Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Причономорські степи (Поділля) у зовнішній політиці ВКЛ
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Подільського князівства з центром у Смотричі.
| 3. Причономорські степи (Поділля) у зовнішній політиці ВКЛ.
Щодо географічних меж Поділля у Х1У ст.. то це питання є дискусійним. На думку Шабульда , Р.Батури,Ф.Прохаски – це простір між Дністром та Дніпром та його притокою Россю аж до Чорного моря.Західна частина цієї області –Мале Поділля- від околиць Кам”янця, Смотрича, Червонограда,Скали, Бакоти і до Південного Бугу. Сини Коріата-Михайла у 1341-1342рр подалися на Волинь, де отримали уділи (волинську частину Поділля) від старшого брата Любарта Гедиміновича, який потребував допомоги у боротьбі проти Польщі та Угорщини за галицьку спадщину., які отримали володіння на Волині.Костянтин отримав Східну частину Поділля-пізнішу Брацлавщину, Юрій-Північну-східну частину Волині з центром у м.Любарі, Олександр- Теребовлянське князівство, а наймолодший –Дмитро посів уділ у районі р.Бобрки, за що набув призвісько Дмитро Боброк-Волинський. Однак вже у 1349 році після польського наступу Теребовлянське князівство опинилося у сфері впливу Польщі. Один із братів Коріатовичів-Костянтин на той час подільський князь був у 1344 році одним із претендентів на руку дочки польського короля Казимира Ш, який сподівався цим шлюбом приєднати південно-східну частину Галицької землі до Польщі, однак династична угода не була укладена з причини небажання Костянтина охреститися за католицьким обрядом. Є свідчення, що великий князь Литовський Ольгерд у 1349 році зробив першу спробу утвердитися на південноруських землях, коли послав свого молодшого брата Коріата-Михайла разом із свіслоцьким князем Семеном до золотординського правителя Джанібека просити допомоги проти спроби Польщі заволодіти Волинню, однак в результаті інтриг московського князя Семена Гордого, були заарештовані і віддані Москві, з якою мусив укладати мир Ольгерд Гедимінович і на деякий час відмовитися від активної руської політики.Польський король у 1352 році після походу військового закріпився в західній частині Поділля, надавши цим землям певні привілеї з огляду на порубіжний статус і необхідність оборони від кочівників. У 1362 році Ольгерд Гедимінович виступив у південні степи , залучивши до походу дружини північно-подільських князів литовського походження (нащадків свого молодшого брата новогрудського князя Коріата-Михайла -братів Костянтина, Олександра, Юрія) Литовсько-руському війську протистояли місцеві ординські сили-еміри Хаджибей-правитель подільського улусу, Кутлу-Бука-правитель кримського улусу, їх васал –князь малого Поділля Дмитро.( Останнім з болохівських князів згадується Дмитро як “ дідич “ Подільської землі, його син Федір Дмитрович , військо яких було розбите Ольгердом Гедиміновичем на р.Сині Води у 1362 році. (згадані у вірменській хроніці 1362 року). Наслідком битви 1362 року стало утворення потужного Подільського князівства з центром у Смотричі. Після походу Ольгерда просунулася на південь контактна зона з переважно зі слов”янським населенням , котрим управляли баскаки й отамани в торгівельних ординських містах Нижнього Подніпров”я та в межиріччі Дніпра та Дунаю.Населення, змушене жити у безпосередніх контактах з ординцями, контактували із ними, переймаючи від них іх досвід життя у степу, елементи військової організації, озброєння,тактику ведення бою у степу, систему суспільної організації на чолі із виборними отаманами. Подільським володарям доводилося взятися за створення оборонної системи князівства, залучаючи переселенців з Руського воєводства, сезонних робітників-уходників у степ . Спитко з Мельштина, якому як ставленнику угорському було передано Поділля з 1392 року, започаткував залучення до оборони краю малопольської шляхти . Сам він загинув у 1399 році у битві з татарами на р.Ворскла як союзник Вітовта. Його подільські володіння викупив у 1400 році король Владислав-Ягайло 1У , опісля передавши ці землі свому молодшому брату Свидригайлу Ольгердовичу, який утримував їх за собою до 1404 року, однак на вимогу Великого князівства Литовського в особі князя Вітовта у 1411 році Поділля перейшло до литовської зверхності. Однак по смерті Вітовта , у 1431 році лідери подільської шляхти захопили головні подільські замки , визнавши їх польськими. До 1434 року Свидригайло Ольгердович через князів Федора Острозького та Федора Несвіцького безуспішно намагався повернути Поділля, однак Польші вдалося утримати за собою значну його західну частину, утворивши воєводство. Однак наступ на південний степ військових сил ВКЛ набув нових масштабів через декілька років. Вітовт не залишив ідею при допомозі Тохтамиша утвердитися у Причорномор”ї , зробивши ставку на підтримку домагань нащадків Тохтамиша на золотоординсьий престол (1407, 1412-1413рр), у 1410 році допоміг старшому із нащадків Тохтамиша Джелал-ед-Діну здобути Крим, здійснивши ряд походів на південь , в результаті яких правобережні степи до гирла Дніпра було приєднано до ВКЛ. Більшість ординських міст, що занепала, отримала шанс на відродження: порти Хаджибей, Кілія, Білгород стали великими центрами торгівлі з Візантією зерном . Для забезпечення водного шляху торгівельного по Дніпру, у 1415 році Вітовт спорудив фортеці у його гирлі Дніпра Дашів, Тавань (митниця). У 1431 році за великого князя Свидригайла Ольгердовича , до подільських змаків поряд з Черкасами, Звенигородом, Сокольцем,Червоноградом, належали Качибей (Хаджибеїв), Маяк, Караул та Дашау (Дащків). У 1428 році за підтримки Вітовта, який активно втручався в ординські справи, до боротьби за ханський престол приєднався Хаджі-Гірей, якому вдалося захопити тільки частину Криму зі столицею у Солхаті (Старий Крим), а у 1434 році захопити генуезькі міста Кафу та Чембало (Балаклаву). Однак громадянська війна, яка з 1432-1435рр точилася у ВКЛ, призвела до того, що Хаджі-Гірей , втративши литовську підтримку, змушений залишити Крим і причорноморські степи знову стали ординськими. Тільки у 1443 році Хаджі-Гірей утвердився у Криму , у 1452 році, розгромивши свого противника Саїд-Ахмеда, став повноправним зверхником Криму, владу якого визнали і генуезькі міста. У 1454 році він уклав угоду у Керчі з турками,яка була підтверджена у 1475 році, за якою кримський хан визнав себе васалом Османської імперії. Вважаючи себе основним спадкоємцем Золотої Орди, продовжував політику проти інших претендентів на владу. У 1502 році його син Менглі-Гірей ліквідував Велику Орду, перетворивши Кримське ханство на головного спадкоємця Золотої Орди. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|