У літо 6370 . Изгнаша варяги за море, і не даша їм данини, і почаша самі въ собе

І далі: «И по темъ містом суть находници <прибульці> варязи, а перьвии насельници в Новегороде словене, у Полотьски кривичі, у Ростові меря <ф.-уг. плем'я>, у Біло-Озері весь, у Муромі мурома <ф.-уг. плем'я>; і тими всіма обладаше Рюрикъ».

Це лубочне оповідання змахує на звичайне ідеологічне обґрунтування легітимності варязького правління, під чию владу нібито добровільно ввійшли засновники багатонаціональної держави: естонці, слов'яни й вепси.

Київ платив данину іудейському Хазарському каганату, через 20 років був приєднаний до Русі й названий Олегом «матір'ю міст руських». Літопис називає людей ще по племенах, але вже через покоління у всіх документах уживаються терміни: «рускіе», «русічі», «русіни», — що є те саме.

Варязькій легенді суперечить Британський літопис, у якому під 839 роком поміщене оповідання про прибуття навесні руських послів з держави, розташованої на Дніпрі; Візантійський літопис (запис Феофана під 774 роком про появу під стінами Константинополя флоту русів і слов'ян з 2000 суден); Арабський літопис ( в 678 р. Гіат ібн-гаут з Дамаска описував торговельну «юрбу слов'ян русявих»); Скандинавська «Пісня про Роланда», автор якої включив у число учасників битви з військами Карла Великого, а також у число союзників єгипетського еміра Балигана лютичів, русів, ляхів і інших слов'ян. Так що варязьке походження назви «Русь» сумнівне.

Найменше піддана змінам топоніміка. Південніше Києва тече ріка Рось. Рось — прикордонна з половецьким степом ріка. Звідси назва степу — «Поросся».

Термін «Україна» (окраїна) виник під час визвольної боротьби проти ополячення мови й католицького тиску. Гетьманство бажало саме правити своїми, для цього воно відокремлювало їх в окрему націю. Цей термін ( україна-окраїна) використовував Іван Грозний. Відомий його указ « Про сибірську Україну». Слов'янська буква «У» писалася оу. Тому Оукраїна можна розуміти подвійно: україна й окраїна. Так само, як і Роусь — Русь, Рось.

Ідеологічно оброблюваний сучасний українець має право запитати себе: «Якщо мої предки вважали себе руськими, те хто ж тоді я?Чи не занадто завзято пропаганда натискає на мою неруськість?»

Взагалі-то, для варягів звичка ділити спадщину між дітьми виглядає дивною, тому що в Скандинавії, звідки, очевидно, вони прийшли, правом спадщини володів старший нащадок, інші залишалися голими. Вони збиралися разом, навчалися військовому ремеслу, збивали військо й відправлялися шукати щастя. Від вікінгів у жахові тряслася вся Європа. Багато служили найманцями в різних країнах. У пошуках землі вікінги допливали до Америки.¹

Варязький войовничий дух не був керований розсудливістю людинолюбства в міжусобицях князів, злобуючи брат на брата, вони без сорому палили й розоряли батьківщину, полонених співвітчизників продавали в рабство, у союзники брали половців і інших. Професією й способом життя князівської дружини (майбутніх дворян), що складалася в основному з варягів, була війна.

Державність Русі розвалилася. Слов'янство західної Європи також страждало від своєї роз'єднаності. Коли бодричі в XII столітті завойовані Генріхом Левом, «юрбами бігли вони до поморян і данів... які їх безжалісно продавали полякам, сорбам і чехам». Навіть сьогодні в англійській, німецькій й французькій мовах поняття «раб» позначається словом «слов'янин» (склав — від слов'янської вітки склавини).

Київ був усього лише в ранзі воєводства на самій границі з «Московією», тобто на окраїні (україні) Литви.За сотню кілометрів південніше вже було Дике Поле — майбутня Новоросія.

Поросся — південна окраїна, населена кочовими тюркськими племенами, що зберегли свою релігію, звичаї, ханів. Вони часто відігравали роль прикордонної варти. По степу пройшло багато кочових племен, які, перемішавшись, склали населення Угорщини й Румунії. У Степ тікали від панів погуляти (звідси — «Гуляй Поле») і покозачити. Усе було: і розбій, і набіги за здобутком на південних сусідів, і служба цареві, і «з Дону видачі немає!» — вольниця² .

Іншими словами, існувало дві Русі — Московська й Литовська. Трохи пізніше виникла наполовину польська Червонна Русь (Галичина). Значення центру вона не мала, але саме там мова найбільше піддалася ополяченню.

Після об'єднання з Польщею (Люблінська унія 1569р.) у Річ Посполиту (розумій — польське мовлення) державна самостійність Великого князівства Литовського сильно похитнулася. Почала з'являтися деяка різниця між розмовною московською й насильно полонізованими білоруським і українським мовленнями.

Князівська аристократія на догоду королеві перейшла в католицизм, на польську мову й стала нехтувати рідну «сільську» культуру. Це було ознакою шляхетності ( ш-ляхетності, аристократизму на польський лад). Бій за рідне слово наші предки програли через капитулянства своєї шляхти. Мелетій Смотрицький у своєму полум'яному «Плачі» (1610р.) перераховує близько півсотні князівських родів Малої й Білої Русі, що відреклися від віри предків, національних звичаїв, що й стали на рідній землі «волонтерами» іноземної культури. Поляки їх називали « за народженням русин, за національностю поляк».

Ось їхні імена: Острозькі, Слуцькі (Алельковичі), Соломерецькі, Заславські, Сангушки, Глебовичі, Масальскі, Лукомські, Хадкевичі, Кишки, Сапеги, Воловичі, Паци, Корсаки, Тишкевичі, Хрептовичі, Чарторийські, Семашки, Калиновські, Мелешки, Потеї і т.д.

До речі, Костюшко й Міцкевичі (Митькевичі від шляхтича Митьки) із цього списку. Їхні нащадки забули своє білоруське коріння.

За Люблінською унією пішла Брестська церковна унія 1596 року, метою якої було відділення населення Литовської Русі від православної церкви.

Змінювалася мова в підневільному неписьменному селі («мова холопів», слово «хлопчик» походило від «холопчік», тому що «Ъ» у середині слова вимовлявся звуком «О»). Але міське населення ополячити й змусити писати латинськими буквами так і не вдалося. Інтелігенція відстоювала рідну мову й віру. Руська (славенороська) мова була як і раніше в ході.

Перші наші друкарі (друкари), долаючи підступ єзуїтів і уніатів, видавали книги російською мовою. От деякі з них:

- Ф.Скорина «Біблія руска виложєна доктором Франціском Скориною із славного города Полоцька,Богу к чести і людєм посполітим к доброму научєнію» (Прага, 1517-1519);

- Ф.Скорина «Мала подорожня кніжіца» (Вільно, 1522р.);

- Л.Тустановский «Лексіс сіречь вислови коротенько зібрані й зі словенського на простий руський діалект витлумачені» (це був перший тлумачний словник, виданий у Вільно в 1596р.);

- Т.Вербіцкій «Вірші на жалостний погреб славного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного» (Київ, 1622 р.);

- П.Беринда «Лєксікон славєнороскій і імєн толкованіє» (Київ, Стрятин, 1627р.);

- І.Галятовскій «Ключ разумєнія» (Львів, 1665р.).

Як бачиш, окремого української (і білоруської) мови й особливих націй не існувало, що би там не придумували обслуговуючі політиків й пишучи брехливі підручники «історики». Для більшої переконливості прочитай шматочок світського тексту із книги тих років (І.Федоров «Буквар», Львів, 1574 р.):

«іc xр да соблюдєт .

Возлюблениє чєстниє хрістіанскії рускії народє грєчєскаго закона.Сія єжє пісах вам нє от сєбє,но божєствєнних апостол нєбоносних святих отец учєнія,і прєподобного освящєннєйшєго отца Іоанна Дамаскіна,от грамматікі мало нєчто,раді скорого младєнчєского научєнія,.вмалє сократів сложіх єще сія труди моя богоугодни будут ваші любві,прііміті сія с любовю.А я в онних пісаніях богоугодних потрудітіся хощу ащє благоволєт бозє,вашимі святимі молітвамі. Амінь »

Для ще більшої переконливості, ось тобі приклад північноруської говірки, що походить зі слів словника В.Даля: «Упєрші зробіл горєлку у хаті, так трохі випіл її із цибулєй і скінєй хліба. Сподобалось. Послухал, мабуть баба дуже голосіт. Вжахнулся: досить піть. Крашє схувать горєлку у торбу й почєкать. Сдівовался добродій, що надяг пончохі на чєрєвікі». Спробуй, відрізни від української. Але ні новгородцям, ані вологжанам, і архангельським поморам не вдаряло в голову оголосити місцевий діалект окремою мовою (народом).
Історія не пишеться заздалегідь. Її вивчають на своїй шкірі, коли вона повторюється. І якщо б розумні доводи могли в цьому світі щось змінювати.

Сьогодні, наприкінці XX століття, слов'янство переживає черговий злам, що розриває душу кожної думаючої людини. Чехи й словаки розійшлися, а югослави висікли самі себе.

У нас «історики», не червоніючи, віщають, що Володимир хрестив українців і що Росія привласнила собі українську історію. Живучість цього міфу обумовлена повальною історичною безграмотністю людей, яким легко вселяти будь-яку неправду.

Соромити брехуна, совістити пройдисвіта — те саме, що черпати решетом воду.

«Малороси (малороссіянє) або южно-руси, одна із трьох російських народностей, живуть у південній половині Європейської Росії й діляться на три типи: українці [у губерніях Київської, Полтавської (93%), Харківської, Херсонської, Екатеринославскої і почасти Волинської, Подільської, Курської, Воронезької й Кубанської обл.], полєщуки в Поліссі (північна частина Київської, у Чернігівській, Волинській, а також у Сєдлєцькій і Гродненській) і русини ( у західній частині Волинської, Хотинського повіту Бессарабської губернії, у Холмському краї Люблінської губернії, а також в австрійській Галичині, Буковині й Угорщині).

Багато малоросів серед донських козаків (28%) і серед жителів Нижнього Поволжя (губернії Саратовська, Самарська й Астраханська), а останнім часом, внаслідок переселення, вони зустрічаються в Оренбурзькій губернії, на Кавказі, Середній Азії, Сибірі й у Південно-Уссурійському краю, Приморській області...

Малоросійське наріччя російської мови, що визнається багатьма (Науменко, Житецький, Миклошич і ін.) самостійною мовою, розділяє з великоросійським і білоруським наріччям всі фонетичні особливості, що відрізняють російську мова від польської, і інших слов'янських мов (повноголосся, перетворення юсів в у, а й ін.); отже, малоросійське наріччя розвивалося не із праслов'янського, а із загальноруської мови, що, однак, не виключає права його на самостійне літературне буття; має два піднаріччя, північне й південне, які діляться на багато говірок».
Коли Конфуція запитали, із чого б він почав, якби раптом став керівником країни, він відповів: випрямив би мову. Коли народ іде до занепаду, до занепаду йде й мова. Слова використовують, щоб приховувати, а не пояснювати: місто «звільнюють», знищивши його; економіку «реформують», розваливши її; людині «дарують волю підприємництва», вигнавши її з роботи. Криві слова спантеличують. А моральні поняття (совість, бескорисливість і т.д.) стають гнучкими й еластичними, що застосовуються до обставин, а, не піднімаються над ними.

Наша магічна прадавня мова чудова. Але проаналізуй словник В.Даля. За сторіччя ми «забули» добру половину слів. Занадто швидко марнуємо спадщину предків. Гроші успадкувати легше, чим мізки. Калічачи своє мовлення, ти псуєш розум. Кожна мова, розбудовуючись, збагачується запозиченнями. Але введення в побут іноземного слова обґрунтоване тоді, коли немає подібного в рідній мові. Ми ж катастрофічно пасуємо перед навалою англомовності.

Наш «круті» ( як варені яйця), що нововилупилися кривомовні журналісти, що просиділи в інститутах лекції з вишуканої словесності, запросто називають підлітка тінейджером і при цьому корчать розумний вираз

У людини понятійне мислення. Чим більше точних понять, тем ближче людина до Істини. З мовою жарти погані. У потоці словоблудства ми забули це. Широта інтелекту визначається якістю мовлення мовця. Слухай не тільки що говорять, але і як говорять.

Скільки притч із натяками придумано для тебе. Ось сліпий поводир поведе й собі подібних у прірву. А ось хитрий хлопчик чарівною грою на флейті повів низку пацюків у море на погибель. Зашореному голодному ішакові підвісили перед ніздрями морквину, і він тягне віз, витягаючи шию й крокуючи до морквини, яка віддаляється разом з ним примарою світлого майбутнього. А буриданова ослиця стояла точно посередині між двома однаковими копицями сіна й здохла з голоду, тому що так і не змогла вибрати, яку ж почати їсти.

Що про тебе, вибери сам.
«…Впав, упав Вавілон, велика блудниця, зробився житлом бісів і пристановищем усякому нечистому духові, пристановищем усякій погані й огидному птахові <перелітному емігрантові>; тому що лютим вином блудодіяння свого вона напоїла всі народи...»

Про заокеанський багатомовний Вавілон — велику блудниюі, що царює над земними царями — читай Іоаннове пророцтво в Апокаліпсисі. Якось усі старанно роблять вигляд, що не зауважують цього пророкування. Але знай, в «Одкровенні Іоанна Богослова» під блудодіянням розуміється не прелюбодійство. Блуд — відхилення від шляху (блукать, блудити). Кинувши рідну сторону, блудний син блукає на чужині. Блудниця — країна приблудних (заблудлих) людей. Батько (Бог) чекає повернення блудних синів (душ).

За що ж цим усміхненим, веселим симпатичним людям, що розкішно й демократично живуть, така напасть? Вірус « американської мрії» (ціль життя — розбагатіти за всяку ціну) — причина епідемії масової омани. Адже Бог оцінює тебе не за товщиною твого гаманця, а за висотою твого духу. Матеріальні (економічні) пріоритети — це для тіла і його шлунку, це те, що називається дияволізмом¹ . Блудна дорога до храму не веде.

США жирують за рахунок споживання левиної частки світових природних ресурсів, які оголосили зоною національних стратегічних інтересів, і за рахунок нееквівалентного обміну — обману слабких і країн, що розвиваються. Сильні країни квітнуть, пограбовані сподіваються потрапити в коло сильних. Але частки й квоти ніхто перерозподіляти не буде. Суть глобальної політики зводиться до гризні біля ресурсного корита. Тому об'єктивно багаті країни не бажають поповнення своїх рядів. У конкурентній боротьбі кожний люто працює ліктями. Під маскою західної сліпучої посмішки ти побачиш хижий оскал.

Право повчати й судити народи привласнили собі нащадки тих, хто понавіз собі мільйони чорних рабів і винищив цілий корінний народ. На кривавому фундаменті культивується ідеал духовно порожньої надлюдини — нахабнуватого хазяїна планети. Але якщо американці пишаються своєю історією, чому ти по-лакейскому плюнув вслід своїм відійшовшим предкам?

«Клянуся честю, що нізащо на світі я не прагнув би перемінити

батьківщину, або мати іншу історію, крім історії наших предків»

(А.Пушкін. З листа Чаадаєву).

А що ж ми? Російськими жуликами проводиться шалений розпродаж надр за кордон. Але власник надр — обікрадений народ — при цьому мучиться в боротьбі за примітивне виживання. Арабського нафтового «комунізму» у Росії не вийшло. Український властолюбець, відділившись від Росії, тим самим позбавив кожного громадянина України права власності на надра (газ, нафта, золото, алмази і т.д.). Сам себе перехитрив. Тепер доводиться за своє споконвічне, руками предків і земляків створене й здобуте, платити за світовими цінами.

Люблю життя міське, але пожерти по-сільському. Так хотілося? І ось, сидиш, сторопівши, немов людина, з’ївша муху. І всі голосіння про велич України змахують на танці карася,що попав на гачок, які потішають рибалок. Де вже там, якщо кожна заморська мавпа тобою командує.

Російський жлоб обікрав свій народ. Але український — обікрав свій двічі.

Владолюбець знущається над змістом, не відчуваючи під собою народ. Але навіть муха ніколи не сідає на гарячу сковороду.

Індуси не тупіші за тебе. Але щось не видно, щоб вони масово емігрували до розкоші, ділили світ і лізли до інших з порадами.

«Комфорт і благополуччя ніколи не були для мене самоціллю, по-моєму, цей етичний базис служить ідеалом і для свинячої череди. Доброта, краса й правда — от ідеали, які висвітлювали мій життєвий шлях, знову й знову відроджуючи в моїй душі радість і мужність. Життя здалося б мені порожнім, якби не було в мене почуття щиросердечного споріднення з людьми, що розділяють мої погляди, якби я не міг займатися вивченням об'єктивної реальності, вічно невловимої й недосяжної в сфері мистецтва й у наукових дослідженнях. З юних років я нехтував банальні цілі людських устремлінь: багатство, успіх, розкіш» (А.Ейнштейн).

Світ тримається на диваках. «Геній мислить і створює. Людина звичайна здійснює. Дурень користується й не дякує» (Козьма Прутков).

Тепер спробуй прочитати те, що ніде не написане. Склади з номерів Арканів божественну пропорцію:

5/3=8/5=13/8=21/13.

Читаючий посвячений уже відчув гармонію значеннєвого зв'язку. А ти запиши числовий ряд: 3, 5, 8, 13, 21 і підстав замість чисел букви Г, Е, И, М, Т. Тепер читай:

Поняття «Глаголь» і «Слово» мають різний сенс.Гла-Голота — глас голий, чистий, явний, не схований, не перекручений божественний Логос. У граматичному розумінні дієслово позначає дію й цим відрізняється від імені іменника.З-Лово — це те, чому ти ловиш себе в мережу понять і позначень. З них витканий твій внутрішній світ.

«Дієслово» — енергетичне поняття; це те, що з тебе, від тебе спрямоване в зовні, коли ти твориш. «Слово» — інформаційне поняття; це те, що ззовні спрямоване в тебе, що в тобі змінює тебе.

Якщо ти, заради цікавості, продовжиш пропорційний ряд далі:

21/13=34/21=55/34=89/55=144/89=233/144,

те одержиш ширину основи (233 м) і висоту ( 145-146,6 м) піраміди Хеопса.

Піраміда — «вогонь усередині», енергетична лінза. Про аномальні й цілющі властивості піраміди ти вже чув.




Слова «ВЄТ» і «ВЄД», «СВЄТ» (енергія) і «СВЄД» (інформація), «дієслово» «слово» — усе це синоніми, що позначають те саме поняття — «думка».

Енергія й Інформація зі свого єства — те саме двоєдине (бінерне) поняття — Думка (Бог, Дух, душа і т.д.).

Згадай приклад із чашкою й шматочком льоду. Кожний предмет характеризується своїми властивостями й внутрішнім енергетичним потенціалом. У льоду рух внутрішніх процесів протікає повільніше, чим у теплої чашки. Якщо покласти шматок льоду в чашку, то він розтане й прийме її форму, а чашка охолоне й стиснеться в обсязі. Два предмети обмінялися енергією, і кожний з них змінив свої властивості, тобто інформацію про себе. Але чашка не стала льодом, а лід не перетворився в чашку. Дотриманий міра — мати гармонії й рівноваги.

На цьому прикладі ти бачиш, що інформація — це засвоєна (усвідомлена) енергія. А енергія — неусвідомлена (несприйнята) інформація. Те й інше — думка в бінерному єстві¹ .

Рослинний світ сприймає сонячну енергію безпосередньо. Сонце світить усім однаково. Але одні скаржаться на пекло, інші люблять погрітися; одних сонце лікує, інших навпаки. Сонце ні в чому не винувате. Усе в людині. Одні, побачивши червоний колір, мурличуть революційні пісні, інші демонструють реакцію бика. Одних балаканина дратує або гнобить, інші готові цілодобово блудити словами.

Ті самі навколишні обставини, слова, книги і т.д. сприймаються кожним індивідуально. Один дивиться й бачить, прислухається й чує ззовні й зсередини себе, настроюється й відчуває (резонує), міркує, аналізує й усвідомлює. Творчо усвідомлюючи й самозмінюючись, творить сам себе. Інший сліпий, глухий і дурний. Чекає, щоб хтось із нього щось виліпив. Скільки не годуй його світлом (енергією), усередині в нього тьма. Не запалюється внутрішній вогник (свед(звідання), інформація).

Більшість людей лінуються думати самостійно й ходять у тьмі. Самовпевненість застелила їм окчі й створила ілюзію волі. Але вони — раби. Варто вміло підкинути їм який-небудь масонський вірус, і вони, як югослави, передушать один одного.

Учені шукають у Космосі ознаки інших цивілізацій. Подивися, скільки навколо тебе ходить братів по розуму, які навіть у своїх сім'ях не можуть зрозуміти один одного. Інопланетяни. У кожного в голові свій проект обладнання життя, кожний легко піддається дресируванню.

Вчися сам з того, що бачиш, а не з того, що говорять.

Думай про кожне слово, яке говориш. Немає таких слів, які ти можеш безкарно викидати в світ. Слово — не проста комбінація букв. Воно завжди передає дію сили. Словом можна зцілити й підтримати, але можна й убити. Бережися пересудів не тільки в словах, але навіть у думках, тому що дурна думка тебе саморуйнує.

Склад ієро — означає священний. Ієрогліф — священний символ,

небуквенне письмо, алегоричне накреслення, представницьке

зображення. Звідси слова, що мають відношення до святості: ієрарх

(священик), ієромонах, Єрусалим, ієрей, ієрофант і т.д.

Слово «молитва» ( мол-і-тва) складене із двох — «мовити» і «творити». «Мовити» відбулося від М (мыслете) і «ЛОВИТЬ» (буквально, ловити М), що означає — ловити (шукати) божественний зміст ( С-мысл), настроюватися на М — первинну вібрацію. Слово «творити» виникло з Т і «відвертати» (перевертати, вершити). Слов'янська буква Т (твердо) — 0,XXI Аркан (Абсолют, т-Ворец) — відповідає каббалістичній «Шин».У глаголиці є буква V, яка читається «шт». У кирилиці буква Ψ склеєна із Ш и Т ( b ).

У прадавніх шумерів слово «Ти» означало —подаюча життя, <життєва енергія>. Східне поняття «Цигун» (тигун) складене з «Ти» і «гуна» (якість). Друге значення шумерського «Ти» — ребро. Звідси походження міфу про створення Єви (Життя) з ребра Адама (Землі).

Шумерське «Ти» відповідає єгипетському «Шу».

У різних мовах букви «Т» і «Ш» магічно відповідають

одне одному. Про це нижче. Уживані в тексті

позначення Т ≡ Ш розумій як магічну значеннєву

відповідність. «Т» і «Ш» зеркальні, як 9 і 6. Не дивуйся,

що в різних джерелах Тарот ≡ Тарош

Наші покалічені повсякденні мови давно стали «профанними», а не «священними», тому молитву слід виголошувати церковнослов'янською мовою, якщо не знаєш давньогрецької або арамейської.

Ті попи-реформатори, які ратують за проведення богослужіння на зрозумілих повсякденних мовах, розуміють тільки зовнішню сторону релігії. Треба не опускатися до рівня юрби, а кожну людину потрібно піднімати до рівня розуміння. А якщо ні, то церковна служба перетворюється в театральне дійство.

У Біблії нічого не сказано про вигнання Єви з раю. Вигнаний тільки Адам. Наївна на вигляд притча — це іносказання про створення духовного прообразу (проекту) людини Адамо-Єви, яка з духовного світу (раю) була втілена (одягнена у шкіряну одежу й вигнана) у світ матеріальний.

Казка про первородний гріх — іносказання про самоусвідомлення Адамо-Євою своєї особистості, окремості свого Его. Я — не Бог, я — не частина цілого, я — окрема особина.

Адам по-єврейському означає — Земля, Єва — Життя. Адамо-Єва — бінер «матерія — (життєва) енергія», подвійність матеріального й духовного в самому прообразі першолюдини.

Чим більше в людині відчуття надособливості й надцінності свого Я, тим більше в ній дияволізму (XV Аркан) спокушеної прикованості до матеріального світу. Ці внутрішні ланцюги й психологічні замки людина легко може скинути тільки сама. Тільки тоді вона дійсно досягає волі.

Що самолюбець, пам’ятай, що дорога, відображена в дзеркалі, нікуди не ведет А на сонце не можна дивитися без сліз.

Всесвіт — гігантська Думка, що відбувається — мрія Абсолюту. І ти усередині цієї Думки не пасивна лялька. Кожна твоя дія, слово, думка; кожний твій сон; кожна емоція, мрія або фантазія — усе це почуте Абсолютом так, ніби Він був тобою. Нескінченність складається із крапок, але в кожній крапці (кожна крапка) — нескінченність.

Він любить тебе ( як ти себе), Він ( через твою підсвідомість) керує всіма процесами у твоєму організмі, Він щомиті відновлює в тобі гармонію. Почуй і ти Його. Він просить тебе, щоб ти своїми злими думками, нервовою істерикою, дурними вчинками й лайками не заважав Йому втримувати тебе в здоровішому стані.
Лікарі-реаніматори виявили, що люди, повернуті до життя з лабет клінічної смерті, мають незбагненний досвід. Ти читав про це в книзі Р.Моуді «Життя після смерті». Коли вчені¹ стали збирати сповіді колишніх покійних, виявилося, що посмертні переживання людей дивно схожі.

Психологічні досвіди С.Грофа показали, що в надрах підсвідомості (душі) матриці пам'яті зберігають інформацію про минулі процеси вмирання й народження людини. Під час психологічного сеансу самоаналізу людина випробовує (згадує) інтенсивні емоційні відчуття. Вона переходить границі індивідуального й відчуває загальний біль народу, усього людства, тварин, рослин, тобто ототожнює себе (особистість) з усім живим.

Що це, історична пам'ять своїх минулих втілень, чи активізація колективної підсвідомості (загальної для всіх душі) з її архетипами? І те, і інше. Усе той же парадоксальний принцип Всесвіту: усе у всьому; ціле складається із частин, але кожна частина — є ціле; океан складається із крапель, але в кожну краплю вливається океан.

Скажи Предвічному Світлу: «Ти — це я». І пам’ятай, ти сам творець свого майбутнього, своїх нічних кошмарів, марновірних примар і т.д. «Сновидіння дійсні, доки вони тривають» (Рамачарака). Мислення є утвір ілюзій. Але така ілюзія є лише тоді, коли свідомість поза нею. Для свідомості, що перебуває усередині ілюзії, вона є справжня реальність.

«В екстазі душа споглядає дійсні події й ототожнюється з тим, що споглядає» (Гребель).

Відкриття сучасної передової психології були відомі прадавнім мудрецям. Ти усвідомлюєш це, якщо вникнеш у єгипетську або тібетську «Книгу Мертвих».

Тібетська «Книга Мертвих»² підрозділює кожний реінкарнаційний цикл на шість станів Бардо: три — при житті людини, три — після смерті. Ось ці стани: Бардо Утроби, Бардо Сну, Бардо Містичного Осяяння, Бардо Смертної Години (Чікай Бардо), Бардо Кармічних Мар (Хоніід Бардо) і Бардо Народження, Що Очікує (Сідпа Бардо).

У потойбічному (загробному) світі людина позбавлена плоті й перебуває усередині себе. Будь-яка її скороминуща думка рівна по щільності її нещільному «тілові», тому будь-яка ілюзія цілком реальна й відчутна. Людина (думка) сам себе мучить в адовому кошмарі або вкушає райську просвітленість. І тут сходяться протиріччя християнства й буддизму: згідно із християнською доктриною Бог усе вибачає; буддійська філософія стверджує, що Карма невблаганна й тверда, уникнути відплати неможливо. Тут ми впираємося в поняття «совість». Не Бог вшановує людину, а її власна совість, сором, страх, неуцтво, зла думка. І тут також сходяться поняття цілого (Бога, нескінченності, загальної для всіх душі, океану) і частини (людини, крапки, індивідуальної душі, краплі). Праві й християнство, і буддизм.

«Блаженний той, хто пізнає себе раніше смерті, досягне в цьому

світі того щабля, на якому він буде насолоджуватися в світі що проходить

і зрадіє в житті загробному» (суфійский шейх ШіхабаддінСухраварді. 1156-1191).

Ми звикли недооцінювати людську совість. Тайкома ховаємо вглиб себе й збираємо злі й очманілі думки. Зовні благопристойна людина носить гріховні думки, самовиправдовується й самолюбується своею праведністю. Але грішник,що покаявся чистіший за неї.

Усі релігії, крім самовдосконалення, покаяння й всепрощення, проповідують чистоту думок. Ти сам вільний створити свій внутрішній світ багатим і чистим. Забруднити його ти можеш тільки сам.

«Дух людини божествеенний, індивідуальність вічна. Вище

щастя — трансформація людини в Бога» (Джордано Бруно).

« Такий славний кінець того, хто слідує за мудрістю: стати

Богом» (Гермес Трисмегіст).

Діти (і тварини) від народження вміють гратися, наслідувати й копіювати поведінку дорослих. Вивчаючи що-небудь, ти подумки самозмінюєшся ( така природа інформації), вбираєш у себе властивості предмету вивчення, в ідеалі — зливаєшся з ним, стаєш ним. Тому осягнути Бога — означає злитися з Ним, стати Ним. Ти — це я.

Спочатку існувала тільки вода й панував хаос. Із цього страшного хаосу народилися перші боги. Із плином століть деякі боги вирішили встановити порядок у світі. Це обурило бога Абзу і його дружину Тіамат, дивовижну богиню хаосу, зображувану у вигляді дракона. Бунтівники об'єдналися під керівництвом мудрого бога Эа й убили Абзу. Тіамат вирішила помститися за смерть чоловіка. Тоді боги порядку під керівництвом Мардука в кривавій битві вбили Тіамат, а її гігантське тіло розрубали на дві частини, з яких одна стала землею, а інша небом. А кров Абзу змішали із глиною, і із цієї суміші виникла перша людина.

Між цією моторошною шумерською космогонією й біблійною притчею про створення є багато загального, насамперед однакова послідовність подій: виникнення неба й небесних тіл, відділення води від землі, створення людини на 6-й день, а також відпочинок Бога в Біблії й спільний бенкет шумерських богів у тексті «Енума еліш» на 7-й день.

Ключ до розгадки міфу знаходиться в іменах, адже таємний зміст прадавні вкладали в назви (поняття).

Еволюція імені Еа (шумерське) — Ел (єгипетське) — Елохім (іудейське) — Аллах (ісламське) не викликає утруднень для розуміння.

Абзу співзвучно зі слов'янським АЗ, що означає Єдине, Початок, Джерело. Букву «Б» в імені Абзу можна не розглядати, тому що цій букві немає відповідного числа (Аркана).

Тіамат — Ти А Ма Т — складається з «Ти» ( що дає життя) і 3-х букв-матерів А, М, Т (I; XIII; 0/XXI). МАТ — мати, матерія, тобто якась субстанція. У єврейському каббалістичному трактуванні звучало б МАШ. Ти Амат — життя, що дає, субстанція — по-простому Думка.

АЗ (Абзу, Єдине) було порушене (убите), тобто Тіамат (Думка) була роздвоєна на Енергію (уособлення землі — матеріального Світу) і Інформацію (уособлення неба — духовного Світу(Миру). У такий спосіб прадавній шумерський космогонічний міф зводиться до опису формули