Ларічєв Юрій Анатолійович Веда Слов’янська. Герметична філософія в доступному викладі. Євангеліє самому собі. Ця елітарна книга

Клітини твого організму постійно відмирають і замінюються новими. Тобі можна трансплантувати чужі органі, але твоє сутнісне Я від цього не зміниться. Можна уявити гіпотетичну ситуацію: твої рідні клітини поступово з організму вилучаються й замість них вживлюють чужорідні (допустимо це можливо). В остаточному підсумку твій організм буде складатися із чужих клітин. Але сутнісне Я не зміниться, хоча генетично нове тіло доконане не буде мати ніяких спадкоємних ознак твоїх батьків. І якщо з вилучених твоїх рідних клітин фантастичним способом хтось «зліпить» у сторонці організм, то він буде тобі зовсім чужим. А що за особистість буде в ньому сидіти, одному Богу відомо. Його біль ти відчувати не будеш.

Можна провести грубу аналогію: заводом штампуються тисячі однакових комп'ютерів, але індивідуальні здатності кожного з них визначаються набором програм — математичним забезпеченням, а не залізом. Як ти вкладаєш у залізяку свій розум, так Бог вклав у тебе свій.

З іншого боку, відомі випадки одержимості, коли в людину нібито підселюється якась стороння сутність. У психіатрії це вважається божевіллям. Природа одержимості наукою не вивчена, тому що вона розбудовується на принципах атеїстичного світогляду.

Атеїст заперечує душу й вважає, що, відтворюючи клонуванням тіло, він відтворить і особистість.

Питання про тотожність душі й особистості складне. Починати зараз довгу розмову на цю тему без чіткої й загальноприйнятої термінології нема рації. Що є Я (?) — це, мабуть, найголовніше питання, яке ти собі задаєш. Відповідь на нього лежить в області ірраціонального. Ти підійдеш до нього, коли прочитаєш усю цю книгу. З деяким острахом ти переконаєш себе argumentum ad absurdum ― доказом за допомогою приведення до безглуздостей (лат.).

Ми звикли особистісне Я зв'язувати не з душею, а з тілом. Але ось тобі приклад з життя гуртових комах.

«Поведінка окремої мурахи проста й нехитромудра, але, об'єднавшись із іншими мурахами, вона може виконувати досить різноманітні функції, демонструючи часом дуже складні форми поведінки. Питання про те, як здійснюється співробітництво мурах, яким чином у гаданому безладді мурашника виконується потрібна робота, частково було вирішене з відкриттям трофаллаксису (у буквальному перекладі — «обмін їжею»). Мурахи вилизують одна одну, обмінюються їжею й секретами залоз. Коли зустрічаються дві мурахи з одного мурашника, вони обмінюються ударами антен і часто передають « з вуст у вуста» крапельки рідини. Мурахи постійно облизують яйця й личинок, чистять «царицю». Таким чином, між усіма мешканцями колонії встановлюється зв'язок, що забезпечує взаємну зацікавленість робітників, «цариці» і розплоду. Виживання більшості мурах засноване саме на цьому обміні. Наприклад, самки бродячих мурах незмінно занедужують і вмирають, будучи ізольовані хоча б на кілька днів від колонії. Цілком можливо, що в мурах, як і в термітів, шляхом трофаллаксису в сім'ї поширюється «суспільний гормон», що регулює співвідношення чисельності представників різних каст» (П.Фарб).

Це гарний привід порозмислювати тобі про те, що є особистість, окремість, індивідуальність.
Якшо уважно проаналізувати текст Тібетської «Книги Мертвих», мимоволі зробиш для себе важливий філософський висновок: усе ірреальне, ілюзорне існує. До цієї дикої на перший погляд думки ще треба звикнути. І коли вона вляжеться у твоєму розумі, ти зрозумієш наступне.

Думка — Енергія «або» Інформація. Бог — Думка. Ти — думка. Усе навколишнє — втілена Думка Бога. Усе внутрішнє в тобі — невтілена твоя думка. Але вона є, і ти цього заперечувати не можеш.

Є реальність (з маленької букви) твого внутрішнього духовного світу, твого особистого всесвіту, у якому ти — бог, хазяїн і творець. Ця реальність створюється твоєю уявою, мріями, ілюзіями, думками і т.д. У порівнянні з матеріальним світом твій внутрішній світ ілюзорний. Але в сні ти поринаєш у нього, тоді він реальний.

Є Реальність Божого Світу (мрія Абсолюту) — величезний Всесвіт, у якому ти живеш і частиною якого є. Нею ти годуєшся, її вивчаєш, їй наслідуєш, її образи копіюєш і переносиш у свій світ. Пам'ять — це єдине, що людина може забрати із собою в світ інший. Чи спостерігав ти в дітей уроджену цікавість і пристрасть до фантазування й гри? У дорослих яскравість уяви притуплюється. Деякі тупіють від духовної вбогості, розумової ліні й розчарування.

Для Бога цей Всесвіт — ілюзія; для тебе — Реальність, тому що Він поза нею, а ти усередині її й частина її. Для тебе твій внутрішній світ — ілюзія; для тих образів і фантомів, які його населяють — реальність, тому що вони усередині його, а ти поза ним. Під час сну (або після смерті) ти поринаєш у свою реальність, ти продовжуєш жити у світі, який створив сам.

«Це наші власні кошмари й гризуча совість загрожують і

можуть роздерти нас, тому що ми й породжене, створене

нами в цьому світі порівнювані. Якщо не злякаєшся — утвір

безсилий, його погрози нездійсненні».

«Не спокушайся! Це теж з тебе минає, не зваблюйся!»

«Що ж їх домагатися? Чого й кого боятися? Ти джерело всього,

з тебе виникає й створюється вся картина перед очима.

Навіть твоя свідомість — воно також нереальна, сама мара.

Ти — зображення в склі, яке ловить саме себе!»

«Не існує й не не існує, але є й переживається нами!

Отут таємниця!» (Цитати з Тибетської «Книги Мертвих»).

«Збирай скарби на небесах», — учив Христос. Дійсно, що отут посієш, то там пожнеш. Закони Карми невблаганні.

Ти можеш сам перевірити своє духовне багатство. Відключи телефон, телевізор, замкни книжкову шафу і т.д. і усамітнися у своєму будинку хоча ботак на тиждень. Якщо відразу завиєш від туги, значить у тебе проблеми.

«Любов до самітності є доля деяких вибраних душ»

(В.Шмаков).

Не втрачай часу на суєту, порожній лепет і лущення насіннячок на лавочці. Саме вбогі й несамодостатні люблять брехати й учити інших жити. Поки ти живий, надолужуй упущене. Вчися, читай, думай, споглядай, дерзай, усмоктуй у себе Реальність як губка. Тому що ледачий невіглас гірше злодія, сам у себе краде; гірше брехуна, сам себе обманює.

Не загордися. Адже не тільки дурні наступають на ці граблі.

Припустимо, що ти чистий і мудрий у цім житті, і в момент смерті зійшов «таємничою вертикальною стежкою» до Предвічного Світла, злився з Ним, став частиною й цілим цього Світла. Але незабаром дало про себе знати твоє недоосмислене почуття колективізму. Твоє індивідуальне, егоїстичне Я позаздрило всемогутності Бога, повстало й захотіло саме творити свій світ вільно, незалежно, з таким небесним сепаратизмом.

Будь ласка, твори на здоров'я, хто проти. І вмить величезна нескінченна Реальність звузилася до твоєї вбогої реальності. Ти повторив долю Люцифера.

Ах, як важко порівнювати нам поняття «Я» і «Ми». Як усім хочеться слави, влади, багатства, геніальності, величі, всенародної любові. Але цей солодкий смажений лід гіркий з похмілля. Загорділа клітина стає раковою. Ти — цар? Живи один.

Слабкі душі страждають почуттям стадності. Юрба не бачить різниці між людьми. Високий дух певен у собі, у своїй індивідуальності й жагуче бажає бути самим собою. Чи зможеш відрізнити стадність від спільнотності (єдності, колективізму), егоїстичну відособленість від індивідуальності? Усе живе єдине, і кожний унікальний.

А біля під'їзду сидить дворняга з тужливими людськими очима. У них благання... Але ти пройшов повз. Спасибі, що не штовхнув.
Nil sapientiae odiosius acumine nimio.

Для мудрості немає нічого ненависнішого

за мудрування.

Сенека

Думати, що ти можеш кого-небудь підняти до більш високого світогляду, якщо прилучиш його до своєї істини, що розкрилася тобі завдяки твоїй власній праці й любові, становить таку ж оману, як намагатися пояснити немузичній людині принадність музики», — говорять індійські Махатми.

Просвітительство — заняття необхідне, але невдячне. І ти не раз зауважував, як тобі твоїми ж словами, «забудькуватий» співрозмовник втовкмачував твої ж думки. Радій, що твоя думка живе без тебе. Погано інше: коли починають тріпати ім'я мудреця. Він страждає від того, як юрба цитує, псує й перекручено коментує його слова. А це вже профанація. Лукава дурість, посилаючись на авторитет мудреця, благими намірами мостить для всіх дорогу в пекло.

«Не давайте святині псам і не кидайте перлів ваших перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми й, повернувшись, не розтерзали вас».

Христос виразився грубувато в передчутті майбутнього людства. Хто народжує думку, відповідальний за наслідки вимовленого слова. Тому говори гранично ясно або мовчи.

Слова, слова, слова... Істина конкретна. Коли предмет обговорення й природа його явища зрозумілі, суть можна викласти коротко й чітко, використовуючи для цього підходящі слова (поняття). Мудреці говорять ясно.

Людина звичайна охоче береться про все багато й безглуздо судити. І якщо вона намагається пояснити щось не зовсім зрозуміле їй, він не знаходить точних слів. Починає приміряти різні слова. Вони окремо трохи підходять, але тільки всі разом більш-менш починають відображати приблизну аналогію обговорюваного предмета. Щоб скоротити багатослівність, придумується новий мудрований термін. Це не поняття, а ширма, що прикриває неясне. Новий термін відторгається підсвідомістю. І поки він незвичний, виконує функцію «ученого» слова — якоїсь оцінки або прапорця, що позначає границю розуміння. Людині властиво прагнути виглядати розумною. Тому простакувату думку краще одягти не у свої постолові слова, а ввернути якесь слівце з латині або грецької.

Наприклад: ти давно помітив, що термінами «енергія», «енергетика», «енергопроцеси», «биоенерготехнологія», «енергоструктура» і т.д. прикрите те, що незрозуміло. Усе це виглядає новим. Але ж ці явища існували завжди. Отже, «що існує, тому вже наречене ім'я». Навіщо мудрувати лукаво? Замість усіх цих заумних термінів мудрець зрозумілу йому природу явища позначає старим словом «думки», ... і вся картина уявлень стає простішою і яснішою. Те, що запалює лампочку, те, що рухає твоїми ногами, і те, що у твоїй голові, однієї природи.

Але мудрець мовчить; не говорить, а натякає; не пояснює, а підводить до думки. Говорять люди звичайні. Тому світ повний слів, які девальвуються. Вони вже не виконують роль понять простих, чітких, ясних і гострих, а стають набором сміттєвих звукосполучень. Громіздка й квола словесна конструкція нагадує вавілонську вежу.

Біблійний міф про вавілонське стовпотворіння повторюється наяву щодня. І у світі, і в тобі. Добірність слова «стовпотворіння» у тому, що воно означає, по-перше, змішання людей у юрбу, с-толпотворєніє, створення юрби; по-друге, — столпо-творення, утвір стовпа, кумира, ідола. Юрба й кумир — нерозлучна пара.

Про що міф? Розбудовувати інтелект необхідно. Прижиттєве завдання логічного розуму — досягти (знизу вверх) висоти розуміння своєї підсвідомості, а виходить, і духовного Світу. І чим вище ти забрався, тем обережніше треба поводитися. Але з вірою в себе виникає гординя. Запаморочлива (у зарозумілості) висота загорділого розуму подібна до вавілонської вежі (Аркан XVI). Самовпевненість і непогрішність — ознаки ілюзорного самозвеличування. Губиться самоконтроль, самооцінка й пильність до себе, а з ними — простота і ясність розуміння. Відсутність смиренності приводить до падіння. Людина починає багатослівно говорити (положення зобов'язує) про те, що смутно(нечітко) уявляє.Розумноподібне словоблудство викликає співчуття в слухачів, « тому що всякий , що сам себе піднімає, принижений буде, а принижуючий себе підніметься».

«Хай підніме(возвеличить)

людина себе сама,

Хай не принизить вона сама себе;

Тому що тільки вона одна собі друг

І немає більшого їй ворога,

Аніж вона сама собі»

(«Махабхарата»).

Світ не зобов'язаний відповідати твоїй уяві про нього. Загорділий розум видає своє суб'єктивне за об'єктивне й певен, що всі ми зобов'язані його вислуховувати й думати так само. Обдарувати людство одкровенням, самовиразитися, самоствердитися прагнуть загорділі люди, яким ніхто не пояснив, що вони вже впали з вавілонської вежі в болото псевдоучительства.

Але буває ще трагічніше. Ніцше із презирством називав християнство релігією слабких. Будучи гордієм, він оспівував ідею надлюдини й вважав скромність лукавством обивательської сірості. Ніцше гримнувся в шизофренію.

Не загордися. Мудрець вважає себе профаном.

Тепер оглянься навколо. Сьогодні тебе політики, ідеологи й інші, зі шкіри вилазячи, розбещують безжалісною ідеологією «крутого» суперменства. Народ уже плаче. Але ти поспостерігай за подальшою долею ідеологів і все це намотай собі на вус. «Упав Вавілон...»

«Не введіть себе в оману... Ілюзія є наш погубитель. Ілюзія, або Майя, в індуській літературі іноді вживається як еквівалент Мара, а Мара означає Тьму. Тому особливо женіть марнолюбні ілюзії» (Є.Реріх).

У В.Даля знаходимо руський аналог. Мара, мана, блазн, морок, морока, напливання, чарівність; фантазія, мрія; примара, привид, ... марена (опудало), ... марно — хмарно, похмуро, мар — сухий туман, імла, марево — спека, при мутній білизні повітря, маракосіт — увижається, миготить, неясно бачиться потемки.

Марнославіє (укр. — марнославство) — марнославство — пошук славіє самого себе, ілюзорне самозамилування.

Прославлений мій дарунок,

яким на горі

Собі на горі був, ―

ось його підсумок:

Я злиденний, я старезний,

я в рабстві і ганьбі

Мікеланджело

У замкненій системі зворотний зв'язок — зрушення в часі, пам'ять — потрібна для порівняння, тобто вибору. Ти вже відчуваєш, як близькі поняття «час», «вибір» і «пам'ять».

Матерія існує завдяки поперемінності (неодночасності) прояву елементарних часток кожної симетричної пари. Усвідомити неодночасність, час, рух, мінливість матерії неможливо без пам'яті. Життя в часі — це діяльність пам'яті. Без пам'яті немає думки, немає свідомості. Без пам'яті неможливий навіть елементарний розумовий процес.

У самому понятті «свідомість» (со-знаніє, з-знання) є подвійність. Бінерність Інформації «або» Енергії — це єдність несумісних протилежностей. Протилежності зв'язує (со-вмєщаєт, з-уміщає) у єдність поперемінність, неодночасність у часі, логічна дія «або», пам'ять.

І щоб нагріти праску, ти встромляєш у розетку подвійний провід.

Безпам'ятство рівносильне смерті. Амнезія — це втрата особистості, смерть свого Я при живому тілі.

нерухомості, з відсутністю реакції на роздратування й різким

гнобленням усіх ознак життя, які, однак, при

ретельному обстеженні можуть бути виявлені.

Людина здавна зв'язувала поняття «життя» з поняттям «пам'ять». Для тебе вмерло те, що ти забув. І раптом старі люди згадують докладний дріб'язок з подій дитинства: події, голоси і т.д. А це означає, що минуле не кануло в Лету безповоротно, а живе десь у глибині підсвідомості, у пам'яті, у невиявленому виді.

Пам'ять — це комора, де накопичується духовне багатство людини. Людина не забирає її із собою із цього світу, а йде туди до неї. Зміст пам'яті не повертається сюди з новим народженням. Людина не пам'ятає свої минулі життя.

Ось йог завмер і нерухомо вп'явся в крапку. У його мозку негайні зорові сигнали рівняються з попередніми, і різниця виявляється рівною нулю. І коли немає різниці між минулим і сьогоденням (відсутність новизни — інформації), виникає ілюзія зупинки часу, тобто — ефект, аналогічний розриву замкнутості, відключенню пам'яті, втрати думки, свідомості. Уявна смерть. Така природа глибокої медитації, летаргії й гіпнозу. Так кролик ціпеніє перед осклянілим поглядом удава. Так можна впасти в самогіпноз перед «поглядом» ідола або ікони. Одноманітний шум дощу, моря, монотонний голос лектора або дяка, багаторазове повторення мантри — усе це присипляє. Коли студенти сплять, винуватий професор.

Ефект Медузи Горгони — ситуація, що часто зустрічається, коли

під впливом млосних очей, солодких мовлень і обволікаючого

зачарування досвідченої жінки чоловік втрачає відчуття реальності.

Блукання загальмованого свідомості в кривих дзеркалах. Задимлення

розуму. Ілюзорний дурман. Історія пам'ятає: у мережі(сіті)

розрахунуово-цинічних умілих стервів попадали й втрачали волю королі,

полководці й великі розуми людства. У результаті гриміли

війни, валилися імперії й гинуло багато народу.

Так само сильна людина торопіє від одного погляду начальника або

упадає в сліпу довірливість від демагогії авторитету, що воркоче.

Мара.

Людина спить і не завжди пам'ятає сни. Тіло лежить, а свідомість десь бродить (або марить) у нематеріальному світі. Прокинувся, воскрес із безпам'ятства, « отямився». Сон — стан подібний зі смертю. Людина не може без сну. Як дельфін зринає за ковтком повітря, так і свідомість зринає з матеріального світу. Смерть — це неповернення людини (особистості, свідомості) у тіло, яке ще продовжує жити, доки зберігається клітинна пам'ять (самоврядування). Її органи ще годяться для пересадження в інший організм. Коли свідомість іде, організм стає тілом ( неорганізованою сукупністю живих кліток) і поступово розпадається.

Тому до минулого немає вороття. Спробуй повернутися на попелище свого дитинства, до минулої любові, до колишнього щастя, ...і нічого там не знайдеш. Для багатьох це звучить, як пощада для совісті. Але від своєї пам'яті не піти, як не втекти від себе. Ностальгію людина носить із собою. Omnia mea mecum porto (Усе своє ношу із собою).

Усе проходить. Багатій ти, або бідняк; мудрий, або не дуже; великий, або так собі — усе це не на століття: сьогодні так, а завтра, дивишся, інакше. Ні вічного кошмару, ані постійного везіння не буває. Тому не зарікайся й не клянися. Серед мінливості ти в силах тільки намагатися щось зрозуміти й бути самим собою.

Чим більше ти мудрієш, тим далі відсторонюєшся від світу цього. Ніхто в сні не страждає від самітності. Так само й у світі людина не буває самотньою: коли вона одна, вона наодинці з Богом. «Тільки мале знання віддаляє від Бога, велике знову наближає до Нього» (І.Ньютон).

Людина відрізняється від тваринного наявністю інтелекту. Але люди більше живуть почуттями. Людина розуміє не розумом, а серцем. Переконати її простіше, якщо апелювати до почуттів. Звичайно людина бентежиться через відсутність у неї музичного слуху, але не вважає соромним бути недосвідченим у математиці. І мова мистецтва далека хіба тільки зовсім примітивним цивілізованим дикунам. Звичайно, нас радує геніальність поетів, музикантів і художників. Душа злітає й... нічого не розуміє. Магія мистецтва — магія почуття. Але усі пояснюючі світ відкриття робляться людьми, що займаються природознавством. Саме воно здатне все роз’єднати і розкласти « по поличках». Саме природничі науки походять від прадавньої магії — магії розуму.

Психологія займається емоціями, тому що вона занадто гуманітарна. Підійти до осмислення природи свідомості здатні шукачі, що займаються теорією інформації, автоматикою й проблемами штучного інтелекту. Лірик стоїть на лівій нозі, фізик — на правій. Іти можна тільки обома ногами.

«Розуміння», «розум», «свідомість», «розсудливість», «підсвідомість», — ці слова ми виголошуємо не замислюючись. Ще є терміни: «несвідоме» і «надсвдомість». У різних психологічних школах своя термінологія, що говорить про плутанину в розуміннях.

Зрозуміти суть слова — начебто б гуманітарна проблема. Але це тільки на перший погляд. Прадавні слова (поняття) придумувалися не просто так. У кожному слові закладений глибокий фізичний зміст. Спробуємо хоча б наблизитися до його розгадки.

Розуміння(ум) (аоум) — I, XXII, XIII — первинна вібрація. Аналогічно 0 (вакуум) завібрував, роздвоївшись на 0/XXI і XXI/XXII. Аоум — ім'я Бога. Виголошуючи мантру «аоум», ти стимулюєш діяльність мозку й усього організму¹ . Під звучання цього складу легко ввести себе в стан медитації. І тоді ти зрозумієш, що розум — це те, що робить вібрацію й діє на принципі вібрації.

Розум (раз-ум)— роз’єднане розуміння(ум), що роздвоїлося на дієслово (енергію) і слово (інформацію) — Рци₁₉-Аз₁-Ум — виробляючий вібрацію АОУМ.

Розсудливість(розсудок)² — Рци₁₉ -Аз₁-Судити(с-удіть(вибирати)) — що судить, порівнює, зважує, вибирає, вирішує. Логічний розум порівнює побачене тобою з тим, що накопичене в пам'яті (підсвідомості), для того, щоб виділити новизну (інформацію). І тут ти бачиш принцип бінерності, тобто вібрації.

(Со-знаніє,З-Знання) поєднує в собі розум з його часовою (оперативною) пам'яттю й підсвідомість (несвідоме) з його вічною пам'яттю. Символ « Ян-Інь» добре передає зміст цього об'єднання.

Наука про мозок і свідомість найбільш складна й дотепер темна. Дивно, звідки ж узялися слова, що підказують нам фізичний зміст? Ти вже переконався в тому, що слов'янські слова передають нам відгомони дуже прадавнього знання. Споконвічні слова відповідають логіці Арканів Священної Книги Тота. А це означає, що вони (поняття) придумувалися прадавніми вченими-волхвами, які складали букви й звуки відповідно до абетки, що була у них під рукою, Таро. Тоді про яку безписемність слов'янства може йти мовлення? І чи багато знайдеться у світі мов (священних), які були б у гармонії з філософією Тота? Історики можуть сперечатися цитатами й посиланнями. Але зовсім очевидно, що ніякому генієві не під силу придумати алфавіт для чужої мови й підігнати його під магічну суть уже існуючих слів.

Безпам'ятство націй рівносильне смерті. Згубне засмічення рідної мови подібне до «вавилонського» падіння в чергове отупіння народу. Про це ще В.Даль кричав. Слухають але не зважають. Мова й народ — одне. Якщоо нехтують мову, нехтують народ.

Лінгвістів (мовознавців), які не полінувалися дійти до змісту Священної Книги Тота, чекає багато відкриттів, а виходить, і жаданих дисертацій. Тому що жрецьке знання волхвів не загинуло, а живе в нашому мовленні.

У своїй першооснові матерія влаштована на іншому — парадоксальному принципі: ціле складається із частин, але кожна частина — є ціле. Ця неземна, парадоксальна логіка, що суперечить « здоровому глузду», закладена в основу хвильової природи мікросвіту.

Різниця логік — парадоксальної (неземної) і «здорової» (земної) — це саме і є невловима відмінність, границя між Небом і Землею.

Комп'ютер сконструйований людиною на земних принципах формальної логіки. Машина й будь-яка програма не терплять невизначеності й парадоксів.

Ось тобі притча. Є сестри-близнюки — Ян і Інь. Ти має право одружитися на Ян або Інь. Але Ян не може жити без Інь. Тому, щоб одружитися, наприклад, на Ян, тобі прийдеться одружитися також і на Інь. Але на двох відразу не можна. Комп'ютер, логічно розуміючи (вибираючи) або «і», або «або», упреться в парадокс невизначеності. Ти ж можеш діалектично розв'язати проблему: одружитися на Ян і Інь так, щоб бути чоловіком Ян або Інь. Якщо ти будеш щомиті бігати по черзі з кожною сестрою в ЗАГС, розписуватися й відразу розводитися, вони не відчують твого лукавства. Кожна буде вважати тебе своїм вічним чоловіком (злегка дискретним). Ти будеш одружений на Ян і Інь, законослухняно виконуючи умову: Ян або Інь. І ніхто не обвинуватить тебе в багатожонстві, хіба тільки чиновники Загсу спухнуть від твоєї спритності. «Якщо не можна, але дуже хочеться, то — можна» ( Шолом-Алейхем).

Мозок — унікальний утвір. У його конструкцію закладений небесний, парадоксальний принцип. Мозок (ціле) складається із клітин (частин), але кожна клітина (частина) являє собою мініатюрну копію всього мозку (цілого). По образу, по подобі Бога створена людина.

«Усе у всьому» — принцип замкнутості. Але «усе у всьому» — це й принцип відкритості, розімкнення. І «і», і «або». Це ще один парадокс.

Ідея свідомості — це парадоксальна ідея хвильового принципу. Закритий у черепній коробці мозок — відкрита система із впровадженими в зовнішній світ щупальцями органів чуттів і інструментів впливу на навколишнє. Мозок може пізнавати (інформація) і творити (енергія). Осягнути неосяжне комп'ютер не може. Свідомість змінюється й змінює, адаптується й пристосовує. Свідомість може все. Якщо захоче.

Кожний нейрон — мозок. Кожна клітка має своє Я, свою думку й свій внутрішній світ. Співтовариство нейронів живе своїм внутрішнім життям, занурене саме в себе, в інформаційне поле «не від світу цього», у свій сон. І тільки при необхідності, знехотя, як би між іншим, нейрони відволікаються на повсякденні «мирські» справи керування роботою організму, напівсонно реагують на зовнішні матеріальні обставини. Не мозок існує для організму, а навпаки. Мозок поглинений сам собою в напівдрімотному стані. І йому немає справи до всього, що відбувається поза ним. Тільки мала частина нейронів «пильнує», чергуючи, щоб ти в цім житті ненароком не потрапив в неочікуване.

У момент стресу мозок злегка активізується. І ти можеш виявити здатності, про яких навіть не підозрював. Твої резерви величезні. Але потім мозок знову впадає в сон, у якому нейрони споживають божественний нектар духовного світу.

У людині 60 — 100 мільярдів нейронів. Складати гіпотези — справа невдячна. Але хто знає, можливо Гермес, Платон, твоя прабаба і т.д. — усі, що жили досі й живучі нині душі представлені в тобі у вигляді окремого особистісного Я кожного твого нейрона. І твоє Я присутнє у всіх душах такими маленькими нейрончиками. І коли ти думаєш, у кожному мозку людства генеруються відповідні імпульси. Так само й чужі думки можуть раптово осінювати тебе, якщо ти готовий до сприйняття.

Якщо прочитане тебе пробрало, ти зараз міцно й надовго задумаєшся. «Нісенітниця собача. Марення. Але щось у цьому є», — подумаєш ти.

Hypotheses non fingo (Гіпотези не видумую).
Тваринний світ різноманітний, одні живуть інстинктами, інші досить кмітливі. І люди відрізняються більше, чим здається. Комп'ютер бездушний. І людина відрізняється від машини емоційністю, тому що чуттєвість — продукт підсвідомості (за К.Юнгом — несвідоме), чого немає в розумної залізяки.

Усередині людини киплять пристрасті, що часто зовні непроявлювані, котрі вона пояснити не може, бо свою підсвідомість не усвідомлює і пробує оволодіти нею однією волею (насиллям) Чим нижчий інтелект, тим незагнузданіші емоції. Найбільший композитор або художник може мати досить посередній інтелект. Чим геніальніша людина, тим сильніший внутрішній тиск пристрастей. Генії почуття звичайно довго не живуть, тому що геній усередині людини розоряє її. Спостерігаючи Пушкіна, Н.Гончарова виразилося: «...Усяка пристрасть виключає розум і логіку». Рок-зірки збирають стадіони людей. І там бушує море пристрастей.

Розважлива людина помірна й самокерована. Гармонія тверезого розуму з емоційною підсвідомістю не є зрівноважування одного іншим, тому що розумові не зрівнятися з нескінченністю підсвідомості. Говорити про гармонію можна тоді, коли людина уміє волею розуму наблизитися до безпристрасності. Наприклад, зрозумівши причину занепокоєння, людина заспокоюється. Знання заспокоює. Людині потрібна блага звістка (грецьк. — євангеліє). Геній розуму — це холодний дослідник, першовідкривач, учений-реаліст. Великий учений може бути бездушним сухарем.

Сполучення двох геніїв (почуття й розуму) можливо тоді, коли людина зуміє «відокремити внутрішнє від зовнішнього, тонке від грубого, з обачністю спокою, обережністю розуміння, з відвагою знання». Прояснений геній досягає гармонії безпристрасності між Небом і Землею, внутрішнім і зовнішнім. Тоді досягається дійсна мудрість знання, що полягає з мудрості почуттів і мудрості інтелекту. Тоді людина починає усвідомлювати свою підсвідомість. «Так сприймеш ти славу перемоги над усім всесвітом, а тому морок і тьма залишать тебе».

Дивися каббалістичне древо Сефірот. «Слава» — VIII Аркан

(Карма), «Перемога» — VII Аркан (Монад). «Слава перемоги» — середня

крапка на древі Сефірот. На серединній колоні є ще дві крапки

перетинання. Обміркуй усе це сам.

Отже, Гермес виділив три категорії: спокій (почуття), розуміння (розум) і знання (просвітління).
Звєзда бо от звєзди разнствуєт в славє .

Гермес називався Трисмегістом — тричі великим або тричі посвяченим. Згідно з Гермесом й древом Сефірот можна позначити три ступені (або рівні) посвяти й коротенько описати їх.