Лекція Вивчення історії Старого Заповіту



бет5/17
Дата17.07.2016
өлшемі1.11 Mb.
#204863
түріЛекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Пам’ятники

В пам’ять про цю подію було споруджено пам’ятник з каменів взятих з дна річки.

Сам Ісус був підготовлений до завоювання у ході події подібної до переживання Мойсея у час його покликання. Шляхом теофанії Господь відкрив Ісусу, що майбутнє завоювання ґрунтується не на його здібностях, але доручене йому Богом, який є головнокомандувачем війська (Іс. 5:13-15).

2.3.1. Центральна кампанія – Єрихон та Ай

Єрихон.

Перейшовши Йордан, ізраїльтяни повинні були розпочати завоювання краю. Першою перешкодою на цьому шляху, своєрідним “ключем до Ханаану”, стало місто Єрихон. Місто розміщувалося на шляху до гір, заволодівши якими, ізраїльтяни могли взяти під контроль решту території центрального Ханаану. Завоювання Єрихону відбулося не шляхом звичайної військової стратегії, але завдяки слідуванню ізраїльтянами інструкціям Господа. Це стало переконливою демонстрацією для Ізраїля, що він справді може подолати своїх ворогів.

Місто Єрихон (за однією з версій назва міста jair-ih-koh означає “місто місяця”) було розташоване у квітучому оазисі у Йорданській долині приблизно 27 км. на північний схід від Єрусалиму, воно відоме також під назвою “місто пальм”. Після зруйнування ізраїльтянами Єрихон лежав у руїнах аж до царювання Ахава.

Найбільш повний аналіз результатів археологічних досліджень колишнього Єрихону подав один з провідних сучасних археологів доктор Брайент Вуд. Ось його висновки.

По-перше, результати чотирьох методів, що використовувалися для датування, датування за керамічними предметами; датування за геологічними шарами землі; знахідки скарабеїв - атрибутів влади єгипетських фараонів; радіовуглецевий метод датування, так само як і Біблія, вказують на ту саму дату зруйнування міста - приблизно 1410 р. до Р. Х.

По-друге, виявлені свідчення сильного землетрусу, під час якого міська стіна в буквальному розумінні розвалилася аж до основи (Нав. 6:19), утворивши навколо міста схили, по яких ізраїльтяни могли ввійти в місто (Нав. 6:19).

По-третє, було отримано підтвердження існування багатьох будинків, подібних до будинку Рахав, розташованих між нижньою основою і верхньою частиною стіни, зробленої з черепашнику. Таким чином, будинок був ніби “у міській стіні” (Нав. 2:15).

По-четверте, виявлений доказ повного винищування міста вогнем, як про це сказано в Нав. 6:23.

Нарешті, було знайдено багато глечиків, наповнених зерном, а це вказує на те, що: а) штурм міста відбувся навесні, незабаром після збору врожаю (як і описано в Нав. 2:6; 3:15; 5:10); б) облога була нетривалою (тільки 7 днів - Нав. 6:11-19) і в) усупереч близькосхідному древньому звичаю, перш ніж відбулося пограбування міста, воно було спалене” (Нав. 6:16, 17).

Ай

Завоювання наступного об’єкту – міста Ай було ускладнене непослухом Ахана, який всупереч чіткому наказу приховав деякий одяг, а також срібло та золото. Цікаво, що тут нічого не згадується про місто Бет-ел, що було розташоване кілька кілометрів на південний схід від Гаю.



Археологічна замітка

Із слів в 8:9,12 очевидно, що ця битва була за обидва міста: Ай і Бет-Ел (8:28, 12:9,16) і що обидва міста було зруйновано. Відстань між ними була всього 2 км. Бет-ельській (Бейтанській) курган був розкопаний в 1934 році під керівництвом В.Ф. Олбрайта. Розкопки показали, що зруйнування міста співпадає з часом інвазії Ісуса Навина, яка супроводжувалася сильною пожежею і битвою. Були знайдені цілі глиби обгорілих стін, товщиною в 2 м з червоної цеглини, чорної золи із землі і інших обгорілих залишків. Ніде в інших місцях Палестини, говорить Олбрайт, він не бачив такого великого пожарища.



2.3.2. Повторення закону біля гори Евал (8:30-35).

Мойсей дав це веління (П.З. 27). Сихем був в центрі долини невимовної краси, між горою Евал і горою Гарізім. Тут Аврам 600 років до цього спорудив свого першого жертовника. На цьому місці Ісус Навин в урочистій обстановці прочитав книгу закону для ізраїльського народу.



2.3.3. Південна компанія

В десятому розділі книги Ісуса Навина описується кампанія, в ході якої Ісус Навин завоював територію, згодом зайняту Юдою, обійшовши стороною сильні фортеці Єрусалим і Гезер. Після перемог біля Єрихону і Гаю новина про військову потугу Ізраїлю поширилася по всьому Ханаану, свідченням чого стало намагання жителів Гів’ону обманом заручитися обіцянкою миру від ізраїльтян. Оскільки Гів’он було одним зі значних міст Ханаану, то після його переходу на бік Ізраїлю єрусалимський цар ініціював створення коаліції інших аморейських держав проти Гів’ону.

До коаліції увійшли царі Хеврону, Ярмуту, Лахішу і Еглону. Однак Ісус Навин прийшов на допомогу гівонітянам. Ізраїльтяни змогли отримати перемогу завдяки надприродному втручанню Бога, та завоювати амореїв.

Місцеположення всіх названих тут міст окрім Македи сьогодні можна вважати встановленим, при цьому у ряді випадків є і свідоцтва того, що така кампанія дійсно мала місце. Скажімо, розвалини Лахіша були знайдені на території сучасного Тель-ед-Дувейра британською експедицією під керівництвом Дж. Л. Старки (1932-1938). Так само як і Бет-Ел, це місто був зруйновано.



2.3.4. Завоювання північного Ханаану

Описане у книзі дуже коротко. Ізраїльтянам протистояв цар Явін (м. Хацор), війська якого були розбиті у битві біля Мероми. Хацор був стратегічним військовим пунктом недалеко від Йордану і Галилейського моря з населенням біля 40 000 чоловік.

Нам сказано про те, що єдиним укріпленим містом, зруйнованим Ісусом Навином в Галилеї, був Хацор (Нав. 11:10-13). Місцезнаходження цього міста було встановлено в 1926 році, - він знаходиться в Тель-ель-кеда (16 км. на північ від Галилейського моря, на дорозі з Єгипту в Сірію, Передню Азію і Месопотамію). Це одне з найкрупніших палестинських городищ. На північ від нього знаходиться величезне прямокутне плато, місцями захищене стінами і - із західної сторони - сухим ровом.
3. Межі завоювань

У завершенні книги (Єш. 11:16 – 12:24) вказано, що Ізраїльтяни завоювали весь Ханаан, перемігши при цьому 31 царя. Проте це не значить, що всі міста були завойовані Ізраїлем. Не дивлячись на блискучі перемоги, ворог не був вигнаний повністю. У великих долинах Півночі і на середземноморському побережжі залишилося немало племен і народів, які ще близько трьох століть сильно докучатимуть єврейському народу, будучи подвійною загрозою. По-перше, загрозу безпосередньо військовою, а по-друге, не менше небезпечною загрозою духовної асиміляції і запозичення язичницьких обрядів, культів, способу життя і світогляду.


Коли Ісус Навин помер, середземноморські рівнини, місцевість уздовж узбережжя Фінікії і земля филистимлян на південно-заході залишилися не завойованими. Хоча була нанесена поразка 31 ханаанському царю, ізраїльтяни уклали договір з хананеями і дозволили їм жити на своїй землі, а не пішли за наказом бога (вих. 23:31-32).

До часу обрання Саула на царство ізраїльтянами була зайнята лише центральна гориста частина країни і частина Трансйорданії, оскільки завойовники не могли оволодіти такими фортецями, як Бет-шан, Таанах і Мегіддо в долині Ездрілонській, або Дором і Газером, що захищали шлях в гірську частину країни (Суд. 1, 27 і далі). Ізраїльтяни не могли воювати з супротивником і на рівнині, оскільки у них не було колісниць (Суд. 1:19; порівняй 1 Цар. 20:23).

Війни Ісуса Навина відрізняються тим, що народ Ізраїлю без професійної регулярної армії зміг розбити два союзи добре організованих міст-держав з могутніми фортецями і з'єднаннями бойових колісниць. Але Ісус Навин добре розумів слабі і сильні сторони своєї народної армії. Сила її була в рухливості, легкості, швидкості, не говорячи вже про духовний гарт людей, що горіли ідеєю виконання волі Господньої. Слабкість полягала в тому, що легка піхота мало підходить для тривалих облог добре укріплених міст, і їй важко вистояти у відкритому полі проти фронтальної атаки бойових колісниць. Але Ісус Навин веде кампанію на своїх умовах. Союз царів Півдня розбитий в бою на відкритій місцевості, а колісниці північного міста Хацор знищені нічною атакою на їх стоянку.

4. Заселення Ханаану. Хоча всі основні царі вже були переможені і переважав стан миру, у Ханаані залишалося ще чимало не окупованих територій (13:1-7). Ісус отримав божественне доручення розподілити завойовані землі між дев’ятьма з половиною племенами, оскільки Рувим, Гад і половина коліна Манасії вже отримали свої наділи на східному березі Йордану.

Табір ізраїльтян розміщувався у м. Гілгал, неподалік від Єрихону Релігійним центром Ізраїлю стало м. Шіло. Халев отримав м. Хеврон, Юда – територію між Мертвим і Середземним морями, включно з містом Віфлеєм, Єфрем і Манасія – отримали землі на захід від Йордану між Галилейським і Мертвим морями.

Інші племена все ще мали завоювати призначені їм території. Так Симеон отримав землі на південь від Юди, а Веніамин і Дан на північ від Юди. Володіння Іссахара, Завулона, Асира і Нефталима розкинулися на північ від Манасії, починаючи від долини Мегіддо і гори Кармел.

По всій землі Ханаану розмістилися міста-сховища, призначені для захисту від кривавої помсти у випадку ненавмисного вбивства. На північ від Йордану – це Кедеш для Нефталиму, Шехем для Єфрему і Хеврон для Юди; на схід від Йордану – Безер для Рувима, Рамот і Гілеад для Гаду, і Голан для Манасії.

Плем’я левитів не отримало територіального наділу, тому що вони відповідали за релігійне служіння всієї нації, відповідно у певних племенах їм були призначені спеціальні міста. Оскільки транс йорданські племена виконали своє зобов’язання щодо допомоги решті Ізраїлю у завоюванні Ханаану, то Ісус дозволив їм повернутися у їх наділи.

Біблія не вказує як довго прожив Ісус після завоювання Ханаану, згідно з Іс. 14:6-12, весь період тривав сім років. Перед смертю він звернувся до Ізраїлю, підбадьорюючи його служити Богу.



Лекція 6.

Період правління Суддів.



Вступ

Події, описані у книзі Суддів, є тісно пов’язаними з попередніми. Оскільки мешканці Ханаану не були повністю знищені, а саме завоювання Краю не завершене, то це привело до військового протистояння в період суддів. Досить важко створити цілісну хронологічну картину подій цього часу, існує від сорока до п’ятдесяти її варіантів. Слід припустити, що деякі судді були локальними лідерами і правили одночасно, однак дані Біблії є недостатніми для повної реставрації хронології періоду суддів.

З втратою незалежності ізраїльтяни переживали етап покаяння, стаючи свідомими, що їхні труднощі є наслідком непослуху Богу. У відповідь Бог посилав визволителів – військових лідерів, які перемагали ворогів. Це – Отніїл, Егуд, Шамгар, Дебора, Барак, Гідеон, Їфтах, і Самсон. У часи суддів такі релігійно-політичні цикли (віровідступництво – поневолення – покаяння – визволення) відбувалися часто.

Термін судді

ДВАНАДЦЯТЬ СУДДІВ


Отніїл

Девора

Яір

Елон

Егуд

Гедеон

Їфтах

Авімелех

Шамгар

Тола

Івцан

Самсон













Походив від слова sopetim (spt - судити). Однак у цьому первісному значенні слово вживалося у архаїчному періоді, що підтверджують різні давні тексти. У І тис. до н. е. слово переважно мало значення не стільки судити, скільки правити. Фактично жодна з осіб, яких книга суддів так називає, не виконувала суддівських функцій, крім Девори, однак ще до того як вона була названа суддею. Отже у даному контексті термін суддя означає особу, яка наділена певною владою над об’єднанням ізраїльських племен у до монархічний період.

Більші і менші судді

Формально суддів можна поділити на “більших” і “менших”. Шість великих суддів (Отніїл, Егуд, Девора (і Барак), Їфтах, Гедеон, Самсон) були покликані Богом для розв’язання особливо складних ситуацій, як правило у випадку ворожих загроз. Діяння великих суддів висловлюються більш менш детально, а про вчинки малих суддів лише коротко згадується. Але сам текст такого розділення не дотримується. Між обома групами існує набагато більш глибока відмінність. Супроводжуючий їх імена загальний титул “суддя” — це наслідок загальної композиції книги, яка раніше включала чужорідні елементи.

Великі судді — це герої звільнення. Хоча вони сильно розрізняються за походженням, характером і діяльністю, в них все ж таки є щось загальне: вони сприйняли особливий дар, харизму; вони особливим чином вибрані Богом і послані для спасіння.

Малі судді” відігравали іншу роль. Їм жодним чином не приписується справа спасіння; приводяться всього лише відомості про їх походження, сім'ю і місце поховання, і мовиться, що вони “судили” Ізраїль протягом певного періоду.



Локальність служіння суддів

У ці дні Ізраїль не мав жодного політичного центру, осередком релігійного життя було Шіло. Тому судді також не мали постійного місця перебування, переміщуючись по країні згідно з локальними і національними проблемами. Вплив і авторитет деяких суддів обмежувався окремими племенами.


1. Загальна характеристика епохи.

Чисельність

Що ж відбувалося в єврейському суспільстві відразу після захоплення євреями палестинських територій? І в якому значенні взагалі можна говорити про завоювання євреями Палестини? Перш за все, варто звернути увагу на те, що загальна чисельність єврейського населення, що осіло в Палестині, повинна була складати близько 2-2,5 мільйонів. Загальна ж чисельність палестинського населення в дану епоху навряд чи могла (із природних причин) перевищити 5-6 мільйонів. У такому разі доводиться думати, що після завоювання єврейське населення повинне було скласти від 1/3 до 1/2 від загальної чисельності населення Палестини. Це цілком відповідає даним Книги Суддів про те, що в Палестині і після завоювання зберігалася значна кількість місцевого доєврейського населення (3:1-6).

Ізраїльтяни як би утворили острівці в морі ханаанского населення. Результати цієї роз'єднаності не примусили дуже довго чекати. Ізраїльтяни були люди прості і суворі, люди пустелі. Ханаанеяни перевершували їх своєю багатою цивілізацією і культурою, вони будували великі міста і до того ж говорили на мові, дуже близькій до староєврейської. Нащадкам Якова загрожувала одвічна доля варварів-завойовників: бути поглиненими тими більш розвинутими народами, які вони собі підпорядкували. Поширеним явищем сталі змішані шлюби: ізраїльтяни більше не вважали непристойним одружуватися на дівчатах іншої національності, а ізраїльтянки охоче виходили заміж за ханаанеян.
Міста

Судячи з археологічних даних, єврейських міст в Палестині в даний період не існувало. Найраніші зразки єврейської міської архітектури знайдені в Єрусалимі, і вони відносяться до епохи Соломона. Мабуть, євреї під час вторгнення до Палестини руйнували міста, але не селилися в них — поведінка, взагалі властива кочівникам, вперше дотичним з міською цивілізацією. Мабуть, для епохи Суддів були більш характерні укріплені поселення сільського типу, населення яких, не було міським за родом занять, оскільки їх жителі залишалися переважно скотарями і землеробами. Проте в старозавітних текстах такі поселення називаються звичайно «містами». Очевидно, кожне таке поселення було спочатку незалежним, оскільки в Палестині в цей час не було єдиної влади; вони належали різним єврейським кланам і, швидше за все, були самокерованими.



Зміна суспільних настроїв

Такому стану речей сприяла і загальна зміна в епоху Суддів суспільних настроїв. На зміну героїчній епосі Ісуса Навина і поколінню завойовників прийшли їх діти і внуки, для яких і сама ця епоха, і пов'язані з нею події були хоча і славним, але все таки минулим (2:6-13). Разом з тим, євреї протягом одного або двох поколінь стали вже зовсім іншим народом, перейшовши до осілості і оволодівши всіма необхідними для осілого життя знаннями і навиками, як і всіма досягненнями сучасної їм палестинської цивілізації.

Йдеться, перш за все, про землеробство, до якого, найімовірніше, народ залучився лише в Палестині (в Трансйорданії навіть ті племена, які переходили до осілості, продовжували займатися скотарством, правда, не кочовим, а пасовищним). Але, крім цього, мова, очевидно, повинна були йти про оволодіння деякими ремеслами, а також, мабуть, про деяку інтенсифікацію торгового обміну і про розвиток єврейської писемності.

Соціальна структура Ізраїлю в епоху суддів була наступною: кожне плем'я (коліно) складалося з декількох родів (мішппаха). Родовід роду вівся від близьких нащадків прародителя племені. Нижчою одиницею була сім'я (беті аб - дім батька) - 3 або 4 покоління близьких родичів під владою глави сім'я. Дружин у ізраїльтян могло бути декілька; існували також наложниці, але їх діти не вважалися спадкоємцями. Кожний рід і плем'я очолювався радою старійшин. Відомий також інститут народних зборів, в якому брали участь всі дорослі чоловіки.

Політична організація ізраїльтян в цей період відрізняється від організації оточуючих його народів. Якщо Едом, Моав і Аммон були монархіями, а міста ханаанеян (Єрусалим, Газер, Мегіддо, Таанах, Бет-шан) зберігали структуру міст-держав, в кожному з яких існував свій цар, то Ізраїль являв собою достатньо умовну конфедерацію племен, з'єднаних не якоїсь центральною політичною фігурою, але релігійними узами або “заповітом," матеріальним символом якого був Ковчег Заповіту, що знаходився в головному святилищі в Шіло. Коли ізраїльтянам потрібно було захистити себе, вони вибирали з своїх лав лідера.

Найбільш вдало ситуацію цієї епохи описують слова книги: “Кожен чоловік робив правильне у своїх очах” (21:25). Після смерті Ісуса ізраїльтяни не завершили завоювання: Єрусалим, хоча і був спалений, все-таки залишився під владою євусеян аж до правління Давида. Не завойованими залишилися і інші укріплені міста, такі як Таанах і Мегіддо. В кінці кінців амореям і ханаанеянам було дозволено залишитися на їх землях, однак вони мали платити за це данину. Іншою проблемою ізраїльтян стали змішані шлюби з поганами, які вели до ідолопоклоніння.



Загроза релігійного синкретизму

Молоде покоління, що змінило своїх батьків, не знало і не хотіло знати "Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві". (Суд. 2:10). Дорога в Шіло до священного храму багато ким була забута. Бог Ізраїлю здавався ізраїльтянам грізним Богом, що вимагає від них добродійного життя, молитов і строгого виконання Синайського законодавства. Служіння ж ідолам супроводжувалося танцями, бенкетами, пияцтвом і іншою плотськими насолодами.

Ізраїльтяни на кожному кроці зустрічалися з місцевими богами, більш близькими до них через їх людську слабкість. Ці боги не вимагали від них духовного вдосконалення, навпаки, вони сприяли їх етичному розкладанню. Ваал, Астарта, Молох і інші ідоли з незапам'ятних часів почитали в Ханаані. Про це нагадували кам'яні стовпи на пагорбах, гаї і священні дерева, статуетки з бронзи, вівтарі просто неба, на яких диміли криваві жертви і ладан, міфи, пісні. Восени, коли бог смерті Мот викрадав бога урожаю Ваала і відводив його в підземне царство, ханаанеяни з плачем і стогонами брали участь в траурних процесіях, а з настанням весни, ледве тільки воскресав їх улюблений бог, вони проходили танцювальним кроком по вулицях міст і сіл. Такий був ритм релігійного життя в Ханаані. Ізраїльтяни навчилися у ханаанеян обробляти землю. Від них же ізраїльтяни дізналися, що Ваал і Астарта управляють природою і порами року, що треба їх просити про дощ і багатий урожай.
І. Ворожі народи

Єгипет і Месопотамія не мали змоги у цей період контролювати Близький Схід: у період Тутанхамона (1360) вплив Єгипту у регіоні сильно зменшився, а Ассирія тільки набирала своєї сили і ще не загрожувала Ханаану. Тому основними противниками були довколишні народи: моавітяни, филистимляни, ханаанеяни, мідіянітяни, аммонітняни.



1. Амаликитяни були войовничим кочовим народом, нащадками Ісава (Бут 36:12-16; Чис 14:45). Вони кочували по Синайському півострові на схід від Едома у бік Єгипту (Вих 17:8). Амаликитяни також жили на півдні Ханаана (Чис 13:29). Амаликитяни без усякого приводу напали на Ізраїль біля гори Синай (Вих 17:8-13). Вони перешкоджали вступу Ізраїлю на їхню землю (Чис 14:45). При нагоді вони вторгалися в Палестину (Суд 3:13; 6:33). Бог сказав, що амаликитян слід знищити (Вих 17:14). Він повелів царю Саулу знищити їх (1 Сам. 15). Амаликитяни жили в Ханаані перед царюванням Давида (1 Сам 27:6-8). Вони існували і під час царювання Єзекії (2 Хр. 4:41-43) (727-698 р. до н.е.).

2. Аммонітяни були нащадками сина Лота, що народився від кровозмішення з його молодшою дочкою. Аммон значить "той, що вироджується" (Бут 19:38). Аммонітяни жили на високому плато, що знаходилося на східному березі ріки Йордан і простягалося від північної частини Мертвого моря до ріки Яббок (приблизно на пів шляху до Галилейського моря). Столиця Рабба знаходилася до північного сходу від Мертвого моря і ріки Яббок. Ізраїлеві не довелося боротися з аммонітянами, коли він вступив в Ханаан. Аммонітяни боролися з Ізраїлем під час періоду Суддів (Суд 11:3). Цар Саул розбив аммонітян (1 Сам. 11). Давид завоював їхню столицю Раббу (2 Сам. 2:26-31). Аммонітяни поклонялися Молоху, приносячи в жертву дітей (2 Хр. 33:6; 2 Цар 21:6).

3. Едомляни були нащадками Ісава (Бут 25:30; 36:18-9). Вони жили на горі Сеїр у гористій місцевості на південь від Мертвого моря (Бут 32:3; 36:8). Границею Едома на півночі була долина Заред, що також була південною границею Моава. Південною границею Едома був морський порт Елат на півночі Акабської затоки. Столицею Едома був Боцра (Іс. 34:5-6; 63:1). У 9 в. до н.е. головною цитаделлю Едома була Села (2 Цар. 14:7). Земля Едома була в основному придатною для землеробства. Однак, найважливішим джерелом процвітання едомлян був "Царський шлях" (караванний шлях з Червоного моря в Дамаск), що проходив через Едом.

Едомляни не дозволили Мойсею і народу Ізраїлю пройти по їхній землі (Чис 20:14-21). Цар Саул боровся з едомлянами (1 Сам 14:47). Давид зробив їхнім своїм підданими, щоб користатися покладами мідної і залізної руди в їхній землі. Соломон зробив Еціон-Гавер і Елат своїми морськими портами (2 Хр. 8:17-18). Пізніше Едом і Юдея постійно ворогували через контроль над Еціон-Гавером. Цар Юдейський Йосафат переміг Едом (2 Хр. 20:22). Едом повстав проти Іуди під час царювання Йорама (2 Пара 21:8-10). Цар Амасія напав на Едом (2 Хр. 25:11- 12). Едом напав на Юдею під час царювання Ахаза (2 Хр. 28:17). Через постійну ненависть Едома до Юдеї пророки Амос, Єремія вимовляли осудливі пророцтва проти Едома. Після зруйнування Єрусалима вавілонянами в 586 р. до н.е. Едом захопив територію Палестини аж до міста Хеврон у Південній Юдеї.



4. Мадіанітяни були нащадками Авраама і його другої дружини Хеттури (Бут 25:1-2, 6). Вони кочували на Синайському півострові і на східному березі Акабської затоки. Пізніше вони перекочували на північ у Моав, а потім ще далі на північ у Галаад - на схід від ріки Йордан. Наприкінці 40-літнього мандрування Ізраїлю по Синайській пустелі мадіанітяни об'єдналися проти нього з Моавом (Чис 22:4). Мадіанітяни зіграли свою роль у спокушанні Ізраїлю до поклоніння моавському богу Ваалу (Чис 25:3-6, 14-15). Бог засудив їх за це (Чис 25:16-18). Вони були майже розбиті в битві з Ізраїлем (Чис 31:1-9). Мадіанітяни гнітили Ізраїль після того, як ізраїльтяни прожили в Ханаані близько 200 років (Суд 6:1-6). Мадіанітян також називали кенеянами (Вих. 3:1; Суд 1:16).


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет