Біохімічне споживання кисню (БСК) – кількість кисню в міліграмах, що потрібна для окиснення (розкладання) органічних речовин, які містяться в 1 л води, в аеробних умовах, без доступу повітря і світла, при 20°С, за певний проміжок часу в результаті перебігу у воді біохімічних процесів окиснення. Одиниця вимірювання БСК – мгО2/л. Для джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, згідно з ДСТУ 17.1.3.03-77, повне БСК не повинне перевищувати 3 мг О2/л, для водойм культурно-побутового використання – 6 мг О2/л.
Лужність, яка характеризує загальний вміст гідроксид-йонів та аніонів слабких кислот, головним чином гідрокарбонат-, карбонат-, ортофосфат-, сульфіт-, силікат-йонів, аніонів гумінових кислот, які вступають у взаємодію з сильними хлоридною або сульфатною кислотами. Лужність визначається кількістю сильної кислоти, необхідної для нейтралізації 1 дм3 води. Лужність більшості природних незабруднених вод зумовлена гідролізом гідрокарбонатів кальцію і магнію, рН цих вод не перевищує 8,3. Загальна лужність є показником фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води і нормується в межах 0,5-6,5 мг-екв/дм3.
Твердість, яка характеризує загальний вміст йонів кальцію і магнію (ммоль/дм3) у воді. Твердість визначається за ГОСТ 4151-72. Розрізняють декілька видів твердості – загальну, усувну (або тимчасову), неусувну (або постійну), карбонатну, некарбонатну. Загальною твердістю називають загальну кількість йонів Ca2+ і Mg2+, виражену в міліграм-еквівалентах. Твердість, що відповідає кількості міліграм-еквівалентів гідрокарбонатів кальцію і магнію, називають карбонатною. Усувна твердість також обумовлена тими ж гідрокарбонатами Ca2+ і Mg2+, але на відміну від карбонатної визначається експериментально шляхом тривалого кип’ятіння, показуючи наскільки зменшилася загальна твердість після кип’ятіння. Неусувна і некарбонатна твердість обумовлені хлоридними, сульфатними, нітратними та іншими некарбонатними сполуками кальцію і магнію. За величиною загальної твердості води розрізняють: дуже м’які (до 1,5 мг-екв/дм3), м’які (1,5–3), помірно тверді (3–5,4), тверді 5,4–10,7 і дуже тверді (більше 10,7 мг-екв/дм3). Загальна твердість є показником фізіологічної повноцінності питної води і нормується в межах 1,5–7,0 мг-екв/дм3.
Сухий залишок – маса нелетких (за температури 110 і 180°С) мінеральних й органічних сполук, віднесена до одиниці об’єму води – визначається зважуванням осаду, отриманого при випаровуванні певного об’єму води й подальшому висушуванні. Величина сухого залишку використовується для контролю хімічних аналізів шляхом порівняння з обчисленою мінералізацією.
Достарыңызбен бөлісу: |