Великий князь Литовський Свидригайло (1430- 1432). Громадянська війна у ВКЛ у 1432-1435 рр. Ідея відновлення автономії князівства Руського у складі ВКЛ.
Свидригайло одразу приступив до самостійної антипольської політики – намагався повернути Західне Поділля до складу ВКЛ на основі того, що Ягайло у 1411 році визнав його як довічне володіння Вітовта. По смерті Вітовта місцева знать не бажала присягати Свидригайлу і тягнула час , сподіваючись на перехід до складу Польщі за згоди Ягайла. Тому Свидригайло розпочав наступ на свої подільські володіння , що привело до конфлікту з Польщею і братом. У 1432 році було укладено перемир»я , за яким Західне Поділля тимчасово залишалося за ВКЛ.
Свидригайло з самого початку свого недовгого правління заявляє про свою програму відновлення литовської старовини : старих аристократичних порядків управління, коли вся влада законодавча і виконавча знаходилася в руках литовсько- руської аристократії (князів) і усуває від влади ставленників Вітовта – литовських бояр (панство), які були вірною опорою Вітовту у боротьбі з опозицією його владі з боку «ольгердовичів», які вважали себе постраждалою стороною внаслідок укладання Кревської унії , оскільки влада перйшла у Литві до рук « Кейстутовичів», що суперечило династичній традиції ВКЛ. Вітовт , долаючи супротив опозиції ольгердовичів, наблизив до себе литовсько-католицьке оточення з нетитулованих бояр , які складуть панські клани Радзивілів, Гаштовтів, Кезгайлів, Сапєг, Немировичів, Монвидів. Тому Свидригайло і мав підтримку в особі князів – Ольгердовичів, які у переважній більшості були удільними князями на Русі (Західній і Південно- Західній). Тепер його правлінню , яке протегувало аристократичній князівській верстві Литви І Русі , особливо православним русинам ( Волинським князям, київським, чернігово- сіверським , вітебським ) ,
протистояло литовське боярство католицького віровизнання , що зробило ставку на молодшого брата Вітовта – Сігізмунда Кейстутовича (1432-1440), який вдався до державного перевороту, захопивши владу змовою. Свидригайло з свого віленського замку був змушений утікати до вітебського , одразу оголосивши війну змовникам під гаслом наведення у ВКЛ порядку і захисту прав православної Русі з наданням їй автономії у складі ВКЛ. Під його знамена стала князівська верства всієї Русі (України і Східної Білорусії),як Гедиміновичі , так і Рюриковичі, обурена тим, що середня знать відсунула їх на другорядні ролі у державі. Однак його військові сили дещо зменшилися за рахунок переходу у 1434 році на бік Сігізмунда білоруських аристократів, які скористалися привілеєм , що видав Сигізмунд, урівнюючи у правах русинів і католиків- литвинів.
Проте влада Сигізмунда поширювалася лише на власне литовські землі, Берестейщину, Підляшшя, Полоцьку землю, а Вітебська, Смоленські землі, Сіверщина, Київщина, Волинь і Східне Поділля підтримували Свидригайла. Ставкою Свидригайла у 1436 році став Київ , який підтримав дії його щодо відновлення київського удільного князівства на чолі з династією Ольгердовичів : київський стіл перейшов до старшого сина Володимира Ольгердовича Івана (1436- 1440). За відновлення влади Сигізмунда послідовно виступали Волинські князі і Чернігово-Сіверські і знать Східного Поділля. Серед найближчого оточення Свидригайла було чимало представників литовської католицької аристократії – противників інкорпорації земель ВКЛ до складу Польського королівства.
Певне напруження між Свидригайлом і «руською партією» виникло після спалення за його наказом православного митрополита Герасима за підозрою у зносинах з Москвою. Він виступав проти використання православної церкви на знаряддя чужих політичних планів, насамперед Московської держави , яка прагнула інкрпорувати руські землі ВКЛ до свого складу. Однак конфлікт з русинами був залагоджений , оскільки Свидригайло , як і руська аристократія , включно із Тверським князівством і Новгородом , не бачив перспективи як для Північно- Східної Русі , так і у справі збереження державної незалежності ВКЛ у політиці на зближення з Москвою. Яка представляла наміри відродження Руської держави з сильною абсолютиською владою в особі московського князя і нехтувала її республіканськими і вічовими традиціями.
На стороні Свидригайла виступив Тевтонський орден , приславши загін хрестоносців, син князя Дмитра- Корибута Сіверського Сигізмунд Корибутович з Чехії із загоном гуситів. Тому у вирішальній битві під м. Вількомир у 1435 році він зазнав розгрому зі сторони Сигізмунда Кейстутовича та поляків. Лише у полон потрапило 42 князя , включно із союзником – магістром Ордену, 13 загинуло .
Зазнавши поразки, Свидригайло мусив був переховуватися за кордоном , однак сама ідея відновлення політичної влади руської князівської аристократії не втратила популярності у землях Русі , особливо у князівській Волині. Останні в особі князя Чарторийського і київського боярина Скобейка, віленського воєводи Довгерда організували змову проти великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича і вбили його у 1440 році уночі у власному замку у м.Троки (Тракай у сучасній Литві).
Виникла політична криза ,оскільки змовники планували відновити повноваження Свидригайла Ольгердовича, проти чого була сильна опозиція литовської партії , яка загрожувала перерости у громадянську війну і полегшити плани польської сторони інкорпорувати ВКЛ до складу Корони. Тому литовсько- руська аристократія і литовське панство пішли на компроміс в ім»я єдності держави і тому вищий законодавчий орган ВКЛ – Пани- Рада без узгодження з поляками оголосила великим князем литовським у червні 1440 року молодшого сина колишнього польського короля і колись великого князя литовського Ягайла – малолітнього
Достарыңызбен бөлісу: |