Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга



бет8/15
Дата03.07.2016
өлшемі4.28 Mb.
#173569
түріКнига
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15
І було в нього <Рюрика> два чоловіки, не родичі його, але бояри <не князівського тобто роду>, і отпросились вони в Царьград < з Новгорода — в найми до Візантійського царя> зі своїм родом. І відправилися по Дніпрові, і коли плили повз, то побачили на горі невелике місто. І запитали: «Чий це містечко?» Тамтешні ж жителі відповіли: «Були три брати, Кий, Щек і Хорив, які побудували містечко це і згинули, а ми отут сидимо, їхні нащадки, і платимо данину хазарам <приналежність до хазарської державності> ». Аскольд же й Дір залишилися в цім місті, зібрали багато варяг і стали володіти землею полян. Рюрик же тоді княжив у Новгороді».

У цьому літописному анекдоті кияни зображені, що не репетують про самостійність, а простацькими телятами, що не тримали в руках меч. Правда тут перекручена. Подібні літописні тексти, складені під політичне замовлення, лягли в основу вкоріненого міфу про споконвічну простоту, темряву, безграмотність і затурканість слов'ян. Сплячого лева розділили на слабких котів, яких продовжують стравлювати між собою й потішатися.

Пригожа краса сплячого вулкана. Але заспокоєння не дарує. Тому найпотужніші катаклізми починаються тоді, коли спокійне починає рухатися.
Цей біглий і поверхневий погляд на прадавню історію — усього тільки вийнята з розуму й підкинута тобі жменя натяків, ідей і припущень для твого обмірковування. Розбудовувати далі цю тему на папері не дозволяє внутрішнє гальмо. Не все, куди зайшла думка, можна озвучувати. Адже словами можна й пролити бальзам на душу слов'янофіла, і привести до шоку інших. А серед неготових до перевороту світогляду людей завжди легко прославитись фантазером і цим самим дискредитувати Істину. Не можна перегодовувати інформацією, тому що те, що не засвоюється, стає отрутою.

Тому треба надати можливість історикам і лінгвістам об'єктивно витлумачити й узагальнити вперті факти не заради бажаних начальству дисертацій, а в ім'я Істини. Тому що Ізіда (Софія) не вибачає зрадництва.

Будь для своєї думки мудрим полководцем. І, просуваючи своє військо по «уявному древу», не дозволяй собі захопитися, а, притримуючи спритність своїх думок, умій зупинитися й освоїти усвідомлену територію, розширити її, зміцнити фортецями фактів, редутами логіки й ровами тверезості. Якщо ти дозволиш авангардам твоєї думки занадто відірватися від тилів і основної армії світогляду, порветься «славіє»1, і твоя думка зайде занадто далеко, де заблудиться в шизофренічному лабіринті парадоксів, ілюзій і міражів «уявного древа».
Є більші країни: Росія, Китай, Америка й Індія. Є менші, але з більшими амбіціями. Боже, спаси народи від самообману боговибраності. Велич народу не в його чисельності й не в багатстві, а в культурі. І немає нічого трагікомічнішого за самозамилування мильної бульки. Боговибраність — мати вседозволеності.

Не прагла Рогніда виходити заміж за Володимира. І він побрав її

силою, напавши з найманими варягами на Полоцьк і вбивши її батька, князя

Рогволода, і двох братів. Просту людину за це назвали б

кримінальником. Але хрестителя Русі зарахували до сонму святих.

Історія народів — це історія лицемірства правителів, яким усе дозволено. Але коли в боговибраність починає вірити народ, починається трагедія. Виникнення цієї неправди можна простежити на прикладі історії зародження єврейського народу, якщо читати Біблію без туману релігійного пієтету.

З Харрана (сучасний Ірак) вийшло кочове плем'я Авраама (і Лота). Ходив Авраам «у Єгипет пожити там; тому що посилився голод». Пастухи Авраама й Лота «сперечалися» один з одним на споконвічній землі Хананеїв і Фарезеїв (Бут. 13:7). Нащадки Лота стали Аммонітянами (майбутніми недругами), а всю чужу землю Господь «пообіцяв» віддати Аврааму. В Авраама народився син Ісаак, якого він у припадку релігійного фанатизму ледве не зарізав. А далі починається фарс.

В Ісаака народилося два близнюки: перший — Ісав — «червоний увесь, як шкіра, кошлатий», а другий — Іаков — начебто б нормальний. Саме цей Іаков став прабатьком ізраїльтян. Із чого він почав? Спочатку хитрістю «купив» за сочевичну юшку право первородства в рідного брата. Потім шляхом обману одержав у сліпого батька благословення, після чого, напакостивши, утік на прабатьківщину в Харран до часу, «поки не вгамується лють брата». Далі, Іаков «поборов» самого Бога (!!!) і, сказавши: «Не відпущу Тебе, поки не благословиш мене», силою витребував у Нього благословення. Переможений (?) Бог нарік Іакова і його нащадків Ізраїлем.

Але брата боявся. «Позбав мене від руки брата мого, від руки Ісава» (Бут. 32:11). Але той «кошлатий» виявився шляхетнішим. «І побіг Ісав до нього назустріч, і обійняв його, і впав на шию його, і цілував його, і плакав» (Бут. 33:4). Ісав вибачив підлість. Від Ісава походять Ідумеи.

А що ж наш герой? Іаков, повернувшись із Месопотамії, осів бі міста Сихем, «який у землі Хананейскій» і купив частину поля. Але Сихем, «син Еммора Євсянина, князя землі тієї» полюбив дочку Іакова й «спав з нею». Виник скандал. Сихем по-людському пропонував: «Порідніться з нами... живете з нами... призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені: тільки віддайте мені дівицю за дружину» (Бут. 34:12). Ізраїльтяни зажадали від місцевих мужиків поголовного обрізання (!). Ті бідолахи виконали навіть цю вимогу (Бут. 34:24). Але коли вони від масової хірургії «були у хворобі», ізраїльтяни «сміливо напали на місто, і вмертвили всю чоловічу стать», розкрали все, «що було в місті, і що було в полі. І все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх побрали в полон, і розграбували все, що було в будинках» (Бут. 34:25-29).

Знову напаскудили. Знову Іакову із синами довелося втікати. «Бог сказав Іакову: устань і піди у Вефіль, і живи там; і влаштуй жертовник Богу, що з'явився тобі, коли ти біг від імені Ісава, брата твого» (Бут. 35:1).

Але й на цьому історія шкідливості «боговибраних» не закінчується. Адже дванадцять синів Іакова (дванадцять колін ізраїлевих) успадкували натуру батька. Позаздривши, брати кинули Йосипа в рів, а потім продали його Мадіамським купцям, караван яких ішов у Єгипет. А батькові збрехали, що їх брата розтерзав хижак.

Йосип був «сновідцем», тому в Єгипті швидко висунувся на головного чиновника по торгівлі й постачанню. «Йосип же був начальником в землі тій; він і продавав хліб усьому народу землі» (Бут. 42:6). «Бог поставив мене паном над усім Єгиптом» (Бут. 45:9). Природно, усі одноплемінники Йосипа дружно емігрували в Єгипет. «І оселив Йосип батька свого, і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон. І постачав Йосип батька свого, і братів своїх, і весь будинок батька свого хлібом, по потребах <ну прямо-таки комунізм> кожного сімейства» (Бут. 47:11, 12).

А далі (Бут. 47:13-27) ще веселіше. Біблія описує економічну реформаторську діяльність Йосипа. Скориставшись голодом « по всій землі», він здійснив лукаву приватизацію на користь фараона. Продаючи хліб, «Йосип зібрав усе срібло, яке було в землі Єгипетській й у землі Хананейській, за хліб, який купували, і вніс срібло в будинок фараонів». Рецепт старий. Йосип, як бачиш, став родоначальником банківського жульництва, що капітал концентрує. Потім Йосип скупив череди, землю й людей. «І народ зробив він рабами від одного кінця Єгипту до іншого». «І сказав Йосип народові: ось я купив тепер для фараона вас і землю вашу...» (Бут. 47:22). Не торкнув Йосип жерців і євреїв. «І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею...» (Бут. 47:27). Євреї стали дійсними хазяїнами Єгипту, і коли вмер Іаков, був «великий плач у Єгиптян».

Біблія стверджує, що обдурені єгиптяни шанували революційні перетворення Йосипа. «Вони сказали: ти врятував нам життя; так знайдемо милість в очах пана нашого, і так будемо рабами фараонові» (Бут. 47:25).

Цей біблійний економічний лікнеп твердо засвоїли масони всіх часів. А тепер оглянься й почухай потилицю. Сумовита повторюваність історії.

Привілеї євреїв минулися з воцарінням нового фараона. «І повстав у Єгипті новий цар, який не знав Йосипа» (Вих.1:8). Неможливо бути вільним серед рабів. Виривши яму єгиптянам, євреї самі туди потрапили. Тепер потрібно було емігрувати знову в землю Ханаанську, тепер уже «обітовану», жадану. Порятунок очолив Мойсей. А, єгиптяни, що дали недавно притулок, названі лютими ворогами. І з тих пор святкують паску — річницю звільнення від рабства.

Продовжувати далі нема рації. Усе те ж саме.

Жінка Хананеянка просила в Ісуса допомоги. «Але Він не відповідав їй ні слова. І учні Його приступившись просили Його: відпусти її, тому що кричить за нами. Він же сказав у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого. А вона, підійшовши, кланялася Йому й говорила: Господи! допоможи мені. Він же сказав у відповідь: не добре забрати хліб у дітей і кинути псам. Вона сказала: так, Господи! але й пси їдять крихти, які падають зі стола панів їх» (Мат. 15:23-27).

Читаючи це, чи не відчуваєш ти себе псом, що підбирає крихти з панського столу? Ісус зовсім не був інтернаціоналістом. Іудео-християнську громаду назореїв у Єрусалимі очолював після смерті Христа його брат Іаков — авторитетний ортодокс у питаннях іудаїзму. Назореї залишалися послідовниками закону мойсеєвого й поважали Ісуса не як бога, а як «чоловіка праведного» і пророка іудейського.

Християнство так і залишилося б національною релігією, якби не Павло і його послідовники. Нинішній світ сповідує паулізм(павлізм). Поступово склався іудео-християнський архетип. Усі повірили в боговибраність ідеологічно пануючого народу. І ось, мільйони християн і мусульман славлять у храмах іудейських патріархів і пророків, хоча в кожного народу були свої, котрих не пам'ятають. Усю найдавнішу історію людства звели до історії одного маленького народу. А своє коріння забули й цим самі перетворили себе в другосортних ізгоїв, що підбирають крихти.

При всіх зламах долі євреї зберегли себе, як найдавнішу націю, тому що не втратили священного писання й пам'яті.

Сила іудаїзму не в шкідливій циганщині, яка підноситься авторами Біблії, як щось богоугодне; не в націоналізмі, а в самій стародавності й філософській глибині писання. І головне — в езотеричному знанні самотніх каббалістів, що жили в убогості побуту й розкоші духу.

Новий Заповіт писався й редагувався в перші століття н.е. на основі таємного навчання Христа й езотеричних переказів. Ішла ідейна боротьба. Гностики прагнули відокремити герметизм чистої науки для еліти від примітивних вірувань юрби. Еллінізуючи християнство, вони створили струнку філософську систему. Але перемогла іудейська традиція зробити релігію доступною масам, а інші вірування обвинуватити в язичестві і єресі.

Бог один. Молитися «чужим богам» — за старих часів означало жити історією, проблемами, сподіваннями й правилами не твого народу.
Людство поступово переходить в епоху Водолія, хоча не завжди, коли кричить півень1, наступає ранок. «Щасливий, хто відвідав цей світ у його хвилини фатальні» (Ф.Тютчєв). Наступає час прозріння.

У нинішній переломний час очманілої фантасмагорії збожеволілого світу люди випробовують гострий недолік духовних основ і відчувають відсутність хоч якоїсь філософської опори, що пояснює ціль і зміст підмісячного театру абсурду, у якому кожний з нас щодня відіграє безліч ролей, тільки-но встигаючи змінювати маски. У швидкому калейдоскопі змінюються кумири й цінності. Усе рухоме й мінливе. І не всі витримують це мелькання перед очима. Одні впадають у мовчазний і неспроможний депресивний розпач; інші, закусивши вудила, скиглять, але мужньо сукають ніжками в безглуздій суєті виживання; треті тихо звіріють і заливають очі високовольтною люттю.

У пошуках змісту народ повалив у церкву. А там попи все поділили на конфесії й автокефалії2 . У міжусобній лайці за паству зникає святість. Легко бути священиком, важко бути святим. Христос виганяв торговців не тільки із храму кам'яного, але й із внутрішнього храму людської душі. Але ми так і не змогли вигнати із серця цього всесвітнього жлоба.

Думаючі люди по крупицях збирають зміст із різних релігій і філософських шкіл. Різними шляхами вони приходять до окультизму. Попит народжує пропозицію. І ось, перед тобою лежить море «писань» сумнівного змісту.


І тут тебе підстерігає небезпекА. Люди вважають, що філософія не відрізняється від уміння розумно й красиво говорити про все. Але нею не можна серйозно займатися без гарної освіти й тверезого, холодного, логічного розуму. Езотерична філософія надзвичайно складна тим, що вимагає підсвідомого, іноді ірраціонального, чуттєвого сприйняття з обов'язковим холодним душем розумової логіки й перевіркою всього й уся на відповідність відомим фізичним законам.

У стародавності далеко не кожний жрець досягав вищої посвяти. Тільки одиниці. Тому що за спробу влізти в таємницю, непідготовлений, нетренований, слабкий розум карається: «їде дах».

Ейнштейн, Спіноза, Кант, Фіхте, Гегель і т.д., як і великі поети, художники й композитори, були небагато зрушені убік шизотимності. Це норма — ознака геніальності. Але шукач Істини зобов'язаний відчувати в собі грань між божевільною гіпотезою й власним божевіллям. Ньютон і Ніцше закінчили шизофренічним психозом.

«Люди з «дефектом логічного відчуття» гарні в спілкуванні тим,

що їм можна безперешкодно висловлювати будь-яку дичину, вихлюпувати

будь-яке мутне вариво, що кипить у вас у голові, що ще не відлилося ні в

яку вдобноналежну форму. Тільки вони вас зрозуміють і оцінять. Вони

чудово розуміють неясне. Тут вони плавають як риба у воді.

З ними важко про що-небудь домовитися, зате можна добре провітрити

свої мізки» (В.Леві).

Ось тобі приклад фрази з однієї « агні-йогівської» писанини: «Розширена людська свідомість — абсолютна цінність у масштабі Космосу». На перший погляд — звичайна пафосна банальність ні про що. Але ти проаналізуй, чому ця фраза ніяк не вляжеться у твоєму розумі. По-перше, духовне (свідомість) автор порівнює з матеріальним (космосом). Як пісню зі стільцем. По-друге, масштаб — це відношення чисел або відстаней, у масштабі космосу все рівняється нулю, тому що ділиться на нескінченність. По-третє, абсолютна цінність () у масштабі космосу () рівна (/ ), тобто — невизначеність.

Так що ж сказав автор? Нічого, пшик. Книга, що полягає з абсурдних пшиків, починає поволі дратувати читача, отже, її текст виконує роль енергетичного вампіра. А самого автора вже чекає клініка.

Далі цей же « контактер-екстрасенс» оповідає про те, як він (свідомістю) літав до Оріона й був на планетах Альфа-Центавра й антиальфа-центавра, де спостерігав тамтешнє життя.

Перш ніж так брехати, подивився б хоч карту зоряного неба. Адже Оріон — не зірка, а сузір'я, у якому зірка, позначувана буквою , називається Бетельгейзе. А Центавр — не планета, а сузір'я — зовсім в іншій частині неба від Оріона.

Ціль цих шизофренічних «писань» досить прозаїчна — реклама себе й вербування шанувальників, учнів і пацієнтів. Звичайна боротьба за паству.

Не всі книги радують простотою, але від кожної вимагай чесності і ясності. Істина не боїться перевірки логікою. А найтаємніша таємниця в тобі, а не в книзі. Шлях до себе й у собі довгий і важкий1 .


«Є люди світу, важкі, без крил. Вони внизу возяться. Є серед них сильні — Наполеони пробивають страшні сліди між людьми, роблять сум'яття в людях, але все по землі. Є люди, що рівномірно відрощують собі крила, що й повільно піднімаються, що й злітають. Ченці. Є легкі люди, окрилені, що піднімаються злегка від тісноти, що й знову спускаються — гарні ідеалісти. Є з більшими, сильними крильми, що для похоті спускаються в юрбу й ламаютькрила. Такий і я. Потім б'ється зі зламаним крилом, спурхне сильно й упаде. Заживуть крила, злетить високо» (Л.Толстой).

У цьому немає зарозумілості. Дійсна гідність показності(випендрювання) не знає. Граф на людей дивився, як на рівних, а не знизу нагору й не зверху вниз. Так адже зручніше для шиї: не треба ані задирати голову, ані згинатися. «Дворянське почуття рівності з усім живучим» (Б.Пастернак). Це не парадокс. Від розфуфиреного пір'я купця аристократ духу відрізняється непідкресленою простотою.

Odi profanum vulgus. І якщо репетувати в порожнечі, надірвешся.

Ти зірвав квітку, і вона зів'янула. Ти впіймав метелика, і він загинув. Ти доторкнувся до дзеркала води, і воно покрилося брижами. Ти гидливо подивився на дитину, і вона знітилася. Ти голосно крикнув у лісі, і хвиля живого, переляканого трепету розійшлася навколо. І ти зрозумів, що до гармонії (краси) можна доторкнутися тільки серцем.

Краса — ступінь доцільності. Усе, що існує, для чогось потрібне, значить — доцільне, тому що є ланкою в космічній гармонії. Для Творця граціозний лебідь і мерзенна глиста однаково гарні.

Навіть найблагенькіша квітка, нахилиному до неї добре пахне. Так само й людна, наблизься, зрозумій, обов'язково знайдеш щось у ній гарне. Усе навколо — живе, тендітне й раниме. Скажуть про людину: у нього дурна посмішка, і вона на все життя перестане посміхатися. А що може бути дорожче за найчарівнішу людську посмішку.


Quo vadis. Камо грядеши.

Прекрасна вмита свіжість досвітньої тиші. Дитяча чистота, прозорість, спокій і гармонія. Але наступає день і цивілізація, що прокинулася, наповнює все гуркотом, смородом, сміттям і істеричним багатоголоссям.

І починається твій біг у нікуди по зачарованому колу в безглуздій суєті зміїного кільця. Ти в перших рядах. Зірко стежиш, щоб не обійшли й не затерли. Коли дух перевести. І що тобі слабкий писк роздавлених? Якщо встигнеш зостарітися, теж адже станеш плювком. По інерції ти живеш як усі, підкоряючись не тобою встановленим правилам. І твоє трепетне Я вібрує між вовчою голодною незалежністю й собачою ситою покірністю (Аркан XVIII).

Зупинися. Віддихайся. Вслухайся в ритм свого серця. Поки воно не надірвалося, подумай, куди тебе несе.

Ти стільки років прожив серед людей вовчої породи й все-таки не навчився вити. І поки ще не вимер. Але не скаржся на те, що ти весь покусаний. Адже ти також не один зуб зламав в когось.

А життя глузує з людей. І ти спробуй пожартувати... над собою. З деяких життєвих ситуацій хочеться вийти найпростішим способом — послати все до чортів собачих. Це ніколи не пізно, тому розумніше — неквапливо подивитися, чим закінчиться чергова комедія. Квапливість дурна. Зрештою, якщо подивитися на все усунутим космічним зором, усяка історія, що навіть затягнулася, — усього лише епізод і, не залежно від результату, корисний урок. Гарному погане на користь. І від стусана в зад іноді злітають. Але багато відразу ж круто падають і довго чухаються.

Згадай, що в тобі три Я. Твоє внутрішнє Я — подвійне, інформаційно-творче. Інформацію-то ти ковтаєш, але чи твориш сам? Не стільки споживаючи, скільки створюючи, можна пройти поріг посвяти. Але спочатку знайди й відкопай свій талант.

Кожний, пізнаючи, формує в собі інформацію. Хто більше, хто менше. Але це пасивне пізнання. Споживач не відрізняється в юрбі. Твоя індивідуальність росте тільки у творчості. А це — активне пізнання, прояв твого логосу — думки, що творить. Споживачеві треба пояснювати, а ти сам почнеш осягати й генерувати.

У хорі можна співати, але скопом(разом) не скласти нічого. Світ повний коментаторів, оцінювачів, мистецтвознавців, критиків і т.д. — людей, що не виростили собі крила, але, що судять про красу польоту. Твоє розмахування руками ще не означає, що ти вже летиш. Подивися під ноги.

Бог проявляється через одкровення геніїв. Без них ми нічого не зрозуміли б у цім житті. Вони завжди були творцями.

Бог — Творець. Наскільки ти богоподібний, суди сам.
Будь-який біль, підступництво,напасті,гнів

Подужаємо ми, озброївшись любов'ю.

Мікеланджело

Любов — це сліпа відданість, беззавітна

покірність, самоприниження; це коли віриш, не

задаючи питань, всупереч собі й усьому світлу,

коли всю душу віддаєш своєму мучителеві.

Ч.Дікенс

«Возлюби Бога й близьких». Старе й банальне, але... Кожний добре вміє любити себе. Багато вважають, що люблять рідних і близьких. Полюбити людство не вдавалося нікому. Ми «любимо» усе живе, щоб зарізати й з'їсти. А як возлюбити Бога? Як навчитися любити неуявлювану абстракцію, яку неможливо сформулювати? І чи сполучимо страх божий з любов'ю?

Спочатку розв'яжи для себе, що таке любов. Споживач неспроможний подолати свій егоїзм. Для нього любити — значить володіти. Тому безмовна любов заподіює йому страждання, з образою й гнівом відкидається, вгасає або перетворюється в ненависть. Але ж людина страждає зовсім не від любові, а від обмеження свого Я, від нездійсненого очікування нагороди за своє почуття, від своєї нездатності й невміння просто дарувати свою любов. Кожному приємніше брати, чим давати.

Не засмучуйся, якщо тебе не люблять. Можливо це тому, що не прагнуть суперничати із твоєю любов'ю до себе. Ти не любиш — ось проблема.

«Не бути улюбленим — це всього лише невдача, не любити — оце

нещастя. Сьогодні всі ми вмираємо від цього нещастя»

А.Камю


Неможливо на замовлення насильно закохатися й запланувати щастя. Не тому, що «любов зла», а тому, що вона — некероване щиросердечне таїнство. Практична людина звичайно запитує себе: « Чи ощасливить мене ця любов? Чи гідна мене партія? І що я із цього буду мати?» Але ж це питання звичайного самолюбства. Потім, з розрахунку продавши себе заміж (женившись), вона (він) розчаровано вчить своїх дітей того, що любов — вигадка поетів і зайве занепокоєння.

Так що ж має на увазі головна заповідь «Возлюби»? Любов — це зречення від себе. Любити — значить безоплатно віддавати себе, робити щастя іншому. Раніше на Русі закохані говорили один одному: «Я жалую(жалію) тебе». Спробуй змішати воєдино синоніми: «любити», «жалувати» і «співчувати». Так любить тільки Бог. Навіть мати любить дитя із прихованою надією на майбутню опору в старості.

Уяви себе, що самотньо летиш у безодні Космосу. Навколо порожньо. Нікого. Моторошно? А тепер уяви собі абсолютну самітність Космічного Розуму (Бога). Він любить тебе (і кожного), та так міцно, що всю свою душу віддає тобі без залишку в найбуквальнішому значенні. Любить сумирно, даром. Немає нікого, хто міг би Його зрозуміти й виявити відповідне почуття.

Ми ― невдячні Його діти, черстві егоїсти. Своєю нездатністю любити ми псуємо життя собі й близьким. Ми намарно згадуємо Батька, коли нам погано, для того, щоб дорікати Йому, плакати, клянчити, проклинати й заперечувати. Тисячоріччями все просимо й просимо, навіщось сунемо Йому гроші й жертвоприносини, намагаємося піддобрити Його, розспівуємо влесливі пісні й бурмочемо чергове спасибі. У самому слові «спасибі» (спасі-бог, урятуй-бог) звучить усе те ж прохання ( прось-ба,проси бога). Звертаючись до Бога, вірніше говорити «(благодарю) дякую» ( дарую-благо).

У слові «благо» ( б-лаго) теж чується «з богом ладити»1 .

Українське «дякую»2 і польське «дзенькую» із дзенькотом відскакують

від підсвідомості. Далекі твоїй підсвідомості слова «мерсі», «сенкью»3

Бог не чує.

Подумай, сподобалося б тобі, якби ти коханій людині віддав усього себе, усю свою душу, а він уважав би це просто твоїм обов'язком? Ні. Тому про свою богоподібність нам міркувати ще рано. «Подібне розуміє подібне». Читаючий хай розуміє.

Не потрібні Богу ані жертви, ані порожні слова. Він, як і твої батьки, прагне бачити дитя щасливим. Але хоч би хтось із нас поспівчував Йому й пошкодував Його. Адже навіть кішка вміє тебе жалувати, тебе — такого розумного й сильного царя природи.

Медитація. Спробуй мовчки, без слів, одними почуттями освідчитися в коханні й дяці Богові, який усередині тебе, і ближче якого нікого немає. Зумій порадитися Йому всією своєю суттю так, щоб защемило в грудях. Не проси нічого, крім прощення за свою черствість і дурість. Якщо в тебе вийде, ти миттєво відчуєш блаженну легкість, і світло засяє в душі. Усі внутрішні замки й ланцюги спадуть.

Так знімається біль. Так ти можеш зцілюватися. Нехай це буде тобі простим уроком магії вищої посвяти. Якщо відразу не вийде, не зневірюйся: просте не завжди виявляється таким уже простим. І прочитаний тобою зараз «опус» про любов — усього тільки спрощена схема. У житті усе складніше. «Не заохочуйте, заради бога, у нас на Русі думки, що можна чого-небудь добитися без навчання!» (І.Тургенєв).

Сьорбнуло безлюбов’я серце. Не горюй. І коли зустрінеш людину з болем в очах, помовчи й віддай їй всю свою теплоту.
Світ замішаний на любові. Світ створений Любов'ю. Світ тримається на Любові. Без Лаури й Беатріче не було б генія Петрарки й Данте. Ні лицарської шляхетності, ні поезії не було б без любові. Вона надихає й піднімає одних і валить у тьму інших. Усе в людині. Пташиний самець гордо витанцьовує, потрясаючи яскравим пір'ям. І людські пристрасті до багатства, слави й влади в остаточному підсумку зводяться до одній і тій же мети. У прагненні до неї людина буває гірше звіра.

Усе тлінне. Свіжість молодості блякне й зморщується, а від тілесної оболонки душі залишається шкарлупа. «Піднімися на пагорби зруйнованих міст. Пройдися по руїнах стародавності й подивися на черепи людей, що жили раніше й після. Хто з них був владикою зла, а хто з них був владикою добра?» Це сказане тобі 5000 років тому шумерським мудрецем. Ще не була написана Біблія, а в едемському межиріччі людина клинописом складала тобі послання:

«Скажи мені, друг мій, скажи мені, друг мій,

Скажи мені закон землі, який ти знаєш.

Не скажу я, друг мій, не скажу я.

Якби закон землі сказав я,

Сів би ти тоді й заплакав.»

Людина приземлена оковами свого Я. Земна любов розчаровує. Людину піднесену неземна любов окрилює. Яка людина, така й любов.


Щоб зрозуміти зміст, людина дивилася в небо й усередину себе. І бачила. І знаходила. І співставляла. І ставала мудрою.

Прадавній маг — це вчений, дослідник, філософ. Заснована на логіці, досвіді й доводимості, магія стала називатися наукою. Вільний дух переміг наклеп, догматизм і марновірство. Недоучена сірість також проголошувала себе магією, і, для утвердження себе прибігала до містифікації й шахрайства. У прагненні до світового панування Ватікан програв. Колишня велич випаровується.

«Якщо магія перебуває в руках церкви, вона не злочинна;

якщо вона в руках її ворогів — вона засуджена. Чудеса обох магій

однакові. Можна сказати, що чаклунство — це незаконне

чудо, а чудо — законне чаклунство» (А.Белецкий. Легенда про Фауста.

Записки Неофілологічного суспільства при С.-Пет. унив., вип. V-VI,1911-12 рр.).

У боротьбі із псевдохристиянством церкви наука збрела в матеріалізм. І ось, на стику віри й цинізму, як гриби після дощу, куди не глянь — суцільно «маги». Як і в середні століття, вони суперничають, самостверджуються й охаюють(обмовляють) один одного. Але хто з них у цій метушні обрадував учнів науковим відкриттям? Дрімучість новоявлених «адептів» відштовхує вчених від магії.

Серед остепенених професорів(професорів з ступенями) рідко зустрінеш ученого, серед генералів — полководця, серед викладачів — учителя, серед малювальників — художника, серед людей — Людину. Дійсний маг — така ж рідкість.
За кілька годин до смерті Я.Бьоме запитав свого сина Тобія, чи чує той небесну музику. Після негативної відповіді сина, він велів йому відчинити двері, щоб краще чути спів.

Монотонний скрип коліс прогулянкової коляски підказав І.Штраусу мелодію вальсу «Казки віденського лісу».

У хвилини натхнення поет чує вільний плин віршів і записує їх.

Періодична система елементів Д.Менделєєву приснилася. І тебе часто дивують сни з алегоричним символічним одкровенням. Будь уважний до себе. У сні ти можеш зробити наукове відкриття. У сні ти можеш неординарно сформулювати й тим самим розв'язати нерозв'язне завдання.

Багато з людей відчувають щось нереальне, бачать неземні явища, розмовляють із примарними сутностями, чують потойбічні звуки. Що це? Психологи називають це галюцинаціями (маренням, баченнями) — обманом почуттів, неправильним сприйняттям, що виникають без відповідного зовнішнього роздратування.

Наука вважає, що те, чим займається психологія й психіатрія, належить до категорії суб'єктивного. Галюцинація вважається ознакою психічного захворювання. Чи так це?

І так, і ні. Істина не терпить однозначних тверджень. Людина міркує про Істину, маніпулюючи своїми поняттями (словами й символами) про неї. Уява кожної людини створює її внутрішній світ. Часто цей світ повний марновірствами. Кожна людина бачить сни. Навіть найбільш практичний і тверезий скептик, якщо в нього вдивитися, живе ілюзіями. Solum certum — nihil esse certi. «Єдине достовірне, — що нічого немає достовірного» (Пліній Старший). Тому люди легко впадають у самообман, довірливі до всяких казок і міфів( у тому числі й політичних). Але в такому випадку кожному жителеві планети можна ставити діагноз.

Не усвідомлюючи нескінченність своєї душі, людина недооцінює силу думки. Сила впливу й самонавіяння настільки велика, що може викликати реальні хвороби (або зцілення) і об'єктивні зміни в навколишньому світі без зовнішнього роздратування одними внутрішніми ( тобто суб'єктивними) причинами.

Чи можна чітко визначити грань між містикою й реальністю, фантазерством збудженої уяви й здоровим глуздом більшості (юрби), психічною хворобою й здоров'ям, натхненністю генія й авантюризмом шарлатана? Такої грані немає. Якщо людина неадекватно орієнтується в реальності на шкоду собі й іншим — це хвороба, хвороблива відчуженість від світу. Людина йде (або ховається) усередину себе, у свій суб'єктивний світ, який плутає з об'єктивним, реальним Світом. Ось ця суміш реального й нереального, виявленого й невиявленого, саме і є те, що ми називаємо містикою. Не всякий розум витримує це роздвоєння. Шизофренія ( від грецьк. шизо — розщеплюю й френ — розум, думка).

Звичайно « здоровий глузд» (суспільна думка юрби) не розуміє «дивного». Мандрівний мандрівник адже теж для всіх дивний, відсторонений. Ніхто не прагне з ним няньчитися. Ох вже ці дивні примхи А.Ейнштейна, К.Ціолковського, С.Дали, К.Есхера, А.Тарковского, С.Параджанова, Ф.Фелліні. Діоген взагалі був зухвало дивним. У часи ортодоксального тупоумства інквізиції їх (нестандартних) напевно б спалили або сховали в психушку.

Блаженний1 — символ 0/XXI Аркана. Чи не нерозумно зубоскалити над блаженним (юродивим, дивним, блазнем, божевільним, дурнем)? Навіть Іван Грозний тріпотів перед ними.

Філософи, рано чи пізно вступаючі на шлях осягнення езотеричного знання, вважають, що таємниці містики (магії) знаходять своє пояснення в психології. Правильно, та не зовсім.

Багато знахарів, що проголосили себе практикуючими магами, дійсно виліковують своїх пацієнтів інформаційно-енергетичним впливом, якщо точніше, просто своїм авторитетом і вірою самого хворого. Суть їх діяльності можна звести до звичайної психотерапії. Таємнича (іноді моторошнувата) атрибутика покликана впливати на пацієнта й самого знахаря. Кмітливості й авантюрного артистизму «мага» нудний психолог міг би повчитися. І тут дійсно можливі «чудеса». Цілитель може своєю думкою (і словом) викликати легкий опік на тілі пацієнта навіть не прибігаючи до традиційної техніки гіпнозу. Але чуда ніякого тут немає. Така природа інформації. Сила інформаційного впливу пацієнта на самого себе велика. Але це ще не магія, а тільки переддень її.

Звичайно приходять до «мага» позбуватися від псування, пристріту, закляття і т.д. Найчастіше — це самовикликані страхом марновірні хворобливі прояви психіки. Якби було можливо кожному напівписьменному чаклунові так легко наводити «псування», життя людей перетворилися б у кошмар. Теперішнє псування здатне навести тільки висококваліфіковане зло. Але зло й мудрість несумісні. На ділі все зводиться до вміння налякати людину до смерті. А щоб мати владу над людьми, треба всіляко насаджувати марновірний світогляд. Це з успіхом роблять ласі до сумнівних сенсацій газетки й телебачення, прокручуючі фантастичний жах про вампірів і іншу погань.

Марновірна релігія дійсно стає опіумом для народу.

Теперішній маг таємно, у самоті (тут вплив впливу на людей виключений) здатний впливати на людей і викликати зміни плину подій в навколишньому світі2 . Мудрість впливає, не порушуючи гармонії, а розуміючи й використовуючи її закони, із старанністю ученого дослідника, відсутністю амбіційності й з гарною часткою самоскепсису. Маг не стане крутити колесо водяного млина, а розчистить заросле русло, пустивши в ріку рибу, що поїдає водорості, а донним мулом удобрить поле.

«У моїх очах гармонічно розвинута людина цінніша, аніж найвитонченіший формулотворець і систематизатор» (А.Ейнштейн).

В 60-і роки була модна наївна суперечка між фізиками й ліриками про те, хто важливіший й потрібніший. Односторонньо освічений «спец» подібний до флюсу. Холодному технареві не

осягти містики. Полум'яний гуманітарій полетить у шизофренію й буде плавати в астральних ілюзіях. Прикладів тому багато.



А як зуміти «відокремити внутрішнє від зовнішнього, тонке від грубого, з обачністю спокою, обережністю розуміння, з відвагою знання», рецепту немає. Завзятий і обережний шукач самостійно (учитель навряд чи допоможе) проходить хиткий і небезпечний самобожевіллям поріг посвяти. Без потужного інтелекту, багаторічної відокремленої підготовки туди краще не соватися. Ризик великий1 . Але й ціль висока.

Платон описав цікавий діалог Сократа із хлопчиком-рабом. Сократ керував ходом міркування, тобто задавав хлопчикові навідні запитання, на які той давав правильні відповіді й у такий спосіб розв'язав геометричне завдання. Цим діалогом Сократ довів безсмертя душі й неодноразовість втілення людини у світі. Адже хлопчик у нинішньому житті ніде не вчився, отже, його душа споконвічно володіла геометричними знаннями, а Сократ тільки допоміг йому згадати.

Тобто, якщо ми чого-небудь зараз не знаємо — це тому, що не пам'ятаємо; а навчання — є не що інше, як пригадування.

У наступні століття філософи стверджували, що Великі Посвячені від народження були адептами, тобто споконвічно знали все, і їм не було чому й не було чого вчитися. Ця омана кочувала із книги в книгу.

Так що ж довів Сократ за допомогою звичайного (зовсім не адепта) хлопчика? Душа кожної людини дійсно являє собою нескінченну інформацію. Тому кожний неусвідомлено чує Істину нутром (підсвідомо). Nihil est intellectu quod non prius in sensu (Немає в мисленні нічого такого, чого раніше не було б у відчутті). І це при тому, що наші органі відчуттів оманні (ілюзорні) у досить вузькому спектрі сприйняття реальності. Але перевести інформацію з категорії чуттів у думку без праці навчання й енергетичних витрат неможливо1 . Нічого задарма не буває. Шлях пізнання важкий. Але в цьому й полягає мета життя. Пізнай себе й ти пізнаєш світ (вірне й зворотнє). І якби навчання зводилося тільки до пригадування, тоді звідки узялися б помилки й омани? А шкільне зубріння?

Що йому не говори, але поки хлопчик не суне пальчик у вогонь, він не повірить і не згадає, що таке жар. Радіоактивне випромінювання, еектро-магнітне поле і т.д. людина не бачить. Про них прадавня людина не згадувала.

Рекламні міфи про свої вроджені езотеричні знання так звані родові «маги» складають самі. Нехай тішаться. «Зоряна хвороба» — щира віра у свою винятковість, в остаточному підсумку самокарається параноєю. Перша ознака — хвороблива (маревна) охорона свого лідерства, ревнощі до розумного й сильного, маревне винахідництво (відноситься до кола шизофренії) і т.д. Гіпертрофоване, що самолюбується Я стає проявленням дияволізму в людині.

На заздрість, ревнощі й ненависть професіонали не мають часу.


Уяви собі незвичайну картину, намальовану напівбожевільним художником-авангардистом. На полотні ти бачиш заплутаний клубок майже прозорих тонких ліній і димчастих відтінків усіх фарб. Це різноцвіття плавне переходить від одного сюжету в іншій.

Ось ти бачиш ембріона в утробі. Ось дитина ходить у школу. Тут же ти бачиш його парадоксальні сни. А ось уже дорослий на війні переживає екстаз звірячого страху. І відразу старий мудрець у самозаглибленні досягає стану містичного осяяння. Ось смерть і Предвічне Світло, стан найвищої Посвяти. Падіння вниз до чергового народження, падіння крізь жах, біль і кошмар кармичних ілюзій. Лютий вітер, вихор, круговерть у лійці, де душа шукає й вибирає утробу для свого чергового народження. І все це — одне й безліч зображень, що переходять одне в одного. Плавно й нескінченно.

Ти починаєш розуміти, що ясновидіння не може бути психічною нормальністю в нашій звичайній уяві. Тому, якщо раптом знайомий тобі «шизик» почав про щось сумбурно й безглуздо віщати, не відмахуйся від нього, а мотай на вус. Можливо серед почутих тобою символів ти зумієш розрізнити контури майбутньої або минулої явності.

Колесо Долі X-го Аркана точно передає суть кармичної круговерті: рух від нижньої крапки нагору — життя в матеріальному світі, удосконалювання, подолання й сходження до Бога; рух від верхньої крапки вниз — смерть і падіння в чергове життя. Як усе це схоже на міф про Сізіфа.

Як же досягти Посвяти? Тібетська «Книга мертвих» (Бардро Тедол) говорить про те, що найдужче Осяяння й найбільша можливість звільнення тобі надається під час умирання. Потім починається «ілюзорність», кармічні «сни», осяяння — усе рідше й слабкіше, бачення — усе більш моторошне. Відбувається деградація й твій стрімкий спуск до всемогутнього інстинкту нового народження.

Звільнитися, вирватися із круговороту народження й смерті можливо, злившись у Єдине з Богом.


«...Скоро видихнеш ти останній подих, і воно припиниться.

Отут побачиш ти Предвічне Чисте Світло. Перед тобою розгорнеться

неймовірний простір, безбережний, подібний до океану без хвиль під

безхмарним небом.

Ти будеш плисти, як пушинка, вільно, один.

Не відволікайся, не радій! Не бійся! Це мить твоєї смерті!

Використовуй смерть, тому що це велика можливість. Зберігай ясність

думок, не закаламутнюючи їх навіть стражданням. Нехай любов твоя стане

безпристрасною.

Після того як видих повністю припиниться, добре, якщо

хто-небудь прямо у вухо чітко прочитає такі слова: «Ти

зараз у Предвічному Світлі, пробуй залишитися в тому стані, який

випробовуєш».

Якщо ти бачиш блиск — це Блиск Предвічного Світла

Проясненої Яви. Пам’ятай це. Це твоя теперішня Свідомість, не

заповнена враженнями, звуками, картинками, заходами,

сприймає Саме Себе, що і є теперішня Реальність.

Твій власний розум, більше небуттєвий, зіяючий

вічністю, — це не порожнеча або безпам'ятність. Наданий

тільки собі, він виблискує, спалахує, горить — це і є твоя

теперішня очищена Свідомість.

Твоя Свідомість і Блискаючий Розум — нероздільні, це одне й

те ж. Їхній сполучник і є Дхарма Кайя, стан Доконаного

Осяяння Предвічним Світлом.

Ти усвідомлюєш зараз блискотіння власного очищеного,

Небуттєвого Розуму.

Досить зрозуміти лише це. Розпізнавши, що в Зяянні

вічності розуму й укладена застрашлива яскрава Просвітленість

і сприймаючи її одночасно як Власну Свідомість, ти й

утримаєшш себе в стані божественної просвітленості

Будди <або Христа, або Мухаммеда — усе це те саме,

загальний для всіх архетип — Рятівник — «Гнозис Життя»

(Знання Життя)>.

Твоя Свідомість, що зяє, розчинена й нероздільна з

Великим Блиском Предвічності, не має народження й не знає

смерті. Воно сама і є Вічне Світло — Будда Амітаба.

Зберися, шукай поглядом Предвечне Світло. Побачивши, прийми.

«Ось воно!» — викликни. Не дозволяй увазі бродити

безцільно. Ця зустріч прямо з останньою істиною, Законом

(Дхарма Кайя). Зумієш побачити, розпізнати — станеш тим,

що є насправді. Довідаєшся таємницю, довідаєшся морок Життя

і Смерті, станеш сам цим Світлом. Це вертикальна стежка,

доступна деяким...»

(Тібетська «Книга Мертвих).

Буддизм вчить, що якщо людина высокодуховна, якщо вмерла у свідомості й повніому опам’ятовуванні душі, якщо крикне зійшовшому страшному світлові: «Ти — це Я» — миттєво всі окови сансари розірвуться,і сплячий опам'ятається в Єдиній Яві. Щоб таке зуміти в Загроб’ї, треба пройти шлях мудреця в земному житті. Опам’ятовування душі починається при житті, задовго до смертної години.

У трагічну смертну годину ти стаєш на мить тим, хто ти є насправді. Ти (хто відчуває й усвідомлює) і Ти (що усвідомлюється) стають Єдиним і Нероздільним. Предмет і погляд, Явище й Спостерігач з'єднуються в ціле. Відчуття настільки незвичайне й перенадлишково радісне, що від припливу щастя й втрати мудрої холоднокровності легко знову випасти з меж Предвічного Світла. І в житті від щастя зомлівають.

Ти сидиш і читаєш книгу. Закрій окчі, і ти відчуєш себе в центрі Всесвіту. Царство Боже усередині тебе. Воно — є ти. Твоя душа — є світло, Божество. Бог — є твоя душа. «Очевидність» світу обумовлена самою суттю твоєї душі. Світ богів і духів «не що інше», як колективне несвідоме, архетипи (за К.Юнгом) усередині тебе. Твоя тваринна, матеріальна природа противиться думці, що ти — творець обставин.

Метафізика (містика) неоднозначна й не завжди має «раціональне» пояснення. Вищі філософські істини перебувають у психології. Атеїстові філософові й «раціональному» психологові вони недоступні.

Чи можна при житті досягти Посвяти? Спробуй повторити на собі експеримент американських учених над студентами: зав'яжи очі, заткни вуха пробками й занурся в басейн із водою (t=36,60С). Або замуруй себе в підземелля на єгипетський або індійський манер. Чи довго висидиш? Якщо в такий спосіб почати «посвячувати» непідготовлених добровольців, психіатричні клініки переповняться.

Важкий і вузький шлях. Не даремно прадавній мудрець склав міф про Сізіфа. Адже Сізіф міг легко вбігти на гору без нічого або з маленьким камінчиком у руці. Але він, усе пре туди величезний камінь і, майже добравшись до вершини, котиться вниз. Камінь — це твій розум, твоє его, твоя індивідуальність. Злитися з Богом, стати нескінченністю — це означає не боятися розчинити свою індивідуальність у Ньому. Страх самопожертви ховається глибоко в кожному Я. Чим вище сходить Сізіф, тем ширший кругозір і розвинутіший раціональний розум, тим більший й важчий камінь (тягнучий униз у матеріальний світ), тим сильніше Его пручається своєму зникненню, закланню стійкості Себе, Его, Розуму.

«Нікому з тих, хто старається в самоосмисленні (індивідуалізації),

не уникнути небезпеки цього проходу, тому що Те, що боїться,

також належить цілісності Себе — долюдському або

надлюдському світові психічних «домінант», від яких Его

спочатку звільнило себе з величезною працею, та й то лише

частково, заради більш-менш ілюзорної волі» (К.Юнг).

Вершина сізіфової гори губиться в нескінченності. Тому Посвята — це не ціль, а шлях, рух, прагнення вгору. Разом з тим — це кінцева мета. І тут знову ти відчуваєш парадоксальність, що1 стомила тебе . « стріла, Що Летить, перебуває в спокої». Безцільно біжить на місці білка в обертовому колесі. «Ну й дурна», — скажеш ти, а потім раптом помітиш, що вона міцніє на очах і сильнішає. Чи безцільний був біг?

Чи безсмертна особистість (індивідуальність), або тільки душа? Тут між індуїзмом і буддизмом є різночитання. Очевидно, це від різного розуміння, що таке особистість. Якщо Я — чоловік у наступному житті став Я-Жінкою й при цьому забув свої колишні чоловічі геройства, чи збереглася особистість? Ні. Але якщо Я — жінка під гіпнозом згадала себе Я-Чоловіком, чи збереглася індивідуальність? Так. А якщо Я згадало й знову пережило колективний біль і смерть загиблого полку, що в цьому випадку назвати індивідуальністю? Не бійся розчинити себе в Богові. Ти не зникнеш.

Про це натякає прадавній міф. За що Сізіфа покарали такою безплідною роботою? За те, що боявся й, перехитривши богів, двічі зумів уникнути смерті. І катав він камені на гору в підземному світі

«Піди до мурахи, лінивець, подивися на дії її, і будь мудрим. Немає в неї ані

начальника, ані приставника, ані володаря;

але вона заготовлює влітку хліб свій,

збирає під час жнив їжу свою»

(«Притчі» 6:6-8).

Сучасна генна інженерія дражнить людину фізичним безсмертям. Дійсно, можливо з узятої в тебе однієї клітини виростити копію твого організму. Але буде чи в ньому сидіти твоя особистість? І якби особистість була пов'язана з тілом і залежна від генетичного коду, тоді клонована людина виявилася б у дивній ситуації.

Уяви собі, ти болісно розумієш: «От стою перед дзеркалом я — старий шкарбун — і тримаю на руках дитину, яка теж є я. Хто ж з них є я? А я — маленький пустун — чи пам'ятаю пригоди цього старого ловеласа, який теж є я?» Для того, щоб у людини поїхав дах, кращої ситуації для нього не придумати.

А справа в тому, що



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет