К. М. Третьяков

На II З’їзді у 1877 р. розглядали питання вугільних копалень на вимогу міністерства фінансів.

У кошторисах Бахмутського повіту 70-х рр. був хаос, а податки були найнижчими у Катеринославській губернії. З 1890 р. ці кошториси займають провідне місце. У 1877 р. промисловий податок становив 57,8 тис., у 1890 - 178,9 тис. Бахмутське земство збільшило надходження в 3,1 рази.

Закон від 21 листопада 1866 р., “Устав о земских повинностях” мали доволі розмиті принципи оподаткування торгівлі та промислів.

Податку від торгівлі та промисловості земства брали більше. До суми обкладення включалися вироби, торгівельний оборот.

Пропозиція була обкладати попудно відповідно до обсягів видобутку вугілля, солі, глини, будівельних матеріалів, каменю, руди або взагалі не обкладати, бо за орендовані землі власники копалень платили податки.

Бахмутське земство ввело «коефіцієнт цінності» земель (що містять корисні копалини), на який помножало кількість вивезеного залізницями вугілля.

На II З’їзді промисловці Вагнер, Цельтнер пропонували брати за основу засіб підйому вугілля, солі на поверхню: ручний ворот (40 тис. пудів на рік) - 1,5 рб., кінний (300 тис. п.) - 4 рб., паровиком (1 млн. п.)-12 рб. За такими розрахунками при собівартості пуду вугілля 1 копійка податок складав 0,03 коп., 3% від чистого прибутку.

З’їзд просив уряд відкласти податок на 5 років за умови подальшого позвитку залізничних перевезень та відсутності конкуренції з імпортованним вугіллям.

Пропонувався податок 10 р. з парової сили або робітника, з кінного вороту - 50 р.

З горизонтальних штолень без рельсів пропонувалося брати 10 р. як за кінний ворот, з рельсами як з 30-сильної машини, з кінським вивозом - як з паровика 50 сил. Загальний обсяг податку з копальні становив від 10 до 1200 рб. на рік.

Довідки про засіб підйому мінеральногої сировини, потужність машини давав власник, завіряв округовий гірничий інженер.

За таке рішення голосували 8 промисловців, проти 6. Податок становив на пуд у селян 0,1 коп., у середніх підприємців - 0,04 коп., у крупних - 0,02 коп.

Втручання Земства у розвиток промисловості на початку ХХ ст. було мінімальним - видача дозволів на промислове будівництво, збирання місцевого податку з промисловців шахт та заводів.

Бахмутське Земське Зібрання напередодні Х З'їзду гірничо-промисловців Півдня Росії у 1910 р. «переоцінило всі промислові підприємства, внаслідок чого цінність їх для отримання земських податків зменшилася майже на половину. На розміри повітового податку це впливу не мало, оскільки земство, зменшивши наполовину цінність торговельно-промислових підприємств, змінило удвічі цінність землі. Губернський податок, завдяки цій переоцінці, значно зменшився для промислових підприємств. У цих умовах губернське земство не визнало переоцінки, за пропозицією Ради Х З'їзду ухвала губернського земства була оскаржена багатьма підприємствами, для чого Консультативно-юридичним бюро Ради З'їзду були складені зразки позовів до Губернатора і в Сенат.

Бахмутське земство брало по 4,98 рб. з кожної тисячі рублів оцінки копальні, що на всі копальні Бахмутського повіту складало 5500 рб. Генерал М.О.Золотарьов доповів З’їзду гірничо-промисловців у 1910 р. про протест на рішення Земської управи повіту 9 лютого 1910 р. про розмір податку з кожної тисячі рублів вартості копалень та запропонував зменшити податок з північних копалень і збільшити з південних (вугільних).

У період I Світової війни погіршилася робота поліції по стягненню земських зборів. У вересні 1915 р. віце-губернатор О. Тецнер указував на «бездіяльність пристава Бахмуту Савіна, його помічника Карлова, з вини яких недоїмка губернського збору склала 389400 рб. і окладного збору з приватних будинків - 777933 рб.». Справник повіту просив накласти на винних дисциплінарне стягнення, а пристав виправдовувався: "багато недоїмщиків призвані на війну". Податковими інспекторами (контролерами) працювали К. Холодович, титулярний радник Г. Ломаковський.

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ

Питання забеспечення сільського населення продовольством - хлібом на випадок посух було дуже актуальним.

Першим заходом земства була широка компанія у квітні 1866 р. по винищуванню ховрахів - «овражков»; було пред’явлено селянами 1,264 млн. хвостиків. Поміщики О. і Ф.Плещєєви відзначали, що «деякі відрізують лише хвостики і з забобонів відпускають ховраха живим». Земські діячі дебатували, що зручніше: виливати ховрахів водою або застосовувати парові машини (при їх нечисленності і дорожнечі)? Врешті-решт, вирішили замінити здачу хвостиків на здачу нижніх щелеп. Був встановлений штраф з селянина за байдуже ставлення до винищення ховрахів, з десятини по 90 копійок.

У жовтні 1867 р. земське зібрання наказало здавати селянам по 3 ховрахи з десятини, по 30 з селянина. Штраф - 6 рб. з десятини. Це поширювалося і на купців - по 200 ховрахів з капіталу. Проти були Остроухов і Стрелін. Навіть з власників нерухомості у місті від 1000 рублів - по 30 ховрахів. Повинність виконувалася до 1 червня.

Земство виплатило 169 рб. премій Фурсову, Ф. та О. Плєщеєвим, Розену, Лівену, Давидовичу, Полонській за знищення ховрахів у 1866 р.

Земство повинно було прийняти хлібні «магазини» (держрезерв на випадок неврожаю). Але по 3 мировій ділянці вияволося, що замість 20 тис. четвертей є тільки 5 тис. чвертей озимини. Вирішено поповнити нестачу житнім зерном врожаю 1866 р. У листопаді 1867 р. гласний Бахірев доповів про те, що по 1 мировій ділянці в наявності є у «магазині» тільки 20% потрібного хліба. О.І. Плєщеєв доповів, що селяни Іванопілля зібрали увесь хліб до «магазину». Мова йшла про видачу хліба удовам та сиротам. Було вирішено взяти з кожної селянської душі до магазинів по чверті зерна. Мирові посередники повинні були простежити за цим.

У 1872-73 рр. було 226 запасних магазинів, де зберігалося 41775 чвертей зерна. В. Юрін вказував на добру якість зерна у 3 магазинах Гришинської аолості. У Криворіжжі у Юріївці хліб був сорний. Треба перечищати хліб магазинів Андріївської, Степанівської, Селидівської, Новоселівської, Авдотьїнської, Солнцевської, Красногорівської (нестача хліба, перечищати весь) волостей. У Петровській, Голіцинівці хліб з вошами, гнилий, недостача. Видавалися жито та ячмінь селянам у Миколаївській, Солнцевській, Гришинській, Троїцькій, Красногорівській, Камишувахській, Луганській, Лисичанській, Званівській, Бахмутській, Серебрянській, Зайцевській та інших волостях. Грошовий кредит становив 65 тис. р. під поруку.

У 1873 р. неврожай у Троїцькій волості. Видано 192 Товариствам пшениці 1329 чвертів, жита 20061 чверть, ячміня 24120. Ссуди безвідсоткові 60 тис рб., складалися списки тих, кому потрібно допомогти приговорами Товариств, з поверненням до кінця року. Управа закріпила гласних за волостями: М. Філімовова - Зайцівська, Дружківська, Погорелова - Петровська, Архангельська, С. Шультіна - Шультинська, І. Карпова - Андріївська, Солнцевська, Депрерадовича- Камишувахська; інші - за Юріним. 23128 р. зі страхового капіталу повіту видано 37 Товариствам Криворожської, Петровської, Скотоватської, Торсько-Олексіївської (Дружківської), Луганської (1455 рб.), Серебрянської (837 рб.), Званівської (1965 р.), Бахмутської (401 рб.) волостей, с. Троїцького (6431 рб.).

Неврожаї 80-х рр. призвели до скорчення запасів хліба у магазинах у 1886 р. до 12 тис. чвертей. Було розширено громадські оранки - запаси становили 123 тис. чвертей. Були випадки, коли до 1886 р. селяни отримували гроші на неврожай та використовували не за призначенням. Хліб придбали у Старобільську, Білгороді, Маріуполі на 88 тис. р. Загальні виплати становили до 1889 р. 395 тис. р. з імперського капіталу.

Чума рогатої худоби у 1885 р. викликала загибель 1615 голів, у 1886 - 17,9 тис. У 1893 р. невелика загибель худоби. Перше протисибіркове щеплення худоби провели Ф.І. Плєщеєв (1347 голів овець) та Дик у 1895 р. Потім щеплення вели у економіях Судермана (1665 овець), заводі Юза (5350), П. Каменського (1003), Г. Шидловського (3864). Корови та воли щеплювалися у братів Диків - 900 голів, Н. Шмідта - 270, Судермана - 223, Юза - 735, Каменського - 177, Шидловського - 168.

У 1890 р було 260 магазинів, де зберігалося 40722 чверті зерна.

У 1900 р. 72 тис. селян повинні були здати до магазинів по 1,4 чверті озимини кожен у 355 магазинів. Видано на громадські посіви було 876 чвертей, ярини - 1537 чвертей.

Для знищення ховрахів використовували двосерністий вуглець. У 1900 р. з повітового складу продано 26 пудів, знищено 60 тис. ховрахів.

У 1901 р. була жорстока посуха, селяни скосили хліб на сіно, але голоду не було.

На початку травня 1901 р. почалися спека, відсутність дощів, східний вітер, як наслідок неповернуто зерно, сіно погане. Запаси у магазинах становили 1,32 млн. пудів. Повітовий з'їзд вирішив, що за минулі роки селяни мають запаси зерна. Ціни на зерно не піднялися.

Відбувся забій худоби селянами, худобу за безцінь скупили спекулянти. Уряд знизив тарифи на перевізку кормів для худоби. Було надіслано вагоно-преси для пакування кормів. Земство тимчасово відмовило видачу фуражного зерна. На випадок епізоотій були створені «летючі ветеринарні загони».

Земством вирішено було проводити громадські роботи по будівництву доріг. Кредит на них становив 5 тис рб. 29 серпня 1901 р. губернатор збирав голів Управ. 15 вересня міністр МВС вказав, що повітові земства повинні запобігти загибелі худоби від голоду, забеспечити заготівлю кормів, обладнати для населення столові та організувати громадські роботи (заготівля каменю, щебню, піску для баласту Катеринославської залізниці, яка мала 2000 верст, будувати подїзди до станцій, розчищати ліси, створити «Дома трудолюбия»), продавати дешевий хліб населенню.

380 «магазінів» зберігали 1.032 млн. пудів зерна, видано на громадські посіви: озимини 365 п., ярини 2333 п.; на посіви та харчування селян озимини 1047 п., ярини 13246 п.

Земство постійно опікувалося питаннями землевпорядкування та створення нормальних умов життю селян.

У 1901 р. бюджет земства містив 2000 р. на боротьбу з ярами.

У 1897 р. при пітомниках 27 шкіл повіту вирощено 14 тис. саджанців плодових дерев та 12 тис. листвяних. Селянам бесплатно роздано 388 плодових та 1299 листвяних дерев. Товариство облісіння степів видавало школам насіння в середньому на 4 рб. кожній, купляло шовкові кокони. 46 вчителів губернії отримали премії. У селах бував роз'їзний вчитель з садівництва.

Товариство сприяння облісінню степу Катеринославської губернії пропонувало при народних школах влаштовувати питомники для селян «для садиб, вулиць, пустирів». Такі питомники мали у 1897 р. 27 шкіл, у 1901 - 29 шкіл. Вирощувалося понад 30 тис. саджанців плодових та листвяних дерев. Існували шкільні заняття про дереворозведенню, 30 учнів створили питомники на приватних садибах. Товариство видавало реманент, насіння, нагороди вчителям. Земство виділило Товариству у 1901 р. 100 рб.

Звіт про укріплення ярів у 1908-1909 рр. помічника таксатора Корпусу лісників О. Федорова містив цікаві відомості про обсяги облісіння ярів. Роботи починав старший таксатор Пугачов біля Криворіжжя, на балках ст. Привольне, Харламів Яр, хут. Завидово, с. Шаховка. Висажувалися вербові кілки, тополі, кошикова іва. У селі Луганське на Солоній кручі – по 250 верб і тополь. У Костянтинівському ярі з Бахмуту - 680 верб. У Роздолівському ярі с. Роздолівка - 200 верб, 100 тополь. У Бахмутському питомнику перекопали землю, насіяли дубових жолудів 190 фунтів, насіння білої акації 8 фунтів. Викопані саджанці 6200 дубків, 6000 акації, 1000 аморфи, 30 тополь. Питомник мав 5000 дубів, 16000 акацій, 4000 аморфи, 300 лоху, 500 ясенів, 4000 кленів, 79 яблунь.

У 1909 р. були висаджені саджанці 2500 сосни, акацій 18,5 тис., 9200 дубів, 2240 тополь, 3800 вербових кілків, 15,7 тис. інших. Загалом - 51,8 тис. садженців.

Будували запруди у Хорватовім Ярі, Завидові, Сергіївці, Криворіжжі. У 1910 р. були оброблені: Завалена Гора, Вороб'їне провалля, Оленівка (запруди, лотки), Намікосовський.

Керівник робіт О. Федоров звітував, що виділено 3950 р. на 1911 рік. Обсаджено у 1911 р. 20 тис. вербових кілків у Бахмутських балках, Сергіївці, Гришиному Хорватовім Яру, Криворіжжі, Завидовській та Абрамівський балках. Існували питомники в інших місцях.

У 1914 р. пісчано-овражна партія, яка мала свій штат, провела обстеження ярів: були укріплені 7 (придорожні, які руйнували полотно у Іванівці, Лисичанську, Зайцевому), відремонтовані 2, заліснені 5 (площею 2 десятини, 5000 саджанців). Потребували ремонту 10 ярів. У Бахмутській волості існувало 166 ярів - 270 десятин, було використано на обстеження 1-1,7 рб. на яр. На 1915 р. виділено 4000 рб., на обстеження - 500 рб.

Мала срібна медаль Виставкового Комітету Катеринославської виставки 1910 р. була присуджена Бахмутському земству «за облісіння яруг та летючих пісків».

Губернське Товариство бджільництва у 1899 р. вирішило створити медогінний завод, вивчити ринки збуту, розіслати по повітах бджоляра з пересувним музеєм, де б показувати селянам знаряддя бджільництва, види вуликів, збирати статистичні відомості. У Катеринославі створили зразкову пасіку, склад знарядь, музей, бібліотеку. У кожному повітовому місті організовували виставки, преміювали пасічників. Видавали часопис. Бахмутське земство внесло Товариству 100 рб. у 1899 р.

Для складання зводу топографічних карт Земством у 1909-10 рр. було залучено підполковника Генерального штабу у відставці О.І Ізмайлова та інженера-картографа П. Сапліцу.

Земство постійно займалося розвідками джерел питної води. Як правило, в першу чергу буріння свердловин виконувалося при міністерських школах землеробства. З 1 по 17 березня було збудовано свердловину в селі Троїцькому, потім с. Кочуренському, Лисичанську, Селідовому, на дачах сіл Олексіївка, Андріївка, Гришино та Новоекономічне. Буріння велося ударним методом, було 12 комплектів бурів. Робітників наймали в Охтирському повіті, але робочих рук не вистачало. Тому в роботі знаходилися 5-8 бурів. Спочатку роботами керував інженер О.І. Сегаль, потім П.І. Сапліца. Першу воду отримували в покладах глини, другий шар знаходився на глибині 12-13 сажнів, у пливунах третичного періоду. Проводився підрахунок добового дебету води.

З серпня 1910 р. було примінено обертний бур для контрольного та допоміжного буріння. Використання обертного бура підняло продуктивність праці – за 50 буроднів було пройдено 1317 погонних футів. Вартість одного сажню становила 2 рб. Використання нового буру дозволило земству мати економію 2500 рб.

Топографічні вимірювання здійснювалися низкою робітників та приладом „далекомір-висотомір”, теодолітом для виміру відстані в 750 сажнів, рейок висотою 3,5 сажня. У 1909 р. було обстежено 5800 десятин площ, у 1910 р. – 48000 десятин.

У 1910 р. Управа прийняла подання до МВС про ссуди на черепичні дахи селян щорічно по 20 тис. рб. Було отримано 51 тис., в тому числі на пічників 9600 рб. (по 600 на рік), 9600 рб. інструкторам будівництва (8 осіб по 1200 рб. з оплатою поїздок земством), 3200 рб. дотації селянським черепичним заводам. Управа запросила пічників та консультантів.

Земство всіляко заохочувало новації землевласників. Харківське Товариство сільських господарів присудило у 1910 р. Я. Дику малу срібну медаль за сименталів. Полтавське Товариство сільських господарів присудило малу срібну медаль К.А. Вестингаузу за сівообороти, досконалу обробку землі та різноманітні культури.

Продаж заліза за 1905 р. зі складів становив: Бахмутський (2055 р., 87089 пудів), Гришинський 879 р., 22259 п.), Лисичанський склади (934 р., 21421 п.). Були витрати на службовців, позику, бланки, ревізії, податки, ремонт стелажів, сарай Бахмутського складу, ремонти, поденним робітникам, оренда у Лисичанську).

Постановою Земських зборів 1909 р. створено склад сільгоспмашин для продажу комісійно. З 12 заводів 10 відповіли на запит. Зі складу продано сівалки, букери.

Було організовано родаж насіння з земського складу у 1910 р., нові склади відкрили у Гришино та Лисичанську. Волостні Правління не відповіли на запити, які культури потрібні, крім Гришино та Гродівки. Тому залишили склад у Бахмуті. Насіння придбали у Кам’янській дільниці. Витрачено 1487 рб., більше всього продано насіння трав, коренеплодів, кавунів. Залишки були кукурудзи «Чинквантіно» та кормових гарбузів. Прибуток становив всього 52 рб. Була потреба у баштанних та траві «Могара».

Земство у 1910 р. виділило на придбання 2 племінних жеребців 700 р., страхування племінної худоби 100 рб.

Судячи з великої кількості золотих та срібних медалей за биків, племінних жеребців, симентальських корів, свиней, овець, продукти сільського господарства, представлених на Катеринославській виставці 1910 р. Потужне підсобне виробництво мав Юзівський металургійний завод.

У звязку з початком Столипінської земельної реформи Г.О. Смекалов від губернського Правління зустрівся з заступником міністра МВС Новицьким. Смекалова прийняв керуючий переселенською справою Г. Глинка. Від повіту присутній на нараді був ще агент з переселення Єфімцев.

Великі села Гришино, Государев Байрак, Троїцьке Луганське, Селідово переходять на отруби та хутори з невеликими наділами. Вести господарство їм складно. 926 селян готові переселятися без ссуди держави.

Управа мала агента у Бахмуті, 3 в Алтайському окрузі, Акмолинській, Тургайській, Семиреченській областях. Витрати становили 12 тис. рб. Інші повіти губернії не мали такої організації.

18 березня 1910 р. дозвіл на переселення отриманий був на Балаганський повіт Іркутської губернії, Нерчинський округ Забайкалля.

У 1914 р. влітку гласний Земства Антон Михайлович Мішенов відвідав Томськ, Акмолінський район і вивчив становище переселенців з повіту. Він доповів Земству, що переселення потрібно продовжувати, заздалегідь вивчати землі, селити бахмутчан купно, продовжити роботу старшого агента по переселенню в Бахмуті і агентів в Сизрані і Челябінську, агенти на місцях повинні допомагати в облаштуванні – придбанні лісу, будматеріалів, вирішувати конфлікти з місцевим населенням.

У 1913 р. Земство направило на нові місця 595 «ходоків», допомогло переселенню 1129 сімей (7903 осіб), в 1914 р. було 644 «ходаків», переселилося 997 сімей (5004 людини). За 2 роки повернулося в повіт 27 сімей. Найбільший відтік пов'язаний з самотніми селянами. Селяни стали прагнути в Семіріченську і Сирдар’їнську області, на Романовську зрошувану ділянку Ходженту, де більш теплий клімат. Було вирішено відправити 2 «ходоків» (310 рублів) на Далекий Схід. Для переселенців Земство купило землю: в Акмолінській області 7929 десятин, в Тургайській 8594 дес., в Семіріченській 2099 дес., в Семипалатинській 9140 дес. Всього Земством за 2 роки було куплено 79,5 тис. десятин, освоєно переселенцями 40 тис. десятин.

У кінці 18 ст. на теріторії повіту Протовчанська паланка мала 1100 хат, 943 сімей. У господарстві іх було 895 коней, 5335 голів рогатої худоби, 13686 овець.

Підчас лютих морозів 1812 р. загинуло 140 тис. коней та 230 тис. голів великої рогатої худоби. Збитки становили 5 млн. рб. сріблом, або 50% вартості майна Новоросії. У 40-ві рр. у Бахмутському повіті було 66 тис., у Словяносербському 24 тис. голів великої рогатої худоби. Сильні епідемії худоби сталися у 1833-34 рр., 1846-47 рр. Загинуло у Новоросії понад 550 тис. голів худоби.

Заводи з розведення угорської худоби мали Синельников та Мілорадович.

Серед продукції скотарства були тваринний жир (суміш коров’ячого та овечого), сирі шкіри, роги, коров’яче масло. Шкіри продавали сирі поштучно, сушені попудно. Саме з такими товарами кримські татари занесли страшну епідемію чуми 1770 р.

Свинарство було розвинене слабо, але на Великдень у Новоросії споживалося свинини та окороків українцями на 500 тис. рб. сріблом.
Міністр внутрішніх справ граф Кочубей у 1804 р. домігся імператорського указу про наділення землею осіб, що будуть вівчарством. У 20-ті рр. було створено до 500 вівцезаводів, у Бахмутському повіті найпотужнішим був у Синельникова. У Бахмутському повіті було у 40-ві рр. 85 тис. простих та 124 тис. тонкорунних овець.

У 1825 р. в «Статистичному зображенні міст і посадів Російської імперії» в Бахмуті не відзначено наявності заводів і фабрик.

У 1833 р. Катеринославський губернатор писав - «землеробство в губернії складає головне джерело добробуту поселян», воно «загальне і головне заняття жителів».

Найбільші заводи у 40-х рр. по 10 тис. голів овець мали Шабельський та Синельников.

А.О. Скальковський вказував, що у Ростові на р. Темерніку милося щорічно від 90 до 170 тис. пудів бавовни на експорт у Францію, Англію. Потужним було підприємство Раллі-Скараманги. У Катеринославській губернії у 40-ві роки існувало 5 суконних фабрик, серед них Папкова у Бахмутському повіті.

У Бахмутському повіті налічувалося у 50-ті рр. 18333 коней.

У 1842 р. згідно «Статистичних таблиць про стан міст Російської імперії» в Бахмуті працювало 21 підприємство, в середньому на кожному по 5-6 робітників.

Сільське господарство повіту залежало від капризів природи. В 1862 р. через сильну посуху врожай впав в 6 разів, недорід трапився в 1863 р., з 1871 р. протягом п'яти років продовжувалася посуха. Найжорстокіша посуха 1885 р. сильно вразила повіт, в 1892 р. рання весняна посуха супроводжувалася сильними пиловими бурями.

У 1897-1898 рр. в повіті відбувся великий падіж худоби. Про ступінь біди, періодично вражаючої повіт, писала газета «Південний край»: «Число потребуючих в Бахмутському повіті по деяких волостях доходить до загального числа всіх селян». Стихійні біди в сільському господарстві повіту сприяли притоку вільних робочих рук на промислові підприємства міст.

У 1857 р. в Бахмуті було 9,5 тис. жителів і 12 заводів. Наприклад, відкритий в 1845 р. купцем 2 гільдії С.А. Лобасовим «завод сальних свічок» мав напівкустарний характер, працювало три робітника.

У повіті працювало у 1853 р. 5 цегельних, 6 салотопельних, 3 сальних свічок, черепичний, миловарний, пивоварний, 55 винокурних заводів.

У 1860 р. 80% підприємств займалися переробкою сільськогосподарської сировини.

Важливим було скотарство. В 1860 р. у повіті налічувалося 15,2 тис коней, 55,9 тис. корів та биків, 288 тис. овець та 13 тис. свиней. Селекцією та розведенням займалися у поміщіцьких маєтках у 1853 р. 76 заводів вічарства, 24 кінських, у 1861 р. 70 заводів овець-мериносів та 25 конезаводів.

5 салотопельних заводів виробляли товару на 24 тис. рб., з 13 заводів свічок Катеринославської губернії - 3 працювали в Бахмуті на 10,5 тис. рб., миловарний на 6,6 тис. рб., воскових свічок на 5,7 тис. рб. Нараховувалося 569 ремісників-кустарів, 744 купці при чисельністі населення міста 12109. Загальний обсяг прибутку становив 130 тис. рб., ярмарки та роздрібна торгівля становили 235 тис. рб.

На салотопельних заводах з відходів тваринного жиру проводилося фасування в кутирі (овечі шлунки). Салотопельні заводи давали 12% цієї продукції в губернії і 4% - в Україні. Катеринославський губернатор відзначав, що «найголовніші заводи салотопельні в містах Катеринославі, Новомосковську, Бахмуті відпускають сало в значній кількості за кордон».

Миловарні заводи Бахмуту займали лідируюче положення в губернії.

Брати Георгій та Микола Лобасови у 1903 р. виробили продукції на 12 тис. рб., мали 4 робітники. Ерман Наум виробив мила на 10 тис. рб., мав 3 робітники. Корсунський Абрам виробив мила на 18 тис. рб., мав 5 робітників. Виробництво було ручне. Бася Давидова виробила у Юзівці мила на 15 тис. рб., мала 5 робітників. В Гришиному мило на 12 тис. рб. виробив Павленко Павло, мав 2 робітники.

Воскові свічки на 12 тис. рб. вручну виробляли 3 робітники на заводі братів Лобасових у Бахмуті.

Обробкою шкіри займався у Юзівці Давидович Абрам, було оброблено шкір на 14 тис. рб., працювало вручну 6 робітників.

Із статистичних даних видно, що до 60-х рр. XIX ст. у Бахмуті існували 2 мотузяно-прядивні фабрики, пивоварний завод, тютюнова фабрика.

Предводитель дворян О.В. Депрерадович під тиском підприємців просив в 1881 р. дозволити будівництво цукрових заводів, при цьому пропонував не стягувати акциз протягом 5 років, а потім тільки 50%. Губернське земство погодилося. У повіті було 50 маслоробень з прибутковістю 492 рб., 45 винокурень з прибутковістю 108 тис. рб. (у кінці ХІХ ст. винокурні заводи Хреннікова у Отрадівці та Станковича у Ільїнівці вже не діяли), млинів водяних 117 з прибутковістю 12 тис. рб., вітряків 905 з прибутковістю 16 тис. рб.