Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”



бет4/15
Дата07.07.2016
өлшемі1.47 Mb.
#182139
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Глава 4
У Кайла все стискалось всередині, коли він дивився крізь двобічне дзеркало, в той час, коли в приміщенні для допитів Біл Клуїс словесно мучив його підозрювану у вбивстві. Навряд чи Кайл не був так же само жорстким до неї, коли робив допит. Різниця була в тому, що Клуїс, здавалось, насолоджувався скрутним становищем своєї підозрюваної.

– Я й гадки не маю, що трапилось з моїм ножем, – казала Джес монотонним голосом зі скромно складеними перед собою руками на спотвореному подряпинами столі. Вона майже не хвилювалась під час цього тяжкого випробування. Насправді її адвокат Марва Бабкок виявила більше сваволі ніж Джес, часто заперечуючи супроти Клуїсового невпинного дошкулювання запитаннями, коли вони почали повторюватись.

– І коли Ви вперше помітили його зникнення? – запитав Клуїс.

– Я не помітила. Мені сказали, що група обшуку бере мій набір ножів і навіщо.

– Ви – дуже охайна й точна людина – це справедливе твердження?

Вона на мить замислилась:

– Так.

– І Ви заходите до кухні… скільки разів на день?



– Можливо п’ять – десять.

– І все ж таки Ви не помітили, що ніж зник?

– Так. Я не готувала багато за останні кілька днів.

– Коли, Ви пам’ятаєте, що востаннє бачили того ножа, пані Робінсон?

Вона зітхнула.

– Я не знаю. Я навіть точно не впевнена, якого ножа немає. Я готувала курча пару тижнів тому, і користувалась ножем для зрізання м’яса з кісток з того ж самого набору. Якщо б якийсь з ножів тоді зник, то я, певно, це б помітила.

– Крім зрізання м’яса з курча, для чого ще Ви використовуєте ті ножі?

Настала багатозначна пауза.

– Ріжу на шматочки своїх колишніх хлопців.

– Джес! – сварилась адвокат. – Не час для сарказму!

– Овочі, – сказала Джес поквапливо. – Я готую багато салатів. Даруйте, але що Ви хочете, щоб я сказала? Насправді, чи це має значення, для чого я використовую ніж, якщо я дійсно не використовувала його у той спосіб, як Ви вважаєте, я робила?

– Я вважаю, що нам слід покласти край цьому засіданню, – сказала Марва. – Мій клієнт близький до виснаження.

– Амінь цьому, – пробурмотав Кайл.

– Тільки ще кілька запитань, – сказав Клуїс. – Ще п’ятнадцять хвилин, добре?

– Гаразд, продовжимо, – сказала Джес, важко опускаючись назад на свій стілець.

“Звичайно, Клуїс хотів би продовжувати,” – думав Кайл. Коли підозрювана була виснажена, це – найкращий час, щоб її викрити в брехні.

Коли Клуїс взявся за старе, Кайл стисло записав в своєму блокноті: “Цікаво, що вона не вигадала версію щодо ножа, як: ‘я його загубила дуже давно,’ або ‘я випадково зігнула лезо і мусила його викинути.’”

– Що ти тут робиш, Брансоне?

Голос позаду змусив його підскочити. Він повернувся й побачив лейтенанта Джона Ізлі, начальника відділу по вбивствам, що стояв поруч з ним й жував понівечений кінець ручки фірми “Bic”. Він кинув палити пару місяців тому і негайно збільшив на двадцять фунтів вагу, додаючи до свого уже значного обхвату. Окуляри в роговій оправі, коротка стрижка йоржиком та костюм з поліестеру, додавали трохи теплоти до іміджу Ізлі, проте не було більш кмітливого поліцейського в усьому відділі.

– Клуїс бажав, щоб я спостерігав за допитом, – відповів Кайл, повертаючи свій пильний погляд на психічно розстроєну жінку та її мучителя. – Він вважав, що я, можливо, зміг би виявити протиріччя в тому, коли я допитував її.

– І?

– Нічого. Вона чудово володіє собою сьогодні, спокійніша ніж тоді, коли я розмовляв з нею.



– Володіє собою? А що щодо цього моменту “ріжу на шматочки своїх колишніх хлопців?”

– Це було вперше за чотири години, що вона сказала щось незвичне. Або вона каже правду, або вона – зухвала хуліганка.

– За що ти голосуєш?

Кайл піджав губи.

– Не певен.

– Постривайте, – сказала Джес, коли Клуїс почав закривати свій блокнот. – Ще є дещо.

Вона обмінялась потайливим поглядом з Марвою, яка просто заплющила очі начебто молячись про терпіння.

Кайл подався уперед.

– Це б могло бути цікавим, – сказав Ізлі, повторюючи думки Кайла.

– Так, пані Робінсон? – сказав Клуїс зі своєю псевдо ввічливою посмішкою. – Вам щойно пощастило дещо згадати?

– Ні. Це дещо трапилось вчора вночі. Мій адвокат не хоче, щоб я розповідала про це, але я вважаю, що Вам слід знати. Мені телефонували вчора вночі. Якийсь блазень.

– Продовжуйте.

– Той чоловік сказав, що він Тері. Він говорив дивним голосом, й запитував мене, чому я його вбила, де я сховала тіло.

Клуїс навіть не робив нотаток, але Кайл записав.

– І що, – запитав Клуїс, – Ви відповіли?

– Я вважала, що це кепська витівка, і обізвала хлопця й поклала слухавку. Але згодом я почала думати – чи міг це бути насправді Тері?

Розпалюючись тепер від теми, Джес подалась уперед, її обличчя стало більш жвавим, ніж було відтоді, коли вона прийшла в приміщення. Її щоки порожевіли, і очі заіскрились.

І Кайл тривожно засовався на стільці.

– Знаєте, – вела далі вона, – Тері любитель щодо розіграшів, як я Вам уже розповідала. І я подумала, хіба це не буде найбільшим розіграшем? Симулювання своєї власної смерті, потім підставлення мене в цьому? Телефонування мені, щоб познущатися?

– Навіщо йому так робити? – запитав зовсім недовірливий Клуїс.

– Щоб помститися мені за розрив з ним, за вигнання його з мого дому. Хіба Ви не розумієте?

Клуїс відкинувся назад на своєму стільці, підперши підборіддя складеними докупи пальцями рук.

– Ви сподіваєтесь, що я повірю, що цей чоловік, цей мерзенний чоловік, залишив би всю свою матеріальну власність, поцупив Ваш ніж, Вашу штору для душа, Ваш килимок, підкинув кров у ванну та пральну машину – все, щоб підставити Вас у неіснуючому вбивстві?

– Я не сподіваюсь, що Ви повірите в що-небудь, – сказала холодно Джес. – Я надаю Вам можливість. І коли це здається неправдоподібним, то Ви не знаєте Тері так, як я. Розіграш такого штибу цілком відповідає його характеру.

– Я буду, гм, мати це на увазі, – сказав Клуїс з ледве прихованими веселощами. Він встав і потягнувся. – Ви можете піти зараз. Я дам про себе знати.

Він не поспішаючи вийшов з кімнати.

– Ви мали рацію, – сказала пригнічено Джес Марві. – Він не повірив мені. Це – саме те, на що розраховував Тері – що ніхто не повірить такій божевільній розповіді.

За двобічним дзеркалом у Кайла в горлі перехопило подих.

– Здається, що Джес каже правду про той телефонний дзвінок блазня, – промурмотів він.

– Не будь таким наївним, – сказав Ізлі, все ще ховаючись позаду нього. – Вона знає, що є двобічне дзеркало. Вона знає, що інші напевне спостерігають за нею.

Кайл не хотів цьому вірити. Її переживання здавались занадто щирими, щоб бути якимсь продуманим удаванням. З іншого боку, у нього було трохи досвіду з іншими злочинними намірами, ніж п’яниці, наркомани та дрібні злодії, з котрими він стикався, коли був патрульним поліцейським. Його вся слідча діяльність була в розшуку зниклих без вісти.

У Кайла були численні можливості перейти до іншого відділу – крадіжка авто, крадіжка зі зламом, вбивство – але він вважав за краще залишитися там, де був. Знаходити людей було йому цікавим і вартим. Це була єдина ділянка поліцейської роботи, котра у більшості випадків приводила до щасливого результату – повернення у свою родину підлітка-втікача; виявлення місцезнаходження старої людини, котра пішла з інтернату і заблукала. Йому подобалось розв’язувати проблеми.

До того ж, це вбивство було чимось особливим. Він не думав, що був створений, щоб ловити вбивць. Навряд чи для нього було проблемою думати, що незнайомець міг убити. Хіба він не досить підозрював Джес перш, ніж почав її знати? Але коли доходило до підозрівання когось, кого ви знали, когось, кого ви починали любити, хоч трохи…

Як Меліса, дружина його колишнього партнера. Вдова. Він знав, що у цієї жінці була проблема з наркотиками, але відмовився бачити те насильство, що ховалось під її поверхнею. Тому що він знав її. Любив її. Бажав вірити тому кращому, що в неї було. А потім стало занадто пізно.

На щастя він не буде змушений хвилюватися про будь-який такий внутрішній конфлікт з Джес Робінсон. Як тільки він доповів про свої спостереження від допиту Клуїсу, то став офіційно звільненим від справи, й повернувся до своєї зручної ролі в розшуку зниклих людей.
У Джес боліла спина й горло від такої довгої розмови. Вона навіть не хотіла підрахувати, скільки годин той велетень-людожер Клуїс протримав її на тому незручному стільці, залякуючи її, поки не стало ясно, що вона втратить витримку.

Як це не дивно, але цей допит не здавався таким же болісним, як той, що у неї був з детективом Брансоном. Їй було відомо з самого початку, що Клуїс намагався загнати її у глухий кут, що істина й правосуддя були менш важливі для нього ніж перемога, одержання переваги над нею.

Але коли вона вперше зустрілась з Кайлом, то відчула чоловіка, котрий шукав істину – жорсткого, коли мусив бути таким, але не мстивого. Так що, його брутальні запитання відчувались більш як зрада.

– Що зараз? – вона запитала Марву, як тільки вони стали на самоті в безпеці у ліфті.

– Ми відчайдушно намагаємось знайти того Вашого невдаху колишнього хлопця. Чи Ви насправді думаєте, що він живий?

– Цілком впевнена. На всій цій інтризі крізь відбитки пальців Тері.

– Чи є у Вас кошти найняти приватного детектива?

– Марва, у мене навіть немає грошей, щоб Вам заплатити, – сказала роздратована Джес.

– Не переймайтеся цим. Ми це вирішимо. Це – безпрецедентна справа, і якщо я Вас витягну, то від реклами мій телефон буде дзвонити безугавно. Це буде достатньою оплатою. Але приватний детектив бажає готівку авансом. А що стосовно родичів? Батьків?

– Боюсь, що я вже витратила їхні кошти своїм попереднім захистом в суді в Массачусетсі.

Марва похитала головою.

– Боже милий! Для маленької білявої дівчинки з передмістя, Ви напевно знаєте, як потрапляти в пригоду.

– Ви хочете сказати, що я знаю, як вибирати чоловіків, – сказала Джес. Ліфт відкрився на першому поверсі, і Джес почала виходити, але Марва її зупинила.

– Мм мм. Репортери, чекають неначе стерв’ятники.

Двері знов зачинилися.

– Я проведу Вас таємним запасним маршрутом.

Досить впевнено Марва повела Джес нагору до другого поверху, по кількох темних коридорах і вниз по тьмяно освітлених сходах. Вони пройшли в двері, відзначені тільки для службового персоналу, і закінчили свій шлях в запасному виході біля сміттєвого контейнера. У полі зору не було жодного репортера.

Джес подивилась на контури місцевості і виявила своє місцезнаходження, потім спробувала згадати, де припаркувалася.

– Дякую, Марва. Я подумаю, що можу зробити, щоб набрати грошей для приватного слідчого й зателефоную Вам. Агов, я б могла розпродати домашні пожитки вдома та всі речі Тері!

Очі Марви розширилися, і вона схопилася за груди, начебто мала коронаротромбоз.

– Подумайте, дівчинко. Відтепер, кожен крок, що Ви робите, обмірковуйте, як він буде виглядати для присяжних. Зрозуміло?

Серце Джес стиснулось.

– Добре, – сказала вона, зазнавши справедливої критики. – Я знайду гроші десь в іншому місці.

Вони розсталися, і Джес попрямувала по автостоянці, усіяній анонімного вигляду автомобілями військового зразку й авто поліцейського відділу Канзас-Сіті. Була третя година – перезміна. Двері відчинялися й брязкали, запускались двигуни.

Вона не була впевнена, що змусило її зупинитись й зосередитись на одному конкретному напрямку, на одному конкретному високому чоловікові з чорним, як воронове крило, волоссям, з певною виправкою, що потребувало уваги, коли він йшов до невідомого місця призначення на автостоянці.

Вона пішла за ним, не знаючи чому.

– Детективе Брансон!

Він обернувся, і його брови злетіли вгору, коли її побачив.

– Пані Робінсон.

– Джес. Думаю, що Ви можете називати мене Джес, раз Ви більше не розслідуєте мою справу. Це правильно, чи не так? Я хочу сказати, що Ви залишили мене по справі про вбивство.

– Це правильно. Що я можу зробити для Вас? – він злегка розслабився, хоча його темно-сині очі залишалися насторожені.

– Я вважаю, що я... ні, не насправді. – Що вона хотіла? Запитувала вона сама себе. Чому вона стояла тут, як якийсь повний покидьок, тільки витріщаючись на його вродливе обличчя?

– У Вас є запитання? Я не можу сказати Вам нічого стосовно розслідування, але якщо у Вас є які-небудь загальні запитання стосовно процесу…

– Чи Ви знаєте будь-яких приватних сищиків, що працюють у борг?

Несподіване запитання здавалося, здивувало його. Він поклав руку на підборіддя у жесті глибокого замислення, що здалося їй перебільшеним. Гаразд, так, мабуть, було безглуздим запитувати. Хто міг докоряти їй за спробу?

– Не по ходу справи. Що Ви бажаєте розслідувати?

– О, це займе дуже багато часу, щоб пояснити.

– Я маю час. Я – вільний. Ви пообідали?

Обід! Вона навіть не снідала. Її вранці позитивно нудило від думки, що її піддадуть ще допитуванню. Раптом її шлунок відчув, начебто він міг би провалитися сам в собі, якщо вона в нього хоч щось не вкине.

Вона ледве не прийняла пропозицію, коли подумала про жалюгідний стан свого гаманця. Вона поплескала по ньому.

– Мені, напевно, краще піти додому й з’їсти бутерброд з арахісовим маслом.

– Я пригощаю, – сказав він квапливо.

– Чому?

Він знизав плечима, потім відновив ходу, коли дочекався, щоб вона пішла слідом за ним.



– А чому ні? Це не може якось підірвати мою репутацію, коли мене побачать з вродливою жінкою.

Вона дійсно пішла за ним. Її тягнуло до нього, навіть коли вона боялася його.

– А як щодо того, що побачать з підозрюваною у вбивстві?

Він знизав плечима знову.

– Якщо хтось і буде дивитися на нас не один раз, то можливо буде думати, що я пробую витягти інформацію з Вас.

– І – це те, що Ви робите?

Він відчинив двері в салон червоного Мустанга.

– Я не при виконанні службових обов'язків. Якщо Ви зламаєтесь і зізнаєтесь, то я буду зобов’язаний передати інформацію до належного начальства. Не виносячи цього, я не маю наміру бігти й розповідати Клуїсу про кожне слово з ваших вуст, якщо це те, про що Ви хвилюєтесь. – Він посміхнувся до неї.

І її серце, врешті-решт, відтаяло, тільки небагато навколо самого краєчку. Якщо б вона побачила ту посмішку хоч раз, коли він її допитував, то б старалася більше догодити йому. Це був дуже привабливий вираз, особливо на такому жахаючому чоловіку.

– Вам слід посміхатися більше, коли розпитуєте підозрюваного, – сказала вона, забираючись до його авто без подальшого коливання. “Якщо взявся за гуж, не кажи, що недужий,” – думала вона. – Особливо підозрюваних жінок. Вам би вони самі розповідали всю правду.

Він здавався злегка збентеженим її висловлюванням, можливо навіть спантеличеним. Він виглядав тепер, неначе вживав додаткове зусилля щоб не посміхатися, коли зачиняв двері з її боку.

Насправді це вона була тим, кого слід було збентежити. Вона не хотіла здаватися кокетливою, але, напевно, саме так він це сприйняв. Вона зареклась поводитися решту цієї зустрічі строго по-діловому. А яке саме діло вона з ним мала?

Вона хотіла розповісти йому про телефонний дзвінок – це було ділом. Клуїс або не думав, що це було важливим, або відкрито не вірив їй. Вона хотіла отримати чесну, професійну думку від кого-небудь, хто не був зацікавлений у її провині або невинності – кого-небудь, хто міг слухати неупереджено.

– Вам подобаються жирні гамбургери? – запитав Кайл, регулюючи вентилятори на авто так, щоб частина теплого повітря від обігрівача дула в її напрямку. Його особистий поліцейський сканер пронизливо кричав і тріщав, і він зменшив гучність.

– Звичайно. – “Жебракам вибирати не доводиться,” – міркувала вона.

– Таун Топік не дуже далеко.

– Звучить чудово.

Протягом короткої їзди вона обмежила свою розмову зауваженнями щодо лінії горизонту Канзас-Сіті, що повсякчасно змінюється й зростаючої популярності району з міським театром. Тільки коли вони затишно влаштувались в кабіні, оздобленій штучною червоною шкірою в безлюдному ресторані-закусочній Таун Топік, вона знайшла в собі мужність висунути свою нову версію про навмисне зникнення Тері.

– Я одержала дзвінок по телефону вчора вночі, – почала вона прожовуючи сосиску з сиром приправлену соусом “чілі”, що мала божественний смак. – О другій ночі. Думаю, що він був від Тері.

– Та ну?

Вона дослівно, як тільки могла, продовжувала описувати телефонний дзвінок:

– Голос був приглушений, неначе хтось поклав тканину на слухавку. Але це, мабуть був Тері. Він звучав як Тері – не так голос, можливо, як модуляція. Вимова. Підбір слів. Ви розумієте, про що я кажу?

– Звичайно, – сказав він. Він відкусив гамбургер й пильно дивився у вікно, начебто зачарований рухом, що відбувався повз них.

Потім її вразило те, що на протязі всього пояснення, він жодного разу не подивився на неї, око в око. І це не було його манерою. Він був своєрідним хлопцем з прямим пильним поглядом.

Вона пішла ва-банк.

– Ви вже знали про це, чи не так?

– Що змушує Вас це казати? – Але його обличчя злегка зашарілось, коли відповідав на її звинувачення.

– Ви спостерігали крізь двобічне дзеркало. – Вона витерла рот паперовою серветкою й кинула її на стіл. – Чому Ви дали мені волю робити це все довге пояснення? Чому Ви не зупинили мене? О, не має значення. Що я думала, вірячи, що у Вас, можливо є хоч крупиця розуміння? Ви, поліцейські, підтримуєте один одного.

Вона пустилася бігти прожогом з кабіни – невідомо куди – але він схопив її за зап’ястя.

– Почекайте. Будь-ласка. – Його захват був вільним, анітрошки не болісним. Проте, він викликав у неї потужну хвилю паніки.

Вона смикалась в усі боки.

– Відпустіть. Негайно відпустіть. Я знаю, що Ви сильніший за мене. Ви не повинні це доводити.

Замість того, щоб реагувати з гнівом, на що вона очікувала, він здавався просто збентеженим.

– Я не хотів заподіяти Вам боляче, а тільки зупинити Вас. Так, я спостерігав Вашу бесіду з Клуїсом. Я шукав протиріччя у Вашій версії, але не побачив жодного, і я так і сказав Клуїсу. Я на Вашому боці, леді, і я – майже єдиний хто на Вашому боці.

– Отже, Ви мені вірите? – Вона знала, що здавалась так прагнула слова підтримки, як щеня, щоб його погладили по голові.

– Тільки скажімо, що я дотримуюсь об’єктивності.

– А всі інші вже обвинуватили мене, – сказала вона сумно. Вона сіла знову скраю кабіни, готова до втечі, якщо буде потреба.

– Це – сенсаційна справа. Детективи та окружні прокурори роблять кар’єри на таких справах, за умови, що вони розкриваються. Зрештою, кожний хоче добратися до істини. Тільки, деякі з нас займаються цим трохи більш завзято, ніж інші.

Вираз відрази на обличчі Кайла указав точно, що він думав про методи Біла Клуїса.

Дивно, що маленьке невербальне спілкування змусило Джес відчути перший пробний зв’язок між нею самою та Кайлом Брансоном.

– Отже, якщо Ви спостерігали, то знаєте, що він не повірив мені про телефонний дзвінок. Він напевно забув про нього, як тільки вийшов з приміщення.

– Напевно.

– Ви вірите мені?

– Я не не вірю Вам. Але Ви маєте пробачити мені, якщо я не сприймаю на віру Вашу версію про його підставлення Вас у невбивстві. Це досить дивно.

– Як я розповідала детективові Клуїсу, якби Ви знали Тері, то зрозуміли б, що це – точно одна з його обурливих витівок, яку б він втнув. Але, так, я не очікую, що Ви сприймете на віру всю версію. Якщо б Ви тільки визнали, що в цьому є навіть незначна імовірність, я б почувалася краще.

Він кивнув.

– Я можу прийняти це в подальшому.

Її серце наповнилось надією.

– Отже, що мені слід зробити, щоб довести це? Я маю на увазі, що не можу собі дозволити приватного детектива, отже, я повинна з’ясувати, де заховався цей виродок. Що б Ви запропонували?

Він здавався трохи задумався над її запитанням.

– Складіть список всіх його друзів та знайомих, що Ви вважаєте, байдуже, який незначний той зв’язок. Отримайте їхні адреси. Проте, не телефонуйте їм. Вам буде потрібно з’являтися негласно.

– Ви маєте на увазі, просто їздити від будинку до будинку, сподіваючись випадково натрапити на нього?

– Якщо він живий, то мусить десь бути. Не бійтеся ставити запитання. Будьте брутальні, якщо Вам потрібно. Залякуйте. Постарайтеся зловити на слові того, хто поводиться уникливо або не буде витримувати Ваш пильний погляд – як Ви щойно зробили зі мною. З невеликими консультаціями та кількома довгими годинами Ви зможете стати своїм власним приватним детективом.

– Ви насправді думаєте, що я зможу? – Його поради її схвилювали. Він так швидко міркував. Чому вона не подумала про обхід будинків його друзів? В цьому було так багато сенсу.

– Якщо Ви вважатимете, що з’ясували, де він, не дійте самостійно. Він може бути небезпечним.

– Хто, Тері? – фиркнула Джес. – Я викличу поліцейських, потім сидітиму на ньому, доки вони туди не приїдуть.

– Він може бути небезпечним, – повторив Кайл, підкреслюючи кожне слово. – Ви самі казали, що він має потребу у втручанні психолога.

– Так, але…

– Якщо Ваша версія виявиться вірною, то він доклав багато зусиль, щоб завдати Вам шкоди, – нагадав їй Кайл, – і на мою думку він – дуже хвора людина. Він може бути небезпечним. Не недооцінюйте його. Не наближайтесь до нього самовільно. Викличте поліцейських. Пообіцяйте мені, що Ви зробите так.

Його глибокий пильний погляд пропікав її наскрізь і вона почувала себе немов шиш-кебаб на шампурі.

– Я буду почуватись дуже погано, якщо з Вами щось скоїться внаслідок дотримування всіх цих порад, що я надаю. Ви виступаєте проти того, хто потенційно небезпечний без будь-якого захисту, без будь-якої підтримки. Не ризикуйте.

– Гаразд, – погодилась вона, хоч як би вона не старалась, не могла уявити собі Тері як особу, схильну до насильства. Мстивий, мізерний, зарозумілий, але ніскільки не агресивний. Вона тремтіла більш внаслідок того, як Кайл дивився на неї ніж від будь-якого справжнього страху перед Тері.


– Біл, – сказав Кайл наступного дня, коли наблизився до робочого стола Клуїса.

Клуїс підняв очі.

– Що?

– У мене є цікава інформація по справі Тері Родіна.



Так, він обіцяв Джес, що не буде бігти знову до Клуїса з тим, що б їй не довелось йому сказати вчора за обідом. Але ж він не поширював плітки про якусь інкримінуючу помилку на слові, міркував він. Він розповідав провідному детективу по її справі дещо, що могло б допомогти виправдати її. І це була інша річ.

Клуїс слабко посміхнувся, так, як до шкодливого, але забавного собаки.

– Що?

– Я вважаю, що є гарна можливість довести, що Джес невинна.



Клуїс підкотив очі.

– І це – новина? Ти думав, що вона була невинна ще вчора.

– Так, ну, загалом, я ще більш переконаний тепер. Вона хотіла, щоб я порекомендував приватного сищика, допоміг їй знайти Тері – живого. Я не знаю, що Тері живий… – Кайл, безперестану думав про всю ту кров у ванні й мийці в будинку Джес, і гаманець та ключі під її матрацом – … але я думаю, що вона вірить в це. І я думаю, що дзвінок по телефону, про який вона тобі розповіла – справжній.

Якусь мить Клуїс виглядав збентеженим.

– Який дзвінок по телефону?

– Той дзвінок блазня! Хлопець, що сказав, що він Тері, й шукає своє тіло!

– А, це, – сказав Клуїс полегшено. – Чому вона не розповіла про це в першу чергу? Чому вона чекала до кінця опитування, коли її становище стало виглядати безнадійним? Це було останнє зусилля ввести сумніви у цю справу. Невдале зусилля, я б міг додати.

– Вона сказала, що її адвокат не хотіла, щоб вона розповідала про це, просто тому що це здавалося дійсно безглуздим.

Клуїс похитав головою.

– Не будь таким занадто наївним, Брансоне.

Це було вдруге за двадцять чотири години, що хтось обвинуватив його в тому, що він поводився наївно. Це не так, чорт забирай. Меліса Палладіа вилікувала його назавжди від синдрому рожевих окулярів. Він просто зважав на свідчення, враховував всі версії, всі можливості, дивився на справу з кожного боку. Це було те, що робив добрий слідчий.

– Отже, ти порекомендував приватного детектива? – запитав Клуїс, тільки зараз мало зацікавлений. Він схилився на стільці, перечитуючи якусь доповідь, а його живіт навис над паском. Господи, хіба будь-хто з цих хлопців з відділу вбивств не робить фізичних вправ?

– Виявляється, що у неї немає грошей, щоб заплатити приватному детективу, – сказав Кайл. – Отже, я розповів їй, як робити розслідування самою.

– Так? Я хотів би бути мухою на стіні, спостерігаючи за нею, як вона робить розслідування. Не змушуй мене сміятися.

– Але це – саме так, Біл. Комусь слід спостерігати за нею. Якщо вона доведе це до кінця – якщо вона насправді прикладе сумлінні зусилля, щоб знайти Родіна, хіба це не вкаже, що вона щира щодо цього?

Клуїс різко підняв голову, потім змахнув пасмо жирного каштанового волосся з чола.

– Ти що, пробуєш казати мені, як виконувати мою роботу?

Борони його, Боже, від зарозумілості детективів з відділу вбивств.

– Тільки дружня пропозиція. Якщо ти знайдеш хлопця живим, твоя справа розкриється.

– І я – посміховисько, – додав Клуїс. – Я не хочу знаходити його живим. Я хочу знайти його мертвим, і я хочу взяти його вбивцю. Ось моя робота!

Кайл відсахнувся від огиди. Це була позиція для співробітника поліції, щоб мати… побажання, щоб хтось вмер заради підтримки своєї власної репутації. Він думав зробити зауваження з приводу лицемірства всього цього, але прикусив язика. Біл Клуїс не був тим, на кого можна було б впливати. Після багаторічного перебування у цьому відділі, він не буде змінювати свого відношення до роботи.

Раптом Клуїс різко підвів голову.

Ти хочеш стежити за нею?

– Ні. Тобто…

– Постривай хвилинку, ти навіяв на мене чудову ідею, – сказав Клуїс, усаджуючись рівніше і відсуваючи доповідь, що читав. Вираз абсолютного натхнення наповнив його обличчя. – Мені здається, ти вже перебуваєш в гарних стосунках з кралечкою. Так! Ти міг би постійно бувати у неї після роботи, підлизатися до неї, поспівчувати їй, можливо змусити її довіритись тобі... довідатись, де вона сховала того клятого трупа.

– Ні, – сказав Кайл категоричніше. – Це не те, що я мав на увазі.

Джон Ізлі захотів саме тоді пройти повз робочий стіл Клуїса.

– Агов, Джоне, йди-но сюди на хвилинку, – сказав Клуїс. – Брансон тут щойно запропонував допомогти з розслідуванням справи Родіна. Думаю, чи можеш ти звільнити його від розшуку зниклих людей на декілька днів, можливо на пару тижнів?

“О, чорт,” – думав нещасний Кайл. Тепер його доля була приречена. Він буде допомагати або відновляти добре ім’я Джес... або кидати її на осуд за скоєння вбивства.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет