Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

– Дай-но подивитись, – сказала Джес, простягаючи руку. Лінн дала їй листівку, потім очікувально спостерігала, як Джес її розглядала.

– Поштовий штемпель з минулого року, – сказала Джес, лютішаючи від образи. – Це було за шість місяців до того, як ми розійшлися!

– Тепер, ти дійсно не дивуєшся, чи не так?

Джес вибухнула гнівом:

– Просто не припиняю дивуватись, що могла бути такою дурною.

– Легше, Джесі. Ти занадто суворо ставишся до себе. Кожен пускається помилок.

– Ні, не таких, – сказала сумно Джес. – До себе у мене свій власний підхід.

Їй слід було б обстежити Rolodex Тері, коли мала нагоду, думала Джес, ретельно досліджуючи зворотну адресу на пожовтілому конверті. Натомість вона передала його поліції, і зараз, щоб виявляти його спільників, вона мусила покладатися на свою пам’ять й випадкові нотатки, зроблені на старих календарях Тері.

Пролунав дверний дзвінок. Нерви Джес напружились як тятива й спочатку вона підскочила, потім підкреслено знехтувала цим втручанням, повертаючись до своєї коробки з мотлохом.

– Хіба ти не збираєшся відчиняти двері? – запитала Лінн.

– Навіщо? Це напевно просто інший репортер.

Лінн підхопилась й змахнула порох з джинсів:

– Але можливо й ні.

– Б’юся з тобою об заклад на долар.

Джес насправді не хотіла знати, хто вдруге подзвонив у її двері. Навіть якщо це був тільки продавець газет, вона була не в гуморі, щоб бути чемною. Правдою було й те, що вона хотіла заповзти під скелю й зазимувати там, доки все це не скінчиться.

Яка спокуса. Вона могла б сісти в своє авто і їхати, тільки їхати якнайшвидше й якнайдалі, і сховатися доки Тері не втомиться від своєї гри й не виявить своє існування. Куди б вона поїхала? Куди-небудь, де тепло, можливо до Флориди. Вона уявляла себе на пляжі, покритою кремом для засмаги, потягуючи ананасовий коктейль…

– Ти винна мені долар, – сказала Лінн, грубо перериваючи приємну фантазію.

– Я... що? – Джес підняла очі, пристосовуючись до дійсності. І яка дійсність. Кайл Брансон стояв у її вітальній кімнаті, обдаровуючи її тим ледь здивованим виразом, що ставав звичайним, принаймні поруч з нею. З її зручного положення на підлозі він виглядав принаймні сім футів на зріст та суцільними м’язами під плащем.

– Йде дощ? – запитала вона.

Лінн фиркнула:

– Здоровенька була, Джес. Весь ранок йде дощ.

Вона стояла трохи позаду Кайла, спостерігаючи з явним інтересом. Джес розповіла їй про їхній несподіваний обід напередодні, і відтоді Лінн шалено розміркувала про інтерес Кайла у справі – і в самої Джес.

Джес стояла й струшувала з рук порох, щосили намагаючись придумати більш підходяще вітання для свого несподіваного гостя.

– Доброго ранку. У Вас є які-небудь новини? – запитала вона з надією.

– Ні, боюсь, що ні, – сказав Кайл. – Я приніс Вам подарунок.

Він поліз рукою у кишеню плаща й витяг звідти сіру коробку, якийсь електронний пристрій. Коли він вручав це їй, їхні пальці, доторкнулись. Вона відчула його безневинний дотик до нігтів на ногах.

– Що це?

– Як не дивно, так, – сказала Джес, розглядаючи пристрій. – Принаймні, я гадаю, що це, можливо, був саме він. Телефон дзвонив кілька разів вчора вночі, але я не захотіла відповідати.

Кайл насупився.

– Сподіваюсь, що він не припинить тепер, коли ми маємо засіб, щоб зловити його.

– Отже, я повинна підійти до телефону, якщо він подзвонить знову?

– Визначник телефонних номерів встановлює номери більшості вхідних дзвінків, навіть якщо Ви не будете відповідати. Але Вам потрібно порозмовляти з хлопцем, якщо Ви хочете перевірити, що він – Ваш телефонний блазень.

Джес мимоволі здригнулась. Вона не хотіла чути той голос знову, що просив її сказати, де вона сховала трупа. У неї все затремтіло.

– Агов, все буде гаразд, – тихо сказав Кайл. – Голос по телефону не може Вас травмувати фізично. Він може тільки зловитися.

Джес позбулася незручного почуття.

– Ви маєте рацію, звичайно. Отже, як ця річ підключається?

– Це легко. Тільки підключіть визначника до телефонного гнізда, потім підключіть телефон до визначника. Дайте телефону подзвонити принаймні двічі перш, ніж Ви відповісте, бо визначник не буде мати часу, щоб простежити дзвінок. Хочете, щоб я підключив його для Вас?

– Звичайно, – сказала вона, незважаючи на те, що була впевнена, що здатна зробити це сама. Якщо вона могла підключати складний ряд свого комп’ютерного обладнання й магнітофонів без допомоги, ця невелика коробка не була б проблемою. Але вона негласно визнавала, що хотіла дати підставу вродливому детективові побути у неї трохи довше. – Телефон там, біля дивану.

– Хіба у Вас немає телефону у спальні?

– Ну, є, але…

– Я припускаю, що він буде там, де Ви, коли раптом зателефонує той абонент. Ви ж не хочете, щоб Вам довелось бігти вниз по сходах посеред ночі, щоб перевірити визначник.

– Ви маєте рацію. – Вона кивнула й попрямувала до сходів. Вона не знала, чому їй було так ніяково від думки про Кайла, що йде до її спальні. Зрештою, він був там раніше. “Але тоді це не була моя спальня,” – думала вона. – “Вона все ще була Теріна.”

– Стоп, – сказав Кайл, коли за нею увійшов в кімнату. – Я бачу, що Ви зробили деякі зміни.

Він оглянув кімнату, розглядаючи кожну дрібницю, стараючись зафіксувати їх натренованим оком поліцейського. Нажаль, він усвідомлював відчуття спальні Джес чоловічими інстинктами.

Місце виглядало повністю іншим, ніж було під час його першого відвідування двоповерхового будинку. В кімнаті не залишилось жодного сліду Тері Родіна, тепер прикрашеної бузковими та зеленими постілками і фіранками. Картини на стіні, чуттєвої пастельної акварелі, були інші, нагадуючи Кайлу лише про Джес. Навіть меблі були переставлені. Скринька з біжутерією Джес і таця для флаконів парфумів стояли на комоді з дзеркалом. Плетене крісло-гойдалка з вигадливими мереживними подушками зайняло кут, де стояв раніше велотренажер. Величезне ліжко було прикрашено більшою кількістю подушок. Навіть запах, що витав у повітрі, був Джес, своєрідний і на сто відсотків жіночий.

– Лінн зробила це, поки я була у в’язниці, – сказала Джес. – Вона прибрала безлад, вчинений людьми з групи обшуку, потім сюди перенесла всі мої речі. Решта будинку знаходилась все ще в аварійному стані, але вона хотіла, щоб у мене було це затишне місце, коли прийду додому. Вона не йме віри у все це...

У Джес перехопило голос.

Коли Кайл подивився на неї, вона відвернулась і почала безцільно переставляти речі на комоді.

Він не міг уявити собі те, через що вона пройшла. Він ніколи не був по той бік загородження раніше, спостерігаючи, як судова система впливала на людину. Він навіть не думав багато про це раніше. Якщо людина була винна в злочині, він вважав, що вона заслужила суворого поводження. Але якщо він або вона була невинна...

Так, він думав глузливо, скільки невинних людей було заарештовано? Багато хто з них вийшли, через погоджене визнання провини або за формально-юридичними підставами, або тому що бюро окружного прокурора просто не могло довести, що вони були винні. Але дев’яносто дев’ять відсотків обвинувачуваних були винні у скоєні злочину.

Проте, у цей час, він хотів від щирого серця вірити, що дивився на той один відсоток, що був невинний.

Він торкнув її за плече, бажаючи спробувати заспокоїти.

Вона підскочила й ухилилась від його дотику.

– Не треба.

Ці слова були не наказом, а проханням.

Він опустив руку.

– Я тільки хотів виявити співчуття. Я не хотів заподіяти Вам незручностей.

Вона уважно подивилась на нього.

– Ви – ворог, – раптом сказала вона. – Ви з поліцією, і поліція хоче довести, що я – вбивця. Чому мені слід приймати Ваше співчуття?

– Я звільнений від розслідування, пам’ятаєте? – Від брехні було гірко, але незалежно від його особистих переконань щодо Джес, він усе ще мав виконувати роботу. Він повинен був строго триматися коло неї, “підлизатися до неї”, як називав це Клуїс. Якби він не вірив, що його тривале залучення зрештою приведе до істини, то ніколи б не погодився вчинити так. Він відчайдушно сподівався, що “істина” дорівнюється невинності Джес, і те, що він робив, так чи інакше це доведе. Це було єдиним можливим, що йому допомогло б витримати брехати.

Раніше він працював таємним агентом. Відділок боротьби з наркоманією наймав його пару разів, щоб виконувати деякі маленькі завдання. Він міг виконувати роль, брехати у разі потреби, бути добрим хлопцем або негідником як потребували обставини. Але це – удавання з себе бути кимсь, ким він не був у випадку з Джес – було важчою справою, з деяких причин.

– Отже, Ви приносите мені подарунки, – сказала вона, указуючи на сіру коробку, – від щирого серця?

– Так, насправді. – Це, принаймні, було правдою. Клуїс не схвалив би покупку визначника вхідних дзвінків, отже Кайл заплатив за це сам.

– Чому?

– О, я розумію. – Джес взяла руки в боки. Поза всього її тіла кидала виклик Кайлу. – Якщо визначник не зловить того, хто мені дзвонить, то це означає, що я все це вигадала.

– А якщо зловить, ми могли б знайти Тері і Ви – позбутися неприємностей. Послухайте, чорт забирай, я намагаюсь Вам допомогти, а Ви заглядаєте дарованому коню в рота.

Вона важко сіла, переможена.

– Ви маєте рацію. На моєму боці небагато людей, отже, коли сюди хто-небудь випадково завітає, то мені не слід його проганяти. – Вона зробила паузу, глибоко зітхнула. – Пробачте. Я не досить правильно міркую.

– Вибачення прийнято, – сказав він. Цього разу, коли він доторкнувся до її руки, вона не заперечувала. Вона навіть несміливо йому посміхнулась. Простий жест майже поставив його на коліна від такого гострого бажання, що це вразило його в саме серце. Її запах, її теплота, слід довіри в її очах – все змовилося проти нього. Він відчував захисний інстинкт так само, як набагато примітивніше бажання завойовувати й вимагати.

Кайл швидко убрав свою руку. Ну, де той клятий телефон? Чим скоріше він виконає це завдання й забереться геть під три чорти з її спальні, тим краще.
Джес підвелася в ліжку, серце колотилось, адреналін тік, її інстинкт боротися-або-здаватися в повному розпалі. Потім вона зрозуміла, що це дзвонив телефон. Вона потягнулась рукою до нього, потім зупинила себе. Кайл сказав, щоб дати йому подзвонити двічі. Коли він задзвонив знову, то здалося так гучно, що розтрощить будинок. Вона дала йому подзвонити втретє перш ніж відповісти обачно:

– Алло!

Тері. Без сумніву щодо цього. Від сонного туману в її розсудку не залишилось ані сліду.

– Будь ласка, хто дзвонить? – наполегливо запитувала вона, коли шарила в пошуках лампи на нічному столику. Де той клятий вимикач? Кайл проінструктував її поводитись перелякано та роздратовано, коли її блазень зателефонує знову. “Він домагається певної реакції,” – теоретизував Кайл – “жаху.” Якщо вона піднесе це йому, якщо обдурить його в думці, що він господар становища, а не вона, то він буде продовжувати телефонувати знову. І це – те, чого вони бажали. Саме так вони його зловлять.

Ні за яких умов Джес не повинна була натякати, що вона знає про його гру.

– Ти знаєш, хто я, – сказав голос. – Тут холодно, так холодно.

– Будь ласка не телефонуйте, – благала Джес. – Хто Ви? Що Ви зробили з Тері?

Придушене ридання, потім нічого. Він поклав слухавку.

Джес нарешті знайшла де вимикач лампи й крутнула його. Вона уважно вдивлялась в монітор на рідких кристалах на визначнику вхідних дзвінків. Тріумф, що переповнював її, змінився на розчарування. Телефонний номер блимав дражнячи її. Визначник спрацював! Але нижче номера були слова: “Телефон-автомат.”

Чорт забирай! Тері був недурний. Він думав на крок раніше за неї. Передбачаючи, що вона спробує простежити дзвінки, він її перехитрив. Проте, телефон міг напевно знаходитись за номером, і місцезнаходження Тері звужувалось.

Використовуючи блокнот та ручку, що тримала біля ліжка, вона швидко занотувала номер, потім завагалася, що робити далі. Кайл дав їй номер свого домашнього телефону. Він сказав, що, якщо той абонент зателефонує і вона отримає результати, подзвонити йому. Він вскочить в авто, помчить до джерела дзвінків й заарештує відповідальну сторону за надокучливе переслідування. Навіть якщо це буде не Тері, то це б поклало край телефонуванню блазня.

Але Кайл нічого не зміг би вдіяти з цією інформацією, принаймні до ранку. Її блазень не буде вештатись весь час всю ніч навколо телефон-автомату.

Поривчасто вона все одно взяла телефон і набрала номер Кайла. Вона хотіла почути його заспокоюючий голос. Вона хотіла висловити свої безпорадні побоювання. Що було, вона розуміла, вкрай безглуздим. Маніяк-вбивця міг би вдертися в її спальню цієї миті, і голос Кайла її не захистить.

Проте, вона не поклала слухавку.

Він відповів на перший дзвінок, здається миттєво напоготові:

– Брансон.

Негайно Джес відчула себе безглуздо через те, що дзвонить. Це, напевно, могло б почекати. Вона ледь не поклала слухавку, коли він заговорив знову.

– Джес!

– Так. – Її голос пролунав безглуздо хрипко. Вона відкашлялась. – Як Ви впізнали, що це я?

– Так. І визначник вказує, що з телефон-автомату.

– Гм-м-м. Який комутатор?

– Три-п’ять-три.

– Рейтаун. Чи Ви знаєте кого-небудь, хто живе в Рейтауні?

Відповідь була легка:

– Кевін. Звичайно. Він вплутався в це з Тері. Тері напевно виставив його, щоб зареєструвати заяву про зниклого безвісти. – Вона вимкнула лампу й заховалась знову під ковдру. – Чи є який-небудь спосіб, щоб довести це?

– Гм-м-м, – було все, що сказав Кайл.

– Невже Ви не можете просто піти і постукати у двері Кевіна та зажадати, щоб він вивів Тері? У Кевіна не було б жодного сумніву щодо змови з Тері для його дурного розіграшу, але він, певна річ, не буде захищати Тері, якщо це означало б дістати неприємностей з законом.

– Я не можу просто ходити і стукати у двері посеред ночі без ордера або достатньої підстави.

– Але я можу, – сказала Джес, раптом знову охоплена гнівом. – Я піду туди і підійму його сідниці з ліжка. Він вважає, що такий розумний, що використовує телефон-автомат. У нього буде на думці телефон-автомат, коли я покінчу з ним.

Оскільки вона розробила план, то вже знову вмикала лампу, піднімаючись з ліжка, й підходячи до шухляди з одягом у комоді.

Одне слово від Кайла зупинило її.

– Почекайте.

Вона змерзла як винна дитина, що намагається вислизнути з церкви. У те єдине слово він помістив достатньо влади, щоб змусити зупинитись навіть розлюченого слона.

– Ви не можете незграбно йти туди посеред ночі, – сказав він. – Це небезпечно.

– Але Тері та Кевін не…

– Ми вже це обговорювали. Тері не в здоровому розумі. Ви ніяк не можете передбачити, що він може або не може вчинити. Тільки тому, що він ніколи не заподіював Вам фізичної шкоди раніше, не означає, що він на це не здатний.

Джес пережила несподівану сцену з минулого, і сила спогаду майже збила її з ніг. Вона повалилась в ліжко, коли голос поліцейського з давнього минулого виплив в її пам’яті:

– Ваш колишній хлопець коли-небудь фізично травмував Вас раніше?

– Ні.

– Тоді, чому Ви вважаєте, що він зробить це тепер?

Але поліцейський слідчий був з Барнстейбл Каунті, Массачусетс, не з Канзас-Сіті, і колишній хлопець був не Тері, а Філ Каттроун.

Той слідчий помилявся, не беручи до уваги її тривоги.

Якщо вона так хвилювалася щодо Філа, на підставі тільки неясних погроз – хвилювалась достатньо, щоб просити поліцію про захист – то чому вона не була більше стурбована щодо Тері, чия поведінка була схожа на фізичну погрозу?

– Джес!

– У мене є ідея... але Вам могла б вона не сподобатись.

– Я в розпачі. Я зроблю будь-що.

Кайл не відповів відразу ж, змушуючи Джес зацікавитися, саме про які можливості він міг би міркувати.

– Спостереження, – сказав він нарешті. – Знайдіть телефон-автомат, сховайте своє авто і спостерігайте в бінокль, щоб побачити, хто з’явиться о другій годині ночі.

– О, так, це – чудова ідея, – сказала Джес зі своєю негайною наснагою. – Але що мені слід робити, якщо він з’явиться? Здається Ви думаєте, що могло б бути небезпечним зустрітися віч-на-віч з Тері…

– Я з ним зустрінусь.

– Отже... я принесу з собою стільниковий телефон на це спостереження? І якщо Тері з’явиться, я Вам подзвоню? А що, якщо Ви не зможете дістатися туди вчасно?

– Ні, Джес, це зовсім не годиться. Я буду робити спостереження з Вами.
– Гаразд, отже, ти гадаєш, що вона дійсно отримує телефонні дзвінки посеред ночі, – сказав Клуїс, прожовуючи бутерброд з солониною. Він зробив паузу, щоб витерти пляму гірчиці з підборіддя. – Що це доводить? Це просто блазень.

Вони були в малюсінькому приміщенні офісу лейтенанта Ізлі. Запах солонини просякнув кожну молекулу повітря, і від нього не було куди подітися.

– Це ніщо інше, як надокучливе переслідування, – зазначив Кайл. – У неї занадто проблем і без втрати сну через якогось фанатика.

– І це вважається досить вагомою підставою, щоб робити спостереження? – сказав Клуїс. – З якого часу відділ дозволяє спостереження, щоб піймати телефонного блазня?

– Коли цей блазень пов’язаний з можливим вбивством, – сказав Кайл, підвищуючи голос на кожному слові. Триваюча заскнілість Клуїса діяла йому на нерви. Хлопець мав напрочуд вузький кругозір.

– Можливе вбивство? – парирував Клуїс, потім похитав головою на явну наївність Кайла. – У тебе або м'яко в голові або твердо в…

– Гаразд, – втрутився Ізлі. – Досить, Клуїсе. Брансоне, ти знаєш так само як будь-хто, що ця справа спостереження – великий ризик. Хто скаже, що абонент зателефонує знову?

– Він дзвонив три ночі поспіль.

– Хто скаже, що він скористається тим же самим телефоном?

– Злочинці виробляють звички. Крім того, до телефон-автомата можна дійти пішки від будинку Кевіна Ґілпатрика, і Джес вважає, що він міг би бути залученим. Вона каже, що вона й Кевін ніколи не були в добрих стосунках. – Кайл не заходив настільки далеко, щоб припускати, що Ґiлпатрик приховував Тері Родіна. Він не вважав, що Ізлі, або Клуїс захопиться версією змови.

Ізлі замислено гриз свою ручку. Річ була понівечена так жахливо, що Кайл сумнівався, що вона все ще функціонує.

– Гаразд, діло, – сказав Ізлі. – Я дозволю це спостереження на одну ніч, і тільки на одну ніч.

– Але… – Клуїс почав заперечувати, але Ізлі підняв руку, щоб попередити його.

– Почекай, Біл. Дозволь мені закінчити. Єдина причина того, що я погоджуюсь з твоєю думкою, Брансоне, є те, що так ти можеш законно проводити час з нашою підозрюваною, не збуджуючи її підозр. Якщо вона буде сидіти в тісному авто з тобою протягом багатьох годин поспіль, то можливо дозволить своїй обережності знизитись. Можливо вона пуститься помилки й відкриє щось.

– Або можливо вона вирветься з тортур, – вставив зауваження Клуїс. – Я, безумовно, не хотів би провести ніч в авто з тобою, Брансоне.

Кайл прикусив язика, щоб утриматися від відповіді.

– Якщо це затягнеться більш ніж на одну ніч, – сказав Ізлі, – То у тебе є твій вільний час.

Кайл кивнув.

– Згоден. – Це був компроміс, з яким він міг жити. “Можливо однієї ночі буде досить. Або, можливо, однієї ночі, проведеної з Джес Робінсон, ніколи не буде досить.” – Здивований грішною думкою, він пильно дивився в вікно, доки не зміг вигнати всі думки про його руки, заплутані у густому каштановому волоссі, і блідих стегнах, що охоплюють його.

Клуїс кинув кислий погляд на Кайла, перш ніж кинути залишки свого бутерброда в урну Ізлі й вийти з приміщення.

Кайл почав йти слідом, коли Ізлі його зупинив.

– Брансон. Тільки ще одне.

Кайл повернувся.

– Так?

Кайл вимушено кивнув. Не було ніякого сенсу у сперечанні з Ізлі. Але віра Кайла у невинність Джес пішла далеко за межі гарно виконуваної роботи. Він дивився на ці факти, також, на факти, які не зводилися до простого переконання.

– І ще одне, – сказав Ізлі, і цього разу він кинув долу свою жувальну паличку. – Я не виступаю за те, що ти спиш з тією жінкою. Це було б неетичним.

Він зупинився тут, залишаючи Кайла з враженням, що якщо з’явиться можливість, Ізлі подивився б інакше.

“Це вже щось для причини,” – Кайл спіймав себе міркуючим з півусмішкою, коли вийшов з приміщення. Негайно його переповнила провина.

Глава 6
– Він запізнюється, – сказала Лінн, підкреслено звіряючись з своїм годинником. Вона сиділа на підлозі в вітальній кімнаті, юридичні книги, які стали її постійними компаньйонами, були розкладені на журнальному столику. – Ти впевнена, що це така добра ідея?

– А чому б ні? – кинула назад Джес захищаючись. – Я хочу зловити телефонного блазня, і це, здається, єдиний спосіб.

– Але чому повинна йти ти? Чому Кайл не може зробити це сам?

– Йому, можливо, потрібна я, щоб пізнати того абонента, – пояснила вона. – Так чи інакше, це не та робота, за що йому платять. Він опікується цим у свій вільний час. Оскільки він це робить заради мене, буде тільки справедливо, що я піду й підтримаю йому компанію.

– Хм, – сказала Лінн.

– Також, він сказав, якщо наш абонент “зробить” його з жінкою, то він виглядатиме менш підозрілим.

– Зробить його? – Лінн підкотила очі.

– Знаєш, якщо він помітить Кайла поблизу.

– Я знаю що ти хочеш сказати. Мені тільки цікаво, коли це ти почала використовувати поліцейський жаргон. І коли це детектив Брансон перетворився на Кайла.

Джес відчула, як розігрівається її обличчя. Гаразд, отже, а що, якщо вона трохи й захопилася детективом? Він давав їй дещо цікаве, щоб зосередитися, крім її власного нещасного становища. Він давав їй надію.

– Так чи інакше, – вела далі Лінн, очевидно не чекаючи на пояснення від Джес, – якщо він буде добре виконувати те, що робить, то ніхто його не викриє.

– А як ти стала таким експертом по поліцейській роботі? – запитала Джес, сподіваючись відвернути від себе увагу.

– Читаючи всі ці книги! Гаразд, можливо я не багато знаюсь щодо правил поліцейського діловодства. Але від читання цих коротких зведень, я можу сказати тобі одне. Поліція не на твоєму боці. І я не впевнена, що це така добра ідея для тебе – бути на дружній нозі з поліцейським.

– Але він насправді є на моєму боці, – сказала тихо Джес. Або вона поводила себе як неймовірно наївна? Пригадуючи, як Кайл її допитував в той день, коли була заарештована, вона здригнулася. Він, безумовно, тоді не був на її боці. – Принаймні, він хоче довідатися істини. Той інший детектив хоче просто заарештувати мене, і до чорта істину.

– Нічого особливого, з того, що я можу сказати, – сказала Лінн. – Збірники прецедентів повні прикладів, де невинна людина переслідувалася у судовому порядку, тому що поліція робила поспішні висновки і займалася не тим хлопцем. Я роблю список для Марви.

– Ти начебто насолоджуєшся з цього, – зробила висновок Джес.

Лінн різко підняла очі.

– Насолоджуюсь з факту, що моя сестра була звинувачена у вбивстві? Навряд чи.

– Але тобі подобається розслідування. Коли-небудь думала про те, щоб піти на юридичний факультет?

Лінн знизала плечима:

– Марва сказала, якщо б я пішла, то могла б працювати секретарем у неї в будь-який час.

Джес не змогла утримати посмішки. Принаймні якась користь могла б вийти з усього цього безладдя. Мабуть її молодша сестричка знайшла професію – нарешті.

Дверний дзвінок, що лунав, прогнав посмішку. О, Боже, він тут. Була майже північ, і вона виходила з дому з чоловіком, що змусив її серце палати й танути. І вона ще брала з собою ковдру.

З деяким зусиллям, вона відновила посмішку й відчинила двері.

– Привіт, Кайл.

– Добрий вечір, леді, – сказав він, коли ввійшов.

Джес ніколи не бачила його в повсякденному одязі, і ефект був приголомшливим – поношені джинси, що обтягували й окреслювали кожен м’яз на його стегнах, вовняний сірий светр, що змусив її помріяти про те, щоб під ним погріти свої руки, відкрита овчинна куртка, що додавала приголомшливого розміру його торсу. Вона пробурмотіла якийсь жарт та ступнула крок назад, майже вдаряючись об журнальний столик.

– Надворі холоднішає, – сказав він, коли в його пильний погляд потрапили жінки, кімната, юридичні книги, начебто він щось шукав. Докази, можливо. Чоловік був насамперед поліцейським, і Джес не могла випустити з уваги цей факт. Він би міг взяти що б вона не сказала й перекрутити це на свою користь. Він уже довів, що це може.

Тоді, чому вона вважала, що так легко вірити в його шляхетні наміри тепер? Мабуть вона була настільки ж наївна, як її сестра звинувачувала її поведінку. Вона вже знала, що була нікчемним знавцем людської натури. Чому б це мало бути хоч якось по-іншому?

– На мені тепла спідня білизна, – сказала вона у відповідь на його зведення погоди.

Він підніс одну брову, можливо міркуючи що її обговорення жіночої білизни було недоцільним.

Вона швидко вела далі:

– І в мене є термос з кавою. І рукавички, і навіть ковдра. – Усвідомлюючи, як це пролунало, вона додала, – Можливо дві ковдри було б краще.

Лінн безглуздо усміхалась. Кайл дивився вгору на стелю, начебто знайшов її звукоізолюючі плитки чарівними. Джес зрозуміла, що зарилась ще глибше.

– Я візьму ще одну ковдру, – сказала вона твердо, прямуючи до сходів.

– Не турбуйтеся, – сказав Кайл голосом, насиченим веселістю. Її серце шалено забилось, поки він не сказав, – у мене є зайва в багажнику. Думаю, що нам буде доволі тепло.

Чому її було, так вкрай легко збентежити? Чоловіки це знали. Всі це знали, і здавалося, начебто всі вони насолоджувались з того, що їй було ніяково.

Прокляття, тепер на неї находила параноя.

– Нам слід йти, – сказав Кайл. – Лінн, Ви знаєте, що робити?

Вона кивнула:

– Я дам телефону подзвонити двічі, підійму слухавку і прикинусь що я Джес і, схвильована, вислухаю все.

– Так. І замкніть двері за нами. Ніколи не знаєш, хто може ховатися поблизу.

Не бажаючи тривожити Лінн, Джес дочекалась, доки вона з Кайлом не вийшли з дому перед висловленням ще одного з своїх сумнівів:

– Ви не думаєте, що Лінн могла б наразитися на якусь небезпеку, чи не так?

– Не більш, ніж звичайний громадянин.

– Мені здалося, що помітила, як хтось переслідував нас сьогодні, коли ми ходили до гастроному.

– Мені не дивно, але це, ймовірно, не був поганий хлопець.

Вона мусила на мить замислитись.

– О. Поліція стежить за мною?

Він забарився з відповіддю.

– Я не залучений до цього розслідування, таким чином я не знаю точно, що вони роблять, але стеження за Вами, було б потрібним.

Джес затремтіла:

– Не дивно, що Марва просила мене дотримуватися обережності.

Це не було вперше, коли Джес зазнавала обговорення. Коли вона жила у Массачусетсі, то була гарячою темою ЗМІ й улюбленою феміністською підставою для обговорення на декілька тижнів. Родина Філа Каттроуна найняла приватних детективів, щоб таємно стежити за кожним її кроком, стараючись накопати бруду, будь-якого бруду, який би підсилив версію державного звинувачення проти неї.

Хвала Богу, її життя було таким позитивним. Приватні детективи не змогли знайти жодної таємниці, що вона ретельно приховувала від сторонніх. Ні поверненню в минуле!

Кайл відчинив двері в салон білого Ле-Барона, і вона сіла в авто.

– Постривайте-но хвилинку, а де Ваш Мустанг? – Через якусь мить вона помітила складне радіо обладнання на приладовій дошці і пульті. – Це авто поліцейського.

– Так, – розтягував слова Кайл, коли протискувався за кермо. – Пожежна машина червоний Мустанг трохи помітна для спостереження.

– Але як Ви одержали його? Чи Вам дозволяють брати авто додому увечері на передодні?

– Ні. Я пішов і взяв його саме зараз.

– Ви маєте на увазі, що поліцейські знають про це спостереження? Детектив Клуїс, я маю на увазі, – вона внесла ясність, оскільки Кайл був також поліцейським.

– Звичайно. Я не почав би це самостійно, нікому не сказавши. Якщо ми насправді знайдемо Тері, то нам знадобиться підтримка.

– Розумію. – Так чи інакше, ця відвертість розчарувала її. Думка про те, що Кайл був на її боці, а не на Клуїса, втішила її. – Вам за це заплатять?

Інша довга пауза.

– Так. Це турбує Вас? Я переконав Клуїса та лейтенанта Ізлі, його начальника, надати можливість спробувати цей план.

– Тоді я припускаю, що мені не слід хвилюватись про це. – Але це турбувало.

– Навіть якби вони не схвалили плату за понаднормовий час, я був би тут, – додав він.

Вона хотіла щоб його відданість втішила її. Але в глибині душі вона чула, що б сказала Лінн на це: Відданість? Що змушує тебе думати, що він повинен бути якось відданим тобі? Візьми себе в руки, сестрице. У нього є свій інтерес.

Вона не хотіла вірити цьому. Невже він не міг бути просто добрим хлопцем, що хотів, щоб у неї було багато шансів на успіх? Невже ні?

Вони їхали, приблизно хвилин двадцять, в майже повній тиші до вірно середнього класу Рейтауну. Оскільки потужний обігрівач Ле-Барона нагрів всередині авто, Джес також трохи зігрілась.

Вона мусила сприймати Кайла на віру. В її характері не було властивим недовіряти доброті, добрим вчинкам, не зважаючи на своє минуле. Вона бачила найгірших людей щодня на своїй роботі, коли розшифровувала записи всіляких судових процесів – людей, що подають позов будь-кому і на будь-кого за всемогутній долар, злочинців, що нагло брешуть, шахраїв-віртуозів, що обкрадають старих пані. Проте вона ніколи не втрачала віри, що люди по суті добрі поки не доведено протилежне.

Їй була потрібна ця віра. Без цього, в чому ж сенс?

– Ось те місце, – сказав Кайл, коли повільно проїхав повз затемнений дисконтний універмаг. Два телефони спиралися на цегельну стіну біля головного входу, лише з маленьким щитом з плексигласу між ними для конфіденційності.

– Виглядає досить тихим, – сказала Джес.

– Занадто тихим. Нам ніде сховатись. – Він двічі проїхав навколо кварталу перш ніж влаштувати стоянку в провулку. У них був повний огляд автостоянки і телефонів з відстані в кілька сотень футів.

– Як ми впізнаємо Тері з цієї відстані? – запитала Джес.

– Я визнаю, що це не ідеальне місцеположення. Але ось, як я вважаю: кожен, хто зупиняється тут, щоб подзвонити по телефону сьогодні пізно вночі, є підозрілим. – Він витягнув бінокля з-під сидіння. – Ми зможемо побачити номерного знака, якщо він буде їхати, і Ви можливо зможете розгледіти його з цим.

– Дозвольте мені спробувати. – Вона підняла бінокля до обличчя й кілька секунд його настроювала. – Боже, я вважаю, що змогла б з ним розгледіти й комара. Добре, я переконана. Це годиться. А зараз, що?

– Ми чекаємо. І мерзнемо. Це в значній мірі описує спостереження. Чекання та замерзання. Або зажарювання, влітку. – Він вимкнув запалення. Без постійного дуття обігрівача, повітря в авто швидко охолонуло.

Джес пручалася бажанню дістати ковдру на задньому сидінні. Вона не хотіла бути слабкою з самого початку. Їй було щось потрібно, щоб звільнитися від думок про холод, напруженість, про почуття, що вона сама собі діє на нерви.

– Отже, що змусило Вас вирішити стати поліцейським?

– Мій тато був поліцейський, – відповів він. – Це в значній мірі визначило, що я піду по його стопах.

Його голос був буденний, але пильний погляд залишався прикутим до телефонів по той бік вулиці. Він, здавалося, ставився до своєї роботи дуже серйозно.

– Вам коли-небудь шкода, що не працюєте в іншому місті?

Він замислився перш ніж відповісти.

– Ні. Мені подобається ця робота.

– Хіба Ви не хвилюєтеся про небезпеку?

– Уже ні. Пошук зниклих безвісти зовсім не ризикована робота. Це не те, коли я було патрулював на східному боці. Так то було небезпечним.

– Вас коли-небудь травмували?

– Не важко.

Його відповідь змусила її захотіти узнати напевно, що пов’язувалось з “не важко”, але вирішила, що це було дійсно не її справа. Або можливо вона не захотіла дізнаватися. Їй не подобалось думати про вродливе обличчя Кайла яке б воно було в синцях, або як його міцні кості були б зламані. Тепер, коли він був на її боці, вона не хотіла думати про нього ніяк, а тільки те, що він – непереможний.

І їй раптом захотілося несподівано для себе, доторкнутись до нього, щоб знов переконатись, що він був насправді, живою людиною.

– Хочете кави? – запитала вона занадто жваво.

– Звичайно.

Це було чимось, що було потрібно зробити, чимось, щоб зайняти її руки. Вона налила кожному по повній паперовій чашці.

– Я забула взяти з собою цукор або сметанник.

– Я п’ю її чорну без цукру. Дякую. – Він зробив довгий ковток, незважаючи на те, що кава мала бути все ще обпікаючою. – Добра.

Джес дула на свою. Їй так кортіло продовжувати бесіду – навряд чи у неї не було мільйону запитань, що бажала поставити йому, але вона не хотіла бути нудно допитливою. Таким чином вона залишалась мовчазною, обережно потягуючи каву, спостерігаючи за автостоянкою, нишком поглядаючи на міцний профіль Кайла і експериментуючи з фантазіями щодо того, чи були його губи тверді або м’які, чи заплющував він очі, коли цілувався, як це чорне густе волосся могло б відчуватися між її пальцями.

Коли вона збагнула, що робила, то ледь не захлинулась. Зважаючи на те, що вона була зачарована Кайлом Брансоном з тої миті, коли він прибув на її ґанок – зачарована, залякана, трохи перелякана. Коли ті почуття посилились до вульгарного бажання?

Цьому мало бути логічне пояснення. Лінн, самозваний експерт з психології, знала б. Це було, напевно, якесь заміщення: вдячність перетворилась на пристрасть, чи щось подібне до цього. Впевненість, що логічне пояснення могло бути знайдене, анітрохи не допомагала. Її уява продовжувала, забувши про все, блукати в небезпечній зоні.

Вона рішуче дивилась в вітрове скло. Саме тоді вона побачила чоловіка, що проходив неквапливим кроком через пусту автостоянку.

– Агов, дивіться…

– Я бачу, – сказав коротко Кайл. Він вручив їй бінокля. – Виглядає знайомим?

Вона щосили старалася навести різкість на відображення постаті чоловіка. ЇЇ стеження за рухомим суб’єктом не походило на зосередження на нерухомому телефоні.

– Ну?

Вона побачила стрункого чоловіка, одягненого у кепку, куртку з піднятим коміром, джинси.

– Ми почекаємо, доки він не облишить телефон. Не вийде нічого путнього з того, щоб зустрітись з ним, якщо він не закінчив телефонувати. Він міг би стверджувати, що збирався зателефонувати, щоб дізнатися котра година та температура. Дайте мені подивитись в бінокль.

– Стривайте, він... ні, нічого.

Чоловік жодного разу не повернувся обличчям до неї. Він притулився до цегляної стіни спиною до неї, готовий телефонувати. Джес поступилася біноклем, потім подивилася скоса з тривогою в вітрове скло. Автостоянка не була добре освітлена, і вона не могла багато побачити.

– Котра година? – запитав Кайл байдужим діловим тоном.

Джес довідалась з годинника на панелі приладів:

– Дванадцять тридцять п’ять. Трохи зарано.

– Жодний суд не скаже, що він потерпає на нав’язливі ідеї. Він з кимсь базікає. Не виглядає збудженим, за його позою. І... він кладе слухавку. – Кайл майже жбурнув бінокля у Джес. – Час, дізнатися, що він за один. Якщо я скажу “вниз”, Ви опускайтеся. Я не бажаю бачити Вашу голову над панеллю приладів. Зрозуміло?

– Так. Але я не думаю, що він…

– Ми навіть не знаємо, хто він, тим паче, чи він небезпечний.

“Слушна думка,” – подумала Джес.

Кайл проїхав на авто через вулицю на автостоянку, не дуже швидко. Їхній пішохід, здавалося, не звертав на них увагу, доки вони не наблизились. Тоді він закрутив навкруги головою, пильно придивляючись з суворим від підозри обличчям.

– Це не Тері, – сказала Джес в ту мить, коли добре побачила хлопця. Розчарування пробігло по ній. Звичайно, це не буде легким.

Кайл опустив своє вікно.

– Даруйте, пан! Я з поліції Канзас-Сіті. Можна мені порозмовляти з…

При слові “поліція” хлопець повернувся й пустився тікати. Кайл натиснув на педаль газу й погнався за ним, волаючи з вікна між барвистою лайкою:

– Зупиніться! Поліція!

Навряд чи авто не могло обігнати пішу людину, але не було жодного способу покласти край панічній втечі хлопця, окрім як збити його.

Кайл різко натиснув на гальма, спрямував авто в Парк і відчинив двері.

– Залишайтеся на місці, – наказав він Джес перш, ніж вистрибнути за їх підозрюваним, котрий мав сто футову перевагу над ним. Кайл біг як спринтер.

Джес пильно дивилась, зачарована. Це було схоже на перегляд “Дикого Царства”* (Популярна телепередача NBC, яка виходила щонеділі з 1963 до 1971р., в наш час виходить на каналі “Animal Planet”), ягуар за газеллю, за винятком того, що здобич та хижак були людьми.

Підозрюваний досяг краю автостоянки, перетнув прохід і подерся через низьку цегляну стіну, що огороджувала від жилого кварталу. Кайл, роблячи успіхи, перестрибнув через стіну одним легким рухом тільки на деяку мить пізніше.

Секунди бігли, складаючись одна з іншою, щоб створити кілька нестерпних хвилин, протягом яких Джес нічого не бачила й не чула.

Поліцейське радіо, з зменшеною до шепоту гучністю, виглядало спокусливо. Вона могла б викликати допомогу. Якби ж вона могла хоч з’ясувати, як користуватися цією клятою штукою. Або вона могла б скористатися стільниковим телефоном і подзвонити 911. Або... вона могла б не коритися наказу Кайла, вийти з авто, і шукати його.

Чи потрібно було насправді їй хвилюватися? Вона міркувала. Звичайно, Кайл знав те, що робить. Але якби щось скоїлось з ним, в той час, коли він намагався допомогти в її справі, то вона почувалася б страшенно винною. Страшенно і край.

Після уявлення, як вона намагається пояснити цю ситуацію якомусь скептичному поліцейському або недолугому операторові зв’язку, вона вибрала третє. Вона підбіжить до стіни й тільки загляне через неї на інший бік, щоб побачити, чи був Кайл у біді.

Вона обгорнула шарфом навколо шиї й відчинила двері, залишаючи працюючий двигун. Все тихо навколо неї. Вона вийшла з авто, вертячи головою туди і сюди, коли прямувала по темній автостоянці, а серце колотилося від страху.

Стоянка здавалася такою ж широкою, як футбольне поле. Відстань, здолана тими двома чоловіками за прості секунди, здавалося, потребувала мільйон кроків для неї, щоб перетнути. І коли Джес досягла стіни, то дізналась, що вона понад п’ять добрих футів заввишки. Вона не могла навіть заглянути через неї, тим паче перелізти через неї, як зробили чоловіки.

Замість цього, вона пішла крадучись по проходу, пильно прислухаючись до кожного шуму, до кожного руху. Здавалося, що вона йшла безупинно, сильніше затягнувши шарфа навколо шиї, щоб захиститись від холоду. Вона забула рукавички, і суглоби пальців боліли.

Стіна різко закінчилась, коли досягла вулиці, що проходила за дисконтним універмагом. Джес зупинилась, намагаючись вирішити, саме як вийти звідси. Почуваючись подібно до шпигуна третього класу, вона почала нахилятися за стіну з перебільшеною обережністю. Але важке чоловіче тіло, що рухалось занадто швидко з-за рогу заблокувало її поле зору і ледве не збило з ніг.

Джес мимоволі скрикнула:

– О, Боже, Ви перелякали мене до… У Вас йде кров!

– Не дуже, – промурмотів Кайл, підіймаючи руку до рани на вилиці, жахливо близько до ока. Він продовжував йти не збавляючи ходи. Він дихав важко, його подих рухав повітря. І він був явно роздратованим. – Здається, я наказував Вам залишатися в авто.

– Я хвилювалась за Вас. – Вона задріботіла, щоб від нього не відставати. – Вас не було так довго, і… Що Ви маєте на увазі, не дуже? Ви спливаєте кров’ю і вона повсюди. Що трапилось? Де хлопець? Ви зловили його? Він зробив це Вам?

Коли Кайл не відповів, Джес збагнула, що закидала його відразу занадто багатьма запитаннями. І з усього було видно, що він не хотів відповідати на жодне з них. Він йшов у похмурій тиші назад до авто, заліз у відчинені двері з боку водія і бряцнув ними.

Вона наслідувала його прикладу з боку пасажира.

Кайл клацнув плафон й подивився в дзеркало заднього огляду на свою рану:

– Прокляття.

– “Прокляття” правильно. Ви не в формі, щоб вести авто. – Джес шукала в своєму гаманці пакетика з серветками. Вона знайшла один, відкрила його й витягла цілу пачку. – Будь ласка, дозвольте мені принаймні витерти її Вам так, щоб Ви могли сказати, на що дивитесь.

Вона потягнулась, щоб промокнути кров на його щоці.

Він поклав свою руку на її.

– Дайте її мені. Я це зроблю.

– Не будьте дитиною. – У той час як вони сперечалися, з рани витекла ще кров. Джес раптом почула себе зле. Вона віддала пачку Клінекса. – Гаразд, робіть Ви.

– Джес! – Його непривітність зникла, замінена занепокоєнням.

– Пробачте. Від крові мене іноді трохи нудить. – Це почалося з її невеликої бійки в Массачусетсі.

Це викликало в нього хихикання.

– Хіба Клуїс не отримав би задоволення з цього? Жінці, яка, він думає, била ножем на смерть свого хлопця, зробилося зле при вигляді крові? – Він витер обличчя.

Коли Джес набралася досить хоробрості, щоб подивитися на нього знову, Кайл все ще був схожим на втікача з бойовика.

– Ви повинні піти до лікарні.

– В жодному разі. Це здається гіршим, ніж є.

– У Вас буде шрам, якщо лікар не накладе шви.

– Шрам буде таким поганим? – Він притиснув серветку до свого обличчя, щоб зупинити кровотечу. – Могли б дати мені трошки характеру.

– Ви вже маєте характер. І так, шрам буде поганим, якщо Ви набудете його через мене. Жартую. В пункт швидкої допомоги, будь ласка!

– А як же спостереження? Ще рано.

– Я не сидітиму в авто з Вами всю ніч, в той час, як Ви спливаєте на смерть кров’ю.

Він зітхнув:

– Гаразд. Послухайте, чи можете Ви трохи відкрити того обігрівача.

Заспокоївшись, вона почала крутити засоби управління обігрівачем, коли Кайл переключив передачу й керував кермом однією рукою. Тільки тоді вона поцікавилась про події, що ведуть до його доповіді про рану:

– Отже, що скоїлось?

– То була перелякана дитина з сигаретою з марихуаною у кишені. Саме тому він втікав. Він дзвонив матері, щоб повідомити її, що йде додому. Очевидно він пропустив комендантську годину.

– Він ударив Вас?

– Ні. Я зробив великий, героїчний стрибок, й притиснув його до землі. Тільки між мною й землею, я програв. Я ударився об камінець або ще щось. Велика драма, ха?

– Ви знаєте напевно, що він дзвонив своїй матері? І чому Ви не заарештовували його, якщо він ніс наркотики?

Роздратування повернулося.

– Я привів його особисто до вхідних дверей і зустрів пані віч-на-віч. З усього було видно, що йому перепаде більше від неї, ніж він буде мати від судової системи. Чорт, так чи інакше, я не можу заарештовувати якогось неповнолітнього правопорушника з сигаретою з марихуаною сьогодні вночі.

– Пробачте. Я не хотіла наказувати Вам, як виконувати Вашу роботу.

– Тільки мені дуже прикро, що спостереженню край. Відділ схвалив його тільки на одну ніч.

– О. Ви мені це не казали. – Вона міркувала про свої варіанти. – Я можу зробити це сама завтра, тепер, коли я дізналася як.

Кайл насправді розсміявся:

– Я буду там з Вами.

– Я Вам заплачу, – сказала вона сподіваючись, заспокоєна, що він запропонував без того, щоб вона мала принизитися. Вона дуже переймалася стосовно цього абонента. Він був ключем до розкриття цієї справи, і поки був шанс щоб затримати його, вона не здавалась.

– Заплатите мені, яким чином? Ви вже казали мені, що не можете дозволити собі приватного детектива.

– Я буду винна за це Вам, тоді.

– Ні, дякую. Вважайте це за люб’язність між друзями.

Вона міркувала над цим кілька хвилин.

– Так, коли ми стали друзями? – вона нарешті запитала, коли він вів авто до місця стоянки. – Це – справжня зміна стосунків від того, коли ми розпочали наше знайомство.

Він засміявся знову. Вона не була впевнена, чи подобалось їй його смішити, особливо коли це не було тим, що вона хотіла. Хоча, замислюючись про це, їй дійсно подобалась сексуальна ямочка, що з’являлася з його посмішкою.

– Щодо мене, ми стали друзями, коли ти почала хвилюватись за мене.

Джес відчула себе залитою несподіваним жаром, що пік зсередини й виходив назовні, витісняючи заціпіняючий холод, що пройняв до самих кісток під час її походу по автостоянці.

– Я буду хвилюватись за кожного, хто ризикує своїм життям заради мене, – сказала вона, опустивши очі долу.

– О, Джес, ти завдаєш мені болю. Я думав, що я особливий.

Вона засміялась також, ну, тому що він намагався бути забавним. Але він знайшов приголомшливу правду. Він був особливим. У деякий момент під час цього випробування, він почав значити щось для неї – щось більше за символ її порятунку від осуду за вбивство – більш ніж просто сексуальний хлопець.

Не розумно, Джес. Кайл Брансон був саме типом того чоловіка, якого вона останні кілька років уникала – міцний, харизматичний, рішучий. Якби вона підпала під його чари, то була б повністю в його розпорядженні. Він міг би робити все, що хотів, і вона була б безпорадна, щоб запобігти цьому. Він міг би переслідувати її, ображати її, і хто повірив би її слову проти поліцейського?

З Кайлом, вона була б у ще більш уразливому становищі, ніж тоді, коли захопилась Філом Каттроуном. Вона затремтіла.

– Нумо, давай підемо усередину, де тепло і покладемо край всьому цьому, – сказав Кайл, очевидно невірно розуміючи причину її тремтіння. – Знаєш, я тільки роблю це, щоб врятувати тебе від необхідності дивитись на шрам. Тобі, мабуть, не подобається вигляд крові, але я насправді, насправді ненавиджу голки.