Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга

Але ти знаєш із досвіду, що передача й засвоєння інформації спричиняє самозміна (зміна своїх властивостей), що неможливо без енергетичних витрат. Інформація сама по собі бІнерна й містить у собі енергію (IV) — думку, що творить (Логос).

Але й Енергія бІнерна. Енергія несе в собі інформацію (V). Енергія не тільки творить і змінює, але й сама засвоюється.

Бінерність цих понять ти вже засвоїв, коли вникав у суть

поняття «інформація»: по-перше, інформація — це відомості,

передані один одному, по-друге, — це новизна у відомостях,

формуюча в тобі інформацію.

Перші п'ять Арканів пояснюють задум, велику Ідею творення. З п'яти Арканів легко скласти логічне рівняння Трійці (Всесвіту):

Для самого акту творення необхідно «або» — динамічний дозвіл парадоксу, поперемінність, хвиля, час, вибір (VI). Прадавні мудреці зобразили Трійцю (Ідею прояву) у геометричних символах: зірки  Давида, ключа Изиды (АНК, ключ вічного життя), динамічного кола « Ян-Инь» і верховного ієрогліфа Священної Книги Тота. Усі вони однаково гарні.

VI Аркан (час, вибір) — це четвертий компонент троїчності. Таким чином, біблійні шість днів творення — це алегоричний натяк на перші шість філософських доктрин, зв'язаних між собою в динамічну Трійцю.

Резюмуючи, можна вимовити начебто б безглузду, але із внутрішнім змістом парадоксальну фразу: «Єдине, роздвоївшись у троїчність, виявилося четверицею».

Даремно твердиться, що до серця не лягає. Читаючий, якщо не засвоїв — перечитай, перечекавши.

Сфінкс: «Хто ранком ходить на 4-х ногах, опівдні — на 2-х, а ввечері — на 3-х?»¹

Едіп: «Людина — у дитинстві, зрілості й старості».

А як би ти тепер відповів на загадку Сфінкса?

Ось перед тобою прадавня єгипетська картинка. Подивися на неї уважно. Вона глибоко символічна. У Сонця 22 промені-руки. На картинці 22 стовпці (Аркани) із прадавнім ієрогліфічним текстом. У лівому верхньому куті між XXII і XXI Арканами — Сонце. Це мудрий символ верховного бінера (0,XXI-XXII). У нижній частині Сонця зображений ключ життя¹ .

А от у нижньому правому куті розташований символ Трійці — перші шість Арканів (праворуч — ліворуч). Перші п'ять Арканів об'єднані фігурною дужкою. Чи не здається тобі, що прадавня символіка збігається із твоїми міркуваннями?

Розглянувши картинку, запалай упевненістю, що твоя думка рухає тебе в правильному напрямку.
Обдумай ще раз прочитане. Творець — це Інформація і Енергія. Якщо це твердження записати в алгебраїчному виді:

Т = І + Е,

те воно видасться вірним тільки на перший погляд, тому що не є логічно строгим. У логіці «і» означає логічне множення, тобто вимовлене твердження варто було б записати у вигляді:

Але Інформація й Енергія — бінерні поняття взаємопротилежної дії, які проявляються в Трійці поперемінно.

І в людині також. Енергія — з тебе, від тебе в назовні; інформація — з назовні, у тебе й у тобі.

І якщо в якийсь момент припустити, наприклад, Е = 0, те алгебраїчне вираження

вироджується в нуль і втрачає зміст. Тому «і» слід змінити на «або».

Крім того, Творець (Абсолют) — це те, що неможливо позначити, що не піддається ніякому визначенню й не може бути прирівняне ні до чого. Тому рівність слід замінити на тотожність (подібність). Ніщо не дорівнює Богові, але може бути подібним.

Логічно строго доктрина про Трійцю звучить так: Творець тотожний Інформації або Енергії² .

Усі ці міркування не є науковоподібним занудством і причіпками до слів. За допомогою дисципліни думки ти підходиш до наступного етапу розуміння.

Але ж у навколишньому світі нічого не повторюється. Усі унікальне й існує в єдиному екземплярі. Природа не визнає рівності, але тільки рівноцінність. Вона творить схоже (аналогію, тотожність, ідентичність, подобу, відповідність, подібність). Крім того, ще Платон відзначав, що кожній матеріальній речі відповідає її подоба (задум, проект) у духовному світі.

Першоверховний Закон Аналогії сформульований Гермесом у Смарагдовій Скрижалі.
Правильне, вірне без неправди й істинне те без сумніву: що те, що внизу й зовні, подібне до того, що у височінні й у глибині, і те, що в глибині й угорі, подібно до того, що внизу й зовні, — для виконання дива єдності. І подібно до того, як Єдине породило із Себе все, змінюючись, так усі речі в світі з одного інертного виникли середовища, за допомогою його змінювання. Батько його — Сонце, Місяць — його мати, виносив вітер <або дух; у грецькій мові те саме слово означало й «дух», і «вітер»> його в чреві своєму. Земля ж вигодувала його й плоть йому дала. Батько всього, що бачиш тут, Великий Діяч <Інформація>, Посередник сили <Енергія> є, і міць його повна й велика, коли сила його, проникаючи, наповнює землю. Зумій відокремити внутрішнє <інформацію> від зовнішнього <енергії>, тонке від грубого, з обачністю спокою, обережністю розуміння, з відвагою знання. Ця велика сила сходить із землі до небес, звідки знову вертається в землю, осягнувши в собі міць височіні й низинності. Так сприймеш ти славу перемоги над усім всесвітом, а тому морок і тьма залишать тебе. На цьому ґрунтується непохитність сили могутності, вона восторжествує над усім вищим , що панує, тонким, до тих пір непереможним і в той же час проникне все тверде й непорушне. Так створений світ. Звідси почерпнуті можуть бути чудесні таємниці й сили великі, спосіб чого також тут укладений. От чому йменуюся я Гермесом Трисмегістом, що володію трьома частинами Всесвітньої Філософії. Істинне те, закінчене й досконале, що я мовив про Діяння Сонячні (Цитується за книгою В.Шмакова)¹ .
Містичне розуміння сущого — це вміння бачити аналогії й схований зв'язок між подібним, що на поверхневий погляд видасться зовсім віддаленим і незв’язуваним. Усе єдине, взаємопроникаюче, взаємозалежне й взаємозв’язане Законом Аналогії.

Не буває невинних обрядів, містерій і лицедійств, клятв і діянь, заклять і думок, які не вплинули б на аналогічне у величезних масштабах і не обернулися проти тебе впливом об'єктивного Світу (Доля, Карма², Аркан VIII). Пожинаєш те, що сієш.

Натяк дійсному шукачеві знань. Бог творить дрібне й із дрібного більше, аналогічне дрібному за властивостями і принципами. Містичною мірою чинності Закону Аналогії служить правило золотого перетину.

І тепер ти близький до розуміння Принципу Замкнутості.

Що було раніше: курка або яйце? Тобі вже надоїла безперспективна суперечка про первинність матерії або свідомості. Одні говорять, що Всесвіт був завжди, інші визнають акт творення. Одні вважають себе нащадками мавп, інші взагалі відкидають еволюцію. На цій арені зароблено багато вчених звань. Хто ж правий?

Бог намалював замкнене окілля. Крапка на ній — людина — шукає початок і не знаходить, сперечається про первинність, і немає правих у безглуздому сперечанні.
Колись часу не було. Бог створив Світ миттєво. Час з'явився з народженням Світу ( простору-часу), у якому відразу ж заіснувало й минуле, і майбутнє. Це черговий парадокс для твого розуму, якщо ти ще не втомився.

До народження Світу часу не було. Значить був початок. Але в часу немає ні початку, ні кінця.

Простір-Час (Всесвіт) замкнуто, тобто не має ні початку, ні кінця. Але якщо він був одного разу створений, значить був початок.

До речі, російська Біблія починається зі слів « На початку...», але

єврейське слово «берешит» у точному перекладі означає — «в

принципі». Principia ― Першопричина (лат..)

Час не має форми. Але відчути його можна тільки спостерігаючи зміну (старіння) форми. І якщо форма — є уособлення (прояв) часу, то чи має все-таки час форму? Навколо одні парадокси.

«Усе повертається на круги свої», але нічого не повторюється. Минуле складається із зародків майбутнього, але в кожному зародку сконцентроване все минуле. Майбутнє в минулому й навпаки. Усе у всьому.

Змія має початок і кінець. Але ось вона закусила свій хвіст. Хвіст — є змія, але він усередині змії. Змія усередині самої себе. Минуле усередині майбутнього ( і навпаки). Всесвіт усередині самого себе. І якщо змія почне заковтувати свій хвіст, то згорнеться в крапку (скрутиться спіраллю).

Змій — символ часу, вічності й тимчасовості, безсмертя й смерті, замкнутості Всесвіту, ілюзорного обману матеріального Світу (Диявола), мудрості, спокуси й вибору (Аркан VI), кармичного круговороту. Змій — символ Принципу Замкнутості. У добіблійних міфах прадавніх народів різних континентів присутній змій. Змій — символ парадоксу.

Карма — є не що інше, як Принцип Замкнутості¹ . Роблячи зло проти іншого, ти робиш погано собі. Вірно й зворотне. Замкнутість самовідплати — «око за око й зуб за зуб».Судь-Ба(доля) — суд Божий.

У повсякденній суєті ти часто заганяєш себе в «зачароване коло» проблем, з якого важко знайти вихід.

Бог не карає тебе, а співчуваючи посміхається, коли ти нерозумно гризеш свій хвіст і волаєш від болю, що казна-звідки узявся. Дорікаючи Бога в бездіяльності, ти вимагаєш від нього скасувати Принцип Замкнутості й тим самим заради тебе знищити Всесвіт, а разом з ним й тебе самого. Волаючи до Бога, пом’ятай, що він у тобі.

Якщо ти незаслужено, як тобі здається, і невідомо від чого й від кого постраждав, винуватець відшукає себе сам. Горе йому. Не шукай. Не мсти.

Задовго до християнства східними й грецькими мудрецями висловлене найдавніше «золоте правило»: не роби іншим того, чого не прагнеш, щоб заподіювали тобі.

Нехай ти маленька й слабка людина, але ти потрібний, тому що на землі є багато істот менших й слабкіших за тебе, які потребують твого захисту. Робити добро можна просто, проходячи повз, не скривдивши меншого й слабкого
Хто знає, можливо крапля дощу на твоїй долоні — це твоя дитяча сльоза, що повернулася через багато років до тебе .
Ти дивуєшся, чому за миттєве життя або провину така неспіврозмірна відплата: вічне блаженство або нескінченні муки? Питання відпаде саме собою, коли ти усвідомлюєш поняття — Вічна Мить.

Бог єдиний. Але жоден фанатик релігійних «священних» війн не вважає себе повним ідіотом. Не бийся, як муха в скло, і не молися, лицедіючи, на площах, тому що Бог і Царство небесне усередині тебе й кожного твого близького. Цілячись у людину, ти мітиш у Бога. Стріляючи в Бога, ти вбиваєш себе.

До всякого, хто доволі навоювався волає пролита кров. І якщо ти репетуєш у холодному поті нічних кошмарів, знай — це і є пекло¹ твоєї підсвідомості. Сигнал тобі. І поки ти живий, у тебе є ще час і надія. Дій.
Все колишнє облітає, як осінні листи, і залишається лише оголена сутність життя. Сьогодення харчується плодами діяльності минулого й перетворюється в ґрунт для виростання майбутнього.

Ти моргнув оком, і твоя мить канула в безповоротне минуле. Минулого в навколишній дійсності немає. Тільки у твоїй пам'яті. Майбутнього ще немає. Сьогодення — ця мить (мить, нуль), що не має довжини; вогонь, що пропалює бікфордів шнур вічності. Отже, ніякої тривалості немає, а є тільки твоє почуття часу, який ти вільний розтягувати або стискати.

Що ж таке твоє життя в часі? Діяльність пам'яті. Щоб жити й розуміти, ти штучно розтягуєш мить сьогодення убік минулого, подорожуєш у віддалене минуле й намагаєшся зрозуміти віщі сни про майбутнє. Іноді де-небудь на вулиці тебе раптово осінює почуття, що все, що відбувається з тобою вже було.

Живеш пам'яттю. А де твоя пам'ять? У мозку блоку пам'яті не знайшли. Вона в підсвідомості, у полі, у душі, у духовному Світі, у Вічності. І зараз ти близький до розуміння Вічної Миті.

Цариця математики — геометрія — наука про форму, але не часу. Так що ж таке час, якого, як з'ясовується, начебто б і немає?

Час — це вибір, це «або» (VI Аркан), це те, що надає Трійці динамізм. І цей вибір («або», поперемінність) запускає механізм прояву пари елементарних часток. Тільки завдяки поперемінності існує матеріальний простір.
Енергія ( думка, що творить), хвилеподібно поперемінно перекидаючись туди-сюди, матеріалізує елементарну частку: то ліву, то праву. Ліву або праву. Поперемінно.

Матерія існує завдяки неодночасності. Для

подальших міркувань поки запам'ятай важливу обставину:

відчути й зрозуміти неодночасність (час) неможливо без

пам'яті (!!!). Усяка зміна (рух) визначається

порівнянням (вибір) нового й старого (у пам'яті).

Ось крапка рухається по траєкторії. Як просто представити її плавний рух. Але насправді вона послідовно зникає й знову народжується в кожному новому місці траєкторії. Не переміщається в нове місце, а народжується в ньому, зникши зі старого. Як кожний черговий кадр кіноплівки: спалахує й гасне. Від такої своєрідної телепортації створюється ілюзія плавного руху. Такий ілюзорний Світ (Майя).

Людина складається з елементарних часток. Коли вона рухається, вони телепортуються. Чи можлива телепортація людини повністю? Для цього треба досягнути резонансної одночасності телепортації кожної елементарної частки, з яких вона складається. А це означало б скасування інерції, тому що інерція — це і є відсутність такого резонансу. Зрозумівши це, ти тепер зможеш пояснити феномен НЛО.

Кожна матеріальна елементарна частка постійно вмирає й народжується. Мир — мерехтіння реінкарнуючих крапок.

Постійне зникнення й прояв елементарної крапки в тому самому місці можна було б трактувати як умирання старої й народження нової, зовсім іншої крапки. І в такий спосіб відкинути реінкарнацію.

Але при русі крапки по траєкторії, таке трактування стає не зовсім переконливою. Якщо в колишньому місці зникла стара крапка, а в новому місці з'явилася нова, то чому кожна нова крапка із завидною закономірністю проявляється саме на траєкторії, а не випадковим образом де-небудь? Що загального між усіма проявами крапок (крапки) на траєкторії? Ідея переміщення. Своєрідна реінкарнація ідеї. Вдумайся.

Розв'яжи для себе сам, чи задовольняють тебе ці міркування як доказ того, що перевтілення душ має місце.

У Матфея читаємо: «Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, що пішли за Мною, у пакибитії, коли...» і т.д.

Я говорю собі, зачувши темний слід

Того, що пращур мій сприйняв у прадавньому дитинстві:

- Немає у світі різних душ і часу в ньому немає!

І.Бунін
Що таке час? Час не існує, час є

цифри, час є відношення буття до небуття.

Ф.Достоєвський

Твоя душа (підсвідомість) — це загальне для всіх духовне Небо, духовний світ, сьомий вимір, «твердінь», інтерференційна картинка нескінченного інформаційно-енергетичного поля, у якому кожна його крапка містить у собі всю інформацію.

І для розуміння Неба ти проводив аналогію з голограмою: суцільна, прозора, що застигла «твердінь» подібна скляної пластинки з інтерференційною картинкою, а матеріальний Всесвіт ідентичний голографічному міражу (зображенню).

Іоанн Богослов внутрішнім поглядом бачив сьомий вимір: «І цей Сидячий виглядом був подібний до каменю яспису й сардису; і веселка навколо престолу, виглядом подібна до смарагду... І перед престолом море скляне, подібне до кристала...».

Уся черга подій минулого й причинно-наслідковий зв’язок майбутнього — усе це злите в єдиній застиглій Вічній Миті, по якій, як по грамофонній пластинці, голка (мить) твоєї пам'яті ковзає й читає твоє життя.

Іоанн називає це книгою: «І бачив я в десниці в Сидячого на престолі книгу, написану усередині й зовні, запечатану сімома печатками».

Разюче прозріння Ґете. З рядка з «Фауста»:

«Не торкайте далекої старовини,

Нам не зломити її семи печаток.

А то, що духом часу кличуть,

Є дух професорів і їх понять».

Але не думай, що все для тебе фатально неминуче. Вічна Мить гілляста багатоваріантністю шляхів-доріжок для твого вибору. У цьому лабіринті ти вільний. Усе твоє життя — це постійний вибір у малому й великому. І кожний твій розв'язок може стати доленосним. Не можна пасивно летіти на автопілоті в часі. Вляпаєшся. В ім'я майбутнього треба думати й працювати.

Зрозумівши суть Вічної Миті, ти тепер по-іншому й з подивом сприймеш текст «Слова о полку Игорєвє», «Боян бо вєщій,ащє кому хотящє пєснь творіті, то растекашітся мислію по древу <розгалуженням причинно-наслідкового зв'язку Вічної Миті>,сізим волком по землі,шізим орлом под облаки <автор «Слова» добре розумів аналогію того, що «унизу», з тим, що «угорі»>...

О, Боянє,соловію старого врємєні.Аби ти сія плкі <походи> ущєкотал <оспівав>, скача славію по мислєну дрєвію,лєтая умом под облаки,свивая слави оба поли сего врємєні <минулого й майбутнього ― обох половин сьогодення>,риша в тропу Трояню чрес поля на гори...»

Дивися, кожне слово б'є в мету. Зараз так писати не вміють.

Славію, слави ― з-лава ― лава ― пішохідний місток,

мостки; плавучий, живий міст, шеренга козаків. Тут слово

«слава» розуміється не в змісті прославляння, а ―

з'єднання. Троянова тропа ― тропа часу. В «Слові»

зустрічаються вираження: «століття Троянові» і

«на 7-м столітті Трояновому».

Вважається, що Єнох, Гермес і Тот — те саме. Ось цитата із книги Єноха: «Біг зірок і блискавок ніс мене <тунель у сьомий вимір>, а вітер <або дух> давав крила, і я прагнув до Нього — поки не прибув до стіни із кришталю, оточеної полум'ям. Минувши Божественний Вогонь <подолавши швидкість світла>, я наблизився до палацу, у свою чергу кришталевого... Його покрівля представлялася ніби шляхами зірок і блискавок <шляху причинно-наслідкової багатоваріантності>, усюди — херувими й полум'я всіх кольорів <те ж, що й Іоаннова «веселка» — інтерференційна картинка>; небеса рідкі й блискаючі...»

Вакуум — це не порожнеча, це область прояву найбільш потужних фізичних процесів.

У квантовій механіці результати експерименту описуються як імовірності різних виходів. Наш Світ існує в нескінченній кількості майже однакових версій (паралельних світів), які «записані» у вакуумі (Вічній Миті). При будь-якому вимірі спостерігач ніби розмножується — одна його копія переходить у світ з одним результатом експерименту, інша відправляється в інший світ, з іншим результатом. У такий спосіб особистість у духовному світі (вакуумі, «тверді») стає крапкою й нескінченністю одночасно¹ .

Наш розум не осягнув і сотої частки Істини про збудовання й різноманіття неймовірно парадоксальних світів. І в нашій свідомості схована надія, що простір-час, життя-нежиття, усе-ніщо не так примітивно просте, як бачиться. На щастя, надія нас не обманює.

Тепер повернися до міркувань про здвоєність у часі симетричного Всесвіту. Адже фізики говорять про порушення симетрії в слабких взаємодіях.

Під час дискусії із проблем симетрії Паулі писав: «Я не вірю, щоб бог був «слабким лівшею», і готовий тримати парі на більшу суму, що досвід дасть симетричні результати».

Уяви собі перед дзеркалом обертове ядро атома. Воно викидає із себе частки рівноймовірно в різні напрямки (наприклад, нагору й униз).Чи можеш ти відрізнити реальний процес від його дзеркального зображення? Ні. А тепер уяви, що ядро випускає частки переважно в одному напрямку. У цьому випадку зображення в дзеркалі ти відразу відрізниш від реальної події, тому що зміниться напрямок обертання стосовно частки, що вилітає, тобто «правий гвинт» перейде в «лівий». І якщо в часток, що вилітають, існує якийсь переважний напрямок польоту, це й стане свідченням порушення парності (симетрії).

Так міркували фізики, і на цьому принципі був задуманий дослід, який, як і слід було сподіватися, дав несиметричний результат.

Довідавшись це, Паулі писав: «...Починаю приходити в себе після першого удару. Це був удар не стільки тому, що господь віддає перевагу лівій руці, а тому, що він, якщо натиснути сильніше, з'єднує ліве й праве симетрично».

А що, властиво, відбулося? Хіба, покручуючи правий вус перед дзеркалом, ти й твоє дзеркальне зображення перестали становити симетрію? Тобі адже не спадало на думку своє відбиття в дзеркалі назвати «анти-я». І ти розумієш різницю між симетрією двох близнюків з піднятими правими руками й симетрією людини і її дзеркального відображення.

Тепер спробуй пояснити собі суть проблеми за допомогою лише просторової уяви.

Отже, енергія (думка), поперемінно перекидаючись вправо-уліво, матеріалізує елементарну частку. То ліву, то праву. Ліву або праву. Лівої не може бути без правої, і навпаки. Тобто дрібним «суверенним» матеріальним першооб’єктом є не частка, а дзеркально-симетрична пара, що існує переривчасто.

Маятниковоподібне перекидання енергії взагалі-то вірніше уявити собі не у вигляді маятника, а у вигляді обертового кола. Поклади на обертовий грамофонний диск сірникову

коробку й подивися на диск збоку, а не зверху. Тобі буде здаватися, що коробка робить коливання то вправо, то вліво.

І ось тут твій внутрішній опонент-фізик спробує заперечити тобі. Адже сірникова коробка (квант енергії), обертаючись навколо центру грамофонного диска, коли перебуває праворуч від нього, то рухається до тебе, а коли — ліворуч від центру, то віддаляється від тебе. Отже, вектор швидкості (і енергії) міняє напрямок (знак). А це означає, що квант енергії праворуч матеріалізує звичайну частку, а ліворуч — античастинку. Усі такі пари у Всесвіті не перебувають у резонансі, тобто у Світі упереміш перебувають частки й античастинки. Якби це було так, такий Світ давно б анігілював.

Сильний аргумент. Але де ж дзеркало? А справа в тому, що обертовий диск, якщо його подумки розділити навпіл, не є дзеркально-симетричним самому собі, чого прагли побачити фізики — автори експерименту. І жодному маятнику не вдавалося піти в задзеркалля.

Бог виявився дотепнішим. Він ухитрився зробити обертання дзеркально-симетричним самому собі. Тобто квант енергії робить обертальний (коливальний) рух не у вигляді окілля, а у вигляді вісімки (знак ∞). У цієї фігури крайнє ліве й крайнє праве положення мають такий самий напрямок вектора швидкості (енергії). Тобто усі «ліві» і «праві» частки по суті мають такий самий напрямок обертання.

Цей знак ( ∞). відомий давно. Можна подивуватися мудрості далекого предка, який давно розв'язав те, про що сперечаються кращі розуми XX століття.

Спробуємо розв’язати й цей світовий Парадокс. Ти задаєш собі питання про початок, тому що твій логічний приземлений розум звик мислити в рамках матеріальних категорій простору й часу. Ти легко розумієш те, що має форму, або те, що можна пояснити за допомогою прикладу (аналогії) уже знайомого тобі явища у фізичному світі. У своїй уяві ти будуєш модель (аналогію) у вигляді форми. Наприклад, атом ніхто не бачив, а планетарна модель атома — це тільки модель. Можливості людського розуму закінчуються на грані світових парадоксів.

Але ти в цій книзі вже прочитав, що в Царстві Небесному (духовному світі) немає ні часу, ні довжини. Немає там ні початку, ні кінця. Не існує там понять раніше й пізніше, ближче й далі, більше й менше, частини й цілого, земних понять причини й наслідку. Там усе єдине, усе злите в одне, усе відразу, усе абсолютно непорушне, усі вічне без початку й кінця, немає відстаней і понять зовнішнього й внутрішнього.

Якщо твоя свідомість подолає межі земного, тоді питання про початок відпаде саме собою. Але для цього треба навчитися мислити поза категоріями простору й часу.

У процесі пізнання світу людей з фізичних понять часу й простору синтезував поняття швидкості, тобто від вторинних, похідних понять зійшов до первинного, вихідного поняття.

«Бог є світло». Світло характеризується абсолютним поняттям сталості швидкості (м/с). Скільки не додавай до швидкості світла, вона не збільшиться; скільки не зменшуй від неї, вона не зменшується. Поняття швидкості світла абсолютне, початкове, вихідне. Це єдине абсолютне поняття роздвоюється на два відносні (матеріальних) поняття: простір (м) і час (с). Цими поняттями оперує твоя земна свідомість. Тому ти й задаєш собі питання про початок.

На передньому плані люди біля вітрини, у якій виставлені серед іншого картинки. На одній картині зображена мавпа на тлі руїн. Минуле людства, чи майбутнє, ...хто знає? Погляд сковзає вправо, і ти бачиш, що пейзаж, зображений на картині, плавно переходить у реальну дійсність. Картина усередині самої себе.

Картина — частина реального світу, але зображене в ній — є увесь світ. Частина в цілому, але ціле в частині. Минуле (майбутнє) у сьогоденні... і навпаки. Усе у всьому. Світ замкнувся.

Дивлячись на цей малюнок, ти нутром почнеш розуміти замкнутість Всесвіту.

Жираф прокинувся, відкрив очі й дуже здивувався: «Який незвичайний всесвіт. Де я? І скільки багато отут пережованого сіна. Навколо стирчать якісь шматки м'яса. Дай-но вкушу. Ой, боляче! Дивно, коли я кусаюся, мені боляче в животі. А ось щось схоже на чорну діру... або пуповину. Ану загляну туди».

Жираф просунув голову через власний пуп назовні й викликнув: «Чудеса, так адже це ж я!»

Тепер подумай, що є твоє земне життя.

Ліва півкуля мозку (XII) — раціональний розум, вивернута навиворіт свідомість, перевернутість пізнання від часткового до загального, перехресне керування правою стороною твого тіла, зовнішнє Я і логіка (Аркан XV). Підвішена вверх ногами людина — символ Аркана XII.

Ти можеш пити чай із Платоном і обговорювати з ним парадоксальний живопис М.Есхєра. Ти можеш прогулятися по парадоксальному лабіринту паралельних світів разом з Данте або політати з ним під музику Вагнера. Ти можеш ніжитися під ласкавим дощем пушкінських слів і милуватися градом Кітежем. Ти можеш усе.

Свій особистий Всесвіт «не від світу цього» ти створюєш собі сам. І ти в ньому хазяїн. Він може бути наповнений прекрасним змістом або завалений примітивним мотлохом торгаша. Він може бути світлим, або бути тобі особистим твоїм пеклом. Усе в тобі.

Якщо ти чого-небудь вартий, тоді й твій фантом інші люди оселять кожний у своєму світі. І тоді ти, як Бог, розмножуєшся в паралельних світах. Якщо ж ти став кошмаром для інших, тоді навколо тебе бездонна порожнеча, і твоїй всесвітній самітності можна тільки поспівчувати. Людина (душа) — інформаційна сутність. Якщо інформація деградує, вона перетворюється в ентропію.

Будівництво білків залежить від ДНК. Але ДНК не може утворюватися без уже існуючого білка. Це ще один привід для замкнутості сперечання про курку або яйце.

Приблизно 2000 ферментів необхідно для життєвих процесів клітки. На кожний фермент треба відвести не менш 15 місць розташування конкретних амінокислот для відповідної біологічної функції. Імовірність випадкового одержання потрібної комбінації шляхом пробних комбінацій рівна 1/1040000, тобто практично дорівнює нулю. Так Ф.Хойл і Ч.Віхрамасінгхе спростували догмат про випадкове зародження життя.

Виявлення в Космосі органічних молекул — «сировини» для хімічної еволюції, наявність у метеоритах амінокислот, вуглеводнів і інших вуглецевих з'єднань, разючі відкриття того, що еволюцією не керує випадок, а вона рухає сама себе, — усе це переконує в тому, що життя — не унікальне земне явище, а загальнокосмічна закономірність.

Еволюціоністи стверджують, що мутації (помилки в послідовних реплікаціях) є двигуном еволюції й різноманітності життя. Але нагромадження помилок завжди приводить до деградації інформації, і ніякий « природний добір» нічого не поправить.

Ти можеш покласти в таз деталі м'ясорубки й трясти його вічно, але м'ясорубка сама по собі не збереться.

Живий організм може жити тільки в біосфері. І без достатньої кількості особин (популяції) будь-який вид приречений на вимирання. Не по парі створювалася кожна тварина, а « по роду їх», тобто цілими популяціями.
Особливість будови ДНК дала можливість припустити, що генетичну інформацію кодують трійки основ. Ці основи стали позначати початковими буквами: А (аденин), Т (тимин), Г (гуанін) і Ц (цитозин). Кожна буква генетичного коду зображується хіміками у вигляді шестикутника.

Згадай Іоаннове Одкровення: «...І навколо престолу чотири тварини, наповнені очима попереду й позаду... І кожна із чотирьох тварин мало по шість крил навколо...»

Кожна основа (буква) складається з комбінацій усього лише чотирьох елементів: вуглецю, водню, кисню й азоту (чотирьох магічних стихій: «землі», «води», «вогню» і «повітря»).

Згідно з розрахунками виходить, що код повинен бути потрійний для того, щоб чотири підстави А, Т, Г, Ц могли зашифрувати біосинтез білків із двадцяти амінокислот. І Арканів ( без бінера 0, XXI-XXII) двадцять. Дивний збіг?!! Але це «збіг» дуже точно виражається прадавнім верховним ієрогліфом Священної Книги Тота.

Ікосаедр — найцікавіший з п'яти можливих правильних багатогранників¹ — має 12 вершин і 20 граней-трикутників. Ікосаедр відповідає магічній стихії «вода». Якщо на поверхні кожної грані намалювати зображення Аркана (з 1-го по 20-й), то вийде філософський гадательно-медитативний інструмент. Кожний Аркан сусідить із трьома іншими.

Якщо припустити усередині (у центрі) ікосаедра ще одну вершину й з'єднати всі вершини багатогранника прямими лініями, то ти одержиш фігуру з 13-ма вершинами й 40 трикутними гранями. Ось чому основній букві-матері — М — XIII Аркану — відповідає число 40. Осіріс — уособлення ідеї реінкарнаційної переривчастості існування у проявленому світі. У багатьох мовах слово «пам'ять» має корінь «мэм». Поняття «пам'ять» і «смерть» поруч. Memento mori (лат.)² .

До одній кулі можна притулити не більш 12-ти куль такого ж діаметра. Разом — 13. З'єднавши центри куль, одержиш икосаэдр. Навколо Христа було 12 апостолів (з ним — 13). Навколо тебе 12 знаків зодіаку, 12 місяців; 12 цифр на циферблаті твого годинника. XIII Аркан символізує кармічну круговерть смерті й відродження. Звідси й походять марновірства із приводу числа 13.

Якщо мати на видноті, що кожна вершина ікосаедра сама собою бінерна, те отримаєш 24 вершини, а в центрі багатогранника ще одну подвійну. Іоанн бачив престол із Сидячим, поруч із ним Агнця, а навколо 24 старця.

Біологи визначили, що так званий сферичний вірус має форму ікосаедра.

Ти можеш розкреслити глобус сферичними трикутниками так, щоб одержати ікосаедр. Повторивши геометричні вишукування авторів додекаедро-ікосаедрової гіпотези (Н.Гончарова, В.Макарова й В.Морозова), ти виявиш дивні збіги, аномальні зони, шви тектонічних плит і т.д.

За Законом Аналогії вірус містично тотожний Землі. Підриваючи де-небудь бомбу, розпалюючи війну або загативши ріку, ти створюєш новий різновид вірусу. І навпаки. Борючись із вірусом і змушуючи його (пристосовуючись до нових ліків) самозмінюватися, ти провокуєш де-небудь стихійне лихо або соціальне потрясіння.

Коли-небудь наука зуміє це довести. Але й зараз уже всім очевидна небезпека втручання в гармонію. От чому ти не знайдеш у цій книзі явних рекомендацій із практичної магії. Дивляться багато, так бачать мало.

«Земля, якщо глянути на неї зверху, схожа на м'яч, зшитий з 12-ти шматків шкіри <додекаедр>». Сказане Платоном за два тисячоріччя до багать священної інквізиції.
Вірус — інфекційна нуклеїнова амінокислота (ДНК або РНК), яка псує механізм синтезу клітини таким чином, що вона починає робити копії самого вірусу. Вірус — інформація в білковому конверті. Поміть, вірус сам не поїдає клітину й не розмножується. Вірус — це інформація, яка шляхом «агітації» змушує клітину «добровільно» повторювати саморуйнівну ідеологічну диверсію проти себе.

За аналогією із клітиною переважна більшість людей заражена вірусом ідеологічної пропаганди (суспільної думки).

Говорять: «Скільки людей, стільки думок». Це устояна омана так само неправильна, як і твердження про правоту більшості. « З мільйона кішок не складеш одного лева» (М.Шолохов).

Спектр «думок» обивателів невеликий, тому що складається з різних комбінацій тих самих ідеологічних штампів — «аксіом», що не вимагають доказів,і що не зазнають сумніву. Емпіричне й аксіоматичне мислення більшості в нетипових ситуаціях пасує. Далеко не всі володіють діалектичним мисленням, що дозволяє вирватися з кола звичних уявлень.

Не заражений ідеологічним вірусом той, хто самодостатній, незалежний і вільний духом. Воля — це щиросердечний стан. Волю не можна дати, завоювати, купити або подарувати. Істина робить тебе вільним. Воля досягається. Аристократ духу вільний, коли тіло його у в'язниці, і ніхто не може позбавити його духовної волі.

« Свобода слова недосяжна без волі духу» (Герцен). Не можна дарувати свободу слова тому, хто невільний духом, тому що це те саме, що вручити гострий меч біснуватому й пустити його в юрбу.

При свободі слова в кожного з'явилося право викрикувати все, що слина на мову принесе: ті ж пережовані штампи, тільки голосніше і ярісніше. І ось, ти позбавлений волі й права на тишу. Істеричний вереск і скрегіт зубів навколишнього світу впливає на тебе, стає тобою, твоєю суттю.

Чи знайшов ти себе в цій інформаційній давильні? Про що ти думаєш ночами? Чи думаєш?

Якщо одного разу гарненько задуматися, то досить швидко переконуєшся, що в голові немає ані єдиної думки. Уяви собі, яка була б тиша, якби люди говорили тільки те, до чого додумалися самі.

Ти сьогодні багато говорив. А тепер з виреченого тобою чесно відокрем своє від запозиченого й переконайся у відсутності або нікчемності думки. І не ображайся. У цьому ми всі схожі до смертної туги.

Не чи хотілося тобі завити вовком?

Не можна стосуватися ідолів: на руках залишається позолота

Флобер

Але щораз ідеологи влади ліпили з авторитету самих же Пророків нові кумири для поклоніння юрби. Для цього реальні біографічні події прикрашалися чудесами, небилицями й перетворювалися в містичну легенду. Автори писань ішли на повідку бажань юрби, що жадала дива. Більшого богохульства й блюзнірства над пам'яттю Пророків не придумати. Коли філософія опановує розумами, її перелицьовують в ідеологію, щоб раб, раптом прозрівши, не перестав бути рабом.

Думка Христа ошоломлююче проста й логічна. Якщо книжники й фарисеї залякали тебе страшним богом, який топить своїх дітей як кошенят і насилає прокльони й лиха, тоді ти — раб бога, який у тобі, раб свого забитого, марновірного, переляканого Я і земної влади. Але ти великий і внутрішньо вільний, коли розумієш, що Бог — наш Батько, Творець. Я — син Божий. І ти, і він, і вона — усі ми брати й сестри, усі ми рівні перед Богом. Але якщо ти — син Божий, тоді чому ти раб¹ якогось царя або багатія?

Христа розіпнули. А його навчання розпинають дотепер. Будду перетворили в ідола, а Мухаммеда — у прапор войовничої нетерпимості волі людського духу.

Люди чекають нового пришестя Рятівника. Адже знову розіпнуть.

Ідея щиросердечного порятунку в прадавніх слов'ян одержала вираження в

пастушачій, скотарській лексиці: урятувати (съпасти) — це ж, за

суттю, «пасти (домашню худобу)», тобто «опікувати й годувати».

потім — рятувальник, рятівник.

Слов'яни — найбільший етнос у Європі, неулаштований, посварений, розідраний і обікрадений іноземними «учителями» і своїми злодіями й дурнями. Ивани, що не пам'ятають споріднення. Ми — не молода нації, якої всього 1000 років, а народ з обрізаною пам'яттю.

Що ти знаєш про Русь? 1000 років тому нас обдарили грамотою, назвою «Русь», варязькими князями й зачесали грецькою релігією й культурою. А що було до того, дикість в постолах? Але тоді звідки узялася структурна розвиненість мови, звідки слова: «буква», «читати», «писати», «вважати», «книга» і т.д.?

Володимиру потрібна була державна релігія (ідеологія). І він зробив вибір між іудаїзмом, ісламом і християнством на користь візантійського православ'я. Веданту й буддизм він не розглядав. Чи не тому, що на Русі це було своє знайоме? Адже коріння половини споконвічних наших слів санскритського походження.

Прадавні слов'яни, як і сусідні фінно-угорскі й тюркські народи, користувалися рунічним складовим письмом (подібним брахмі² ). І були свої волхви (маги) і Посвячені у ведичну філософію, яку влада оголосили «поганою» і язичеською. Разом з нею стерли й історичну пам'ять.

Дотепер язичницько-християнське двовірство не переборене. Тому що неможливо забути те, що емігрувало в підсвідомість і живе в глибинних народних традиціях, звичаях і фолькльорних переказах.

Якщо ми забули своє минуле, ми приречені пережити його заново.
Кирило і Мефодій створили (??) слов'янську абетку в точній відповідності з Арканами Священної Книги Тота, ведично-буддійською концепцією енерго-інформаційної анатомії людини й з розумінням санскритсько-арійської кореневої основи слов'янської мови. Крім того вони вклали в алфавіт містичне розуміння Бога, душі, Всесвіту й біблійної містерії. Це стає ясним, коли опановуєш містичним зором. Хто зможе своєю свідомістю пройти далі, той навчиться чимало.

Знавець Каббали знає: ім'я Бога Яхве ( יהוה Йод-Хе-Вау-Хе) — можна записати числами 10-5-6-5. Але ж відношення 10/6 — золотий перетин. У слов'янській версії числа 10-5-6-5 означають — Iєse, що співзвучно з Ієзус, Ісус і латинським Jese. Кирило й Мефодій у традиції езотеризму закодували ім'я Христа в золотому перетині, тобто заклали ім'я Iєse у корінь слов'янської абетки¹ .

Кожному з 10 Божих імен (іпостасі, Сефіру — елементу каббалистичної «системи Сефірот») і кожному енергетичному центру (чакрі)² людини ( за індійсько-тибетською системою) відповідає точне позначення буквою, словом і числом. Причому, енергетична структура людини виявилася органічно сполученою з філософською схемою 32 шляхів Мудрості Божої, по яких був створений Світ, і по яких дух людини пізнає Вседержителя. Це наводить на думку, що Всесвіт, людина (життя) і, найбільш вражаюче, причинно-наслідкова варіантність історії створювалися Богом за однією і тією ж схемою (задумом). А простіше, від вибору шляху людини залежить стан її чакр і здоров'я. І навпаки.

До загального здивування недавно виявилося, що вчені до цих пір не мають точного і ясного визначення, що таке людина.

Перед тобою схема з реконструкцією задуму Кирила. На ній ти бачиш переклад езотеричного змісту Каббали на мову російських понять. Знавець відразу зверне увагу, що нумерація Арканів іде зліва направо, на відміну від каббалістичної версії (на івриті пишуть зправа наліво), і що по-іншому не можна, тому що тоді схема описувала б не людину, а його дзеркальне зображення.

Можеш назвати цю схему древом життя, Адамом Кадмоном, Атманом¹ — як тобі завгодно. Проникаючи в герметичну філософію, ти відкриєш езотеричний зміст у кожній букві (її накресленні, назві, значенні, звучанні), у розташуванні букв (і чисел), а також у словотворі. У самому алфавіті є підказки, які залишив нам Кирило, у тому числі ним зафіксовані джерела прадавніх народних (язичеських) повір'їв. А в слов'янській системі позначення чисел буквами (11, 22, 33,… 1P11, 2P12,… AQ21, AW22… і т.д.) закладений філософський зміст і сховані натяки для уважного дослідника.

Містичний зміст коротко пояснити навряд чи можливо. Початківцеві він недоступний. А підготовлений читач сам зможе впритул підійти до практичної магії. Помітний інтерес людей біля книжкових прилавків до всякої макулатури про «чорну магію». Вони наївно вважаються, що цьому можна легко навчитися. «Не прагни пізнати те, що занадто вище за тебе» (Екклезіаст, III, 2, за Вавілонським Талмудом).

Різні по силі й висоті звуки по-різному впливають

на психіку й фізичний стан людину. Зі звукополучень

індійські вчителі (гуру) зп відомими тільки їм правилами

складають ритмічні магічні формули (мантри).

Непосвяченому читачеві займатися самодіяльністю не

треба. Усяке експериментування може завдати шкоди.

Зумій порозмислювати над прадавнім символом, поманіпулювати числами (наприклад, повираховувати одне із одного числа, симетричні осі аналогії), помедитувати.

Хто бачить хай розуміє.
Півтори тисячі років тому слов'яни «прозивалися іменами своїми від місць, на яких сиділи». На території нинішньої Німеччини жили бодричі (ободріти), лужицькі серби (сорби), лютичі й слєнзани. Берлін називався Бранібором, Ельба — Лабою, а на острові Рюген у Балтійському (Варязькому, Слов'янському) морі стояв головний храм слов'янського бога Свєнтовла (Святовила, Свєнтовита, Святовита). Нинішню Польщу населяли поморяни, вісляни й мазовшани; Чехію й Словаччину — чехи, словаки й морави; Австрію — хорутяни; Болгарію — сім слов'янських племен; Албанію — ваюніти; частина Греції — сагудати; недавню Югославію — серби, хорвати, верзіти й драгувіти; Росію — словени, кривичі, радимичі й вятичі ( від братів Радима й Вятко « від роду ляхів»); Білорусію — полочани й дреговичі; Україну, Молдавію і північну. Румунію — тиверці, білі хорвати, волиняни (бужани), дуліби, древляни, уличі, поляни (русь) і жителі півночі ( навколо Новгорода Сіверського й Сіверського Дінця)² .

Перші відомості про слов'ян (гілки венедів) зустрічаються в 1-2 століттях.

Іноземні літописи свідчать про слов'ян, що жили на півночі Франції, у Данії, Бельгії, Голландії, на півдні Іспанії. В 648р. 5000 слов'ян поселилися в Сірії, а в 675р. уже 20000 слов'янських воїнів уклали спілку з арабським полководцем Мухаммедом. «Атлас Ісламу» свідчить про те, що на Сіцілії в Палермо більша й краща частина міста з портом була населена слов'янами й називалася Слов'янською.

Слов'янська мова була розповсюджена на величезному ареалі.

Подобаєт бо кормнику с грєбцамі єдіну мисль іметі , ащє лі распрю начнут імєті ,то погрязнєт корабль.( з «Великі четьї мінеї»).

(Належить керманичу і гребцям одну думку мати,бо якщо почнуть суперечку,то потоне корабель)
Як же слов'янська мова змогла жити й розбудовуватися на великому просторі без письма? Адже безписемні мови зазвичай швидко (за історичними мірками) дробляться на діалекти, розпадаються на безліч мов нечисленних народів і, нарешті, розчиняються в більш зручних, багатих синонімами, мовах.

«А слов'янська мова й руська — одне, тому що від варягів прозвалися руссю, а спершу були слов'яни. Хоча й називалися полянами <предки киян>, тому що в полі сиділи, але в них було слов'янське мовлення, а мова слов'янська єдина».

Раніше під словом «мова(язик)» дуже мудро мався на увазі народ, а не мовлення. Мови — народи, язичники — інші народи або, пізніше, простолюд язичеської (народної) віри. У цьому ключ розуміння історії. Літописець, стверджуючи: «А мова слов'янська єдина», розумів і єдність слов'янського мовлення, і етнічну єдність слов'янського народу.

За кров’ю й звір у спорідненні, за духом — тільки людина. У датчанина за кров’ю В.Даля читаємо: «Ні прозвання, ні віросповідання, ані сама кров предків не роблять людину приналежністю тієї або іншої народності. Дух, душа людини — от де треба шукати приналежність її до того або іншого народу. Чим же можна визначити приналежність духу? Хто якою мовою думає, той до того народу й належить. Я думаю по-російському».

Безліч прислівників (діалектів) і говорів не означає різномовність. Якщо люди розмовляють без перекладача, то говорять вони на одній мові. Діалекти оголошують як інші мови (народи) у сепаратистських цілях. Не підспівуй тому, хто фальшивить.
Новгород платив данину варягам, а Київ — хазарам (сучасний український тризубець — це дитя хазарського трьохріжжя). Балканські слов'яни роздиралися Римом і Візантією, а балтійські взагалі були винищені, розігнані й асимільовані германцями.

Кому платиш данину (податок), підданим того є. Іноземному цареві платити або своєму князьку, що відгородив тебе від сусідів національно-патріотичним тином, орачеві все одне. Заморочений смерд¹ вважав, що б'ється за волю не платити данину. Князь (політик) воює за своє право брати данину з одноплемінників і обкласти їх ревнивими заборонами.

«Немає нічого більш порожнього, аніж турботи про багатство» (Ф.Петрарка). Уся заплутаність політичної історії зводиться до боротьби рекетирів між собою. Влада — це конкретні люди. Сильний збирає землі. При слабкому із бруду народжуються нові князі. При цьому страждає орач, тому що йому вже не торгувати без границь і поборів.

Чи можна поділити матір між синами? Батьківщину й народ ділить цинічне жлобство. У словнику В.Даля слово «батьківщина» — означає рідня. Любить батьківщину й землю орач. Політик не (Родіну(Батьківщину)) любить, а себе в ній. Відтісни «патріота» від корита, і ти почуєш дисидентствуючий крик. Пригрій його, одержиш слухняного пса.

Вільно співає птах. Літає, де прагне. Ні плотів, ні в'язниць. Клітку придумала людина. І собі теж. Усю планету огородила. Моє! Чим вужча клітка, тим тісніше в ній сидіти.

Національна гордість — найдешевший вид гордості. Чим же ще пишатися не обтяженому інтелектом обивателеві? Адже так хочеться величі, портфельчик би міністерський, значок депутатський не зашкодив би, у генерали стрибнути б з єфрейторів, лауреатом би стати. Націоналістична пиха — це прояв прихованого розуміння своєї ущербності. І от духовний євнух починає розштовхувати високочолих жидів-очкариків, імперських москалів і інших кавказьких інородців, яких Бог призвав народитися на цій землі. Земля належить Богові й тимчасово орендується в нього людьми, які живуть на ній. І ніякий людець не має права виганяти їх і повідомляти себе господарем.

Німеччина важко перехворіла під час епідемії націоналізму. Звичайно носіїв цього ідеологічного вірусу небагато. Але саме вони найголосніше смердять і створюють затхлу суспільну атмосферу. Курс самолікування від власної дурості слід проводити з усією сумлінністю.

«Ніщо так не спотворює людську природу, як маніакальні ідеї. Якщо людиною опановує ідея, що все світове зло в євреях, масонах, більшовиках, єретиках і буржуазії і т.д., то найдобріша людина перетворюється в дикого звіра» (Н.Бердяєв).

Культура — це не загальна грамотність і не сума знань. Культура — прорив до світла. Чим більше народів, звичаїв, культур, мов і діалектів у твоїй країні, тем різнокольоровіше її духовне багатство. Думай, говори й пиши на тій мові, на якій прагнеш, і не звертай уваги на дрімучість політиків, що марне намагаються директивним насильством «виправити» твою підсвідомість. Вони думають, що частина може змагатися із цілим, але нема рації суперничати з мовою містечковому діалекту. Умій розрізняти дурість, навіть коли вона одягнена у фрак.
Очевидно, Кирило знав і відчував містичну мудрість слов'янської мови й зумів перевести її звучання на європеїзовані букви¹ . Але будь-які нововведення не бувають без втрат. Адже йому довелося розбивати склади на окремі звуки й позначати їхніми буквами. Кирило, очевидно, намагався звести значеннєві (магічні) втрати до мінімуму. Цим можна пояснити велику кількість лігатур і титлів у прадавньому письмі. Але ж ці знання зберігають складову традицію рунічного письма. Літерні позначення на прадавніх іконах наші предки розуміли без утруднення.

Проте, руські ( як і північноєвропейські) волхви ще 8-9 століть продовжували користуватися рунами, отже нові букви в чомусь їх не задовільняли. Залишки рунічного письма XIX-XX ст. недавно знайшли в Архангельській області. Без повсякденної підтримки повсякденним уживанням рунічний лист загинув, а з ним і прадавнє знання. Перекладати «язичеські» писання на кирилицю загрожувало багаттям. Темні й уривчасті відомості про дохристиянську історію й культуру слов'ян крупицями розкидане у фольклорі й звичаях.

«І прозвали Олега віщим < тобто ясновидющим і пророчствуючим>, тому що були люди язичниками й <тому> неосвіченими». І відразу літописець вставляє сказання про загибель Олега від коня свого. Тобто ніяких віщих нехристиян бути не може: така ідеологічна орієнтація ченця.

Але, написане «старими словесами» ( світською мовою), «Слово о полку Ігорєвє» говорить про зворотнє. Його автор-язичник, але не ідолопоклонник: він не кланяється «Тмутороканському бовванові» (ідолові на маяку). Автор називає віщого Бояна, солов'я «старого часу» (дохристиянського), онуком Велесовим, русичів — Даждь-Божими онуками, вітри — Стрибожими онуками (стрижі, очевидно, названі на честь бога вітру); згадує Трояна, Хорса, Діва, Карну, Жлю, а також чарівницькі здатності князя Всеслава. «Слово» просочене язичеською містикою прикмнт, повір'їв і аналогій.

Автор «Слова» згадує антського (східно-слов'янського) князя Буса, розп'ятого готами ще в 375 році (разом із синами й 70 знатними антами)², а XI століття називає 7-м століттям Трояна. Очевидно, автор веде літочислення не від різдва Христова, а від розп'яття Русі.

Слово «бог» має прадавнє дохристиянське походження від арійського складу «бха». У неслов'янських мовах цього слова немає.

Начебто чесний чернець через століття підказує: «Я змушений писати на ідеологічне замовлення, але ви у вірогідності засумнівайтеся».

Через 23 роки (після смерті Мефодія 6 квітня 885р.) богослужіння церковнослов'янською мовою припинилося, а учні Кирила з Моравії були вигнані.

Очевидно, Кирило винайшов все-таки глаголицю, яка була в ході в моравів і залишилася у вживанні тільки в хорватів-католиків, а кирилиця створена в Болгарії. Коли?

Але відбувається зворотне: неймовірний вибух грамотності на Русі.

Найдавніша збережена берестяна грамота відноситься до XI

століттю; бронзове писало для листа знайдене в шарі,що датується

серединою X століття, тобто до офіційного хрещення Русі. У далекому

від Моравії й Болгарії Новгороді знайдено понад 600 грамот.

Але розмова йде не про літературний шедевр київського митрополита

Іларіона «Слово про закон і благодаті...», не про «Повчання»

Володимира Мономаха й не про державні документи, а про масове

вживання письма(писемності) в побуті.

XI-XII століття. Пройшло якихось 100 років після винаходу грамоти. Тільки що хрестили Русь. Новгородці ( крім князя й дружини) не визнають християнства, але вже щосили (бояри, робочий люд, жінки й діти) пишуть на спрощеній ( без грецьких букв) мові. Пишуть на чому потрапило: на бересті, на воскових дощечках, на будинках, на посуді й іншому домашньому начинні, на ювелірних виробах, на інструментах і шевських колодках.

Пишуть побутові записки про борги й позови, про доручення, про бога Велеса, освідчуються в коханні й укладають шлюбні контракти. Серед записок є навіть виборчі бюлетені й звичайні товарні ярлики.

Де ж вони так стрімко навчилися християнській грамоті? Адже століттями народові утовкмачували міф про його споконвічну темряву й варварство, про необхідність кланятися кожному заморському прищеві.

Новгород був великим містом. В XIV столітті в ньому жило 400 тис. чоловік. В XVII столітті зовсім збезлюднів, у ньому було всього 850 людей. Порівняй, Київ на початку нинішнього століття нараховував усього лише 321 тис. жителів, а в 1866 р. — 64 тис.

Татарська навала відокремила Новгород від південної Русі й він ухитрився бути незалежним від Литви й Москви. В 1471 р. був завойований Іваном III і приєднаний до Москви.
«Хай розгориться серце твоє, і тіло твоє, і душа твоя до мене, і до тіла мого, і до виду мого» (Берестяна грамота XV ст.).

« Від Микити до Ульяниці. Побери мене, я прагну тебе, а ти мене. І про те свідок Гнат...» (Берестяна грамота середина XIII ст.).

« Від Гостяти до Василя. Усе, що мені передав батько й подарували родички, при ньому, і тепер, коли він взяв нову дружину, нічого мені не віддає, відлупив мене, прогнав і привів іншу. Будь люб'язний і приходь» (Берестяна грамота середина XII ст).

« Від Бориса до Настасьї. Як дійде до тебе ця звісточка, пришли до мене верхівця, у мене тут багато справи. Пришли мені сорочку, сорочку я забув!» (Берестяна грамота XIV ст.).

Якщо ти посміхнувся, виходить, тепла ниточка зв'язала тебе із предками. А від неї потеплішало в душі.
Водний шлях з «Варяг у Греки» забезпечив злиття європейської релігії, культури й писемності ( із Греції й Болгарії) зі Скандинавською державною організацією. Русь слід визначати як Скандовізантію, а не як Євразію. Східні й південні кочівники мало внесли в створення Русі. Русичі змішувалися насамперед з фінно-угорскими народами, яких розчинили в собі. Але був ще волзький шлях через Хазарию, описаний азіатськими мандрівниками.

Вважається, що назва «Русь» з'явилося в 862 р. від скандинавського племені русь, князів якого наші предки, громадяни Новгородської республіки, призвали на князювання до себе. Літописець пише:

«У літо 6367 <859 р>. Имаху <стягували> данина варязі із заморья на чюді <майбутні естонці> і на словенехъ, на мерь <угро-фінське плем'я> і на всехъ кривичехъ...