Трудова міграція як джерело валютних надходжень

4.6 Трудова міграція як джерело валютних надходжень

Грошові перекази трудових мігрантів, що у кожному конкретному випадку мають на меті вирішення фінансових проблем окремої сім’ї чи домогосподарства, в умовах масштабного розвитку трудових еміграційних потоків мають суттєвий вплив на соціально-економічний та фінансовий розвиток як країни-донора, так і світової спільноти загалом. Перекази мігрантів не є якимось кардинально новим фактором глобальних фінансових потоків, новим є їх масштаб та значення для економік країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою: на сьогодні вони є другим за величиною джерелом зовнішнього фінансування для таких країн. У сучасних умовах величезна кількість низькооплачуваних заробітчан підтримують фінансову систему небагатих країн.

На обсяги і структуру грошових переказів мігрантів можуть впливати як фактори макрорівня, такі як економічна ситуація та обмінні курси валют в країнах походження та прикладання праці мігрантів, політичний ризик, наявність або відсутність інфраструктури для здійснення переказів грошей тощо, так і фактори особистісного характеру, а саме: рівень освіти мігранта, тривалість перебування за кордоном, сімейний стан, наявність або відсутність утриманців тощо. Розмір сум, що переказуються, а також частота переказів збільшуються в певні періоди, обумовлені культурними та релігійними традиціями мігрантів, наприклад: у Новорічні свята, під кінець Рамадану тощо, а також під час природних катаклізмів, збройних конфліктів. Перекази, як правило, зростають під час економічних спадів. Однак вплив рівня інфляції на розміри грошових переказів виражений не чітко. З одного боку, нестійке макроекономічне середовище сприяє еміграційним процесам, що впливає на розмір переказів у бік збільшення. З іншого боку, висока інфляція і невизначеність стосовно майбутніх цін виражаються в зниженні очікуваного рівня грошових переказів, що орієнтовані на інвестиції.

Згідно з результатами численних досліджень, трансфертна поведінка мігрантів змінюється в різні періоди міграції. Відповідно до опитувань мексиканських мігрантів у США, особи, які знаходяться за кордоном терміном з 5-го по 10-ий рік, надсилають на Батьківщину найбільші суми, тоді як грошові перекази тих мексиканців, які приїхали у США нещодавно, а також тих, які залишаються в країні понад 10 років, є набагато меншими. Натомість перекази мігрантів з Туреччини не зменшуються зі збільшенням тривалості перебування у країні. Навіть наступні покоління турецьких мігрантів продовжують робити грошові перекази на батьківщину, тоді як серед мексиканців, ефіопів та представників багатьох інших етнічних груп, така практика майже не зустрічається. У більшості випадків перекази значних сум грошей на батьківщину свідчать про збільшення ймовірності повернення мігранта додому.

Трансфертні системи, через які здійснюються грошові перекази міжнародних трудових мігрантів, виступають не лише каналом для переказу грошей, а також інструментом економічного та соціального розвитку багатьох, особливо бідних, країн. Всі системи переказу грошей, що існують на сучасному ринку, поділяються на офіційні та неофіційні.

Офіційні системи представлені світовими, регіональними та локальними платіжними системами, банками, поштовими відомствами, небанківськими мікрофінансовими організаціями, а також іншими суб’єктами ринку, що згідно з національним законодавством конкретної країни мають право здійснювати фінансові операції, пов’язані з переказом грошей.

Глобальні системи грошових переказів Western Union (WU) та MoneyGram (MG) є на сьогодні визнаними лідерами ринку грошових переказів. Вони здійснюють свою діяльність майже у всіх країнах світу. Western Union – найстарша офіційна система грошових переказів, функціонує більше, ніж 150 років. Частка WU на ринку грошових переказів мігрантів складає майже 25%. Найбільшими перевагами глобальних систем WU та MG є надійність, швидкість переказів, простота та технологічність. Недоліки – дуже високі ціни (до 20% від суми переказу) та обмежене охоплення, оскільки переказ не можна ні отримати, ні відправити у місцевостях, де відсутня розвинута інфраструктура.

Банківські системи переказу грошей працюють за тими самими принципами, що і WU та MG. Однак банківські системи зазвичай не є глобальними і охоплюють лише ті території, де банки мають мережі власних філіалів (відділень), або мережі дочірніх банків та банків-партнерів.

Великою популярністю у світі користуються грошові поштові перекази. У більшості країн вони є лідерами за обсягами внутрішніх переказів. Однак вони є повільними і не завжди прийнятними за ціною. Поштові відомства, що є переважно державними структурами, користуються тими технологіями, що відповідають загальному стану економічного розвитку країни, тому складно налагодити бездоганну світову систему поштових грошових переказів через нерівномірність розвитку поштових систем різних країн. Однак у поштових відомств є величезний потенціал для того, щоб стати лідером на ринку швидких, зручних та дешевих міжнародних переказів. Оскільки, по-перше, довга історія існування та державний статус сформували поштовим відомствам позитивний імідж, що є великою перевагою для залучення клієнтів, і, по-друге, поштова інфраструктура може забезпечити доставку переказів у будь-яку частину країни буквально до дверей адресата.

Основною причиною активного використання систем НГП є їх висока фінансова ефективність. Неофіційні перекази є надійнішими та дешевшими, ніж перекази, що здійснюються через офіційні установи, а також, зазвичай, швидше досягають місця призначення. Цей бізнес майже завжди виступає як вторинна зайнятість і поєднується з тими видами комерційної діяльності, де наявна велика кількість готівки (ресторанний бізнес, транспортні агенції, туристичні бюро тощо). Це зменшує ціну переказів, оскільки особи, які займаються цим бізнесом, на відміну від банків, не мають потреби у витратах на дорогі сховища, системи сигналізації тощо.

Мінімальна документація, відсутність бюрократичної тяганини та жорстких правил бухгалтерської звітності суттєво зменшують час, необхідний для здійснення грошового переказу через неофіційні системи. Крім того, системи НГП, зазвичай, працюють без вихідних – 24 години на добу, навіть у тих районах чи населених пунктах, де банків та інших фінансових установ не існує взагалі.

Окрім суто економічних факторів, системи НГП є привабливими та звичними для мігрантів, тому що між клієнтами та операторами наявні етнічні та особистісні стосунки. Надійність систем НГП гарантується високо персоналізованими стосунками довіри, оскільки оператори систем усвідомлюють, що без гарантій повної надійності їх система ефективно функціонувати не зможе. Порушник домовленості буде виступати не лише як ненадійний діловий партнер, додатковими санкціями можуть виступати виключення його з життя громади, недопущення його на колективні заходи, святкування тощо.

У найзагальнішому вигляді перекази мігрантів можуть бути визначені як гроші, що надіслані мігрантами сім’ям та друзям на батьківщину у зв’язку з якими у відправника не виникає ніяких вимог (на відміну від інших фінансових потоків). У сучасному платіжному балансі, перекази, що здійснюються мігрантами, розглядаються як система, що складається з таких основних складових:

• 
  трансферти, пов’язані з міграцією, що представляють собою оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що перевозиться при переміщенні в іншу країну;
  
• 
  грошові перекази працівників – перекази, що здійснюються працівниками, які працюють у новій країні, резидентам країни колишнього проживання, як у грошовій, так і в натуральній формах. В основному вони є регулярними переказами членів однієї і тієї самої родини;
  
• 
  оплата праці, що включає заробітну плату, премії та інші виплати у грошовій та натуральній формах за роботу, виконану нерезидентами для резидентів і оплачену останніми.
  

У найбільш узагальненому вигляді формула, за якою можна розрахувати обсяги заробітків трудових мігрантів з України за кордоном, виглядатиме так:

(4.6.1)

_з – загальна сума заробітків українських трудових мігрантів за кордоном;

Використовувати змінну середньої заробітної плати, однак, доцільно лише в умовах чітких і достовірних статистичних даних відносно розміру доходів українських гастарбайтерів. На сьогодні, на жаль, науковці такими відомостями не володіють. Враховуючи вищезазначений факт, а також те, що в осіб різної статі, працівників, які працюють у різних країнах та галузях економіки, виконують високо- та низькокваліфіковані види робіт, рівень заробітної плати суттєво відрізняється, формула (4.6.1) видозмінюється відповідно до наявних даних і набуває вигляду:

(4.6.2)

_з – загальна сума заробітків українських трудових мігрантів за кордоном;

Слід зауважити, що змінні СТП_м, z та Z повинні бути однієї розмірності, тобто якщо ми використовуємо дані про заробітну плату заробітчанина, скажімо, за тиждень прикладання праці, то СТП_м в такому разі – середня тривалість перебування українських заробітчан за кордоном, виражена у тижнях.

Отже, для проведення розрахунків загальної суми заробітків українських трудових мігрантів за кордоном необхідно розглянути декілька аспектів міграційної дійсності, що безпосередньо впливають на загальні обсяги коштів, зароблені нашими співвітчизниками за кордоном, а саме: масштаби заробітчанства, розподіл мігрантів по країнах та галузях прикладання праці і заробітна плата, що відповідає типу виконуваних робіт у відповідній державі, співвідношення між кількістю осіб, які виконують високо- на низькокваліфіковані види робіт.

Питання масштабів заробітчанства уже розглядалося вище. Розрахунки обсягів заробітків проводилися для декількох варіантів масштабів трудової міграції. Причому варіанти 1 та 5 млн. осіб можна прийняти за граничні межі даного показника, тоді як 2 та 2,7 млн. слід вважати найбільш реальними межами інтервалу, в якому знаходиться така кількість заробітчан.

З огляду на вище зазначені відомості, для проведення підрахунку кількості коштів, зароблених українськими трудовими мігрантами, у межах кожної країни, було проведено гіпотетичний розподіл мігрантів за статтю та видами економічної діяльності. У таких країнах як Росія, Польща та Чехія (для жінок) спостерігається розмаїтість галузей прикладання праці українських трудових мігрантів, саме тому кількісна перевага основних видів діяльності не є яскраво вираженою. Через це створення гіпотетичного розподілу мігрантів, що працюють в цих країнах видається недоцільним. Для розрахунків було взято найбільш чисельні галузі із процентним складом, який виявлено у дослідженні “Життєві шляхи населення України”.

На жаль, результати цього дослідження не дають повних даних для подальших підрахунків. Ці пробіли були заповнені на основі співвідношення розміру заробітної плати у різних галузях прикладання робочої сили в Україні та країнах-реципієнтах.

На сьогодні не існує статистичних даних, які описують співвідношення між кількістю осіб, які виконують за кордоном високо- на низькокваліфіковані види робіт. Тому для даного дослідження, при визначенні кількості висококваліфікованих заробітчан було висунуто дві гіпотези.

Перша гіпотеза: чим більшими є масштаби трудових мігрантів, тим очевидно вищою серед них є частка осіб, які займаються працею високої кваліфікації і отримують за неї відповідно вищу платню. При проведенні розрахунків бралося до уваги, що при загальній кількості трудових мігрантів 5 млн., частка таких осіб складає приблизно 20%, при масштабах заробітчанства 2,7 млн. – 12%, при загальній кількості мігрантів 2 млн. – 10%, і при кількості 1 млн. осіб майже дорівнює нулю.

Друга гіпотеза полягає у тому, що відсоток осіб, які виконують кваліфіковані види робіт буде однаковий для всіх чотирьох масштабів трудової міграції. Для наших розрахунків цей фіксований відсоток складав 10%.

Для першої гіпотези розрахунки дали такі результати: розмір суми, заробленої одним мільйоном трудових мігрантів складає 354 млн. дол. США на місяць, для другого варіанту масштабів (2 млн.) – ця сума становить 786 млн. дол. США; для третього варіанту – 1,2 млрд. дол. США на місяць і для четвертого варіанту – 1,9 млрд. Оскільки середня тривалість перебування українських трудових мігрантів за кордоном становить 6 місяців, то для того, щоб отримати обсяги заробітків наших співвітчизників за рік, необхідно знайдені суми помножити на 6. Таким чином, обсяги коштів, що зароблені українськими трудовими мігрантами за кордоном, для трьох зазначених варіантів масштабів складають 2,1; 4,7; 7,6 та 11,6 млрд. дол. США в рік. При чому більша частина коштів припадає на Західний регіон України (табл. 4.6.1).

При врахуванні другої гіпотези розрахунки дали дещо інші результати. А саме: 2,3; 4,7; 7,5 та 10,9 млрд. дол. США для першого, другого, третього та четвертого варіантів масштабів трудових міграцій відповідно (табл. 4.6.2).

Таким чином, граничними межами інтервалу, у якому знаходяться реальні обсяги заробітків українських трудових мігрантів слід вважати 2,1 млрд. дол. (2,3 при врахуванні другої гіпотези) та 11,6 млрд. дол. (10,9 млрд. дол.). З високою вірогідністю можна стверджувати, що зазначена величина не знаходиться поза вказаними межами. Проте з огляду на те, що найбільш правдоподібними масштабами заробітчанства слід вважати 2 та 2,7 млн. працівників, другий та третій варіанти обсягу заробітків (4,7 та 7,5 (7,6) млрд. дол.) слід вважати межами інтервалу, у якому найбільш імовірно знаходиться шукана величина.

З огляду на недосконалість існуючих джерел, отримані дані не претендують на абсолютну точність відображення величини заробітків, але порядок цих сум, безумовно, відповідає дійсності. Підтвердженням вірогідності та достовірності наших розрахунків можуть слугувати відомості про те, що українські заробітчани надсилають на батьківщину близько 2,5 млрд. доларів США, опубліковані у пресі [84, с. 3]. За умови, що трудові мігранти надсилають додому родичам близько половини зароблених коштів, наші розробки щодо розміру заробітків українських гастарбайтерів за кордоном логічно співвідносяться з розрахунками інших науковців. Подальше уточнення обсягів заробітків українських трудових мігрантів потребує проведення нових досліджень задля покращання бази для обрахунків.

Таким чином, робота за кордоном дозволяє нашим співвітчизникам нагромадити вагомі кошти, які значною мірою інвестуються в економіку України. “Заробітчанські гроші” для багатьох мігрантів стають фінансовою базою для відкриття власної справи на Батьківщині. Підвищена частка осіб, які вкладають накопичені за кордоном кошти у відкриття бізнесу, спостерігається у регіоні ЦСПУ. А отже, актуальним напрямком для подальших досліджень може стати розробка шляхів підвищення частки підприємців серед заробітчан із Західної України до загальномігрантського рівня.

жүктеу/скачать 4.41 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: