Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

1) пантеїзм (від грец.ра« — все, ґЬеоз — Бог — «всебожіє»). Це 
філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, 
розлитим у всій природі, тотожним з нею. Цим вченням пройняті 
твори Миколи Кузанського, Джордано Бруно та ін. Пантеїзм з його 
тезою «природа — це Бог, розлитий у речах» був звичайною фор 
мою боротьби проти релігії (схема 2.7); 
2) усвідомлення нескінченності природи, Всесвіту. Ця позиція 
простежується в багатьох працях натурфілософів. Однак, якщо в 
Миколи Кузанського вчення про нескінченність Всесвіту було на- 
півтеологічним, то у Бруно воно натуралістичне. До того ж у нього 
ідея про нескінченність природи стає однією із головних ідей на 
турфілософії. Всесвіт, за Бруно, немає центру, він не породжується 
і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. 
3) органістичний погляд на Всесвіт. Натурфілософи уявляють 
світ як живу істоту, яка повною мірою наділена душею. Така позиція 
називалася гілозоїзмом; 
Схема 2.7. «Бог — світ — людина»

4) взаємозв'язок «мікрокосму» і «макрокосму». Мікрокосм — це 
«малий світ», або людина. Макрокосм — це «Всесвіт», або природа. 
Людина (мікрокосм) тлумачилась як частина природи (макрокос 
му) і набувала ідентичних їй властивостей. Ця ідея була розвинута 
в працях Миколи Кузанського, Джераламо Кардано, Томмазо Кам- 
панелли, Джордано Бруно, Парацельса та ін.; 
5) наявність елементів діалектики» Діалектичні тенденції були 
властиві, зокрема, Миколі Кузанському (принцип єдності протележ 
ностей), Бернардіно Телізіо (все у світі відбувається через бороть 
бу протилежностей). Джордано Бруно розвиває положення Мико 
ли Кузанського про єдність протележностей. Він вбачає їх у природі 
і людській діяльності: в реальному світі одна протилежність є почат 
ком іншої і навпаки; 
6) звернення домагії, алхімії, астрології. Це було зумовлено бра 
ком реальних знань, які підмінювались поетичними аналогіями, 
містичними здогадками. У відомій легенді про Фауста, яка з'явила 
ся наприкінці епохи Відродження, був увічнений тодішній тип на- 
піввченого-напівфантаста, овіяного авантюрним духом часу. 
Такі загальні риси натурфілософії епохи Відродження.
Нові тенденції з'явились і в природознавчій науці. Вони були 
пов'язані з творчістю Леонардо да Вінчі, Миколи Коперника, Галі-
лео ІЬлілея.
Леонардо да Вінчі (1452-1519) — славнозвісний митець, він був 
піонером сучасного йому природознавства, мислителем, який за-
стосував експериментально-мазгематичний метод дослідження 
природи, а також видатним представником естетичної думки своєї 
епохи. Вороже ставлячись до астрології, магії та алхімії, Леонардо 
да Вінчі бачив сенс науковЬГдіяльності в її практичному застосуван-
ню на користь людства. Він обґрунтовував ідею про необхідність 
поєднання практичного досвіду та його наукового осмислення як 
головного шляху відкриття нових істин. Математику він вважав най-
достовірнішою наукою в осмисленні і узагальненні досвіду. Реалі-
стичне мистецтво Леонардо да Вінчі («Таємна вечеря», портрет 
Мони Лізи тощо) свідчить про значний розвиток художньо-естетич-
ної думки епохи Відродження. На його думку, мистецтво, як і наука, 
служить пізнанню реального світу. Підкреслюючи «мудрість приро-
ди», індивідуальність, красу душі й тіла людини, Леонардо виступає як 
великий вчений — анатом, психолог і чудовий живописець.
Справжній переворот у поглядах на світобудову в епоху Відрод-
ження зробив Микола Коперник (1473-154 3). Він створив геліоцент-
ричну систему, що суперечила геоцентричній системі християнських 
поглядів на світ. У книзі «Про обертання небесних сфер» Коперник 
дійшов таких висновків: 1) Земля не знаходиться нерухомо в центрі

Схема 2.8. «Коперниканський переворот» 
Всесвіту, як вважали Арістотель, Птолемей, а також всі 
схоласти і церковники, а обертається навколо своєї осі; 2) 
Земля обертається навколо Сонця, яке є центром Всесвіту; 3) 
обертанням Землі навколо своєї осі Коперник пояснив зміну 
дня і ночі. Ці висновки Коперника відкривали принципово 
нові шляхи для розвитку астрономії (схема 2.8).
Велике значення для епохи Відродження мала творчість 
Талілео Галілея (1564-1642). При розгляді питання про 
відношення Бога і природи Галілей відходить від 
пантеїзму і започатковує деїстичне розуміння світу. Бог, на 
його думку, створив природу, наділив її певним порядком і 
закономірностями. Однак після цього він не втручається в 
природу, яка живе і розвивається самостійно. На підставі 
висновку про незалежне від Бога існування природи Галілей 
обґрунтовує правильність свого погляду на її пізнання. Він 
запровадив 
експериментально-математичний 
метод 
дослідження природи — Космосу. А астрономічні 
відкриття, передусім супутників Юпітера, стали наочним 
доказом істинності геліоцентричної теорії Коперника.
Епоха Ренесансу відома не тільки новими підходами до 
проблеми людини і природи, а й соціально-політичними 
теоріями. Соціальними питаннями займалися мислителі 
Нікколо Макіавеллі (1469-1527), ЖанБоден (1530-
159б),ГугоГроцій (1582-1645), То-масМор (1478-1535), 
Таммазо Ксшпанелла (1568-1639).
Таким чином, філософська думка епохи Відродження 
засвідчує виникнення нового світогляду, основними 
рисами якого є натуралізм і раціоналізм. Основна 
ознака філософії Відродження — світська, земна її 
спрямованість. Вона має етапний історичний характер, бо 
створила умови для переходу від середньовічної філо-
софської спадщини до філософії Нового часу. В цьому і 
полягає її значення.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: