Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
§2 Філософія середньовічної
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| §2
Філософія середньовічної Європи Наступним етапом у розвитку філософської думки є середньовічна філософія. Середні віки охоплюють величезний тисячолітній період історії (V- XV ст.). У Західній Європі умовним початком цього періоду вважають рік падіння Римської імперії (476). Для середньовіччя у соціально-економічному плані характерне панування феодального укладу, в ідеологічному — утвердження християнства як панівної релігії. Вона проймала усі сфери суспільства, життя та свідомості. Тому не дивно, що філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного світогляду її представників. У своїй основі вона теоцентрична, тобто чинником, що визначає все існуюче, тут є не природа чи Всесвіт, а Бог, його воля. Світ сприймався як подвійне буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний) світ. Цей поділ проходить через усю середньовічну філософію. Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої апологетики (схема 2.4). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли над новим вченням глузували, представники апологетики (від грец. ароіо&іа — захист) зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання. Від самого початку апологетика розділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний. Прихильники позитивного ставлення — Юстин Мученик (бл. 100-165),Афінагор (II ст.),Климент Олександрійський (150-215), Оріген (185-254) — вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягнути її, бо вона ще не виявила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнський світогляд більш істинний, ніж попередній. Прихильники негативного ставлення до античної філософії — найвидатнішим їх представником був Квінт Тертулліан (бл. 155-220 рр.) — не тільки засуджували античну філософію, але й вважали, що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила людину, задавила її природні нахили, вибудувала у свідомості цілий світ штучних цінностей. Серед таких цінностей, на думку Тертулліана, є і без- плідна у своїй витонченості наука, і занадто розніжене мистецтво, і до краю розбещена мораль, і аморальна релігія. Єдиний вихід зі скрути полягає в спрощенні і поверненні до природного — християнського стану. Мудрування ж учених і філософів на цьому шляху не тільки зайві, а й шкідливі. Досягти мети можна через аскезу, само- пізнання і, найголовніше, через віру в Ісуса Христа. Схема 24- Етапи розвитку середньовічної філософії Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології: відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести світ, що руйнувався, до спасіння. На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався етап патристики-(від лат.pater — отець). Одним з найуславленішїбГїШредставників вважається Аврелій Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин жүктеу/скачать 7 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|