Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| персоналізм (від лат.регзопа — особа). Основні положення пер-
соналізму такі: а) центральне поняття — особа, але не просто як реальна люди на, особистість, а як першоелемент буття, духовна сутність, якій вла стиві активність, воля, самосвідомість; витоки людської особи йдуть від Верховної особи, тобто Бога; б) світ (природа) є сукупністю духовних осіб, найвища з яких — Бог; все матеріальне є наслідком творчої активності особи: все — загальне — творчість Бога, конкретні речі — творчість людини; ма теріальне має значення лише тоді, коли входить у досвід особи; в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особою завдя ки її оцінювальній здатності (здатності визначати цінність об'єктів); г) взаємовідносини особи і суспільства є ворожими (антагоністичними); зняття ворожості можливе через самовдосконалення особи і оновлення суспільства. Оновлення суспільства також зводиться до духовного оновлення особи. Тобто за перетворенням особи настає перетворення суспільства. Персоналізм існує у двох варіантах: американському і французькому. Американський персоналізм (з кінця XIX століття) виникає як своєрідна реакція на деперсоналізацію і дегуманізацію особи в умовах техногенного прогресу і бюрократизованого суспільства. Його засновником був Борден Боун (1847-1910). Продовжили його вчення ДжоржХаусон (1834-916), Мері Калкінс (1863-1930), Вільям Хокінг(1875-19б6),РалфФлюеллінг (1871- 1960),ЕдгарБрайтмен (1884-1954). На відміну від американського (більш абстрактного і академічного вчення) французький персоналізм, що виникає в 30-і роки XX століття, був набагато ближчим до життя. Це філософська доктрина, яка в осмисленні сучасного світу виходить з проблем «тотального» розвитку людини на основі примату (першості) духовних цінностей. Французький персоналізм народжується з групи інтелігентів, котрі об'єднувалися навколо журналу «Esprit» («Дух»). Очолював групу Еммануель Мунье (1905-1950). Серед його представників — Поль- ЛуїЛандсберг (1901-1944), Габріель Мадіньє (1895- 1958), Поль Рікьор (нар. 1913 р), Жан-Марі Доменак (нар. 1913 р). Основні положення французького персоналізму такі (схема 3-7): а) криза людини є наслідком кризи цивілізації в цілому: криза виробництва позбавляє людину саморозвитку, недоліки системи розподілу ведуть до занепаду моралі, насадження соціальних стандартів гасить індивідуальну творчість, а засилля комфорту перетворює Схема 37- Онтологія французького персоналізму борця на споживача; б) буття людини має два виміри: «зовнішнє буття» — біологічні, економічні і соціально-політичні проблеми людини, які вивчають ся конкретними науками; «внутрішнє буття» — психологічні, еко номічні і культурні проблеми людини, які є предметом антрополо гічного знання; в) індивід (окрема людина) включається в загальне (суспільне) завдяки своєму діяльному характеру. Діяльність характеру — це практична життєдіяльність людини, яка знаходить свій вияв у тру довій діяльності; «немає нічого людського, що не було б практи кою»; «діяльність людини — це її вершина»; г) діяльний характер людини, як її діяльне ставлення до світу, формується процесом «залучення» людини до таких «видів руху», як.- екстеріоризація (від лат. externus — зовнішній) — взаємодія люди ни з зовнішньою реальністю; інтеріоризація (від лат. internus — внутрішній) — внутрішня зосередженість особи, її звернення до глибин власного «Я», взаємодія з самим собою; подолання — по єднання прагнень особи взаємодіяти з внутрішньою зосереджені стю. Подолання протиставлення себе і світу через поєднання «взає модії» і «зосередженості»; ґ) внутрішній світ людини — основний предмет філософії і сер- цевина не тільки людського існування, а й системи «людина-світ». Він має такі три рівні: по-перше, органічне і колективне несвідоме (досвідоме), змістом якого є сукупність чуттєвих інстинктів, потягів, прагнень (відповідає фрейдистському «Воно»); по-друге, свідомість, змістом якої є спрямованість людського індивідуального розуму на реальний світ і усвідомлення реальності (відповідає фрейдистському «Я»); по-третє, дух, змістом якого є надсвідомість «Я» та самосві- домість «я». Це — «безодня особистої трансценденції», де здійснюєть- ся перетворення реальності шляхом відродження об'єктивного в суб'єк- тивному. На цьому рівні існування осмислюється з позиції Добра і Зла, Блага і Гріха, а також тільки тут особисте існування набуває істинної свободи — спрямованості окремої особи до Верховної особи (Бога). Отже, основні орієнтації сучасної релігійної філософії полягають у: 1) повороті від теоцентризму до антропоцентризму, визнанні абсолютної цінності людини; 2) спробі скоригувати релігійну філософію і науку; 3) спиранні теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, струк туралізм та ін.; 4) визнанні важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 5) увазі до проблеми суспільного розвитку; 6) екуменістичному зближенні релігій як засобу пом'якшення драматичних суперечностей сучасності. |