Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| Міське землеволодіння.
Аграрний аспект був досить помітним і у функціонуванні міської економіки України в досліджуваний період, що було властиве й європейським містам. Хоча економічні умови для землеробських занять українських городян були різними і часто не завжди сприятливими. Причому в феодальних містах і містечках їхні власники зазвичай намагалися сприяти аграрним заняттям городян(що зміцнювало міську економіку). Хоча у великокнязівських міських центрах навколоміське землеробство зустрічало спротив місцевої шляхти, бо це зачіпало її земельні інтереси, через що в джерелах неодноразовими були скарги міських жителів(Києва, Луцька, Володимира та інших значних міст), що вони втратили свої землі через сваволю місцевих урядників та шляхти .26 У той час як якісних орних земель поблизу українських міст було обмаль (це меншою мірою стосувалося південно-східного порубіжжя), то наявність різноманітних угідь компенсовувала цю нестачу і чимало городян активно займалися уходництвом і промислами. Помітного розвитку набуло міське землеволодіння у середніх і малих містах/містечках Волинського воєводства, де до50% і більше городян займалося рільництвом і мали орні поля, значні городи та навіть засновували фільваркові господарства. Зокрема, поблизу Старого Костянтинова(611 дворів) на початку XVІІ ст. джерела згадували близько 90 міщанських фільварків. А заможні старо-костянтинівці володіли кількома навколоміськими хуторами із десятками гектарів землі. В цілому за підрахунками фахівців у другій половині XVІ ст. жителям 18 міст і містечок Луцького повіту належало435 сільськогосподарських ланів землі, міщанам 12 міст Володимирського повіту– 172 лани, а городянам9 міст Кременецького повіту– 212 ланів. Водночас городяни 23 подільських міст оброблювали 600 ланів землі. Хоча у великих містах України аграрні заняття жителів не мали такого розвитку. Так, більшість киян не володіла приміською землею і тільки13% міщан мали городи. А от у значному на той час волинському місті Кременці (700 будинків) тією чи іншою мірою землею володіла більша половина городян, а20% із них займалися рільництвом. Особливо економічно міцними були представники міської верхівки та урядовці (передусім у Києві), які накопичували в своїх руках значні земельні багатства включно із залежними селянами. Представники міських рад нарівні зі шляхтою формально-юридично мали повне право на землеволодіння й активно цим користалися, прибираючи до своїх рук навіть прилеглі шляхетські землі. Зокрема, київський урядовець В. Ходика у другій половині XVІ ст. був власником одинадцяти сіл, двох містечок та ще чотири села тримав у заставі. І таких прикладів своєрідної міської феодалізації було чимало 27 Церковне землеволодіння. Важливим фактором економічного розвитку українських земель у досліджуваний період було розширення монастирського й церковного землеволодіння. Відомі земельні пожалування на користь церкви із самого початку XІV ст., коли галицький князь Лев Данилович надав на храм Успіння в Галичі землю й окремі села. А в1375 р. удільний князь Олександр Коріатович пожалував домініканському монастирю у подільському Смотричі село Ходоркове зі всіма землями. Хоча більш предметно можна говорити про розвиток церковного землеволодіння починаючи з другої половини XV ст., коли розширювалися володіння ставропігіальних Києво-Печерського, Пустинно-Микільського та Михайлівського Золотоверхого монастирів. Саме в цей період до Києво-Печерського монастиря відійшли остерські землі, окремі поселення Глуської волості, села Киселевичі, Осове та ін. А в XVI ст. Києво-Печерська обитель уже володіла щонайменше 40 селами Київського, Любецького, Остерського та Чорнобильського повітів 28 Наявні фрагментарні свідчення фіксують зростання володінь Пустинно-Микільського монастиря, який дістав грамоту Казимира IV Ягеллончика (1440–1492) на селище Княжичі, надання Олександра Казимировича(1492–1506) на землі на ріках Борщовці та Дарниці, а згодом на село Гридкове та половину Шепелич на Прип’яті, на землю Полукнязівську за Дніпром тощо. На початку XVI ст. серед володінь цієї обителі згадувалися також землі в Олевській волості, а пізніше ще понад 30 українських сіл 29 Аналогічно зростала економічна земельна могутність Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Межигірського, Красносільського Спаського та інших українських монастирів. Основним джерелом зростання й розвитку церковного землеволодіння висту-пали приватні пожалування значних шляхетських родин, а також активна господарська діяльність церкви, яка скуповувала суміжні землі та угіддя. У такий спосіб формувалися цілісні церковні земельні латифундії, які були досить ефективними в управлінні з боку монастирів і митрополичих кафедр. Сприятливою для економіки церковного господарства була й земельна політика правителів Великого князівства Литовського, спрямована на підтримку нових землевласників(за рахунок державних земельних пожалувань), щоб ослабити могутність місцевих удільних князів України та здобути авторитет у місцевого духовенства. Значними у досліджуваний період були волинські церковні володіння, де згадувалось у документах майже сім десятків належних монастирям і церковним установам сільських поселень. Крім того, значним місцевим єпіскопіям (Луцько-Острозькій і Володимиро-Берестейській) також належало понад60 українських сіл. А на Київщині джерела зафіксували щонайменше80 монастирських сіл і кілька десятків поселень належних Київській митрополії. Водночас в досліджуваний період також зростало землеволодіння католицьких церковних установ, про що свідчили відомості джерел ще з часів правління великого князя литовського Вітовта . А після Люблінської унії1569 р. означені процеси набули ще більшого розмаху. Подібною була земельна політика щодо церкви і на підвладних Угорщині та Молдавії українських землях Закарпаття та Північної Буковини. Зокрема, на території останньої протягом XV–XVІ ст. у володіння місцевих єпископій і монастирів перейшло майже дві сотні буковинських сіл 30 жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|