Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Степи Причорномор»я у Х1-ХШ ст. Давньоруські корені козацтва
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Із кінця ХЦ ст. волинські князі намагалися утримати за собою пороські волості. Населення з Х1 ст. –чорні клобуки, торки, берендеї, печеніги, слов”яни.
- Болохівські землі.
- Землі, що входили до складу Галицько-волинської держави, включно із південними окраїнами-пониззям зі змішаним слов”яно-тюрським, волоським населенням поступово інтегрувалася до ординської держави.
- Як історичне явище пройшло значний шлях еволюції: від бродників Х1-ХЦ ст. І козацтвом ХУ-ХУ1 ст. Були істотні відмінності, однак те саме стосується і козаків пізнішого часу –ХУЦ-ХУШ ст.
| 2. Степи Причорномор»я у Х1-ХШ ст. Давньоруські корені козацтва
Час створення прикордонних зон із кочівницьким населенням , залежним від Русі, припадає на другу половину Х1 ст. Поява територій,що не входили , або частково входили до сфери державного контролю, де складалися особливі умови для функціонування системи державного управління зафіксовано уже у Х ст. Специфічним був статус у “Червенських городах”, за які вели боротьбу Польша й Русь. Автономний статус мало Поросся , своєрідна конфедерація “чорних клобуків”, де мешкало численне східнослов”янське населення. З 1079р. Згадуються “торци переяславські”, що залежали від переяславського князвства. Переяславське князівство тоді контролювало широку смугу земель Лівобережжя до лісостепової частини басейну Сіверського Дінця з центром м . Донець.(південна околиця суч.Харкова). Із кінця ХЦ ст. волинські князі намагалися утримати за собою пороські волості. Населення з Х1 ст. –чорні клобуки, торки, берендеї, печеніги, слов”яни. У 1230 році Данило Романович передав м.Торчеськ (суч. м. Кагарлик на Київщині ) своєму тестеві Мстиславу Удатному, по смерті якого ним володіли його сини. Пороського князя Юрія як васала волинського літопис згадує під 1289 роком. Пороські землі належали з другої половини ХШ ст. (з 1270 року за підтримки Ногая) і до початку Х1У ст. до Галицько-Волинської держави (“королівства Русі “) до 1301-02 років (до походу Тохти проти Ногая). Болохівські землі. Перша згадка про болоівських князів та їх володіння знаходимо у 1232р., коли Данило Романович Галицькиий у битві з угорцями зустрів протидію йому галицьких бояр , зокрема, “князів болохівських” котрі підтримали його противника – угорського королевича Андрія. Є дві версії розташування Болохівської землі – 1)галицькі землі на північ від Пониззя (М.Молчановський); 2)частина Київської землі, з якою у ХЦст. київський центр втратив тісні зв”язки (В.Якубовський). Щодо походження цього князівського роду, то декілька припущень: 1) з чернігіських князів Ольговичів (В.Якубовський), “)місцева племінна верхівка Болохівської землі, яка була неокняженою територією ; 3) нащадки східноволинських князів Ярослава Ігваревича, які вороже ставилися до Романовичів і у ХШст. Були дрібними володарями-князьками частини Пониззя Галицького(Л.Войтович). М.Грушевський вважав,що населення згаданої землі складали слов”яни та тюрки ( печеніги і половці). У ХЦ ст. Дунайсько-Дністровське межиріччя перебувало під контролем Галичини. В першій половині ХШст. Вони були під патронатом угроського короля, а потім навіть Тевтонського Ордену. На початку 40х років ХШ ст. Південні володіння Русі- Переяславське князівство, Поросся, Пониззя потрапляють у залежність від монголів. Темники Золотої Орди прагнули узяти ці землі під свій безпосередній контроль. За П.Карпіні, у середині 40-х років ХШ ст. Лівобережжя перебувало під владою темника Могучея, а Правобережжя-Куремси. Зокрема, Переяславське князівство управлялося монгольським намісником.Під владу монголів потрапило не тільки тюрське населення, а й й деякі лісостепові райони, які належали русам. Данило Романович у 1246 році намагався закріпити за собою владу над Київською землею і м.Києвом. але невдало. Археологічні дослідження не дають жодних підстав говорити про запустіння Південної Русі після монголо-татарської навали. Землі, що входили до складу Галицько-волинської держави, включно із південними окраїнами-пониззям зі змішаним слов”яно-тюрським, волоським населенням поступово інтегрувалася до ординської держави. Є згадка про особливу приязнь порубіжного зі степом населення Галицького Пониззя до монголів (темника Куремси), які постачали їм хліб. Однак повністю залежність монгольска над Болохівськими зелями встановилася після 1300 року. Київська “україна” - Поросся, Переяславска “україна” (1187 рік), 1189-“україна галицька”, 1213 “забузька україна”, “волинська україна”- це територія Пониззя та Побужжя. Версія, що назва “україна”- це порубіжжя зі степом Русі (народна назва) (В.Ричка). Комплексний аналіз використання терміну в давньоруських та монгольских джерелах свідчить,що під ними розуміли не стільки географічний чи етнічний чинник , а державно - політичний –мали на увазі території, які не входили до державної структури Русі чи мали особливий статус. Південно-руський кордон не був справжнім державним кордоном для русів, оскільки за ним не існувало іншої держави , а була лише небезпека наїздів кочовників. Тому “україна”-це вольниця, порубіжжя, що межувала з батьківщиною-країною.(с.34-35) Козацтво виникало внаслідок міграційних процесів, потреби освоєння багатих земель, необхідності забезпечення функціонування торгових щляхів і оборони державних кордонів. Поява козацтва як історичного явища дослідники пов”язують із часами Київської Русі, володаря якої не завжди мали можливість контролювати порубіжне населення зі степом кочівним-бродників-берладників , однак яке використовували для прикордонної служби. Слово “козак” в перекладі з тюрської означає “воїн”, “охоронець”, ”вільна людина”. Козаки не належали до привілейованого стану середньовічного суспілства (до Визвольної війни ХУЦ ст.) і цим зумовили специфіку ії напівоєнного, напівмирного життя в степу. Не маючи можливості займатися хліборобством, вони головну увагу приділяли рибальству, полюванню, промислам, ремеслам. За етнічним складом були переважно слов”ями, хоча мали значний елемент тюрський. Назва земель, де мешкали бродники – козаки - , “Україна” з часом стала назвою їхньої країни, а їх нащадки відіграли визначну роль у створенні українського етносу та формування української державності. Як історичне явище пройшло значний шлях еволюції: від бродників Х1-ХЦ ст. І козацтвом ХУ-ХУ1 ст. Були істотні відмінності, однак те саме стосується і козаків пізнішого часу –ХУЦ-ХУШ ст. 3. Витоки і джерела формування козацтва. Перші козацькі поселення. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|