Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

– Заплющ очі, – прошепотіла Джес. Вона ввійшла з ним в маніпуляційний кабінет, тому що він попросив ординаційну сестру дозволити їй там бути. Він сказав, що не хотів залишатися наодинці. Те, що він хотів насправді, був хтось, щоб тримати його за руку.

І це було саме те, що вона робила. Він послухався її поради, заплющивши очі й зосереджуючись на відчуванні в своїй долоні її м’якої шкіри, тонких пальців, що охоплювали його пальці. Він пробував розчути її легкий квітковий аромат у запасі бетадіну. Він навіть пробував відчути теплоту її тіла, що було поруч з ним.

Його зосередження на жіночих аспектах Джес привело до передбачуваних результатів – напруження в паху, що загрожувало стати безсоромним. Він швидко подумав про голки знову, вирішивши цю проблему.

– Я ніколи б не вважав Вас за невсидючого пацієнта, детективе, – сказав спокійний молодий лікар. – Я роблю найгарніші шви в усьому місті, але Ви зруйнуєте мій витвір, якщо будете ворушитись.

– Пробачте. Чому це шви завжди болять більше, ніж первісна рана? – При його добродушній скарзі, Джес стиснула йому руку.

– Тому, що у Вас скінчився адреналін на той час, коли дісталися лікарні, – відповів лікар у всій серйозності, коли зв’язував інший шов. – Адреналін – чудовий анестезуючий засіб.

Він відрізав нитку.

– Ну, ось тільки чотири шви. Це була чиста рана, незважаючи на те, як Ви її заробили. Великого шраму не буде, якщо навіть і буде хоч якийсь.

– Дякую, лікарю.

З небажанням він відпустив руку Джес. Його невелике випробування скінчилось; тепер у неї немає жодної причини доторкатися до нього, якщо вона тільки не захоче сама.

Йому було цікаво, якщо вона доторкалась до нього, чи отримувала майже задоволення від почуття його руки, як він отримував від її... або якщо все це було зовсім невинно для неї.

Імовірно останнє. У сучасному становищі, вона, напевно, не дуже зосереджувала б увагу на ньому або на будь-якому чоловікові, як на сексуальному об’єкті. Хто б міг їй докоряти за це? Після того, як Тері Родін поводився з нею, вона мала право ненавидіти весь чоловічий рід на всю решту свого життя.

Він дав свою страхову картку касирові, і вони пішли під три чорти геть звідти, геть від запаху антисептика і занадто багатьох людей.

Була третя година ночі – занадто пізно, щоб відводити Попелюшку додому, йти додому самому, приймати душ і повертатися на роботу саме вчасно на свою денну зміну.

Вони ледь обмінялися словом під час поїздки назад до центра міста. Він зупинився перед її двоповерховим будинком, пильно шукаючи відхилення, чогось не на своєму місці. Освітлення ґанку горіло. Все було тихо.

– У той же самий час завтра? – запитав він у неї.

– Думаєш, що ти зможеш це зробити?

– Звичайно, жодної проблеми. – Він міг би переспати якийсь час після зміни сьогодні пізніше. Якщо він не повинен був би працювати понаднормовий час. Якщо його голова, що гуділа, дозволила б йому який-небудь сон.

– Гаразд, – сказала вона. – Мені зробили список друзів Тері, і я буду починати їх відвідувати, як ти запропонував.

З деяких причин, від цієї новини Кайлу незручно почувалося під ложечкою. Так, він запропонував Джес цю лінію нападу. Тепер він міркував, чи було безпечним для неї ходити нишпорячи навколо.

Ті телефонування турбували його. Вони вказували на реальну жорстокість, схильність до душевної хвороби.

– Чому б тобі не почекати…

– Я не можу чекати. Штат зайнятий, будуючи справу проти мене. Я мушу щось робити.

– Чи ти можеш взяти кого-небудь з собою?

– Лінн піде, якщо у неї не буде занять. Інакше, я піду сама. Дивно, як друзі уносять ноги, коли один з них стає підозрюваним у вбивстві.

Кайл не припускав, що може її переконати.

– Будь обережна, добре?

– Звичайно, буду. – Вона слабко посміхнулась. – Тепер подивимось, хто хвилюється.

– Я припускаю, що це, означає, мабуть, що ми – друзі.

Спонукання нахилитись й поцілувати її було сильним. Занадто сильним. Вона притягувала його так, як чорна діра засмоктує світло. Він рухався повільно, даючи їй шанс втекти, якщо б вона це вибрала. Замість цього вона витріщилась на нього як олень, що застиг на місці в світлі фар.

Він націлився у її щоку. В останню можливу мить вона повернула голову й запропонувала йому губи.

Це був короткий, але вибуховий поцілунок, найсправжнісіньке лагідне доторкання губ, що мало той же самий ефект, як жменя феєрверків. Кайлу раптово забракло кисню в легенях. Його вже очманіла голова відчула, неначе могла відкрутитеся прямо від тіла й полетіти до космосу.

Джес поклала руку на його плече, потім м’яко, але рішуче відсунула його.

– Більше не треба, добре? – Вона фактично задихалася.

Коли він не погодився відразу ж, замість цього витріщившись на її вологі рожеві губи й міркуючи, як найкраще використати їх знову, вона, раптом, схопила свій термос і втекла з авто.

Якусь мить Кайл недовірливо пильно дивився, як вона бігла по доріжці до свого ґанку. За секунди вона благополучно зачинилась за вхідними дверима. “Ну, чорт, це було приємно, Брансон.” – Він, мабуть, втратив почуття реальності.

Він з небажанням ввімкнув передачу авто і попрямував додому, до свого цегляного фермерського будинку в Південному Kанзас-Сіті, поруч з парком Своупа* (Другий за розміром парк США, його площа дорівнюється 560га). Район був строкатим, мав деякі злочинні проблеми, але його безпосереднє сусідство було гарним, з великою кількістю старомодних мешканців й дорослих дерев у кожнім подвір’ї. Він завжди з нетерпінням чекав, щоб прийти додому, щоб тинятися з своїми нескінченними проектами домашнього вдосконалення.

“Зараз для цього немає часу,” він подумав з зітханням.

Кайл прочинив вікно, щоб під час їзди впустити свіжого, якщо не холодного, повітря. Тільки після того, як від’їхав на деяку відстань від Джес, він повністю зрозумів те, що трапилось, що могло б трапитись, і він люто вилаявся на себе.

Що він думав? Він не ходив до кіно з тою жінкою. Він був на спостереженні, намагаючись знайти доказ, щоб врятувати її від засудження за вбивство. Він міг би непоправно зіпсувати всю справу, якби був навіть натяк, що він захопився нею. Ізлі та Клуїс могли б вітати поглиблення його відносин з Джес, але тільки тому, що сподівалися, що вона розповість йому щось по секрету, що її викриває.

Це робило подвійно важливим те, що він не стане захоплюватись нею. Він не міг ризикувати, щоб бути скомпрометованим, яку б інформацію він дійсно не отримав, добру або погану.

* * *

Неминучі запитання посипались на Кайла в ту мить, коли він ввійшов в поліцейський відділок центра міста. І він мусив пояснювати, принаймні десять разів перед восьмою годиною, що упав на камінь, переслідуючи підозрюваного, котрий, як виявилось, не був підозрюваним, під час роботи по справі, яка насправді була не його.

– Отже, як справи? – запитав лейтенант, підкреслено пильно дивлячись на зашиту рану на щоці Кайла. Він жував нову ручку цього ранку. На речі були тільки мінімальні сліди від зубів.

– Зовсім нічого. – Кайл розповів голі факти нещасливого спостереження.

– А що я тобі казав? – тріумфував Клуїс, стоячи у дверному отворі, й засовуючи обличчя у булку з джемом. – Але не зважай на це. Чи робиш які-небудь успіхи з тою кралечкою?

Кайл стиснув кулака, потім засунув руку в кишеню. Якщо він почує, що Джес назвуть “кралечкою” ще раз...

– Жодного. Вона точно не прихильна до мене.

Саме коли відверта брехня злетіла з його губ, Кайлу стало цікаво, чому він бреше. Це б ніяк не ушкодило його становищу, щоб розповісти їм, що Джес відверта, що він насправді цілував її. Ізлі міг би навіть дозволити другу ніч спостереження, якби думав, що задовольняється інша мета.

Клуїс хихикав.

– Так ось, чому це не дивує мене!

– Забирайся геть, Клуїсе, – сказав Ізлі, повторюючи думки Кайла. Відраза Кайла до детектива по вбивствам зростала в геометричній прогресії.

– У нас є інші подробиці для тебе, якщо тобі цікаво, – вів далі Ізлі.

Кайл знизав плечима.

– Звичайно. – Саме це й вивело Кайла з цього приміщення перш, ніж він когось прикрасив.

– У нас був хлопець, що спостерігає за Джес.

– Так, і вона виявила його, також. Вона згадала це вчора вночі.

– Сподіваюсь, що ти грав німого, – сказав Клуїс.

– Оскільки я нічого не знав про цей хвіст, що ще я міг робити?

– Так чи інакше, – сказав Ізлі, – нам потрібно, щоб той чоловік повернувся до іншої справи.

– І ти хочеш, щоб я стежив за Джес? – Кайл не був впевнений, що йому подобається ця ідея.

– Це – здебільшого спостереження, не стеження, – сказав Клуїс. – Вона нікуди не ходить, за винятком однієї поїздки в офіс свого адвоката. На її вулиці припарковано багато авто, отже не важко змішатись.

“Ха!” – Подумав Кайл. Він побився б об заклад, що допитлива пані Танґлемайєр виявила б незнайомий транспортний засіб за десять хвилин стоянки на її вулиці. Навряд чи, щоб це було б проблемою сьогодні. Йому пощастило дізнатися порядок денний Джес, і вона не планувала залишатися вдома. Він би стежив за нею по всьому місті.

– Гаразд, я це зроблю.

– З однією умовою, – сказав Ізлі. – Досить очевидно, що ти хочеш, щоб ця дівчина була невинною. Чи даси мені слово, що ти доповідатимеш мені про кожний окремий крок, що вона робить, навіть якщо то буде її викривати?

– Хай йому біс, лейтенанте, можливо я і наївний, але не безчесний.

– Гаразд, гаразд, – заспокоював Ізлі.

Але Кайл не закінчив.

– Я не думаю, що вона вбила свого хлопця, але якщо вона доводе, що я помилився, то я не буду втаювати інформацію. Вона не так сильно мені подобається. – Ще одна брехня.

Комір Кайла почав тиснути.

– Піди отримай авто, тоді. Ми пошлемо когось, щоб звільнити тебе для наступної зміни.

Кайл хутко зник перш, ніж Ізлі передумав. Сидячи в авто протягом шести або семи годин, спостерігаючи за Джес і не в змозі вступати з нею в контакт, невже це не було його забавною ідеєю? Але якби хтось збирався стежити за Джес Робінсон, то він би так само якнайшвидше став тим, щоб це виконувати.

Вона пам’ятала, як зустрілась з Діном на вечірці пару років тому і як їй сподобався лисіючий худий чоловік. Він був здивований, щоб побачити її на своєму ґанку цим ранком – і хто міг докоряти йому? Було ніяково несподівано зустрітись віч-на-віч з підозрюваною у вбивстві. Але як тільки він здолав свій подив, то став душевним і дбайливим. Він запропонував каву Джес і тихе місце, щоб посидіти кілька хвилин.

– Якщо є щось, що я можу зробити, щоб допомогти... – сказав Дін.

– О, ти вже допоміг, – відповіла вона. Він назвав їй трохи своїх спільних з Тері знайомих, їхні адреси й телефонні номери. Більше людей, щоб відвідати. Вона б цим займалась днями.

– Якщо це означає що-небудь, то я не вірю всій тій нісенітниці, що надрукували в газеті, – сказав Дін. – Тері – людина, від якої можна очікувати що завгодно. Насправді, коли я вперше зустрів тобе, то, пам’ятаю, був здивований тим, що він причепився до когось такого гарного.

Джес дивилась вниз на носки своїх черевиків.

– Якщо Тері зник, то я набагато більше схильний гадати, що він зник навмисно, ніж хтось його вбив, особливо ти.

– Дякую, Дін. Це багато значить. – Вона випила свою чашку кави. – Я мушу йти. Ще багато відвідувань робити сьогодні. У тебе є мій номер, якщо почуєш щось, або щось прийде тобі на думку.

– Гаразд.

Джес попрямувала вниз по передніх сходах багатоквартирного будинку Діна. Холодний вітер забрався під її тісну спідницю в обтяжку, змушуючи шкодувати, що вона не одягла широкі штани. Коли вона дивилася в вікно цього ранку, яскраве сонце й синє небо навіяли їй помилкове почуття впевненості щодо температури.

Сидячи за кермом свого авто, вона викреслила ім’я Діна з списку, потім зітхнула, коли збагнула, хто був наступний кандидат. Браяна, з відбитками губ. Джес знайшла її адресу, недбало написану на зворотній стороні конверту. Ну, нема чого робити, окрім як перевірити її.

Браяна Трехорн жила у старому дерев’яному каркасному будинку біля університету. Судячи по трьом поштовим скринькам, вишикуваним в ряд біля вхідних дверей, будинок старосвітської дами був поділений на мебльовані кімнати, що підходили для студентського житла.

Джес подзвонила у дзвінок. Секундами пізніше вхідні двері на скрипучих навісах навстіж розчинились. Молода, дуже молода, білява жінка витріщилась на Джес з-за дротяної дверної сітки. Її посмішка застигла на обличчі.

– Ти.

– Подруга Тері. Боже, я ж йому казала, що він божевільний, що живе у тебе, і тепер ти довела, що я мала рацію. І в тебе ще вистачило нахабства, щоб прийти сюди. Що, ти приїхала сюди, щоб зловтішатися? Він загрожував кинути тебе, і ти його вбила? Якщо ти не змогла, щоб він був твій, то він не дістанеться нікому – так?

От ворожості молодички у Джес зовсім перехопило подих. Вона припускала, що повинна вже звикнути до цього. Але все ще її дивувало, коли хтось вибухав ненавистю до неї. Що вона хоч будь-коли вчинила, щоб надихнути ненависть?

– Даруйте, Ви Браянa… – почала вона, але інша жінка перебила її.

– Ти до біса добре знаєш, хто я. – Сльози виповнили її великі блакитні очі. – Тепер забирайся геть. Геть від мого ґанку, або я викличу поліцію, ти... ти вбивця. Злочинниця, ти злочинниця!

– Але я тільки хочу запитати…

– Бруно! – Браяна заволала через плече. Джес почула шум, що походив на носорога, що кинувся бігти. Перш, ніж вона змогла зважити на те, що коїлось, Браяна відчинила дротяну дверну сітку й маса чорного волосся та м’язів, вирвалась назовні: суцільне рикання та ікла.

Джес закричала і опинилась балансуючою на рейках ґанку.

– Я уже піду, – викрикнула вона, відчуваючи подих ротвейлера на своїх ногах, коли він гарчав та клацав щелепами й не вистачало тільки якихось дюймів до контакту. – Забери його.

Браяна і не поворухнулася. Коли Джес змогла відірвати свій пильний погляд від того величезного чорного собаки, то побачила, як Браяна стояла позаду дротяної дверної сітки, виглядаючи ледь не веселою.

– Заберіть його!

Обидві жінки, і навіть собака, повернули голови до командного чоловічого голосу, що пролунав позаду Джес. О, Боже. Вона знала цей голос.

– Kайл!

– Поліція, – сказав Кайл. – Заберіть його, або я його застрелю. Я не жартую.

Оскільки собака не виконала жодної з цих команд, Браяна була змушена вийти на ґанок та утягнути тварюку геть за нашийник.

Кайл сховав зброю в куртку, коли збирався по сходах на ґанок.

– Пані, якщо Ви збираєтесь володіти собакою, це значить, що Вам необхідно його краще натренувати. Він може когось вбити.

– Я знаю, – сказала Браяна з-за дротяної дверної сітки. – Чому Ви думаєте, що я його маю тренувати?

– Якщо він когось травмує, то Ви можете дістати великих неприємностей. – Не глянувши на Джес жодного разу, він простяг їй руку, щоб допомогти зійти з рейок ґанку. – Судові процеси, кримінальні звинувачення…

– Я захищала свій дім, – заперечила Браяна. – Від вбивці.

– О, так, вона виглядає насправді загрозливою, як на мене. Але я не бачу ніякої вогнепальної зброї або ножа. Вам було б дуже важко виправдовувати самозахист. Тільки розумний збагне з півслова.

Джес, повернувши собі голос, надумала запитати:

– Чи не занадто гостро ти реагуєш, Браяно? Ти не приховуєш щось в тому будинку, чи не так? Або когось?

Браяна виглядала просто збентеженою:

– Що?

– Не зважайте. Джес, я думаю, що нашому прийому тут прийшов край. – Він взяв її по-власницькому за руку і повів вниз по сходах ґанку до її авто.

– Одна з друзів Тері? – запитав він, коли вони були поза межею чутності Браяни.

– Коханка, як на мене.

– Гмм. Майже підліток, зв’язок з якою карається законом.

– Вона жахливий параноїк. Вона б могла переховувати його.

– М-мм, сумніваюсь. Коли ти запропонувала так багато, її збентеження здалось досить справжнім.

Вона зупинилася біля свого авто.

– Я хочу знати напевно. Невже ти не можеш отримати ордер на обшук або ще щось?

Кайл похитав головою.

– Судді не надають ордерів на обшук, на підставі якоїсь примхи. Агов, ти, здається, змерзла. Я куплю тобі чашку кави.

Джес ледве не погодилась, коли зрозуміла, що поява Кайла була просто навряд чи випадкова.

– Ти стежив за мною.

– Ну, так.

– Ти – паршивий хвіст. Я помітила тебе майже негайно. – Вона пробігла очами по вулиці. – Ти був в тому сріблястому Понтіаці Гранд Ем.

– Це був я.

Вона навіть не змогла висловити свого обурення. Учора вночі він був на її боці – або в такий спосіб він прикидався. Вона тримала його за руку, поки йому накладали шви. Він цілував її. Тепер він повернувся, щоб поводитись як дурний поліцейський.

– Хтось повинен це робити, – сказав він. – Сьогодні настала моя черга.

– Ти намагаєшся спіймати мене на тому, як я чиню щось, що мене викриває!

– Я тільки врятував тебе від собаки, який їсть жінок. Невже це нічого не значить?

Джес зітхнула. Вона припустила, що за це слід подякувати йому. Ще тридцять секунд і вона, напевно б стала гігантською Мілкбоун* (Печиво для собак ). Але він шпигував за нею. Кінець кінцем, вона вибрала компроміс.

– Дякую за те, що рятуєш мене. Але я сама собі куплю каву. І ти можеш забути про спостереження сьогодні вночі. Я знаю, на чиєму ти боці, і я не можу не думати що, чим більше часу я проводжу з тобою, тим більший ризик.

Всілякі ризики.

– Навіть якщо ти невинна?

– Так. Я вже побачила, як легко можуть перекручуватись невинні слова й дії. Чим менше я завдаю вам хлопці роботи, тим краще. – З цими словами, вона сіла в своє авто і бряцнула дверима. Вона не хотіла дивитися на нього, на його обличчя, його очі, що благали її змінити своє рішення щодо нього. Вона хотіла вірити, що він був на її боці, але докази протилежного були гнітючими.

Тим паче для її Поліанівського* (Поліана – героїня однойменної повісті Е.Портер, непоправний оптиміст, що дивиться на світ крізь рожеві окуляри) ставлення до життя. Вона повинна була поводитися жорстко, практично й тверезомисляче. Як Марва. Навіть Лінн. Вона помчала геть без оглядки, але на відстані трьох кварталів змушена була під’їхати до тротуару, щоб витерти очі.

Він розкрився, тому що Джес ледве не зжер собака? Як правдоподібно, це здається? Навряд чи він мав таку велику потребу розкриватися. Вона вже впізнала його авто, як таке, що переслідує її.

Отже, чому він завдавав собі клопоту продовжувати стежити за нею? Він припускав, що хотів захистити її. Бог тільки знає, скільки було інших “Браян”, що чекають на те, щоб вилити свій гнів щодо зникнення Тері на першого ліпшого цапа відбувайла.

Наступного разу може бути гірше за собаку.

Проте, він зареєструвався в штабі по своєму стільниковому телефону, вітаючи себе з удачею, що Клуїс пішов обідати, і йому тільки б довелося мати справу з Ізлі.

– Ну ж бо, дій, – сказав Ізлі. – Якщо вона знає, що ти стежиш, то, певна річ, не буде робити нічого, щоб викрити себе. Ми дамо твоєму змінникові ганятися за нею наступної зміни. Можливо він впорається краще залишаючись непоміченим.

– Він мав би. – Кайл спробував не ображатися на глузування. Пробував і не зміг. Він добре впорався з роботою вистежуючи Джес. Вона була тільки занадто розумна, щоб не помітити, коли за нею стежили. Вона помітила вчорашнього хвоста, також. Проте, нема жодного сенсу, щоб йому пробувати захищатись. Єдиним чином він міг відновити свою репутацію в цієї справі, це було довести, що Джес невинна, а Тері живий.

Коли це трапиться, то він перетворить: “Я ж вам казав” у художню форму.

“Про те, як цікаве спостереження за вирощуванням кукурудзи.” Вона не могла забути, як робила саме це, виростаючи на батьківській фермі в Канзасі. Вона вважала, що це значило, що вона добре підходить для такого виду роботи.

О першій годині ночі вона випила останню чашку кави й закуталася в ковдру, що взяла з собою. Погода не була такою холодною, як вчора вночі, але все ще досить неприємна.

До половини на другу вона міркувала, скільки часу могла б витримувати нудьгу. Тільки три авто проїхали мимо за минулі півгодини.

До сорок п’ятої хвилини на другу вона поклялась собі, якщо він не з’явиться до другої години, то поїде звідти.

О п’ятдесятій хвилині на другу якесь авто під’їхало до автостоянки, і Джес повністю забула про теплі пухнасті домашні пантофлі та електричні ковдри. Це авто було Файєрберд’80, з таким побитим корпусом і на ньому було так багато різних фарб різних кольорів, що його не можна було класифікувати. Побачивши одного разу це авто не можна було швидко забути, а вона його бачила раніше.

Це було авто Кевіна Ґілпатрика. Тремтячими руками вона взяла свій мобільний телефон й набрала 911. Вона вже вирішила те, що скаже, щоб змусити поліцію вислати поліцейського.

– Так, – сказала вона, коли відповів оператор, – Я б хотіла повідомити про спробу крадіжки зі зломом в торговельному центрі Kей-март* (Кей-март – мережа універмагів, які торгують товарами за зниженими цінами в США, Пуерто-Ріко, Віргінських островах, Гуамі, Австралії та Новій Зеландії) на бульварі Істерн-Сприньгз. Я бачу з вікна спальні хлопця на протилежному боці вулиці. Схоже, що він намагається зламати двері.

– Добре, пані, будь ласка, побудьте на зв’язку хвилинку!

Джес негайно поклала слухавку. Якщо вона не надасть ніякої іншої інформації, то вони будуть змушені послати кого-небудь, для розслідування.

Чоловік вийшов з авто й повільно пішов до телефонів. Через дешевий бінокль, Джес не змогла про нього багато дізнатися. Як підліток минулої ночі, цей чоловік був стрункий, у джинсах, курточці та кепці. Напевно, це міг би бути Тері. Або півмільйона інших хлопців.

Вона не могла це витримати. Вона повинна була дізнатися. Вона почала заводити двигун. Жодної реакції на її дії. Вона відкотилася від бордюру з вимкненими вогнями і обережно ввімкнула передачу Тойоти. На жаль двигун Тойоти був зовсім не тихим. Коли вона під’їхала ближче, її підозрюваний не зміг її не почути.

Несподівано він обернувся, і вона впізнала це обличчя.

Кевін.

Джес тиснула на газ, кидаючись на переріз переслідуючи авто Кевіна, щоб завадити його втечі. Мустанг напав з іншого напрямку, оточуючи Файєрберд. Кевін тільки і зміг що здатись.

Кайл вистрибнув з Мустанга, зброя витягнута.

– Поліція. Руки на авто. Джес, залишайся на місці, – додав він, коли вона відчинила двері.

Кевін, здавалось, знав порядок. Покірний, він поклав руки на дах Файєрберда і розсунув ноги. Кайл швидко обшукав його, потім заховав зброю під куртку.

– Добре, Ви можете обернутися, пане Ґілпатрик.

– Я нічого не зробив, чоловіче, – почав він, але Кайл змусив його замовкнути поглядом, що, напевно, зміг би заморозити розплавлену лаву.

– Просто вийшов на прогулянку о другій ночі?

Через те, що не було ніякої небезпеки, Джес вийшла з авто. Здивований Кевін витріщився на неї.

– Кому Ви дзвонили? – Кайл спробував запитати ще раз.

– Не Ваша справа.

– Кевін, Кевін, Кевін. Записи телефонної компанії перевірять номер, що Ви набирали. Сестра Джес буде свідчити щодо того, що Ви сказали. Чи Ви знаєте яке покарання за надокучливе переслідування?

Обличчя Кевіна зморщилось.

– Я був тільки… – Він заридав. – Я тільки хотів, щоб вона розповіла, куди поділа тіло, оскільки він може мати пристойні похорони.

Кайл оглянувся на Джес.

– Ти хочеш заявити на нього, так?

– Так. Ні, постривай. – Вона підійшла до Кевіна, і наблизилась так, поки майже не ткнулась носом йому в підборіддя. – Я не буду заявляти, якщо ти повністю зізнаєшся, Кевін.

– Повністю зізнатися в чому? – запитав він зухвало.

– Де ти переховуєш Тері?

– Цим я і цікавлюсь.

– Послухай, – сказала Джес, – цей розіграш тривав досить довго. За це не варто бути заарештованим. Я знаю, що ти переховуєш його. І коли ми знайдемо його, то твоя дупа буде також в зашморгу. Змова. Шахрайство. Брехня поліції.

На мить пильний погляд Кевіна схибив. У ту частку секунди, Джес дізналася поза будь-яким сумнівом, що мала рацію.

Потім його обличчя зробилося твердим.

– Ти називаєш вбивство розіграшем? – Він плюнув у Джес, і вона відскочила саме вчасно, щоб уникнути бути вціленою.

Кайл схопив за руку Кевіна.

– Добре, досить, Ґілпатрику. Ще одна така дурня і я тебе заарештую, чи хоче того Джес, чи ні. – Він звернувся, до Джес. – Ну, що?

Вона замислилась на мить.

– Відпусти його, якщо він той, що вирішив тягатися з Тері. Знаєш, Кевіне, якщо ти сподіваєшся на прихильність від нього за допомогу одержати реванш наді мною, то будеш розчарований. Він ніколи не буде твоїм кращим другом. Він буде використовувати тебе так, як він чинить з кожним.

Знову вона побачила найкрихітний проблиск вагання в очах Кевіна перш, ніж той відвів погляд від неї.

“Ти мій,” – думала вона самовдоволено. Рано або пізно Кевін зрозуміє, що вона мала рацію, і він здасть Тері. Звичайно, це не допомагало їй зараз.

– Джес, – сказав Кайл, – будь ласка убери своє авто так, щоб пан Ґілпатрик міг звідси уїхати.

Вона була більш ніж щаслива. Тепер, коли підйом збудження розсіювався, вона почувалася як вичавлений лимон. Усе, що вона хотіла, це дістатися дому та піти спати.

– Ставай прямо там, з іншого боку мого авто, – сказав Кайл тоном, що не виносив жодного заперечення. – Я ще з тобою не закінчив.