Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження

3. Поняття "мала річка". Будова річкової долини

Рослинний покрив
 

Основу заплавних ландшафтів складають злаково-різнотравні луки. Злаки переважно представлені угрупованнями багаторічних дернинних трав, звичайними є також види з родини бобових. У понижених ділянках рельєфу лука переходить у мокру злаково-осокову луку чи осокове болото (переважають угруповання осок, татар-зілля (на Поліссі), ситників, хвощів).

Цей тип рослинності історично виник і підтримувався завдяки діяльності людини: регулярні сінокоси призводили до викошування паростків дерев, кущів, що вселялися на ділянках. Це запобігало поширенню чагарникової та лісової рослинності. Лука, на якій не відбувається сінокосів, поступово “дичавіє” і перетворюється на заплавний ліс. У Лісостепу та Степу на підвищених ділянках та схилах серед звичайних лучних видів з’являються степові рослин. Луговина заплави складена багаторічними травами, що добре переносять тимчасове затоплення і коріння яких щільно переплітається між собою, добре закріплюючи ґрунт. Це потужний природний бар’єр на шляху повеневих та паводкових вод, який запобігає розмиванню ґрунту. Він, наче губка, вбирає в себе і зв’язує органічні і хімічні речовини, що несе водний потік, запобігаючи їхньому привнесенню до річки.

На перезволожених ділянках формується болотна та прибережно-водна рослинність, що відіграє роль потужного біофільтра на шляху природного стоку. Наявність рідкісних видів рослин і тварин, безліч птахів роблять ці ділянки унікальними. Болотисті заплави особливо характерні для поліських річок, де утворилися надзвичайно потужні відкладення торфу. Торфові ґрунти багаті на органічні речовини і дуже родючі. Проте, після меліорації вони швидко виснажуються. Завдяки своїй легкій структурі і порушенню природного рослинного покриву вони надзвичайно швидко вивітрюються (потерпають від вітрової ерозії) і на їхньому місці утворюється пустка.

Подекуди на заплаві зустрічаються заплавні ліси. Понижені ділянки заплави займають вільшаники та вербняки. Заплавні тераси займають бори та діброви. На піщаних грядах вздовж русла (по береговому валу) ростуть верби. Вологий заплавний ліс – суцільна зелена стіна, надзвичайно багата на життя. Велика кількість чагарників та плетких рослин (ліан) – мозаїка боліт – робить ці ліси важкодоступними для людини і надійною схованкою для безлічі диких мешканців. Типовою природною рослинністю водозбірних басейнів України були ліси. Річка, що текла під покровом лісу, менше потерпала від випаровування. Розширення сільгоспугідь призвело до різкого скорочення лісів на території водозборів. 

Серед природних ландшафтів долини ліс має найбільше водоохоронне і регулююче значення у житті малих річок. Ліс, впливаючи на інтенсивність сніготанення і водовіддачі від злив, а також на швидкість стікання води поверхнею водозбору, визначає водний режим річки: знижує максимуми повеней і паводків, збільшує їх тривалість, сприяє переведенню частини поверхневого стоку у підземний, захищає ґрунти від ерозії, а річки – від замулення. Цьому сприяли зімкнуті крони дерев, підлісок та потужна коренева система рослин. Річка, що текла під покровом лісу, менше потерпала від випаровування.

Важлива водоохоронну роль лісу в захисті берегів водойм і річок від руйнування, особливо під час повеней і паводків. В Україні були проведені роботи з посадок лісосмуг на берегах річок і водойм. На початок 1990 р. заліснено береги малих річок і водойм на площі 119 тис. га. Басейни річок в межах державного лісового фонду заліснені майже повністю.

Кожна природна зона України мала свій “характерний” (зональний) тип лісу. Якщо Ви вирішите посадити на березі річки невеличкий гай, лісопосадку чи лісосмугу, врахуйте наступне:

• 
  На Поліссі типовими були соснові бори та субори (змішані ліси сосни та листяних дерев) на піщаних берегових терасах, березові гаї та вільшаники на перезволожених ділянках. У гірських районах Карпат – це хвойні (первинно – смерекові, тепер – здебільшого соснові і ялинові) та змішані букові й дубові діброви.
  
• 
  У лісостеповій зоні звичайними були дубові ліси (діброви) та змішані широколистяні ліси (судіброви). Майже повністю в Україні зникли так звані “паркові діброви” – розріджені дубові ліси без підліску – типовий в минулому елемент заплав Центральної України. 
  
• 
  У степовій зоні, де характерною рисою річкових долин є добре розвинена мережа балок та ярів, типовими були байрачні ліси – низькорослі (здебільшого з кореневої порослі) дубові та змішані ліси із значною кількістю чагарників. У північному Криму – це так звані “дубки” – низькорослі ліси із дуба звичайного, пухнастого чи скельного у суміші із іншими листяними породами да значною часткою чагарників (кизилу, ліщини, глоду тощо). У гірських районах – ліси із сосни кримської та буково-дубові діброви.
  

Характерне для річкових басейнів України:

• 
  Лісової зони:
  
  • 
    переважання хвойних та змішаних лісів (ліси з домінуванням сосни та значною часткою берези) на піщаних та супіщаних ґрунтах і чорновільшаників на болотистих ґрунтах притерасних понижень;
    
  • 
    значна лісистість водозборів – до 20-40%;
    
  • 
    значна частка болотних комплексів та меліорованих територій;
    
• 
  Лісостепової зони:
  
  • 
    переважання широколистяних лісів на суглинках та чорноземах, проте їх частка в загальній площі водозбору значно менша (до 10%, зрідка 15-20%); хвойні ліси зустрічаються зрідка;
    
  • 
    значне підтоплення вздовж водотоку територій, зайнятих очеретовими угрупованнями;
    
  • 
    елементи остепнення на підвищених ділянках рельєфу;
    
  • 
    підвищена можливість ерозійних процесів;
    
• 
  Степової зони:
  
  • 
    практично повне зникнення лісів; як залишки лісової рослинності (не більше 1-3% від площі водозбору) по балкам, ярам та улоговинам зустрічаються низкорослі криволісся з домінуванням дуба та чагарників; на півдні України цей тип лісу має назву “байрачний” (переважає дуб черешчатий), у степових та передгірських районах Криму – “дубки”, “шибляки” (переважає дуб пухнастий, дуб скельний);
    
  • 
    утворення суцільних плавневих масивів у зоні підтоплення;.
    
  • 
    значна засоленість ґрунтів та ерозійна активність;
    
• 
  Гірським річковим басейнам:
  
  • 
    значна лісистість (на окремих річках Карпат вона може сягати 80%);
    
  • 
    поясність у розподіленні природних комплексів, тобто, поступова зміна поясних ландшафтних і рослинних комплексів по долині зверху до низу, що зумовлюється поперечним розташуванням долин гірських річок і проходженням водотоку, як правило, всіх висотних поясів.