Міністерство аграрної політики України
жүктеу/скачать 1.89 Mb.
|
| Ботанічна характеристика
Хміль – єдина у своєму роді витка рослина в Україні, і її аж ніяк не сплутаєш з будь-якою іншою з порядку Кропивоквітних (Urticales) і родини Конопляних (Cannabinacеаe), до яких його відносить більшість дослідників. Відомі чотири види: хміль звичайний (Humulus lupulus L.), хміль серцевидний (Humulus cardefоlius), хміль американський (Humulus americanus) та хміль японський (Humulus japonicus). Перші три види мало чим відрізняються один від одного. Стебла у них виткі. Продуктивним органом у них є шишки. Рослини дводомні, багаторічні, стебла яких відмирають восени. Листя серцевидного хмелю нерозсічене, має суцільну листкову негофровану крайову поверхню. Шишки американського хмелю мають запах листя чорної смородини. Японський хміль – однорічна рослина, має стелючі, слабо виткі стебла, п'яти-дев'ятипальчасте сильно розсічене листя і не утворює шишок. Хміль американський росте переважно в Північній та Південній Америці, серцевидний – у Сибіру та на Сході, японський – в основному в Китаї та Японії, розводиться там як декоративна рослина, не маючи промислового значення. Усі сорти хмелю, що ростуть в Україні, належать до хмелю звичайного. У дикому стані та у культурі він розповсюджений у поліській та лісостеповій зонах. Хміль досить легко дичавіє, тому іноді важко виявити його природний ареал. У літературі немає даних щодо точного визначення походження хмелю. Одні дослідники стверджують, що хміль – дикоросла рослина, широко розповсюджена по всій Західній Європі, інші вважають, що ця рослина здичавіла тут, а її батьківщиною є Північно-Східна Росія, Сибір, Середня Азія та Північна Америка. М.І. Вавілов відносив хміль до середземноморського місця походження культурних рослин. Ареал дикого хмелю простягається далеко на північ, де він, мабуть, і був введений у культуру. Лінке вважає батьківщиною хмелю Північну і Середню Європу. На думку Л. Вента, первинною геоботанічною областю розповсюдження хмелю, найбільш вірогідно, є плодючі долини і передгір'я Кавказу, а також береги Чорного моря. Звідси хміль при переселенні слов'ян у 2–5 ст. н.е. поширився по всій Європі. Хміль звичайний – багаторічна дводомна ліаноподібна рослина з однорічними паростками. Багаторічна у хмелю тільки підземна частина рослини (функціонує протягом 20 років і більше) – головне кореневище, підземні стебла, бічні кореневища з бруньками і головні корені. Його вирощують тільки вегетативним способом, переважно стебловими живцями, а також живцями з бічних кореневищ та молодих паростків. Надземна частина хмелю складається з однорічних паростків, які кожного року відростають із бруньок відновлення, за вегетацію проходять увесь цикл розвитку і на зиму відмирають. Важливою біологічною особливістю хмелю є властивість накопичувати за період вегетації у підземній багаторічній частині поживні речовини. Ці речовини навесні наступного року (до появи листків і початку їх фотосинтетичної дії) використовуються для живлення багаточисленних коренів і ще більш чисельної кількості проростаючих бруньок. Іншою важливою біологічною особливістю хмелю, яка дозволяє кожного року формувати велику кількість надземної маси, є підвищена сила росту рослини, інтенсивність обміну речовин, а також наявність добре розвинутої великої листової поверхні і кореневої системи, що забезпечує інтенсивний ріст надземної фітомаси. Рослини хмелю мають вегетативні (кореневище, стебло та листки) і генеративні (квітку, плід та насіння) органи. Стебло з розгалуженими на ньому листками та іншими органами називають пагоном. Пагін розвивається з бруньки. Залежно від умов вирощування органи можуть дещо видозмінюватись. Наприклад, підземні пагони утворюють кореневища. Бруньки являють собою зародкові пагони з дуже вкороченими міжвузлами. Бруньки є органами відновлення пагонів і рослини в цілому. Розрізняють бічні (пазушні) бруньки, які містяться у пазухах листків, і верхівкову (термінальну) бруньку. Корені і стебло хмелю циліндричні, а в рослин, вирощених з насіння, немовби переходять одне в одне. Місце розмежування кореня та стебла називається кореневою шийкою. Розгалужена система будови кореня і стебла збільшує чисельність цих органів, а також поверхню, яка контактує з середовищем. Таким чином, тіло рослини хмелю складається з двох систем – кореневої та системи бруньок. жүктеу/скачать 1.89 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|