав, що Ти маєш на увазі переселення душ. Є люди, що вірять у це». «Немає переселення душ. Але є два життя. І все ж людина ставить обох у небезпеку. Якщо б ти був Богом, якби ти судив людей, котрі, окрім інстинкту, мають ще й розум?». «Дуже суворо. Не було б тому, що йдеться про недоумкуватих». «Ти не брав би до уваги обставини, що спонукають їх діяти у моральному аспекті як недоумкуватих?». «Я не брав би їх до уваги». «Отож, ти не мав би співчуття до людини, що знає Бога і Його чакони, і все ж грішить?». «Я не мав би співчуття, тому що людина має знати, як їй слід поводитися». «Вона мала б це знати». «Вона повинна. Вчителю! Це непростимий сором, коли дорослий впадає у певні гріхи, особливо якщо його до тої о ніщо не спонукувало». «Які гріхи ти маєш на увазі?». «Насамперед гріхи чуттєвості. Йдеться про безнадійне пониження...». Марія Магдалина схиляє голову. Юда продовжує: «І це є також спонукою для інших, тому що від тіла нечистої іде сморід гниття, який приводить у сум'яття і найчистіших та спонукує до наслідування...». Тоді як Марія Магдалина все нижче схиляє голову, Петро каже: «О! Не будь таким суворим! Першою, хто вчинив цей непростимий сором, була Єва. А ти ж не хочеш мені скачати, що вона була зіпсована смородом, що виходив від сластолюбця. Крім того, маєш знати, що в мені нічого не зворушується, навіть якщо я сиджу біля похітливої людини. Це його справи...». «Близькість завжди забруднює. Якщо не тіло, то душу, а це гірше». «Ти видаєшся мені фарисеєм! Але вибач, треба було б зачинитися у крашталеву вежу і жити там за сімома печатями». “Не думай, Симоне, що подібне тобі б щось допомогло. На самоті спокуси багато гірші», – каже Зелот. ,,Добре! Але вони залишилися б мріями і не принесли шкоди», – відповідає Петро. «Не пошкодили? Чи ти знаєш, що спокуса веде до думок, думка – до пошуку засобів, щоб якось задовольнити розбурханий інстинкт, а засіб розрівнює дорогу до рафінованого гріха, при якому чуттєвість поєднується з думкою?» – питає Іскаріот. «В цьому я не розуміюся, дорогий Юдо. Можливо, тому що я ніколи не роздумував про певні речі, як ти говориш. Я думаю, що ми далеко відійшли від летючих мишей і що добре, що ти не Бог. Інакше ти б цілком один залишився у раю зі всією твоєю строгістю. Що ти скажеш на це, Вчителю?». «Я скажу, що не слід бути таким суворим, тому що ангели Господні чують слова людей і записують їх у вічні книги, і може бути дуже боляче – бути змушеним одного дня почути: «Хай станеться тобі за твоїм власним присудом!». Я кажу: Якщо Бог мене послав, тоді це сталося, щоб усім тим, що каються, було прощено; тому що Бог знає, якою слабкою може бути людина через сатану. Юдо, дай мені відповідь: чи ти погоджуєшся, що сатана настільки може заволодіти душею і так може тиснути на неї, що гріх маліє в очах Божих?». «З цим я не погоджуюся! Сатана може впливати тільки на нижчу частину людини». «Але ж ти богохульствуєш, Юдо Симоне!» – кажуть майже одночасно Зелот і Варфоломей. «Як так? Яким чином?». «Тому цю ти звинувачуєш у брехні Бога і Письмо. Там читаємо, що люцифер нападає і па вищу частину людини, і Бог незліченну кількість разів говорив це устами свого Слова», – відповідає Варфоломей. «Також написано, цю людина має свою свобідну волю. Це означає, що сатана не може поширювати свою владу на свободу людини, її думки і почуття. Навіть Бог цього не робить!». «Бог – ні, тому що Він – порядок і надійність, а сатана – так, тому що він – безлад і ненависть», – відказує Зелот. «Ненависті, – це не почуття, що протиставиться надійності. Ти це погано сказав». «Я сказав це правильно, тому що якщо Бог є справедливість і дане Ним слово – дати людині свободу в її діях – не зламає, то сатана не може зламати цього слова, тому що він не обіцяв людині вільне звільнення. Але це таки правда, цю сатана є ненавистю і що тому він нападає на Бога і людей, впливаючи на людину не лише через тіло, але також у її інтелектуальній боротьбі. Він веде цю свободу думки до рабства, через що людина врешті здійснює речі, які б вона не зробила, якби була вільною від сатани», – роздумує Симон Зелот. «Я не погоджуюся з цим!». «Але біснуваті, як з ними? Ти заперечуєш очевидні факти», – кричить Юда Тадей. «Біснуваті – глухі або німі, або слабоумні, а не похітливі». «У тебе в і олові тільки цей порок?» – питає Тома іронічно. «Він – найпоширеніший і найбільш низький». «Ага! Я вже думав, що він – той, який ти найкраще знаєш», – каже Тома, сміючись. Юда підстрибує так, наче хоче захищатись. Але він опановує себе, сходить східцями вниз і зникає серед полів. Наступає глибока мовчанка... Після чого Андрей каже: «Він не цілком неправий. Можна думати, що сатана справді мас владу тільки над чуттями: очима, вухами, язиком і розумом. Але, Вчителю, як тоді пояснити певні види злоби? Чи тут не йдеться про біснуватість? Такий Дора, наприклад?..». «Такий Дора, як ти кажеш, щоб не согрішити супроти нікого в любові, і хай Бог тебе за це винагородить, чи така Марія, як ми всі думаємо, її першою після ясних і нелюб'язних натяків Юди, – це найповнішим чином одержимі сатаною, тому що у них влада сатани поширюється на три рівні людини. Ідеться про найбільш тиранізуючі і каверзні одержимості, від яких звільняються тільки ті, що все ще мало понижені у дусі, так що вони ще розуміють запрошення світла. Дора не був похітливим, але він все ж не зумів прийти до Спасителя. її тому полягає різниця: коли родичі лунатиків, німих, глухих чи сліпих внаслідок впливу сатани думають про те, щоб привести їх до мене, то для одержимого у дусі тільки дух може прагнути того, щоб шукати свободу. Тому їм прощається і вони звільняються. Тому цю їхня воля розпочала звільнення від одержимості сатаною. Але тепер ходімо на спочинок. Маріє, ти знаєш, що значить бути одержимим, молися за всіх, що самі підставляють себе під владу ворога, коли грішать і спричиняють біль». «Так, мій Вчителю, і то без неприязні!». «Хай мир буде з усіма! Залишмо тут причину всієї дискусії. Темряву – у темряві ночі. Підемо і поспимо під взором ангелів», Він кладе летючу миту, що робить спроби полетіти, на лавку, а тоді іде з апостолами у верхню залу, а жінки і хатні прямують на перший поверх.
Як тільки вони досягнули височини, погляду відкривається кусок озера, що розкішно розкинулося у вранішньому світлі. Всі зачудовані ним, наслідуючи Ісуса. Але Марія Магдалина швидко відводить погляд від цієї точки і шукає чогось у протилежному напрямку, її очі спочивають на пасмах гір на північний і захід від місця, на якому вона знаходиться, і здасться, що інша знайшла те, цю шукала. Сузана також тут і питає: «Що ти шукаєш?». «Я хочу впізнати гору, на якій я зустріла Вчителя». «Запитай Його проте». «О, не варто заважати Йому. Він саме говорить із Юдою із Керіоту». «Що за людина, цей Юда?» – шепоче Сузана. Вона не каже більш нічого, але решта розуміється сама собою». «Та гора, мабуть, не на цій дорозі. Але я колись поведу тебе туди, Марто! Був початок дня, як цей, і там було багато-багато квітів... І багато людей... О Марто! І я наважилася показатися всім у гріховному одязі і з друзями... Ні, ти не повинна ображатися на слова Юди. Я їх заслужила. Я все заслужила. І в цьому терпінні полягає моє покаяння. Всі мені про те нагадують, всі мають право сказати мені правду; я маю мовчати. О, якби спершу подумав, перш ніж грішити! Хто тепер мене ображає – той мій найбільший друг, тому що він допомагає мені спокутувати». «Але це не знищує його провину. Мати, чи твій Син справді задоволені цією людиною?». «Він каже, що за нього слід багато молитися.». Йоан покидає апостолів, щоб поспішити жінкам на допомогу і перевести їх через важке иісце, на якому сандалі ковзають, тим більше, що на шляху лежить і гладке каміння, як скалки червонястого сланцю, і ростуть тверді блискучі трави, що дуже обманливі для ноги, тому що на них слизько. Зелот слідує його прикладу і, опершись на них, жінки долають небезпечне місце. «Цей шлях дещо обтяжливий. Але він без пороху і безлюдний. А також він коротший», – каже Зелот. «Я знаю його, Симоне. З племінниками я прийшла до цього сільця на половині височини, коли Ісуса прогнали з Назарету, – каже Марія, найсвятіша Мати, і зітхає. «Але світ гарний звідсіля. Подивись там на Тавор і на Гермон, а на півночі гори Арбели, а 'гам, вдалині – великий Гермон. Шкода, що не видно моря, як із Тавору», – каже Йоан. «Ти вже був наверху?». «Так, із Вчителем». «Йоан своєю любов'ю до безкінечного спричинив нам велику радість; тому цю Ісус там, вверху, говорив про Бога з таким захопленням, як ніколи раніше. А після того як ми вже стільки багато отримали, одержали ми ще й велике навернення. І ти його знаєш, Маріє. І це ще більше скріпить твій дух. Ми зустріли людину, що затверділа була у ненависті і яку мучило сумління. Ісус зробив із нього, я можу це сказати без нерішучості, великого учня. Як із тебе, Маріє. Тому що, подумай тільки, що я тобі кажу: ми, грішники, охоче віддаємося добру, тому що в нас самих ми відчуваємо потребу прощення», – каже Зелот. «Це правда. Але ти дуже добрий, коли говориш: «Ми грішники». Ти був нещасним, а не грішником». «Це ми всі, більше чи менше, і хто думає, що е ним у меншій мірі – перебуває у великій небезпеці стати ним, якщо вже ним не є. Всі ми є грішниками. Але найбільші грішники, що навертаються, є ті, які в доброму неодмінно хочуть бути такими, якими вони були у злому». «Твоя розрада скріплює мене. Ти завжди був як батько для дітей Теофіла, ти...». «І як батько, я радію бачити вас всіх трьома друзями Ісуса». «Де ви зустріли учня, що був раніше великим грішником?». “В Ендорі, Маріє. Симон хоче приписати моєму бажанню побачити море так багато хороших і добрих справ. Але якщо старий Йоан прийшов до Ісуса, то це сталося не через заслугу дурного Йоана. Це – заслуга Юди Симона», – каже, посміхаючись, син Заведея. «Він його навернув?» - - питає із сумнівом Марта. «Ні! Але він хотів піти в Ендор і...». «Так, щоб побачити печеру провидиці... Він цілком своєрідна людина, цей Юда Симона... Його треба приймати таким, як він є. Ну так!.. А Йоан із Ендору провів нас до печери і потім залишився при нас. Але, мій сину, це завжди залишиться твоєю заслугою; без твого прагнення за безкінечним ми не обрали б цього шляху і в Юді Симона не прокинулося б бажання піти на ці своєрідні пошуки». «Я б дуже хотіла знати, що Ісус скачав на Таворі... Як охоче я б знову побачила гору, на якій я познайомилася з Ним», – зітхає Магдалина. «Це гора, на якій зараз здається, що запалилося сонце через маленький ставок, який збирає воду джерел і служить отарам. Ми були далеко вверху, там, де вершина стає широкою, як сідло, і наче хоче затримати хмари, щоб скерувати їх де-інде. Що стосується слів Ісуса, то я думаю, що Йоан може тобі їх повторити». «О Симоне! Чи може хлопчина повторити слова Бога?». «Хлопчина – ні. Але ти – так. Спробуй це. Щоб зробити послугу твоїм сестрам і мені також, котрий любить тебе». Йоан цілком почервонів, коли починає повторювати слова Ісуса. «Він скачав: «Погляньте на безмежну сторінку книги, на якій вітри пишуть слова «я вірю!». Подумайте про хаос космосу до того, як Творець упорядкував елементи і створив чудову гармонію, щоб подарувати людині землю ч усім, що па ній є, а небозводу Він дав зорі і планети. Цього всього спершу не було, ні як безформенного хаосу, ні як упорядкованого творіння. Бог їх створив. Спочатку Він створив елементи, тому що вони потрібні, хоч деколи і здаються шкідливими. Не забувайте: навіть найменша крапелька роси має своє справжнє право на існування, так само як найменша надоїдлива комаха не є безпричинно на землі. І немає також пі одного велетенського гірського масиву, що вивергає зі свого нутра вогонь і потоки лапи, щоб тому не було доброї причини. Немає без причини смерчу і немає, щоб перейти від речей до людей, жодної події, жодної сльози, жодної радості, жодного народження, жодної смерті, жодної бездітності чи материнства, жодного довгорічного подружжя чи раннього вдівства, жодного нещастя внаслідок біди чи хвороби, так як і жодного надлишку багатства і здоров'я, що не мало б своєю основою добрі причини, навіть якщо це і видасться не так короткозорості і високомірності людини, яка тільки бачить і судить у тумані, як напівсліпий, внаслідок усіх недосконалостей. Але око Боже, безмежна Божа думка, бачить і знає! Таємниця жити без потрібних сумнівів, що тільки хвилюють і вичерпують та отруюють чемні дні, полягає в тому, щоб вірити, що Бог робить усе ч добрим мудрим наміром; що все, що Він робить, Він робить із любові, а не з дурним наміром мучити для того, щоб мучити. Бог уже створив ангелів. І частина їх, яка не хотіла вірити, що міра величі, яку Бог призначив їм, є доброю, обурилась. Із помислами, зіпсованими браком довір'я до свого Господа, вони спробували піднятися на недосяжний трон Бога. Гармонійним причинам віруючих ангелів вони протиставили свої суперечливі неправомірні і мілкі думки, я песимізм, що є недоліком віри, зробив із них, духів світла – духів темряви. Блаженно житимуть вічно ті, що у небі як і на землі основують всі свої думки на оптимізмі, повному світла. Ніколи вони повністю не зіб'ються із дороги, навіть якщо їхні діла спіймають їх на брехні. Принаймні, воші не будуть грішити у всьому, цю стосується їхнього духа, який буде продовжувати вірити, надіятись і понад усе любити Бога, а також ближнього; тому у вічності вони залишаться в Бозі! Рай уже був звільнений від цих високомірних песимістів, цю бачили погане і в сліпучих справах Божих, так як на землі песимісти бачать погане у відкритих і ясних вчинках людей і ховаються у вежу із слонової кості з думкою, що вони єдині досконалі. Вони самі засилають себе на темну галеру, шлях якої закінчується у темряві пекла, царства відречення. Тому що песимізм це також відречення! Отож Бог сформував сотворене. І так як слід вірити і бачити розуміння славної таємниці нашого Єдиного і Триєдиного Буття, що спочатку було Слово, і що Слово було у Бога, і що Обоє були поєднані у досконалій любові, яку можуть вилітати тільки вони, що обоє є Богом і до тої о Одним, так само слід також, щоб бачити сотворене тим, чим воно є, бачити його очима віри, тому що в своєму бутті сотворене носить незгасимий відбиток Творця, так як Син має незгладимий відбиток Свого Батька. Так ми пізнаємо, що спочатку були небо і земля, а потім світло, яке можна порівняти з любов'ю. Тому що світло є радість, як є радістю любов. І світло є атмосферою раю. А безтілесне буття, яке є Бог, є світло і Отець всього світла, духовного, афективного, матеріального і спіритуального як на Небі, так і на землі. Напочатку були небо і земля, і для них було дано світло, а через світло зроблені всі речі. І як у найвищому небі духи світла були відокремлені від духів, так і в сотвореному світло було відокремлене від темряви і так створені день і ніч; і настав перший день сотворення зі своїм ранком і своїм вечором, своїм полуднем і своєю північчю. І як усмішка Божа, світло повернулося після ночі, простягнулася рука Божа, його могутня воля над безформною і пустою землею, а потім над небом, на якому хвилювалися води, один з вільних елементів хаосу, і він захотів, щоб небозвід розділив невпорядковане блукання води між небом і землею розділовою лінією, утворив завісу перед райськими променями і був би перепоною проти високих вод, щоб киплячі метали і атоми не затопили б і те, що Бог з'єднав, не розділили б. Порядок у небі був встановлений. І на землі став порядок через наказ, який Бог дав водам, що покривали землю. Так стало морс. Поглянь, он там воно. І над ним написано на небозводі: «Бог тут». Якими б не були розум окремої людини і її віра чи її невіра: перед цією сторінкою книги, на якій сяє іскра безконечної всесили Божої і через яку виявляється Його влада – тому цю ніяка людська влада і ніяка природна дія елементів, навіть у малому вимірі, не могли б спричинити подібне диво – вона мусить вірити. І не тільки в силу Божу мусить вона вірити, а також – у любов Господню, що через море дає людині їжу і шляхи, цілющі солі, охолодження сонячних променів, простір для вітрів, насіння для земель, що віддалені одна від одної, голос бурям, щоб мала мураха, якою с людина у порівнянні з безкінечним, ночувала себе покликаною до батька і відчувала можливість піднятися до вищих видінь, до найвеличніших сфер. Три речі у сотворенні найсильніше свідчать про Бога: світло, небозвід і море. Порядок зірок і метеорологічний порядок с рефлексом божественного порядку: світло міг створити тільки Бог, могутнє море – також тільки Бог. Після того, як Він його створив, схопити в міцні границі, тільки Він міг дати йому рух і голос, щоб воно не перекочувалося по землі як турбелентний елемент непорядку, який воно носить в собі. Проникніть у таємницю світла, що ніколи не вичерпується. Піднесіть погляд до небозводу, на якому посміхаються зірки і планети. Погляньте додолу на море. Розгляньте його як те, чим воно є: не розділ, а мости між народами, які живуть на інших берегах, і хоч ми їх не бачимо і вони нам невідомі, та в їхнє існування ми повинні вірити вже тільки тому, що є це море. Бог не робить нічого непотрібного. Він не сотворив би цієї безмірності, якби вона не мала границь там, по ту сторону горизонту, який заважає нам побачити інші землі, населені іншими людьми, але які всі походять під одного Бога і які прийшли туди через течії й бурі, тому що Бог хотів заселити також інші місцевості і континенти. І це море носить у своїх припливах і відливах, у голосах його хвиль і течій далекі заклики. Це зв'язок, а не розділ. Пригнічення, що сповняє Йоана солодкою тугою, є залишком далеких братів. Чим більше дух стає володарем тіла, тим більше він є здатним чути і голоси душ, що поєднані з нами у роз'єднанні, так як гілки дерева, які ростуть із одного і того ж кореня, утворюючи єдність, навіть якщо одна одну і не можуть бачити через гілки, що лежать між ними. Спогляньте море очима світла. Ви побачите на його берегах країни за країнами, на його межах і всередині земель і земель, і звідусюди доноситься крик: «Прийдіть, принесіть нам світло, яке ви маєте! Принесіть нам життя, яке вам дано! Скажіть нашому серцю слово, яке ми не знаємо, але про яке ми чули, що воно є основою всесвіту: любов! Навчіть нас прочитати слово, яке ми читаємо на безкінечних сторінках небозводу і морів: Бог! Просвітіть нас, тому що ми відчуваємо, що є світло, яке істинніше зате, котре рожевить небо і вкриває перлами море. Дайте нашій темряві світло, яке вам дав Бог після того як сотворив його у своїй любові, яке Він хоч і дав вам, але для всіх, як Він дав його зорям, щоб вони розсіювали його понад землею. Ви – зорі! Ми – порох! Але сформуйте нас так, як створив Творець із пороху і землі, щоб людина її населила, молячись тепер і завжди, поки не прийде година, що не буде більше землі, а прийдешнє Царство. Царство Світла, Любові, Миру, так як сказав вам животворний Бог, що так буде; тому, що і ми є дітьми цього Бога і прагнемо пізнати нашого Отця! жүктеу/скачать 2.93 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|