|
Нині досить актуальними залишаються проблеми щодо питань формування, розвитку та вдосконалення системи інформаційного ресурсу, тобто створення банку етностатистики, що містив би дані з усіх сфер, дотичних до питань реалізації державної етнонаціональної політики та забезпечення прав національних меншин України.
Демографічна статистика дає свідчення справжнього становища національних меншин, що проживають в Україні. Це передусім дані про природний рух населення – відтворення національних груп, рівень народжуваності, смертності, тривалості життя. Чим ближчі значення цих показників у різних національних груп, чим менша диференціація, тим більш достовірними є твердження щодо відсутності національної дискримінації.
Якщо в суспільстві спостерігається нерівність національних меншин, то статистично це відображається у нівелюванні національних ознак – насамперед мови, а також культури, мистецтва. Саме мова є основним підтримуючим фактором самобутності того чи іншого етносу. Не може бути національної культури і мистецтва без мови. Отже, і ці відомості повинна дати демографічна статистика, насамперед перепис.
Мовне питання сьогодні в Україні є особливо актуальним. З метою уникнути конфліктів на міжетнічній основі одним із пріоритетних завдань на шляху удосконалення етнічної політики має стати задоволення етносів однією з найважливіших їх потреб – використання рідної мови на усіх рівнях спілкування.
Саме тому вдосконалення статистичної інформації про мовну ситуацію в країні потребує значної уваги. Є декілька пропозицій щодо вирішення цього питання. Одним із варіантів отримання більш повної, достовірної та такої, яку можна частіше отримувати, інформації може стати включення модуля з блоком мовних питань до регулярного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України. Ще одним джерелом для отримання такого роду інформації може бути проведення окремого спеціального опитування в міжпереписний період. Нарешті можливе впровадження серії спеціальних опитувань у регіонах компактного проживання етнічних меншин.
Внаслідок можливої зміни вживаної мови за життя рідну мову слід визначати, по-перше, за станом на критичний момент. Вона може не збігатися з материнською мовою, мовою дитинства. По-друге, особливо у разі побутового і службового вживання кількох мов, рідною мовою (за В. І. Далем) треба вважати мову, якою людина думає.
У трьох переписах (1970, 1979 і 1989 рр.) програма опитування щодо етнічних ознак була однакова. Першим стояло питання “Національність” з приміткою “Для іноземців вказати також громадянство”, другим – “Рідна мова” з приміткою “Вказати також іншу мову народів СРСР, якою вільно володієте”. Примітка про другу мову вперше з’явилася під час перепису 1970 р. Це було значним кроком вперед, адже дало змогу виявити явище двомовності.
Формулювання питання про мову, що використовувалось у переписах, не дає адекватної характеристики володіння мовою корінного народу. Наприклад, в Україні, де люди належать до різноманітних етнічних спільнот, для неукраїнців і неросіян виникла така ситуація: треба було вказати другу мову народів СРСР, якою людина вільно володіла, крім мови, яку вона вважала рідною. Якщо, відповідь на це питання давала особа, яка не належить до українського чи російського етносів, то, звісно, схема відповіді, як правило, мала такий вигляд: рідна мова збігається з етнічною належністю опитуваного, а другою, природно, називали російську як мову міжнаціонального спілкування всіх народів у колишньому СРСР. Водночас опитуваний, вірогідно, володів і українською мовою – мовою народу, серед якого він живе, але в переписному бланку не було можливості вказати кілька мов народів СРСР, якими опитуваний володіє. У результаті дані про володіння мовою титульного народу штучно зменшувались.
У першому Всеукраїнському переписі 2001 р. у пункті “Ваші мовні ознаки” певний наголос було зроблено саме на знанні української мови. Питання було сформульовано наступним чином: “Якщо Ваша рідна мова не українська, то вкажіть, чи володієте вільно українською мовою”. Також ставилося питання про інші мови, якими володіє респондент, крім рідної та української. Такі питання, порівняно з минулими переписами, визначили підвищення культури перепису, дали значно багатшу інформацію про мовний склад населення України.
Вибіркові обстеження в сучасних умовах є чи не єдиним способом отримання інформації про перебіг етнічних процесів в Україні, мовно-культурну інтеграцію та явище двомовності. Блок питань „Етнічні та мовні ознаки” (як додатковий модуль до обстеження умов життя домогосподарств) доцільно викласти у такому вигляді:
а) Ваша етнічна належність (вкажіть національність або етнічну групу).
б) Яку мову Ви вважаєте рідною.
в). Якими ще мовами Ви володієте на рівні вільного спілкування (назвіть усі мови).
г). Якою мовою спілкувалися в сім’ї в період Вашого дитинства.
д). Якою мовою Ви нині спілкуєтесь (назвіть мову, яка переважає при спілкуванні; якщо жодна мова не переважає, назвіть дві основні мови):
-
в сім’ї;
-
з колегами по роботі;
-
з родичами, друзями, знайомими – мешканцями Вашого населеного пункту;
-
з родичами, друзями, знайомими, що мешкають в інших населених пунктах;
-
з незнайомими людьми (на вулиці, у транспорті, в магазинах тощо).
е). Для дітей, які навчаються у школі, вказати мову викладання.
При цьому програму розробки результатів обстеження слід будувати таким чином, щоб можна було вичленити інформацію по міжнаціональних сім’ях.
Ще одна група показників, що характеризують становище національних меншин – це національні риси міграції. Суттєвою проблемою при аналізі даних про природний та механічний рухи є те, що з кожним роком у статистичній базі, яка стосується природного руху та міграційних переміщень, все більшою стає частка тих, хто не вказує своєї національності.
У міжпереписний період етнічні процеси дослідити досить складно. Національний склад можна дослідити лише орієнтовно, оскільки національність дітей, які народжуються в цей період, практично визначається опитуванням батьків. Особливо це стосується етнічних меншин, які асимілювалися, та дітей у міжнаціональних шлюбах. Отже, потрібно удосконалювати програму і розробку переписів населення.
У сучасних умовах Україна має справу з розвитком міграції з країн, що розвиваються. Прогнозні дані вказують на збільшення чисельності притоку мігрантів саме з цього регіону. Зокрема, у стратегії регулювання міграційних процесів передбачається, що для уповільнення депопуляції та підтримки прийнятного рівня співвідношення між особами працездатного віку та літніми людьми потрібне залучення значних контингентів мігрантів, переважно (враховуючи незначний міграційний потенціал східної діаспори та представників раніше депортованих народів) з країн Азії та Африки [74, с. 11]. У зв’язку з цим при зборі інформації про етнічний склад переїжджаючих слід виділяти окремо (як виділяються, наприклад, китайці та індо-пакистанці) групу етносів “народи Африки на південь від Сахари”.
|
.3